ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2171/26
381/7529/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куліковських А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Міністерства оборони України Сапатінської Катерини Петрівни, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, як орган опіки та піклування Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини,
встановила:
Позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з цим позовом.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.04.2026 року, справа передана до провадження судді Анапріюк С.П.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що у разі встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини, такий статус надасть позивачу можливість отримання соціальної виплати, передбаченої частиною 2 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», яка надає право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».
30.10.2025 року Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області з відповідною заявою щодо оформлення документів, надав необхідний пакет підтверджуючих документів. Відповідач таку виплату не оформив, а тому позивач вважає, що виник спір про право і це надає право позивачу звернутися з цим позовом в порядку загального позовного провадження.
Також позивач зазначає, що він самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та має право на отримання допомоги, як одинокий батько.
Позивач повідомив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 мати ОСОБА_4 померла.
23.01.2017 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_5 .
На підставі рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22.11.2017 року у справі №363/2996/17 ОСОБА_6 усиновила сина позивача.
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 02.05.2023 року у справі №363/1247/23розірвав шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_6 .
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 02.06.2024 року у справі №363/3032/23 ОСОБА_6 позбавлена батьківських прав стосовно ОСОБА_2 з підстав її ухилення від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.
Позивач стверджує, що він сам виховує та утримує свого сина, на підтвердження цього надав лист школи І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва.
15 вересня 2025 року позивач звернувся з заявою до Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації з проханням оформити йому та виплатити допомогу на дитину як одинокому батьку, оскільки мати дитини померла. Надав підтверджуючі документи.
Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Листом № 302 від 24.09.2025 повідомило, що здійснення цих виплат відноситься до повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України.
30 жовтня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо оформлення та виплати матеріальної допомоги на неповнолітню дитину як одинокому батьку. Станом на момент звернення до суду із позовом відповідь на цю заяву він не отримав.
Враховуючи, що відповідач не оформив позивачу виплату матеріальної допомоги, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 22 квітня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження на 20 травня 2026 року.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
19 травня 2026 року представник позивача адвокат Шипілов Олександр Вікторович подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи відкладено на 17.06.2026.
12 червня 2026 через систему «Електронний Суд» представник позивача подав клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 15 червня 2026 задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 17 червня 2026 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як орган опіки та піклування Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та як співвідповідачів ОСОБА_6 , Міністерство оборони України.
Суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відклав на 20.07.2026.
20.07.2026 у зв`язку з відсутністю у суду відомостей про належне повідомлення ОСОБА_6 про місце, день та час розгляду справи суд відклав розгляд справи на 03.08.2026.
03.08.2026 у зв`язку з відсутністю у суду відомостей про належне повідомлення ОСОБА_6 про місце, день та час розгляду справи, а також у зв`язку з постійним перериванням звуку технічними проблемами зв`язку по ВКЗ, що унеможливило проведення судового засідання, суд відклав розгляд справи на 24.08.2026.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 24 серпня 2026 закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 28 вересня 2026 року.
Відповідно до правил ст. 178 ЦПК України, Міністерство оборони України скористалось своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.
14.09.2026 представник Міністерства оборони України - ОСОБА_11 подала до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню оскільки вважає, що спір між позивачем та Головним Управлінням Пенсійного фонду України відсутній. Звертає увагу суду на те, що суд своєю ухвалою залучив як співвідповідача Міністерство оборони України, яке, на її думку, не є дотичним до цієї справи. Зазначає, що, Міністерство оборони України не порушувало права та інтереси відповідача.
Зазначає про наявність позасудового порядку врегулювання порушеного позивачем питання.
Окремо звертає увагу на те, що представник позивача зазначив, що наразі позивач проходить дійсну військову службу з дислокацією у м. Миколаєві на посаді водія, за належне несення служби його часто відпускають додому і він займається вихованням дитини. Представник відповідача зауважує, що ці обставини не відповідають дійсності, оскільки порядок проходження служби військовослужбовцями, зокрема види відпусток та порядок їх надання, чітко визначені законом. Під час військового стану передбачено надання військовослужбовцю щорічної відпуски тривалістю не більше 30 діб протягом календарного року.
Також звернула увагу суду на те, що представник позивача повідомив, що наразі дитина проживає з матір`ю позивача у належному їй житлі, проте у цій справі позивач просить суд встановити факт того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину.
Вважає, що необхідність звернення до суду мотивовано тим, що позивач має на меті звільнитися з військової служби на підставі п. 3. ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Просить суд дослідити дійсні обставини та врахувати їх, оскільки вони мають безпосереднє значення для вирішення справи.
Також зазначає, що цьому випадку заявник як особа, яка є кровним родичем дитини - біологічним батьком та має обов`язок щодо її утримання, бажає встановити факт виховання і утримання рідної дитини. Дитини, у якої є батьки, ймовірно близькі (кровні) родичі (бабусі, дідусі, брати, сестри батьків), які відповідно до СК України зобов`язані утримувати дитину у випадках, передбачених законом. Окрім того, позивач проходить військову службу, у зв`язку з чим проживає разом з особовим складом військової частини в місці дислокації військової частини або місці виконання поставлених завдань. Тому здійснювати піклування та виховання дитини, яка проживає в іншому регіоні України, не є можливим. Крім цього, у позові зазначено, що позивач після смерті біологічної матері дитини одружився. Дружина усиновила дитину позивача. З огляду на це вбачається штучне створення підстав звернення до суду та зловживання процесуальними правами з метою отримання підстав для звільнення від проходження військової служби. Мати чи батько дитини не обмежені у можливості реалізації належного їй права на утримання, виховання, спілкування тощо з дитиною.
Вважає відсутніми правові підстави для задоволення позову, оскільки батько дитини не позбавлений батьківських прав, зобов`язаний брати участь у її вихованні, дитина має право на рівне виховання та утримання батьком. Добровільна відмова від батьківських прав відносно дитини чинним законодавством не передбачена. Водночас позивач у позові не повідомляє про те, з ким проживав та хто піклується про малолітню дитину, протягом часу, коли заявник - військовослужбовець перебуває на військовій службі. Звертає увагу суду, що військовослужбовець проходить військову службу в місці дислокації військової частини та виконання завдань та проживає з особовим складом військової частини. Вважає, що суд повинен встановити чи бере мати дитини участь у її вихованні, утримані. На підтвердження цього необхідно витребувати докази від заінтересованої особи, зокрема про рух коштів по банківській картці батька дитини тощо.
Просить суд витребувати у військової частини, в списках якої перебуває позивач, належним чином завірену інформацію про періоди та місце проходження військової служби, зокрема надання відпусток позивачу. Оскільки дана обставина має безпосереднє значення для справи.
Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову повністю.
14.09.2026 представник Міністерство оборони України - ОСОБА_11 подала до суду клопотання про залишення без руху, закриття провадження по справі, згідно з яким зазначає, що, на її думку, у справі відсутній предмет спору, його обґрунтування, а також вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі.
Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову повністю.
17.09.2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипілов О.В. подав до Фастівського міськрайонного суду Київської області відповідь на відзив Міністерства оборони України та заперечення проти клопотання про залишення позовної заяви без руху і закриття провадження у справі. Зазначив, що позивач не просить суд звільнити його з військової служби, зобов`язати Міністерство оборони України чи командування військової частини прийняти рішення про його звільнення, надати йому відстрочку, дозволити перетин державного кордону, призначити пенсію чи іншу соціальну виплату.
Предметом цієї справи є встановлення конкретної фактичної обставини сімейного характеру - факту одноособового виховання та утримання ОСОБА_1 його неповнолітнього сина.
Також вказав, що ЦПК України передбачає судове встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення. Юридичне значення певної обставини полягає саме в тому, що після її встановлення вона може бути юридичною передумовою виникнення, зміни або реалізації інших суб`єктивних прав особи.
Отже, можливість подальшого використання рішення суду у відносинах із Пенсійним фондом України, військовою частиною чи іншим суб`єктом владних повноважень не позбавляє відповідний сімейний факт його приватноправової природи та не перетворює справу про його встановлення на адміністративний спір.
У даній справі суд не здійснює контроль за рішенням, дією чи бездіяльністю Міністерства оборони України та не перебирає на себе компетенцію командування військової частини.
Якщо після набрання рішенням законної сили відповідний суб`єкт владних повноважень прийме рішення, з яким позивач не погодиться, саме тоді може виникнути самостійний публічно-правовий спір щодо законності такого рішення.
На думку представника позивача, якщо законодавець пов`язує певні юридичні наслідки з наявністю судового рішення, особі не може одночасно ставитися у провину саме звернення до суду з метою отримання такого рішення за наявності реальних фактичних підстав. Фактичні обставини справи №381/7529/25 істотно відрізняються від тієї моделі «штучного створення сімейних правовідносин», про яку йдеться у відзиві МОУ.
Звертає увагу, що перед судом знаходиться не ситуація, коли двоє батьків належним чином здійснюють свої батьківські права та обов`язки, а один із них намагається штучно одержати судове рішення про «самостійне виховання».
У справі наявна принципово інша сукупність юридичних фактів: біологічна мати дитини померла; особа, яка в подальшому усиновила дитину, позбавлена батьківських прав за рішенням суду саме через ухилення від її виховання та утримання; позивач залишився тим із батьків, який має та реалізує батьківські права й обов`язки щодо неповнолітнього ОСОБА_8 . Тому посилання МОУ на загальне правило статей 141, 157, 180 СК України щодо рівності прав та обов`язків матері й батька саме по собі не спростовує позову.
Вказує, що поняття «самостійно виховує та утримує дитину» стосується насамперед виконання батьківських прав та обов`язків, а не факту фізичної відсутності будь-якої допомоги від інших членів сім`ї. Також факт проходження позивачем військової служби не є доказом припинення ним виховання чи утримання дитини.
Наявність у законодавстві спеціальних сімейних підстав звільнення військовослужбовців свідчить, що законодавець визнає можливість існування в особи одночасно статусу військовослужбовця та особи, на яку покладено особливий обсяг сімейних обов`язків. оцінка всієї сукупності цих доказів, а не припущення про те, що військовослужбовець фізично не може здійснювати батьківські функції, повинна бути покладена в основу рішення суду.
Не можна ототожнювати створення фіктивної сімейно-правової конструкції із зверненням до суду для юридичного підтвердження обставин, які вже реально існують. Саме по собі бажання особи скористатися правовими наслідками встановленого судом факту не свідчить про недобросовісність.
Крім цього, зазначив про відсутність підстав для закриття провадження у справі та залишення позову без руху.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28 серпня 2026, що постановлена без оформлення окремого документа, відмовив у задоволенні клопотання представника Міністерства оборони України, у зв`язку із заявленням цього клопотання поза межами встановленого законом строку цього.
Водночас суд запитав думку представника позивача щодо наявності у позивача бажання самостійно надати вказані докази з метою сприяння суду у всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.
Представник позивача відповів відмовою.
Суд враховує процесуальну поведінку позивача та його представника під час вирішення цього питання, а також те, яке значення вказані докази мають у питанні з`ясування обставин, про які стверджує позивач, їх значення для вирішення цієї справи.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28 серпня 2026 застосував до представника позивача заходи процесуального примусу.
Позивач у судовому засіданні підтримав думку свого представника та просив задовольнити позов повністю.
На запитання суду повідомив, що його зареєстрованим місцем проживання з січня 2025 року є адреса, яка знаходиться у Деснянському районі міста Києва.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені. Додатково пояснив, що обставини проживання позивача разом з сином та його участь у вихованні дитини підтверджуються відповідною довідкою навчального закладу. Зважаючи на те, що позивач є батьком-одинаком, він звернувся до органу ПФУ з метою оформлення і отримання соціальної допомоги, проте ніяку відповідь не отримав. Звернув увагу суду на те, що позивач не оскаржує бездіяльність пенсійного органу, спір не відноситься до адміністративної юрисдикції, а стосується лише факту одноосібного виховання позивачем дитини як батьком-одинаком.
На запитання суду пояснив, що позивач не має можливості надати підтвердження отримання ПФУ його заяви про призначення допомоги, оскільки не має такого доказу. Вважає, що оскільки поштове відправлення не повернулося без вручення адресату, тому він вважає його належно врученим.
Не зміг надати відповідь на питання суду про те, чому після звернення з аналогічною заявою до Управління соціальної та ветеранської політики представник позивача цікавився результатом розгляду аналогічної заяви в цій установі шляхом направлення адвокатського запиту, а до УПФУ з будь-якими запитами для отримання цієї інформації не звертався. Зазначив, що керувався інтересами клієнта.
Також на запитання суду повідомив, що метою встановлення цього факту є те, що у разі його встановлення позивач матиме можливість підтвердити своє право на соціальні виплати, оскільки для отримання права користуватись цими пільгами потрібно встановлення такого факту. Пенсійний фонд ігнорує це право позивача попри всі наявні та надані йому документи.
Додатково на запитання суду уточнив, що метою встановлення цього факту є виключно необхідність оформлення допомоги на підставі ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». Також позивач матиме можливість отримати у майбутньому соціальні виплати. Це також надасть йому право на звільнення з військової служби. Проте позивач вже несе військову службу і це не впливає на його права і обов`язки як батька-одинака.
На запитання суду відповів, що призначення цієї допомоги не обов`язково повинно здійснюватись на підставі рішення суду, а можливе шляхом надання певних документів до ПФУ і тоді ПФУ самостійно призначить таку допомогу, є певний порядок. Позивач звернувся до пенсійного органу з такою заявою і документами, але не отримав відповідь, тому звернувся до суду за захистом.
На запитання суду повідомив, що позивач на день звернення до суду мав зареєстроване місце проживання у Київській області. Після повідомленої позивачем інформації про зміну його місця реєстрації та знаходження її у м. Києві з січня 2025 року представник позивача повідомив суду, що йому не була відома ця інформація, він діяв в інтересах клієнта.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений, причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача Міністерства оборони України у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлена, причини неявки суду не повідомила.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, як органу опіки та піклування Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений, у поданій до суду заяві просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
З`ясувавши обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги заяви, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд встановив таке.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції у Київській області, 07.05.2011 позивач та ОСОБА_3 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_9 ) уклали шлюб, про що складено актовий запис про шлюб № 61 від 07.05.2011 (а.с. 9).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та ОСОБА_10 народився син ОСОБА_2 , про що Виконавчий комітет Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області склав актовий запис про народження № 32 від 26.08.2011 (а.с. 10).
Відповідно до свідоцтва по смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Виконавчий комітет Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області склав актовий запис про смерть № 55 від 04.12.2015 (а.с. 12).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , позивач та ОСОБА_5 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_9 ) 23.01.2017 уклали шлюб, про що Виконавчий комітет Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області склав актовий запис № 2 від 23.01.2017 (а.с. 13).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 28.12.2017, виданого повторно Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі «батько» зазначений ОСОБА_1 , «мати» - ОСОБА_6 (а.с. 11).
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 02.05.2023 року у справі №363/1247/23 розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 14 -18).
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 04.06.2024 року у справі №363/3032/23 позбавив ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав усиновлювача щодо дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як таку, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини (а.с. 19-25).
Згідно з відомостями листа № 315 від 05.09.2025, виданого школою І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва, позивач бере активну участь у вихованні та навчанні сина ОСОБА_2 . ОСОБА_6 не підтримує зв`язок зі школою. (а.с. 26).
15 вересня 2025 року позивач звернувся з заявою до Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації щодо оформлення йому та виплати допомоги на дитину, як одинокому батьку, коли мати дитини померла.
Управління соціальної захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області листом від 24.09.2025 вих. №302, повідомило позивача, що призначення та виплата соціальних допомог, які позивач хоче оформити, відносять до повноважень органів Пенсійного фонду України (а.с. 31).
30.10.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо оформлення та виплати допомоги на дитину як одинокому батьку, де мати дитини померла та не одержує пенсію в разі втрати годувальника. (а.с. 32-33).
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтями 150 та 151 СК України передбачено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини.
Згідно із частиною другою статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Висновки суду.
Заслухавши учасників справи, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.
У цій справі позивач просить встановити факт його самостійного/одноосібного виховання дитини.
Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно/одноосібно виховує та утримує дитину.
За твердженням позивача, встановлення цього факту є необхідним для нього з метою вирішення питання про оформлення та отримання матеріальної допомоги як одинокому батьку, оскільки такий статус надасть позивачу можливість отримання соціальної виплати, передбаченої частиною 2 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».
Крім цього, у судовому засіданні представник позивача повідомив суду, що наразі позивач є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, а тому, крім вказаної у позові мети, позивач також матиме можливість у разі встановлення судом факту його одноосібного виховання дитини ініціювати питання звільнення з військової служби, а також порушувати питання вирішення своїх інших соціальних прав в інших органах та установах державної влади, до повноважень яких належить їх вирішення.
Вирішуючи цю справу по суті, суд виходить з таких міркувань.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, та зазначає про таке.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 наголосила на тому, що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Оскільки чинним законодавством передбачене позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Вказаний правозастосовний підхід свідчить про те, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Такий висновок щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки Верховний Суд висловив також у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23.
З огляду на це суд враховує, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Під час розгляду цієї справи суд встановив, що встановлення факту одноосібного виховання дитини є необхідним для позивача з метою вирішення питання про оформлення та отримання матеріальної допомоги як одинокому батьку, оскільки такий статус надасть йому можливість отримання соціальної виплати, передбаченої частиною 2 ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».
Порядок отримання соціальних виплат визначений відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.
Умови призначення і виплати видів державної допомоги сім`ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», визначені Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001.
Вказані нормативно-правові акти чітко визначають перелік осіб, які мають право на отримання таких допомог, умови, порядок, механізм реалізації цього права тощо.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що зміст позовної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, свідчить, що заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій на підставі вказаного Закону.
Однак позивач не надає доказів того, що будь-хто порушує, не визнає чи оспорює таке право позивача.
Також позивач не обґрунтовує та не надає докази того, що наявні обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорення.
Водночас, встановлення факту, про який позивач зазначає у позові, належить до виключної компетенції органу, який вирішує питання призначення та виплати соціальної допомоги, яку позивач має на меті отримати.
Отже, чинне законодавство передбачає інший позасудовий порядок встановлення цього факту, тобто таке право особи реалізується в позасудовому порядку.
З огляду на вказане суд констатує, що позивач має можливість встановити факт одноосібного виховання дитини для призначення соціальної допомоги шляхом звернення до органу Пенсійного фонду України. Вказаний орган перевіряє цю обставину під час ухвалення рішення за наслідками розгляду такого звернення. Рішення вказаного органу, прийняте за наслідками розгляду цього питання, може бути оскаржене у встановленому законом порядку.
За цих обставин суд висновує, що питання встановлення факту, про який просить позивач, не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки для цього передбачений інший встановлений законом позасудовий порядок вирішення.
Суд бере до уваги повідомлені представником позивача обставини про те, що наразі позивач не отримав відповідь від пенсійного органу щодо результату розгляду поданої ним заяви про призначення соціальної допомоги, тому вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Також представник позивача повідомив, що призначення цієї допомоги не обов`язково повинно здійснюватись на підставі рішення суду, а можливе шляхом надання певних документів до ПФУ і тоді ПФУ самостійно призначить таку допомогу, є певний порядок. Проте позивач звернувся до пенсійного органу і не отримав відповідь, тому звернувся до суду за захистом.
Водночас представник позивача пояснив суду, що звернення позивача з цим позовом обумовлене тим, що державні органи, у тому числі й Управління Пенсійного фонду України, відмовляються визнавати, що позивач є батьком-одинаком, який одноосібно/самостійно виховує неповнолітнього сина.
Органи, до яких позивач звертався та звернеться у майбутньому, відмовляються аналізувати надані позивачем докази, документи про цей факт, тому у позивача виникла необхідність отримання рішення суду, яким цей факт буде встановлений.
Отже, встановлення цих обставин (цього факту) необхідне позивачу для звернення до Пенсійного фонду України для призначення соціальної допомоги, тобто реалізації його права на соціальну допомогу.
Суд вважає, що вказане свідчить про те, що у позивача наявний спір з Пенсійним фондом України, пов`язаний з правом позивача на отримання цього виду соціальної допомоги.
Крім цього, суд зазначає, що вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно/одноосібно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів позивача.
Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної допомоги, пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не за правилами цивільного судочинства.
Отже, у спірних правовідносинах вимога позивача про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком-одинаком дитини не є вимогою, яка підлягає вирішенню в судовому порядку в розумінні ст. 293, 315 ЦПК України.
Також у цій справі суд встановив, що позивач з січня 2025 року має зареєстроване місце проживання у Деснянському районі міста Києва.
Цю обставину позивач підтвердив у судовому засіданні з посиланням на відомості застосунку «Дія» в його мобільному телефоні.
Отже, на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 30.10.2025 та на час подання цього позову до суду цей пенсійний орган не був органом, до територіальної юрисдикції та компетенції якого належить вирішення поданої до нього позивачем заяви, оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться у місті Києві, а не у Київській області.
З огляду на вказане суд висновує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не є належним відповідачем за цим позовом.
Водночас звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.
На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.
Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.
Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
З урахуванням вказаного, а також того, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які підтверджують обставини, наведені у позовній заяві, суд вважає цей позов необґрунтованим та дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити повністю у задоволенні позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, ЄДРПОУ- 22933548, місце знаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10.
Відповідач: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ- 00034022, місце знаходження: 3168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6.
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ- 37501695, місце знаходження: 02225, м. Київ, проспект Червоної Калини, будинок 21-Г.
Повне судове рішення складене 05.10.2026 року.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК