ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
30 вересня 2026 року м. Ужгород № 260/2043/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог):
1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошового забезпечення за час перебування у відпустці, невикористані дні оплачуваних відпусток без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2025, в 2026 за період з 18.06.2025 по 28.02.2026;
2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошове забезпечення за час перебування у відпустці, невикористані дні оплачуваних відпусток з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2025, в 2026 за період з 18.06.2025 по 28.02.2026;
3) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вищезазначені виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15 січня 2004 р. № 44;
4) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 після проведення вищезазначеного обрахунку виготовити та видати ОСОБА_1 новий грошовий атестат та довідку про грошове забезпечення.
Заявлені позовні вимоги аргументує тим, що відповідач, всупереч законодавчим нормам, його грошове забезпечення розраховував з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 розмір посадових окладів військовослужбовців покладено в залежність саме від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
20 квітня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якій із заявленими позовними вимогами не погоджується, оскільки вважає їх безпідставними. Зазначає, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн. При цьому зауважує, що мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для обрахунку посадових окладів. Також звертає увагу суду на те, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивачу за період проходження військової служби не проводилася, оскільки така виплата здійснюється виключно за наявності відповідних підстав.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 18 червня 2025 року по 28 лютого 2026 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 61/нст від 28.02.2026 ОСОБА_1 з 28 лютого 2026 року виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи карток особового рахунку ОСОБА_1 за період з 18 червня 2025 року по 28 лютого 2026 року, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача був розрахований з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018.
Відповідач вказану обставину не заперечує.
З метою захисту порушеного, на думку позивача, права на належний розмір оплати праці, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч. 4 ст. 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Так, п.п. 1, 2 розділу II Порядку визначено, посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - Постанова № 704).
Відповідно до ч. 2 п. 8 розділу І Порядку, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Постановою № 704 затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
При цьому п. 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Вказане кореспондується також з примітками до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, первинно розміри посадових окладів військовослужбовців було поставлено в залежність від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Поряд з цим 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, п. 6 якої внесено зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі, п. 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва № 826/6453/18 від 29.01.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103.
Ч. 2 ст. 265 КАС України передбачені наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, відповідно до яких такий втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року норми п. 6 постанови №103 та внесені до п. 4 Постанови № 704 зміни втратили чинність та не підлягають застосуванню.
Разом з тим, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103, та пунктом 2 постанови абзац перший викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою № 481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.
В подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/24 залишено без змін.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18 червня 2025 року, а відтак пункт 2 постанови КМУ №481 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з 18 червня 2025 року.
Згідно з частинами 1 - 3 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22, такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Таким чином, п. 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
П. 8 Прикінцевих положень Закон України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить також 3028,00 гривень.
Ст. 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328,00 гривень.
Отже, зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідач не заперечує те, що грошове забезпечення у період проходження служби ОСОБА_1 розраховувалося з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Суд вважає, що такий розрахунок є помилковим, оскільки суперечить законодавчим нормам.
П. 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, в тому числі, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 розділу XXIII Порядку, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку).
Відповідно до положень розділу XXIV Порядку, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з п. 6 розділу ХХХІ Порядку, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
З вищенаведеного вбачається, що розрахунок всіх основних та додаткових, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення здійснюється з посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовця. Тому оскільки посадовий оклад ОСОБА_1 у спірному періоді був розрахований помилково, суд вважає, що позивач має право на перерахунок всіх інших видів грошового забезпечення, що були виплачені у такий період, з посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року та 01 січня 2026 року.
Згідно з відомостями наявної матеріалах справи картки особового рахунку військовослужбовця, ОСОБА_1 у період з 18 червня 2025 року по 28 лютого 2026 року у складі грошового забезпечення отримав також грошову допомогу на оздоровлення та компенсацію за невикористану відпустку, які підлягають перерахунку.
Відомості про виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в картці особового рахунку військовослужбовця відсутні.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Нормами п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
П. 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Згідно п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, оскільки належне до виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби, суд вважає, що дія Порядку № 44 поширюється також і на такі виплати.
Несвоєчасна виплата грошового забезпечення сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Разом з тим суд вважає передчасною позовну вимоги про зобов`язання відповідача видати грошовий атестат та оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача. Так, станом на момент виникнення спірних правовідносин питання видачі грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення фактично не було спірним, оскільки відомості таких безпосередньо залежать від виплаченого військовослужбовцю грошового забезпечення за час проходження військової служби.
Право позивача на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, є предметом спору в цій адміністративній справі. З огляду на що суд вважає, що до набрання даним рішення суду законної сили, тим більше, на момент звернення до суду з даним позовом, у відповідача не виникало обов`язку видати новий грошовий атестат та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії, оскільки питання визначення розміру грошового забезпечення було спірним.
Суд зазначає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, що має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами. Порушення прав, свобод чи інтересів особи це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні наслідки. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Кодексом адміністративного судочинства України не встановлено можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов`язання відповідача вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.
Вказані правові позиції містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №826/15718/16, від 24.04.2018 по справі №167/592/17, від 31.07.2018 по справі №348/9/17, від 23.10.2018 по справі №344/4560/17, від 14.02.2019 по справі №362/7962/15-а.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про встановлення судового контролю суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, вказаною нормою КАС України передбачено безальтернативне встановлення судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у конкретному переліку справ, а саме: справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг саме за письмовою заявою заявника.
Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справах, вказаних в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, є наявність відповідної письмової заяви заявника.
В інших справах, які не належать до категорій справ, вказаних в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, з урахуванням приписів абз 1. ч. 1, ч. 5 ст. 382 КАС України передбачено саме право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, оскільки дефініція абз. 1. ч. 1, ч. 5 ст. 382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не обов`язок, якщо це не стосується справ, виключний перелік яких наведено в абз. 2 ч. 1ст. 382 КАС України.
Ця адміністративна справа не відноситься до встановленого абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України переліку справ, тому встановлення судового контролю в ній є правом суду.
Наразі суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт в порядку ст. 382 КАС України, оскільки відсутні докази того, що Військова частина НОМЕР_1 всупереч вимогам ст. 370 КАС України та ст. 129-1 Конституції України відмовиться виконати його в добровільному порядку.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошового забезпечення за час перебування у відпустці, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за період з 18.06.2025 по 28.02.2026 без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року та 01 січня 2026 року.
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошового забезпечення за час перебування у відпустці, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за період з 18.06.2025 по 28.02.2026 з розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2024 р.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.О. Ващилін