Справа № 344/14735/26
Провадження № 22-ц/4808/1829/26
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Томин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О. О.
суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,
за участю секретаря Панасюк В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2026 року, постановлену у складі судді Кіндратишин Л. Р., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення її позову, заявленого до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків та моральної шкоди. Просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь 657 583,28 грн, з яких: 91 185,38 грн - збитки у вигляді вартості невиконаних робіт за договором підряду на виконання ремонтних робіт, за які сплачено кошти, 72 000 грн - штраф за порушення терміну виконання робіт, 454 397,90 грн - пеня, 40 000 грн - моральна шкода, а також стягнути витрати по оплаті судового з бору та за надання позивачу професійної правничої допомоги.
Разом з позовною заявою, 30.07.2026, позивач подала заяву про забезпечення позову, у якій просить: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а також накладення арешту на 1/3 частини квартири (реєстраційний номер 37038624), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог на загальну суму 657 583,28 грн.
В обґрунтування такої заяви, зокрема, зазначено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду на виконання ремонтних робіт від 15.04.2025 № 14/04-2025-03 (далі по тексту - Договір). Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Договору підрядник зобов`язався виконати ремонтно-оздоблювальні роботи (ремонт квартири) в обсягах та на умовах, визначених цим Договором, а замовник зобов`язався прийняти виконані роботи та оплатити вартість ремонту в однокімнатній квартирі загальною площею 46 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору загальна вартість виконання робіт на момент укладення цього Договору встановлюється в національній валюті України і становить суму в гривнях, яка складає 1 097 636,41 грн без ПДВ. У подальшому між сторонами було укладено 3 додаткові угоди, які підписано кваліфікованим електронним підписом, що підтверджується відповідними протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, долученими до позову. Пунктом 1.1 Додаткової угоди № 3 від 10.04.2026 сторони узгодили, що загальна вартість Договору складає 1 124 541,02 грн. На виконання умов Договору та укладених до нього додаткових угод замовником сплачено на користь підрядника грошові кошти в загальному розмірі 1 110 541,70 грн. Залишок суми за Договором, що підлягає сплаті замовником на користь підрядника при підписанні Акту прийому-передачі виконаних робіт, складає 13 999,32 грн (1 124 541,02 - 1 110 541,70).
Однак, незважаючи на здійснену замовником оплату роботи на об`єкті не завершені та не виконуються, визначені Договором терміни виконання робіт сплинули. Позивач позбавлена можливості проживати у своїй квартирі, оскільки остання виключно з вини підрядника, непридатна для проживання. Підрядником Акт приймання-передачі виконаних робіт (згідно з п.п. 5.5.4 п. 5 розділу 5, п. 6.1 розділу 6 Договору) та Гарантійний сертифікат на виконані роботи (згідно з п. 6.3 розділу 6 Договору) замовнику не надано. Про неможливість своєчасного виконання договірних зобов`язань підрядник замовника не інформував, питання про необхідність укладення додаткової угоди до Договору щодо продовження строку виконання зобов`язань не ініціював.
Загальний термін виконання робіт за Договором (з урахуванням внесених до нього змін) становить 129 робочих днів. Підрядником порушено терміни виконання робіт на 144 робочі дні. На досудові претензії він не реагує.
В липні 2026 року в мережі Інтернет було поширено низку публікацій про велику кількість людей, які залишились без ремонту квартир внаслідок невиконання підрядником своїх зобов`язань. На адресу ОСОБА_2 та заснованого ним бренду «Фабрика квартир» в цих публікаціях лунає критика про багатомісячні затримки, незавершені роботи, великі авансові платежі та складнощі з поверненням коштів. При цьому мова йде про сотні клієнтів. Не заперечується у цих публікаціях і самим ОСОБА_2 про його належність як власника до торгової марки «Фабрика квартир». Так само у Договорі підряду на виконання ремонтних робіт від 15.04.2025 № 14/04-2025-03 та додатках до нього, що був укладений між позивачем та відповідачем, містяться логотип «Фабрика квартир», а також печатки ФОП ОСОБА_2 з відомостями «Фабрика квартир».
З огляду на викладене, у позивача існують обґрунтовані побоювання щодо вчинення у майбутньому відповідачем дій, спрямованих на ухилення від сплати позивачу коштів, що становлять суму цього позову.
Вказує, що несплата вказаної заборгованості та необмежена можливість відповідача розпоряджатися власними коштами свідчать про реальний ризик ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення. А тому ужиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно, що належить на праві власності відповідачу у межах суми позову, є співмірним, обґрунтованим та необхідним для гарантування реального й ефективного виконання рішення суду в разі задоволення позову та відповідає вимогам статей 149-150 ЦПК України і усталеній практиці Верховного Суду.
При цьому, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти та майно залишаються у його володінні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2026 рокузаяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . У іншій частині вимог відмовлено.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із такою ухвалою в частині відмови заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає ухвалу суду в оскаржуваній частині незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведення позивачем співмірності розміру коштів на банківських рахунках відповідача, на які має бути накладений арешт, а також, що 1/3 частки квартири відповідача не відповідає ціні позову та не є достатнім, є хибними, зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також без урахування висновків Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
На думку апелянта, судом не враховано наведені позивачем у заяві про забезпечення позову правові висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, від 11.12.2024 у справі № 760/18839/23, від 07.01.2025 у справі № 910/1/21 та багатьох інших з приводу того, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
У цій справі відповідачем не спростовано підстави для накладення арешту на грошові кошти, не зазначено про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, не спростовано обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову.
Вважає, що з огляду на те, що відповідачем не доведено, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти в межах спірної суми є співмірним та виправданим.
Вказує, що за вищевикладеною практикою Верховного Суду якщо у заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача виключно в межах суми позовних вимог, це за своєю суттю вже гарантує дотримання принципу співмірності.
Протиправна бездіяльність відповідача також негативно впливає на фінансовий стан позивача, оскільки вищезазначена сума коштів є істотною для неї. Позивач вимушена займатись питанням закупівлі необхідних матеріалів та пошуком іншого добросовісного підрядника, який зміг би належним чином завершити ремонт квартири.
З огляду на складнощі відповідача у поверненні коштів численним клієнтам, у позивача в цій справі існують обґрунтовані побоювання щодо вчинення ним у майбутньому дій, спрямованих на ухилення від сплати коштів.
Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою наведені позивачем у заяві висновки Верховного Суду про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, так і на майно відповідача, однак в межах ціни позову. Зокрема, в постановах від 10.06.2026 у справі № 910/806/26, від 27.11.2024 у справі № 450/177/24, від 27.08.2024 у справі № 175/9587/23, від 17.12.2025 у справі № 136/190/22 щодо накладення арешту на грошові кошти або на майно. А також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, де висловлено правову позицію про допустимість у спорі про стягнення коштів вжиття заходів забезпечення шляхом накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, однак в межах ціни позову. Такі ж висновки застосовано Верховним Судом у п. 40 постанови від 30.03.2026 у справі № 904/6129/25.
Вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Також накладення арешту на майно та грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог не створює подвійного забезпечення позову і дисбалансу інтересів сторін (п. 4.7 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.08.2025 у справі № 910/3279/25, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06.08.2025 у справі № 759/22148/24).
Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду від 31.07.2026 в частині відмови заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в межах суми позовних вимог на загальну суму 657 583,28 грн, та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у цій частині.
Позиція інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заяви (клопотання) учасників справи
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта - адвокат Лєскін М. С. (поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції) доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Відповідач в судове засідання апеляційного суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідача.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ухвалу суду першої інстанції оскаржується в частині відмови заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача. Тому апеляційним судом переглядається в цій частині.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків та моральної шкоди. Просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь 657 583,28 грн, з яких: 91 185,38 грн - збитки у вигляді вартості невиконаних робіт за договором підряду на виконання ремонтних робіт, за які сплачено кошти, 72 000 грн - штраф за порушення терміну виконання робіт, 454 397,90 грн - пеня, 40 000 грн - моральна шкода, а також стягнути витрати по оплаті судового з бору та за надання позивачу професійної правничої допомоги (т. 1, а.с. 10-35).
Того ж дня позивачем через систему «Електронний суд» подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а також накладення арешту на 1/3 частини квартири (реєстраційний номер 37038624), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог на загальну суму 657 583,28 грн (т. 1, а.с. 227-243).
Встановлено також, що згідно копії інформації з Реєстру на нерухоме майно від 22.07.2026 ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, б/н, 24.04.2012, Департаменту комунального господарства, транспорту і зв`язку, належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 28,9 кв.м. (т. 1, а.с. 277-278).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх розумність, співмірність та адекватність, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог стягнення збитків у сумі 657 583 грн, слід вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на 1/3 частку квартири, що належить на праві власності відповідачу, оскільки невжиття таких може ускладнити виконання рішення у справі. Разом з тим, що стосується накладення арешту на банківські рахунки відповідача, то стороною позивача не доведено їх співмірність, а також те, що 1/3 частки зазначеної квартири не відповідає ціні позову, та не є достатнім.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі, що переглядається, позивачка звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків за невиконання всіх ремонтних робіт за договором підряду та моральної шкоди в загальному розмірі 657 583,28 грн.
У заяві про забезпечення позову позивачка просила накласти арешт на грошові кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу, а також на 1/3 належної йому частини квартири (реєстраційний номер 37038624), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в межах суми позовних вимог на загальну суму 657 583,28 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно на праві приватної власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 28,9 кв.м. (т. 1, а.с. 277-278).
Таким чином, судом першої інстанції з огляду на наявність спору між сторонами, ціну позову, та з метою уникнення реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду обґрунтовано вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги про доцільність і співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просив у суду позивач, наявність в неї обґрунтованих побоювань щодо вчинення відповідачем у майбутньому дій, спрямованих на ухилення від сплати коштів, та що відповідач не довів протилежного, правильності висновків суду не спростовують. Місцевим судом зазначене враховано та вжито заходів забезпечення позову. А позивачем не доведено необхідності застосування накладення арешту на грошові кошти на всіх рахунках відповідача, окрім належного йому майна в межах ціни позову.
Що стосується посилань апелянта на практику Верховного Суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, однак в межах ціни позову, і таке не створює подвійного забезпечення, то в своїй більшості такі було вжито саме у випадку встановлення недостатності арештованих грошових коштів, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Натомість, у цій справі судом накладено арешт на майно відповідача. А позивачем не доведено ні в суді першої, ні апеляційної інстанції, що вартість такого є меншою за ціну позову, і необхідності додаткового арешту в межах такої різниці.
При цьому у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зазначено «Оскільки предметом спору є стягнення орендної плати в розмірі 7 632 238,82 грн, накладення арешту на грошові кошти відповідача у такому розмірі здатне суттєво погіршити його майновий стан, у той час як накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, щодо якого, станом на день звернення з заявою про забезпечення позову, відсутні були обтяження, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність. Отже, обраний судами попередніх інстанцій вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19, від 16.12.2019 у справі № 904/3459/19 та від 28.05.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18».
А відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі № 911/1695/18, від 09 листопада 2023 року у справі № 904/3234/23, обов`язкового з`ясування при вжитті заходів забезпечення позову вартості майна, на яке судом накладається (в порядку вжиття таких заходів) арешт, процесуальним законом не передбачено.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали з наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О. О. Томин
Судді: В. А. Девляшевський
О. В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.