Постанова № 140345372 у справі № 922/683/23 від 18.09.2026

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Харків Справа №922/683/23 (922/3924/25)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційні скарги

ОСОБА_1 (вх. №1355 Х/3) та

Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (вх. №1405 Х/3)

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 у справі №922/683/23 (922/3924/25) (суддя Міньковський С.В., повне судове рішення складено 01.06.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй"

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крауч"; Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; Фізична особа - підприємець Світайло Павло Юрійович; Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5

про покладення субсидіарної відповідальності (в межах справи про банкрутство)

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/683/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (далі - ТОВ "Діадема Батерфляй", боржник, банкрут), провадження в якій відкрито ухвалою від 21.03.2023 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (далі - ТОВ "Таміра"). Постановою Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 ТОВ "Діадема Батерфляй" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Савченка Богдана Григоровича (далі - ліквідатор).

1.2. У межах справи про банкрутство ліквідатор ТОВ "Діадема Батерфляй" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач-2), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач-3), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-4) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (далі - ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", відповідач-5), у якій, з урахуванням уточнень, просив покласти на відповідачів субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "Діадема Батерфляй" та стягнути з них солідарно на користь боржника 42 527 769,83 грн, а судові витрати покласти на відповідачів.

1.3. В обґрунтування позову ліквідатор послався на те, що банкрутство ТОВ "Діадема Батерфляй" стало наслідком сукупності взаємопов`язаних дій та бездіяльності учасників товариства, його кінцевого бенефіціарного власника, керівника, а також заінтересованої стосовно боржника особи, які полягали, на думку позивача, в утриманні нерухомого майна, набутого боржником у недобросовісного відчужувача, та неповерненні законному власнику доходів від його використання, у відчуженні активів боржника на користь заінтересованої особи, у перерахуванні їй грошових коштів, у непередачі ліквідатору документації та майна банкрута й у невжитті заходів реагування на ознаки неплатоспроможності.

1.4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 у справі №922/683/23 (922/3924/25) (повний текст складено 01.06.2026) позов задоволено частково: покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "Діадема Батерфляй" у розмірі 42 527 769,83 грн на ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діадема Батерфляй" 42 527 769,83 грн та 6 056,00 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позовних вимог - стосовно покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" - відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що субсидіарна відповідальність за частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства має деліктну природу та може бути застосована за наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, шкоди, причинно-наслідкового зв`язку та вини особи, а суб`єктами такої відповідальності можуть бути як чинні, так і колишні учасники та керівники боржника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині позовних вимог до ОСОБА_1 , дійшов висновку, що підставою набуття ТОВ "Діадема Батерфляй" у 2016 році 1/2 частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , подальшого витребування цього майна на користь ТОВ "Таміра" та виникнення кредиторської заборгованості перед ТОВ "Таміра" в сумі 33 911 832,57 грн були дії колишнього засновника (учасника) боржника ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), вчинені до призначення ОСОБА_1 керівником товариства, та що саме ці дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з доведенням боржника до банкрутства.

Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку, що не всі дії ОСОБА_1 під час виконання ним обов`язків керівника боржника були добросовісними та вчинялися в інтересах товариства і його кредиторів. Підставами покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності суд визначив: відчуження павільйонів та іншого майна боржника на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" за договором купівлі-продажу від 20.10.2022 №20/10-2022М, підписаним ОСОБА_1 одночасно від імені продавця і покупця та визнаним недійсним рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/683/23 (922/4145/23); перерахування на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" 677 704,81 грн; невиконання вимог частини другої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства та постанови Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 щодо передачі ліквідатору бухгалтерської та іншої документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута; неповідомлення учасників товариства про наявність ознак неплатоспроможності та неініціювання питання про звернення до суду в порядку частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відмовляючи в позові до ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що останній є кінцевим бенефіціарним власником боржника та здійснює вплив на товариство через Компанію з обмеженою відповідальністю "Інпалс Менеджмент" (Inpulse Management Ltd, далі - Компанія "Інпалс"), а тому належним відповідачем у цьому спорі є саме Компанія "Інпалс" як безпосередній учасник боржника. Відмову в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд мотивував тим, що вони набули статусу учасників товариства лише 03.04.2021, не були причетними до укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна у 2016 році, а до набрання законної сили постановою Верховного Суду від 22.11.2022 у них не було законних підстав для повернення майна ТОВ "Таміра". Відмову в позові до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" суд мотивував відсутністю прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями цієї особи та банкрутством боржника, неприпустимістю "подвійної" відповідальності з огляду на стягнення з ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" грошових коштів за рішенням суду, а також недоведеністю отримання ним істотної вигоди у вигляді збільшення активів.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині покладення на нього субсидіарної відповідальності, ОСОБА_1 19.06.2026 через систему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №1355 Х/3), в якій апелянт просить рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до нього. Доводи цієї апеляційної скарги в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.1.1. суд першої інстанції, встановивши, що причиною вибуття основного активу боржника, виникнення кредиторської заборгованості перед ТОВ "Таміра" в сумі 33 911 832,57 грн та відкриття провадження у справі про банкрутство були недобросовісні дії колишнього засновника ОСОБА_5 , і прямо зазначивши про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями цієї особи та доведенням боржника до банкрутства, дійшов протилежного за змістом висновку про покладення відповідальності на ОСОБА_1 , чим допустив невідповідність висновків суду встановленим ним же обставинам справи;

2.1.2. неплатоспроможність боржника виникла внаслідок подій 2016 року, тобто задовго до призначення ОСОБА_1 директором товариства (11.12.2018), а тому між його поведінкою та виникненням неплатоспроможності відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок - обов`язковий елемент складу правопорушення за частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства;

2.1.3. суд не розмежував наслідки дій різних осіб, не встановив, яка саме частина непогашених вимог кредиторів перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з кожною зі встановлених ним обставин, і не визначив внеску кожної особи у формування стану неплатоспроможності, однак поклав на ОСОБА_1 відповідальність у повному розмірі недостатності ліквідаційної маси;

2.1.4. відчуження майна та перерахування коштів на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" мали під собою майнове підґрунтя - зобов`язання боржника за договором позики від 04.01.2016 на суму 11 000 000,00 грн, право вимоги за яким послідовно перейшло до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент"; додаткова угода про розірвання договору позики від 01.03.2017 укладена майже за два роки до призначення ОСОБА_1 директором, а докази відображення її наслідків у бухгалтерському обліку боржника відсутні;

2.1.5. навіть за умови погодження з висновками суду щодо недійсності договору та безпідставності платежів, ці обставини є підставою для інших способів захисту (визнання правочину недійсним, витребування майна, стягнення безпідставно набутих коштів), які вже реалізовані, і самі по собі не доводять причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою апелянта та неплатоспроможністю боржника;

2.1.6. непередання ліквідатору документації відбулося вже після відкриття ліквідаційної процедури, а тому об`єктивно не може перебувати у причинному зв`язку з виникненням неплатоспроможності; частина друга статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає самостійний наслідок - відшкодування збитків, завданих ухиленням, розмір яких у справі не встановлено; крім того, документи боржника зберігалися у приміщенні в м. Вовчанськ, яке з 20.06.2024 входить до переліку територій активних бойових дій, а ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2025 у задоволенні клопотання ліквідатора про постановлення окремої ухвали з цих підстав відмовлено;

2.1.7. суд ототожнив солідарну відповідальність керівника за частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства із субсидіарною відповідальністю за частиною другою статті 61 цього Кодексу, які мають різну правову природу та різний предмет доказування; при цьому учасників товариства було повідомлено про результати розгляду справи Верховним Судом та про наявність зобов`язань перед ТОВ "Таміра" 10.01.2023, а 11.03.2023 боржник направив ТОВ "Таміра" пропозицію погасити заборгованість шляхом передачі майна на суму 5 000 000,00 грн, на яку відповіді не отримано; станом на дату звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (22.02.2023) право власності на спірне майно було зареєстроване за боржником, а за ТОВ "Таміра" зареєстроване лише 16.03.2023;

2.1.8. суд першої інстанції неправильно визначив суб`єкта відповідальності: встановивши, що всі елементи складу правопорушення наявні в діях ОСОБА_5 , суд не надав оцінки питанню належності суб`єкта відповідальності та наслідкам незалучення цієї особи до участі у справі.

2.2. Товариством з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Савченка Богдана Григоровича 22.06.2026 подано апеляційну скаргу (вх. №1405 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", в якій апелянт просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про покладення на зазначених осіб субсидіарної відповідальності і солідарне стягнення з них разом з ОСОБА_1 42 527 769,83 грн, а також змінити мотивувальну частину рішення, доповнивши її підставою покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності через його протиправну бездіяльність щодо невжиття заходів з повернення законному власнику нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та доходів, отриманих (які могли бути отримані) боржником від користування цим майном. Доводи цієї апеляційної скарги в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.2.1. висновок суду першої інстанції про неналежність ОСОБА_4 як відповідача є помилковим: ліквідатор не обґрунтовував вимог статусом заінтересованої особи стосовно боржника, а посилався на здійснення ОСОБА_4 як кінцевим бенефіціарним власником непрямого вирішального впливу на діяльність товариства через Компанію "Інпалс"; абзац другий частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначає невичерпне коло суб`єктів, до якого належать й інші особи, які фактично мали можливість визначати поведінку боржника, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2022 у справі №908/314/18, від 06.12.2022 у справі №908/802/20 та від 11.01.2024 у справі №910/6614/20;

2.2.2. визначивши належним відповідачем Компанію "Інпалс", до якої позовних вимог не заявлялося, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України);

2.2.3. суд не дослідив фактичного змісту й обсягу контролю ОСОБА_4 над боржником, зокрема прийняття ним через Компанію "Інпалс" рішень учасника від 29.03.2019 про надання повноважень на укладення договорів щодо нерухомого майна, а також невжиття ним заходів контролю за діяльністю виконавчого органу товариства (частина перша статті 5, стаття 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", пункт 11.2 статуту);

2.2.4. щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд обмежив оцінку їхньої поведінки виключно обставинами набуття нерухомого майна у 2016 році, залишивши поза увагою їхню бездіяльність після набуття 03.04.2021 часток у статутному капіталі, зокрема невжиття заходів для повернення законному власнику доходів від користування нерухомим майном після одержання вимоги ТОВ "Таміра" від 02.09.2021, нездійснення перевірки фінансової діяльності товариства, непроведення аудиту та невжиття заходів корпоративного контролю;

2.2.5. поклавши на ліквідатора обов`язок доведення негативної обставини - відсутності дій відповідачів, суд порушив частини третю і четверту статті 13 та частину другу статті 74 Господарського процесуального кодексу України і не врахував правових висновків Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування у справах про субсидіарну відповідальність (постанови від 09.12.2021 у справі №916/313/20 та від 11.01.2024 у справі №910/6614/20);

2.2.6. суд неправильно застосував частини першу і другу статті 390 та статтю 400 Цивільного кодексу України, пов`язавши виникнення обов`язку недобросовісного володільця повернути майно та доходи з ухваленням судового рішення про витребування, тоді як такий обов`язок виникає з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про незаконність свого володіння, а також помилково ототожнив фактичне володіння майном із правом власності на нього;

2.2.7. висновки суду щодо ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" є суперечливими: визнавши, що обов`язок повернути безпідставно набуте майно за статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України не є заходом цивільно-правової відповідальності, суд одночасно послався на неприпустимість "подвійної" відповідальності; кондикція та реституція не є заходами юридичної відповідальності, а тому не виключають покладення субсидіарної відповідальності;

2.2.8. суд неправильно застосував статтю 1190 Цивільного кодексу України та не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 і від 02.08.2022 у справі №908/314/18: шкода, завдана боржнику, є неподільною, вона стала результатом сукупності взаємопов`язаних дій та бездіяльності всіх відповідачів, а вартість виведеного з активів боржника майна не впливає на розмір субсидіарної відповідальності;

2.2.9. наявні підстави для зміни мотивувальної частини рішення в порядку пункту 2 частини першої статті 275 та частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України шляхом її доповнення підставою покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності через протиправну бездіяльність щодо неповернення законному власнику доходів, одержаних боржником від користування нерухомим майном, та визнання причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю, збільшенням кредиторської заборгованості перед ТОВ "Таміра" та подальшим доведенням боржника до банкрутства.

2.3. Кожен з апелянтів просить покласти судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, на іншу сторону.

2.4. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною п`ятою цієї статті у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на об`єднання апеляційних скарг ОСОБА_1 та ТОВ "Діадема Батерфляй" в одне апеляційне провадження рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів та вимог обох апеляційних скарг, тобто в повному обсязі.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" - арбітражним керуючим Савченком Богданом Григоровичем 21.07.2026 подано відзив (вх. №7990) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому ліквідатор просить відмовити у задоволенні цієї апеляційної скарги. Доводи цього відзиву в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.1.1. апелянт помилково ототожнює два самостійні юридичні факти: незаконне набуття боржником нерухомого майна у 2016 році, наслідком якого стало витребування цього майна на користь ТОВ "Таміра", та неповернення боржником законному власнику доходів від користування таким майном; кредиторська заборгованість, що стала підставою відкриття провадження у справі про банкрутство та сформувала переважну частину вимог кредиторів, виникла саме з другого факту - з неповернення доходів, одержаних (які могли бути одержані) за договорами оренди від 15.02.2018 та від 01.04.2019 за період з 2018 по 2022 рік, обов`язок передання яких передбачений частиною першою статті 390 Цивільного кодексу України;

3.1.2. період виконання ОСОБА_1 повноважень директора боржника (з 11.12.2018 на підставі рішення учасника від 10.12.2018 №10/12/18-01 і до звільнення у 2024 році за наслідками визнання боржника банкрутом) охоплює період одержання товариством доходів від неправомірного використання нерухомого майна; за частинами першою, другою, четвертою статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пунктами 13.1-13.3 статуту боржника саме директор здійснює управління поточною діяльністю товариства, розпоряджається його грошовими коштами та майном, а отже був особою, відповідальною за виконання майнових зобов`язань боржника;

3.1.3. принаймні з дати вимоги ТОВ "Таміра" від 02.09.2021 про повернення майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 був обізнаний як про незаконність володіння боржником нерухомим майном, так і про ризик виникнення обов`язку повернути доходи від його використання; обізнаність зі змістом цієї вимоги в суді першої інстанції не заперечувалася, а тому відповідні обставини є визнаними в силу частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України; попри це заходів для повернення коштів законному власнику чи принаймні для їх акумулювання вжито не було;

3.1.4. протиправна поведінка ОСОБА_1 полягала в укладенні договору оренди від 01.04.2019, у спрямуванні одержаних від нерухомого майна коштів не на користь законного власника та в невчиненні дій на виконання вимог ТОВ "Таміра"; при вирішенні питання про покладення субсидіарної відповідальності дослідженню підлягає сукупність дій та бездіяльності осіб, які контролювали боржника, а не ізольована оцінка кожної окремої дії (постанови Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №910/3632/21 та від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21));

3.1.5. посилання апелянта на недобросовісність ОСОБА_5 не спростовує підстав його власної відповідальності, оскільки на момент одержання боржником доходів від використання нерухомого майна ОСОБА_5 не був ні учасником, ні кінцевим бенефіціарним власником, ні керівником товариства і не міг впливати на передання цих доходів законному власнику;

3.1.6. доводи апелянта про безпідставність покладення на нього відповідальності у повному розмірі недостатності ліквідаційної маси не ґрунтуються на законі: розміром субсидіарної відповідальності є сума вимог кредиторів, яка залишилася непогашеною через недостатність майна банкрута (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21)); закон не покладає на суд обов`язку визначати відсотковий внесок кожної винної особи; шкода у цій справі є неподільною, оскільки полягає в недостатності ліквідаційної маси, а особи, які спільно завдали неподільної шкоди, несуть солідарну відповідальність (статті 541, 543, 1190 Цивільного кодексу України; пункти 53, 54 постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №908/314/18); заяви про визначення відповідальності кожної особи у частці відповідно до ступеня її вини у справі не подано;

3.1.7. обставини безоплатного відчуження майна боржника на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" та безпідставного набуття ним грошових коштів встановлені рішеннями Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/683/23 (922/4145/23) та від 04.03.2025 у справі №922/683/23 (922/4017/24), які набрали законної сили, а тому повторному встановленню не підлягають (частина четверта статті 75, стаття 326 Господарського процесуального кодексу України); при цьому договір купівлі-продажу основних засобів від 20.10.2022 №20/10-2022М укладено за місяць до ухвалення постанови Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21) та після ухвалення рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2022 у справі №914/4095/21 про стягнення з боржника коштів на користь Іноземного підприємства "Малахіт", що, на думку ліквідатора, підтверджує недобросовісність поведінки апелянта;

3.1.8. ліквідатор не стверджує, що саме непередання документації, печаток, штампів та інших цінностей боржника призвело до його банкрутства або є самостійною підставою субсидіарної відповідальності; ці обставини свідчать про недобросовісність колишнього керівника та перешкоджання ліквідаційній процедурі і підлягали оцінці в сукупності з іншими обставинами; на вимоги ліквідатора від 05.08.2024 вих. №02-15/143 та від 05.09.2024 вих. №02-15/179 ОСОБА_1 не реагував, що стало підставою для звернення 04.06.2025 до правоохоронних органів та початку 18.07.2025 досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025226240000453.

3.2. ОСОБА_4 22.07.2026 подано відзив (вх. №8045) на апеляційну скаргу ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора, в якому відповідач просить залишити цю апеляційну скаргу в частині позовних вимог до нього без задоволення, а оскаржуване рішення у відповідній частині - без змін. Доводи цього відзиву в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.2.1. суд першої інстанції не заперечував правової можливості покладення субсидіарної відповідальності на кінцевого бенефіціарного власника як на "іншу особу" в розумінні частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, а виходив із необхідності доведення фактичних передумов застосування цієї норми саме до ОСОБА_4 ; апелянт обґрунтовує тезу, яка судом не заперечувалася, однак не спростовує визначального висновку про недоведеність таких передумов;

3.2.2. структура володіння корпоративними правами ( ОСОБА_4 - Компанія "Інпалс" - ТОВ "Діадема Батерфляй") сама по собі не є тотожною фактичному здійсненню вирішального впливу на господарську діяльність боржника; законодавчі визначення понять "контроль", "кінцевий бенефіціарний власник" та "вирішальний вплив" характеризують лише можливість впливу, не замінюють доказів його фактичної реалізації та не встановлюють презумпції відповідальності кінцевого бенефіціарного власника за зобов`язаннями юридичної особи, учасником якої він безпосередньо не є;

3.2.3. ліквідатором не наведено конкретних рішень, доручень, розпоряджень, протоколів, листування, внутрішніх документів чи фінансових вказівок, які підтверджували б особисте та безпосереднє здійснення ОСОБА_4 вирішального впливу на діяльність боржника, а також не встановлено, які саме господарські операції чи управлінські рішення були зумовлені його особистою волею; за відсутності таких доказів висновок про здійснення ним фактичного контролю ґрунтувався б лише на припущенні, виведеному зі структури корпоративної власності, тоді як за статтями 13, 74-79 Господарського процесуального кодексу України припущення не можуть замінювати належних і допустимих доказів;

3.2.4. безпосереднім учасником боржника була Компанія "Інпалс" - самостійна юридична особа, створена за законодавством Англії та Уельсу, яка за статтями 80, 91, 92, 96, 96-1, 97, 98 Цивільного кодексу України має відокремлене майно, самостійно набуває прав та обов`язків і відповідає за своїми зобов`язаннями; дії фізичної особи, вчинені від імені юридичної особи в межах представницьких або корпоративних повноважень, є діями цієї юридичної особи, а відступ від принципу її самостійної правосуб`єктності потребує доведення виняткових обставин - відсутності реальної самостійності юридичної особи, використання її як формального прикриття діяльності контролера та змішування волі й інтересів відповідних суб`єктів, чого ліквідатором не доведено;

3.2.5. ліквідатор фактично ототожнив ОСОБА_4 з безпосереднім учасником товариства, поклавши на нього передбачені законом і статутом права та обов`язки учасника (пункти 10.1, 11.2 статуту, статті 29, 30, 41 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), тоді як ці права й обов`язки належали Компанії "Інпалс"; на відміну від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які з квітня 2021 року набули статусу учасників, ОСОБА_4 учасником боржника не був, а тому покладення на нього таких обов`язків потребувало доведення, що він особисто перебрав на себе функції учасника чи органів управління боржника;

3.2.6. загальне перелічення законодавчих і статутних правомочностей учасника не доводить причинно-наслідкового зв`язку між їх нереалізацією та банкрутством товариства; ліквідатор мав визначити, яку саме дію відповідач був юридично зобов`язаний вчинити, у який момент, чи мав реальну можливість її вчинити та яким чином така дія могла запобігти банкрутству, однак доводи про непроведення аудиту, невитребування документів і нездійснення контролю сформульовані узагальнено;

3.2.7. основна кредиторська заборгованість перед ТОВ "Таміра" у розмірі 33 911 832,57 грн виникла з одного джерела - незаконного набуття боржником майна у 2016 році за участі тодішнього єдиного учасника ОСОБА_5 та подальшого використання цього майна; до набрання законної сили постановою Верховного Суду від 22.11.2022 законних підстав для повернення майна ТОВ "Таміра" не існувало, а після 22.11.2022 боржник спірні об`єкти не використовував і платежів за них не одержував;

3.2.8. в апеляційній скарзі не зазначено, які саме рішення щодо діяльності боржника особисто приймав ОСОБА_4 , які обов`язкові вказівки він надавав, у яких загальних зборах брав участь особисто та від чийого імені діяв, який аудит був зобов`язаний ініціювати і яким чином відповідні дії могли усунути наслідки договорів 2016 року; апелянт не довів також одержання ним істотної майнової вигоди, а повторення доводів позовної заяви, яким суд першої інстанції вже надав правову оцінку, не є достатньою підставою для скасування рішення.

3.3. ОСОБА_3 22.07.2026 подано відзив (вх. №8074) на апеляційну скаргу ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора, в якому відповідач просить залишити цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення у відповідній частині - без змін. Доводи цього відзиву в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.3.1. суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 та постановою Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21), згідно з якими підставою вибуття нерухомого майна з володіння боржника та стягнення з нього доходів були недобросовісні дії колишнього єдиного учасника ОСОБА_5 , який одночасно перебував по обидва боки спірних правовідносин; як вимоги на суму 4 950 000,00 грн, так і додаткові вимоги на суму 28 874 692,57 грн виникли з одного джерела - незаконного набуття боржником майна у 2016 році та його подальшого використання;

3.3.2. до набрання законної сили постановою Верховного Суду від 22.11.2022 ні в учасників товариства, ні в його директора не існувало законних підстав для повернення спірного майна ТОВ "Таміра", оскільки до цього моменту право власності боржника на нього не було припинене в установленому законом порядку; починаючи з 22.11.2022 боржник не використовував спірні об`єкти та не одержував платежів за них;

3.3.3. загальне перелічення передбачених законом і статутом правомочностей учасника товариства не доводить наявності причинно-наслідкового зв`язку між їх нереалізацією та банкрутством боржника; ліквідатор мав визначити, яку саме дію кожен з відповідачів був юридично зобов`язаний вчинити, у який момент, чи мав реальну можливість її вчинити та яким чином така дія могла запобігти банкрутству, однак доводи про непроведення аудиту, невитребування документів і нездійснення контролю сформульовані узагальнено, без співвіднесення з конкретними господарськими операціями, рішеннями органів товариства та майновими наслідками для боржника;

3.3.4. в апеляційній скарзі не зазначено, які саме рішення щодо діяльності боржника особисто приймали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які обов`язкові вказівки вони надавали, у яких загальних зборах брали участь, який аудит були зобов`язані ініціювати та яким чином відповідні дії могли усунути наслідки договорів 2016 року, укладених за інших учасників товариства; не доведено й одержання ними майнової вигоди від відповідних операцій;

3.3.5. основна частина кредиторської заборгованості виникла внаслідок обставин, що мали місце задовго до періоду, за який ліквідатор інкримінує зазначеним відповідачам бездіяльність; на момент переходу права власності на спірне майно до боржника ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мали жодного відношення до відповідних суб`єктів господарювання;

3.3.6. за хронологією подій 10.01.2023 директор боржника повідомив учасників товариства засобами телефонного зв`язку про витребування майна та стягнення коштів за постановою Верховного Суду від 22.11.2022; 11.03.2023 боржник направив ТОВ "Таміра" лист про погашення заборгованості шляхом передання майна на суму 5 000 000,00 грн; 16.03.2023 ТОВ "Таміра" перереєструвало за собою право власності на спірні об`єкти, а 21.03.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з чим відповідачі не мали можливості вжити інших заходів.

3.4. Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" 22.07.2026 подано відзив (вх. №8080) на апеляційну скаргу ТОВ "Діадема Батерфляй", в якому відповідач просить залишити цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення у відповідній частині - без змін. Доводи цього відзиву в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.4.1. підставою як для відхилення кредиторських вимог ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" (ухвала Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 у справі №922/683/23), так і для стягнення з нього безпідставно набутих коштів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу павільйонів слугувала угода про розірвання договору позики від 04.01.2016, укладена 01.03.2017 між Іноземним підприємством "Малахіт" та боржником, тобто до відступлення права вимоги на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент"; цю угоду підписано від імені ІП "Малахіт" його директором, тоді як кінцевим бенефіціарним власником цього підприємства був ОСОБА_5 ;

3.4.2. ОСОБА_1 не був директором боржника під час укладення договору позики від 04.01.2016, а укладення договорів купівлі-продажу павільйонів не призвело до збільшення кредиторських вимог до банкрута, оскільки ці договори визнано недійсними, а кошти стягнуто; ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" уже зазнало відповідних наслідків у вигляді позбавлення його права власності на павільйони;

3.4.3. після розірвання договору позики боржник не повертав ІП "Малахіт" одержані в позику кошти в сумі понад 8 000 000,00 грн та набув дебіторську заборгованість, а визнання недійсними договорів купівлі-продажу павільйонів і стягнення коштів з ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" не збільшило кредиторську заборгованість боржника, а покращило його фінансове становище;

3.4.4. висновки суду першої інстанції про невстановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача-5 та доведенням боржника до банкрутства, про те, що покладення на нього субсидіарної відповідальності призведе до "подвійної" відповідальності з огляду на сплату ним 1 092 797,57 грн на виконання судового рішення у справі №922/683/23 (922/4017/24), а також про недоведеність одержання ним істотної вигоди у вигляді збільшення активів апелянтом не спростовані.

3.5. ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Шафорост Л.І. 30.08.2026 подано письмові пояснення третьої особи щодо апеляційних скарг, в яких третя особа просить змінити рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026, виключивши з його мотивувальної частини висновки щодо наявності в діях ОСОБА_5 ознак недобросовісності, умислу, вини та об`єктивної сторони цивільного правопорушення з доведення ТОВ "Діадема Батерфляй" до неплатоспроможності. Доводи цих пояснень в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.5.1. суд першої інстанції надав у мотивувальній частині рішення правову оцінку діям ОСОБА_5 , який не був залучений до участі у справі і був позбавлений можливості навести доводи, заперечення та докази; ліквідатор жодних вимог до ОСОБА_5 не заявляв, а тому суд вийшов за межі предмета спору (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України); за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21, правова оцінка дій особи, яка не брала участі у справі, не має для неї преюдиційного значення; поіменна констатація винуватості особи, не залученої до провадження, суперечить статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 06.11.2018 у справі "Vicent Del Campo проти Іспанії", заява №25527/13);

3.5.2. ОСОБА_5 відчужив частку у статутному капіталі боржника та припинив участь в управлінні товариством у листопаді 2016 року; на той момент товариство було платоспроможним, не мало невиконаних зобов`язань перед кредиторами, а його активи не були обтяжені; договори від 24.03.2016 укладалися з урахуванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача, а на правочини поширюється презумпція правомірності (стаття 204 Цивільного кодексу України);

3.5.3. у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21) ОСОБА_5 мав статус третьої особи; предметом цієї справи був віндикаційний позов, а висновок про те, що він "знав або міг знати" про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, мав на меті лише спростування презумпції добросовісності набувача (статті 388, 390 Цивільного кодексу України) і не стосувався складу правопорушення з доведення до банкрутства, для якого необхідним є умисел;

3.5.4. кредиторська заборгованість перед ТОВ "Таміра" у розмірі 33 911 832,57 грн за своєю правовою природою не є шкодою від правочинів 2016 року, а становить обов`язок повернути доходи від майна за статтею 390 Цивільного кодексу України; ці доходи у 2018-2023 роках у вигляді орендних платежів від СУАП "Європоль" надходили на рахунки боржника і використовувалися керівництвом та учасниками товариства без створення резервів для розрахунків із законним власником; причинно-наслідковий зв`язок між правочинами 2016 року та банкрутством боржника перерваний самостійними управлінськими рішеннями наступного керівництва та учасників, відчуженням активів у жовтні 2022 року та непередачею документації ліквідатору;

3.5.5. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , набувши у квітні 2021 року по 24 % статутного капіталу, після одержання у вересні 2021 року вимоги ТОВ "Таміра" не ініціювали проведення аудиту, не здійснювали контролю за діяльністю виконавчого органу, не вжили заходів щодо резервування орендних платежів та обмеження повноважень директора; обов`язок недобросовісного володільця повернути доходи виникає з моменту, коли він дізнався або міг дізнатися про незаконність свого володіння; вина учасників може виявлятися у неучасті в управлінні справами боржника та ненакопиченні доходів для задоволення вимог кредиторів (постанова Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №911/1810/18 (911/3398/20));

3.5.6. суд першої інстанції безпідставно застосував до оцінки дій ОСОБА_5 правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 06.12.2022 у справі №908/802/20, від 08.06.2023 у справі №910/17743/18, від 11.01.2024 у справі №910/6614/20 та від 10.07.2025 у справі №925/1743/14 (925/85/23), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до спірних;

3.5.7. відповідачі змінили свою процесуальну позицію: у відзивах на позов від 10.12.2025 вони заперечували наявність складу правопорушення та пов`язували неплатоспроможність боржника з об`єктивними чинниками, а в додаткових поясненнях від 13.05.2026 пов`язали банкрутство боржника виключно з діями ОСОБА_5 , що суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

3.6. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" - арбітражним керуючим Савченком Богданом Григоровичем 11.09.2026 подано додаткові пояснення (вих. №02-15/285) щодо співвідношення та застосування частини п`ятої статті 42 і частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства в контексті покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" - питання, поставленого колегією суддів на обговорення в судовому засіданні 01.09.2026. Ліквідатор просить врахувати ці пояснення та застосувати до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" частину другу статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства. Доводи цих пояснень в узагальненому вигляді зводяться до такого:

3.6.1. частину п`яту статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якою особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків, запроваджено Законом України від 20.03.2023 №2971-IX, який набрав чинності 15.04.2023, тоді як провадження у справі №922/683/23 відкрито 21.03.2023;

3.6.2. висновок Верховного Суду про співвідношення частини п`ятої статті 42 та частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства як спеціальної та загальної норм (ліквідатор посилається на постанову від 22.01.2026 у справі №922/3873/23) сформульований у справі, провадження в якій відкрито після набрання чинності Законом №2971-IX, а тому не може бути застосований до цієї справи без урахування відмінностей у темпоральному регулюванні;

3.6.3. за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 та від 22.05.2025 у справі №910/18632/23 (910/8585/24), критерієм застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (зокрема в редакції Закону №2971-IX) є дата відкриття провадження у справі про банкрутство; частина п`ята статті 42 не є нормою, якій повинен відповідати правочин чи дія, а встановлює спеціальний вид цивільно-правової відповідальності та її межі, тому питання про її застосування має вирішуватися за датою відкриття провадження, а не за датою вчинення правочину;

3.6.4. підстави для притягнення ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" до субсидіарної відповідальності виникли в період, коли частини п`ятої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства ще не існувало; до правовідносин у цій справі підлягає застосуванню частина друга статті 61 цього Кодексу, яка на момент відкриття провадження у справі охоплювала відповідальність осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, зокрема тих, які отримали вигоду у вигляді збільшення активів на шкоду боржнику та його кредиторам (постанова Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

3.7. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги та пояснень не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Апеляційна скарга ОСОБА_1 (вх. №1355 Х/3) надійшла до Східного апеляційного господарського суду 19.06.2026. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 визначено склад суду: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Тихий П.В.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 витребувано матеріали справи №922/683/23 (922/3924/25) з Господарського суду Харківської області; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 , до надходження матеріалів справи.

4.3. Апеляційна скарга ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора (вх. №1405 Х/3) надійшла до Східного апеляційного господарського суду 22.06.2026. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.06.2026 в порядку, регламентованому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, визначено той самий склад суду.

4.4. Матеріали справи №922/683/23 (922/3924/25) надійшли до Східного апеляційного господарського суду 01.07.2026. Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора; учасникам справи встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзивів на апеляційні скарги та строк подання заперечень стосовно заяв і клопотань процесуального характеру - до 27.07.2026. Ураховуючи, що предметом оскарження за обома апеляційними скаргами є одне й те саме рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026, провадження за цими скаргами об`єднано в одне апеляційне провадження для їх спільного розгляду.

4.5. У межах установленого судом строку на подання відзивів до Східного апеляційного господарського суду надійшли: відзив ліквідатора ТОВ "Діадема Батерфляй" - арбітражного керуючого Савченка Б.Г. на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №7990 від 21.07.2026); відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ліквідатора (вх. №8045 від 22.07.2026); відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ліквідатора (вх. №8074 від 22.07.2026); відзив ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" на апеляційну скаргу ліквідатора (вх. №8080 від 22.07.2026). Зміст цих відзивів наведено у розділі 3 цієї постанови.

4.6. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 справу №922/683/23 (922/3924/25) призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 05.08.2026 о 12:30.

4.7. У судовому засіданні 05.08.2026 колегія суддів установила, що одним з ключових доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є посилання на висновок суду першої інстанції про те, що причиною вибуття основного активу боржника, виникнення кредиторської заборгованості перед ТОВ "Таміра" та відкриття провадження у справі про банкрутство були дії колишнього учасника боржника ОСОБА_5 , який до участі у справі не залучався. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 на підставі частин першої, другої статті 50 та пункту 1 частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів; зобов`язано ліквідатора та ОСОБА_1 повідомити суду відомі їм ідентифікаційні дані та адресу ОСОБА_5 ; встановлено ОСОБА_5 строк для подання письмових пояснень щодо апеляційних скарг; розгляд справи відкладено на 01.09.2026. У цій ухвалі колегія суддів окремо зазначила, що залучення ОСОБА_5 не змінює меж перегляду справи, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, і не означає можливості вирішення в цій справі питання про покладення субсидіарної відповідальності на цю особу.

4.8. ОСОБА_5 в особі представника - адвоката Шафорост Л.І. 30.08.2026 подано письмові пояснення щодо апеляційних скарг, зміст яких наведено у пункті 3.5 цієї постанови.

4.9. У судовому засіданні 01.09.2026 колегія суддів поставила на обговорення учасників справи питання про співвідношення та застосування частини п`ятої статті 42 і частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства у зв`язку з вимогами до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" як заінтересованої щодо боржника особи; в судовому засіданні оголошено перерву до 16.09.2026. Ліквідатором ТОВ "Діадема Батерфляй" 11.09.2026 подано додаткові пояснення (вих. №02-15/285) з означеного питання, зміст яких наведено у пункті 3.6 цієї постанови.

4.10. У судовому засіданні 16.09.2026 брали участь: ліквідатор ТОВ "Діадема Батерфляй" (позивач) - арбітражний керуючий Савченко Б.Г.; представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - адвокат Андрійко О.В.; представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Харченко К.С.; представник третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Шафорост Л.І. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, явку уповноважених представників не забезпечили, що згідно з частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи.

4.11. У судовому засіданні 16.09.2026 Східний апеляційний господарський суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав проголошення скороченої постанови на 18.09.2026.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. ТОВ "Таміра" у 2009 році відчужило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" (далі - ТОВ фірма "Ідалія") об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно). ОСОБА_5 на момент укладення цього правочину був учасником обох товариств.

5.2. Іноземне підприємство "Малахіт" (далі - ІП "Малахіт") як позикодавець та ТОВ "Діадема Батерфляй" як позичальник уклали договір позики від 04.01.2016, за яким позикодавець зобов`язався передати позичальнику грошові кошти в сумі 11 000 000,00 грн, а позичальник - повернути їх у строк та в порядку, встановлені договором. Договір є безвідсотковим; позика надається в повному обсязі або частинами у строк до 31.12.2016 (пункти 1.2, 2.1, 2.2 договору) (том 3, а.с. 108-112).

5.3. ТОВ фірма "Ідалія" за договорами купівлі-продажу від 24.03.2016 відчужило на користь ТОВ "Діадема Батерфляй" 1/2 частку в нерухомому майні. Єдиним учасником ТОВ "Діадема Батерфляй" зі 100 % статутного капіталу на час укладення цих договорів був ОСОБА_5 , який одночасно був учасником та директором ТОВ фірма "Ідалія" і підписав відповідні договори від імені продавця, що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21), залишеним у силі постановою Верховного Суду від 22.11.2022 (том 2, а.с. 214-250; том 3, а.с. 1-26).

5.4. Учасником ТОВ "Діадема Батерфляй" зі 100 % статутного капіталу з грудня 2016 року стала Компанія "Інпалс" - юридична особа, створена за законодавством Англії та Уельсу; ОСОБА_5 з цього часу учасником боржника не є. Кінцевим бенефіціарним власником Компанії "Інпалс", а через неї - ТОВ "Діадема Батерфляй" з 2018 року є ОСОБА_4 , який має непрямий вирішальний вплив на діяльність боржника через Компанію "Інпалс" (том 3, а.с. 94-97).

5.5. ІП "Малахіт" та ТОВ "Діадема Батерфляй" додатковою угодою від 01.03.2017 розірвали договір позики від 04.01.2016 з 01.03.2017. Сторони погодили, що не мають взаємних претензій, усі обов`язки за договором позики виконані в повному обсязі, а зобов`язання, що виникли на його підставі, припиняються з моменту набрання чинності угодою (пункт 3 додаткової угоди) (том 3, а.с. 112 зворот-113).

5.6. Компанія "Інпалс" як єдиний учасник ТОВ "Діадема Батерфляй" рішенням, оформленим протоколом загальних зборів учасників від 27.12.2017 №1, надала директору товариства ОСОБА_6 згоду на укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху в літ. "Г-1" загальною площею 6 830,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та договору іпотеки цього майна для забезпечення виконання зобов`язань товариства за договором купівлі-продажу (том 5, а.с. 127). ТОВ "Діадема Батерфляй" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (далі - ТОВ "Ятрань Плюс") як продавці та Спільне українсько-американське підприємство "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СУАП "Європоль") як покупець 28.12.2017 уклали договір купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. за реєстровим №3225; вартість майна за договором становить 111 760 000,00 грн, а право власності переходить до покупця після повної сплати ціни (том 5, а.с. 48-50).

5.7. Компанія "Інпалс" як єдиний учасник рішенням, оформленим протоколом загальних зборів учасників від 12.02.2018 №1, надала директору ОСОБА_6 та представникам товариства за довіреністю згоду на укладення договору оренди з СУАП "Європоль" щодо нежитлових приміщень і будівель за адресою: АДРЕСА_1 (том 5, а.с. 128). ТОВ "Діадема Батерфляй" і ТОВ "Ятрань Плюс" як орендодавці за договором оренди від 15.02.2018 (посвідчений за реєстровим №456) передали СУАП "Європоль" в оренду нерухоме майно загальною площею 17 129,4 кв. м, яке, за умовами пункту 1.3 договору, належить орендодавцям на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному (том 5, а.с. 51-56).

5.8. Директором ТОВ "Діадема Батерфляй" на підставі рішення учасника товариства від 10.12.2018 №10/12/18-01, яким з 10.12.2018 звільнено з посади директора ОСОБА_6 , з 11.12.2018 призначено ОСОБА_1 (том 3, а.с. 39 зворот-40). ОСОБА_1 обіймав посаду директора боржника до визнання його банкрутом.

5.9. Статутом ТОВ "Діадема Батерфляй" у редакції, затвердженій рішенням учасника від 10.12.2018 №10/12/18-01, визначено, що органами товариства є загальні збори учасників та директор. Загальні збори учасників є вищим органом товариства; кожен учасник має кількість голосів, пропорційну його частці у статутному капіталі, а рішення приймаються більшістю голосів усіх учасників, якщо законом не встановлено іншого. До виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, визначення основних напрямів діяльності товариства, обрання директора, визначення форм контролю та нагляду за його діяльністю, затвердження результатів діяльності товариства, розподіл чистого прибутку (розділ 10 статуту). До компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів; директор з урахуванням обмежень, передбачених статутом, розпоряджається грошовими коштами та майном товариства, укладає від його імені договори, відкриває рахунки в банківських установах та є підзвітним загальним зборам (розділ 13 статуту) (том 6, а.с. 134 зворот-140).

5.10. Компанія "Інпалс" як єдиний учасник ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі представника за довіреністю рішенням від 29.03.2019 №02/04/2019-1 надала директору ОСОБА_1 повноваження на укладення договору про розірвання договору купівлі-продажу, посвідченого за реєстровим №3225, та нових договорів купівлі-продажу тих самих об`єктів між ТОВ "Діадема Батерфляй" (продавець-1), ТОВ "Ятрань Плюс" (продавець-2) та СУАП "Європоль" (покупець): нежитлових приміщень площею 6 830,6 кв. м за ціною 7 876 631,08 грн, з яких 3 567 685,31 грн припадає продавцю-1, та приміщення антресолі №119 площею 1 157,7 кв. м за ціною 1 308 233,36 грн, з яких 577 921,74 грн припадає продавцю-1 (том 5, а.с. 129). Рішенням від 29.03.2019 №29/03/2019-1 цей учасник надав директору повноваження на розірвання договору оренди від 15.02.2018 та на укладення нового договору оренди тих самих об`єктів з СУАП "Європоль" з орендною платою в еквіваленті 18 642 доларів США плюс податок на додану вартість щомісяця на користь кожного з орендодавців, яка підлягає сплаті з моменту приведення майна у стан, придатний для використання як торговельного центру, але не пізніше 01.01.2020, строком на 180 календарних місяців (том 5, а.с. 130).

5.11. ТОВ "Діадема Батерфляй", ТОВ "Ятрань Плюс" та СУАП "Європоль" угодою від 01.04.2019 розірвали договір оренди від 15.02.2018 (том 5, а.с. 59-60). ТОВ "Діадема Батерфляй" і ТОВ "Ятрань Плюс" за договором оренди від 01.04.2019, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. за реєстровим №1154, передали СУАП "Європоль" у тимчасове платне володіння та користування нерухоме майно загальною площею 9 141,1 кв. м (том 3, а.с. 113 зворот-118).

5.12. Договір купівлі-продажу, посвідчений за реєстровим №3225, розірвано угодою від 03.04.2019 (том 5, а.с. 57-58). ТОВ "Діадема Батерфляй" і ТОВ "Ятрань Плюс" того ж дня відчужили на користь СУАП "Європоль" нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. "Г-1" загальною площею 6 830,6 кв. м за договором купівлі-продажу, посвідченим за реєстровим №418 (том 5, а.с. 61-64), та нежитлове приміщення антресолі №119 в літ. "Г-1" загальною площею 1 157,7 кв. м за договором купівлі-продажу, посвідченим за реєстровим №419 (том 5, а.с. 65-72).

5.13. ОСОБА_4 як позикодавець та ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі директора ОСОБА_1 уклали договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.05.2019, за яким товариство одержало 13 802 288,73 грн, що еквівалентно 528 571,17 долара США за курсом Національного банку України на дату укладення договору, зі строком повернення до 30.12.2020 (том 6, а.с. 128-130).

5.14. Учасниками ТОВ "Діадема Батерфляй" з 03.04.2021 є Компанія "Інпалс" (52 % статутного капіталу), ОСОБА_2 (24 %) (том 3, а.с. 201-202) та ОСОБА_3 (24 %) (том 3, а.с. 199-200).

5.15. ТОВ "Таміра" 02.09.2021 звернулося до ТОВ "Діадема Батерфляй" з вимогою про повернення нерухомого майна з чужого незаконного володіння, в якій обґрунтувало незаконність вибуття майна з володіння власника (том 4, а.с. 116-124). Факт одержання боржником цієї вимоги учасниками справи не заперечується.

5.16. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26.01.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21), залишеним у силі постановою Верховного Суду від 22.11.2022, частково задовольнив позов ТОВ "Таміра": витребував на користь ТОВ "Таміра" з чужого незаконного володіння ТОВ "Діадема Батерфляй" нерухоме майно; стягнув з ТОВ "Діадема Батерфляй" на користь ТОВ "Таміра" 4 950 000,00 грн доходів від належного власнику майна; визнав недійсним договір оренди від 01.04.2019 №1154; скасував державну реєстрацію права власності боржника на нерухоме майно та права користування ним СУАП "Європоль".

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ТОВ "Діадема Батерфляй" не набуло права власності на нерухоме майно як недобросовісний набувач, а власником майна весь час залишалося ТОВ "Таміра". ОСОБА_5 брав участь у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (том 2, а.с. 214-250; том 3, а.с. 1-8, 8 зворот-26).

5.17. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.02.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/8849/21), залишеним у силі постановою Верховного Суду від 17.01.2023, витребував на користь ТОВ "Таміра" з чужого незаконного володіння СУАП "Європоль" нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. "Г-1" загальною площею 6 830,6 кв. м та нежитлове приміщення антресолі №119 в літ. "Г-1" загальною площею 1 157,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , і припинив право власності СУАП "Європоль" на це майно (том 4, а.с. 221-250; том 5, а.с. 1-12, 13-47).

5.18. Господарський суд Львівської області рішенням від 12.07.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, стягнув солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алія Компані" та ТОВ "Діадема Батерфляй" на користь ІП "Малахіт" 1 371 675,00 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 01.07.2014 №30/14 (том 3, а.с. 26 зворот-31, 31 зворот-35).

5.19. ТОВ "Діадема Батерфляй" за договором купівлі-продажу основних засобів (майна) від 20.10.2022 №20/10-2022М відчужило на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" торговельні павільйони №№1-13, конструкції автостоянки та інше майно загальною вартістю 1 319 000,00 грн (том 5, а.с. 97-107). Договір від імені продавця підписав директор ОСОБА_1 , від імені покупця - ОСОБА_7 ОСОБА_1 станом на 20.10.2022 за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань одночасно був особою, уповноваженою діяти від імені ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент"; обидва товариства мали спільну адресу місцезнаходження (том 5, а.с. 108-113).

5.20. ОСОБА_1 як директор боржника, за його поясненнями, 10.01.2023 засобами телефонного зв`язку повідомив учасників товариства про результати розгляду справи №29/5005/6325/2011 (904/7806/21) Верховним Судом. Доказів скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство матеріали справи не містять.

5.21. ТОВ "Таміра" 22.02.2023 звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Діадема Батерфляй". ТОВ "Діадема Батерфляй", за поясненнями ОСОБА_1 , 11.03.2023 направило ТОВ "Таміра" лист з пропозицією погасити заборгованість шляхом передачі майна на суму 5 000 000,00 грн. Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ "Таміра" проведено 16.03.2023. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.03.2023 відкрито провадження у справі №922/683/23 про банкрутство ТОВ "Діадема Батерфляй" (том 2, а.с. 78-85).

5.22. Господарський суд Харківської області ухвалою від 04.08.2023 у справі №922/683/23 визнав додаткові кредиторські вимоги ТОВ "Таміра" до боржника в сумі 28 874 692,57 грн, нараховані за користування нерухомим майном у період з 2019 року по 21.03.2023 (том 2, а.с. 84-85).

Кредиторські вимоги ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" на суму 8 829 803,38 грн, заявлені на підставі договору позики від 04.01.2016 та угоди про заміну кредитора, ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 відхилено з огляду на додаткову угоду від 01.03.2017 про розірвання договору позики; цю ухвалу в зазначеній частині залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 та постановою Верховного Суду від 21.03.2024 (том 2, а.с. 107-109).

5.23. Ліквідатором складено звіти за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника від 16.10.2023 (том 2, а.с. 144-190) та від 30.10.2025 (том 3, а.с. 119-158), а також висновок про наявність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності та незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство від 30.10.2025. За даними цих документів сума грошових коштів та їх еквівалентів боржника у 2022 році зменшилася на 99,65 % порівняно з початком аналізованого періоду, а кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги станом на 31.12.2022 зросла більш ніж на 100 %.

5.24. Господарський суд Харківської області постановою від 23.07.2024 визнав ТОВ "Діадема Батерфляй" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатором арбітражного керуючого Савченка Б.Г.; цією ж постановою колишнього керівника боржника зобов`язано передати ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності (том 2, а.с. 125-128). Бухгалтерська та інша документація боржника ліквідатору передана не була.

5.25. Господарський суд Харківської області рішенням від 23.09.2024 у справі №922/683/23 (922/4145/23), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, визнав недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2022 №20/10-2022М на підставі частин першої та другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та зобов`язав ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" повернути ТОВ "Діадема Батерфляй" одержане за договором майно, зокрема павільйони та конструкції автостоянки. Підставами недійсності договору судами визначено укладення його із заінтересованою особою та фактичну безоплатність відчуження майна (том 5, а.с. 108-113, 115-120). Розмір збитків, завданих боржнику цим правочином, у зазначеній справі не встановлювався.

5.26. Господарський суд Харківської області рішенням від 04.03.2025 у справі №922/683/23 (922/4017/24) стягнув з ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" на користь боржника 1 092 797,57 грн, з яких 677 704,81 грн - безпідставно набуті та збережені грошові кошти, 67 300,00 грн - 3 % річних, 347 792,76 грн - інфляційні нарахування. Цим рішенням установлено, що ТОВ "Діадема Батерфляй" і ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" є заінтересованими особами в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства (том 5, а.с. 122-125). Зазначене рішення суду виконано ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" 29.08.2025 у межах виконавчого провадження ВП №77938123 (том 2, а.с. 137-139).

5.27. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.03.2025 відмовив у задоволенні клопотання ліквідатора про постановлення окремої ухвали у зв`язку з непередачею документації боржника, врахувавши пояснення ОСОБА_1 про перебування документів у приміщенні за адресою: Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Червоноармійська, буд. 24, яке з 20.06.2024 належить до територій активних бойових дій.

5.28. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 задоволено заяву ТОВ "Крауч" (вх. №6040 від 10.03.2025) про заміну кредитора у справі про банкрутство - ТОВ "Таміра" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Крауч" на загальну суму кредиторських вимог 33 911 832,57 грн (том 2, а.с. 140-142).

Під час розгляду заяви ТОВ "Крауч" Господарським судом Харківської області встановлено, що 24.02.2025 відбувся аукціон в електронній торговій системі з продажу права вимоги (дебіторської заборгованості) ТОВ "Таміра" (кредитора у справі №922/683/23), переможцем якого визнано ТОВ "Крауч", що підтверджується протоколом про проведення аукціону №BRD001-UA-20250212-33655 від 24.02.2025.

Відповідно до статей 87, 88 Кодексу України з процедур банкрутства між ТОВ "Таміра" та ТОВ "Крауч" 04.03.2025 складено акт про придбання майна на аукціоні (відступлення права вимоги (дебіторської заборгованості)) №BRD001-UA-20250212-33655. Також 04.03.2025 між ТОВ "Таміра" та ТОВ "Крауч" укладено договір №04/03/25 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого за результатами проведення аукціону первісний кредитор відступив (передав) новому кредитору належне йому право вимоги до боржника, а новий кредитор набув (прийняв) його від первісного кредитора.

5.29. За результатами проведення 27.10.2025 інвентаризації активів та зобов`язань ТОВ "Діадема Батерфляй" ліквідатором не було виявлено будь-яких майнових активів (майна та майнових прав) у ТОВ "Діадема Батерфляй". Станом на 27.10.2025 ліквідаційна маса ТОВ "Діадема Батерфляй" відсутня у зв`язку з відсутністю у боржника будь-яких майнових активів (майна та майнових прав) (том 2, а.с. 165).

5.30. Господарський суд Харківської області ухвалою від 05.02.2026 у справі №922/683/23 визнав додаткові грошові вимоги ТОВ "Таміра" до боржника в сумі 12 597 415,49 грн як доходи, отримані недобросовісним володільцем майна за договором оренди від 15.02.2018 (том 7, а.с. 58-61).

Загальна сума визнаних у справі про банкрутство кредиторських вимог становить 50 286 988,28 грн, з яких 47 947 532,35 грн - вимоги ТОВ "Таміра" та його сингулярного правонаступника ТОВ "Крауч".

Різниця між сумою визнаних у справі про банкрутство вимог кредиторів і ліквідаційною масою, заявлена ліквідатором як розмір субсидіарної відповідальності, становить 42 527 769,83 грн. Ця обставина учасниками справи не спростована.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Правове регулювання спірних правовідносин

6.1.1. Згідно з частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

6.1.2. За абзацом першим частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Абзацом другим частини другої цієї статті передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

6.1.3. У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України: недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії чи бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21)).

6.1.4. Правопорушення, за вчинення якого покладається субсидіарна відповідальність, має відповідати необхідним елементам: об`єкту, суб`єкту, об`єктивній та суб`єктивній стороні. Об`єктивну сторону становлять дії чи бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, тобто які окремо або в сукупності спричинили неплатоспроможність боржника. Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями чи бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків, обов`язок чого покладається на заявника (постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 02.08.2022 у справі №908/314/18, від 27.08.2025 у справі №922/673/19, від 07.04.2026 у справі №910/13367/19).

6.1.5. Згідно з усталеними висновками Верховного Суду щодо застосування норм права протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Подібні висновки наведені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.08.2026 у справі №905/775/25, від 26.03.2026 у справі №910/13325/21, від 29.05.2024 у справі №910/15260/18.

Стосовно субсидіарної відповідальності за частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства заявник має довести, що саме поведінка конкретного відповідача спричинила або істотно поглибила неплатоспроможність боржника і тим самим зумовила недостатність ліквідаційної маси.

6.1.6. Неплатоспроможність боржника сама по собі не означає, що боржник доведений до банкрутства, і не доводить автоматично вини його засновників чи керівника; суд має відмежовувати дії відповідних осіб від обставин, які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності. Банкрутство не є одномоментним процесом, тому суд досліджує сукупність правочинів, інших юридичних дій та бездіяльності, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку та переходу в стадію банкрутства (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/7448/17). Водночас кожна дія або бездіяльність, що стала причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо - так само як і особи, причетні до неї; час, що минув з дати припинення повноважень особи, не є вирішальним чинником, однак враховується при встановленні причинно-наслідкового зв`язку, зокрема з огляду на можливість усунення негативних наслідків іншими особами (постанова Верховного Суду від 10.07.2025 у справі №925/1743/14 (925/85/23)).

6.1.7. Суб`єктів субсидіарної відповідальності за частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства умовно поділяють на дві групи: перша - засновники (учасники, акціонери) та інші особи, які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та установчими документами мають право безпосередньо давати обов`язкові для виконання боржником вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику (зокрема керівник, кінцевий бенефіціарний власник (контролер)); друга - інші особи, які не мають формалізованих зв`язків із боржником, однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на його поведінку в господарських відносинах (постанова Верховного Суду від 21.11.2024 у справі №910/18250/16 (910/17658/23)). Суб`єктом відповідальності також може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, що не могло б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону (постанови Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

6.1.8. Верховний Суд розглядає субсидіарну відповідальність у справах про банкрутство як один із юридичних механізмів захисту прав кредиторів, що реалізує доктрину "пронизування корпоративної вуалі": до додаткової відповідальності притягуються винні у доведенні боржника до банкрутства особи, які використовували юридичну особу як прикриття для досягнення власних цілей; до кола таких осіб належить і кінцевий бенефіціарний власник, який здійснює вирішальний вплив на діяльність боржника, у тому числі через ланцюг володіння (контролю) (постанови Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №908/802/20, від 11.01.2024 у справі №910/6614/20, від 07.04.2026 у справі №910/13367/19). Водночас нехтування самостійною правосуб`єктністю юридичної особи (статті 80, 96 Цивільного кодексу України) є виправданим лише за виключних обставин (постанова Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №910/15925/18). Належність особи до кола суб`єктів субсидіарної відповідальності є необхідною, але не достатньою умовою її притягнення до такої відповідальності: додатково підлягають доведенню об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення, зокрема причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) цієї особи та неплатоспроможністю боржника.

6.1.9. Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено спростовну презумпцію субсидіарної відповідальності, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства (постанова Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №910/6614/20). Якщо дії особи, яка мала вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати таких дій стали наслідком звичайного господарського обороту (постанова Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20). Проте перехід тягаря спростування можливий лише за умови, що заявник із посиланням на конкретні докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення конкретної особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів унаслідок її дій (бездіяльності); висновок суду про наявність складу правопорушення має ґрунтуватися на доказах з урахуванням стандарту вірогідності доказів (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України), а не на припущеннях. Встановлення наявності підстав для покладення субсидіарної відповідальності здійснюється судом за результатами оцінки сукупності доказів, а звіт (висновок) арбітражного керуючого є лише одним із засобів доказування (пункт 91 постанови Верховного Суду від 19.05.2026 у справі №902/90/21 (902/643/25)).

6.1.10. Відповідно до статті 390 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), повернення або відшкодування всіх доходів, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння майном. Згідно з частиною першою статті 1190 цього Кодексу особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Обов`язок набувача повернути безпідставно набуте майно за статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України не є заходом цивільно-правової відповідальності, а становить самостійний позадоговірний спосіб захисту порушеного майнового права; так само реституція як наслідок недійсності правочину не має на меті покладення на особу додаткового майнового тягаря (постанова Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №201/9127/21).

6.1.11. Частиною другою статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства на посадових осіб банкрута покладено обов`язок передати ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута, а у разі ухилення від його виконання - передбачено відповідальність за збитки, завдані таким ухиленням. Частиною шостою статті 34 цього Кодексу встановлено обов`язок керівника боржника звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності визначених законом обставин та солідарну відповідальність за його невиконання. Верховний Суд зазначав, що ненадання ліквідатору документів боржника є бездіяльністю, яка може враховуватися в сукупності з іншими обставинами при встановленні ознак доведення до банкрутства (постанови від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19).

6.1.12. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини; такі обставини можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій вони були встановлені. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 (пункти 10.8-10.19, 10.41) виснувала, що преюдиціальне значення надається обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин; висновки суду не мають зобов`язуючого значення для особи, яка не брала участі у справі, а наявність у мотивувальній частині рішення висновків про правову кваліфікацію дій такої особи не є рішенням про її права, інтереси або обов`язки. Згідно з частиною п`ятою статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

6.1.13. Законом України від 20.03.2023 №2971-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 15.04.2023, статтю 42 Кодексу України з процедур банкрутства доповнено частиною п`ятою. Згідно з нею особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.

6.1.13.1. Верховний Суд у постанові від 19.05.2026 у справі №902/90/21 (902/643/25) зазначив, що частина друга статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює загальне правило про субсидіарну відповідальність у розмірі різниці між сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою (пункт 77). Коло суб`єктів такої відповідальності визначається одночасно за ознакою статусу (засновники (учасники, акціонери), керівник, інші особи) та за видовою ознакою - правом давати обов`язкові для боржника вказівки чи можливістю іншим чином визначати його дії (пункт 78). Натомість частина п`ята статті 42 цього Кодексу запровадила спеціальне правове регулювання: якщо встановлено, що шкоду боржнику заподіяно внаслідок правочинів або майнових дій, передбачених статтею 42, застосуванню підлягає саме ця норма, а особи, які незаконно набули майно боржника або отримали майнову вигоду внаслідок таких правочинів чи дій, відповідають у межах завданих боржнику збитків (пункти 80-83).

6.1.13.2. У світлі цих висновків одним з ключових питань у цій справі є застосовність частини п`ятої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2971-IX та до відкриття провадження у справі про банкрутство. Відповідь на це питання не може бути однаковою для всіх відповідачів: вона залежить від того, чи встановлює ця норма для відповідного суб`єкта нову підставу відповідальності, чи лише обмежує розмір відповідальності, яку він міг нести й до набрання нею чинності.

6.1.13.3. Верховний Суд, вирішуючи питання про дію статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у часі, розмежовує положення, що визначають підстави недійсності правочинів боржника (застосовуються за законом, чинним на час вчинення правочину), та положення, які визначають, за яких обставин кредитору або арбітражному керуючому надається можливість оскаржити правочини боржника (застосовуються в редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство) (постанови Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 22.05.2025 у справі №910/18632/23 (910/8585/24)). Формулюючи цей підхід у справі №904/7905/16, Верховний Суд виходив із частини першої статті 58 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі та статті 5 Цивільного кодексу України, включно з винятком для актів, які пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Частина п`ята статті 42 не визначає ні підстав недійсності правочинів боржника, ні умов їх оскарження, а встановлює підставу та межі цивільно-правової (деліктної) відповідальності (пункт 6.1.3 цієї постанови), тобто є нормою матеріального права. Тому дата відкриття провадження у справі про банкрутство сама по собі не визначає дії цієї норми у часі, а питання про її застосування до правовідносин, що виникли до 15.04.2023, вирішується за правилами статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України.

6.1.13.4. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний виняток щодо зворотної дії законів, які пом`якшують або скасовують відповідальність, стосується фізичних осіб, а для юридичних осіб зворотна дія може бути передбачена лише прямою вказівкою закону (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99). Згідно з частинами першою, другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Юридичним фактом, з яким частина п`ята статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства пов`язує відповідальність, є вчинення чи погодження правочину або вчинення майнової дії, визначених частинами першою і другою цієї статті, або набуття майна боржника за таким правочином. Те, що розмір субсидіарної відповідальності визначається після формування ліквідаційної маси та встановлення її недостатності (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21)), моменту настання зазначеного юридичного факту не змінює.

6.1.13.5. Щодо фізичних осіб - керівника, учасників та кінцевого бенефіціарного власника боржника - частина п`ята статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства є нормою, що пом`якшує відповідальність. Ці особи й до 15.04.2023 за своїм статусом належали до кола суб`єктів частини другої статті 61 цього Кодексу (за наявності видової ознаки, зазначеної у пункті 6.1.13.1 цієї постанови) і могли нести субсидіарну відповідальність за доведення боржника до банкрутства, зокрема через вчинення чи погодження правочинів, у розмірі всієї недостатності ліквідаційної маси. Частина п`ята статті 42 не встановлює для них нової підстави відповідальності, а обмежує розмір відповідальності за ту саму поведінку сумою завданих боржнику збитків. Тому щодо фізичних осіб ця норма може застосовуватися і до правовідносин, що виникли до набрання нею чинності, в силу частини першої статті 58 Конституції України, яка діє щодо них безпосередньо, та частини другої статті 5 Цивільного кодексу України.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2026 у справі №902/90/21 (902/643/25), є релевантними до правовідносин щодо відповідальності фізичних осіб у цій справі. Подібність правовідносин оцінюється за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями; основним є змістовий критерій, а суб`єктний та об`єктний враховуються за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19; пункт 8.11 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). За змістовим критерієм у справі №902/90/21 (902/643/25), як і в цій справі, вирішувалося питання про субсидіарну відповідальність особи у зв`язку з правочином, визнаним недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, та про співвідношення частини п`ятої статті 42 і частини другої статті 61 цього Кодексу; за суб`єктним критерієм відповідачем була фізична особа - учасник боржника, тобто особа, яка за своїм статусом належить до кола суб`єктів частини другої статті 61; за об`єктним критерієм ішлося про майно боржника, відчужене за таким правочином. Збігаються й темпоральні обставини: спірний правочин у тій справі вчинено 24.07.2018, провадження у справі про банкрутство відкрито 03.03.2021, тобто до 15.04.2023, а вимогу до учасника боржника Верховний Суд розглянув саме як вимогу про субсидіарну відповідальність у порядку частини п`ятої статті 42 (пункт 74). Окремого висновку щодо дії цієї норми у часі Верховний Суд не формулював, однак застосування частини п`ятої статті 42 до фізичної особи щодо правочину, вчиненого до 15.04.2023, узгоджується з конституційним винятком щодо зворотної дії норм, які пом`якшують відповідальність. Суб`єктний критерій у цьому випадку має визначальне значення, оскільки правове регулювання дії закону в часі різниться залежно від виду суб`єкта (пункт 6.1.13.4 цієї постанови). Водночас питання про обсяг відповідальності фізичних осіб у межах частини п`ятої статті 42 виникає лише за умови доведення в їхніх діях складу правопорушення (пункт 6.2.13 цієї постанови).

6.1.13.6. Інакше вирішується питання щодо юридичних осіб, заінтересованих стосовно боржника, які є сторонами (набувачами) за правочинами, визнаними недійсними на підставі частин першої та другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. До 15.04.2023 така особа могла бути притягнута до субсидіарної відповідальності за частиною другою статті 61 цього Кодексу лише за умови, що вона мала право давати боржнику обов`язкові вказівки чи змогу іншим чином визначати його дії або одержала істотну вигоду у вигляді збільшення активів (пункт 6.1.7 цієї постанови). Сам по собі статус сторони такого правочину чи заінтересованої особи відповідальності за зобов`язаннями боржника не породжував, а наслідком недійсності правочину було лише повернення одержаного або відшкодування його вартості (частина третя статті 42). Частина п`ята статті 42 вперше пов`язала із самим фактом незаконного набуття майна боржника за таким правочином субсидіарну відповідальність набувача (пункт 82 постанови Верховного Суду від 19.05.2026 у справі №902/90/21 (902/643/25)). Отже, для цих осіб вона встановлює нову підставу відповідальності, а не пом`якшує існуючу, і тому не має щодо них зворотної дії в силу частини першої статті 58 Конституції України та частини першої статті 5 Цивільного кодексу України. Крім того, навіть норма, що пом`якшує відповідальність, могла б застосовуватися до юридичної особи зворотно лише за прямою вказівкою закону (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99), якої Закон №2971-IX не містить. За таких обставин частина п`ята статті 42 не може бути застосована до юридичної особи - сторони правочину, вчиненого до 15.04.2023, незалежно від того, яку дату вважати визначальною: дату вчинення правочину чи дату відкриття провадження у справі про банкрутство. Висновок Верховного Суду у справі №902/90/21 (902/643/25) щодо таких осіб не є релевантним за суб`єктним критерієм: у тій справі суди щодо сторін правочину застосували лише наслідки, передбачені частиною третьою статті 42, - стягнення з набувача вартості майна, а питання про субсидіарну відповідальність сторін правочину за частиною п`ятою статті 42 предметом касаційного перегляду не було (пункти 72, 73).

6.1.13.7. Таким чином, частина п`ята статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо правочинів, вчинених до 15.04.2023, може застосовуватися як норма, що обмежує розмір відповідальності фізичних осіб - керівника, учасників, кінцевого бенефіціарного власника боржника, - які могли нести субсидіарну відповідальність за частиною другою статті 61 цього Кодексу і до набрання нею чинності. До юридичних осіб - заінтересованих стосовно боржника сторін фраудаторних правочинів - вона не застосовується, оскільки встановлює для них нову підставу відповідальності; їхня відповідальність може визначатися лише за частиною другою статті 61 цього Кодексу за наявності передбачених нею умов.

6.2. Щодо вимог про покладення субсидіарної відповідальності на директора боржника ОСОБА_1 .

6.2.1. Суд першої інстанції поклав на ОСОБА_1 субсидіарну відповідальність у розмірі 42 527 769,83 грн з чотирьох підстав: відчуження майна боржника на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" за договором від 20.10.2022 №20/10-2022М; перерахування на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" 677 704,81 грн; непередання ліквідатору документації та цінностей банкрута; неповідомлення учасників товариства про ознаки неплатоспроможності та неініціювання звернення до суду в порядку частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. ОСОБА_1 заперечує наявність причинно-наслідкового зв`язку між кожною з цих обставин та банкрутством боржника (підпункти 2.1.1-2.1.8 цієї постанови). Ліквідатор підтримує висновки суду першої інстанції (підпункти 3.1.1-3.1.8 цієї постанови) та просить доповнити мотиви рішення ще однією підставою - бездіяльністю ОСОБА_1 щодо повернення законному власнику нерухомого майна та доходів від його використання (підпункт 2.2.9 цієї постанови). Апеляційний господарський суд перевіряє кожну з цих підстав на предмет того, чи перебуває відповідна поведінка у причинно-наслідковому зв`язку з неплатоспроможністю боржника та недостатністю його ліквідаційної маси (пункти 6.1.4-6.1.6 цієї постанови).

6.2.2. Доводи ОСОБА_1 (підпункти 2.1.1, 2.1.8 цієї постанови) значною мірою ґрунтуються на висновку суду першої інстанції про те, що причиною виникнення заборгованості перед ТОВ "Таміра" та доведення боржника до банкрутства були дії колишнього учасника боржника ОСОБА_5 . Саме цим висновком суд першої інстанції протиставив поведінку ОСОБА_5 поведінці ОСОБА_1 . Водночас ОСОБА_5 , залучений до участі у справі в суді апеляційної інстанції, заперечує наявність у своїх діях складу правопорушення та стверджує, що банкрутство боржника спричинене управлінськими рішеннями подальшого керівництва й учасників товариства (підпункти 3.5.1-3.5.6 цієї постанови).

6.2.3. Вирішуючи позовні вимоги до ОСОБА_1 , суд першої інстанції фактично надав правову кваліфікацію діям особи, до якої позовних вимог не заявлялося і яка не брала участі у справі, констатувавши, що дії ОСОБА_5 становлять об`єктивну сторону правопорушення з доведення боржника до банкрутства та перебувають з ним у причинно-наслідковому зв`язку. Такий висновок виходить за межі предмета цього спору, визначеного позивачем щодо п`яти відповідачів (частини перша, третя статті 14 Господарського процесуального кодексу України), і не міг бути зроблений без участі цієї особи. Питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_5 складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, у цьому провадженні вирішенню не підлягає ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції (частина п`ята статті 269 Господарського процесуального кодексу України); його залучення до участі у справі мало на меті лише забезпечити йому можливість бути вислуханим і не змінило меж перегляду справи (ухвала від 05.08.2026). Правова оцінка дій особи, яка не брала участі у справі, не має для неї зобов`язуючого значення (пункт 6.1.12 цієї постанови), а при складенні судового рішення суд має вживати заходів для захисту репутації особи, яка не є стороною провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 06.11.2018 у справі "Vicent Del Campo проти Іспанії", заява №25527/13).

6.2.4. З огляду на наведене апеляційний господарський суд не надає правової кваліфікації діям ОСОБА_5 і не робить висновків ні про наявність, ні про відсутність у його поведінці ознак недобросовісності, вини чи причинного зв`язку з банкрутством боржника. Обставини набуття боржником нерухомого майна у 2016 році, встановлені судовими рішеннями у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21), враховуються лише як обставини, що характеризують правовий режим володіння боржником цим майном та походження зобов`язання боржника перед ТОВ "Таміра". Відповідно, питання про відповідальність ОСОБА_1 вирішується за результатами оцінки його власної поведінки, а не шляхом встановлення іншої винної особи; доводи ОСОБА_1 (підпункт 2.1.8 цієї постанови) та заперечення ліквідатора (підпункт 3.1.5 цієї постанови) у цій частині не впливають на результат вирішення спору. Доводи ОСОБА_5 про суперечливість процесуальної поведінки відповідачів (підпункт 3.5.7 цієї постанови) також не потребують окремої оцінки: зміна відповідачами аргументації на захист від позову не звільняє позивача від обов`язку довести склад правопорушення, а висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на оцінці доказів щодо поведінки кожного з відповідачів.

6.2.5. Оцінюючи поведінку ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд виходить з того, що неплатоспроможність боржника та недостатність його ліквідаційної маси зумовлені насамперед вимогами ТОВ "Таміра": з 50 286 988,28 грн визнаних вимог кредиторів 47 947 532,35 грн становлять вимоги цього кредитора та його сингулярного правонаступника, а недостатність ліквідаційної маси в сумі 42 527 769,83 грн без цих вимог не могла б сформуватися (пункт 5.30 цієї постанови). Ці вимоги за своєю правовою природою є зобов`язаннями самого боржника як недобросовісного набувача та володільця чужого майна повернути майно власнику та повернути або відшкодувати доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння (статті 387, 388, 390 Цивільного кодексу України). Джерелом цих зобов`язань є набуття боржником нерухомого майна у 2016 році та подальше володіння ним; їх існування, зміст і розмір були предметом судового розгляду та визначені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 22.11.2022, а також ухвалами Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 та від 05.02.2026 (пункти 5.16, 5.22, 5.30 цієї постанови). До набрання законної сили рішенням у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21) право власності на нерухоме майно було зареєстроване за боржником, а наступна перереєстрація цього нерухомого майна за ТОВ "Таміра" на підставі рішення суду була здійснена 16.03.2023.

6.2.6. Апеляційний господарський суд погоджується з ліквідатором (підпункт 2.2.6 цієї постанови) у тому, що стаття 390 Цивільного кодексу України визначає обсяг вимоги власника до недобросовісного володільця з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про недобросовісність володіння, а не лише за період після ухвалення судового рішення. Проте ця норма визначає зміст зобов`язання боржника (відповідача за позовом про витребування майна) перед власником майна і не встановлює обов`язку керівника боржника до вирішення спору судом добровільно передати третій особі майно, право власності на яке зареєстроване за товариством, та задовольнити оспорювану грошову вимогу. Захист боржником свого зареєстрованого права в судовому порядку є реалізацією його процесуальних прав і сам по собі не може кваліфікуватися як протиправна поведінка його посадових осіб.

Вимога ТОВ "Таміра" від 02.09.2021 (пункт 5.15 цієї постанови) свідчила про наявність спору, але не визначала його результату. Отже, виникнення у боржника обов`язку повернути майно та збережені доходи стало результатом судового розгляду позову ТОВ "Таміра": саме з набранням законної сили судовим рішенням у кредитора виникла дійсна вимога до боржника, яка не була задоволена і стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство (пункт 5.21 цієї постанови). Невиконання боржником цього грошового зобов`язання через відсутність коштів не свідчить про доведення до банкрутства за відсутності доказів того, що таку відсутність коштів спричинила протиправна поведінка конкретної особи.

6.2.7. Управлінські рішення щодо нерухомого майна, ухвалені в період, коли ОСОБА_1 обіймав посаду директора, - розірвання договору оренди від 15.02.2018 та укладення договору оренди від 01.04.2019 №1154, а також розірвання договору купівлі-продажу, посвідченого за реєстровим №3225, та укладення договорів купівлі-продажу від 03.04.2019 - вчинені на підставі рішень єдиного учасника товариства від 29.03.2019 №02/04/2019-1 та №29/03/2019-1, якими директору надано відповідні повноваження та визначено істотні умови цих договорів (пункти 5.10-5.12 цієї постанови). Попередній договір оренди від 15.02.2018 укладено ще до призначення ОСОБА_1 директором за згодою того самого учасника (пункт 5.7 цієї постанови). Передання майна в оренду в період, коли право власності на нього було зареєстроване за боржником, не зменшувало, а збільшувало його активи; орендна плата за договором від 01.04.2019 підлягала сплаті з моменту приведення майна у стан, придатний для використання як торговельного центру, але не пізніше 01.01.2020 (пункт 5.10 цієї постанови).

6.2.8. Доводи ліквідатора та ОСОБА_5 про те, що доходи від оренди нерухомого майна надходили на рахунки боржника, однак не були збережені ("акумульовані") для розрахунків із законним власником (підпункти 3.1.3, 3.1.4, 3.5.4 цієї постанови), не підтверджені належними доказами. Розмір вимог ТОВ "Таміра" визначено за правилами статті 390 Цивільного кодексу України як доходи, які боржник одержав або міг одержати, а тому він не тотожний сумі коштів, що фактично надійшли на рахунки боржника. Матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли встановити, у якому розмірі боржник у 2019-2022 роках фактично одержував орендні платежі від СУАП "Європоль", на які цілі їх було спрямовано, та чи були вони виведені на користь відповідачів або пов`язаних з ними осіб. За таких обставин висновок про те, що саме розпорядження ОСОБА_1 орендними доходами (а не існування у боржника зобов`язання перед власником майна) спричинило недостатність ліквідаційної маси, ґрунтувався б на припущенні. Тому апеляційний господарський суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою ОСОБА_1 щодо володіння та користування нерухомим майном і неплатоспроможністю боржника, а вимога ліквідатора про доповнення мотивувальної частини рішення відповідною підставою (підпункт 2.2.9 цієї постанови) задоволенню не підлягає.

6.2.9. Недійсність договору від 20.10.2022 №20/10-2022М з підстав, передбачених частинами першою та другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також безпідставність набуття ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" 677 704,81 грн установлені судовими рішеннями у справах №922/683/23 (922/4145/23) та №922/683/23 (922/4017/24), які набрали законної сили, і відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню. Відхилення кредиторських вимог ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", заявлених на підставі договору позики від 04.01.2016, також підтверджене судовими рішеннями (пункт 5.22 цієї постанови). Тому доводи ОСОБА_1 про наявність у боржника зобов`язань за цим договором позики (підпункт 2.1.4 цієї постанови) не можуть бути підставою для переоцінки зазначених обставин і відхиляються; у цій частині апеляційний господарський суд погоджується з доводами ліквідатора, наведеними у підпункті 3.1.7 цієї постанови.

6.2.10. Разом з тим недійсність правочину та безпідставність платежу самі по собі не доводять наявності складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: для покладення субсидіарної відповідальності в розмірі недостатності ліквідаційної маси необхідно встановити, що саме ці дії спричинили або істотно поглибили неплатоспроможність боржника. Таких обставин ліквідатор не довів.

На момент укладення договору від 20.10.2022 №20/10-2022М спір між ТОВ "Таміра" та боржником щодо витребування нерухомого майна вже був предметом судового рішення від 26.01.2022, однак це рішення набрало законної сили лише 22.11.2022 (пункт 5.16 цієї постанови). Так само лише 22.11.2022 набрало законної сили рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2022 про стягнення з боржника коштів на користь ІП "Малахіт" (пункт 5.18 цієї постанови). Отже, на час укладення договору дійсна вимога ТОВ "Таміра", яка визначила неплатоспроможність боржника, ще не виникла (пункт 6.2.6 цієї постанови). Посилання ліквідатора на те, що договір укладено незадовго до ухвалення постанови Верховного Суду від 22.11.2022 та після ухвалення рішення на користь ІП "Малахіт" (підпункт 3.1.7 цієї постанови), може свідчити про недобросовісність відповідної поведінки, однак не замінює доведення причинного зв`язку між цією поведінкою і банкрутством боржника.

Вартість відчуженого за договором майна (1 319 000,00 грн) та розмір безпідставно перерахованих коштів (677 704,81 грн) разом становлять 1 996 704,81 грн, тобто менше 5 % від недостатності ліквідаційної маси (42 527 769,83 грн). Крім того, для відновлення майнового становища боржника ліквідатор скористався належними способами захисту. Договір визнано недійсним із зобов`язанням ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" повернути майно боржнику. Безпідставно набуті кошти стягнуто з нарахуванням 3 % річних та інфляційних втрат, і рішення про їх стягнення виконано (пункти 5.25, 5.26 цієї постанови).

Відсутність майна у складі ліквідаційної маси станом на 27.10.2025 (пункт 5.29 цієї постанови) не доводить, що саме відчуження майна на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", а не вимоги ТОВ "Таміра" до боржника, зумовило неплатоспроможність боржника та недостатність ліквідаційної маси в сумі 42 527 769,83 грн.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 , наведені у підпункті 2.1.5 цієї постанови, є обґрунтованими, а доводи ліквідатора, наведені у підпункті 3.1.7 цієї постанови, у частині наявності причинно-наслідкового зв`язку між укладенням договору від 20.10.2022 №20/10-2022М і банкрутством боржника відхиляються.

6.2.11. Обов`язок передати ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності банкрута виник у ОСОБА_1 з постанови від 23.07.2024 про визнання боржника банкрутом, тобто після того, як неплатоспроможність боржника вже була констатована відкриттям провадження у справі про банкрутство (пункти 5.21, 5.24 цієї постанови). Непередання документації після відкриття ліквідаційної процедури не може бути причиною неплатоспроможності, яка виникла раніше, а частина друга статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства пов`язує з таким ухиленням самостійний наслідок - відшкодування завданих ним збитків, розмір яких у справі не встановлювався (пункт 6.1.11 цієї постанови). Ліквідатор сам не вважає цю обставину самостійною підставою відповідальності (підпункт 3.1.8 цієї постанови), а інші підстави, з якими вона могла б оцінюватися в сукупності, не знайшли підтвердження. Крім того, з огляду на встановлену ухвалою від 13.03.2025 обставину перебування документів на території активних бойових дій (пункт 5.27 цієї постанови) непередання документації не може кваліфікуватися як відмова ОСОБА_1 від спростування фактів у розумінні частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України. Доводи апелянта, наведені у підпункті 2.1.6 цієї постанови, є обґрунтованими.

6.2.12. Апеляційний господарський суд погоджується з апелянтом (підпункт 2.1.7 цієї постанови) у тому, що солідарна відповідальність керівника боржника за частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства та субсидіарна відповідальність за частиною другою статті 61 цього Кодексу є різними за правовою природою, підставами виникнення та предметом доказування інститутами.

Ліквідатор не довів, що невжиття ОСОБА_1 заходів, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (повідомлення учасників про ознаки неплатоспроможності та ініціювання звернення до суду), у період між ухваленням постанови Верховного Суду від 22.11.2022 та відкриттям провадження у справі про банкрутство 21.03.2023 за заявою кредитора, поданою 22.02.2023, спричинило або поглибило неплатоспроможність боржника. Тому ця обставина також не може бути підставою для покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності.

6.2.13. Оскільки ліквідатор не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою ОСОБА_1 та банкрутством боржника, тобто обов`язкового елемента складу правопорушення, питання про розмір його відповідальності, у тому числі про її співвідношення з розміром недостатності ліквідаційної маси (підпункти 2.1.3, 3.1.6 цієї постанови) та про можливість застосування частини п`ятої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства як норми, що пом`якшує відповідальність фізичної особи, не виникає (пункт 6.1.13.5 цієї постанови).

6.2.14. Підсумовуючи, апеляційний господарський суд доходить висновку, що жодна з підстав, з якими суд першої інстанції пов`язав відповідальність ОСОБА_1 , а також підстава, про доповнення якою просить ліквідатор, не перебуває у доведеному причинно-наслідковому зв`язку з неплатоспроможністю боржника та недостатністю його ліквідаційної маси. Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності не відповідають обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (пункти 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України), а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 . Оскільки рішення в цій частині скасовується, висновки суду першої інстанції щодо оцінки поведінки ОСОБА_5 , наведені ним на обґрунтування вимог до ОСОБА_1 , не є мотивами судового рішення, яке набирає законної сили за результатами апеляційного перегляду; цим вичерпується і прохання ОСОБА_5 про виключення відповідних висновків з мотивувальної частини рішення (пункт 3.5 цієї постанови).

6.3. Щодо вимог про покладення субсидіарної відповідальності на кінцевого бенефіціарного власника та учасників боржника

6.3.1. Суд першої інстанції відмовив у позові до ОСОБА_4 з тих підстав, що він є лише кінцевим бенефіціарним власником боржника, а належним відповідачем є Компанія "Інпалс" як безпосередній учасник боржника; у позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - з тих підстав, що вони набули статусу учасників лише 03.04.2021, не були причетними до правочинів 2016 року, а до 22.11.2022 у них не було законних підстав для повернення майна ТОВ "Таміра". Ліквідатор вважає ці мотиви помилковими та наполягає на відповідальності зазначених осіб за бездіяльність у здійсненні корпоративного контролю (підпункти 2.2.1-2.2.6 цієї постанови); ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заперечують фактичне здійснення ними впливу на боржника та наявність причинного зв`язку (підпункти 3.2.1-3.2.8, 3.3.1-3.3.6 цієї постанови); ОСОБА_5 підтримує доводи ліквідатора щодо бездіяльності учасників (підпункт 3.5.5 цієї постанови).

6.3.2. Апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 є суб`єктом, відмінним від Компанії "Інпалс", і з цієї причини не може бути суб`єктом субсидіарної відповідальності. Вирішуючи питання про можливість "пронизування корпоративної вуалі" в цьому випадку, колегія суддів враховує, крім висновків Верховного Суду (пункт 6.1.8 цієї постанови), практику Європейського суду з прав людини та Суду справедливості Європейського Союзу. Європейський суд з прав людини наголошує, що нехтування правосуб`єктністю компанії виправдане лише за виключних обставин (рішення від 24.10.1995 у справі "Агротексім та інші проти Греції", заява №14807/89, § 66). Водночас Велика палата Європейського суду з прав людини визнала сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладення на учасника відповідальності за борги товариства, оскільки така відповідальність була спрямована на запобігання зловживанню корпоративною формою та стосувалася лише тих учасників, які мали можливість активно впливати на діяльність товариства (рішення від 11.12.2018 у справі "Лекіч проти Словенії", заява №36480/07). Суд справедливості Європейського Союзу виходить з того, що поведінка дочірнього товариства може бути поставлена у провину материнському, якщо дочірнє товариство не визначає свою поведінку самостійно, а по суті виконує вказівки материнського з урахуванням економічних, організаційних і правових зв`язків між ними, а у разі володіння всім або майже всім капіталом діє спростовна презумпція вирішального впливу (рішення від 10.09.2009 у справі C-97/08 P "Akzo Nobel NV та інші проти Комісії"); водночас покладення на акціонера відповідальності за зобов`язання товариства лише з огляду на розмір його частки, без урахування реальної можливості впливати на управління, є непропорційним (рішення від 21.10.2010 у справі C-81/09 "Idryma Typou AE", пункти 57, 66).

6.3.3. Наведені підходи узгоджуються з абзацом другим частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, який прямо поширює субсидіарну відповідальність на "інших осіб", що мають змогу іншим чином визначати дії боржника, тобто сам закон допускає відповідальність особи, яка контролює боржника через іншу юридичну особу. Кінцевим бенефіціарним власником є фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб (пункт 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"). Компанія "Інпалс" з грудня 2016 року по квітень 2021 року володіла 100 %, а з 03.04.2021 - 52 % статутного капіталу боржника, тобто мала змогу самостійно ухвалювати рішення вищого органу товариства, а її кінцевим бенефіціарним власником з 2018 року є ОСОБА_4 (пункти 5.4, 5.14 цієї постанови). Доказів того, що Компанія "Інпалс" визначала свою поведінку як учасника боржника незалежно від волі свого кінцевого бенефіціарного власника, ОСОБА_4 не надав. Тому самостійна правосуб`єктність іноземної холдингової компанії не виключає належності ОСОБА_4 до кола суб`єктів субсидіарної відповідальності, а процесуальне законодавство не наділяє суд повноваженням на власний розсуд визначати іншу особу належним відповідачем (частини перша, третя статті 14 Господарського процесуального кодексу України). Доводи ліквідатора, наведені у підпунктах 2.2.1, 2.2.2 цієї постанови, у цій частині є обґрунтованими, а доводи відзиву ОСОБА_4 (підпункти 3.2.4, 3.2.5 цієї постанови) відхиляються в тій частині, в якій його неналежність як відповідача обґрунтовується самою лише самостійною правосуб`єктністю Компанії "Інпалс".

6.3.4. Так само є недостатнім мотив суду першої інстанції про те, що непричетність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до правочинів 2016 року виключає їх відповідальність: субсидіарна відповідальність може бути покладена на учасника товариства й у зв`язку з його бездіяльністю в органі управління боржником, що мала наслідком стійку неплатоспроможність боржника (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №917/1500/18 (917/1932/20)), а ліквідатор обґрунтовував вимоги до цих відповідачів саме їх бездіяльністю після 03.04.2021. Формулювання суду першої інстанції про відсутність до 22.11.2022 "законних підстав для повернення майна" слід розуміти з урахуванням пункту 6.2.6 цієї постанови: стаття 390 Цивільного кодексу України визначає обсяг вимоги власника до недобросовісного володільця, однак дійсна вимога ТОВ "Таміра" до боржника виникла з набранням законної сили судовим рішенням, до якого право власності на майно було зареєстроване за боржником. Суд першої інстанції не ототожнював фактичне володіння майном з правом власності на нього, а врахував наявність державної реєстрації права власності боржника, тому доводи ліквідатора, наведені у підпункті 2.2.6 цієї постанови, на результат вирішення спору не впливають.

6.3.5. Разом з тим належність особи до кола суб`єктів субсидіарної відповідальності не є достатньою підставою для покладення на неї такої відповідальності (пункт 6.1.8 цієї постанови). Апеляційний господарський суд з наявних матеріалів справи не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і банкрутством боржника. Як зазначено у пунктах 6.2.5, 6.2.6 цієї постанови, неплатоспроможність боржника визначили вимоги ТОВ "Таміра", обов`язок виконати які виник у боржника як результат судового розгляду позову ТОВ "Таміра": саме з набранням законної сили судовим рішенням у кредитора виникла дійсна вимога, яка не була задоволена боржником і спричинила відкриття провадження у справі про банкрутство. Джерелом цього зобов`язання є набуття боржником нерухомого майна у 2016 році, тобто до набуття ОСОБА_4 статусу кінцевого бенефіціарного власника та до набуття ОСОБА_2 і ОСОБА_3 статусу учасників товариства.

6.3.6. Посилання ліквідатора на рішення учасника від 29.03.2019 (підпункт 2.2.3 цієї постанови) не підтверджують причинного зв`язку з банкрутством боржника. Цими рішеннями Компанія "Інпалс" надала директору повноваження на розірвання попередніх договорів та укладення нових договорів купівлі-продажу і оренди з СУАП "Європоль" з визначенням ціни та розміру орендної плати (пункт 5.10 цієї постанови), тобто на вчинення правочинів, за якими боржник мав одержувати кошти. Ліквідатор не зазначив, яким чином ухвалення цих рішень спричинило чи поглибило неплатоспроможність боржника, і не заявляв про недійсність чи збитковість укладених на їх підставі договорів. Доказів того, що ОСОБА_4 давав боржнику вказівки щодо розпорядження одержаними коштами або одержав від діяльності боржника майнову вигоду, матеріали справи не містять; навпаки, у 2019 році ОСОБА_4 надав боржнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 13 802 288,73 грн (пункт 5.13 цієї постанови).

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 19.05.2026 у справі №902/90/21 (902/643/25), де визнано обґрунтованим висновок про відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між рішенням загальних зборів учасників про продаж майна боржника та його подальшим відчуженням на підставі наказу керівника, а сам факт ухвалення учасником такого рішення не визнано свідченням зловживання корпоративною формою (пункти 86-90, 93).

6.3.7. За статутом боржника розпорядження грошовими коштами та майном товариства, укладення договорів і відкриття банківських рахунків належать до компетенції директора, тоді як загальні збори учасників визначають основні напрями діяльності, обирають директора та визначають форми контролю за його діяльністю (пункт 5.9 цієї постанови). Отже, учасники товариства не здійснювали безпосереднього розпорядження орендними доходами, а доводи ліквідатора про невжиття ними заходів контролю за виконавчим органом, непроведення аудиту та невитребування документів сформульовані в загальному вигляді. Ліквідатор не довів, що вжиття таких заходів у період до відкриття провадження у справі про банкрутство могло відвернути виникнення у боржника зобов`язання, джерелом якого є незаконне володіння майном, встановлене судом, або забезпечити його виконання, а доводи про незбереження орендних доходів не підтверджені доказами (пункт 6.2.8 цієї постанови).

6.3.8. Щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційний господарський суд додатково враховує, що вони набули часток у статутному капіталі боржника 03.04.2021 у розмірі по 24 %, тобто ні кожен окремо, ні разом (48 %) не могли ухвалити рішення загальних зборів учасників всупереч волі мажоритарного учасника - Компанії "Інпалс" (52 %). З огляду на підходи, наведені у пункті 6.3.2 цієї постанови, сама лише міноритарна участь у товаристві не свідчить про можливість визначати дії боржника; доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 давали боржнику обов`язкові вказівки, ініціювали чи схвалювали розпорядження його коштами або майном чи одержали від цього вигоду, матеріали справи не містять. Посилання ОСОБА_5 на те, що частину доходів від оренди боржник одержав у період участі в ньому цих осіб (підпункт 3.5.5 цієї постанови), не підтверджене доказами щодо розміру таких надходжень і їх використання.

6.3.9. Доводи ліквідатора щодо неправильного розподілу тягаря доказування (підпункт 2.2.5 цієї постанови) відхиляються з урахуванням пункту 6.1.9 цієї постанови: ліквідатор не був зобов`язаний доводити негативну обставину, однак мав із посиланням на конкретні докази обґрунтувати, яку саме дію кожен з відповідачів був зобов`язаний вчинити і яким чином її невчинення вплинуло на майновий стан боржника; лише після цього тягар спростування міг перейти на відповідачів. Таких обґрунтувань і доказів стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ліквідатором не наведено. У цій частині апеляційний господарський суд погоджується з доводами відзивів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , наведеними у підпунктах 3.2.3, 3.2.6, 3.2.8 та 3.3.3-3.3.5 цієї постанови. Висновки суду першої інстанції про те, що підставою виникнення заборгованості перед ТОВ "Таміра" були дії ОСОБА_5 , а не цих відповідачів, апеляційний господарський суд не поділяє з підстав, наведених у пунктах 6.2.3, 6.2.4 цієї постанови: відмова в позові до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ґрунтується на недоведеності їх власного внеску у неплатоспроможність боржника, а не на встановленні вини іншої особи.

6.3.10. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є правильним по суті, однак мотиви такої відмови підлягають зміні в редакції, наведеній у пунктах 6.3.2-6.3.9 цієї постанови.

6.4. Щодо вимог про покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент"

6.4.1. Доводи ліквідатора, наведені у підпункті 2.2.7 цієї постанови, є обґрунтованими: стягнення з ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" безпідставно набутих коштів та повернення ним майна за наслідками визнання правочину недійсним не є застосуванням до цієї особи заходів відповідальності (пункт 6.1.10 цієї постанови), а тому мотив суду першої інстанції про неприпустимість "подвійної" відповідальності є помилковим і підлягає виключенню.

6.4.2. Водночас частина друга статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" не застосовується, оскільки ця особа не належить до кола суб`єктів субсидіарної відповідальності (пункт 6.1.7 цієї постанови). Ліквідатор не довів спроможності ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" чинити вирішальний вплив на боржника на час укладення договору від 20.10.2022 №20/10-2022М. ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" не є учасником боржника і не має прав щодо його органів управління. Заінтересованість цих товариств, установлена судовими рішеннями у справах №922/683/23 (922/4145/23) та №922/683/23 (922/4017/24), ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 як директор боржника одночасно був уповноважений діяти від імені ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", а товариства мали спільну адресу (пункти 5.19, 5.25, 5.26 цієї постанови). Такий зв`язок свідчить про вплив керівника боржника на обидві сторони правочину, а не про здатність ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" визначати дії боржника; статус заінтересованої особи має значення для кваліфікації правочину за статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, однак сам по собі не тотожний можливості давати боржнику обов`язкові вказівки чи іншим чином визначати його дії. Доказів того, що ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" давало боржнику вказівки або ініціювало відчуження майна чи перерахування коштів, матеріали справи не містять.

6.4.3. ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" не належить і до осіб, які одержали істотну вигоду у вигляді збільшення активів, оскільки вартість відчуженого майна (1 319 000,00 грн) та розмір стягнутих коштів (1 092 797,57 грн) є непорівнянними з розміром визнаних вимог кредиторів (50 286 988,28 грн) та недостатності ліквідаційної маси (42 527 769,83 грн). Крім того, судове рішення про стягнення з ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" на користь боржника 1 092 797,57 грн вже виконано (пункт 5.26 цієї постанови). Причинно-наслідкового зв`язку між відчуженням майна та перерахуванням коштів на користь ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" і неплатоспроможністю боржника, яку визначили вимоги ТОВ "Таміра", ліквідатор також не довів з підстав, наведених у пунктах 6.2.5, 6.2.6 та 6.2.10 цієї постанови. У цій частині апеляційний господарський суд погоджується з доводами відзиву ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", наведеними у підпунктах 3.4.2-3.4.4 цієї постанови.

6.4.4. Колегія суддів ставила на обговорення учасників справи питання про те, чи може відповідальність ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" як сторони правочину, визнаного недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, визначатися за частиною п`ятою цієї статті (пункт 6.1.13 цієї постанови). Апеляційний господарський суд доходить висновку, що за темпоральним критерієм ця норма до спірних правовідносин застосована бути не може.

6.4.5. Договір від 20.10.2022 №20/10-2022М укладено, а провадження у справі про банкрутство відкрито 21.03.2023, тобто до набрання чинності Законом №2971-IX (15.04.2023). Для ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" як юридичної особи - заінтересованої сторони правочину, визнаного недійсним на підставі частин першої та другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, частина п`ята цієї статті встановлює нову підставу відповідальності, а не пом`якшує існуючу, і тому не має щодо нього зворотної дії незалежно від того, яку з цих дат вважати визначальною (пункти 6.1.13.3, 6.1.13.4, 6.1.13.6 цієї постанови).

Апеляційний господарський суд враховує, що у справі №902/90/21 (902/643/25) Верховний Суд розглядав вимогу до учасника боржника з посиланням на частину п`яту статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо правочину, вчиненого 24.07.2018, у справі про банкрутство, провадження в якій відкрито 03.03.2021 (пункти 74, 79-83 постанови від 19.05.2026). Водночас питання дії цієї норми у часі Верховний Суд не досліджував і висновку щодо нього не сформулював, а відмову в позові до учасника залишив без змін з огляду на недоведеність протиправної поведінки та причинно-наслідкового зв`язку (пункти 86-93). Неврахуванням висновку Верховного Суду є неврахування саме висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого міркування в мотивувальній частині постанови (пункт 8.19 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). Тому зазначена постанова не містить висновку про поширення частини п`ятої статті 42 на юридичних осіб - сторін правочинів, вчинених до 15.04.2023 (пункт 6.1.13.6 цієї постанови).

6.4.6. Крім того, навіть за умови застосування частини п`ятої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства відповідальність за нею обмежується сумою збитків, завданих боржнику правочином чи майновою дією. Розмір таких збитків ліквідатор не заявляв і не доводив, а у справі №922/683/23 (922/4145/23) він не встановлювався (пункт 5.25 цієї постанови).

6.4.7. Отже, апеляційний господарський суд погоджується з доводами ліквідатора, наведеними у підпунктах 3.6.1 та 3.6.4 цієї постанови, у тій частині, що частина п`ята статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства до правовідносин щодо відповідальності ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" не застосовується, - з мотивів, наведених у пунктах 6.1.13.3-6.1.13.6 цієї постанови, а не з огляду на дату відкриття провадження у справі про банкрутство (підпункт 3.6.3 цієї постанови). Однак це не має наслідком задоволення позову до цього відповідача, оскільки вимоги до нього не можуть бути задоволені й на підставі частини другої статті 61 цього Кодексу (пункти 6.4.2, 6.4.3 цієї постанови).

6.4.8. Доводи апелянта щодо неподільності шкоди та солідарного характеру відповідальності (підпункт 2.2.8 цієї постанови) не спростовують наведеного: солідарний обов`язок за статтею 1190 Цивільного кодексу України виникає в осіб, які спільно завдали неподільної шкоди, тобто за умови попереднього встановлення складу правопорушення в діях кожної з них. Оскільки такий склад у діях жодного з відповідачів не доведено, підстав для солідарного стягнення немає.

6.4.9. Відтак рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" є правильним по суті, а мотиви такої відмови підлягають зміні в редакції, наведеній у пунктах 6.4.1-6.4.8 цієї постанови.

6.4.10. Решта доводів апеляційних скарг, відзивів та пояснень учасників справи не спростовує наведених висновків апеляційного господарського суду та не впливає на результат вирішення спору. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини (зокрема у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України") пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 277 цього Кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини четвертої статті 277 цього Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

7.2. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Діадема Батерфляй" не відповідають обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки ліквідатор не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 та банкрутством боржника (підрозділ 6.2 цієї постанови).

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в частині покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності у розмірі 42 527 769,83 грн, стягнення з нього цієї суми та 6 056,00 грн судового збору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

7.3. Апеляційна скарга ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора підлягає частковому задоволенню. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" і ухвалення нового рішення про задоволення цих вимог немає, оскільки ліквідатор не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) зазначених осіб та банкрутством боржника, а щодо ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" - також належності цієї особи до кола суб`єктів субсидіарної відповідальності. Водночас суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неналежність ОСОБА_4 як відповідача з огляду на самостійну правосуб`єктність Компанії "Інпалс", про достатність для відмови в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх непричетності до правочинів 2016 року, а також про неприпустимість "подвійної" відповідальності ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент". Тому рішення в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (підрозділи 6.3, 6.4). Вимога ліквідатора про доповнення мотивувальної частини рішення підставою покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 задоволенню не підлягає (пункти 6.2.5-6.2.8 цієї постанови).

7.4. З огляду на скасування рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та зміну його мотивувальної частини в решті, висновки суду першої інстанції щодо оцінки поведінки третьої особи - ОСОБА_5 не є мотивами судового рішення у цій справі (пункти 6.2.3, 6.2.4, 6.2.14 цієї постанови).

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

8.2. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовується з ухваленням нового рішення про відмову в позові, стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діадема Батерфляй" 6 056,00 грн судового збору за подання позовної заяви також скасовується; судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.

8.3. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання цієї апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн покладається на ТОВ "Діадема Батерфляй" і підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

8.4. Оскільки часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ "Діадема Батерфляй" в особі ліквідатора полягає лише у зміні мотивувальної частини рішення і не змінює результату вирішення спору щодо відповідних відповідачів, судові витрати, пов`язані з поданням цієї апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, пунктом 2 частини першої статті 275, пунктами 3, 4 частини першої, частиною четвертою статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 у справі №922/683/23 (922/3924/25) в частині покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» у розмірі 42 527 769,83 грн та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діадема Батерфляй» грошових коштів у сумі 42 527 769,83 грн та 6 056,00 грн витрат зі сплати судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (код ЄДРПОУ 40058810, 61045, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 7 267,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 у справі №922/683/23 (922/3924/25) в частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент", стягнення з них солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" грошових коштів у сумі 42 527 769,83 грн - змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Істоміної О.А. та Тихого П.В., які входять до складу колегії суддів у цій справі, повну постанову складено та підписано 06.10.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя П.В. Тихий