Справа № 128/3129/26
Провадження № 22-ц/801/2685/2026
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю.Ф.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
30 вересня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Стадника І.М. (судді-доповідача), Матківської М.В., МІхасішина І.В.
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2026 року
у справі № 128/3129/26
за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (відповідач) про стягнення незаконно утриманої заробітної плати та інших належних працівникові виплат, -
встановив:
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2026 року заяву позивача ОСОБА_1 «Про необхідність розгляду по суті та вирішення вимог, заявлених у заяві від 23.09.2026, щодо визнання неналежного виконання ухвали суду від 08.09.2026 та застосування заходу процесуального примусу (штрафу)» залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою: а) визнати, що подання ВНМУ ім. М.І.Пирогова листа від 18.09.2026та доданих до нього документів не є належним і повним виконанням ухвали суду від 08.09.2026 в частині витребування доказів; б) застосувати до ВНМУ ім. М.І.Пирогова захід процесуального примусу у вигляді штрафу відповідно до пунктів 1,3 ч. 1 ст. 148 ЦПК України у розмірі, який суд визнає співмірним допущеному порушенню в межах ч. 1 цієї статті; в) попередити ВНМУ ім. М.І.Пирогова, що повторне або систематичне неподання витребуваних доказів може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 148 ЦПК України; г) вирішити питання про застосування ст. 146 ЦПК України (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом) та наслідків, передбачених ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі повторного неподання витребуваних первинних бухгалтерських документів. У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що нова ухвала не може бути постановлена - скасувати ухвалу та направити питання про виконання ухвали від 08.09.2026 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження за поданою позивачем апеляційною скаргою слід відмовити з таких підстав.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина п`ята статті 55 Конституції України).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Обмеженням права на доступ до суду, в даному випадку, є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною 2 ст. 352 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в статті 353 ЦПК України.
Статтею 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначені у вказаній нормі.
Системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Наведені висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року справа № 759/7587/20 провадження № 61-2078ск21.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 оскаржує ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2026 року, якою залишено без задоволення її заяву про необхідність визнання неналежного виконання ухвали суду від 08.09.2026 та застосування заходу процесуального примусу (штрафу).
Разом з тим, переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України, оскарження такої ухвали не передбачено.
Пунктом 18 частини 1 статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо стягнення штрафу в порядку процесуального примусу.
При цьому ОСОБА_1 стверджує про те, що відповідна норма сформульована через слово «щодо», а не «про стягнення», а тому охоплює ухвали, якими питання про стягнення штрафу вирішено по суті, - і в разі його застосування, і в разі відмови в застосуванні, що не відповідає лексико-граматичній конструкції цієї статті і є недопустимим розширювальним тлумаченням її змісту.
Так, у випадку, коли законодавець має на меті включити до переліку оскаржуваних ухвал ті з них, якими відмовлено у вчиненні відповідної процесуальної дії, він про це прямо зазначає в частині 1 статті 353 ЦПК України і вжите слово «щодо» відповідного значення пункту не змінює. Наприклад, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: відмови у видачі судового наказу (п. 1), відмови у відкритті провадження у справі (п. 7), відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (п. 10), відмови ухвалити додаткове рішення (п. 20), відмови у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (п. 23), відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу (п. 37), відмови у задоволенні заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (п. 42).
Більше того, у випадку, коли законодавець має на меті включити до переліку оскаржуваних ухвал як ті, якими позитивно, так і ті, якими негативно вирішено те чи інше процесуальне питання, він також про це прямо зазначає в частині 1 статті 353 ЦПК України. Наприклад, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів (п. 2), скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову (п. 4), внесення або відмови у внесенні виправлень у рішеннях (п. 19), роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення (п. 21); відновлення повністю або частково втраченого судового провадження чи відмови в його відновленні (п. 41), прийняття або відмови у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення (п. 43).
Отже пункт 18 частини 1 статті 353 ЦПК України розширювальному тлумаченню не підлягає і не передбачає оскарження ухвали про відмову в застосуванні заходів процесуального примусу, зокрема, відмови у стягненні штрафу.
Недоречним є також посилання ОСОБА_1 на постанову Касаційного адміністративного суду від 10.01.2023 у справі № 760/9306/17, де за її твердженням касаційний суд нібито за аналогічною нормою КАС України дійшов висновку, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про накладення штрафу може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
По-перше, аналогічною до пункту 18 частини 1 статті 353 ЦПК України нормою КАС України є норма пункту 24 частини 1 статті 294 КАС України, тоді як предметом касаційного перегляду у вищевказаній адміністративній справі була можливість оскарження окремих ухвал, постановлених в порядку спеціальної процедури, що встановлена статтею 383 КАС України.
По-друге, касаційний суд у вищевказаній справі залишив без змін ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022 року, визнавши, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що за наслідками розгляду заяви особи - позивача, поданої за правилами статті 383 КАС України, оскарженню в апеляційному порядку підлягає ухвала суду про повернення заяви, а також ухвала суду про задоволення цієї заяви, яка в такому випадку ухвалюється в порядку статті 249 КАС України.
Разом з тим, ні приписами статті 383, ні приписами статті 249 КАС України не передбачено можливості оскарження ухвали суду першої інстанції, якою встановлена відсутність протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача.
Не визначають такої можливості й положення пункту 25 частини першої статті 294 КАС України, якими обумовлено право на апеляційне оскарження лише тих ухвал з питань судового контролю, які постановлені судом відповідно до статті 382 цього Кодексу (пункти 26-28 Постанови).
Та обставина, що оскаржуваною ухвалою вирішено питання про виконання іншої ухвали від 08.09.2026 року, якою витребувано у відповідача відомості про суми утримань за наказом № 545 від 28.08.2025 року - єдиний засіб доказування, який суд визначив замість судово-бухгалтерської експертизи, у призначенні якої було відмовлено, взагалі відповідно до закону не впливає на вирішення апеляційним судом питання про право апеляційного оскарження.
Пунктом 1 частини 1 статті 358 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Враховуючи наведене, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2026 року слід відмовити.
Керуючись статтею 358 ЦПК України, Суд, -
ухвалив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена в частині відмови у відкритті апеляційного провадження в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І. М. Стадник
Судді М.В. Матківська
І.В. Міхасішин