ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2171/26
381/7529/25
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куліковських А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Міністерства оборони України Сапатінської Катерини Петрівни, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, як орган опіки та піклування Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини,
встановив:
Позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з цим позовом.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.04.2026 року, справа передана до провадження судді Анапріюк С.П.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 22 квітня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження на 20 травня 2026 року.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 24 серпня 2026 закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 28 вересня 2026 року.
Перевіривши зміст позовної заяви та заслухавши пояснення представника позивача суд дійшов такого висновку.
У позовній заяві представник позивача - адвокат Шипілов О.В. в обґрунтування вимог позову зазначив таке.
«Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.04.2018 у справі № 825/1562/17, від 03.10.2018 у справі № 522/2735/17, від 03.07.2019 у справі № 310/11024/15-ц роз`яснила, що встановлення юридичного статусу фізичної особи (в т.ч. статусу одинокого батька) належить до юрисдикції цивільного судочинства, навіть якщо встановлення цього факту необхідне для оформлення соціальних виплат.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах: 26.06.2019 (справа №524/4758/17),25.03.2020 (справа № 638/17419/18), 20.11.2019 (справа № 554/5192/17) підтвердив, що смерть одного з батьків є безумовною підставою для визнання факту одинокого виховання дитини другим із батьків, а суди мають право встановлювати цей факт для цілей отримання соціальної допомоги».
Проте вказані рішення Верховного Суду відсутні у державній інформаційній системі Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР) https://reyestr.court.gov.ua/.
У судовому засіданні на пропозицію суду процитувати які саме з вказаних рішень висновки суду він вважає, що суд повинен врахувати під час вирішення цієї справи, представник позивача - адвокат Шипілов О.В. зазначив, що зацитує ці висновки в судових дебатах.
Після повторного розпорядження головуючого судді представник позивача зазначив, що йому потрібен час для пошуку цих рішень та висновків у них.
Суд надав представнику позивача час для цього.
Представник позивача зазначив, що не має можливості зараз знайти ці рішення і зробить це пізніше.
Після того, як суд самостійно здійснив пошук цих рішень та оголосив наявну в ЄДРСР інформацію за зазначеними представником позивача у позові номерами справ та датами рішень, представник позивача пояснив, що він допустив помилку та помилково зазначив ці рішення суду в тексті позову, просить суд їх не враховувати.
Отже, суд встановив, що фактично позовна заява містить посилання на неіснуючі норми (рішення суду касаційної інстанції).
Такі посилання є безумовними ознаками того, що ця частина тексту позовної заяви згенерована за допомогою інструментів штучного інтелекту (ШІ) і таке його використання не супроводжувалось належним контролем та верифікацією з боку адвоката, який підписав та подав до суду позовну заяву.
Представник позивача протягом всього часу перебування позову на розгляді в суді не вжив заходи для виправлення цього, а також на запитання суду повідомив про свою готовність цитувати ці рішення Верховного Суду на стадії судових дебатів, проте не надав копії зазначених ним у позові судових рішень, будь-які пояснення щодо вказаного не надав. І виключно після оголошення судом наявної в ЄДРСР інформації заявив про допущену ним помилку.
Суд, після дослідження та вивчення змісту позовної заяви та наявної в ЄДРСР інформації запитав представника позивача про те, чи використовував він ШІ та чи перевіряв зміст цієї заяви перед поданням її до суду. Представник позивача надав відповідь про допущену помилку. На запитання суду про те, яким чином представник позивача планував цитувати ці рішення на стадії судових дебатів, про що він запевнив суд кілька хвилин тому, а також про те чи мав він намір та коли він мав намір повідомити суду про вказану помилку, відповідь не надав, обмежившись повторенням відповіді про допущену помилку.
Суд дійшов висновку, що характер наведених посилань у тексті позову може свідчити про використання представником позивача інструментів штучного інтелекту та, відповідно, отримання на запит результату у формі «галюцинацій», а також може свідчити про самостійне спотворення змісту рішень суду касаційної інстанції безпосередньо самим представником.
Згідно з галузевими стандартами України, «галюцинування» визначається як феномен, за якого результат роботи системи генеративного ШІ містить неточну або хибну інформацію, що оманливо представлена як достовірна (словник термінів у сфері штучного інтелекту, схвалений Міністерством цифрової трансформації, п.п. 24, 2024 рік).
Суд не заперечує використання учасниками справи інформаційних технологій та інструментів під час підготовки процесуальних документів, однак таке використання повинно супроводжуватись відповідним контролем та верифікацією з боку людини.
Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2026 року в справі № 240/14153/24 наголосив на обов`язковості дотримання принципу фахового людського контролю (human-in-the-loop). Використання ШІ у правничій діяльності допускається виключно як допоміжний інструмент, який не може замінити професійну діяльність правника: його критичне мислення, фахове судження та правову кваліфікацію (Рекомендації з відповідального використання штучного інтелекту для правників (схвалені Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції України, липень 2025 року).
Натомість у справі, що розглядається, представник позивача використав технологію штучного інтелекту не як засіб сприяння здійсненню належного правосуддя.
Навпаки, представник позивача здійснив зловживання своїми процесуальними правами, оскільки, подаючи процесуальні документи (позовну заяву), не забезпечив відповідний контроль та верифікацію їхнього змісту, як наслідок подав до суду документ, який містить завідомо неправдиві та сфальсифіковані правові аргументи, які згенеровані штучним інтелектом.
Вказані висновки суду ґрунтуються, крім іншого, на процесуальній поведінці представника позивача в судовому засіданні та змісті його відповідей, які він надавав суду під час з`ясування цих обставин.
За таких обставин, подання до суду позовної заяви, згенерованої за допомогою ШІ за відсутності фахової перевірки, так само які і самостійне свідоме зазначення у тексті позову відомостей щодо наявності певних висновків суду касаційної інстанції, які не відповідають дійсності, свідчить про неналежне виконання представником позивача своїх процесуальних обов`язків і недобросовісне використання процесуальних прав.
Суд вважає такі дії проявом неповаги до суду, зважаючи на те, що представник позивача мав можливість виправити ці недоліки позовної заяви протягом усього часу перебування справи на розгляді в суді, проте він не надавав значення вказаній обставині до моменту, поки суд звернув його увагу на це і навіть після вказаного запевнив суд у тому, що процитує ці рішення на стадії судових дебатів або ж пізніше матиме технічну можливість знайти ці рішення і навести цитати, на які бажає звернути увагу суду.
Згідно з частинами першою-третьою статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Наведений перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, про що свідчить вжиття законодавцем слова «зокрема».
Суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Аналогічні висновки виклав Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19), від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21); від 24 травня 2023 року у справі № 761/14952/21 (провадження 61-10578св22) та ін).
Підсумовуючи викладене, суд вважає такі дії представника позивача - адвоката Шипілова О.В., який підписав та подав позов у цій справі, зловживанням процесуальними правами та недобросовісним користуванням ними, що суперечить завданням цивільного судочинства та свідчить про неповагу до суду. Таке зловживання полягало у поданні до суду позовної заяви, яка містить посилання на неіснуючі рішення Верховного Суду, тобто обґрунтування, які згенеровані за допомогою інструментів штучного інтелекту без належного фахового контролю та верифікації, що призвело до появи в тексті позову «галюцинацій» ШІ, або ж самостійного спотворення безпосередньо представником позивача змісту рішень суду касаційної інстанції.
Суд наголошує, що судді та адвокати розділяють основоположний обов`язок дотримання процесуальних норм та принципів справедливого судочинства.
Навмисне чи недбале зловживання ресурсами суду, в тому числі використання штучного інтелекту без належного розуміння його можливостей як підстава для протиставлення його висновків висновкам суду, можуть підірвати довіру до судової системи.
Така поведінка суперечить меті права на звернення до суду (ухвала Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у cправі № 925/200/22).
Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до суду.
Саме з метою виконання завдання судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. … Правова система має бути спроможною ефективно себе захистити від вияву цієї неповаги. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами (пункт 102 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 9901/388/20).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно із ч. 1 цієї статті Кодексу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно із ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідно до ч. 4 ст. 44 ЦПК України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно із ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ЦПК України, у випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Стаття 143 ЦПК України визначає підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 144 ЦПК України, заходами процесуального примусу є, зокрема, штраф.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зокрема невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 148 ЦПК України, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 148 ЦПК України, у випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.
Оскільки під час розгляду цієї справи суд встановив вчинення представником позивача - адвокатом Шипіловим О.В. дій, які суд визнав зловживанням процесуальними правами, а також враховуючи, що такі дії містять ознаки неповаги до суду та до інших учасників судового процесу; не сприяють своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; свідчать про вчинення цих дій не з метою виконання завдань судочинства, тому з урахуванням конкретних обставин цієї справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з представника позивача - адвоката Шипілова О.В. у дохід державного бюджету штрафу у розмірі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Саме такий розмір штрафу суд вважає достатнім для виконання завдань, визначених ст. 143 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 144 ЦПК України, застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 148 ЦПК України, ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 грн.
Керуючись ст. 258-261, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
Застосувати до представника ОСОБА_1 - адвоката Шипілова Олександра Вікторовича заходи процесуального примусу у виді штрафу.
Стягнути з ОСОБА_2 як представника позивача у цій справі в дохід державного бюджету штраф у розмірі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 6656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 00 копійок.
Ухвала про стягнення штрафу може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Оскарження ухвали не перешкоджає розгляду справи.
Строк пред`явлення ухвали до виконання три роки.
Стягувач: Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДПОУ: 37993783, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: [рахунок приховано], код класифікації доходiв бюджету: 22030106.
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса робочого місця адвоката: 04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1-Б.
Повна ухвала складена 05.10.2026.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК