ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року Справа № 918/1354/23(918/732/26)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Романюк Ю.Г.
секретар судового засідання Єфімчук А.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився;
відповідача-1 - Дубінін Р.В. (в режимі відеоконференції);
відповідача-2 - не з`явився;
відповідача-3 - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13 липня 2026 року у справі №918/1354/23(918/732/26) (суддя Андрійчук О.В.)
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
до ОСОБА_3
до ОСОБА_4
про визнання недійсними правочинів та витребування майна
в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.07.2026 вирішено надіслати окрему ухвалу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у Львівській області (вул. Винниченка, 6, оф. 8, м. Львів, 79008) для вирішення питання про наявність (відсутність) підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13.07.2026 у справі №918/1354/23(918/732/26) залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.
25.08.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13.07.2026 у справі №918/1354/23(918/732/26). Призначено справу №918/1354/23(918/732/26) до розгляду на 05.10.2026 об 11:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 справу №918/1354/23(918/732/26) прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г.
05.10.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме рішення Вищої ради правосуддя від 25.08.2026 №1731/0/15-26 та висновку члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_5 від 14.08.2026.
Безпосередньо в судовому засіданні апелянт повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення апелянта, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.06.2026 відкрито провадження у справі №918/1354/23(918/732/26) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна, яка розглядається в межах справи №918/1354/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
09.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відвід судді Андрійчук Оксани Василівнии від розгляду справи №918/1354/23(918/732/26), обґрунтовуючи її наявністю позапроцесуального спілкування судді з ОСОБА_2 , ухваленням різних процесуальних рішень за тотожними, на його думку, позовними заявами, а також відомостями, викладеними у висновку Секретаріату Вищої ради правосуддя від 27.06.2025 №13840/0/9-25 про результати спеціальної перевірки кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_6 , які, за твердженням заявника, свідчили про упередженість судді та неможливість ухвалення нею об`єктивних судових рішень.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.06.2026 наведені ОСОБА_1 доводи про відвід визнано необґрунтованими, а заяву передано на автоматизований розподіл для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, після чого ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.06.2026 у задоволенні заяви про відвід відмовлено.
07.07.2026 ОСОБА_1 повторно подав заяву про відвід судді Андрійчук Оксани Василівни, посилаючись на постановлення судом ухвали про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за клопотанням учасника справи, яке, на його переконання, підлягало залишенню без розгляду, а також повторно зазначаючи про наявність позапроцесуальних відносин судді з ОСОБА_2 або його представником та обставини, викладені у висновку Секретаріату Вищої ради правосуддя від 27.06.2025 №13840/0/9-25.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.07.2026 зазначений відвід визнано завідомо безпідставним та зловживанням процесуальними правами, у зв`язку з чим заяву про відвід на підставі статті 43 ГПК України залишено без розгляду.
Надаючи оцінку змісту поданих ОСОБА_1 заяв про відвід, місцевий господарський суд встановив, що наведені у них твердження не обмежувалися посиланням на передбачені процесуальним законом підстави для відводу судді, а містили категоричні звинувачення судді у позапроцесуальних відносинах та змові зі стороною у справі, службовій недбалості, зловживаннях, вчиненні кримінально караних діянь, поданні та використанні недостовірних доказів, а також висловлювання щодо моральної оцінки поведінки судді, які суд першої інстанції визнав безпідставними та такими, що виходять за межі процесуальної незгоди із судовими рішеннями.
Водночас суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.11.2017 №000793, та, зазначивши, що у відповідних правовідносинах він діє у порядку самопредставництва як керівник компаній-кредиторів, дійшов висновку про неможливість виокремлення його статусу фізичної особи-керівника від статусу адвоката з огляду на наявність відповідного свідоцтва та спеціальних знань у галузі права, додатково пославшись на те, що під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово наголошував на наявності у нього статусу адвоката.
З огляду на викладене, застосувавши положення статті 246 ГПК України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правил адвокатської етики, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність направлення окремої ухвали до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у Львівській області для вирішення питання щодо наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 порушень Правил адвокатської етики та підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, при цьому суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За приписами частин першої, другої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу, а також може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства адвокатом чи прокурором.
Частиною п`ятою статті 246 ГПК України встановлено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт, у тому числі його статтю, пункт тощо, вимоги яких порушено, і в чому саме полягає таке порушення.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 246 ГПК України, окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення або запобігти їх повторенню, тоді як окрема ухвала щодо адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
За змістом наведених положень окрема ухвала є процесуальним засобом реагування суду на конкретні порушення законності, виявлені саме під час судового розгляду, а її постановлення є правом, а не обов`язком суду, у зв`язку з чим необхідною передумовою застосування такого процесуального засобу є встановлення факту вчинення відповідною особою конкретного правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі № 761/32388/13-ц, правовий підхід якої також відображений в ухвалі Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №755/15473/20, зазначив, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з наявності виявленого порушення закону, тобто підставою для такого процесуального реагування є не припущення щодо можливого порушення, а встановлене під час судового розгляду конкретне правопорушення.
У постанові від 21.03.2018 у справі № 911/961/17 Верховний Суд наголосив, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт, вимоги якого порушено, та визначено, у чому саме полягає відповідне порушення, тоді як просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм законодавства або перерахування норм права без встановлення конкретного порушення є неприпустимим.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, незалежність якої гарантується, а засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом, тоді як адвокатською діяльністю є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання такого договору.
Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено обов`язок адвоката під час здійснення адвокатської діяльності дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
За змістом частин першої, третьої статті 12 Правил адвокатської етики, всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві, дотримуючись цього принципу в усіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших.
Статтею 12-1 Правил адвокатської етики визначено, що адвокат повинен бути добропорядним, чесно та гідно виконувати свої професійні обов`язки, а також не вправі робити завідомо неправдиві заяви щодо суті доручення, фактичних обставин, які мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов`язків адвоката, клієнта та обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта.
Відповідно до статті 42 Правил адвокатської етики, представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов`язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог Правил адвокатської етики.
Згідно з частинами першою, третьою статті 44 Правил адвокатської етики, під час здійснення професійної діяльності в суді адвокат повинен бути добропорядним, поводити себе чесно та гідно, стверджуючи повагу до адвокатської професії, та не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування судового розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема, порушення Правил адвокатської етики, за яке у встановленому законом порядку можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності.
Зі змісту наведених положень вбачається необхідність розмежування наявності у фізичної особи статусу адвоката та здійснення такою особою адвокатської діяльності у конкретних правовідносинах, оскільки сам по собі факт набуття права на заняття адвокатською діяльністю не визначає процесуальної ролі, у якій відповідна особа бере участь у конкретній судовій справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є відповідачем-1 у справі №918/1354/23(918/732/26) за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів та витребування майна, при цьому оскаржувана окрема ухвала не містить встановлених судом обставин щодо здійснення ним у межах цієї справи представництва іншої особи як адвокатом чи надання професійної правничої допомоги клієнту.
Більше того, мотивуючи постановлення окремої ухвали, суд першої інстанції сам зазначив, що у відповідних правовідносинах Дубінін Ростислав Володимирович діє у порядку самопредставництва, однак дійшов висновку про неможливість виокремлення його як фізичної особи-керівника від особи-адвоката, обґрунтувавши це наявністю у нього свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, спеціальних знань у галузі права та неодноразовим наголошенням самим ОСОБА_1 під час розгляду справи на наявності у нього статусу адвоката.
Колегія суддів не може погодитися з таким підходом місцевого господарського суду, оскільки наявність у особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та відповідних професійних знань засвідчує її професійний статус, однак сама по собі не свідчить про здійснення такою особою адвокатської діяльності у кожних правовідносинах, учасником яких вона є та не змінює її процесуального статусу у конкретній судовій справі.
При цьому приписи статей 20, 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також статей 42, 44 Правил адвокатської етики пов`язують передбачені ними права, обов`язки та стандарти поведінки саме зі здійсненням адвокатської діяльності, представництвом інтересів клієнта або виконанням функції захисника в суді, тоді як таких обставин щодо участі ОСОБА_1 у цій справі місцевим господарським судом не встановлено.
Посилання суду першої інстанції на статті 12, 12-1 Правил адвокатської етики наведеного не спростовує, оскільки передбачене статтею 12 цих Правил поширення принципу поваги до адвокатської професії на різні сфери діяльності особи, яка має статус адвоката, саме по собі не дає підстав ототожнювати будь-яку її процесуальну поведінку з неналежним виконанням професійних обов`язків адвоката чи іншим порушенням законодавства адвокатом у розумінні частини другої статті 246 ГПК України, а тому не звільняє суд від обов`язку встановити конкретне порушення та належним чином обґрунтувати його зв`язок із відповідними вимогами законодавства про адвокатуру та Правил адвокатської етики.
Матеріали справи свідчать, що висловлювання, які стали підставою для постановлення окремої ухвали, містилися у поданих ОСОБА_1 від власного імені заявах про відвід судді та стосувалися оцінки ним процесуальних дій суду, обставин розгляду справи й наявності, на його переконання, підстав для відводу, тобто були вчинені ним як безпосереднім учасником відповідних процесуальних правовідносин, а не при здійсненні представництва чи захисту інтересів клієнта.
Наведене не означає, що форма, зміст та характер процесуальних звернень учасника справи не підлягають оцінці господарським судом на предмет дотримання вимог процесуального законодавства, оскільки у разі встановлення зловживання процесуальними правами суд вправі застосувати передбачені ГПК України заходи процесуального реагування, що місцевим господарським судом фактично і було здійснено щодо заяви про відвід від 07.07.2026, яку ухвалою від 08.07.2026 визнано завідомо безпідставною та залишено без розгляду на підставі статті 43 цього Кодексу.
Водночас процесуальна оцінка поведінки ОСОБА_1 як учасника справи не є тотожною встановленню неналежного виконання ним професійних обов`язків адвоката або іншого порушення законодавства саме як адвокатом у розумінні частини другої статті 246 ГПК України, а сам факт наявності у нього відповідного професійного статусу не є достатньою підставою для такого ототожнення.
Наведене також узгоджується з правовим підходом, застосованим Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 24.11.2025 у справі №918/1354/23(918/1048/24), відповідно до якого застосування передбаченого статтею 246 ГПК України процесуального засобу реагування має ґрунтуватися на встановленні конкретного порушення та належному обґрунтуванні того, у чому саме таке порушення полягає.
Таким чином, ототожнивши наявність у ОСОБА_1 статусу адвоката зі здійсненням ним адвокатської діяльності у межах цієї справи, місцевий господарський суд не встановив обставин, які б свідчили про вчинення ним відповідних дій при виконанні професійних обов`язків адвоката, та, як наслідок, не навів достатнього правового обґрунтування для застосування щодо його процесуальної поведінки передбаченого статтею 246 ГПК України механізму реагування шляхом направлення окремої ухвали до органу, уповноваженого вирішувати питання про дисциплінарну відповідальність адвоката.
При цьому наведений висновок колегії суддів не є оцінкою обґрунтованості чи допустимості висловлювань ОСОБА_1 , викладених у заявах про відвід судді, оскільки визначальним для вирішення питання про законність оскаржуваної окремої ухвали є відсутність належно встановленого судом першої інстанції зв`язку відповідної процесуальної поведінки із здійсненням ОСОБА_1 адвокатської діяльності у цій справі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо упередженості судді, її процесуальних дій і рішень у цій та інших справах, обґрунтованості заявлених відводів та подальшого самовідводу не стосуються визначальної для цього апеляційного перегляду обставини щодо наявності передбачених статтею 246 ГПК України підстав для постановлення оскаржуваної окремої ухвали, а тому не потребують окремої правової оцінки в межах цього провадження.
Резюмуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у ОСОБА_1 статусу адвоката сама по собі не становила достатньої підстави для застосування до його процесуальної поведінки у цій справі механізму дисциплінарного реагування щодо адвоката, оскільки судом першої інстанції не встановлено здійснення ним відповідних процесуальних дій при виконанні професійних обов`язків адвоката чи наданні професійної правничої допомоги клієнту.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що окрема ухвала Господарського суду Рівненської області від 13.07.2026 у справі №918/1354/23(918/732/26) постановлена з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задоволити, а окрему ухвалу місцевого господарського суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13 липня 2026 року у справі №918/1354/23(918/732/26) скасувати.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складений "06" жовтня 2026 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Романюк Ю.Г.