Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 р. № 520/16368/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернулася позивач з адміністративним позовом, в якому просив суд:
- визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (2 відділ, Дворічна), щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на військову службу під час мобілізації та направлення (переміщення) для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з військової служби, як протизаконно мобілізованого.
Ухвалою від 16.06.2026 позовну заяву було залишено без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків позову.
У наданий строк недоліки адміністративного позову позивачем були усунуті.
Разом з тим, позивачем було подано позовну заяву з виправленням технічної помилки, яка була зроблена у назві Військової частини НОМЕР_6 , замість вірної - НОМЕР_7 .
Так, у виправленій позовній заяві позивач просить:
- визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (2 відділ, Дворічна), щодо призову ОСОБА_1 , 26.03.1989 р. на військову службу під час мобілізації та направлення (переміщення) для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 / АДРЕСА_2 , код НОМЕР_8 / та ІНФОРМАЦІЯ_6 (2 відділ, Дворічна), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 / повернути у вихідне положення справу надавши ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 / АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 /, звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /РНОКПП НОМЕР_1 проживання: АДРЕСА_5 / з військової служби, як протизаконно мобілізованого.
Ухвалою від 22.06.2026 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_5 , подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_9 , подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Як убачається з позовної заяви, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2019 позивача та його дружину визначено усиновлювачами малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який до усиновлення мав статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Посилаючись на положення пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач стверджував, що як усиновлювач, на утриманні якого перебуває дитина віком до 18 років, яка до усиновлення мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач зазначив, що відповідна відстрочка була оформлена та відображалася в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також у його електронному військово-обліковому документі.
За твердженнями позивача, 28.05.2026 він з`ясував, що його військово-облікові дані без його заяви та відома були передані з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого у АДРЕСА_6 .
Позивач наголошував, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 на військовому обліку фактично не перебував, до вказаного відділу із заявами про зміну місця військового обліку не звертався та за адресою, яка належить до території його обслуговування, не проживав.
Крім того, позивач посилався на те, що 27.05.2026 за результатами медичного огляду в нього було діагностовано гострий правобічний верхньощелепний синусит та визначено необхідність лікування. Проте 28.05.2026 він був направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого його визнано придатним до військової служби.
За доводами позивача, під час проведення мобілізаційних заходів він повідомляв посадових осіб територіального центру комплектування та соціальної підтримки про наявність у нього права на відстрочку у зв`язку з усиновленням і утриманням дитини, яка до усиновлення мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Водночас ці обставини посадовими особами враховані не були.
Позивач указував, що 28.05.2026 його призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із вказаними діями, позивач зазначив, що його призов відбувся за наявності передбаченої законом підстави для відстрочки, без його добровільної згоди на призов, а також без належного врахування відомостей, які містилися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
У зв`язку з наведеним позивач вважав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його призову та направлення до військової частини НОМЕР_2 , а належним способом відновлення своїх прав визначив надання йому відстрочки та звільнення з військової служби.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_5 , подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що за відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21.01.1999.
Позивачу оформлювалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», востаннє - з 10.02.2026 до 03.05.2026.
ІНФОРМАЦІЯ_5 вказав, що 04.05.2026 відомості про відстрочку позивача в Реєстрі були анульовані, а після закінчення строку її дії позивач із заявою про продовження або повторне оформлення відстрочки та з відповідними підтвердними документами не звертався.
Відповідач також зазначив, що 28.05.2026 позивач пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_8 , за результатами якої його визнано придатним до військової служби. Постанову військово-лікарської комісії позивач у встановленому порядку не оскаржував.
Водночас ІНФОРМАЦІЯ_5 заперечував свою участь у призові позивача, зазначаючи, що не направляв його на проходження військово-лікарської комісії, не приймав рішення про призов на військову службу під час мобілізації та не направляв його до військової частини НОМЕР_2 .
Також відповідач зазначив, що відповідно до відомостей облікової картки позивач 27.05.2026 був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , а 28.05.2026 призваний ним на військову службу під час мобілізації.
Посилаючись на те, що право на відстрочку повинно бути належним чином реалізоване військовозобов`язаним до моменту призову, ІНФОРМАЦІЯ_5 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , також подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував.
Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що перевірка законності проведення мобілізаційних заходів, наявності у військовозобов`язаного права на відстрочку та прийняття рішення про його призов на військову службу під час мобілізації не належать до повноважень військової частини.
За доводами військової частини, після призову та зарахування позивача до списків особового складу він набув статусу військовослужбовця, а правовідносини щодо подальшого проходження та припинення військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідач наголосив, що право на відстрочку від призову та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом правовими категоріями. Відстрочка реалізується до набуття особою статусу військовослужбовця, тоді як після зарахування до списків особового складу звільнення можливе виключно з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Військова частина НОМЕР_2 також зазначила, що не наділена повноваженнями скасовувати рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов або звільняти військовослужбовця лише з мотивів незгоди останнього з процедурою мобілізації.
З огляду на наведене військова частина НОМЕР_2 вважала вимогу про зобов`язання звільнити позивача як незаконно мобілізованого необґрунтованою та просила відмовити в її задоволенні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 витребувано додаткові докази, необхідні для встановлення актуального військово-облікового статусу позивача, факту припинення ним військової служби, місця перебування на військовому обліку та наявності або відсутності відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
На виконання вимог указаної ухвали ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив суд, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 по особовому складу від 13.07.2026 №195-РС.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 18.07.2026 №208 позивача з 18.07.2026 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Також 18.07.2026 позивачу видано припис №2124/19927 про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 для взяття на військовий облік.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з 20.07.2026 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 як військовозобов`язаний, звільнений із військової служби в запас та не зарахований до військового оперативного резерву.
Крім того, з 28.07.2026 позивачу оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як усиновлювачу, на утриманні якого перебуває дитина віком до 18 років, яка до усиновлення була дитиною-сиротою. Строк дії відстрочки зазначено до 30.10.2026.
На підтвердження викладеного до матеріалів справи надано витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 18.07.2026 №208, припис від 18.07.2026 №2124/19927, актуальну облікову картку позивача та відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо оформленої йому відстрочки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений цією нормою спосіб.
Отже, обов`язковою передумовою надання судового захисту є існування порушеного права, свободи або законного інтересу особи, яка звернулася до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача, а обраний спосіб судового захисту повинен відповідати характеру такого порушення та бути спроможним забезпечити його фактичне усунення.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення, крім випадків, визначених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом установлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на визнання незаконними дій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо його призову на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_2 ; зобов`язання відповідачів повернути його у попереднє становище шляхом надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити його з військової служби як незаконно мобілізованого.
Отже, заявлені позовні вимоги взаємопов`язані, а метою звернення позивача до суду було припинення проходження військової служби, повернення його до статусу військовозобов`язаного та оформлення відстрочки від призову під час мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, військового навчального закладу, установи тощо в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 по особовому складу від 13.07.2026 №195-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 18.07.2026 №208 позивача з 18.07.2026 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Отже, відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII проходження позивачем військової служби закінчилося 18.07.2026.
На час вирішення справи наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач не перебуває на військовій службі та не входить до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Ураховуючи, що позивач фактично звільнений із військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , суд доходить висновку про відсутність порушеного права позивача у правовідносинах із військовою частиною, яке могло б бути відновлене шляхом задоволення заявленої ним зобов`язальної вимоги.
Тому позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути справу у попереднє становище шляхом надання позивачу відстрочки суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина або діти, які до моменту усиновлення були дитиною-сиротою або дітьми-сиротами чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, або дітьми, позбавленими батьківського піклування, віком до 18 років.
Матеріалами справи підтверджується, що після звільнення з військової служби позивачу видано припис від 18.07.2026 №2124/19927 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 для взяття на військовий облік.
Із 20.07.2026 позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 як військовозобов`язаний, звільнений із військової служби в запас та не зарахований до військового оперативного резерву.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів із 28.07.2026 ОСОБА_1 оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 8 частини першої статті 23 Закону №3543-XII як усиновлювачу, на утриманні якого перебуває дитина віком до 18 років, яка до усиновлення була дитиною-сиротою. Строк дії відстрочки визначено до 30.10.2026.
Отже, на час вирішення справи позивач має той правовий статус і той обсяг прав, на відновлення яких була спрямована відповідна позовна вимога, він не проходить військової служби, перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний та має оформлену відстрочку від призову під час мобілізації за заявленою ним законною підставою.
Матеріали справи не містять доказів існування на час вирішення справи рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки, бездіяльності щодо її оформлення або будь-якої іншої актуальної перешкоди в реалізації позивачем права, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Таким чином, судом не встановлено існування на час вирішення справи порушеного права позивача на відстрочку від призову під час мобілізації, яке потребувало б судового захисту шляхом зобов`язання відповідачів учинити певні дії.
За таких обставин позовна вимога про зобов`язання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки повернути справу у попереднє становище шляхом надання позивачу відстрочки також задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про визнання незаконними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_2 суд зазначає наступне.
Зі змісту частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України випливає, що обраний судом спосіб захисту повинен бути спрямований на фактичне поновлення порушеного права особи.
Пунктом 3 частини першої статті 5 КАС України передбачено можливість захисту шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від учинення певних дій.
Аналогічно пункт 3 частини другої статті 245 КАС України передбачає, що в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від учинення певних дій.
Зміст наведених положень свідчить, що визнання дій протиправними повинно бути пов`язане з реальним захистом права позивача, зокрема з припиненням протиправної поведінки, усуненням її наслідків або недопущенням повторного вчинення дій, які продовжують порушувати права особи.
У межах цієї справи позивач пов`язував необхідність визнання дій щодо призову незаконними з вимогами про звільнення з військової служби та надання відстрочки, тобто з метою повернення до становища, яке існувало до призову.
Проте на час вирішення справи позивач уже звільнений із військової служби, виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , узятий на військовий облік як військовозобов`язаний та має оформлену відстрочку на підставі пункту 8 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Судом не встановлено чинних рішень або дій відповідачів, які внаслідок призову обмежують або порушують права позивача.
Натомість установлені обставини свідчать про відсутність на час вирішення справи порушеного права або законного інтересу позивача, яке підлягало б відновленню у межах заявлених ним способів судового захисту.
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд не встановив обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.
При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Дворічанського) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях