ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" вересня 2026 р. Справа№ 917/2340/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іванова В.П.
суддів: Крижного О.М.
Чапляна С.Є.
за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.
представники учасників справи: не з`явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Решетилівської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 (повний текст складено 08.05.2026)
у справі № 917/2340/25 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Решетилівської міської ради
до Державної інспекції архітектури та містобудування України
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача 1) Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крамар Вікторії Вікторівни
2) Виконавчого комітету Решетилівської міської ради
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
До суду звернулась Решетилівська міська рада (далі - позивач, рада) до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач, інспекція, ДІАМ) за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крамар Вікторії Вікторівни, Виконавчого комітету Решетилівської міської ради з позовом про визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - будівлю громадського призначення - теплогенераторну адміністративної будівлі Решетилівської міської ради за адресою: Полтавська область, Полтавський район, м. Решетилівка, вул. Покровська, 14-Д, розташовану на належній позивачу земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:30:004:0623 площею 0,6021 га.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірну будівлю теплогенераторної збудовано у 2015 році на підставі договору підряду від 26.06.2015 № 1 на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві комунальної власності, проте документи, що дають право на виконання будівельних робіт, та документи про прийняття об`єкта в експлуатацію відсутні, тому позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на об`єкт у позасудовому порядку і вважає належним способом захисту пред`явлення до органу державного архітектурно-будівельного контролю вимоги про визнання права власності. Юридичними підставами позову є статті 15, 16, 316, 328, 329, 331, 376 Цивільного кодексу України. Фактичними підставами позову є відсутність документів, які можуть бути підставою для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. Належним відповідачем за позовом є Державна інспекція архітектури та містобудування України на підставі висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25 у позові Решетилівської міської ради до Державної інспекції архітектури та містобудування України за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача 1) Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крамар Вікторії Вікторівни 2) Виконавчого комітету Решетилівської міської ради про визнання права власності відмовлено повністю.
Суд першої інстанції відмовив Решетилівській міській раді у позові до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на будівлю теплогенераторної (14-Д), визнавши вимогу безпідставною, оскільки згідно ст. 392 ЦК України суд лише підтверджує наявне право власності, коли його оспорює чи не визнає інша особа, а відповідач жодних дій щодо невизнання права власності не вчиняв. Позивач належним чином не подав до інспекції заяву про прийняття об`єкта в експлуатацію та видачу сертифіката, а натомість надіслав поштою лист без акта готовності за встановленою формою, тоді як для об`єктів СС2 документи подаються виключно в електронній формі, у зв`язку з чим інспекція не ухвалювала жодного рішення про задоволення чи відмову, а лист-роз`яснення від 05.11.2025 має інформаційний характер і не створює наслідком невизнання права. Оскільки згідно з висновками Верховного Суду визнання права власності на самочинне будівництво можливе лише тоді, коли питання було предметом розгляду компетентного органу і в прийнятті об`єкта в експлуатацію незаконно відмовлено, суд не може підміняти цей орган. Усна заява представника про помилково вказаний у техпаспорті клас наслідків СС2, замість СС1, не спростовує цих відомостей у документах, а некоректні дані слід виправляти у першоджерелі. Отже, підстав вважати, що відповідач допустив протиправне рішення чи бездіяльність немає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення доводів
Решетилівська міська рада, позивач у справі, не погодилась з рішенням суду першої інстанції та звернулась з апеляційною скаргою № 01-45/1982 від 01.06.2026 (вх. № 3661/26 від 01.06.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Крім того, скаржник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що рада є власником земельної ділянки, на якій розташована теплогенераторна, а відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 376 ЦК України власник земельної ділянки має право на визнання за ним права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, якщо це не порушує прав інших осіб, проте суд не застосував вказану норму та не оцінив докази щодо наявності права власності на земельну ділянку. Також позивач надає обгрунтування стосовно неподання заяви про прийняття об`єкта в експлуатацію, в яких зазначає, що з об`єктивних причин скаржник не міг виконати цю вимогу належним чином, оскільки не зберіг дозвільні документи на будівництво за 2015 рік, у зв`язку з чим і не подав повний пакет в обов`язковій електронній формі для об`єктів СС2, а надісланий інспекції паперовий лист отримав лише формальну інформаційну відповідь без розгляду по суті, таким чином виникла виключна ситуація, коли позивач позбавлений можливості виконати вимоги закону, а відповідач розглянути документи. Крім того, скаржник обґрунтовує належність інспекції як відповідача, оскільки саме вона є центральним органом виконавчої влади з повноваженнями у сфері архітектурно-будівельного контролю та прийняття об`єктів в експлуатацію.
Скаржник також зазначає, що застосовані судом першої інстанції висновки Великої Палати Верховного Суду (постанови від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22) стосуються випадків, коли забудовник не має речових прав на земельну ділянку, тоді як позивач є власником земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля. На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, а також на постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 211/6854/21, від 30.08.2023 у справі № 307/3457/20 та від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
В обґрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що сама лише наявність у позивача права власності на земельну ділянку не є достатньою підставою для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за ст. 376 ЦК України, оскільки необхідна сукупність наступних умов: право власності на землю, дотримання будівельних норм, клас наслідків СС1, відсутність порушень прав інших осіб, попереднє звернення до компетентного органу, тому суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не подав належно оформленої заяви про прийняття об`єкта в експлуатацію і не додав акт готовності, тому лист від 13.10.2025 не можна вважати зверненням до компетентного органу у розумінні практики Верховного Суду, а дії відповідача не є невизнанням права власності. Крім того, позивач не надав належних доказів, зокрема висновку будівельно-технічної експертизи, а не лише звіту технічного обстеження, на підтвердження того, що будівництво велося з дотриманням будівельних, санітарних, екологічних та інших норм. Також інспекція зазначає про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки спірний об`єкт за класом наслідків належить до СС2, а Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі - Порядок №461) передбачає прийняття в експлуатацію за рішенням суду лише об`єктів класу СС1, тому задоволення позову однаково не дозволило б ввести теплогенераторну будівлю в експлуатацію і зареєструвати право власності, що в свою чергу, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, є самостійною підставою для відмови в позові.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 апеляційну скаргу Решетилівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25 залишено без руху, встановлено скаржнику строк для усунення встановленого при поданні апеляційної скарги недоліку шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказати документально обґрунтовані підстави для поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25 протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У межах встановленого судом десятиденного строку скаржником подано до суду заяву № 01-45/2160 від 11.06.2026 (вх. № 14384/26 від 11.06.2026) про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 було поновлено Решетилівській міській раді пропущений строк на подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга розглянута за межами строку, встановленого частиною першою статті 273 ГПК України, проте в межах розумного строку.
Явка представників у судове засідання
27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява від 27.07.2026 № 01-45/2881 про проведення судового засідання за відсутності представника Решетилівської міської ради. У заяві позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та заперечив проти доводів відзиву на апеляційну скаргу.
25.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника Державної інспекції архітектури та містобудування України.
В судове засідання 01.09.2026 представники учасників не з`явились, позивач і відповідач просили розглядати справу за відсутності своїх представників, треті особи про причини неявки суд не повідомили, хоча всі учасники справи про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи про дату, час та місце судового засідання 01.09.2026 повідомлені належним чином: копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 про оголошення перерви у судовому засіданні доставлено до електронних кабінетів учасників справи у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 06.08.2026, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та перевірені судом апеляційної інстанції
26.06.2015 між Решетилівською селищною радою (замовник) та ПП "Полтаватеплобуд" (підрядник) укладено Договір підряду №1 "Будівництво та газопостачання окремо розташованої теплогенераторної будинку селищної ради по вул. Леніна, 14 в с.м.т. Решетилівка, Полтавської області".
23.12.2015 до Договору підряду №1 від 26.06.2015 було укладено додаткову угоду №1.
14.04.2025 КП "Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області" виготовлено Технічний паспорт: будівля громадського призначення теплогенераторна адміністративної будівлі, розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, місто Решетилів, вулиця Покровська, будинок 14-Д.
23.05.2025 Експертами ТОВ "Будтехнагляд-С" складено Звіт з технічного обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівлі теплогенераторної (літера А-1) адміністративної будівлі міської ради, розташованої за адресою: Полтавська область, Полтавський район, м. Решетилівка, вул. Покровська, з наданням висновків про можливість подальшої безпечної експлуатації об`єкта.
13.10.2025 Решетилівська міська рада звернулась із листом №01-39/3695 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про прийняття в експлуатацію будівлі і видачу сертифіката готовності.
05.11.2025 листом №7310/03/18-25 Державна інспекція архітектури та містобудування України у відповідь на лист Решетилівської міської ради від 13.10.2025 №01-39/3695 надала роз`яснення про порядок подання документів на розгляд Інспекції.
17.12.2025 рішенням №82451561 державного реєстратора прав на нерухоме майно Крамар Вікторії Вікторівни відмовлено Решетилівській міській раді у проведенні реєстраційних дій.
Мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення рішення
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд першої інстанції визначив, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- Чи дотримано позивачем процедуру щодо введення в експлуатацію та отримання сертифікату на об`єкт нерухомого майна?
- Чи наявні обставини, які свідчать про порушення в діях відповідача (неправомірні дії чи бездіяльність) щодо оформлення документів і реєстрації права власності позивача на самочинне будівництво, або вчинено дії, які призводять до невизнання такого права?
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на запитання, а відповідач навпаки.
Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Як встановлено місцевим господарським судом позивач вважає, що його право власності на об`єкт нерухомого майна не визнано, а для визнання такого права позивач заявляє позовну вимогу до Державної інспекції архітектури та містобудування України.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України)
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (стаття 329 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивач на підтвердження права власності на об`єкт нерухомого майна, що є предметом позову, надав наступні документи: Договір підряду №1 від 26.06.2015; Додаткова угода №1 від 23.12.2015 до Договору підряду №1 від 26.06.2015; Акт №575 приймання виконаних будівельних робіт листопад 2015 року; Акт №2 приймання виконаних робіт за листопад 2015 року; Акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року; Акт №4; Технічний паспорт від 14.04.2025 (ідентифікатор об`єкту нерухомого майна: 01.3408002.4956296.20250424.32.0000.78).
Позивач зазначив, що звернувся до державного реєстратора для здійснення державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, що є предметом позову у даній справі, однак отримав відмову у проведені реєстрації.
У матеріалах справи наявне Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Вікторії Крамар №82451561 від 17.12.2025, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій за Заявою (Решетилівська міська рада від 15.12.2025 за реєстраційним номером 70530658) на будівлю громадського призначення - теплогенераторна адміністративної будівлі літ. А-1, ідентифікатор об`єкта нерухомого майна 01.3408002.4956296.20250424.32.0000.78, розташованої за адресою м. Решетилівка, вул. Покровська, будинок 14-Д, у зв`язку із тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Суд першої інстанції зазначив, що вказане вище рішення не містить інформації, які саме вимоги до документів недотримані заявником.
Водночас позивач звернувся з листом №01-39/3695 від 13.10.2025, оформленим у паперовій формі за допомогою засобів поштового зв`язку, до Державної інспекції архітектури та містобудування України, яким просив прийняти в експлуатацію об`єкт - будівлю громадського призначення - теплогенераторну адміністративної будівлі Решетилівської міської ради, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, м. Решетилівка, вул. Покровська, 14 - Д та розташована на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:30:004:0623, площею 0,6021 га; видати Сертифікат готовності до експлуатації об`єкта - будівлі громадського призначення - теплогенераторну адміністративної будівлі Решетилівської міської ради, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, м. Решетилівка, вул. Покровська, 14 - Д, відповідно до додатку 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
Державна інспекція архітектури та містобудування (ДІАМ) листом №7310/03/18-25 від 05.11.2025 відповіла на лист №01-39/3695 від 13.10.2025, яким роз`яснила порядок подання документів, встановлений ст.26-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та порядок набуття права на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, встановлений ст.39 цього Закону, а також зазначила, що листи ЦОВВ мають інформаційний характер.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI) до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.
Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 7 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи припинення дії документів (адміністративних актів), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім припинення дії документів (адміністративних актів), що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів):
- виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів;
- виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч, структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих у межах відповідних населених пунктів;
- центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пунктів.
Відповідно до частини 7 статті 7 Закону № 3038-VI ліцензування, надання (отримання, реєстрація), відмова у видачі чи припинення дії документів (адміністративних актів), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, припинення дії документів (адміністративних актів), що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних здійснюються з урахуванням вимог цього Закону та Закону України "Про адміністративну процедуру".
Відповідно до Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 р. № 1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Пунктом 4 Положення визначено, що ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:
- реєструє повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, здійснює внесення змін до них, а також скасовує право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення;
- видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт;
- приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію).
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".
Перед прийняттям в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта замовник забезпечує проведення контрольного геодезичного знімання такого об`єкта. Контрольне геодезичне знімання здійснюється особами, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників або Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Результати контрольного геодезичного знімання відображаються у формі електронного документа. Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особа, яка здійснила контрольне геодезичне знімання об`єкта, вносить його результати до Реєстру будівельної діяльності з присвоєнням реєстраційного номера в цій системі. Результати контрольного геодезичного знімання та відомості про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів передаються в порядку електронної інформаційної взаємодії до Державного земельного кадастру та відображаються на його картографічній основі.
Порядок електронної інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва, а також перелік відомостей, обмін якими здійснюється в порядку такої взаємодії, визначаються Кабінетом Міністрів України в Порядку інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами.
У разі якщо після видачі дозволу на виконання будівельних робіт відбулася зміна найменування замовника та/або генерального підрядника, та/або генерального проектувальника, та/або підрядника у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв`язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство, в акті готовності об`єкта до експлуатації та в заяві про видачу сертифіката вказується нове (змінене) найменування зазначених осіб (якщо згідно з формою акта та заявою цих осіб їх необхідно вказувати) із зазначенням того, що зміна найменування відбулася у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв`язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство. За наявності такого зазначення в акті готовності об`єкта до експлуатації та в заяві про видачу сертифіката орган державного архітектурно-будівельного контролю не має права відмовляти у видачі сертифіката з підстави різного найменування зазначених осіб у дозволі на виконання будівельних робіт та в акті готовності об`єкта до експлуатації і в заяві про видачу сертифіката.
Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, порядок видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.
Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).
З листа №01-39/3695 від 13.10.2025 та Звіту з технічного обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівлі теплогенераторної (літера А-1) адміністративної будівлі міської ради вбачається, що об`єкт нерухомого майна, який є предметом спору у даній справі, за класом наслідків будівництва - СС2 (середні наслідки).
Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката (абзац 2 пункту 3 Порядку).
Документи для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів подаються за вибором замовника до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю:
1) в електронній формі - засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) або засобами іншої державної інформаційної системи, інформаційно-комунікаційної системи, інтегрованої із Порталом Дія, користувачами якої є замовник і відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю. Документи для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що подаються в електронній формі, формуються у формі, придатній для сприйняття їх змісту, та містять відомості, передбачені цим Порядком;
2) у паперовій формі - особисто через центр надання адміністративних послуг або шляхом надсилання поштового відправлення з описом вкладення до центру надання адміністративних послуг.
Водночас Порядок визначає, що виключно в електронній формі через електронний кабінет або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом, користувачами якої є замовник та відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю, подаються документи для прийняття в експлуатацію об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками (крім об`єктів, на які поширюється дія Закону України "Про державну таємницю", а також на період воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня припинення чи скасування воєнного стану щодо об`єктів критичної інфраструктури, об`єктів оборонного призначення, відомостям про які присвоєно гриф "Для службового користування").
Пунктом 24 вказаного Порядку передбачено, що для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації та документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати. Заява про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката щодо об`єктів, на які поширюється дія Закону України "Про державну таємницю", а також на період воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня припинення чи скасування воєнного стану щодо об`єктів критичної інфраструктури, об`єктів оборонного призначення, відомостям про які присвоєно гриф "Для службового користування", подається до ДІАМ у паперовій формі із дотриманням вимог Закону України "Про державну таємницю" за формою, визначеною в додатку 6 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 7 до цього Порядку, та реєструється в журналі реєстрації заяв про видачу сертифіката. До заяви замовником додаються результати технічної інвентаризації об`єкта.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об`єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах законодавства щодо з`ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об`єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил на основі чек-листа за результатами виїзного огляду об`єкта будівництва на місцевості з фотофіксацією об`єкта під час прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (далі - чек-лист).
Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання заяви приймає рішення про видачу сертифіката або про відмову в його видачі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином не сформовано та не подано заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, відповідно ДІАМ не ухвалювалось рішення про задоволення або відмову у задоволенні заяви.
Отже, відповідач не вчиняв дій, які за своїм змістом та суттю є невизнанням права власності позивача за об`єктом нерухомого майна, а також відповідачем не було вчинено дій, які перешкоджають визнанню права власності.
Водночас нерозгляд по суті Документів для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту подані за вибором замовника, позивача у справі, до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю у паперовій формі шляхом надсилання поштового відправлення від 13.10.2025 вих. №01-39/3695, не є протиправною бездіяльністю, яка призводить до невизнання права власності, оскільки відповідач, як орган державної влади, може діяти тільки в межах приписів законодавства та нормативно-правових актів. Отже, заява позивача може бути розглянута по суті, за умови дотримання правил її подання, встановлених Законом і Порядком, зазначених вище.
Позивачем не надано, зокрема, акт готовності об`єкта до експлуатації, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2), складений у визначеній формі, а також позивач стверджує, що об`єкт є самочинним будівництвом.
Відповідно до частин 1-4 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №915/1268/23).
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 (пункт 103).
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (подібний висновок викладено в пункті 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18).
Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (висновки викладені в постанові КГС ВС від 22.05.2018 у справі №923/1283/16).
Водночас суди не можуть підміняти уповноважений державний орган, у разі, якщо такий не розглядав заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, а також акт готовності об`єкта до експлуатації. Схожий висновок зроблено Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі №727/9974/17.
Задоволення позову про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва можливе виключно за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (постанова КЦС ВС від 08.05.2024 року у справі №126/1663/23).
Питання оформлення права власності на самочинне будівництво не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права.
Аналогічною є правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 25.08.2020 у справі №760/21223/17-ц, від 18.04.2019 у справі №306/2140/17.
Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.
Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Аналогічні правові висновки закріплені Верховним Судом України в постанові від 27.05.2015 у справі №6-159цс15 та Верховним Судом у постанові від 19.03.2018 у справі №2-4435/2008.
Отже, як вже зазначалось, позивач належним чином не звернувся до відповідача із відповідною заявою; відповідач не ухвалював рішень про задоволення або відмови у задоволенні заяви; позивачем не надано доказів наявності всіх документів, які є підставою для ухвалення відповідачем рішення про задоволення заяви про прийняття до експлуатації та видачу сертифіката на об`єкт нерухомого майна, а відповідно відсутні підстави для визнання права позивача на ведення в експлуатацію та отримання сертифіката.
Відомості про об`єкт, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) не можна змінити лиш однією усною заявою про помилку в документах, що подані державному реєстратору, ДІАМ і в подальшому суду як доказ у справі.
У разі некоректності цих відомостей - цієї суттєвої обставини, заявник має її усунути у першоджерелі і реалізувати свої права відповідно до дійсних обставин. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).
Документи для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів можуть бути подані за вибором замовника до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю у паперовій формі - через центр надання адміністративних послуг.
Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що відповідач порушив порядок розгляду документів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми наслідками (СС2); ухвалив протиправне рішення чи допустив протиправну бездіяльність та/або вчинив інші дії які б вказували на оспорення/невизнання права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, а тому позовна вимога до відповідача є безпідставною.
Крім того, суд першої інстанції за наслідками розгляду господарської справи відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати поклав на позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Щодо доводу скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано наявність у позивача зареєстрованого права власності на земельну ділянку, на якій розташована спірна будівля теплогенераторної.
Відповідно до частини 5 статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Разом з тим наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку є лише однією з необхідних, але не самодостатньою умовою задоволення такого позову. Задоволення позову про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва можливе виключно за сукупності умов, а саме: якщо будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23, від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц та від 18.04.2019 у справі № 306/2140/17.
Колегія суддів враховує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 та від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на які посилається скаржник, легалізація самочинного будівництва можлива лише в порядку, визначеному статтею 376 ЦК України, зокрема шляхом визнання за рішенням суду права власності за власником (користувачем) земельної ділянки згідно з частиною п`ятою цієї статті, якщо це не порушує права інших осіб. Водночас частина п`ята статті 376 ЦК України не зобов`язує суд визнати право власності лише тому, що позивачу належить земельна ділянка. Вирішуючи такий спір, суд має встановити, що об`єкт відповідає будівельним, санітарним, екологічним, протипожежним та іншим нормам і правилам, що позивач звертався у встановленому законом порядку до компетентного органу та що між сторонами існує спір про право. При цьому вимога власника земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно підлягає оцінці насамперед за спеціальною нормою частини п`ятої статті 376 ЦК України. Суд першої інстанції, поряд із посиланням на статтю 392 ЦК України, застосував до спірних правовідносин статтю 376 ЦК України та практику Верховного Суду щодо її застосування, а його висновок про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на недоведеності позивачем передумов, визначених цією статтею, зокрема на відсутності звернення до компетентного органу в установленому законом порядку. Тому посилання місцевого суду на статтю 392 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору.
Колегія суддів погоджується зі скаржником у тому, що суд першої інстанції не надав окремої оцінки доказам належності позивачу на праві комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:30:004:0623 (витяг з Державного земельного кадастру від 07.10.2025). Погоджується вона і з тим, що наведені в рішенні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі (постанови від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22) стосуються випадків, коли забудовник не має речових прав на земельну ділянку. Належність земельної ділянки позивачу відповідач не заперечує, тому колегія суддів вважає цю обставину встановленою. Проте ні право власності позивача на земельну ділянку, ні наведені висновки Великої Палати Верховного Суду суд першої інстанції не поклав в основу відмови у позові. Отже, неповнота оцінки цих доказів не призвела до ухвалення неправильного по суті рішення, а відповідно до частини другої статті 277 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 211/6854/21 також не спростовує цього висновку. У зазначеній справі Верховний Суд виходив з іншої конфігурації правовідносин, оскільки на час здійснення самочинного будівництва земельна ділянка не належала позивачу, та вирішував, зокрема, питання належного суб`єктного складу спору. Водночас у цій постанові наведено підхід, за яким при вирішенні вимоги за статтею 376 ЦК України підлягають з`ясуванню, серед іншого, обставини звернення до компетентного органу щодо прийняття об`єкта в експлуатацію та дотримання будівельних норм і правил. Тому наведена постанова, з огляду на відмінність фактичних обставин, не свідчить про помилковість результату, до якого дійшов місцевий господарський суд.
Щодо відповідності об`єкта будівельним нормам колегія суддів зазначає таке. Наявні у справі технічний паспорт від 14.04.2025 та звіт ТОВ «Будтехнагляд-С» від 23.05.2025 з технічного обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій характеризують фактичний технічний стан будівлі та можливість її подальшої безпечної експлуатації. Однак вони не містять висновків про те, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил, містобудівної документації та вимог щодо розміщення об`єкта на земельній ділянці. Колегія суддів не погоджується з доводом відповідача, що єдиним допустимим доказом відповідності самочинного будівництва будівельним нормам може бути лише висновок будівельно-технічної експертизи: ГПК України такого обмеження не встановлює (статті 73, 76, 77 ГПК України). Водночас позивач, який відповідно до статей 74, 77 ГПК України мав довести обставини, необхідні для застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України, належних і достатніх доказів цього не надав.
Судом першої інстанції встановлено, а скаржником не спростовано, що позивачем не подано до компетентного органу належно оформленої заяви про прийняття об`єкта в експлуатацію з доданням акта готовності об`єкта до експлуатації, а в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що будівництво будівлі теплогенераторної велося з додержанням будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил. Саме лише посилання на наявність права власності на земельну ділянку, за відсутності інших обов`язкових умов, передбачених статтею 376 ЦК України, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, а довід апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє як необґрунтований. Твердження апелянта про те, що визнання права власності не порушить прав інших осіб, саме по собі не є достатнім для задоволення позову, оскільки відсутність такого порушення є лише однією з умов, прямо передбачених частиною п`ятою статті 376 ЦК України, і не компенсує недоведеність інших необхідних передумов застосування цієї норми.
Щодо доводу скаржника про об`єктивну неможливість подання заяви про прийняття об`єкта в експлуатацію в електронній формі та про те, що лист від 13.10.2025 № 01-39/3695 слід вважати належним зверненням до компетентного органу.
Матеріалами справи підтверджено, а скаржником в апеляційній скарзі визнано, що спірний об`єкт за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів із середніми наслідками (СС2), документи для прийняття в експлуатацію яких відповідно до пункту 3-1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі - Порядок № 461), подаються виключно в електронній формі. Надісланий позивачем лист від 13.10.2025 № 01-39/3695 оформлений у паперовій формі, не містив акта готовності об`єкта до експлуатації за встановленою формою та інших документів, передбачених пунктом 24 Порядку № 461, а тому не є належним чином оформленою заявою про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката в розумінні спеціального законодавства, тому відповідно й лист ДІАМ від 05.11.2025 № 7310/03/18-25, яким роз`яснено порядок подання документів, не є рішенням про відмову у прийнятті об`єкта в експлуатацію чи іншою дією, що свідчить про невизнання або оспорення права власності позивача.
Посилання представника позивача в суді першої інстанції на те, що в технічному паспорті помилково зазначено клас наслідків СС2 замість СС1, належними доказами не підтверджене. В апеляційній скарзі позивач сам визнає, що спірна будівля належить до об`єктів із середнім класом наслідків (СС2), тому відповідно до частини першої статті 75 ГПК України ця обставина доказування не потребує.
Посилання скаржника на те, що втрата дозвільної документації на будівництво 2015 року об`єктивно унеможливлює подання заяви в установленому законом порядку, не звільняє позивача від обов`язку дотримання визначеної законом процедури введення об`єкта в експлуатацію та не є підставою для підміни судом компетентного органу. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво є винятковим способом захисту і можливе лише за умови, що питання прийняття об`єкта в експлуатацію було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи неправомірна відмова якого дають підстави вважати про наявність спору про право, про що зазначено в постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц та від 18.04.2019 у справі № 306/2140/17.
Крім того, скаржник, стверджуючи про втрату дозвільної документації, не надав доказів того, що вживав заходів для її відновлення або отримання відомостей про неї, зокрема звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якого у 2015 році належала реєстрація (видача) документів, що дають право на виконання будівельних робіт, або до архівних установ. ДІАМ не розглядала лист позивача від 13.10.2025 № 01-39/3695 як заяву про видачу сертифіката і не ухвалювала рішення про відмову у його видачі, яке могло би бути оскаржене у встановленому законом порядку. Роз`яснення, надане листом від 05.11.2025 № 7310/03/18-25, не свідчить про оспорювання чи невизнання права позивача. Посилання скаржника на «виключність» ситуації не може бути підставою для відступу від вимог закону, оскільки саме частина п`ята статті 376 ЦК України визначає умови, за яких суд може визнати право власності на самочинно збудований об`єкт, і позивач ці умови не довів.
Колегія суддів враховує доводи скаржника про те, що для об`єктів класу наслідків СС2 передбачено лише сертифікатну процедуру, а акт готовності об`єкта до експлуатації має містити відомості про документи, що дають право на виконання будівельних робіт, яких у позивача немає. Проте ця обставина не позбавляла позивача можливості звернутися до ДІАМ у встановленій формі, а саме засобами електронного кабінету. Розгляд такої заяви передбачає перевірку достовірності поданих відомостей і виїзний огляд об`єкта (пункт 25 Порядку № 461) та завершується рішенням про видачу сертифіката або вмотивованою відмовою. Така відмова засвідчила б наявність спору про право і могла бути предметом судової перевірки. Позивач не надав доказів того, що намагався подати заяву в такий спосіб або що її неможливо було сформувати. Крім того, незалежно від питання попереднього звернення до ДІАМ, самостійною і достатньою підставою для відмови в позові є недоведеність відповідності спірного об`єкта будівельним, санітарним, екологічним, протипожежним та іншим нормам і правилам. Це обов`язкова передумова застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України.
Оскільки таке звернення позивачем належним чином здійснено не було, підстави для визнання за ним права власності в судовому порядку відсутні, а відповідний довід апеляційної скарги відхиляється.
Щодо доводу скаржника стосовно належності Державної інспекції архітектури та містобудування України як відповідача у справі.
Колегія суддів погоджується з доводом скаржника про те, що ДІАМ є компетентним органом державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якого за обставин цієї справи належить розгляд питання щодо прийняття спірного об`єкта класу наслідків СС2 в експлуатацію. Такий висновок узгоджується з чинним регулюванням повноважень органів державного архітектурно-будівельного контролю та з підходами, відображеними у постановах Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 307/3457/20 і від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23. Водночас постанова у справі № 307/3457/20 стосувалася питання процесуального права особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження та компетенції конкретного органу містобудування, а тому сама по собі не свідчить про наявність між ДІАМ та позивачем спору про право. Суд першої інстанції не відмовляв у позові з підстави пред`явлення його до неналежного відповідача.
Колегія суддів також враховує, що у практиці Верховного Суду питання належного відповідача за позовом власника земельної ділянки на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, у постанові від 23.05.2024 у справі № 211/6854/21 Верховний Суд визнав орган державного архітектурно-будівельного контролю неналежним відповідачем, а належними - територіальну громаду та власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Проте навіть якщо виходити з того, що ДІАМ є належним відповідачем у цій справі, сам лише її статус як компетентного органу не свідчить про наявність спору про право між позивачем і відповідачем. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає право, яке порушене, невизнане або оспорене. ДІАМ не заявляє прав на спірну будівлю і не ухвалювала рішення про відмову в прийнятті її в експлуатацію, а подані позивачем документи не розглядалися в установленій законом процедурі, і позивач не довів, що не мав можливості звернутися до відповідача в установленому законом порядку з причин, які від нього не залежали. Тому доводи скаржника щодо належності відповідача не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність порушення (невизнання) права позивача з боку ДІАМ і не впливають на результат вирішення спору.
Щодо доводу відповідача про неефективність обраного позивачем способу захисту.
Відповідач стверджує, що законодавство не передбачає процедури прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об`єктів класу наслідків СС2, право власності на які визнано за рішенням суду, а тому задоволення позову не забезпечило б державної реєстрації права власності. Колегія суддів не погоджується з висновком відповідача про те, що передбачена частиною п`ятою статті 376 ЦК України вимога про визнання права власності є неналежним або неефективним способом захисту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виходила з того, що юридична доля самочинного будівництва вирішується у способи, передбачені статтею 376 ЦК України, до яких належить і визнання права власності за власником земельної ділянки. Питання подальшого проходження спеціальної процедури прийняття в експлуатацію об`єкта СС2 не підміняє перевірку передумов застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України. Отже, самостійною підставою для відмови у позові в цій справі є не неефективність обраного способу захисту, а недоведеність позивачем сукупності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання права власності на самочинне будівництво.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно встановив вирішальні фактичні обставини та дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Посилання суду першої інстанції на статтю 392 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки висновок про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на недоведеності передумов, визначених частиною п`ятою статті 376 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про належність позивачу земельної ділянки та компетенцію ДІАМ є обґрунтованими у зазначеній вище частині, однак не спростовують відсутності належних і достатніх доказів дотримання інших необхідних передумов застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України, зокрема щодо проходження передбаченої законом процедури перед компетентним органом та відповідності об`єкта обов`язковим будівельним вимогам. За таких обставин ці доводи, як і решта доводів скарги, не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни правильного по суті рішення.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2011 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 917/2340/25 є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Решетилівської міської ради задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Решетилівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №917/2340/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №917/2340/25 залишити без змін.
Судові витрати за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.
Матеріали справи № 917/2340/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.10.2026 після виходу з відпустки суддів Іванова В.П. та Крижного О.М., завершення перебування судді Чапляна С.Є. на лікарняному.
Головуючий суддя В.П. Іванов
Судді О.М. Крижний
С.Є. Чаплян