Рішення № 140275264 у справі № 635/7438/21 від 23.09.2026

Рішення від 23.09.2026 у господарській справі № 635/7438/21 (категорія «Справи у спорах, що виникають із земельних відносин»). Суд: Господарський суд Харківської області, суддя Аріт К.В.

Справа	№ 635/7438/21
Суд	Господарський суд Харківської області
Суддя	Аріт К.В.
Форма рішення	Рішення
Форма судочинства	Господарське
Категорія	Справи у спорах, що виникають із земельних відносин
Дата ухвалення	23.09.2026
Надійшло до реєстру	03.10.2026
Оригінал	reyestr.court.gov.ua/Review/140275264

Сторони-компанії

ЄДРПОУ 04396667 учасник, ЄДРПОУ 04396667
ФГ «Деметра» учасник, ЄДРПОУ 36429409

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 635/7438/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської окружної прокуратури, м.Харків, в інтересах держави в особі Вільхівської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Вільхівської сільської ради, с.Вільхівка

до Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О., селище Кутузівка, 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: №1 - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області, м.Харків; №2 - Харківська районна державна адміністрація Харківської області, м.Харків , , , , , , ,

про витребування земельних ділянок

за участю представників:

прокурор - Клейн Л.В. (посвідчення №072868 від 01.03.2023);

позивача - не з`явився;

відповідача - Козловська Т.В. (адвокат, ордер ВІ № 1416501 від 28.07.2026),

Кириченко Н.О. (керівник);

третя особа №1 - Дралін Є.А. (самопредставництво);

третя особа №2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Харківська окружна прокуратура Харківської області звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Вільхівської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування рішень державного реєстратора, повернення земельних ділянок, третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна.

Позов мотивовано тим, що впродовж 2015 року службові особи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, зловживаючи владою та службовим становищем, діючи в інтересах членів ФГ «Деметра» ОСОБА_1 , безоплатно передали у приватну власність громадянам земельні ділянки сільськогосподарського призначення, площею 78,1162 га, які у користуванні ФГ «Деметра» ОСОБА_1 та його членів раніше не перебували.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Вільхівської сільської ради відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 червня 2025 року було стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ФГ «Деметра» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27500 гривень.

На вказані судові рішення 30 травня 2025 року та 03 липня 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав апеляційні скарги, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки та ухвалити нове, яким витребувати спірне майно у відповідачів, а також залишити вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області 24 квітня 2025 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області 18 червня 2025 скасовано. Провадження у справі № 635/7438/21 - закрито. Роз`яснено Заступнику керівника Харківської обласної прокуратури, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

20.05.2026 року справа №635/7438/21 надійшла до Господарського суду Харківської області від Харківського апеляційного суду за заявою прокурора.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 року для розгляду даної справи визначено суддю Аріт К.В.

21.05.2026 року прокурор надав до суду заяву про відмову від частини позовних вимог (вх.№12283), оскільки для вирішення спору про право власності на земельні ділянки у справі №635/7438/21 заявлення позовних вимог визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, визнання недійсним актів приймання-передачі та скасування рішень приватного нотаріуса не є необхідним.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 року прийнято справу №635/7438/21 до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, з урахуванням заяви прокурора про відмову від частини позовних вимог. Призначено підготовче засідання на 16.06.2026 року.

02.06.2026 року прокурор надав до суду заяву про зміну предмету позову (вх.№13314). В заявленому клопотанні прокурор зазначав, що вважає за необхідне змінити позовні вимоги у даній справі, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. На переконання прокурора, належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду з віндикаційним позовом.

Враховуючи зазначене, прокурор просить суд прийняти дану заяву до розгляду та продовжити судовий розгляд у справі №635/7438/21 з такими остаточними позовними вимогами:

витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. (код ЄДРПОУ: 36429409) на користь Вільхівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 04396667) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0151 площею 3,8569 га;

витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. (код ЄДРПОУ: 36429409) на користь Вільхівської сільської ради(код ЄДРПОУ: 04396667) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:002:0162 площею 3,8569 га;

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову (вх.№13314 від 02.06.2026), постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

08.06.2026 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№13877), в якому проти позову заперечує в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що позовна заява прокурора в інтересах Вільхівської сільської ради не підлягає задоволенню оскільки:

- відповідачами надано всі документи, визначені земельним законодавством, для безоплатного отримання земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства;

- жодними рішеннями органів державної влади або Суду не встановлено вини чи складу будь-якого порушення уповноважених осіб Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та/або Харківської районної державної адміністрації Харківської області з приводу передання земельних ділянок у приватну власність;

- оскарження прокурором наказів про передачу земельних ділянок та заявлення вимог про повернення земельних ділянок є порушенням принципу належного урядування, а також гарантованого Конституцією України та Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- прокурором обрано неефективний спосіб захисту, а саме - заявлено негаторний позов замість віндикаційного, що є самостійною підставою для відмови у позові;

- у Вільхівської сільської ради, яку прокурор визначив позивачем, відсутнє порушене право, оскільки земельні ділянки перебували у державній власності, а місцева рада не приймала в установленому законом порядку відповідні права на такі ділянки;

- у прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів Вільхівської сільської ради, що є окремою підставою для залишення позовної заяви без розгляду;

- прокурором пропущено строки позовної давності для звернення до суду.

08.06.2026 року представник Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. надав до суду заяву про участь в засіданні в режимі відеоконференції (вх.№13881).

09.06.2026 року представник Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. надав до суду повідомлення про нездійснення повноважень адвоката (вх.№13934).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2026 року задоволено заяву представника відповідача про участь в засіданні в режимі відеоконференції.

15.06.2026 року представник Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. надав до суду клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (вх.№14490), в якому просив суд залучити в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області та Харківську районну державну адміністрацію Харківської області.

Також 15.06.2026 року представник відповідача надав до суду клопотання про застосування строків позовної давності (вх.№14493).

15.06.2026 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення у справі, з урахуванням заяви про зміну предмету позову (вх.№14506), а яких просив суд залишити без руху заяву прокурора про зміну предмету позову у справі №635/7438/21 до сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, проведення оцінки витребуваних земельних ділянок, внесення коштів на депозит Суду, у зв`язку із витребуванням.

Протокольною ухвалою суду від 16.06.2026 року відкладено підготовче засідання на 07.07.2026 року.

22.06.2026 року прокурор надав до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (вх.№15060).

22.06.2026 року прокурор надав до суду заперечення на пояснення відповідача (вх.№15063).

22.06.2026 року прокурор надав до суду заперечення на клопотання відповідача про залучення третіх осіб (вх.№15066).

01.07.2026 представник Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. надав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№15943).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.07.2026 року задоволено заяву представника відповідача про участь в засіданні в режимі відеоконференції.

07.07.2026 року представник відповідача надав до суду заперечення на заперечення прокурора про застосування строків позовної давності (вх.№№16415, 16418).

07.07.2026 року представник відповідача надав до суду клопотання про витребування доказів (вх.№16416), в якому просив суд поновити строк Фермерському господарству «Деметра» Кириченко Н.О. на подання клопотання про витребування доказів у справі №635/7438/21. Витребувати у Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Харківській області засвідчену копію постанови від 23.09.2020 року про закриття кримінального провадження №1201922[телефон приховано] від 10.12.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2026 року задоволено клопотання відповідача Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. про залучення третіх осіб (вх.№14490 від 15.06.2026), залучено до участі у справі №635/7438/21 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Харківської області та Харківську районну державну адміністрацію Харківської області. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без руху заяви прокурора про зміну предмету позову у справі №635/7438/21 (вх.№14506 від 15.06.2026) Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів (вх.№16416 від 07.07.2026) Постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11.08.2026 року.

14.07.2026 року представник відповідача надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№17124).

15.07.2026 року представник ХРДА (3 особа №2) надав до суду письмові пояснення по суті спору (вх.№17272), у яких просить суд прийняти рішення у справі відповідно до діючого законодавства на підставі наявних доказів у справі, а також розглядати справу за відсутністю представника ХРВА.

15.07.2026 року представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області (3 особа №2) надав до суду письмові пояснення по суті спору (вх.№17282).

20.07.2026 року представник ХРДА (3 особа №2) надав до суду письмові пояснення по суті спору (вх.№17643), у яких просить суд прийняти рішення у справі відповідно до діючого законодавства на підставі наявних доказів у справі, а також розглядати справу за відсутністю представника ХРВА.

29.07.2026 року представник відповідача надав до суду заяву про вступ у справу як представника (вх.№18466).

30.07.2026 року представник відповідача надав до суду клопотання (вх.№18645), в якому просить суд поновити строк на подання доказів, долучити до матеріалів справи копію постанови Слідчого управління Головного управління національної поліції у Харківській області від 23.09.2020 року про закриття кримінального провадження №1201922[телефон приховано] з супровідним листом слідчого управління Головного управління національної поліції у Харківській області№[номер приховано] від 17.07.2026 року.

Відповідач звертав увагу, що за змістом постанови СУ ГУНП у Харківській області від 23.09.2020 року про закриття кримінального провадження №1201922[телефон приховано] вбачається наступне: «Питання щодо надання дозволу членам фермерського господарства «ДЕМЕТРА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства було віднесено до компетенції Харківської районної державної адміністрації, яка і прийняла відповідне розпорядження.

Так, на підставі розпорядження голові райдержадміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (із змінами)» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району із земель запасу категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь розташовану за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, тобто, вищезазначене розпорядження фактично виконано. Строків дії дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи викладене, в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру у Харківській області відсутні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України».

07.08.2026 року представник відповідача надав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№19328).

10.08.2026 року прокурор надав до суду заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№19455).

В судовому засіданні 11.08.2026 року було постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, відповідно до якої суд, керуючись ч.5 ст.233, ч.1 ст.119 ГПК України задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів, поновив відповідачу процесуальний строк на подання доказів, прийняв докази до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 11.08.2026 року відкладено підготовче засідання на 18.08.2026 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.08.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№19328 від 07.08.2026).

Протокольною ухвалою суду від 18.08.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.09.2026 року.

24.08.2026 року представник відповідача надав до суду викладене письмово вступне слово, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (вх.№20636).

Протокольною ухвалою суду від 01.09.2026 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 23.09.2026 року.

Прокурор в судовому засіданні 23.09.2026 року позовні вимоги підтримував у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник позивача у судове засідання 23.09.2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представники відповідача в судовому засіданні 23.09.2026 року проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, просили відмовити у задоволення позову в повному обсязі, та застосувати строк позовної давності.

Представник третьої особи №1 в судовому засіданні 23.09.2026 року зазначав, що діяв в рамках закону, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи №2 у судове засідання 23.09.2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Раніше надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За даним фактом прокуратурою Харківської області розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №1201922[телефон приховано] від 10 грудня 2019 року, проведення якого доручено СУ ГУНП в Харківській області.

Під час досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Харківської райдержадміністрації від 29 січня 2010 року за № 159 відповідачам, як членам фермерського господарства «Деметра», надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району, загальною площею 95,2 умовних кадастрових га, але не більше 81 га в натурі, із земель запасу.

Разом з цим, як стверджує прокурор, на час прийняття даного розпорядження в постійному користуванні фермерського господарства «Деметра» таких земель не було. Фермерське господарство використовувало в своїй діяльності лише земельну ділянку, яка перебувала в постійному користуванні його засновника ( ОСОБА_1 ), а саме площею 0,5 га.

Судом встановлено, що 16 квітня 2009 року на підставі рішення засновників №1-09 створено ФГ «Деметра» ОСОБА_1 , до складу якого ввійшли ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 (том 2 а.с. 22).

У грудні 2009 року Голова Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. звернулась до Харківської районної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації по оформленню права власності на земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради площею 81 га.

12.01.2010 року члени Фермерського господарства «Деметра» звернулись до голови Харківської Райдержадміністрації з метою безоплатного отримання у приватну власність земельної ділянки в розмірі середнього паю.

Розпорядженням голови Харківської райдержадміністрації № 159 від 29 січня 2010 року припинено ДП «дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» право користування на частину земельної ділянки площею 81,00 га та ріллі, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради та переведено її в землі запасу сільськогосподарського призначення, сільськогосподарських угідь Кулиничівської селищної ради; надано дозвіл членам фермерського господарства «Деметра» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району, загальною площею 95,2 умовних кадастрових га, але не більше 81 га в натурі (том 1 а.с. 37).

Згідно з додатком до розпорядження №159 від 29.01.2010 року затверджено список членів фермерського господарства «Деметра», яким надається дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до пункту 3 розпорядження від 29.01.2010 за № 159 вирішено: «Надати дозвіл членам фермерського господарства «Деметра « ОСОБА_1 » на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району загальною площею 95,20 умовних кадастрових га (але не більше 81,0 га в натурі (на місцевості)), із земель запасу, категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), що знаходяться за межами населеного пункту на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства зі списком (додається)».

Відповідно до пункту 4.2 вказаного розпорядження вирішено: «Розроблений та погоджений відповідно до чинного законодавства проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок подати на розгляд до районної державної адміністрації»

26.01.2011 року розпорядженням Харківської районної державної адміністрації Харківської області №166 внесено зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 29.01.2010 року №159.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації № 145 від 01 квітня 2011 року скасовано розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (том 2 а.с. 40).

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації № 288 від 18 травня 2012 року визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2011 року № 145 «Про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації» (том 2 а.с. 41).

Підставою для прийняття розпорядження першого заступника голови Харківської облдержадміністрації від 18.05.2012 за № 288 відповідно до пояснювальної записки до проекту вказаного розпорядження було те, що скасування розпорядження голови Харківської райдержадміністрації від 29.01.2010 за № 159 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є недоцільним, оскільки усунення порушень Земельного кодексу України щодо порядку та підстав надання земельних ділянок у власність може бути здійснено лише на стадіях погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Розпорядженням Харківської райдержадміністрації № 166 від 26 січня 2011 року внесені зміни до пункту 4.2. розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», а саме: доповнено словами «до 01 лютого 2012 року» (том 2 а.с. 37).

У подальшому ТОВ «Земельний ексклюзив» розроблено проекти землеустрою щодо відведення відповідачу земельних ділянок в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району із земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, розташованих за межами населених пунктів Кулиничівської селищної ради на території Харківського району Харківської області.

Розпорядженням Харківської райдержадміністрації № 2672 від 23 жовтня 2012 року визначено таким, що втратило чинність розпорядження голови районної державної адміністрації від 26 січня 2011 року № 166 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 29 січня 2010 року № 159». Продовжено термін дії розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» до 01 листопада 2013 року (том 2 а.с. 38).

Надалі, розпорядженням голови Харківської райдержадміністрації від 24.12.2012 за № 3632 внесено зміни до пункту 3 розпорядження голови Харківської райдержадміністрації від 29.01.2010 за № 159 та викладено зазначений пункт у такій редакції:

«Надати дозвіл громадянам України на розроблення проекту земелустрою щодо відведення земельних ділянок, в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району загальною площею 95,20 умовних кадастрових га (але не більше 81,0 га в натурі (на місцевості)), із земель запасу, категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), що знаходяться за межами населеного пункту на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства зі списком (додається)».

В подальшому, Розпорядженням Харківської райдержадміністрації № 525 від 05 листопада 2014 року визнано таким, що втратив чинність пункт 2 розпорядження голови районної державної адміністрації від 23 жовтня 2012 року № 2672 «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 26 січня 2011 року № 166 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 29 січня 2010 року № 159» та продовження терміну дії розпорядження голови райдержадміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (том 2 а.с. 39).

17.12.2014 року учасники фермерського господарства звернулися до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району із земель запасу категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області.

19.12.2014 року Головним управлінням Держземагентства у Харківській області було відмовлено у задоволенні заяви учасників ФГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на підставі відсутності документів, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Не погоджуючись із відмовою останні звернулись до Московського районного суду міста Харкова (наразі Салтівський) в порядку окремого провадження для встановлення факту наявності у заявників досвіду роботи у сільському господарстві.

10.06.2015 року Московським районним судом міста Харкова ухвалено рішення у справі №643/8277/15-ц, яким встановлено факт наявності у членів ФГ «Деметра» досвіду роботи у сільському господарстві.

Наказами заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03 серпня 2015 року затверджено зазначену вище землевпорядну документацію, а також безоплатно передано у приватну власність учасників ФГ (фізичних осіб) для ведення фермерського господарства земельні ділянки; загальною площею 78,1162 га, а саме:

- ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 4,4990 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0160 (наказ № 708-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_16 земельну ділянку, загальною площею 4,1207 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0159 (наказ № 714-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер 632517300:02:002:0176 (наказ № 702-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_5 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0177 (наказ № 710-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_6 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га, кадастровий номер 632157300:02:002:0162 (наказ № 706-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_7 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0161 (наказ № 712-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_8 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0178 (наказ № 701-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_15 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0166 (наказ № 703-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_10 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0168 (наказ № 713-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_14 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0163 (наказ № 716-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_11 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0165 (наказ № 715-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_12 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0164 (наказ № 711-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_13 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0167 (наказ № 707-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0170 (наказ № 704-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 3,9292 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0169 (наказ № 709-СТ від 03.08.2015);

- ОСОБА_19 земельну ділянку, загальною площею 1,9110 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0171 та площею 1,9459 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0172 (наказ № 698-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_18 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0173 (наказ № 700-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_17 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0174 (наказ № 697-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_20 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0175 (наказ № 705-СГ від 03.08.2015);

- ОСОБА_9 земельну ділянку, загальною площею 3,8569 га ріллі, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0151 (наказ № 699-СГ від 03.08.2015).

Право приватної власності за вказаними громадянами на всі зазначені земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі заяв, поданих державному реєстратору громадянкою ОСОБА_1 протягом 10.11.2015 та 11.11.2015 на підставі довіреностей від громадян ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_21 , ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 .

У подальшому, 25.02.2016 членами ФГ «Демтера» ОСОБА_1 прийнято рішення №2-03/2016 відповідно до якого на підставі актів приймання-передачі від 25.02.2016, ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 передано земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:02:002:0151, [номер приховано]:02:002:0159, [номер приховано]:02:002:0160, [номер приховано]:02:002:0161, [номер приховано]:02:002:0162, [номер приховано]:02:002:0163, [номер приховано]:02:002:0164, [номер приховано]:02:002:0165, [номер приховано]:02:002:0166, [номер приховано]:02:002:0167, [номер приховано]:02:002:0168 [номер приховано]:02:002:0169, [номер приховано]:02:002:0170, [номер приховано]:02:002:0171, [номер приховано]:02:002:0172, [номер приховано]:02:002:0173, [номер приховано]:02:002:0174, [номер приховано]:02:002:0175, [номер приховано]:02:002:0176, [номер приховано]:02:002:0177, [номер приховано]:02:002:0178 у власність ФГ «Деметра» ОСОБА_1 , про що 15.03.2016 внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с. 61-70).

Надалі, 30.03.2016 відповідно до рішення загальних зборів членів фермерського господарства №2-03/2016 вирішено вивести зі складу членів господарства ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , у зв`язку з чим затверджена нова редакція статуту фермерського господарства.

Вказане рішення прийнято одноособово ОСОБА_1 як головою господарства та, за дорученням представників, як представником зазначених членів фермерського господарства.

Відповідно до нової редакції статуту від 2016 року ОСОБА_1 є засновником головою фермерського господарства «Деметра» ОСОБА_1 та єдиним його учасником є ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_1 ).

Відповідно до редакції статуту від 2021 року ОСОБА_1 є засновником головою фермерського господарства «Деметра» ОСОБА_1 та єдиним його учасником.

Водночас, прокурор стверджує, що зазначені вище особи, після передачі земельних ділянок ФГ «Деметра» ОСОБА_1 , вийшли з фермерського господарства, що свідчить про відсутність у останніх мети виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Прокурор зауважує, що відведення земельних ділянок мало бути здійснено на конкурентних засадах згідно з вимогами статей 116, 127, 135, 137 Земельного кодексу України.

Однак, за твердженнями прокурора, в даному випадку спірні земельні ділянки вибули з власності держави (на даний час територіальної громади) внаслідок очевидно незаконних дій ОСОБА_1 , оскільки останні не могли не розуміти, що отримують у власність земельні ділянки, які не перебувають у них у користуванні, а отже, не можуть бути отримані ними поза процедурою земельних торгів.

На переконання прокурора, вказані обставини у своїй сукупності безперечно свідчать, що громадянкою ОСОБА_1 використано процедуру безоплатного отримання громадянами від держави у приватну власність земель сільськогосподарського призначення з метою заволодіння значною площею земель сільськогосподарського призначення в обхід встановленої процедури земельних торгів. З огляду на викладене, фермерське господарство «Деметра» ОСОБА_1 , засновником та єдиним учасником якого є ОСОБА_1 , не є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки останні вибули з державної власності внаслідок умисних, свідомих, протиправних дій ОСОБА_1 , що полягали у зловживанні процедурою безоплатного набуття у приватну власність земель сільськогосподарського призначення.

Як вказує прокурор, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16).

Крім того, не є необхідним під час вирішення земельних спорів і заявлення вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16).

Отже, на думку прокурора, земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:001:0151, [номер приховано]:02:002:0159, [номер приховано]:02:002:0160, [номер приховано]:02:002:0161, [номер приховано]:02:002:0162, [номер приховано]:02:002:0163, [номер приховано]:02:002:0164, [номер приховано]:02:002:0165, [номер приховано]:02:002:0166, [номер приховано]:02:002:0167, [номер приховано]:02:002:0168 [номер приховано]:02:002:0169, [номер приховано]:02:002:0170, [номер приховано]:02:002:0171, [номер приховано]:02:002:0172, [номер приховано]:02:002:0173, [номер приховано]:02:002:0174, [номер приховано]:02:002:0175, [номер приховано]:02:002:0176, [номер приховано]:02:002:0177, [номер приховано]:02:002:0178 підлягають витребуванню з незаконного володіння фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. на користь держави в особі Вільхівської сільської ради шляхом задоволення віндикаційного позову на підставі положень ст.387 ЦК України.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вільхівської сільської ради, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Також суд враховує, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними/суперечать конституції), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

1. Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

У пункті 4.3 рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 зазначено, що в п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до п. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Конституційний Суд України постановив у своєму рішенні (ч. 9), що згідно з частиною першою статті 97 Закону України „Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України у рішенні може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже суд дійшов висновку, що навіть після набрання чинності із 01 січня 2027 окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, які визнані неконституційними, буде застосовуватися загальне правило, викладене у ч. 4 резолютивної частини вказаного рішення КС, в якому зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Саме такий випадок має місце за участі прокурора у даній справі, позов в якій подано в інтересах держави в особі територіальної громади.

З матеріалів справи вбачається, що позов у справі №635/7438/21 подано прокурором у вересні 2021 року, тобто задовго до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Відтак висновки, викладені у вказаному Рішенні КСУ, не поширюються на правовідносини щодо представництва Прокурором інтересів держави в суді у цій справі, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Аналогічна правова позиція щодо правозастосування Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 викладена у пункті 63 постанови Верховного Суду від 28.07.2026 у справі №908/1614/25.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, незаконного наказу, внаслідок чого вибули спірні земельні ділянки з власності держави. В даному випадку порушений публічний інтерес, який проявляється у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель.

Як стверджує Харківська окружна прокуратура, у даному випадку Вільхівська сільська об`єднана територіальна громада в особі Вільхівської сільської ради, як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.

На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою повідомлено позивача про пред`явлення прокурором до суду вказаного позову в інтересах держави в її особі.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №910/3486/19, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, Прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність захисту цих інтересів, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах, будучи завчасно повідомленим, відповідні заходи протягом розумного строку не вжив.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Вільхівської сільської ради.

Суд вбачає за можливе зауважити, що обставини щодо дотримання у цьому разі Прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій, що підтверджується матеріалами справи, на підставі чого ними було зроблено висновки про доведеність Прокурором нездійснення у даному випадку захисту інтересів територіальної громади уповноваженим органом місцевого самоврядування, а відтак і про доведеність наявності підстав для представництва прокуратурою в суді інтересів держави у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що повідомленням від 15.03.2021 № 62-12 вих.21 Харківська окружна прокуратура Харківської області повідомила Вільхівську сільську раду про необхідність усунення виявленого порушення земельного законодавства щодо надання земельних ділянок ФГ «Деметра» та іншим особам у строк до 22.03.2021.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

У листі-відповіді № 601/1/02-11 від 09.04.2021 Вільхівська сільська рада повідомила прокуратуру про відсутність даних щодо здійснення відведення земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

З урахуванням вказаної відповіді, нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є підставою для подання позову безпосередньо прокурором.

Саме невжиття уповноваженим органом належних заходів захисту після отримання повідомлення прокурора у сукупності з характером порушення щодо вибуття спірних земельних ділянок на позаконкурсній основі свідчить про наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави. При цьому прокурор не наділяється власними повноваженнями власника спірних земельних ділянок, а звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову до суду звернувся до позивачів для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Однак, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявили пасивність та не вжили дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував свою позицію стосовно того, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Означене, у свою чергу, свідчить про те, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі позивача відповідає приписам ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо суті спору.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини 1, 2 України "Про фермерське господарство").

При цьому згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19).

Частина 1 статті 32 Земельного кодексу України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами частин 1, 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 Земельного кодексу України та статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20 червня 2023 у справі №633/408/18).

Тобто, законодавством визначено можливість отримання фізичними особами земельних ділянок для ведення фермерського господарства в загальному порядку, що передбачено ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, що у тому числі знайшло своє застосування у висновках Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування положень статей 32 та 118 Земельного кодексу України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 мали право на отримання спірних земельних ділянок у загальному порядку після припинення права постійного користування на них фермерським господарством.

З матеріалів справи вбачається, що метою отримання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 було ведення ними фермерського господарства разом із членами родини. Оскільки зазначені особи були членами Фермерського господарства, вони передали ці земельні ділянки до цього ж господарства.

На виконання вищенаведених вимог та з метою реалізацією наданих Законом прав, заявники звернулись до Харківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. З метою реалізації права, учасниками було надано документи, визначені ст. 118 Земельного кодексу України.

У подальшому Харківською районною державною адміністрацією протягом 2010 - 2014 років приймались розпорядження, що стосувались розгляду даних заяв, зокрема неодноразово продовжувався строк на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

19.12.2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було відмовлено у задоволенні заяви Відповідачів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на підставі відсутності документів, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

10.06.2015 року Московським районним судом міста Харкова ухвалено рішення в справі №643/8277/15-ц, яким встановлено факт наявності у заявників досвіду роботи у сільському господарстві.

Зокрема суд зазначив:

«17.12.2014 року заявники звернулися до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району із земель запасу категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Відповідно до листа Головного управління Держземагентства у Харківській області № 19-20-14-17325/0/9-14 від 19.12.2014 року, у задоволенні вищезазначеної заяви було відмовлено з підстав відсутності документів, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Ради Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві затверджується Кабінетом міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Судом встановлено, що на даний час перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві Кабінетом Міністрів України не затверджений, заявники не мають змоги реалізувати своє право на отримання у власність земельних ділянок ніяким іншим шляхом крім звернення до суду із відповідною заявою».

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України ( в ред. від 01.07.2015, чинній на момент видання оскаржуваних наказів) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Органом, уповноваженим державою здійснювати дані функції на момент затвердження проектів землеустрою виступало Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин Держгеокадастру України.

Відповідно до підп.13 п.4. Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (у редакції наказу, чинній на момент видання оскаржуваних наказів) Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до покладених на нього завдань, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах Харківської області.

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

30.07.2015 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 із заявами про затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, по обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертиза землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Частиною 17 статті 186 Земельного кодексу України (в ред. від 01.07.2015) встановлено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Слід зазначити, що органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи.

Тож за результатами розгляду вищевказаних клопотань, погодженого у відповідності до статті 186 Земельного кодексу України проєкту землеустрою, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано накази №№ 697-СГ, 698-СГ, 699-СГ, 700-CГ, 701-CГ, 702-СГ, 703-СГ, 704-СГ, 705-CГ, 706-CГ, 707-сг, 708-CГ, 709-CГ, 710-CГ, 711-CГ, 712-СГ, 713-CГ, 714-CГ, 715-CГ, 716-СГ від 03.08.2015 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Прокурором не надано доказів, що станом на час розгляду проєкту, у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області були наявні відомості стосовно скасування розпорядження Харківської РДА від 29.01.2010 №159.

Суд приймає до увагу, що до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не належать з`ясування відомостей про чинність розпоряджень РДА та надання такої правової оцінки цим розпорядженням.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватні-власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 27.06.2015) встановлено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державні лади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування землевласники і землекористувачі.

Розробниками документації із землеустрою є:

юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників;

фізичні особи - підприємці, які володіють необхідними технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками.

Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пояснювальної записки ТОВ «Земельний ексклюзив» розроблено проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок громадянам, на підставі розпоряджень Харківської РДА №159 від 29.01.2010, №2672 від 23.10.2012, №3623 від 24.12.2012, в той же час розпорядження від 01.04.2021 № 145, на яке посилається прокурор, розробник не зазначає.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 27.06.2015) розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Як вже зазначалось судом, Фермерське господарство «Деметра» ОСОБА_1 створено 17.04.2009 року та здійснює діяльність із вирощування зернових культур, використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, що підтверджується зокрема звітами про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду, зокрема за 2018, 2019, 2020, 2021 роки, в яких відображена площа посівна та площа зібрана, обсяги виробництва тощо, податковими деклараціями за 2020, 2021, 2022 роки з відомостями про наявність земельних ділянок. Фермерське господарство має у власності трактор для обробки земельних ділянок, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини від 03.08.2015 року.

З 2009 року первісні Відповідачі (фізичні особи, які отримали земельні ділянки та передали їх у земельний банк фермерського господарства) були членами ФГ «Деметра» ОСОБА_1 та працювали у галузі сільського господарства при виконанні обов`язків, визначених статутом юридичної особи під час здійснення виробничої діяльності фермерським господарством та досвід роботи заявників у вказаній галузі станом на 2015 рік складав більше ніж шість років, що встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.06.2015 року у справі №643/8277/15-ц, яке набрало законної сили.

Після отримання земельних ділянок члени фермерського господарства передали їх у земельний банк фермерського господарства, членами якого вони були та яке мало відповідну матеріальну базу, зокрема сільськогосподарську техніку тощо.

Вищевказане спростовує посилання прокурора на нібито відсутність волевиявлення здійснення господарської діяльності на отриманих земельних ділянках.

Таким чином, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, з урахуванням рішення Московського районного суду міста Харкова від 10.06.2015 року у справі №643/8277/15-ц, з посиланням, зокрема, на статті 15-1, 22, 118, 121, 122, частини 2 статті 134, статті 186 Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство» видано Накази від 03.08.2015 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 .

Накази Головного управління Держгеокадастру містять посилання на норми законодавства, на підставі яких органом державної влади передано земельні ділянки у приватну власність, а тому вбачається, що земельна ділянка передавалась у приватну власність на загальних підставах, зокрема в порядку статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, накази Головного управління №№ 697-СГ, 698-СГ, 699-СГ, 700-СГ, 701-CГ, 702-CГ, 703-CГ, 704-CГ, 705-СГ, 706-СГ, 707-СГ, 708-СГ, 709-CГ, 710-CГ, 711-CГ, 712-СГ, 713-СГ, 714-СГ, 715-СГ, 716-СГ від 03.08.2015 як акти індивідуальної дії було реалізовано їх застосуванням.

Також, у позовній заяві та подальших заявах, зокрема і запереченнях від 21.06.2026 у справі №635/7438/21 прокурором обґрунтовується протиправність отримання земельних ділянок членами фермерського господарства через призму протиправності рішень органів державної влади. Підставою для такої позиції слугувало кримінальне провадження №1201922[телефон приховано] від 10.12.2019 року за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

Суд звертає увагу, що за змістом постанови СУ ГУНП у Харківській області від 23.09.2020 року про закриття кримінального провадження №1201922[телефон приховано] вбачається наступне:

«Питання щодо надання дозволу членам фермерського господарства «ДЕМЕТРА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства було віднесено до компетенції Харківської районної державної адміністрації, яка і прийняла відповідне розпорядження.

Так, на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 29 січня 2010 року № 159 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із змінами)» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в розмірі середнього розміру земельної частки (паю) по Харківському району із земель запасу категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь розташовану за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, тобто, вищезазначене розпорядження фактично виконано. Строків дії дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок чинним законодавством не передбачено.

Тобто, органами національної поліції та обласної прокуратури підтверджено, що в діях посадових осіб Харківської районної державної адміністрації Харківської області або ж Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відсутні ознаки кримінального правопорушення, що напряму спростовує саму підставу протиправності передання земельних ділянок у приватну власність та відповідну безпідставність посилання на недобросовісність ФГ «Деметра» ОСОБА_1 у даній справі.

Фермерське господарство «Деметра» ОСОБА_1 не мало будь-яких підстав для визначення отриманих земельних ділянок як таких, що отримані у спосіб, що суперечить законодавству.

Відтак, Фермерське господарство «Деметра» ОСОБА_1 не є прямим отримувачем земельних ділянок, відносно яких прокурором заявлено позовні вимоги, а отримало їх у власність як внески членів фермерського господарства. Зазначений факт дає змогу виокремити, що Фермерське господарство «Деметра» ОСОБА_1 як не первісний отримувач земельних ділянок має обов`язок бути обачним щодо правових підстав отримання таких ділянок іншими особами.

З метою дотримання принципів обачності та розумності Відповідачем здійснювалось дослідження правових підстав отримання земельних ділянок у власність фізичних осіб, зокрема досліджувались документи органів державної влади.

Отже Харківська районна державна адміністрація та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто ряд посадових та службових осіб різних органів державної влади перевіряли, досліджували, погоджували документи, надані заявниками для отримання земельних ділянок у приватну власність. Після відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що стосувалась виключно відсутності документа на підтвердження наявності досвіду роботи у сільському господарстві, заявники в судовому порядку на підставі рішення суду підтвердили даний факт.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою президії Української академії аграрних наук від 27.12.2007 протокол № 20 «Про спільну діяльність ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» з приватним сільськогосподарським підприємством «Деметра» погоджено пропозицію щодо спільної діяльності ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» з приватним сільськогосподарським підприємством «Деметра» з вирощування насіння кормових культур шляхом укладення між учасниками договору про спільну діяльність без мети створення окремої юридичної особи. Також п.2 дозволено ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» залучати до спільного використання земельну ділянку площею 104,5 га. Постановою президії Української академії аграрних наук від 23.12.2009 протокол №20 було надано згоду на вилучення із землекористування ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» земельної ділянки площею 81 га (рілля). Саме щодо вказаної земельної ділянки право користування якою було попередньо припинено Розпорядженням ХРДА від 29.01.2010 № 159 і було надано дозвіл членам фермерського господарства «Деметра» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Розпорядженням ХРДА від 23.10.2012 № 2672 було продовжено термін дії розпорядження голови ХРДА від 29.01.2010 № 159 до 01.11.2013. Розпорядженням голови Харківської обладміністрації від 01.04.2011 № 145 розпорядження голови Харківської райдержадміністрації від 29.01.2010 № 159 скасовано. Відповідно до розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 18 травня 2012 року № 288 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2011 року №145 «Про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації».

3 наведеного вбачається, що фермерське господарство «Деметра» мало право на використання земельної ділянки площею 81 га (рілля) на підставі договору про спільну діяльність між ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» з ФГ «Деметра», що спростовує доводи прокурора про те, що громадянам було надано дозвіл на розробку землевпорядної документації, на земельну ділянку, яка раніше в користування не надавалась.

Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне.

Суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про дотримання принципів правомірного втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди) є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Серков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд також враховує рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, встановлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Набуваючи спірні земельні ділянки, відповідач правомірно очікував, що ГУ Держгеокадастру в Харківській області мало право розпоряджатися вказаними земельними ділянками, а відповідач після отримання цього майна матиме змогу мирно ними володіти.

При розгляді справи не встановлено обставин, за яких таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів територіальної громади є більш важливими, ніж дотримання права ФГ «Деметра», яке законним шляхом добросовісно набуло у власність майно, покладаючись на добросовісність дій відчужувачів.

При цьому суду не надано даних, що з боку відповідача мало місце порушення землекористування, а кримінальне провадження, матеріали якого стали підставою подання позову, закрито на досудовому розслідуванні.

За таких обставин суд вважає, що задоволення позову матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ФГ «Деметра», а отже, буде непропорційним втручанням у мирне володіння земельними ділянками.

Щодо доводів прокурора про те, що передача членами господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 на підставі актів приймання-передачі від 25.02.2016 земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:02:002:0151, [номер приховано]:02:002:0159, [номер приховано]:02:002:0160, [номер приховано]:02:002:0161, [номер приховано]:02:002:0162, [номер приховано]:02:002:0163, [номер приховано]:02:002:0164, [номер приховано]:02:002:0165, [номер приховано]:02:002:0166, [номер приховано]:02:002:0167, [номер приховано]:02:002:0168 [номер приховано]:02:002:0169, [номер приховано]:02:002:0170, [номер приховано]:02:002:0171, [номер приховано]:02:002:0172, [номер приховано]:02:002:0173, [номер приховано]:02:002:0174, [номер приховано]:02:002:0175, [номер приховано]:02:002:0176, [номер приховано]:02:002:0177, [номер приховано]:02:002:0178 у власність ФГ «Деметра» ОСОБА_1 у короткий строк після отримання спірних земельних ділянок свідчить про відсутність у останніх реального наміру здійснювати фермерську діяльність, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з чч.1, 2, 3 ст.3 Закону України "Про фермерське господарство" членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Для цілей цього Закону до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Отже законодавче регулювання фермерського господарства передбачає можливість його створення та здійснення діяльності членами однієї сім`ї або родичами, що відповідає правовій природі фермерського господарства як форми сімейного підприємництва у сфері сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин сама по собі передача членами господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 земельних ділянок у власність ФГ «Деметра» ОСОБА_1 не може свідчити про відсутність у засновника мети створення фермерського господарства або про зловживання правом на отримання земельної ділянки, оскільки така дія відбулася в межах сімейних відносин та не суперечить положенням Закону України "Про фермерське господарство".

Фізичні особи, які мають родинні зв`язки, будучи членами ФГ «Деметра», скористались своїм правом на безкоштовне отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства разом з членами родини, та передали усі їх до ФГ «Деметра». Обставини виходу зазначених осіб зі складу членів ФГ «Деметра» жодним чином не вплинуло на використання цих земель.

З матеріалів справи вбачається, що Фермерське господарство протягом шести років, до початку повномасштабного вторгнення рф, добросовісно господарювало на цих земельних ділянках, вирощуючи пшеницю і соняшник. З лютого 2022 року його господарську діяльність було вимушено призупинено через тимчасову окупацію та активні бойові дії, внаслідок яких усі землі Вільхівської ОТГ виявились забруднені вибухонебезпечними речовинами і досі не обстежені і не розміновані.

Той факт, що члени ФГ не створили 20 фермерських господарств на своїх ділянках, а об`єднали їх в одному господарстві, створеному раніше, разом з членами родини, також жодним чином не змінив цільове призначення земель.

Законом не встановлено окрему процедуру для отримання землі з метою об`єднання деяких ділянок одним господарством, тому було застосовано звичайну процедуру для створення фермерського господарства. Зазначені особи, вступив у 2009 році у ФГ «Деметра», отримали земельні ділянки у 2015 році для ведення фермерського господарства, чітко у межах, встановлених законом, маючи намір передати їх цьому господарству та вести сільськогосподарську діяльність.

При цьому, передача земельних ділянок не спричинила припинення фермерської діяльності, вибуття земельних ділянок із сільськогосподарського використання, зміни їх цільового призначення чи використання земельних ділянок не за встановленим цільовим призначенням. Відповідні земельні ділянки надалі використовуються саме для ведення фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи прокурора про те, що передача членами господарства спірних земельних ділянок свідчить про відсутність у останніх наміру здійснювати фермерську діяльність, ґрунтуються виключно на припущеннях, не враховують особливостей правового статусу фермерського господарства як сімейної форми підприємницької діяльності та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Щодо застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, суд враховує, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, враховуючи, що при розгляді даного спору суд встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, то заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані учасниками справи, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Харківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вільхівської сільської ради до Фермарського господарства "Деметра" Кириченко Н.О. про витребування з незаконного володіння Фермерського господарства «Деметра» Кириченко Н.О. (код ЄДРПОУ: 36429409) на користь Вільхівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 04396667) земельних ділянок з кадастровими номерами: [номер приховано]:01:001:0151, [номер приховано]:02:002:0159, [номер приховано]:02:002:0160, [номер приховано]:02:002:0161, [номер приховано]:02:002:0162, [номер приховано]:02:002:0163, [номер приховано]:02:002:0164, [номер приховано]:02:002:0165, [номер приховано]:02:002:0166, [номер приховано]:02:002:0167, [номер приховано]:02:002:0168 [номер приховано]:02:002:0169, [номер приховано]:02:002:0170, [номер приховано]:02:002:0171, [номер приховано]:02:002:0172, [номер приховано]:02:002:0173, [номер приховано]:02:002:0174, [номер приховано]:02:002:0175, [номер приховано]:02:002:0176, [номер приховано]:02:002:0177, [номер приховано]:02:002:0178, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до чч. 9, 10 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на приписи вищевказаної норми закону, суд, у зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 року у справі 635/7438/21.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру, у зв`язку з відмовою в позові.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 145, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" жовтня 2026 р.

Суддя К.В. Аріт

Інші рішення у справі

Дата	Документ	Суд
05.10.2026	Рішення № 140308728	Господарський суд Харківської області
23.09.2026	Рішення № 139979223	Господарський суд Харківської області
01.09.2026	Ухвала № 139366701	Господарський суд Харківської області
18.08.2026	Ухвала № 139112326	Господарський суд Харківської області
18.08.2026	Ухвала № 139051954	Господарський суд Харківської області
18.08.2026	Ухвала № 139051842	Господарський суд Харківської області
11.08.2026	Ухвала № 138908059	Господарський суд Харківської області
07.07.2026	Ухвала № 138186015	Господарський суд Харківської області
07.07.2026	Ухвала № 137995350	Господарський суд Харківської області
02.07.2026	Ухвала № 137884928	Господарський суд Харківської області
16.06.2026	Ухвала № 137418209	Господарський суд Харківської області
09.06.2026	Ухвала № 137225630	Господарський суд Харківської області
08.06.2026	Ухвала № 137213934	Господарський суд Харківської області
25.05.2026	Ухвала № 136783726 без тексту	Господарський суд Харківської області
25.05.2026	Ухвала № 136783706 без тексту	Господарський суд Харківської області
01.05.2026	Ухвала № 136345345 без тексту	Харківський апеляційний суд
01.05.2026	Ухвала № 136345344 без тексту	Харківський апеляційний суд
02.03.2026	Ухвала № 134453223 без тексту	Харківський апеляційний суд
29.01.2026	Постанова № 133716787 без тексту	Харківський апеляційний суд
29.01.2026	Постанова № 133716786 без тексту	Харківський апеляційний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 04396667. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг