Справа № 354/789/26
Провадження по справі № 2/354/598/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Ковалюк О.М.,
за участю секретаря судового засідання Стремінської А.І.,
представника позивача - адвоката Зітинюк Р.Д.,
представника відповідача - адвоката Брайляк Е.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїв залі Яремчанського міського суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ спільного майна подружжя та витребування майна,
в с т а н о в и в:
Стислий виклад позиції учасників процесу
Позивачка ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Зітинюк Р.Д., звернулася до суду з позовною заявою, у якій, враховуючи подальшу зміну предмету позову, просить:
1. Визнати житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснити поділ майна, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на одну другу частину будинку кожному за адресою:
АДРЕСА_2 . Визнати земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та здійснити поділ майна, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності по одній другій частині земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
3. Визнати спільним майном подружжя транспортний засіб моделі Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснити його поділ, визнавши за ОСОБА_2 , право приватної власності на даний транспортний засіб, припинивши право спільної сумісної власності подружжя. Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості автомобіля в розмірі 47 034, 75 гривень.
4. Витребувати майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , а саме: пральну машину з вертикальним завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, антивібраційні підсистеми ELECTRICLIGHT ЛА-1 та плиту електричну HANSA FCCX59209.
5.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 11 315, 20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу, попередній розмір яких складає 10 000, 00 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає наступне.
У період з 28.09.1997 по 16.05.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у Сторін народилося двоє дітей. За час шлюбу подружжя побудувало за спільні кошти житловий будинок для сім`ї, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці, яка була виділена Сторонам для будівництва житлового будинку, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052.
Будівництво будинку здійснювалося спільними силами та коштами позивача та відповідача. Крім того, істотну допомогу у будівництві будинку надавали батьки позивача, як у фінансовому плані так і шляхом особистої трудової участі.Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №29 від 22.03.2005 було зареєстровано за відповідачем право власності на зазначений вище будинок, що підтверджується також інформаційною довідкою № 477287235 від 14.05.2026 року. На той час (будівництво житлового будинку та оформлення права власності на нерухомість) Сторони перебували у сімейних відносинах, які ґрунтувалися на довірі, любові, взаємній підтримці та повазі, виховували спільних дітей та вели спільне господарство, через що позивач не надавала значення юридичному оформленню права власності на майно. Сторонами було погоджено, що відповідач бере на себе повний супровід оформлення всієї необхідної документації (проєктної, дозвільної та документів про право власності), а у той самий час позивач зосередиться на вихованні їх дітей. Зважаючи, що всі попередні дозвільні документи були складені на відповідача, титульним власником даного майна зазначений ОСОБА_2 , однак даний об`єкт нерухомості є спільним надбанням Сторін.З огляду на те, що земельна ділянка є функціонально пов`язаною з об`єктом нерухомості, право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, було теж оформлено за відповідачем.
Також, під час перебування Сторін у шлюбі, ними був придбаний транспортний засіб, модель Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 .Враховуючи, що він є неподільною річчю, і його реальний поділ в натурі без зміни його призначення є неможливим, вважає, що поділ транспортного засобу шляхом визнання права власності по 1/2 (одній другій) за кожною із Сторін фактично ускладнює або унеможливлює його подальше користування та розпорядження, що не відповідатиме принципу ефективності судового захисту та не забезпечить остаточного врегулювання спору між сторонами. Оскільки спірний транспортний засіб перебуває у володінні, користуванні та фактичному розпорядженні відповідача, а також зареєстрований за ним, вважає, що найбільш справедливим та ефективним способом захисту прав позивача є передача зазначеного транспортного засобу у одноосібну власність відповідача, та зобов`язання останнього компенсувати позивачу грошову компенсацію у розмірі 1/2 (однієї другої) частини його ринкової вартості.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.05.2019 шлюб між Сторонами був розірваний. Після розірвання шлюбу Сторони не здійснювали поділ спільного майна, оскільки між ними була досягнута домовленість про спільне користування майном набутим під час шлюбу з подальшою його передачею їх спільним дітям. До недавнього часу між Сторонами не виникало жодних спорів щодо порядку користування спільним майном. Порушення прав позивача відбулося нещодавно, а саме в квітні 2026 року, відповідач почав чинити перешкоди позивачу у користуванні спільним майном, цим самим порушуючи її майнові та житлові права, що і стало підставою для звернення до суду.
Зазначає, що позивач уже після розірвання шлюбу за свої власні кошти придбала побутову та санітарну техніку в житловий будинок, а саме: унітаз-компакт CERSANIT Mito Cersania 704 SimpleOn 011 3/6 K119-003 з бачком і сидінням Soft Close дюропласт (копія видаткової накладної № СФ04513082 від 16.08.2022 року додається), пральну машину з вертикальним
завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, антивібраційні підсистеми ELECTRICLIGHT ЛА-1, (копія видаткової накладної №СФ06571668 від 10.07.2021 року додається) та плиту електричну HANSA FCCX59209, (копія видаткової накладної № СФ04580316 від 19.08.2022 року додається). По теперішній час дане майно знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Позивач позбавлена можливості користування цим майном чи можливістю забрати його, оскільки відповідач перешкоджає їй в доступі до будинку.
У зв`язку з вище викладеним просить позовну заяву задовольнити.
Відповідач через представника адвоката Брайляк Е.Я. 25.06.2026 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував в задоволенні позовних вимог, з наступних мотивів. Позивач стверджує, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак сторони, є співвласниками цього майна. За таких обставин витребування майна від співвласника є неможливим, оскільки даний позов про витребування не може бути пред`явлений одним співвласником до іншого співвласника щодо спільного майна. Отже, вимога про витребування житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля є безпідставною та не відповідає способам захисту цивільного права, визначеним законом. Позивачка не навела обставини, які б свідчили про оспорювання Відповідачем його прав чи про наявність перешкод у реалізації ним права на звернення до суду з вимогами про поділ майна подружжя. Фактично позов спрямований на вирішення спору щодо майнових прав колишнього подружжя, однак належним способом захисту в такому випадку є поділ майна подружжя та визначення часток сторін, а не витребування майна від іншого співвласника.
Позивачка одночасно просить визнати право власності та витребувати майно, проте не наводить належного правового обґрунтування того, з яких саме підстав відповідач, який відкрито та законно володіє майном протягом багатьох років, повинен бути позбавлений такого володіння. Відповідач не приховував майно, не перешкоджав позивачці в реалізації будь-яких прав та не вчиняв жодних протиправних дій щодо нього.
Після розірвання шлюбу в 2019 році позивачці було достеменно відомо про існування спірного майна, його місцезнаходження, порядок користування ним та фактичне володіння Відповідачем. Попри це, протягом майже семи років після припинення шлюбних відносин позивачка не заявляла жодних вимог щодо поділу майна, не оспорювала права відповідача, не ставила питання про виділення частки, не зверталася до суду та жодним чином не проявляла інтересу до спірного майна. Така багаторічна бездіяльність свідчить про те, що сама позивачка не вбачала жодного порушення своїх прав та фактично погодилася з існуючим майновим становищем сторін після розірвання шлюбу.
Лише через значний проміжок часу, коли відповідач самостійно утримував майно, ніс усі витрати щодо його збереження та забезпечував його належний стан, позивачка вирішила заявити претензії на чуже майно, не надавши суду жодного належного обґрунтування причин такої тривалої бездіяльності. Не відповідає дійсності твердження позивачки про те, що після розірвання шлюбу між ними була досягнута домовленість про спільне користування майном набутим під час шлюбу і т.п., оскільки позивачка більшість часу проживає за кордоном. Адже, ще до досягнення дітьми повноліття, поїхала з України, а діти залишилися з батьком. Позивач навіть покинув роботу за кордоном, щоб належним чином доглядати за дітьми. Щодо особистої власності майна позивачки, цього факту відповідач не заперечує і вона може його забрати в будь який час. Тим не менш, ці речі були придбані за час відсутності відповідача, оскільки він був військовослужбовцем та перебував на військовій службі.
Не менш важливо, що після розірвання шлюбу позивачка протягом тривалого часу не заявляла вимог щодо поділу майна подружжя, не оспорювала державну реєстрацію права власності та не вчиняла будь-яких дій, спрямованих на захист своїх прав, оскільки отримала компенсацію за свою частину.
Позивачка зазначає, що порушення її прав відбулося в квітні 2026 року, після того як вона повернулася в Україну та прибула до житлового будинку, однак це не відповідає дійсності.
Позивачка працює та проживає за кордоном, однак кожного разу, як поверталася до України, проживала в даному будинку.
06.07.2026 представник позивачки подала відповідь на відзив, в якому звертає увагу суду на те, що предметом даного позову є саме поділ спільного сумісного майна подружжя між Сторонами в рівних частинах, а не витребування. А відповідач у відзиві фактично погодився з правовою природою спору та визнав сам позов. Окремою позовною вимогою позивача, було витребування майна, яке є її особистою приватною власністю, а саме: пральної машини з вертикальним завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, антивібраційні підсистеми ELECTRICLIGHT ЛА-1 та плити електричної HANSA FCCX59209. У своєму відзиві відповідач чітко зазначив, що не заперечує проти права позивача забрати належне їй майно. Тобто, відповідач фактично визнав обґрунтованість даної позовної вимоги про витребування особистого майна позивача та підтвердив, що не має жодних законних підстав утримувати дане майно.
Щодо нібито «отримання компенсації» позивачкою за своєї частини, то вказані доводи є абсолютно неправдивими та не відповідають дійсності. Позивач ніколи не отримувала жодних грошових чи майнових компенсацій від відповідача, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи будь-яких належних та допустимих письмових доказів (розписок чи договорів). Після розірванню шлюбу поділ майна не здійснювався, оскільки між Сторонами існувала домовленість про спільне користування майном набутим під час шлюбу з подальшою передачею цього майна їх спільним дітям.
Із наведених у відзиві доводів вбачається, що незважаючи на формальне прохання відповідача відмовити у задоволенні позову, наведені ним доводи фактично не спростовують заявлених позивачем вимог та не містять заперечень щодо їх суті.
Оскільки 27.07.2026 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, представником відповідача 31.07.2026 надіслано до суду письмові пояснення на заяву про зміну предмету позову, в яких не погоджується з позовними вимогами, зокрема в частині покладення на відповідача обов`язку виплатити позивачу грошову компенсацію вартості частки у транспортному засобі, оскільки не має реальної фінансової можливості здійснити таку виплату. Тим не менш, відповідач є особою з інвалідністю, що підтверджується відповідними документами. У зв`язку зі станом здоров`я відповідач не має можливості керувати спірним транспортним засобом та фактично не користується ним.
З огляду на зазначене, передача транспортного засобу у власність відповідача не відповідатиме його інтересам та фактичним потребам, оскільки він позбавлений можливості використовувати його за призначенням. Відповідач вважає доцільним залишити спірний транспортний засіб у власності позивачки з виплатою нею на користь відповідача грошової компенсації, що відповідає вартості його частки у спільному майні подружжя. Такий спосіб поділу майна забезпечить справедливий баланс інтересів сторін та відповідатиме принципу рівності часток подружжя у спільному сумісному майні.
11.08.2026 представник позивачки надала додаткові письмові пояснення у справі, в яких зазначила, що сам по собі факт, що відповідач є особою з інвалідністю та його посилання на відсутність фінансової можливості виплатити компенсацію не є безумовною підставою для висновку про неможливість передачі спірного транспортного засобу у одноосібну власність відповідача з виплатою позивачу грошової компенсації у розмірі 1/2 (однієї другої) частини його ринкової вартості. А питання доцільності на сьогоднішній день використання спірного транспортного засобу відповідачем та питання належного поділу спільного майна є різними за своїм змістом.
Доводи відповідача, щодо неможливості користування спірним транспортним засобом у зв`язку із станом здоров`я, необхідно оцінювати у сукупності з іншими доказами та фактичними обставинами справи. Протягом значного періоду часу, а саме з моменту розірвання шлюбу, тобто з 16.05.2019 по теперішній час, саме відповідач користувався спірним транспортним засобом, автомобіль зареєстрований на його ім`я, перебуває у його фактичному володінні та документи на нього знаходяться у відповідача.
Таким чином, твердження відповідача про те, що передача автомобіля у його власність не відповідає його інтересам та фактичним потребам у зв`язку із станом здоров`я, не узгоджується з фактичними обставинами користування цим автомобілем протягом тривалого часу. Такий спосіб поділу майна не відповідає фактичним обставинам користування спірним майном та не забезпечує справедливого балансу інтересів сторін.
Звертає увагу, що в постанові Верховного Суду у справі № 707/1118/25 (провадження № 61-6703св26) від 01.07.2026 зазначено, що: "Автомобіль є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі між сторонами без втрати свого цільового призначення. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України… При цьому факт відсутності у відповідача коштів для одноразової виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати (пункт 47)». Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі(пункт 49).
Таким чином, зазначені відповідачем доводи в письмових поясненнях на заяву про зміну предмета позову не спростовують обґрунтованості запропонованого позивачем способу поділу спірного транспортного засобу.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Ковалюк О.М. від 15.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено її до підготовчого судового розгляду.
25.06.2026 ухвалою судді було задоволено клопотання позивачки та витребувано у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (філія ГСЦ МС), копії реєстраційних документів на транспортний засіб, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме: копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також інші документи, які підтверджують набуття права власності на вказаний автомобіль (договір купівлі-продажу).
25.06.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
06.07.2026 представник позивачки подала відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 27.07.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивачки адвоката Зітинюк Р.Д. від 27. 07.2026 про зміну предмету позову та викладено позовні вимоги в новій редакції.
31.07.2026 надійшли письмові пояснення на заяву про зміну предмету позову від представника відповідача та долучено докази щодо стану здоров`я відповідача.
31.07.2026 адвокат Зітинюк Р.Д. долучила до матеріалів справи відповідь відділу поліції №1 про розгляд її адвокатського запиту з приводу подій 09.04.2026 за участю сторін у справі.
11.08.2026 представник позивачки надала письмові додаткові пояснення у справі та долучила доказ конфлікту між позивачем та відповідачем 07.08.2026.
13.08.2026 адвокат Зітинюк Р.Д. долучила до матеріалів справи документи про понесення витрат на правову допомогу на суму 15 679,00 грн.
Представником відповідача 13.08.2026 подано клопотання про виклик свідків, в задоволенні якого протокольною ухвалою в судовому засіданні 13.08.2026 було відмовлено за необґрунтованістю.
14.08.2026 надійшов до суду лист від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-12303-2026 про надання інформації щодо реєстрації транспортного засобу державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23.06.2026, 22.07.2026, 10.08.2026 та 19.08.2026 ухвалами суду задоволено клопотання адвоката Зітинюк Р.Д. про участь судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
18.08.2026 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про участь у всіх судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою судді Ковалюк О.М. від 20.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Протокольною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків.
В судове засідання позивачка та відповідач не з`явилися. Відповідач 09.09.2026 надав в судовому засіданні пояснення, в яких повідомив, що вже 5 років не користується машиною, а позивачка може їздити на ній, тому нехай забирає собі машину, а йому відшкодує половину її вартості. Щодо її особистого майна повідомив, що вона його пошкодила, і він віддасть це майно коли вона його зремонтує, так буде чесно.
Представник позивачки - адвокат Зітинюк Р. яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях, просила суд задовольнити в повному обсязі. Додатково звернула увагу, що транспортним засобом користувався відповідач, що підтвердила його сестра під час допиту в судовому засіданні, яка повідомила, що й після розлучення і до війни він користувався спільною машиною. А також повідомила, що витребуване майно до цього часу позивачка не може забрати, оскільки відповідач чинить їй перешкоди.
Представник відповідача - адвокат Брайляк Е.Я., в судовому засіданні визнала частково позовні вимоги, а саме в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки. Інші вимоги не визнає, просить суд з огляду на інвалідність відповідача, його майновий стан та відсутність достатніх коштів, врахувати неможливість виплати ним компенсації позивачу та визначити спосіб поділу майна, яким залишити спірний транспортний засіб у власності позивачки з виплатою нею на користь відповідача грошової компенсації, враховуючи, що вона має посвідчення водія та може керувати транспортним засобом. Підтвердила, що на даний час доступ до витребуваного майна у позивачки є. Заперечила проти стягнення судових витрат з огляду на те, що відповідач також поніс витрати на правову допомогу, а судовий збір позивачка визначала самостійно.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою відповідача повідомила, що після розлучення позивачка приїзжала в Україну 1 раз в рік, машина на той час вже в них була, ОСОБА_2 їздив на ній рідко, після розлучення і до 2022 року він користувався спірним транспортним засобом, однак пішов служити в ЗСУ, а потім у нього був інсульт, що унеможливлює користування автомобілем відповідача. Тому машина стоїть на городі, і на ній ніхто не їздить. Останній раз вона бачила позивачку десь тиждень тому, коли ОСОБА_1 забирала посуду, бо було чути крики на подвір`ї, оскільки недалеко живе, то прийшла, щоб поговорити з нею.
За наслідком судового засідання 24.09.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив час його проголошення 28.09.2026 о 16:00 год.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.05.2019 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був укладений 28.09.1997 у виконкомі Ворохтянської селищної Яремчанської міської ради, актовий запис № 9, (а.с. 12-14).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 477287235 від 14.05.2026 за ОСОБА_2 09.06.2005 зареєстровано право власності на житловий будинок загальної площі 143,4 кв.м, що розташований: АДРЕСА_1 (а.с.15). Дана обставина підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №29 від 22.03.2005, Витягом № 7474835 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації від 09.06.2005 та Актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 15.03.2005 (а.с.17-19).
Вказаний вище житловий будинок розташований на земельній ділянці виділеній Ворохтянською селищною радою для будівництва житлового будинку, кадастровий номер вказаної земельної ділянки [номер приховано]:20:003:0052, загальна площа якої становить - 0, 1500 га, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Право власності на цю земельну ділянку також оформлено на відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 150532 від 18.09.2008 та Інформацією з Державного реєстру речових пав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 477291426 від 14.05.2026 (а.с. 16, 20).
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-12303-2026, наданої на ухвалу суду від 25.06.2026, відповідно до баз даних Єдиного державного реєстру ТЗ МВС України, транспортний засіб марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, сірий, з 30.10.2015 і станом на 29.06.2026, зареєстрований на ОСОБА_2 (а.с. 150).
Орієнтовна вартість спірних обєктів нерухомого майна визначена позивачем на підставі середньоринкових цін на аналогічні об`єкти з відкритих джерел інформації та оголошень про продаж майна на сайті OLX, та не заперечувалась відповідачем, становить 6 418 860,00 грн - житловий будинок, 464 814,00 грн - земельна ділянка.
Згідно з відомостями з українського сайту AUTO.RIA, а саме за допомогою калькулятора розрахунку вартості автомобіля позивачем визначено орієнтовну вартість транспортного засобу марки Daewoo, моделі Lanos 2007 року випуску, розмір якої становить 94 069, 50 гривень, що еквівалентно 2 125 доларів США.
Відповідно до видаткових накладних № СФ04580316 від 19.08.2022 та №СФ06571668 від 10.07.2021 позивачка уже після розірвання шлюбу придбала плиту електричну HANSA FCCX59209, пральну машину з вертикальним завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, і антивібраційні підсистеми ELECTRICLIGHT ЛА-1 (а.с. 43-44).
Як встановлено в судовому засіданні дане майно знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Позивач позбавлена можливості користування цим майном чи можливістю забрати його, оскільки відповідач перешкоджає їй в доступі до будинку.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 19.01.2024 ОСОБА_2 є учасником бойових дій (а.с. 113). З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 156/25/1115/В від 29.04.2025 вбачається, що ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.12.2024, дата повторного оцінювання 24.02.2028 (а.с. 114-115).
Сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, відповідач почав чинити перешкоди позивачці у користуванні спільним майном, цим самим порушуючи її майнові та житлові права, тому позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Вирішуючи даний спір суд виходить з таких мотивів та правових норм чинного законодавства.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу та на підставі ст. 69 ч. 1 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, ч. 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована та один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена
права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ніш.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У пункті 114 постанови Великої палати ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Викладене вище свідчить, що саме власник, а не будь-яка особа, має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду
Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Зміст статті 5 ЦПК України слід розуміти, що передусім способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами. Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції» право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що спірний житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, необхідна для обслуговування та користування цим нерухомим майном, а також транспортний засіб набуті у власність під час перебування сторонами у зареєстрованому шлюбі й на підставі ст. 61 СК України вони є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягають поділу.
Відтак суд дійшов висновку, що спільним сумісним майном сторін є:
1) житловий будинок, загальною площею 143,4 кв.м., житлова площа 83,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
2) земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
3) транспортний засіб марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, сірий.
Оскільки позивачка просила виділити їй та відповідачу у власність по 1/2 частині будинку та земельної ділянки, проти чого відповідач ОСОБА_2 не заперечував, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог про поділ транспортного засобу суд виходить з наступного.
Позивачка звернулася до суду з метою поділу неподільної речі - автомобіля марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебуває у спільній сумісній власності, бо набута за час перебування їх у шлюбі. ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості автомобіля в розмірі 47 034,75 гривень. Відповідач в свою чергу просив стягнути з ОСОБА_1 в його користь 47 034,75 гривень компенсації, залишивши авто у власності позивачки.
Отже, сторони не дійшли згоди щодо того, кому має залишитись транспортний засіб та хто має сплатити іншій стороні грошову компенсацію, при цьому обидві сторони висловили згоду на отримання грошової компенсації замість своєї частки у спільному майні.
Розмір компенсації, який заявила позивачка, станом на момент розгляду справи, відповідачем не оскаржувався. На переконання суду, врахування саме ринкової вартості подібного автомобіля є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, що відбулось без її згоди.
Оскільки відповідач не спростував вартість автомобіля, визначену позивачкою, суд при визначенні грошової компенсації вартості 1/2 частки спірного автомобіля, враховує його ринкову вартість, яка становить 94 069,50 грн та еквівалентна 2 125 доларів США.
Враховуючи, що сторони визнали, що вказаний транспортний засіб був придбаний за період перебування їх у шлюбі, та не заперечували проти того що він є спільним сумісним майном подружжя, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доведенню не підлягають.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Згідно сталої практики Верховного Суду, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Таку ж позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), зазначивши у пункті 45, що вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
В постанові від 01.07.2026 Верховний Суд у справі № 707/1118/25 виснував, що факт відсутності у відповідача коштів для одноразової виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря такої виплати (п. 47).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
З урахуванням встановлених обставин справи, а саме того, що спірний транспортний засіб: марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, сірий, є неподільною річчю та фактично перебуває у володінні відповідача, зареєстрований за відповідачем, який ним користувався до 2022 року, а позивачка не користувалась ним та проживає за кордоном, суд вважає за доцільне передати його у власність ОСОБА_2 із покладенням на нього обов`язку виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки в розмірі 47 034,75 гривень.
Саме такий поділ буде відповідати інтересам позивача та відповідача, так як саме відповідач використовував спірний транспортний засіб.
Посилання відповідача на стан здоров`я, неможливість користування автомобілем та відсутність реальної фінансової можливості здійснити таку виплату, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, однак може бути враховане при визначенні порядку та способу виконання рішення суду.
При цьому суд звертає увагу, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості вільно розпорядитися цим автомобілем, зокрема, самостійно його відчужити на ринкових умовах з метою отримання коштів для розрахунку з ОСОБА_1 та погашення заборгованості за рішенням суду.
Щодо витребування майна суд зазначає наступне.
Для застосування ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником рухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
В судовому засіданні сторони не заперечували, що пральну машину з вертикальним завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, антивібраційні підставки ELECTRICLIGHT ЛА-1 та плиту електричну HANSA FCCX59209 позивачка купила після розірвання шлюбу, відтак зазначене майно є її особистою власністю.
В матеріалах справи містяться лист ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 22.07.2026 № 140703-2026 та талон повідомлення єдиного обліку № 4477 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10.08.2026, які свідчать про існування конфлікту між позивачкою та відповідачем, що відбувся 09.04.2026 та 07.08.2026 щодо користування спірним житлом (а.с. 123, 124, 139).
Оскільки, ОСОБА_2 на даний час зберігає без достатньої правової підстави майно позивачки, чинить перешкоди у доступі до нього, таким чином порушуючи її право мирно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном після розірвання шлюбу, тому ефективним способом захисту порушених прав у вказаній справі є витребування такого майна у відповідача.
За таких обставин, з`ясувавши обставини та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Розподіл судових витрат
Статтею 265 ЦПК України передбачено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Позивачка просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 15 679,00 грн, які є видом судових витрат.
Вирішуючи дану вимогу, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На обґрунтування розміру судових витрат на правничу допомогу позивачкою надано: копію договору про надання правової допомоги № 123-26 від 16.04.2026; протоколу доручення № 1 від 16.04.2026, копію акта наданих послуг від 12.08.2026; ордер про надання правничої допомоги, квитанції про сплату на загальну суму 15 679,00 грн. Таким чином, позивачка на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі подала належні та допустимі докази, що описані вище.
Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу позивачкою у сумі 15 679,00 грн в такій справі є завищеним та не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.
Беручи до уваги клопотання відповідача, складність справи, обсяг виконаних адвокатом позивача робіт (наданих послуг), значення справи для сторони, часткове визнання відповідачем позову, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд вважає за належне визначити витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, яку стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в розмірі 11 315,20 грн за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ спільного майна подружжя та витребування майна задовольнити.
2. Визнати житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , й здійснити поділ майна, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 (одну другу) частину будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 (одну другу) частину будинку, за адресою:
АДРЕСА_3 . Визнати земельну ділянку площею 0, 1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , й здійснити поділ майна, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 (одну другу) земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 (одну другу) земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:20:003:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Визнати спільним майном подружжя транспортний засіб моделі Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснити його поділ, визнавши за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 право приватної власності на транспортний засіб моделі Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , компенсацію вартості автомобіля в розмірі 47 034, 75 гривень.
5. Витребувати майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , а саме: пральну машину з вертикальним завантаженням WHIRLPOOL TDLR 65230 UA, антивібраційні підсистеми ELECTRICLIGHT ЛА-1 та плиту електричну HANSA FCCX59209.
6. Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 11 315, 20 (Одинадцять тисяч триста п`ятнадцять гривень 20 копійок) гривень та витрати на професійну правничу допомогу 10 000, 00 (Десять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Головуюча суддя: Оксана КОВАЛЮК