П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/10887/26
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
повний текст судового рішення
складено 08.09.2026, м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Голуб В.А.,
суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 400/10887/26 за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, -
В С Т А Н О В И В :
31 серпня 2026 року (28.08.2026 документ сформований в системі «Електронний суд») до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, винесену державним виконавцем Ізбаш Діаною Сергіївною, у виконавчому провадженні № 81646022, а саме: постанову 26.08.2026 про накладення штрафу в сумі 5 100, 00 гривень.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 400/10887/26 суд задовольнив позов військової частини НОМЕР_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.08.2026 у виконавчому провадженні № 81646022 про накладення штрафу в сумі 5 100 гривень 00 копійок. Стягнув на користь військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судовий збір у розмірі 2 662 гривні 40 копійок.
Не погодившись із рішенням суду, представниця Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подала апеляційну скаргу. Так, апелянтка зазначає, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови рішення суду у справі № 400/10261/25 не було виконано в повному обсязі, оскільки заборгованість на користь позивача не виплачено, що, на її думку, свідчить про наявність усіх підстав для накладення на боржника штрафу. Крім того, представниця підкреслює, що наявність нульового залишку коштів на певні попередні дати не свідчить про неможливість здійснення виплати 26.08.2026, а сам факт звернення боржника із заявками на фінансування хоч і підтверджує вжиття певних заходів, проте не спростовує наявності об`єктивної можливості виконати рішення у визначений законом строк. Поряд з цим апелянтка наголошує, що для оцінки правомірності зазначеної постанови доказове значення мають виключно ті обставини, які існували та були відомі державному виконавцю станом на 26.08.2026. Документи й обставини, що виникли після винесення постанови, самі по собі не можуть свідчити про її протиправність на момент прийняття, що не було належним чином враховано судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, апелянтка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якому представник військової частини НОМЕР_1 зазначає, що державний виконавець був зобов`язаний перевірити стан виконання судового рішення боржником, оскільки підставою для накладення штрафу є саме невиконання рішення без поважних причин. Однак відповідач жодних заходів для з`ясування й оцінки обставин невиконання рішення фактично не вжив.
При цьому позивач наголошує, що судове рішення вчасно не було виконано з поважних причин - через відсутність відповідного бюджетного фінансування.
З огляду на викладене, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.
04.08.2026 державний виконавець відповідача відкрив виконавче провадження № 81646022 з примусового виконання виконавчого листа № 400/10261/25, виданого 13.07.2026 Миколаївським окружним адміністративним судом, про зобов`язання позивача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, допомогу на оздоровлення у 2020 - 2023 роках з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше проведених виплат.
Також у постанові про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2026 № 81646022 зазначено про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 04.08.2026 № 973 позивач повідомив, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 400/10261/25 ним було нараховано грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023. З метою виплати нарахованої заборгованості позивач неодноразово направляв до забезпечувального фінансового органу заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішення судів та видатків напрямом грошового забезпечення. Однак, на дату подання цієї відповіді відповідне фінансування на рахунки позивача не надійшло, у зв`язку з чим фактичне перерахування коштів стягувачу є тимчасово неможливим.
26.08.2026 у межах вказаного виконавчого провадження державний виконавець відповідача прийняв постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду без поважних причин на позивача накладено штраф у розмірі 5 100, 00 гривень.
Не погоджуючись із правомірністю вищенаведеної постанови, позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що визначальною підставою для накладення на боржника штрафу є невиконання судового рішення саме без поважних причин. Згідно з усталеною судовою практикою поважними можуть вважатися об`єктивні обставини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником і не залежали від його волевиявлення. Причиною невиконання рішення суду позивач зазначив недостатність кошторисних призначень на 2026 рік на вказані цілі. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування штрафу, оскільки судове рішення не було виконано з поважних причин.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом
Відповідно до статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 26 Закону визначено підстави початку примусового виконання рішення виконавцем.
За приписами частини п`ятої статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У відповідності до статті 63 Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
За статтею 75 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Передбачений статтею 75 Закону штраф є заходом впливу на боржника, який застосовується за відсутності поважних причин не виконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/10261/25 зобов`язано позивача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, допомогу на оздоровлення у 2020-2023 роках з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання рішення суду у цій справі позивачем проведено перерахунок розміру грошового забезпечення, про що й було повідомлено відповідача. Проте виплата заборгованості не була здійснена через відсутність відповідного фінансування.
На підтвердження зазначених обставин позивач додав до листа від 04.08.2026 № 973, адресованого відповідачу:
· копію довідки-розрахунку від 09.04.2025 № 24/5/355, згідно з якою ОСОБА_1 на виконання вищевказаного судового рішення додатково нараховано грошове забезпечення в розмірі 215 229, 35 грн;
· копії заявок-розрахунків від 05.06.2026 № 24/5/379 та від 06.07.2026 № 24/5/439, відповідно до яких позивач звертався до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, зокрема для виплати заборгованості з грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 215 229, 35 грн;
· виписки з рахунку позивача за червень і липень 2026 року, згідно з якими вихідний залишок коштів на його казначейському рахунку за КЕКВ 2800 становив 0,00 грн станом на 29.06.2026 та 31.07.2026 відповідно.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п. 20, 23 ст. 116 БК України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов`язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Казначейства України.
Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм видно, що виплата грошового забезпечення здійснюються позивачем, виключно за рахунок коштів наданих для відповідних цілей. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат військова частина не має. Фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, невиплата позивачем у повному обсязі нарахованого на виконання судового рішення грошового забезпечення зумовлена не недбалістю чи неналежним виконанням своїх обов`язків, а безпосередньо правовим регулюванням порядку виплати та фінансування відповідних витрат. Позивач не мав об`єктивної фінансової можливості виконати судове рішення в повному обсязі вчасно, оскільки кошти з Державного бюджету України для здійснення виплати у необхідному розмірі не виділялися.
При цьому, на думку колегії суддів, позивач вживав усіх можливих і залежних від нього заходів для своєчасного виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що відповідач не надав належної оцінки наявності поважних причин непроведення позивачем виплати заборгованості та факту вжиття ним заходів щодо виділення бюджетних коштів, не встановив вини й умислу боржника у невиконанні виконавчого листа, а також не з`ясував обставин невиконання судового рішення саме без поважних причин, що призвело до протиправного прийняття спірної постанови.
З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач вжив конкретних заходів, спрямованих на виконання рішення, однак не зміг здійснити виплату коштів у зв`язку з відсутністю відповідного фінансування. Це свідчить про відсутність підстав для застосування штрафу за невиконання судового рішення, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на те, що наявність нульового залишку коштів не свідчить про неможливість здійснення виплати, а сам факт звернення боржника із заявками на фінансування не спростовує наявності об`єктивної можливості виконати рішення у визначений законом строк, колегія суддів вважає помилковими. Так, подані позивачем заявки-розрахунки та казначейські виписки за червень і липень 2026 року у своїй сукупності підтверджують відсутність коштів на відповідному рахунку, що унеможливлювало проведення виплати станом на дату прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст. 2 КАС України та ч. 4 ст. 242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 400/10887/26 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 400/10887/26 за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко