ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Київ
Cправа № 910/3027/24 (910/5136/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Плюс" - Слуцька Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (вх.№ 3665/2026)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026
у складі колегії суддів: Пантелієнка В.О. - головуючого, Отрюха Б.В., Остапенка О.М.
та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025
у складі судді Чеберяка П.П.
у справі № 910/3027/24 (910/5136/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Аверс"
про визнання права вимоги за договором та визнання відсутнім права вимоги
в межах справи № 910/3027/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи
1. 26.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (далі також - Банк, ПАТ "УПБ") та Публічним акціонерним товариством "Аверс" (далі - позичальник, ПАТ "Аверс") було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 642, за яким Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію у розмірі 15 000 000 грн терміном до 25.07.2014 зі сплатою 24 % річних.
2. У зв`язку з неналежним виконанням ПАТ "Аверс" умов зазначеного кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 15 305 753,43 грн.
3. 28.05.2015 ПАТ "УПБ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС" (далі - ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС") уклали договір про відступлення права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 642 від 26.07.2012.
4. Надалі 02.07.2015 між ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (далі - ТОВ "КУА "Практика") укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 642 від 26.07.2012 набуло ТОВ "КУА "Практика".
5. 02.12.2015 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/21859/15, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2016, про стягнення з ПАТ "Аверс" на користь ПАТ "УПБ" заборгованості за кредитним договором № 642 від 26.07.2012. Справа розглядалася за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" і ТОВ "КУА "Практика".
6. Вирішуючи спір у справі № 910/21859/15, суд встановив нікчемність договору відступлення права вимоги від 28.05.2015, що укладений між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС", а також нікчемність договору відступлення права вимоги від 02.07.2015, що укладений між ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" та ТОВ "КУА "Практика".
7. 15.02.2017 між ТОВ "КУА "Практика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестер Плюс" (далі - ТОВ "Вестер Плюс") було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №642 від 26.07.2012 ТОВ "КУА "Практика" відступило на користь ТОВ "Вестер Плюс" (позивач).
8. 27.04.2020, за результатами електронного аукціону ПАТ "УПБ", уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") договір № 81 про відступлення прав вимоги та договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до яких останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 642 від 26.07.2012.
9. У подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/21859/15 ПАТ "УПБ" було замінено його правонаступником - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".
Короткий зміст позовних вимог
10. У квітні 2025 року, після того як ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", посилаючись на набуття права вимоги, звернулося із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", ТОВ "Вестер Плюс" звернулося до суду з позовом у цій справі, вважаючи, що саме воно є належним кредитором за кредитним договором.
11. ТОВ "Вестер Плюс" просило визнати за ним право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 642 від 26.07.2012, укладеним між ПАТ "УПБ" та ПАТ "Аверс" та, відповідно, визнати відсутнім право вимоги у ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за наведеним кредитним договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
12. 10.12.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі №910/3027/24(910/5136/25), залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026, про задоволення позову. Визнав за ТОВ "Вестер Плюс" право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №642 від 26.07.2012 та відсутнім право вимоги у ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за цим же договором.
13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що встановлення нікчемності договорів відступлення права вимоги від 28.05.2015 та 02.07.2015 саме по собі не призвело до повернення права вимоги Банку. За висновками судів, оскільки право вимоги не було витребувано у порядку статей 387, 388 ЦК України, ТОВ "КУА "Практика" мало право розпорядитися ним та відступити його позивачу. Відтак на момент укладення у 2020 році договорів із ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" Банк не мав права вимоги за кредитним договором, а тому, за оцінкою судів, відповідач такого права не набув.
14. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що зміст укладених між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" договорів від 27.04.2020 № 81 та № 81/1 не міг призвести до набуття відповідачем більшого обсягу прав, ніж належав Банку на момент їх укладення, а тому за відсутності судового рішення про витребування права вимоги на користь Банку останній не міг повторно відступити це право відповідачу.
15. З огляду на це суди дійшли висновку про наявність у позивача права вимоги за кредитним договором та про відсутність такого права у відповідача, визнавши обраний спосіб захисту належним і ефективним.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 та ухвалити нове рішення - про відмову у позові.
17. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 203, 215, 216, 330, 387, 388, 512, 514 ЦК України, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
18. На обґрунтування цієї підстави скаржник посилається на неврахування висновків, викладених:
- у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 148/2112/19 та постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 369/7921/21, зазначаючи, що нікчемний правочин не створює жодних юридичних наслідків із моменту його вчинення, не породжує переходу права вимоги та не може бути підставою для набуття права наступними набувачами. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, визнавши можливим подальше відчуження права вимоги за відсутності його витребування, фактично легалізували право, набуте на підставі нікчемних правочинів;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, стверджуючи, що суди безпідставно визнали обраний позивачем спосіб захисту належним, хоча, на переконання скаржника, обрання неналежного та неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові;
- у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, зазначаючи, що суди не виконали обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, неправильно встановили фактичні обставини справи та допустили порушення статей 7, 73, 86, 210 ГПК України.
19. Скаржник також стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.11.2024 у справі № 21/5005/2686/2012, оскільки, на його думку, цей висновок сформульований за інших фактичних обставин, стосується процесуального правонаступництва та не є релевантним до спірних правовідносин у цій справі.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
20. У відзиві ТОВ "Вестер Плюс" просить залишити касаційну скаргу ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
21. За доводами позивача, рішення у справі № 910/21859/15 не має преюдиційного значення для ТОВ "Вестер Плюс", оскільки останнє не брало участі у тому провадженні.
22. Також ТОВ "Вестер Плюс" зазначено, що після визнання нікчемними первісних договорів відступлення права вимоги Банк не звертався з позовом про витребування права вимоги у ТОВ "КУА "Практика", а тому, на думку позивача, право вимоги продовжувало перебувати у володінні останнього, який як добросовісний набувач мав право відступити його ТОВ "Вестер Плюс".
23. Крім того, позивач вважає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2024 у справі № 21/5005/2686/2012 є релевантним і підлягає застосуванню не лише під час вирішення питання процесуального правонаступництва, а й під час спорів про належність права вимоги, оскільки право вимоги є майном, а його повернення після подальшого відчуження можливе виключно шляхом витребування за правилами статей 330, 387, 388 ЦК України. Оскільки Банк такого позову не заявляв, позивач вважає, що саме він залишається належним кредитором за кредитним договором № 642 від 26.07.2012.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. У квітні 2025 року, після того як ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", посилаючись на набуття права вимоги, звернулося із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", ТОВ "Вестер Плюс" звернулося до суду з позовом у цій справі, вважаючи, що саме воно є належним кредитором за кредитним договором, та просило визнати за ним право вимоги і визнати відсутнім таке право у відповідача.
26. Отже, між сторонами виник спір щодо належності права вимоги за кредитним договором.
27. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що після визнання нікчемними договорів відступлення права вимоги право вимоги залишилося у ТОВ "КУА "Практика", а відтак останнє мало право у подальшому відступити його позивачу - ТОВ "Вестер Плюс".
28. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками з огляду на таке.
29. Відповідно до статті 512 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється, зокрема, шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
30. За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
31. Зазначена норма відображає принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
32. Крім того, відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
33. Таким чином, закон покладає ризик відсутності або недійсності відступленого права саме на відчужувача права вимоги, а не на боржника чи інших учасників цивільного обороту.
34. Як встановлено судами, у 2015 році Банк відступив право вимоги за кредитним договором іншій особі, після чого це право було відступлено ТОВ "КУА "Практика". Разом із тим у грудні 2015 року під час розгляду спору про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором (справа № 910/21859/15) суд дійшов висновку про нікчемність обох договорів відступлення права вимоги та, вирішуючи спір по суті, задовольнив позов Банку, визнавши саме його належним кредитором у спірному зобов`язанні.
35. Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "КУА "Практика", яке на той момент було кінцевим набувачем права вимоги за ланцюгом договорів відступлення, брало участь у розгляді зазначеної справи № 910/21859/15 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
36. Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
37. Статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників справи, серед яких, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Цим правам кореспондують відповідні обов`язки, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.
38. Згідно із частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
39. Частиною п`ятою статті 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.
40. Верховний Суд уже неодноразово звертав увагу на те, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.10.2021 у справі № 299/3611/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 902/388/18).
41. Добросовісність у користуванні процесуальними правами як стандарт поведінки учасників справи вимагає поваги до суду та інтересів інших учасників справи, дотримання процесуальних норм, повідомлення повної та правдивої інформації щодо предмета спору, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному вирішенню справи.
42. У цьому контексті варто брати до уваги, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
43. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ГПК України).
44. Верховний Суд звертає увагу на те, що ТОВ "КУА "Практика" як залучена до участі у справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, мало всі передбачені процесуальним законом можливості заявити про свої права на право вимоги.
45. Отже, воно мало процесуальну можливість доводити належність саме йому, а не ПАТ "УПБ", спірного права вимоги та заперечувати проти задоволення позову Банку. Проте, незважаючи на його участь у справі, суд визнав належним кредитором саме ПАТ "УПБ" і ухвалив рішення про стягнення заборгованості на користь останнього.
46. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що після ухвалення зазначеного рішення право вимоги продовжувало належати ТОВ "КУА "Практика", не ґрунтується на встановлених у справі обставинах.
47. Верховний Суд звертає увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
48. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий розгляд судом має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 03.04.2008, заява № 3236/03, § 40; "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia) від 24.07.2003, заява № 52854/99, § 52), зокрема з метою виправлення "суттєвих недоліків" або "судової помилки" ("Сутяжник проти Росії" (Sutyazhnik v. Russia) від 23.07.2009, заява № 8269/02, § 35).
49. У постанові від 10.12.2025 у справі № 910/8912/25 Верховний Суд зауважив, що поняття "res judicata" поширюється на широке коло випадків, оскільки перешкоджає суду розглядати спір, якщо новий позов спрямований по суті на те, щоб переглянути вже ухвалене у іншій справі рішення, хоча при цьому можуть бути дещо змінені позовні вимоги, чи підстави позову, чи коло сторін. Навіть у таких випадках, на думку ЄСПЛ, суд має виходити із принципу правової визначеності (рішення від 25.11.2021 (заява № 2836/10) у справі "Центр "Украса" проти України", де ЄСПЛ зазначив, що наявність судового провадження не повинно нівелювати результати іншого судового провадження та / або позбавляти його остаточне рішення юридичної сили та призводити до порушення принципу юридичної визначеності (пункт 44).
50. У рішенні ЄСПЛ від 25.09.2025 у справі "Д.Б. проти України" (заява № 36484/16) ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди у подальшому провадженні повторно розглянули питання, яке вже було вирішено остаточним судовим рішенням, без наведення підстав, які б демонстрували наявність обставин суттєвого та переконливого характеру, що виправдовували повторний розгляд; такі дії національних судів ЄСПЛ оцінив як несумісні з принципом юридичної визначеності.
51. Вирішуючи спір у справі № 910/21859/15 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 642 від 26.07.2012 за участю ТОВ "КУА "Практика", суд уже надав оцінку юридичному значенню договорів відступлення права вимоги, встановив їх нікчемність та, виходячи саме з цього, визначив належним кредитором саме Банк. Відтак після набрання таким рішенням законної сили відсутні підстави вважати, що ТОВ "КУА "Практика" продовжувало залишатися носієм спірного права вимоги та могло в подальшому розпорядитися ним шляхом його відступлення.
52. З урахуванням приписів статей 512 та 514 ЦК України до ТОВ "Вестер Плюс" могло перейти лише те право вимоги, яке фактично належало його праводавцю на момент укладення договору відступлення. Якщо ж на цей момент ТОВ "КУА "Практика" уже не було носієм відповідного права, воно не могло передати його позивачу, а ризик такої обставини відповідно до статті 519 ЦК України покладається на самого відчужувача права вимоги.
53. Такий висновок узгоджується і з правовою природою договору відступлення права вимоги. Відповідно до положень цивільного законодавства цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність переданої вимоги, тобто гарантує існування права, яке є предметом відступлення. Водночас він не може передати більше прав, ніж належить йому самому.
54. Саме тому висновок судів попередніх інстанцій про належність ТОВ "Вестер Плюс" спірного права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 642 від 26.07.2012 не ґрунтується на встановлених у справі обставинах та не враховує правових наслідків судового рішення, яким після участі у відповідному провадженні кінцевого набувача права вимоги належним кредитором було визнано Банк і на його користь стягнуто відповідну заборгованість.
55. Як встановлено судами, після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника заборгованості вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 642 від 26.07.2012 на користь Банку, Банк надалі відступив це право вимоги на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".
56. При цьому колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилковість посилання судів на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 21/5005/2686/2012 з огляду на неподібність правовідносин у наведеній справі із правовідносинами у справі, що розглядається.
57. Так, у справі № 21/5005/2686/2012 право вимоги вибуло з володіння банківської установи після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з боржника на користь банку, було неодноразово відступлене, а питання про нікчемність первісного договору та необхідність витребування права вимоги виникло значно пізніше, після завершення цього ланцюга відступлень і в межах вирішення питання про процесуальне правонаступництво. Саме тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі подальшого відчуження права вимоги наслідки нікчемності не можуть реалізовуватися лише шляхом констатації нікчемності первісного договору, а потребують витребування права вимоги як майна за правилами статей 387, 388 ЦК України.
58. Натомість у справі, що розглядається, хронологія розвитку правовідносин є іншою. Спочатку 28.05.2015 та 02.07.2015 були укладені договори відступлення права вимоги на користь ТОВ "КУА "Практика", які у подальшому суд оцінив як нікчемні, та 02.12.2015 - розглянув спір у справі № 910/21859/15 про стягнення заборгованості та задовольнив позов ПАТ "УПБ", визнавши саме його належним кредитором. При цьому ТОВ "КУА "Практика" брало участь у тій справі як третя особа.
59. Лише після ухвалення цього рішення суду, а саме 15.02.2017, ТОВ "КУА "Практика" уклало договір відступлення права вимоги з ТОВ "Вестер Плюс".
60. Тож у справі № 21/5005/2686/2012 Велика Палата Верховного Суду не формувала висновків у ситуації, коли ще до подальшого відступлення права вимоги суд уже встановив нікчемність попередніх договорів відступлення та вирішив спір про стягнення заборгованості, визначивши належного кредитора.
61. Отже, доводи скаржника у цій частині є обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову - помилковими.
62. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
63. З огляду на те, що відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам скаржника.
64. Доводи поданого позивачем відзиву на касаційну скаргу відхиляються Верховним Судом з мотивів, наведених у цій постанові.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
66. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
В. Розподіл судових витрат
67. Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України у разі якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
68. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.
69. Оскільки касаційну скаргу належить задовольнити, то, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими приписами статті 129 ГПК України, Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладення цих витрат на позивача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3027/24 (910/5136/25) скасувати.
3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про визнання права вимоги за договором та визнання відсутнім права вимоги відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Плюс" (код ЄДРПОУ 39827038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (код ЄДРПОУ 41264766) 7 267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) гривень 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги та 9 689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 60 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді К. Огороднік
В. Погребняк