Ухвала № 140276647 у справі № 347/2004/21 від 08.08.2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 639/1771/26

провадження № 61-11055ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О.(суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу

Новобаварського районного суду м. Харкова від 9 березня 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» (далі - КП «Житлокомсервіс»), в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо застосування з 1 серпня 2024 року тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок нарахованої плати за зазначені послуги відповідно до тарифів, установлених рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2011 року № 893 та від 11 травня 2018 року № 318; скасувати нараховану з 1 серпня 2024 року заборгованість за цими послугами.

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 9 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 липня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суди виходили з того, що стосовно

КП «Житлокомсервіс» відкрито провадження у справі про банкрутство

№ 922/831/23, а заявлені вимоги, наслідком задоволення яких є перерахунок плати та скасування заборгованості, підлягають розгляду Господарським судом Харківської області у межах зазначеної справи про банкрутство. Позивачеві роз`яснено право звернення з відповідним позовом в порядку господарського судочинства.

19 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник із правовідносин між фізичною особою - споживачем та виконавцем житлово-комунальних послуг, тому має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Стверджує, що позов є немайновим, оскільки вона просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати його вчинити певні дії, і вимоги не спрямовані на одержання нею коштів або майна. На її думку, спір не стосується процедури банкрутства та не впливає на ліквідаційну масу боржника.

Заявник також зазначає, що суди безпідставно застосували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах

у справах № 607/6254/15-ц, № 50/311-б, № 918/335/17 та № 916/585/18 (916/1051/20), оскільки предмети позовів у цих справах та у справі, що переглядається, відрізняються. Вона посилається на гарантії Закону України «Про захист прав споживачів», статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на факт розгляду Господарським судом Харківської області іншого позову фізичної особи до цього самого підприємства у межах справи № 922/831/23 (матеріали № 638/26449/25), указуючи, що відповідне рішення не переглянуте Верховним Судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали, крім ухвали, якою закінчено розгляд справи, суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується також при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами апеляційного перегляду відповідної ухвали суду першої інстанції.

Такий підхід до застосування частини четвертої статті 394 ЦПК України у процесуально подібній ситуації викладено, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 753/9142/23.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, з урахуванням установлених законом винятків.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, а також інші прямо визначені цією нормою спори.

Зазначене правове регулювання втілює принцип концентрації пов`язаних із боржником спорів у межах справи про банкрутство. Його метою є судовий контроль за діяльністю боржника, формуванням активів і пасивів боржника та задоволенням вимог кредиторів, а також недопущення ухвалення різними судами рішень, здатних суперечливо вплинути на майновий стан боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у

справі № 607/6254/15-ц зазначила, що спори, визначені статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, підлягають вирішенню господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 904/7234/15 також дійшов висновку, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та в межах цієї справи.

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20)

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

У цій справі встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 21 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 922/831/23 про банкрутство КП «Жилкомсервіс», найменування якого 15 квітня 2024 року змінено на КП «Житлокомсервіс». Отже, на час звернення ОСОБА_1 з позовом і вирішення питання про відкриття цивільного провадження справа про банкрутство відповідача вже перебувала у провадженні Господарського суду Харківської області.

Посилання заявника на немайновий характер позову не спростовує висновків судів. Характер вимоги визначається не лише її словесним формулюванням, а, передусім, змістом права, для захисту якого особа звернулася до суду, та майновими наслідками задоволення позову. Вимога є майновою, якщо об`єктом захисту виступає благо, яке може бути виражене у грошах, або якщо результат розгляду безпосередньо змінює обсяг грошових прав чи обов`язків сторін.

Зобов`язання КП «Житлокомсервіс» здійснити перерахунок плати та скасувати нараховану заборгованість зменшить обсяг дебіторської заборгованості, належної підприємству, а отже, вплине на склад його активів і ліквідаційної маси. Те, що в позовній заяві не визначено конкретної суми перерахунку або ціни позову, не усуває грошового змісту вимог і не перетворює спір на немайновий. Вимога про визнання дій протиправними є пов`язаною та похідною від вимог про перерахунок і скасування заборгованості, а тому не може бути штучно відокремлена від їх майнових наслідків для цілей визначення судової юрисдикції.

Правові висновки щодо пріоритету спеціальних правил статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства перед загальними правилами цивільної юрисдикції, зокрема у спорі щодо заборгованості за житлово-комунальні послуги за участю фізичної особи - споживача, викладено у постанові Верховного Суду

від 19 березня 2025 року у справі № 589/4628/23. У постанові від 27 лютого

2020 року у справі № 676/6061/19 Верховний Суд також залишив без змін судові рішення про відмову у відкритті цивільного провадження у спорі, який підлягав вирішенню господарським судом у межах справи про банкрутство.

Відмінність конкретних предметів позовів у справах, на висновки в яких послалися суди першої та апеляційної інстанцій, не свідчить про неправильне застосування норм права. Для вирішення питання судової юрисдикції значення мають сформульовані Верховним Судом висновки щодо застосування

статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства за наявності юридично значимих обставин: відкритого провадження у справі про банкрутство, участі боржника у спорі та можливого впливу результату розгляду на його майнову сферу. Такі обставини у справі, що переглядається, наявні.

Статус позивача як споживача та поширення на спір положень Закону України «Про захист прав споживачів» не змінюють цього висновку. Законодавчі гарантії захисту споживача визначають зміст його матеріальних прав та процесуальні пільги, однак не скасовують спеціальних правил предметної юрисдикції, установлених пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та

статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Фізична особа, яка не є підприємцем, має право бути позивачем у господарському процесі у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від

1 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) та постанову Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 160/7125/20 не свідчать про неоднакове застосування норм права, оскільки у цих справах вирішувалися питання юрисдикції публічно-правових спорів за участю контролюючих органів, і ці справи мають інші предмет, підстави та характер правовідносин.

Обставина прийняття Господарським судом Харківської області до розгляду іншого позову фізичної особи до КП «Житлокомсервіс» у межах

справи № 922/831/23 не підтверджує позицію заявника, а, навпаки, узгоджується з принципом концентрації спорів у справі про банкрутство. Крім того, судове рішення у справі № 638/26449/25, яке не переглядалося Верховним Судом, не містить правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, обов`язкового для врахування судом касаційної інстанції.

Відмова у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства не позбавляє заявника права на судовий захист і не порушує статтю 6 Конвенції, оскільки суд першої інстанції на виконання частини п`ятої статті 186 ЦПК України роз`яснив їй можливість звернення з відповідними вимогами до Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/831/23. Встановлення законом правил предметної юрисдикції спрямоване на забезпечення розгляду спору судом, установленим законом, і не є обмеженням доступу до суду.

Підстав для безпосередньої передачі матеріалів поданої позовної заяви до господарського суду немає. Частина третя статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства регулює передачу матеріалів справи, провадження в якій вже відкрито. Натомість у справі № 639/1771/26 суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження. Механізм направлення справи за встановленою юрисдикцією, передбачений частиною першою статті 256, частиною четвертою статті 377 та частиною четвертою статті 414 ЦПК України, застосовується у разі закриття судом відповідної інстанції раніше відкритого

провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Стаття 31 ЦПК України регулює передачу справи іншому суду в межах цивільної територіальної юрисдикції та не є підставою для передачі спору до суду іншої спеціалізації. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року

у справі № 279/2563/22.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу спірних вимог і застосували пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленою законом юрисдикцією та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень убачається, що правильне застосування пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України,

пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Тому касаційна скарга є необґрунтованою, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова

від 9 березня 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про захист прав споживача.

Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська