КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 359/15575/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10172/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Чирки С.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна (а.с. 1-4).
23 квітня 2026 року 2026 року до суду від ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову, в якій остання просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та знаходяться на його рахунку в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та депозиті «Зростаючий» ), а також на будь-яких інших рахунках у банківських установах у межах суми позову - 777 839,92 грн. (а.с. 5-7).
Заяву обґрунтовано тим, що нею пред`явлений позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Також заявником подано заяву про зміну (доповнення) предмета позову, згідно якої ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 777 839,92 грн., що становить частку спільних грошових коштів.
На даний час між сторонами існує гострий конфлікт. Як вбачається з банківських виписок АТ «Райффайзен Банк» відповідач, починаючи з грудня 2025 року, розпочав систематичне зняття значних сум готівки та перекази між рахунками (загальна сума операцій перевищує 1 млн. грн), що свідчить про намір відповідача приховати або розтратити спільні кошти до винесення рішення суду.
Також заявник зазначала, що на депозитному рахунку «Зростаючий» НОМЕР_2 обліковуються кошти у розмірі 500 047,55 грн., які також можуть бути зняті відповідачем у будь-який час (а.с. 5-7).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та знаходяться на його рахунку в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_1 ), а також на будь-яких інших рахунках у банківських установах у межах суми позову - 777 839,92 грн.
В задоволенні вимог заяви в іншій частині відмовлено (а.с. 62-64).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 09 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Косяк Н.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою/, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 65-76).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що 23.07.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб (серія НОМЕР_4 ), що видане 23.07.2005.
В період шлюбу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась донька - ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_4 .
15 квітня 2021 року відповідач уклав договір щодо придбання квартири - власними силами здобутого житла для своєї сім`ї. Платежі за квартиру здійснювались виключно відповідачем, з його особистого рахунку, протягом майже трьох років.
24 лютого 2022 року з початку повномасштабного вторгнення в Україну, відповідач залишився в Україні - захищати свій дім, продовжував працювати та виконував свої зобов`язання. На початку березня 2022 року позивач разом з дітьми та своєю мамою виїхала за кордон. Відповідач не лише не перешкоджав цьому, але й особисто організував та оплатив виїзд сім`ї, придбавши квитки за власні кошти.
Перебуваючи за кордоном, спочатку у Празі, згодом в Уельсі, не дивлячись на фактичне припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - позивач користувалась банківською карткою відповідача, за рахунок якої покривались усі її щоденні витрати на проживання, харчування та потреби дітей. Коли у червні 2024 року картку було втрачено, відповідач негайно надав позивачу доступ до іншого рахунку. Відповідач також систематично купував авіаквитки та автобусні квитки для дружини і дітей, що підтверджується виписками з банківських рахунків.
Таким чином, понад два з половиною роки відповідач одночасно:працював в Україні в умовах воєнного стану, самостійно виплачував квартиру, утримував дружину за кордоном та забезпечував дітей без будь-якої фінансової участі або підтримки з боку позивача.
Позивач повернулась в Україну лише восени 2024 року. За весь період відсутності вона жодного разу не надавала відповідачу будь-якої матеріальної допомоги.
Не зважаючи на повне забезпечення життєдіяльності Позивача, після повернення до України, подала позов до суду про визнання майна спільною сумісною власністю та про поділ майна, а пізніше 3 заяви про забезпечення позову.
Разом із заявою Позивача про забезпечення позову ОСОБА_2 було подано заяву про зміну (доповнення) предмета позову від 21 квітня 2026 року.
Первісний позов стосувався поділу квартири, автомобіля та рухомого майна. Натомість, заява про зміну предмета позову фактично містить абсолютно нову вимогу - стягнення грошових коштів з банківських рахунків відповідача у розмірі 777 839,92 грн. Це не уточнення існуючих вимог - це принципово інший предмет позову, який потребує окремого провадження, сплати судового збору та надання відповіді на повноцінну можливість підготувати заперечення.
Таким чином, заява позивача виходить за межі допустимої зміни предмета позовної заяви і фактично є новим позовом поданим в обхід встановленого процесуального порядку.
Дані кошти являються виключно не погашений кредитний ліміт, заробітна плата, перекази на погашення кредитного ліміту (власна картка НОМЕР_5 ). Будь-яких інших накопичень (грошових коштів) у відповідача не існує.
Відповідач звертає увагу, що активний рух коштів між рахунками відповідача, зафіксованих у наданих банківських виписках, не є переміщенням вільних грошових активів та не вказує про накопичення або приховування спільного майна подружжя. Зазначені операції являють собою виключно лише технічні операції з погашення кредитного ліміту, витрати із заробітної плати систематично перераховувалися на картковий рахунок із нарахуванням погашення заборгованості за кредитним лімітом у межах звичайного обслуговування банківського продукту. Такі операції є стандартною банківською практикою і не призводять до збільшення обсягу активів, а навпаки, вони націлені на погашення існуючих зобов`язань відповідача перед банком.
В свою чергу, представником відповідача були подані письмові докази (рух коштів по рахункам, залишки коштів та довідкипро стан кредитних коштів) щодо відсутності вказаних коштів на рахункахВідповідача.
Таким чином, виведення активів неможливе, в зв`язку з їхвідсутністю (що повністю підтверджується виписками та довідками, які частково були надані (в зв`язку з обмеженим часом на отримання 24 та 27квітня (робочі дні, після отримання заяви про забезпечення позову від 23.04.2026) були надані банківськими співробітниками АТ «РайффайзенБанк») до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, але суддяЧирка С.С. не взяв до уваги та не дослідив подані документи представником Відповідача).
Отже, забезпечення позову шляхом накладання арештів є недоцільним,являється прямим вручанням позивача та Бориспільським міськрайоннимсудом Київської області у конституційне право особи на отримання заробітної плати та вільне володіння своїм майном та не зовсім відповідаєметі інституту забезпечення позову.
Судом першої інстанції не враховано те що позивачем не було надано належних доказів в розумінні ст. 77 ЦПК України, на підтвердження наявності коштів на рахунка відповідача (надані скріни та вибіркові перекази/оплати не підтверджують реальну наявність коштів на рахунках та в таких розмірах). В свою чергу, відповідач надав докази, що дані кошти являються лише кредитним лімітомвід банку.
Заява позивача про забезпечення позову не містила будь-яких пропозицій щодо зустрічного забезпечення та вказаний предмет позову, а лише факт подачі заяви про зміну предмету позову (яка ще не розглянута судом), що є порушенням встановлених процесуальних вимог.
Разом з тим, заява про забезпечення позову була подана на підставі заяви про зміну предмету позову, яка ще не розглянута судом (а.с. 65-76).
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , його представник - адвокат Косяк Н.В. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги і просила її відхилити.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено позовні вимоги, враховуючи заяву про зміну (доповнення) предмету позову, визнання грошових коштів у загальному розмірі 1 555 679, 85 грн., що обліковуються (або були виведені) на рахунках ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» спільною сумісною власністю та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 777 839,92 грн., що становить частку спільних грошових коштів (а.с. 1-16).
Позивач просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та знаходяться на його рахунку в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та депозиті «Зростаючий» ), а також на будь-яких інших рахунках у банківських установах у межах суми позову - 777 839,92 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву позивача, виходив з того, що у сторін виник спір з приводу поділу майна, зокрема 777 839,92 грн. (що становить частку спільних грошових коштів). Обрані позивачем заходи забезпечення позову повністю відповідають змісту заявлених вимог та є співмірними їх розміру. З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та знаходяться на його рахунку в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_1 ), а також на будь-яких інших рахунках у банківських установах у межах суми позову - 777 839,92 грн. Вимога про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_2 ) не підлягає задоволенню, оскільки на ньому знаходяться кредитні грошові кошти (за кредитним договором № 010-МR-82-1756447963620-7945493 від 29.08.2025), а не власні кошти ОСОБА_1 . Доказів наявності у ОСОБА_1 депозиту «Зростаючий» заявником не надано, не конкретизовано його знаходження та інших його реквізитів.
Колегія суддів не в повному обсязі погодилась з вказаним висновком суду першої інстанції.
Застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами, та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Оскільки предметом позову у цій справі є визнання грошових коштів у загальному розмірі 1 555 679, 85 грн., що обліковуються (або були виведені) на рахунках ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» спільною сумісною власністю та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 777 839,92 грн., що становить частку спільних грошових коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову в межах заявлених вимог може призвести до утруднення та (або) неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у разі відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення, таке не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Саме по собі не зазначення в заяві про забезпечення позову пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення не є обов`язковою підставою для повернення зазначеної заяви заявнику.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18.
Поряд з цим, колегія суддів визнала частково обґрунтованими доводи апелянта щодо неприпустимості накладення арешту на грошові кошти, які підлягають сплаті як обов`язкові платежі, податки та збори, оплати заробітної плати, а відтак оскаржувана ухвала районного суду підлягає зміні, скарга апелянта має бути задоволена частково.
Доводи апелянта, що арешт накладено на рахунок, який призначений лише і тільки для виплати заробітної плати, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, оскільки відповідачем не надано до суду першої інстанції доказів на підтвердження того, що належні відповідачу рахунки (рахунок) мають спеціальний режим використання (а.с. 189-230).
Заперечення апелянта щодо заяви про зміну предмета позову, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскілки предметом апеляційного оскарження є лише ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2026 року про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, тому відхилені судом як необґрунтовані.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2026 року - змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції:
«Накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 ( НОМЕР_6 ) та знаходяться на його рахунку в АТ «Райффайзен Банк» (зокрема на рахунку НОМЕР_1 ), а також на будь-яких інших рахунках у банківських установах у межах суми позову - 777 839,92 грн.за виключенням сум, які підлягають сплаті як обов`язкові платежі, податки та збори, оплати заробітної плати».
В іншій частині ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов