ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 367/3272/19
провадження № 61-11176сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року у складі судді Мерзлого Л. В., додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.
та закасаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») звернулося до суду з позовом, у якому просило витребувати у ОСОБА_1 на свою користь об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення № 482, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1219469232109.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Аверс-Сіті» посилалося на те, що 27 травня 2010 року воно отримало державний акт серії ЯИ № 270393 на земельну ділянку площею 4,3864 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0081. 19 січня 2011 року позивач отримав дозвіл ДАБІ № 15/11 на виконання будівельних робіт з об`єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом на АДРЕСА_2 .
16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_3 було введено в експлуатацію. 22 вересня 2011 року виконавчий комітет Коцюбинської селищної ради Київської області прийняв рішення № 270, згідно з яким було надано дозвіл на оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна (на всі квартири, зокрема і нежитлове приміщення № 482) у будинку АДРЕСА_4 , на підставі сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта від 16 вересня 2011 року серії КС № 16411043016. Таким чином, ТОВ «Аверс-Сіті» набуло право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлові приміщення № 477, 478, 476, 475, 482 за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлове приміщення № 171 за адресою: АДРЕСА_5 , в іншій частині позовних вимог відмовлено.
27 листопада 2012 року ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності, зокрема, на спірне нежитлове приміщення № 482, після чого подарував його ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 07 квітня 2017 року, а ОСОБА_2 13 вересня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужила вказане приміщення ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.
Оскільки право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_1 , позивач просив витребувати його на свою користь.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 31 жовтня 2023 року позов задовольнив. Витребував у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 482, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1219469232109. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд зазначив, що оскільки нежитловеприміщення № 482 вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване, тобто поза його волею, він має право на витребування цього майна.
Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, у сумі 30 000,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що при ухваленні рішення по суті суд не вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Водночас суд виходив з того, що обсяг наданих послуг адвокатом в суді відповідає критерію реальності таких витрат, а тому заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст судових рішень апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 09 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та додаткове рішення Ірпінського міського Київської області від 13 листопада 2023 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 вересня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Аверс-Сіті» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що при зверненні до суду з позовом позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. Отже, позивачу вже відшкодовано витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, що перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок, визначений ним в суді першої інстанції.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 2-856/12, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19, від 07 лютого 2024 року у справі № 367/6205/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсних правовідносин між позивачем і ОСОБА_3 , який придбав майнові права на спірне нерухоме майно та щодо якого у позивача виникло зобов`язання з передання нерухомого майна одразу після його створення. ТОВ «Аверс-Сіті» ніколи не було власником майна, щодо якого розглядається спір, ніколи не отримувало та не мало документів, які підтверджували б його право власності, і, як наслідок, не мало жодного законного права взагалі звертатися до суду з позовом про витребування цього майна на підставі статей 387, 388 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У жовтні 2024 року ТОВ «Аверс-Сіті» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» зазначило про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу, який становить 20 000,00 грн. Остаточний розмір витрат буде визначений з урахуванням вчинених процесуальних дій.
Відмовляючи в задоволенні заяви про розподіл судових витрат, апеляційний суд безпідставно виходив з того, що додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року стягнуто на користь ТОВ «Аверс-Сіті» 30 000,00 грн, оскільки вказані витрати були понесені в суді першої інстанції, а не в апеляційному суді.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких просила її задовольнити.
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 подав письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких просив її задовольнити.
У жовтні 2024 року ТОВ «Аверс-Сіті» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті», в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
04 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Аверс-Сіті».
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02 червня 2026 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2026 року прийнято до розгляду справу № 367/3272/19 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Аверс-Сіті» є власником земельної ділянки площею 4,3864 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0081, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується державним актом серії ЯИ № 270393, виданим 27 травня 2010 року.
19 січня 2011 року ТОВ «Аверс-Сіті» отримало дозвіл ДАБІ № 15/11 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоповерхових житлових будинків з об`єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінгом на АДРЕСА_2 .
16 вересня 2011 року Інспекція ДАБК у Київській області видала ТОВ «Аверс-Сіті» як замовнику об`єкта сертифікат відповідності серії КС № 16411043016 закінченого будівництвом об`єкта.
16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_3 був уведений в експлуатацію.
Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 було присвоєно поштову адресу закінченому будівництвом об`єкту 1-ї черги будівництва та пусковому комплексу, введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_4 , доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири закінченого будівництвом об`єкта.
05 січня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Аверс-Сіті», КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації», ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, в якому просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення № 477, 478, 476, 475, 482 за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлове приміщення № 171 за адресою: АДРЕСА_5 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року у справі № 2-856/12 позов ОСОБА_3 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні і володінні нерухомим майном залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення № 477, 478, 476, 475, 482 за адресою: АДРЕСА_1 , та на нежитлове приміщення № 171 за адресою: АДРЕСА_5 , в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою заступника начальника управління Головного слідчого управління МВС України Мамки Г. М. від 14 червня 2012 року накладено арешт на нежитлове приміщення № 482 у корпусі 1.
Постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Грицая Ю. І. від 16 листопада 2012 року скасовано арешт, накладений постановою від 14 червня 2012 року.
27 листопада 2012 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на нежитлове приміщення № 482 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року .
07 квітня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір дарування, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на нежитлове приміщення № 482 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07 квітня 2017 року, індексний номер 34681400, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С.
13 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу спірного нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., серія та номер 279.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2012 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають не повною мірою.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачумайна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).
Водночас відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У пунктах 93, 95 постанови від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, є особою, яка набуваєпервісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Після виконання умов інвестування інвестор набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду частково відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15), і зазначила, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником (пункт 107).
У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 липня 2026 року у справі № 727/6125/23 (провадження № 14-76цс25), зокрема, дійшла таких висновків: об`єктом інвестування є квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані житлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном (абзац сьомий статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»). Інвестор є особою, за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, яка набуває первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Системне тлумачення положень статей 328, 331, 415, 876 ЦК України у їх взаємозв`язку свідчить, що замовник будівництва є первинним носієм майнових прав на об`єкт будівництва, якщо інше не встановлено законом або договором. За своєю правовою природою майнові права замовника на новостворюваний об`єкт нерухомості є тотожними за змістом майновим правам інвестора, оскільки ці суб`єкти наділені правомочністю на трансформацію зазначених речових прав у повноцінне право власності після закінчення будівництвом об`єкта та прийняття його в експлуатацію (пункти 86-87, 108).
Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи № 2-856/12 суди встановили, що 25 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Аверс-Сіті» були укладені договори купівлі-продажу майнових прав № 266/НП/1_ИП, 267/НП/1_ИП, 265/НП/1_ИП, 268/НП/1_ИП, 270/НП/1_ИП, відповідно до яких ТОВ «Аверс-Сіті» продало, а ОСОБА_3 придбав майнові права на об`єкти нерухомості - нежитлові приміщення: будівельний номер 6 (477), будівельний номер 12 (478), будівельний номер НОМЕР_1 (476), будівельний номер НОМЕР_2 (475), будівельний номер НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 . Акти приймання-передачі майнових прав на зазначені нежитлові приміщення складені сторонами 30 вересня 2011 року.
Умови договорів від 25 жовтня 2010 року щодо оплати приміщень виконані в повному обсязі, про що свідчить, зокрема, довідка-підтвердження ТОВ «Аверс-Сіті» від 23 грудня 2011 року № 23/01.
27 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Аверс-Сіті» укладений договір про зарахування однорідних зустрічних вимог, що підтверджується копією договору.
У статті 3 договору купівлі-продажу майнових прав визначено порядок передачі майнових прав від продавця покупцю, згідно з яким майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта. Акт підписується сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав, введення в експлуатацію відповідної частини об`єкта капітального будівництва (пункт 3.1).
Відповідно до пункту 3.3 статті 3 договору купівлі-продажу майнових прав оформлення права власності на об`єкт нерухомості та всі інші дії, пов`язані з оформленням права власності на нього, здійснюється покупцем самостійно за власний рахунок.
Пунктом 3.4 договору купівлі-продажу майнових прав передбачено, що продавець ТОВ «Аверс-Сіті» зобов`язаний безумовно на першу вимогу покупця надати йому протягом трьох банківських днів із моменту отримання письмової вимоги вичерпний пакет документів (копій документів, нотаріальних копій документів, оригіналів документів та таке інше), що необхідні для оформлення права власності на об`єкт нерухомості.
Згідно з пунктами 5.2.2, 5.2.5 зазначених договорів ТОВ «Аверс-Сіті» зобов`язалось після введення відповідної частини об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних документів протягом п`яти робочих днів надіслати покупцю повідомлення про необхідність з`явитися для підписання актів; передати покупцю майнові права в порядку, установленому зазначеними договорами.
Корпуси будинку, складовою частиною якого є придбані позивачем нежитлові приміщення, введені в експлуатацію 18 березня 2011 року та 16 вересня 2011 року.
Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 і від 09 червня 2011 року № 177 «Про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 » надано доручення КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири введеного в експлуатацію будинку.
Суди також установили, що ОСОБА_3 свої зобов`язання виконав у повному обсязі, факт відсутності заборгованості позивача зі сплати вартості майнових прав на спірні приміщення підтверджується належними доказами у справі.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, у справі № 2-856/12 суди встановили, що ОСОБА_3 повністю сплатив на користь забудовника вартість будівництва нежитлового приміщення під будівельним номером АДРЕСА_7 за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 жовтня 2010 року.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення у справі № 2-856/12 було відмовлено з посиланням на те, що, за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав, позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Водночас порушене право ОСОБА_3 підлягає захисту шляхом зобов`язання ТОВ «Аверс-Сіті» виконати умови укладених договорів, а саме передати позивачу документи (копії документів, нотаріальні копії документів, оригінали документів та інше), необхідні для оформлення права власності на об`єкти нерухомості.
Однак, від вказаного правового висновку, викладеного Верховним Судом України у справі № 367/5136/13-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З огляду на те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися з урахуванням добросовісності, принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.
Застосовуючи закон до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач продав ОСОБА_3 майнові права на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 25 жовтня 2010 року. Зобов`язання з оплати майнових прав за вказаним договором ОСОБА_3 виконав у повному обсязі, що встановлено судовими рішеннями у справі № 2-856/12, які набрали законної сили. Проте ТОВ «Аверс-Сіті» з 2011 року (з моменту введення будинку в експлуатацію) не вчинило дій, спрямованих на передання об`єкта нерухомого майна після завершення його будівництва на користь ОСОБА_3 . Майнові права первісного власника, у разі виконання ним зобов`язань, після завершення будівництва об`єкта відповідно до закону трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за первісним власником майнових прав як первісним власником.
Вимога ТОВ «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 про витребування спірного нежитлового приміщення не узгоджується із принципами добросовісності й справедливості, оскільки позивач продав майнові права на нежитлове приміщення ОСОБА_3 та у повному обсязі отримав оплату їх вартості.
Тобто ОСОБА_3 є первісним власником майнових прав на спірне нежитлове приміщення.
Вказані обставини свідчать про відсутність правомірних (законних) підстав для виникнення у ТОВ «Аверс-Сіті» права власності на спірне нежитлове приміщення, а отже, і відсутність підстав для захисту такого права шляхом витребування спірного нежитлового приміщення у ОСОБА_1 , який добросовісно придбав його на підставі договору купівлі-продажу майнових прав.
За змістом статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень по суті вирішеного спору, то додаткове рішення також підлягає скасуванню.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року, додаткового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Щодо касаційної скарги ТОВ «Аверс-Сіті» на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року
Відмовляючи в задоволенні заяви ТОВ «Аверс-Сіті» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. Отже, позивачу вже було відшкодовано витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, що перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок, визначений ним в суді першої інстанції.
З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги по суті спору ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, витрати, понесені позивачем під час апеляційного розгляду, не підлягають відшкодуванню, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Щодо відступлення від правових висновків
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 лютого 2022 року у справі № 367/4089/14-ц (провадження 61-5343св21) та від 07 лютого 2024 року у справі № 367/6205/19 (провадження № 61-10639св23) за позовами ТОВ «Аверс-Сіті» про витребування майна з чужого незаконного володіння дійшов висновку, що майнові права інвестора у разі виконання ним інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до закону трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником. Вимога ТОВ «Аверс-Сіті» до відповідача про витребування спірної квартири не узгоджується із принципами добросовісності й справедливості, оскільки позивач продав майнові права на квартиру первісному інвестору та у повному обсязі отримав оплату за них.
Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 367/3799/17 (провадження № 61-22930св19) та від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17 (провадження № 61-9629св19) за позовами ТОВ «Аверс-Сіті» про витребування майна з чужого незаконного володіння дійшов протилежних висновків, зазначивши, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника ТОВ «Аверс-Сіті» на підставі рішення, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
Не погоджуючись із зазначеними висновками Третьої судової палати Касаційного цивільного суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від таких висновків.
За встановленими у цій справі обставинами, ТОВ «Аверс-Сіті» просило витребувати спірне нежитлове приміщення, право на яке воно продало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. У подальшому це майно неодноразово відчужувалося, зокрема відповідачу.
Аналізуючи правові наслідки вчинених сторонами спору юридично значущих дій та укладених правочинів, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що коли забудовник відчужив майнові права на нежитлове приміщення на підставі правочину первісному власнику майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, у нього немає правових підстав для витребування спірного майна у кінцевого набувача.
З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 367/3799/17 (провадження № 61-22930св19) та від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17 (провадження № 61-9629св19) про право ТОВ «Аверс-Сіті» на витребування майна, майнові права на яке воно раніше відчужило іншій особі.
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з метою забезпечення єдності та сталості судової практики вважає за можливе сформулювати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши таке.
У разі, коли забудовник відчужив майнові права на нежитлове приміщення на підставі правочину первісному власнику майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, у нього немає правових підстав для витребування спірного майна у кінцевого набувача.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 45 000,00 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача на його користь.
Щодо скасування заходів забезпечення позову
Заявник у касаційній скарзі просить скасувати забезпечення позову - арешт на нерухоме майно, накладений ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2019 року.
Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено статтею 158 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.
У частині дев`ятій статті 158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами глави 2 розділу V ЦПК України «Касаційне провадження».
За правилом частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Вимоги до постанови суду касаційної інстанції викладені у статті 416 ЦПК України.
Вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову за клопотанням учасника справи підлягає вирішенню судом, який вжив такі заходи, з постановленням ухвали, яка може бути оскаржена, а тому клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову підлягає поверненню заявнику.
Подібний висновок виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 25 березня 2024 року у справі № 752/5281/20, Верховний Суд в ухвалах від 17 липня 2024 року у справі № 756/11050/21, від 02 серпня 2024 року у справі № 705/4866/21.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2023 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_1 45 000 (сорок п`ять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. Зайцев
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська М. Є. Червинська