ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 909/565/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Нарольського М.М. (головуючого), Степанюк Н.Л., Шаповала Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Томашівської С.І.,
представників учасників справи:
позивача-1 (скаржника) - не з`явився
позивача-2 (скаржника) - Бородайко П.К. (в режимі відеоконференції)
відповідача - Устінський А.В. (в режимі відеоконференції)
третьої особи-1 - Медицька С.В. (в режимі відеоконференції)
третьої особи-2 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Прикарпаттурист" та фізичної особи-підприємця Бородайко Світлани Мирославівни
на рішення Господарського Івано-Франківської області від 17.09.2025 року (суддя Скапровська І.М.)
у справі № 909/565/24
за позовом приватного підприємства "Прикарпаттурист" та фізичної особи-підприємця Бородайко Світлани Мирославівни,
до Комунального підприємства "Центр розвитку міста та рекреації",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Івано-Франківської міської ради,
2. Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації,
про визнання укладеним договору сервітуту (сервітутного користування) на земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
В червні 2024 року Приватне підприємство "Прикарпаттурист" та фізична особа-підприємець Бородайко Світлана Мирославівна звернулися до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального підприємства "Центр розвитку міста та рекреації" про визнання укладеним договору сервітуту (сервітутного користування) між позивачами з однієї сторони та відповідачем з іншої на земельну ділянку площею 0,1505 га, як частину земельної ділянки загальною площею 24,2047 га (кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007), що перебуває у постійному користуванні відповідача і належить на праві комунальної власності Івано-Франківської міській раді, в редакції, викладеній у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є власниками адміністративного будинку загальною площею 530,9 кв. м, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи, 135, у межах міського парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка, на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 24,2047 га, кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007, яка перебуває у постійному користуванні КП "Центр розвитку міста та рекреації". Позивачі зазначають, що використання належного їм нерухомого майна потребує забезпечення безперешкодного доступу та проїзду до нього через зазначену земельну ділянку, водночас КП "Центр розвитку міста та рекреації", як її постійний користувач, відмовило у погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельного сервітуту, що на думку позивачів, унеможливлює встановлення необхідного для користування належним їм нерухомим майном земельного сервітуту у позасудовому порядку та зумовило їх звернення до суду за захистом відповідних прав та законних інтересів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду, мотиви його ухвалення та подальший рух справи
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.09.2025 у справі № 909/565/24 у задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведеність позивачами необхідності встановлення земельного сервітуту та передчасність звернення з відповідним позовом до суду.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 909/565/24 рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині з тих підстав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача - КП "Центр розвитку міста та рекреації", яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки, а не до її власника в особі Івано-Франківської міської ради.
Постановою Верховного Суду від 26.08.2026 у справі № 909/565/24 постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Суд касаційної інстанції зазначив, що: КП "Центр розвитку міста та рекреації", будучи належним суб`єктом сервітутних правовідносин, вступив із позивачами у спірне матеріальне правовідношення, а тому висновок суду апеляційної інстанції про пред`явлення позову до неналежного відповідача є помилковим; суд апеляційної інстанції, помилково зосередившись на питанні неналежного суб`єктного складу сторін, не здійснив апеляційного перегляду спору по суті в межах заявлених підстав та предмета позову, не перевірив доводи апеляційної скарги позивачів щодо висновків суду першої інстанції та не надав їм належної правової оцінки; справа підлягає передачі на новий розгляд для перегляду рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, з наданням належної оцінки запереченням КП "Центр розвитку міста та рекреації" та Ради щодо наявності підстав для встановлення земельного сервітуту, його необхідності та можливості належного використання належних позивачам приміщень без встановлення такого сервітуту, а також з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Прикарпаттурист" та Фізична особа-підприємець Бородайко Світлана Мирославівна просять скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.09.2025 у справі № 909/565/24 та ухвалити нове про задоволення позову, а саме вважати укладеним договір сервітуту (сервітутного користування) в редакції, викладеній у позовній заяві.
Зокрема, наголошують, що зверненню до суду з цим позовом передувало звернення позивачів до землекористувача та власника земельної ділянки з необхідним, визначеним Законом, переліком документів і проханням встановити сервітут, поряд з цим, землекористувачем та власником відмовлено у встановленні спірного сервітуту. Щодо доказів на підтвердження того, що безперешкодне використання своєї власності не можливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки скаржники зазначили, що в ході розгляду справи, відповідач і третя особа не заперечували того факту що позивачі є власниками будівлі по вул. Мазепи, 135, і що така будівля потребує капітального ремонту. Водночас, наголосили, що відповідач і третя особа в своїх запереченнях на позов не лише не заперечували, але і визнавали той факт, що в позивачів відсутній безперешкодний доступ до будівлі шляхом проїзду транспортними засобами, і що відповідач закрив єдиний заїзд до будівлі воротами, від яких є ключі лише у нього. Листом від 25.01.2024 за № 19/73-1.13/3 відповідач повідомив, що не надає такого доступу, оскільки доступ до будівлі заявників може бути здійснено лише одним шляхом, існуючою дорогою яка вмощена бруківкою, і проїзд по цій дорозі буде знищувати бруківку. Відтак, апелянти звертають увагу, що в інший спосіб, аніж укладення договору сервітуту, вони не можуть використовувати свою власність та мати до неї безперешкодний доступ. Поряд з тим, позивачі зазначають, що твердження відповідача та третьої особи про неприпустимість сервітуту на території парку не знаходять свого об`єктивного підтвердження, оскільки спірний сервітут передбачений лише для проїзду по наявному шляху та обслуговування існуючого адміністративного будинку, а технічною документацією і висновком судової експертизи підтверджується те, що проїзд можливо облаштувати по вже існуючій доріжці, без прокладання нового шляху чи знищення зелених насаджень. Додатково скаржники вважають, що режим території природоохоронного фонду не порушиться, оскільки їх діяльність (доступ до власної будівлі) не суперечить цілям парку та може здійснюватися з дотриманням вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026 справу № 909/565/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Нарольського М.М., суддів Степанюк Н.Л., Шаповала Д.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прикарпаттурист" та Фізичної особи-підприємця Бородайко Світлани Мирославівни на рішення Господарського Івано-Франківської області від 17.09.2025 року у справі № 909/565/24 прийнято до провадження колегією суддів та призначено її розгляд на 28.09.2026.
Задоволено заяви представників учасників, які звернулися з такими заявами, про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Позиції інших учасників справи
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа-2 просять апеляційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, наголошують, що позивачами не наведено обставин неможливості забезпечення їх потреб іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, як крайнього заходу. Крім цього, наголошують, що позивачами не додано до проєкту договору про встановлення земельного сервітуту Плану меж земельного сервітуту, який, як зазначено у договорі, є його невід`ємною частиною (Додатком 1), відтак, позивачі просять встановити сервітут на невизначену частину земельної ділянки, посилаючись на Додаток, якого не існує. Водночас, звертають увагу суду, що позивачі просять встановити сервітут на земельній ділянці, на якій розташований парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва, а наявний шлях, про який зазначають позивачі у договорі, є пішохідною зоною, викладена з бруківки і не пристосована для проїзду транспортом ("доріжка в парку"). Міська рада також додатково зазначає, що позивачами не надано жодних доказів на підтвердження створення будь-яких перешкод в користуванні належним їм нерухомим майном.
Явка представників учасників справи
Представник позивача (ФОП Бородайко С.М.) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи-1 (Івано-Франківської міської ради) в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники позивача (ПП "Прикарпаттурист") та третьої особи-2 (Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА) в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Неявка вказаних представників, у відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.12.2016 Управлінням екології та природних ресурсів Івано - Франківської обласної державної адміністрації передано під охорону та дотримання встановленого режиму території (частина території, об`єкт) парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк ім. Т. Г. Шевченка", загальною площею 24,3979 га, у межах Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 126 (охоронне зобов`язання від 26.12.2016 №23).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав № 358781737 від 18.12.2023, № 356518005 від 30.11.2023, приватне підприємство "Прикарпаттурист" та фізична особа-підприємець Бородайко Світлана Мирославівна є власниками адміністративного будинку загальною площею 530,9 кв. м (спільна часткова власність; розмір частки 1/2), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 24,2047 га (кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Приватне підприємство "Прикарпаттурист" є співвласником вказаного нерухомого майна - з 14.12.2023, а Бородайко Світлана Мирославівна - з 15.09.2020.
Власником земельної ділянки площею 24,2047 га кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007 є Івано-Франківська міська рада, постійним користувачем - КП "Центр розвитку міста та рекреації". Цільове призначення - для збереження та використання парків-пам`яток садово-паркового мистецтва.
12.12.2023 на замовлення Бородайко С. М. виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (площею 0,1505 га) для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та обслуговування адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гр. Бородайко С. М. та ПП "Прикарпаттурист", а саме: на земельну ділянку комунальної власності загальною площею 24,2047 га, що перебуває в постійному користуванні КП "Центр розвитку міста та рекреації" (кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007) за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 126.
09.01.2024 позивачі звернулися до КП "Центр розвитку міста та рекреації" з клопотанням про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та забезпечення укладення договору про встановлення земельного сервітуту. Мета встановлення сервітуту - "для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та обслуговування адміністративного будинку".
Клопотання обґрунтоване тим, що адміністративний будинок, який перебуває у власності позивачів, є дерев`яною будівлею, потребує капітального ремонту; вказані роботи, а також необхідність обслуговування і використання об`єкта нерухомого майна, потребує і права користування земельною ділянкою, на якій вона знаходиться і відповідно потрібен доступ і проїзд до будівлі. Також позивачі зазначають, що попередній власник нерухомого майна використовував земельну ділянку для розміщення та обслуговування будівлі на підставі договору сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки, укладеним з Івано-Франківською міською радою 23.02.2010 строком на 10 років (площа такої земельної ділянки становила 0,15330 га). Відтак, позивачі зазначили, що єдиним можливим способом для власників використовувати земельну ділянку для обслуговування будівлі є встановлення сервітутного користування.
Одночасно, позивачі звернулися до Івано-Франківської міської ради та просили забезпечити укладення договору про встановлення земельного сервітуту (клопотання від 09.01.2024). Обґрунтування клопотання є ідентичним зазначеному вище клопотанню. Додатково позивачі зазначили у клопотанні, що земельна ділянка, на частину якої вони просять встановити сервітут, є сформованою, і така передана в користування КП "Центр розвитку міста та рекреації".
Листом за вих.№ 19/73-1.13/3 від 25.01.2024 КП "Центр розвитку міста та рекреації" повідомило позивачів про неможливість погодження поданої ними технічної документації та рекомендувало з цього питання звертатися до власника земельної ділянки - Івано-Франківської міської ради. Разом з тим, повідомило, що КП "Центр розвитку міста та рекреації" не чинило та не чинить жодних перешкод у доступі до належного позивачам майна. Повідомило, що у позивачів наявний доступ до майна, в тому числі в частині можливості обслуговування. Також відповідач у листі зазначив, що алея, яка веде до належного заявникам майна є пішохідною та викладена з бруківки, відстань від будинку до автомобільної дороги на вул. Шевченка становить орієнтовно 80 метрів; на межі ділянки та вул. Шевченка встановлені ворота; використання цієї алеї в якості проїзду призведе до руйнування, а то й знищення існуючого покриття з бруківки та створюватиме перешкоди для використання пам`ятки садово-паркового мистецтва за призначенням. Крім цього, відповідач повідомив, що на території парку знаходяться і інші об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності іншим особам та щодо земельних ділянок, на яких такі об`єкти знаходяться, сервітути не встановлювалися, оскільки протилежне призвело б до перетворення пішохідних алей парку на автомобільні дороги, якими власники об`єктів нерухомого майна чи їхні працівники їздитимуть до своїх приміщень. Тому, за необхідності проїзду до таких об`єктів, він забезпечується за встановленими правилами в час, який для цього є найбільш прийнятним (зранку, коли в парку найменша кількість відвідувачів).
Водночас заступником міського голови - директором Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради листом за вих. №19/01-18/323 від 09.02.2024 повернуто матеріали, долучені до клопотання позивачам із посиланням на ст. ст. 100, 124-1 ЗК України, та повідомлено про те, що відповідний проект рішення буде підготовлено на розгляд виконавчого комітету та сесії міської ради після отримання через ЦНАП повного пакета документів. У вказаному листі також повідомлено, що укладення договору про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0007 можливе за наявності згоди користувача - КП "Центр розвитку міста та рекреації" (речове право постійного користування зареєстроване 19.09.2017).
У червні 2024 року ПП "Прикарпаттурист" та ФОП Бородайко Світлана Мирославівна звернулися до суду з цим позовом до КП "Центр розвитку міста та рекреації" про визнання укладеним договору сервітуту (сервітутного користування) між ПП "Прикарпаттурист" та ФОП Бородайко С.М. з однієї сторони та КП "Центр розвитку міста та рекреації" з іншої, на земельну ділянку площею 0,1505 га, як частину земельної ділянки загальною площею 24,2047 га, (кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007), що перебуває у постійному користуванні КП "Центру розвитку міста та рекреації" і належить на праві комунальної власності Івано-Франківської міської ради, в редакції, викладеній у позовній заяві.
Також у матеріалах справи міститься лист за вих.№ 69/73-1.15/19в від 14.08.2024 відповідача до позивачів із проханням надати інформацію та копії документів (візуалізацію, проект) щодо намірів проведення ремонту/реконструкції належного їм на праві власності адміністративного будинку на вул. Гетьмана Мазепи, 135 у м. Івано-Франківську, у відповідь на який лист позивачі повідомили, що надання будь-яких документів щодо намірів проведення ремонту/реконструкції є недоцільним, оскільки принципова позиція відповідача є сформованою, при цьому, зазначили, що відповідач не є органом державного архітектурно-будівельного контролю, а інформування власників будівлі щодо ремонту/реконструкції належного їм майна буде відбуватися у спосіб, визначений чинним законодавством, а саме: шляхом розміщення інформаційного стенда на будівельному майданчику.
Крім цього, матеріали справи містять ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 300/5611/23 щодо визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.09.1989 № 144 "Про затвердження переліку пам`яток архітектури місцевого значення" у частині включення у додаток до вказаного рішення об`єкту нерухомості кінотеатру "Трембіта", що розташований за адресою: вул. Дзержинського, 135 у м. Івано-Франківську (адреса після перейменування - вул. Гетьмана Мазепи, 135, м. Івано-Франківськ), якою (ухвалою) такий позов залишено без розгляду.
Представники сторін в судовому засіданні зазначали, що належна позивачам будівля віднесена до пам`яток архітектури місцевого значення та розташована на території парку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ухвалою суду від 02.09.2024 призначалась судова земельно-технічна експертиза, на вирішення якої суд поставив наступні питання: Чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007 з метою обслуговування та проїзду по наявному шляху до адміністративного будинку загальною площею 530,9 кв.м., що розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г. Мазепи, 135? Якщо так, то надати варіанти встановлення земельного сервітуту.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/109-24/13110-ЗТ від 23.05.2025 технічна можливість встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007 з метою обслуговування та проїзду по наявному шляху до адміністративного будинку загальною площею 530,9 кв.м., що розташований за адресою в м. Івано-Франківськ, вул. Г. Мазепи, 135, - існує. Чотири варіанти встановлення земельного сервітуту наведено у дослідницькій частині.
Після проведеної експертизи позивачі правом змінити предмет/підстави позову в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України не скористалися.
Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Частиною 1 ст. 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
При цьому, земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 ЗК України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина перша статті 4 ЗК України).
Відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються як нормами земельного, так і цивільного законодавства.
Так, згідно з ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; з) інші земельні сервітути.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки (ч. ч. 1, 2 ст.100 ЗК України).
У статті 401 ЦК України закріплено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. ч. 1, 2 ст. 402 ЦК України).
Частиною 3 ст. 402 ЦК України передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
При цьому, спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як убачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду.
Разом з тим, правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.
Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2024 у справі № 923/898/21.
Згідно з ч. 11 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.
Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (ч. 11 ст. 79-1 ЗК України).
Так, загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 ЗК України, а статтею 124-1 цього кодексу визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності. Системний аналіз статті 124-1 ЗК України дозволяє диференціювати порядок встановлення земельного сервітуту для сформованої земельної ділянки (частина друга статті 124-1) та не сформованої земельної ділянки (частини третя - четверта статті 124-1).
Згідно з ч. 1 ст. 124-1 ЗК України особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо: а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності; б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.
У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту. До заяви додаються: а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності); б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально; в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки); г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту); ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).
Відповідно до ч. 2 ст. 124-1 ЗК України у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці: - особа відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні; - особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.
В силу ч. 3 ст. 124-1 ЗК України у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування протягом одного місяця з дня отримання заяви приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який надав такий дозвіл, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має зазначатися вичерпний перелік підстав для такої відмови з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Повторне надання відмови з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові, не допускається, крім не усунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, а також випадків, коли підстава відмови виникла пізніше надання попередньої відмови.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою встановлення земельного сервітуту для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури або у разі розташування на земельній ділянці, яку передбачається сформувати, будівель, споруд, які перебувають у власності заявника, та необхідності встановлення земельного сервітуту для розміщення, доступу та експлуатації таких будівель, споруд, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Протягом шести місяців з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах орієнтовного місця розташування земельних ділянок, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення якої наданий відповідним органом, забороняється: - надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, яка передбачає формування земельних ділянок; - передача земельних ділянок державної, комунальної власності у власність, користування.
Частиною 4 ст. 124-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін, але не більше шести місяців.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається на затвердження органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, який протягом одного місяця з дня його отримання зобов`язаний затвердити проект та прийняти рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту або надати мотивовану відмову у його затвердженні. Рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту є підставою для укладення договору про встановлення земельного сервітуту. У разі якщо розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не був поданий на затвердження протягом шести місяців з дня надання дозволу на його розроблення, рішення про надання такого дозволу втрачають чинність. Зазначений строк може бути продовжений не більш як на шість місяців органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за заявою особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.
У разі відмови особи відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту (ч. 5 ст. 124-1 ЗК України).
Відповідно до п. 1.5 Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк ім. Т. Г. Шевченка", затвердженого начальником Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 26.12.2016, землекористувач земельної ділянки, у межах якої розташований парк, у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", іншими законодавчими і нормативно-правовими актами та цим Положенням, забезпечує і несе відповідальність за належний стан території парку та додержання встановленого режиму території.
У пункті 3.1 вказаного вище Положення зазначено, що на території парку обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про парк. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням парку, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього середовища, а саме: зокрема і передача у господарське використання окремих земельних або водних ділянок парку; в`їзд на територію парку всіх видів механізованого транспорту, окрім службового спецтранспорту КП "Центр розвитку міста та рекреації", комунальних служб міста.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
Відповідно до ст. 46-1 ЗК України землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об`єкти. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.
В абзаці 4 ст. 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що цим Законом встановлюються обмеження та заборони щодо здійснення господарської та інших видів діяльності у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема забороняється проїзд механічних транспортних засобів, крім доріг загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, автомобільних доріг на приватних територіях, крім транспортних засобів: посадових осіб установ природно-заповідного фонду, спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; посадових осіб виконавчих органів селищних, сільських, міських рад, які здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також правоохоронних органів, аварійно-рятувальних служб, органів та закладів охорони здоров`я, з`єднань військових частин, підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, операторів протимінної діяльності під час виконання службових обов`язків; працівників підприємств, установ та організацій, які здійснюють обслуговування об`єктів інфраструктури, розташованих у межах цих територій та об`єктів.
В силу ст. 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.
Мотиви суду апеляційної інстанції
В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційної скарги позивачів щодо висновків суду першої інстанції та надаючи їм належну правову оцінки, переглядаючи рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, з наданням належної оцінки запереченням КП "Центр розвитку міста та рекреації" та Ради щодо наявності підстав для встановлення земельного сервітуту, його необхідності та можливості належного використання належних позивачам приміщень без встановлення такого сервітуту, а також з урахуванням висновків, викладених постанові Верховного Суду від 26.08.2026 у справі, що розглядається, виходить із наступного.
Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що позивачі не погоджуються із рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, заперечуючи недоведеність необхідності встановлення земельного сервітуту та передчасність звернення з відповідним позовом до суду, а також стверджуючи про порушення своїх прав землекористувачем.
Доводи відповідача та третьої особи зводяться до того, що вони погоджуються з висновками суду першої інстанції про передчасність звернення до суду та недоведеність позивачами порушення своїх прав та інтересів.
Предметом доказування у справі є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 ГПК України). Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
Зі змісту положень статей 73, 74 ГПК України слідує, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд враховує, що судове встановлення земельного сервітуту є можливим лише у разі попереднього звернення до власника (землекористувача) земельної ділянки з пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту та недосягнення домовленості щодо його умов. Позивач зобов`язаний довести факт вчинення дій для встановлення сервітуту за домовленістю та відсутність згоди власника ділянки саме на умовах, заявлених у позові. Відсутність звернення з пропозицією про укладення договору на заявлених умовах є підставою для відмови в задоволенні позову. Земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника. Якщо сторони попередньо погодили певну площу сервітуту, а позивач вимагає більшу площу без обґрунтування необхідності та без доведення недосягнення домовленості щодо збільшеної площі, позовні вимоги не підлягають задоволенню (постанова КГС ВС від 19.06.2019 у справі № 925/603/18; аналогічна позиція міститься у постановах КГС ВС від 03.09.2024 у справі № 916/4327/23, від 05.11.2024 у справі № 923/898/21, від 19.11.2025 у справі № 902/1257/24, від 20.11.2018 у справі № 920/1121/17).
Суд також враховує, що втручання держави в право власності шляхом встановлення земельного сервітуту повинно відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правових підстав для обтяження сервітутом чужої земельної ділянки немає у тому разі, якщо встановлена можливість користування майном позивача у будь-який інший спосіб. Земельний сервітут може бути встановлений судом лише як винятковий захід за умови доведення неможливості задоволення потреб особи в інший спосіб. Обов`язковими передумовами є: відсутність альтернативних варіантів, мінімальна обтяжливість для власника земельної ділянки та недопущення його фактичного позбавлення можливості використовувати ділянку за цільовим призначенням. Економічна доцільність або менша вартість робіт не є самостійною підставою для встановлення сервітуту. Якщо існують альтернативні шляхи реалізації потреб без обтяження чужої земельної ділянки або встановлення сервітуту істотно обмежує використання ділянки за призначенням, підстав для його встановлення не існує. Тягар доказування відсутності альтернатив покладається на особу, яка вимагає встановлення сервітуту. (постанова КГС ВС від 20.03.2018 у справі № 925/1278/16).
Судом встановлено, що на лист позивачів від 09.01.2024 КП "Центр розвитку міста та рекреації", яке є постійним землекористувачем, повідомило про необхідність отримання згоди власника земельної ділянки - Івано-Франківської міської ради. Із відповіді також вбачається, що землекористувач повідомив позивачів, що вони мають доступ до свого майна, в тому числі в частині можливості обслуговування, а також про те, що за необхідності проїзду він забезпечується за встановленими правилами в час, який для цього є найбільш прийнятним (зранку, коли в парку найменша кількість відвідувачів).
Із відповіді власника земельної ділянки - Івано-Франківської міської ради, якою повернуто надані позивачами матеріали, позивачів повідомлено про те, що відповідний проект рішення буде підготовлено на розгляд виконавчого комітету та сесії міської ради після отримання через ЦНАП повного пакета документів. У вказаному листі також повідомлено, що укладення договору про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки можливе за наявності згоди користувача - КП "Центр розвитку міста та рекреації".
В матеріалах справи відсутні докази подальшого подання позивачами через ЦНАП повного пакету документів, як і повторного звернення до землекористувача/власника до подання позову, а також рішення органу місцевого самоврядування про встановлення або відмову у встановленні спірного сервітуту.
Тож, з огляду на зміст наданих позивачам відповідей, а також відсутності доказів повторного звернення у повідомленому позивачам порядку, відсутні підстави вважати наявність беззаперечної відмови землекористувача/власника у встановленні сервітуту на день звернення з позовом до суду.
Суд також враховує, що за наслідками розгляду вимоги позивача щодо визнання укладеним договору сервітуту, у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.
Із запропонованої позивачем в позовній заяві редакції договору сервітуту (сервітутного користування) між позивачами з однієї сторони та КП "Центр розвитку міста та рекреації" з іншої на земельну ділянку площею 0,1505 га, як частину земельної ділянки загальною площею 24,2047 га (кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007), вбачається: - в пункті 1.1 (Предмет договору) Землекористувач надає Сервітуарію-1 та Сервітуарію-2 невиключне право обмеженого користування частиною земельної ділянки, яка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 126 "для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та обслуговування адміністративного будинку"; - в пункті 1.2 (Предмет договору) земельний сервітут встановлюється на земельну ділянку загальною площею 0,1505 га відповідно до плану меж земельного сервітуту, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 1); - в пункті 7.5 невід`ємною частиною договору є План меж земельного сервітуту.
Водночас, такий передбачений умовами Додаток не долучений до проєкту Договору та відсутній у матеріалах справи, власнику/землекористувачу він не направлявся, тобто межі земельної ділянки 0,1505 га, якими бажають безперешкодно користуватися сервітуарії, її конкретне розташування в межах земельної ділянки загальною площею 24,2047 га, умовами договору сервітуту у запропонованій позивачами редакції договору взагалі не визначено.
Визначення позивачами у запропонованій в договорі редакції лише площі земельної ділянки щодо якої пропонується встановити сервітут (0,1505 га) за відсутності плану меж земельного сервітуту (передбачений проектом додаток 1 відсутній, до звернення з позовом власнику/землекористувачу не направлявся), а також з огляду на загальну площу земельної ділянки 24,2047 га, в межах якої пропонується встановити сервітут, її розташування в міському парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка, створює очевидну правову невизначеність щодо конкретних меж та розташування земельної ділянки, визначення способу здійснення сервітуту найменш обтяжливим способом для власника/землекористувача та, відповідно, подальше користування нею.
Наведене також свідчить про те, що позивач не довів факт вчинення належних дій для встановлення сервітуту за домовленістю та відсутність згоди власника ділянки, на умовах, заявлених у позові, з огляду й на те, що відповідні умови щодо меж земельного сервітуту у проєкті договору не визначено.
При цьому, суд також враховує, що проведеною судовою експертизою визначено чотири варіанти встановлення земельного сервітуту, а позивачі, не виклавши взагалі в запропонованій редакції договору межі такого сервітуту, в подальшому процесуально не визначилися із цього питання, після проведеної експертизи правом змінити предмет позову (ч. 3 ст. 46 ГПК України) не скористалися.
У зв`язку з цим колегія суддів враховує вимоги процесуального законодавства про те, що: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. ст. 13, 14, 237, 269 ГПК України).
З огляду на це, колегія суддів не може взяти до уваги наявний в матеріалах справи висновок експертизи щодо чотирьох варіантів можливості та шляхів встановлення земельного сервітуту в якості частини запропонованої позивачами редакції договору.
Посилання позивачів на те, що додана до позову технічна документації містить план меж земельною ділянки площею 0,1505 га колегією суддів не приймається, з огляду на зміст запропонованої позивачами редакції проекту договору, в якому відповідні план/межі земельного сервітуту відсутні (хоча прямо передбачені його викладення в якості додатку, тобто частини ("тіла") самого договору та безпосередньо відносяться до істотних умов щодо предмету договору).
Крім цього, із технічної документації вбачається, що площа 0,1505 га поширена й на земельну ділянку, на якій безпосередньо розміщена й належна позивачам будівля. Доказів оформлення позивачами права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їм нерухоме майно, доказів звернення для її оформлення та неможливості це зробити в інший спосіб, матеріали справи не містять. Тож позивачами не доведена в цій частині неможливість задоволення потреб в інший спосіб, натомість земельний сервітут може бути встановлений судом лише як винятковий захід за умови доведення такої неможливості.
Як на підставу для встановлення сервітуту позивачі посилалися на те, що будинок, який перебуває у власності позивачів, є будівлею, яка потребує капітального ремонту; відповідні роботи, а також необхідність обслуговування і використання об`єкта нерухомого майна, потребує і права користування земельною ділянкою, на якій вона знаходиться і відповідно потрібен доступ і проїзд до будівлі.
Суд зазначає, що сервітут встановлюється лише у тому разі, коли користування чужою ділянкою є вимушеним та неминучим, а потреба не може бути задоволена в інший спосіб.
Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачами будь-яких дій, направлених на проведення відповідних ремонтних робіт, звернення до відповідних контрагентів, закупівлі матеріалів, укладення підрядних договорів, організації перевезення тощо, а також доказів звернення до компетентного органу задля вчинення дій, передбачених ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з огляду на те, що сторони у письмових поясненнях зазначали, і це підтвердили у судовому засіданні, що належна позивачам будівля має відношення до об`єктів культурної спадщини місцевого значення, щодо якої передбачається укладення охоронного договору.
Фактично наведене свідчить про те, що позивачі не доводять те, що встановлення сервітуту на даний час є вимушеним та неминучим, адже не доводячи такої потреби на момент звернення з позовом та розгляду справи, встановлення земельного сервітуту "на майбутнє" (на задоволення майбутніх потреб) не можна визнати обґрунтованим та пропорційним з огляду як на права власника/землекористувача, так й інших осіб, відвідувачів парку.
Крім цього, оскільки тягар доказування відсутності альтернатив покладається на особу, яка вимагає встановлення сервітуту, тобто на позивачів, а враховуючи незначну відстань від дороги загального користування до будівлі (близько 80 метрів), що не спростовано позивачами, ними не доведено відсутність альтернативних варіантів для задоволення потреб при проведенні ремонтних робіт, вимушеність та неминучість під`їзду транспортних засобів та обслуговування будівлі, неможливість організації ремонтних робіт та їх проведення із подоланням такої відстані в інший спосіб, зокрема, шляхом використання вже прокладеної доріжки у найбільш прийнятний для відвідувачів парку час, з метою непорушення використання земельної ділянки парку за призначенням, про що власник/землекористувач пропонували позивачам у свої листах. У цьому зв`язку суд також враховує, що економічна доцільність або менша вартість робіт не є самостійною підставою для встановлення сервітуту.
Також, враховуючи відсутність будь-яких відомостей щодо строків проведення ремонту, а також те, що будівля є колишнім кінотеатром, яка тривалий час не використовувалася за призначенням, враховуючи неповідомлення позивачами подальшого призначення на території парку будівлі після проведення ремонту (кінотеатр, інше призначення тощо), запропонований позивачами строк встановлення сервітуту у 10 років не можна визнати обґрунтованим, необхідним та неминучим, а також таким, що є пропорційним втручанням у права власника/землекористувача, а також відвідувачів парку.
Посилання позивачів на те, що для попереднього власника будівлі був встановлений сервітут на земельну ділянку площею 0,15340 га колегією суддів відхиляються. Матеріали справи містять "договір сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки" датований 23.02.2010, сторони: Івано-Франківська міська рада (власник) та ЗАТ "Івано-Франківськтурист" (користувач), щодо сервітутного користування реальної частки земельної ділянки, яка знаходиться в м. Івано-Франківську, вул. Гетьмана Мазепи, 135, у якому площа та предмет договору відрізняється від запропонованої позивачами редакції, а саме "для розміщення та обслуговування адміністративного будинку", в той час, як позивачі пропонують в тому числі встановити земельний сервітуту "для проїзду на транспортному засобу по наявному шляху". При цьому доказів реєстрації цього сервітуту матеріали справи не містять, натомість право земельного сервітуту виникає в момент його реєстрації (постанова КГС ВС від 05.07.2018 у справі № 916/2743/17). Крім цього, наведене жодним чином не звільняє позивачів від обов`язку доведення необхідних умов та підстав для встановлення сервітуту, а також порушення своїх прав станом на момент звернення до суду та розгляду справи.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як на підставу порушення своїх прав та неможливість задоволення свої потреб щодо обслуговування будівлі, інакше як встановленням сервітуту, позивачі посилаються на те, що відсутній безперешкодний доступ до будівлі шляхом проїзду транспортними засобами, і що відповідач закрив єдиний заїзд до будівлі воротами, від яких є ключі лише у нього.
Сторонами визнається те, що прохід до будівлі, яка розташована на незначній відстані від дороги загального користування, і це вбачається із фотоматеріалів висновку експерта, є безперешкодний для позивачів у будь-який час. Сторонами також визнається, що прохід/проїзд на доріжку, яка проходить до будівлі зі сторони дороги загального користування, обмежено невеликими/низькими воротами (зображення 4, 5 висновку експерта), які жодним чином не обмежує прохід до будівлі та замикаються, за твердженням відповідача, з метою недопущення паркування невизначеного кола транспортних засобів на території парку й непорушення прав його відвідувачів; ключі від цих воріт знаходяться у відповідача (працівника). При цьому, позивачі не зверталися до відповідача з метою отримання ключа (його дубліката), що підтвердили представники позивача та інших учасників в судовому засіданні. Доказів такого звернення з метою отримання ключів/дублікату та відмови надати можливості проїзду до будівлі матеріали справи не містять, як і не містять доказів існування інших перешкод для доступу позивачів до будівлі. При цьому, суд враховує, що у відповіді на звернення позивачів щодо необхідності проїзду у зв`язку із потребою проведення ремонту їм фактично погоджувався варіант проїзду до будівлі в час (зранку), який є найбільш прийнятним для відвідувачів парку, на що позивачі відповіді не надали. Доказів, що позивачам чинились перешкоди у проїзді до будівлі у такий (чи інший) спосіб матеріали справи не містять.
Водночас, суд звертає увагу, що "встановлення земельного сервітуту шляхом проїзду на транспортному засобі" (про що просять позивачі) є можливим лише по наявному шляху (п. "б" ч. 1 ст. 99 ЗК України). Листом від 25.01.2024 КП "Центр розвитку міста та рекреації" повідомило позивачів про те, що на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:24:003:0007 знаходиться пам`ятка садово-паркового мистецтва "Парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка", при цьому, алея, яка веде до належного позивачам адміністративного будинку, є пішохідною та викладена з бруківки, відтак, її використання в якості проїзду транспортними засобами призведе до руйнування та знищення існуючого покриття і створить перешкоди для використання пам`ятки садово-паркового мистецтва за призначенням.
З огляду на положення ст. 46-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 14, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", а також п. п. 1.5, 3.1 Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк ім. Т. Г. Шевченка", затвердженого начальником Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 26.12.2016, встановлення сервітуту на земельній ділянці природно-заповідного фонду, на якій розташований парк - пам`ятка садово-паркового мистецтва, можливе лише у виняткових випадках та лише із дотриманням вимог щодо охорони навколишнього середовища, оскільки на такі землі поширюється особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Слід зазначити, що позивачі не заперечують факту розміщення належного їм на праві власності нерухомого майна в межах парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва.
Оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою), то потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Отже, потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених та/або неминучих.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові з огляду на його передчасність, а також виходить з відсутності підстав для визнання договору укладеним в запропонованій позивачами редакції, оскільки ними не доведено неможливості задоволення потреб в інший спосіб, відсутність альтернативних шляхів реалізації потреб без обтяження чужої земельної ділянки, вимушеність та неминучість користування чужою ділянкою, не доведено порушення своїх прав та інтересів позивачів зі сторони відповідача на день звернення до суду та розгляду справи, не спростовано доводи відповідача стосовно того, що встановлення сервітуту у викладеній в позові редакції призведе до обмеження використання земельної ділянки за цільовим призначенням (використання території парку відвідувачами, користування пішохідними доріжками тощо; натомість призведе до використання пішохідних доріжок парку в якості доріг та місць для паркування невизначеного кола осіб).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Доводи скаржників щодо скасування рішення місцевого господарського суду є необґрунтованими.
Судом першої інстанції ухвалено по суті правильне рішення, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладається на скаржників.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прикарпаттурист" та Фізичної особи-підприємця Бородайко Світлани Мирославівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.09.2025 у справі № 909/565/24 залишити без змін.
Матеріали справи № 909/565/24 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 05.10.2026.
Головуючий суддя М.М. Нарольський
Судді Н.Л. Степанюк
Д.В. Шаповал