Справа № 947/32946/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року с-ще.Овідіополь
Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Спічак В. О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики,-
ВСТАНОВИВ:
28.09.2026 року з Київського районного суду міста Одеси, до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла за підсудністю позовна заява разом з заявою позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій позивача просить:
1. Накласти арешт на все майно та грошові кошти відповідача ОСОБА_2 у межах суми позовних вимог;
2. Заборонити відповідачу розпоряджатися належним йому майном до виконання рішення суду або скасування заходів забезпечення;
3. Зобов`язати відповідні органи державної реєстрації внести відомості про арешт (обтяження) до державних реєстрів.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначено, що ним подано позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченим Договором позики від 12 квітня 2024 року (реєстр № 294), укладеним між ним (Позикодавець) та Відповідачем (Позичальник).
Згідно з умовами Договору Відповідач зобов`язаний був повернути суму позики, еквівалентну 25 000,00 доларів США, не пізніше 12 грудня 2024 року. Станом на день подання позову заборгованість не погашена.
Розмір вимог становить 1 448 140,15 (один мільйон чотириста сорок вісім тисяч сто сорок) гривень, 15 копійок, яка складається з основної суми за курсом НБУ на день подання позову інфляційні втрати + договірні проценти + 3% річних.
Підставами для забезпечення позову позивач зазначає наявність обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).
Позивач зазначає, що такі обставини наявні: сума боргу є значною; відповідач протягом тривалого часу (більше 1,5 року) ухиляється від виконання грошового зобов`язання; існує реальний ризик відчуження Відповідачем належного йому майна, зняття грошових коштів з банківських рахунків, що може унеможливити або суттєво ускладнити виконання майбутнього рішення суду.
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Згідно частини першої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 150 ЦПК України передбачено, що позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Згідно частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Наведене в сукупності свідчить, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Саме такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала на наступне.
За змістом наведених вище приписів, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказала на те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на все майно та грошові кошти відповідача ОСОБА_2 у межах суми позовних вимог, та заборонити відповідачу розпоряджатися належним йому майном до виконання рішення суду або скасування заходів забезпечення.
При цьому, у заяві про забезпечення позову не конкретизовано майно, як рухоме, так і нерухоме, на яке позивач просить накласти арешт.
За відсутності відомостей про конкретне майно та його вартість суд позбавлений можливості встановити, чи відповідає обсяг майна, на яке заявник просить накласти арешт, розміру заявлених позовних вимог, а відтак - оцінити співмірність обраного заходу забезпечення позову. При цьому саме на заявника покладається обов`язок обґрунтувати необхідність застосування обраного ним заходу забезпечення позову та його співмірність із заявленими вимогами.
За таких обставин суд позбавлений можливості визначити обсяг майна та грошових коштів, на які має бути накладено арешт, а також перевірити співмірність такого заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами.
При цьому слід зазначити, що наразі судом вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги, що не може впливати на результат розгляду справи по суті позову.
Наведене в сукупності свідчить, що вимоги позивача про забезпечення позову та спосіб забезпечення позову, запропонований позивачем у даній заяві, не є співмірним і обгрунтованим.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики, про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 261 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини одиннадцятої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 352-355 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Спічак В.О.