ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" вересня 2026 р. Справа№ 911/415/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
представники учасників справи:
від позивача: не з`явились;
від відповідача: Вихрицький Р.П. - адвокат (в режимі ВКЗ);
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос"
на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 (повний текст - 05.06.2026)
у справі № 911/415/26 (суддя - Бацуца В.М.)
за позовом Приватного підприємства "Світчай"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос"
про стягнення 413 417, 84 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст поданої позовної заяви та рух справи
Приватне підприємство «Світчай» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна Група «Білібєрбос» про стягнення 346 130, 13 грн основної заборгованості, 5 182, 95 грн 3% річних, 8 689, 85 грн інфляційних втрат, 53 414, 91 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати за поставлений йому товар відповідно до договору поставки № 2781 від 29.11.2024.
27.03.2026 через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.03.2026, в якому він повідомив суд про часткове погашення основної заборгованості, визнав позов у частині основної заборгованості, та просив суд розстрочити виконання рішення суду про стягнення основної заборгованості строком на дванадцять місяців, відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
21.04.2026 через систему "Електронний суд" до суду першої інстанції від позивача надійшла заява б/н від 21.04.2026 про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача 246 130, 13 грн - основної заборгованості, 48 563,24 грн - пені, 4 683,03 грн - 3% річних, 8 689,85 грн - інфляційних втрат.
2. Короткий зміст оскаржуваного рішення та рух справи
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на користь Приватного підприємства "Світчай" 246 130 грн 13 коп. основної заборгованості, 48 563 грн 24 коп. пені, 7 872 грн 52 коп. інфляційних втрат, 4 683 грн 03 коп. 3% річних та судові витрати 3 686, 99 грн 99 коп. судового збору. Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог. Повернуто Приватному підприємству "Світчай" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 264 грн 22 коп., перерахований (сплачений) за платіжною інструкцією №482 від 27.02.2026.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Частково не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" 22.06.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі, про що постановити ухвалу. Поновити відповідачу пропущений строк на подання доказів, долучених до цієї апеляційної скарги, як такий, що пропущений з поважних причин. Здійснювати розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 по справі №911/415/26 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на користь Приватного підприємства "Світчай" 48 563 грн 24 коп. пені, 7 872 грн 52 коп. інфляційних втрат, 4 683 грн 03 коп. 3% річних, і ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог - відмовити. Скасувати судове рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 по справі №911/415/26, в частині відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" про відстрочення виконання судового рішення, і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким клопотання відповідача - задовольнити. Розстрочити виконання рішення суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" на користь Приватного підприємства "СВІТЧАЙ" основної заборгованості в розмірі 246 130,13 грн строком на дванадцять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати, зокрема судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи (витрати на професійну правову допомогу). Керуючись приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України, надати відповідачу строк протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду для подання доказів (договорів, рахунків тощо) з метою підтвердження розміру судових витрат, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.
24.06.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі № 911/415/26. Розгляд справи призначено на 27.07.2026.
23.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду.
24.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.
27.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду.
27.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою продовжено строк розгляду справи. Відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі № 911/415/26 до 27.08.2026, в режимі ВКЗ.
27.08.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі № 911/415/26 до 08.09.2026, в режимі ВКЗ.
08.09.2026 Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву на 15.09.2026 перед дослідженням доказів, заслухавши пояснення сторін стосовно поданої скарги.
15.09.2026 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Київ було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 15.09.2026 на 15:00, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 було призначено розгляд справи на 22.09.2026.
В судове засідання 22.09.2026 з`явився лише представник відповідача, який апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині нарахування пені, річних та інфляційних втрат скасувати з ухваленням нового - про відмову в позові в цій частині. Представник позивача в судове засідання 22.09.2026 не з`явився. Разом з цим, 21.09.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка була задоволена судом.
В прохальній частині апеляційної скарги відповідач просив поновити відповідачу пропущений строк на подання доказів, долучених до цієї апеляційної скарги, як такий, що пропущений з поважних причин. Разом з цим, жодних нових доказів, які не було подано до суду першої інстанції відповідач до апеляційної скарги не долучив, а тому таке клопотання судом апеляційної інстанції не розглядається.
Справа була розглянута в «розумний строк» (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, з метою забезпечення засад господарського судочинства (гласності, змагальності), дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.
4. Узагальнений виклад апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі №911/415/26, відповідач оскаржує його лише в частині стягнення 48 563,24 грн пені, 7 872,52 грн інфляційних втрат та 4 683,03 грн 3% річних (загалом 61 118,79 грн), а також у частині відмови в розстроченні виконання рішення щодо основного боргу, наявність якого відповідач визнає.
Так, скаржник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, що виправдовують прострочення оплати, оскільки заборгованість виникла не внаслідок свідомого порушення умов договору, а через обставини непереборної сили. Воєнний стан, засвідчений листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 як форс-мажорна обставина, посилення атак на енергетичну інфраструктуру та запроваджені ДТЕК Київські регіональні електромережі графіки відключень безпосередньо позначилися на діяльності відповідача. Він є суб`єктом малого підприємництва, реалізує продукти харчування в орендованих приміщеннях на ринку «Столичний» і за відсутності електроенергії та інтернет-зв`язку не може забезпечити роботу касових апаратів і платіжних терміналів, тоді як продаж без видачі фіскального чека законом заборонено. Встановити власне потужне генеруюче обладнання відповідач не може через умови оренди та технічні характеристики павільйонів, а заходи енергостійкості орендодавця є недостатніми. Окрім цього, посилення мобілізаційних заходів на території ринку спричинило значний відтік покупців.
Разом з цим, відповідач також наголошує на добросовісності та прозорості своєї господарської діяльності: за період з 01.04.2025 по 31.12.2025 його витрати на оплату праці, оренду, комунальні послуги, банківські комісії, зв`язок і податки склали 9 542 832,64 грн, тобто 90,6% від доходу в розмірі 10 528 818,89 грн, що підтверджується бухгалтерськими довідками. На думку скаржника, це свідчить, що несплата виникла не з його вини чи небажання виконувати зобов`язання.
Оскільки відповідно до ч.1 ст.617 ЦК України особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок непереборної сили, суд першої інстанції, на переконання скаржника, безпідставно застосував договірну пеню та наслідки, передбачені ст.625 ЦК України. Крім того, відповідач вважає загальний розмір нарахованих санкцій (близько 30% від суми основного боргу) надмірним і посилається на право суду зменшити неустойку згідно зі ст.551 ЦК України та на практику Верховного Суду, за якою суд зобов`язаний розглянути доводи боржника щодо такого зменшення.
Не погоджується відповідач і з відмовою в розстроченні виконання рішення. Посилаючись на ст.331 ГПК України, постанову Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №914/1663/23 та рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 №5-рп/2013, скаржник зазначає, що наведені обставини, його фінансовий стан і відсутність умисної вини є підставою для розстрочення стягнення основного боргу в сумі 246 130,13 грн на дванадцять місяців рівними частинами. Відсутність наміру ухилятися від сплати підтверджується частковими платежами по 50 000 грн, здійсненими 08.12.2025 та 29.12.2025.
З огляду на викладене, відповідач просив скасувати рішення в частині стягнення пені, інфляційних втрат і 3% річних з ухваленням нового рішення про відмову в цих вимогах та розстрочити виконання рішення в частині стягнення основного боргу.
5. Узагальнений виклад доводів відзиву на апеляційну скаргу в даній справі
Позивач вважає рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі №911/415/26 законним і обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною.
Так, щодо посилання відповідача на обставини непереборної сили позивач зазначає, що відповідно до ст.617 ЦК України обов`язок довести їх наявність покладається на боржника, а форс-мажор не має преюдиційного характеру і повинен бути доведений щодо конкретного договору, з підтвердженням надзвичайності, невідворотності та причинно-наслідкового зв`язку з неможливістю виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 та інші). Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажор саме за договором поставки №2781 від 29.11.2024, а відповідного сертифіката відповідач не надав. Воєнний стан сам по собі не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності, тоді як відповідач не довів жодних конкретних наслідків агресії для себе. Окрім цього, відсутність у боржника коштів і фінансові труднощі за законом не вважаються форс-мажором.
Разом з цим, позивач заперечує доводи про безпідставність застосування ст.625 ЦК України. Інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання, не є штрафними санкціями і слугують компенсацією кредиторові за знецінення коштів і користування ними боржником (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц і №646/14523/15-ц, від 16.01.2020 у справі №910/14522/18). За позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, 3% річних є мінімальним законодавчо встановленим розміром і зменшенню не підлягають.
Не погоджується позивач і з доводами щодо пені. Її нараховано відповідно до п.3.6 договору, а ставка відповідає ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Право на неустойку не залежить від наявності збитків, а суд може лише зменшити її розмір, а не звільнити боржника від сплати. Договір укладено вже під час воєнного стану, тож відповідач мав усвідомлювати пов`язані з цим ризики. Відповідач не довів скрутного фінансового становища та відсутності коштів чи майна, натомість сам підтвердив дохід понад 10,5 млн грн, з якого він сплачував оренду, заробітну плату й комунальні послуги, що свідчить про вибірковий підхід до розрахунків із контрагентами. Розмір пені не є надмірним порівняно з сумою боргу.
Щодо розстрочення виконання рішення позивач наголошує, що ст.331 ГПК України пов`язує його лише з винятковими обставинами, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, і таких обставин відповідач не навів. Відсутність коштів і часткове погашення боргу не є підставами для розстрочення. Розстрочення порушило б баланс інтересів сторін, адже позивач поставив товар майже рік тому і поніс витрати, тоді як відповідач використав товар у своїй діяльності, не оплативши його. Затягування виконання рішення може також порушувати право на справедливий суд за ст.6 Конвенції. Крім того, аналогічне клопотання відповідача в справі №911/3625/25 уже відхилили суди обох інстанцій.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 29.11.2024 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 2781 (надалі - договір), згідно з умовами п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар в асортименті і кількості відповідно до замовлення, а покупець - приймати товар відповідно до видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, та своєчасно здійснювати оплату на умовах, визначених цим договором (п. 1.1.).
Згідно з пунктом 1.2. передача товару постачальником у власність покупцю оформляється видатковими накладними і настає з моменту їх підписання представниками сторін.
Пунктами 2.1., 2.3. договору передбачено, що ціни на товар встановлюються постачальником, зазначаються ним у накладних на товар та можуть бути змінені в будь-який час на незавершені поставки (п. 2.1.).
Відповідно до п. 2.3. договору покупець зобов`язується провести оплату за поставлений постачальником товар не пізніше ніж через 7 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 4.1. договору договір набуває чинності в момент підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2025.
Згідно з положеннями п. 4.2. договору якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про намір його розірвання, то термін дії цього договору автоматично пролонговується на кожен наступний рік на тих же умовах.
На виконання умов договору позивачем було передано у власність (продано) відповідачу товар на загальну суму 346 955, 38 грн, що підтверджується видатковою накладною № Ав0000340 від 08.08.2025 на суму 346 955,38 грн, товарно-транспортною накладною № РАв0000340 від 08.08.2025, копії яких наявні в матеріалах справи.
За період дії договору та на його виконання відповідачем було лише частково виконано свій обов`язок по оплаті за поставлений йому товар і його основна заборгованість за договором поставки № 2781 від 29.11.2024 складає 246 130,13 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків по стану за період: січень 2025 року - жовтень 2025 року між Приватним підприємством «Світчай» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група «Білібєрбос», наявним в матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції в частині стягнення 48 563 грн 24 коп. пені, 7 872 грн 52 коп. інфляційних втрат, 4 683 грн 03 коп. 3% річних. Рішення в частині стягнення основної заборгованості не оскаржувалось відповідачем, її розмір не заперечується стороною. Відповідач не згодний лише з тим, зо суд першої інстанції не розстрочив її стягнення на 12 місяців.
Щодо нарахованих річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14).
При цьому, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з своєчасної та повної оплати за поставлений товар, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7 872 грн 52 коп. - інфляційних втрат та 4 683 грн 03 коп. - 3% річних.
В даному аспекті, відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (стала і послідовна позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі № 926/3689/25, від 07 травня 2026 року у справі № 910/7681/25).
Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.
В цій частині суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 5 182, 95 грн 3% річних, 8 689, 85 грн інфляційних втрат за заявлені періоди. Доводи скаржника в цій частині про відсутність його вини у простроченні сплати основного боргу, зокрема, в частині стягнення річних та інфляційних втрат - відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані.
Водночас, щодо нарахованої позивачем пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, у відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3.6. договору при несвоєчасній або неповній оплаті товару, згідно умов п. 2.3., покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня.
Так, позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути із відповідача пеню, передбачену договором поставки № 2781 від 29.11.2024, за період прострочення відповідачем виконання у повному обсязі свого обов`язку по оплаті за поставлений товар з 16.08.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 07.12.2025, з 08.12.2025 по 28.12.2025, з 29.12.2025 по 13.02.2026 всього на загальну суму 48 563,24 грн.
Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтований розмір пені від суми основної заборгованості за періоди прострочення відповідачем виконання у повному обсязі свого обов`язку по оплаті за поставлений товар становить 48 572, 44 грн. При цьому, оскільки, розмір пені від суми основної заборгованості, на які претендує позивач, є меншим ніж сума, на яку він має право, то суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розміру пені у розмірі 48 563, 24 грн. Доводів сторони про невірність розрахунку пені, як і конррозрахунку відповідачем подано не було.
Разом з цим, суд першої інстанції фактично не розглянув заяву відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.
Так, у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву, відповідач, виходячи із ціни позову, зазначив що загальна сума нарахованих позивачем пені, інфляційних втрат і 3% річних становить 67 287,71 грн, тобто близько 30% від суми основного боргу, що, на його думку, є «неприпустимим». Окрім цього, відповідач, посилаючись на ст.551 ЦК України, наголошував, що суд може зменшити неустойку, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків і є інші істотні обставини. Таке зменшення є правом суду, що не залежить від досудового врегулювання спору та згоди кредитора (постанова Верховного Суду від 19.09.2019). Водночас, сторона, як виключний випадок, зазначила про не лише воєнний стан (як підставу для зменшення нарахованої пені), а й обстріли енергетичної інфраструктури, відключення електроенергії, сплату податків і зборів та співвідношення витрат і доходів, як обґрунтування того, що заборгованість виникла внаслідок обставин, на які сторона не впливає. Окрім того, надав докази часткового погашення боргу, підписаний акт звірки взаємних розрахунків, а також бухгалтерську довідку про здійснені відповідачем витрати, зокрема на оплату заробітної плати, оплату орендної плати, а також про розмір сплачених податків і зборів.
Статтею 165 ГПК України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
Водночас, вказані доводи відповідача суд першої інстанції фактично не розглянув. Таким чином, допустив нез`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема в частині з`ясування обставин для зменшення пені. Натомість, суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені, з урахуванням нступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статті 551 ЦК України, зокрема, свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.
Положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22). Так, не розглянувши відповідну заяву, суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин наведену норма матеріального права.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 04.02.2026 у cправі № 910/16319/24.
За встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем частково здійснювалась оплата постановленого товару, фактично визнала суму основного боргу шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків.
Тоді як, позивачем ні до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України понесення будь-яких збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором. Водночас, пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а тому при зменшенні її розмір, докази того, що позивач не зазнав значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі, з урахуванням стягнення річних та інфляційних втрат.
Разом з цим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі, а визначення її справедливого розміру належить до дискреційних повноважень суду. При цьому суд зобов`язаний оцінити як підстави для зменшення неустойки, прямо передбачені законом, так і підстави, які хоча прямо й не передбачені законом, однак були заявлені боржником та мають індивідуальний для конкретних правовідносин характер. Зокрема, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання, поведінку відповідача, що свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості та пені. Тоді як відповідач такі підстави навів і підтвердив доказами, суд першої інстанції їх не дослідив і не оцінив, що є порушенням наведених висновків Верховного Суду.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не заперечував наявність основної заборгованості за договором поставки №2781 від 29.11.2024 та визнав її в повному обсязі в сумі 246 130,13 грн, що встановлено судом першої інстанції, як і те, що товар був поставлений позивачем і прийнятий відповідачем без заперечень. Окрім цього, ще до звернення позивача до суду відповідач самостійно здійснив часткове погашення заборгованості, сплативши 08.12.2025 кошти в сумі 50 000 грн (платіжна інструкція №1448) та 29.12.2025 ще 50 000 грн (платіжна інструкція №34). Така поведінка свідчить про добросовісність відповідача, відсутність у нього умислу на порушення зобов`язання та намірів ухилятися від розрахунків із позивачем.
В цій частині суд апеляційної інстанції також частково враховує доводи, що відповідач, який реалізує продукти харчування в орендованих приміщеннях на ринку «Столичний», через перебої з електроживленням та інтернет-зв`язком позбавлений можливості забезпечити роботу реєстраторів розрахункових операцій і платіжних терміналів, що утруднює здійснення господарської діяльності.
Водночас, відхиляючи частково доводи позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що та обставина, що вказані події не були засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України як форс-мажор за договором, не виключає їх урахування як підстави для зменшення пені. Так, Верховний Суд у постанові від 14.09.2023 у справі №924/75/23 зазначив, що за відсутності такого сертифіката суд, оцінивши в сукупності обставини, пов`язані з військовими діями, та відсутність в іншої сторони шкоди чи прямих збитків, може зменшити розмір пені.
Крім цього, суд апеляційної інстанції частково приймає доводи щодо фінансового стану відповідача, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про витрати ТОВ «Торгівельна Група Білібєрбос» за період з 01.04.2025 по 31.12.2025, який охоплює більшу частину періоду прострочення. Відповідно до цієї довідки за вказаний період відповідач поніс витрати на оренду торгівельних приміщень та офісу в розмірі 3 629 819,00 грн, на комунальні послуги в розмірі 1 495 156,44 грн, на оплату праці (у тому числі податки на фонд оплати праці) в розмірі 2 400 000,00 грн, на ліцензії, послуги зв`язку та інформаційні послуги в розмірі 274 437,00 грн, а також банківські комісії в розмірі 275 628,00 грн, що загалом становить 8 075 040,44 грн. Крім того, відповідач сплатив до бюджету податків і зборів на загальну суму 1 467 791,19 грн, зокрема, акцизного податку 605 031,00 грн та військового збору 95 862,23 грн. Тоді як з позовом сторона звернулась лише 15.02.2026.
Водночас позивач не надав жодних доказів завдання йому збитків унаслідок прострочення оплати. Втрати позивача від знецінення коштів і за користування ними компенсовані стягнутими судом інфляційними втратами в сумі 7 872,52 грн та 3% річних у сумі 4 683,03 грн, які, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, мають саме компенсаційний характер.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приймає доводи скаржника, що стягнення пені в сумі 48 563,24 грн, що становить майже п`яту частину основного боргу, набуває для відповідача не компенсаційного, а фактично «каральнoго» характеру.
З огляду на викладене, суд вважає справедливим і співмірним зменшення пені на 90%, тобто до 4 856,32 грн. Такий розмір не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення, зберігає стимулюючу функцію неустойки та разом з інфляційними втратами і 3% річних - є справедливим розміром компенсації.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що таке зменшення пені до 4 856,32 грн є справедливим з урахуванням наведених вище обставин.
А тому апеляційну скаргу у даній справі слід частково задовольнити, а рішення суду першої інстанції - змінити в частині стягнення пені. В решті апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановив.
Водночас, щодо доводів скаржника про необхідність розстрочення виконання рішення щодо стягнення основного боргу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема, в постанові від 02.10.2024 у справі №914/1663/23, на яку посилається і сам скаржник, розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду. Воно застосовується виключно у виняткових випадках, а особа, яка подала відповідну заяву, повинна довести наявність таких обставин належними засобами доказування (ст.ст.74, 76 ГПК України).
Разом з цим, відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення. Матеріали справи не містять виписок з банківських рахунків відповідача про рух і залишки коштів на момент розгляду справи. Тоді як саме ці обставини, за усталеною практикою Верховного Суду, підлягають встановленню при вирішенні питання про розстрочення щодо юридичної особи.
Окрім цього, відповідач не навів обґрунтованого порядку розстрочення. Заявляючи про розстрочення «строком на дванадцять місяців рівними частинами», апелянт не надав графіка платежів із зазначенням конкретних сум і строків їх сплати, не обґрунтував, з яких джерел і за рахунок яких надходжень планує здійснювати щомісячні платежі, і не довів, що саме такий строк є необхідним і достатнім для виконання рішення. За відсутності такого обґрунтування суд позбавлений можливості перевірити реальність виконання рішення в запропонованому порядку та дотримання балансу інтересів обох сторін. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість, а мотиви кредитора, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, приймаються судом.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, зокрема, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Тоді як рішення в частині стягнення річних, інфлчційних втрат підлягає залишенню без змін.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги в частині наявності підстав для зменшення пені та застосування до спірних правовідносин ст. 551 ЦК України, яку помилково не застосував суд першої інстанції.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ч. 2 ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, зміни рішення суду першої інстанції (на підставі п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України і як наслідок - п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277 ГПК України) в частині стягнення пені в розмірі 4 856,32 грн.
9. Судові витрати
Висновки щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України (про розподіл судового збору), у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24 підлягають застосуванню судом апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Зазначене також стосується судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, у разі якщо саме суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення неустойки. (Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 921/297/24). Отже, підхід щодо розподілу судового збору за наслідком зменшення судом розміру неустойки є усталеним у судовій практиці.
Тоді як зменшення пені, що підлягає стягненню, не впливає на розмір судового збору. Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладається на відповідача без урахування зменшення такого розміру.
Керуючись ст. 2, 4, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі № 911/415/26 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі №911/415/26 в частині стягнення 48 563 грн 24 коп. пені змінити, стягнувши 4 856,32 грн пені.
3. В решті рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2026 у справі №911/415/26 про стягнення:
246 130 грн 13 коп. - основного боргу,
7 872 грн 52 коп. - інфляційних втрат,
4 683 грн 03 коп. - 3% річних,
3 686 грн 99 коп. судового збору - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
4. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.09.2026.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім