Постанова № 140347807 у справі № 369/1446/20 від 23.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 369/1446/20

провадження № 61-4880св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Болотова Є. В., та касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14 березня 2019 року він уклав із ОСОБА_6 договір купівлі-продажу № 306 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір № 306), а також договір купівлі-продажу № 307 земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029 (далі - договір № 307).

3. Він придбав домоволодіння у первинного власника - ОСОБА_6 , який збудував вказаний будинок на приватизованій за рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради земельній ділянці та після введення будинку в експлуатацію у 2015 році оформив свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

4. Відповідно до пунктів 6, 7 договору № 306 житловий будинок, який є предметом договору, на момент його укладання нікому іншому не був проданий, подарований, відчужений іншим способом, не заставлений, під забороною (арештом) не перебував. До підписання договору продавець повідомив ОСОБА_1 , що на підставі його усної згоди у будинку проживають його знайомі, які гарантовано звільнять домоволодіння до 14 березня 2019 року.

5. Однак, як з`ясувалося згодом, всупереч домовленостям домоволодіння від сторонніх осіб вчасно звільнено не було, оскільки у ньому без будь-яких на те правових підстав залишились проживати ОСОБА_2 та її донька - ОСОБА_3 .

6. У зв`язку з цим, приблизно через три тижні після укладення договорів він зателефонував ОСОБА_2 та повідомив її про неприпустимість подальшого зволікання з виселенням та необхідність негайно звільнити будинок, попередивши її, що він має намір заїхати до будинку не пізніше 14 квітня 2019 року.

7. Вранці 14 квітня 2019 року він прибув до свого будинку, однак увійти до нього не зміг, оскільки замки були змінені, а на території домоволодіння знаходилась велика агресивна собака. Він зателефонував до ОСОБА_2 , вимагаючи передати нові ключі від будинку та забрати собаку, однак та відповіла, що такої можливості нема, оскільки вона нібито знаходиться у лікарні.

8. У подальшому відповідачі взагалі відмовились звільняти будинок, а свою відмову пояснювали тим, що вони є співвласниками будинку. При цьому, надати будь-які докази на підтвердження своїх доводів не змогли, однак стверджували, що начебто нададуть їх в суді. При його подальших спробах увійти на подвір`я будинку відповідачі поводили себе агресивно, погрожували йому собакою, а також викликали на допомогу невідомих чоловіків спортивної статури, які перешкоджали йому увійти до будинку.

9. Виклики поліції також виявилися марними, оскільки замість припинення очевидних правопорушень, що вчинялися з боку відповідачів та невідомих осіб, працівники поліції, не перевіривши підстав перебування відповідачів у домоволодінні, зажадали від нього рішення суду та виконавчого листа на вселення до власного будинку. Така упереджена та необ`єктивна поведінка працівників поліції пояснюється наявністю у ОСОБА_2 досить впливових знайомих в правоохоронних органах, що дозволило їй заручитися їх неформальною підтримкою.

10. З приводу незаконних дій працівників Києво-Святошинського відділу поліції він подав заяву про злочин, на підставі якої Державним бюро розслідувань внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6201910[телефон приховано], за яким наразі триває досудове слідство.

11. Отже, внаслідок зазначених обставин відповідачі без будь-яких правових підстав проживають у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві приватної власності. На вимогу звільнення домоволодіння відповідають відмовами та погрозами, перешкоджають у доступі до будинку, безпідставно обвинувачують Позивача у незаконному проникненні до житла.

12. Оскільки житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , належать йому на праві приватної власності на підставі дійсних та законних правочинів - договорів № 306 та № 307, відповідачі у справі не є членами його сім`ї, добровільної згоди на перебування/проживання у житловому будинку відповідачів він, як власник, не надавав, спільне господарство з ними не веде, тому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають виселенню з житлового будинку, у якому проживають без будь-якої законної на те підстави.

13. Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог позивач вказав, що зі змісту відзиву ОСОБА_3 він дізнався, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності, окрім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживаються також син ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сестра ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

14. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, який належить йому на праві приватної власності на підставі договору № 306, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_1 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 7, 8, т. 2 а. с. 84, 85).

15. У квітні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності.

16. Зустрічний позов мотивовано тим, що 12 серпня 1994 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_8 , про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 1627, після укладання якого ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ». За час шлюбу у ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_4 . Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_8 удочерив доньку ОСОБА_2 від попереднього шлюбу ОСОБА_3 .

17. У той же час, ОСОБА_8 мав сина від попереднього шлюбу - ОСОБА_1 .

18. 04 червня 1998 року ОСОБА_2 повернула собі дівоче прізвище « ОСОБА_2 ».

19. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, не залишивши заповіту. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадковували майно ОСОБА_8 у рівних частках за законом. Розподіл спадкового майна був здійснений у судовому порядку. Спірний будинок та земельна ділянка не були предметом розподілу.

20. За життя ОСОБА_8 звертався до свого близького друга ОСОБА_6 , який з ним працював, з проханням формально оформити на себе в постійне користування земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку для його родини, яка у подальшому буде виділена, та бути його довіреною особою з цього приводу, на що ОСОБА_6 погодився.

21. ОСОБА_6 не є первинним власником житлового будинку та земельної ділянки, а лише здійснював управління вказаним майном на підставі усного договору управління майном, укладеного із ОСОБА_8 .

22. У період з 2008-2010 років коли будинок було побудовано та повністю облаштовано ОСОБА_8 та його дружиною (до його державної реєстрації). У подружжя ОСОБА_2 вже виникло право власності на всі матеріали, обладнання, елементи облаштування тощо, які були використані в процесі будівництва будинку.

23. Враховуючи наведені обставини, позивачі за зустрічним позовом просили суд:

- визнати право спільної сумісної власності на 7/8 часток за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на земельну ділянку, загальною площею 0,2 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати право спільної сумісної власності на 7/8 часток за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 137-156).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

24. Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 03 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнив частково.

Визнав право власності за ОСОБА_2 на 5/8 часток земельної ділянки, загальною площею 0,2 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224).

Визнав право власності за ОСОБА_3 на 1/8 частки земельної ділянки, загальною площею 0,2 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224).

Визнав право власності за ОСОБА_4 на 1/8 частки земельної ділянки, загальною площею 0,2 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224).

Визнав право власності за ОСОБА_2 на 5/8 часток житлового будинку, загальною площею 464,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224).

Визнав право власності за ОСОБА_3 на 1/8 частки житлового будинку, загальною площею 464,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224).

Визнав право власності за ОСОБА_4 на 1/8 частки житлового будинку, загальною площею 464,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224).

Вирішив питання про розподіл судових витрат (т. 5 а. с. 39-58).

25. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі показань свідків та письмових доказів у їх сукупності встановлено, що померлий ОСОБА_8 вирішив оформити право постійного користування земельною ділянкою для будівництва ним житлового будинку на свого друга ОСОБА_6 .

26. Після завершення будівництва будинку приблизно з 2008 року ОСОБА_8 разом із дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_4 постійно проживали за вказаною адресою. Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірному будинку постійно проживала ОСОБА_2 та в різні проміжки часу її доньки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з її сином ОСОБА_5 . ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_11 у спірному будинку ніколи не проживали.

27. На підтвердження факту постійного проживання у житловому будинку ОСОБА_2 та членами її родини надано акти від 26 червня 2020 року про фактичне місце проживання, які були складені депутатами селищної ради с. Софіївська Борщагівка, лист Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 02 липня 2020 року № 446, письмові пояснення свідків.

28. Надані позивачами за зустрічним позовом письмові докази (договір пожежного спостереження від 27 квітня 2010 року № 3614-4055, договір на централізовану охорону об`єкту № 3614-5030 від 27 квітня 2010 року, розписки ОСОБА_12 про отримання ним оплати, акт вводу до експлуатації охоронної та тривожної сигналізації, технічного стану об`єкту від 29 квітня 2010 року, рахунків, актів виконаних робіт, квитанцій про оплату за надані послуги з технічної охорони будинку, договір від 28 липня 2009 року № 75355 та угода з ВАТ «Укртелеком», акт від 21 травня 2010 року щодо монтажу та здійсненню пуско-налагоджувальних робіт технологічного обладнання у побудованому басейні на об`єкті «Житловий будинок по АДРЕСА_1 », договір від 01 січня 2010 року щодо надання послуг з озеленення прибудинкової території, договори щодо надання послуг доступу у мережу інтернет, послуг щодо сервісного обслуговування систем кондиціювання) додатково підтверджують лише факт проживання в будинку ОСОБА_8 .

29. У такий спосіб відбувалася легалізація раніше збудованого спірного будинку, оскільки побудувати з самого початку і до готовності до експлуатації житловий будинок, площею 464,2 кв. м, є фізично неможливим за такий короткий проміжок часу.

30. Реєстрація за ОСОБА_6 спірного будинку є послідовним завершенням номінального володіння спірними земельною ділянкою та будинком номінальною реєстрацією за ОСОБА_6 права власності на них. На це додатково вказує послідовне не відображення ОСОБА_6 в його деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спірних будинку та земельної ділянки.

31. ОСОБА_1 на переконання суду першої інстанції є номінальним власником спірних будинку та земельної ділянки не лише через номінальний статус власності ОСОБА_6 на вказані об`єкти нерухомого майна, а й самостійно з окремих додаткових підстав.

32. Так, ОСОБА_1 не довів джерело походження 3,17 млн грн на придбання спірних будинку та земельної ділянки.

33. Оцінку доказів, на підставі яких встановлені фактичні обставини справи, судом здійснено з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», що відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду.

34. Київський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - Власюк Д. В. , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року задовольнив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив. Усунув перешкоди у користуванні житловим будинком, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору від 14 березня 2019 року № 306, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вселив ОСОБА_1 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишив без задоволення (т. 5 а. с. 236-240).

35. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази законного набуття права власності на спірні земельну ділянку та житловий будинок у встановленому законом порядку: рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про надання ОСОБА_6 права постійного користування земельною ділянкою; свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_6 у 2015 році; декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, подані ОСОБА_6 ; свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане ОСОБА_6 у 2015 році; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу від 14 березня 2019 року № 306 та № 307, за якими ОСОБА_6 продав спірне майно ОСОБА_1 ; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують державну реєстрацію права власності спочатку за ОСОБА_6 , а згодом - за ОСОБА_1 .

36. Зазначені документи повністю відповідають вимогам статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки право власності набуте на підставі правочинів, що не заборонені законом, і їх незаконність судом не встановлена.

37. Суд першої інстанції безпідставно віддав перевагу стандарту доказування «вірогідність доказів» перед прямими письмовими доказами, які підтверджують легітимне набуття та державну реєстрацію права власності.

38. Висновок суду про «номінальне володіння» ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не ґрунтується на належних доказах і суперечить змісту укладених правочинів. Наявність дружніх стосунків між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 сама по собі не є підставою для визнання дійсних правочинів фіктивними чи номінальними. При цьому, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не оспорюють договори купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 землі і будинку, звертаючись з позовом про визнання права власності.

39. Судом встановлено, що 14 березня 2019 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу № 306 та № 307 придбав у ОСОБА_6 (за згодою його дружини ОСОБА_7 ) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:018:5029 та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

40. На підставі зазначених договорів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

41. Домоволодіння було придбано ОСОБА_1 у первинного власника - ОСОБА_6 , який на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради 1998 року набув право постійного користування земельною ділянкою, після завершення будівництва у 2015 році у встановленому законом порядку ввів будинок в експлуатацію та оформив свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно.

42. Усі зазначені правочини (договори купівлі-продажу від 14 березня 2019 року № 306, № 307) є чинними, нотаріально посвідченими, не визнані недійсними.

43. Рішення суду першої інстанції не містить висновків про недійсність чи нікчемність правочинів, рішень, документів щодо набуття права власності.

44. При цьому факт набуття ОСОБА_6 у 2015 році права власності на будинок та земельну ділянку відповідачами протягом шести років не оскаржувався і не ставився під сумнів.

45. Водночас, земельна ділянка приватизована ОСОБА_6 на себе одноосібно, а будинку взагалі не існувало, всі юридичні дії ОСОБА_6 щодо оформлення майна виключно на себе жодним чином не носять характеру правовідносин щодо управління майном.

46. З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального права (статті 328, 331, 392 ЦК України, статті 61 Сімейного кодексу України, статті 1218, 1261 ЦК України), а також вимогам процесуального закону щодо оцінки доказів (статті 76, 77, 81, 263 ЦПК України), у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності, що заявлені у порядку спадкування задоволенню не підлягають.

47. Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у спірному будинку без будь-якої законної підстави. Вони не є членами сім`ї власника, не мають з ним спільного господарства, не набули права користування цим майном на підставі договору, заповіту, рішення суду чи у інший передбачений законом способу. Не зареєстровані за адресою спірного будинку, забезпечені іншим житлом на праві власності, користування.

48. Враховуючи, що відповідачі за первісним позовом не мають жодних правових підстав для проживання у спірному будинку, продовжують чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні своїм майном та відмовляються добровільно звільнити приміщення, їх виселення є єдиним ефективним способом захисту порушеного права власності.

49. Київський апеляційний суд додатковою постановою від 25 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - Власюк Д. В. , про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Виніс додаткову постанову, якою стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 15 400,00 грн витрат на професійну правову допомогу в Києво-Святошинському районному суді, тобто по 3 850,00 грн з кожного. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу в Київському апеляційному суді, тобто по 500,00 грн з кожного (т. 6 а. с. 74-76).

50. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що неподання попереднього розрахунку за новими домовленостями сторін, які виникли протягом чотирьох років розгляду справи суді першої інстанції, фактично є порушенням вимог щодо подання заяви про розподіл судових витрат у відповідній інстанції, сторона знала про них у 2020 - 2022 роках, становить перешкоду для протилежної сторони щодо оцінки ризиків програшу у суді, можливості відмови від позову та прийняття умов мирової угоди у випадку отримання такої пропозиції. Крім того, така заявлена сума у одинадцять разів перевищує суму витрат, заявлену у позові. Апеляційний суд дійшов висновку про відшкодування 15 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції.

51. З урахуванням складності справи, обсягу та характеру виконаних процесуальних дій, тривалості судових засідань, а також керуючись принципами співмірності, розумності та справедливості (статті 133, 137, 141 ЦПК України), апеляційний суд вважав обґрунтованим та співмірним стягнути витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 2 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

52. 13 квітня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

53. 24 квітня 2026 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., засобами поштового зв`язку надійшли доповнення до касаційної скарги.

54. Касаційна скарга та доповнення до неї мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив встановлені ним та судом першої інстанції обставини, зокрема, але не виключно показання свідків.

55. Суд апеляційної інстанції вказує на декларації про початок будівництва та готовність об`єкта до експлуатації 2015 року як на беззаперечну обставину, що підтверджує будівництво спірного будинку ОСОБА_6 у 2015 році, залишаючи поза увагою встановлений факт будівництва будинку ще за життя ОСОБА_8 , тобто до 2011 року, зокрема встановлений на підставі пункту 7 заяви свідка ОСОБА_6 у відповідь на поставлені йому питання у позові про визнання права власності.

56. Не викликало критичної оцінки суду апеляційної інстанції й фізична неможливість побудувати капітальну споруду, площею 400 кв. м, за півтора місяці в 2015 році. Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що таким чином відбулася легалізація раніше побудованого будинку. Натомість цей висновок суд апеляційної інстанції помилково інтерпретував так, що суд не є органом легалізації тих правовідносин, які сторони самі створили. Натомість суд першої інстанції нічого не легалізував, він лише зробив висновок про те, що за наданими документами, зокрема, деклараціями про початок будівництва та готовність об`єкта до експлуатації відбулася легалізація раніше збудованого ОСОБА_8 будинку.

57. Щодо відсутності висновків про недійсність чи нікчемність правочинів, рішень, документів щодо набуття права власності, то цього не потрібно для захисту права власності у судовому порядку. Так само як і при іншому способі захисту порушених прав власника, коли Велика Палата Верховного Суду підтримує усталену практику щодо відсутності потреби й неефективності для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.

58. 06 червня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., у якому останній просить касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

59. Відзив мотивовано тим, що доводи позивачів за зустрічним позовом про наявність усних домовленостей між покійним ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також про існування між ними «правовідносин номінальної власності», не можуть розглядатися як підстава виникнення права власності, оскільки по-перше будь-які усні домовленості (правочини) щодо вирішення подальшої долі нерухомого майна (навіть якщо припустити, що такі мали місце) є нікчемними в силу приписів статті 220 ЦК України внаслідок недотримання ними обов`язкової письмової форми та нотаріального посвідчення, по-друге у чинному законодавстві та зокрема статтях 328, 331 ЦК України серед підстав набуття права власності на нерухоме майно відсутні будь-які «правовідносини номінальної власності» і взагалі відсутнє саме визначення поняття «правовідносини номінальної власності» щодо нерухомого майна.

60. ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7 існування будь-яких подібних договорів чи домовленостей з ОСОБА_8 категорично заперечують та стверджують, що право на забудову ділянки нікому не передавали, а будинок був ним збудований самостійно та за власні кошти на власній земельній ділянці. Таку позицію подружжя ОСОБА_14 підтвердило також і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в своїх письмових поясненнях. При цьому позивачі дійсно тривалий час проживали у спірному будинку, однак відносини, що мали місце між ними та власниками домоволодіння - подружжям ОСОБА_14 мали характер орендних.

61. ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку за рішенням органу місцевого самоврядування - Софіївсько-Борщагівської сільської ради, спочатку отримавши державний акт про право власності на земельну ділянку, який 22 вересня 2015 року був замінений на свідоцтво про право власності на нерухоме майна серії НОМЕР_1 . Після завершення подружжям ОСОБА_14 будівництва будинку він був введений в експлуатацію шляхом реєстрації в Державній архітектурно-будівельній інспекції декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02 листопада 2015 року № КС142153061475, на підставі чого в подальшому було оформлено свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 та 22 листопада 2015 року право власності ОСОБА_6 на житловий будинок було зареєстровано Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 12220856, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 786630232224.

62. Усі наведені документи та рішення, що були підставою набуття права власності ОСОБА_6 спірного домоволодіння є чинними, а їх законність та дійсність ніколи та ніким не ставилась під сумнів, у тому числі в судовому порядку.

63. У подальшому 14 березня 2019 року спірне домоволодіння було придбано ОСОБА_15 у первинних співвласників - подружжя ОСОБА_14 за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В.

64. Вказані правочини є чинними, позивачами за зустрічним позовом чи іншими особами не оскаржувалися, не визнанні судом недійсними та не мають жодних ознак нікчемності.

65. Таким чином, право власності на домоволодіння первинних власників - подружжя ОСОБА_14 , а також право власності ОСОБА_1 було набуте на підставі належних та передбачених законом документів і правочинів, які є чинними та їх незаконність судом не встановлена.

66. Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 392 ЦК України у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування вказаної норми, зокрема, у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 923/1283/16, від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18, від 02 червня 2021 року у справі № 161/3139/20.

67. 09 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, в якій просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути із відповідачів за первісним позовом на користь ОСОБА_1 174 143,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в Києво-Святошинському районному суді Київської області та 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в Київському апеляційному суді.

68. Касаційна скарга мотивована тим, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат за новими домовленостями не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

69. ОСОБА_1 не міг передбачити, що справа буде розглядатися в Києво-Святошинському суді Київської області протягом 5,5 років з порушенням розумних строків розгляду справи.

70. Гошко М. А. погодив із адвокатом фіксований розмір його гонорару, тому не подання детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням того, скільки годин адвокат витратив на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії чи складення документу, не має правового значення для вирішення питання про компенсацію ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

71. 23 липня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник - адвокат Жигіль Г. В., у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., залишити без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

72. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та фактично спрямовані на повторну оцінку доказів і визначення іншого розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

73. Тривалість розгляду справи могла спричинити додаткові витрати, однак сама по собі не пояснює, чому сторони не уточнювали їх орієнтовного розміру. Як установив апеляційний суд домовленості, заявки та додаткові угоди виникли у 2020-2022 роках, але документи на суму 172 143,00 грн були подані лише 27 січня 2024 року. Загальна заява від 15 листопада 2023 року про майбутні «значні додаткові витрати» без зазначення суми не дала іншій стороні можливості оцінити реальний ризик їх стягнення.

74. Також у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, у разі заявлення таких ОСОБА_1 .

Провадження у суді касаційної інстанції

75. Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

76. Верховний Суд ухвалою від 08 липня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року.

77. У липні 2026 року матеріали цивільної справи № 369/1446/20 надійшли до Верховного Суду.

78. Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

79. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 392 ЦК України в контексті правовідносин номінальної власності, коли номінальний власник видає себе за дійсного власника, чим порушує право реального власника та його спадкоємців (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

80. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., посилається на те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19, від 06 листопада 2024 року у справі № 753/369/21, від 26 січня 2026 року у справі № 367/4064/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

81. Також як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 141 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

82. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 серпня 1994 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, після якого прізвищем чоловіка залишилося « ОСОБА_2 », а прізвищем дружини стало « ОСОБА_2 », що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про одруження від 08 квітня 2003 року серії НОМЕР_3 (т. 1 матеріалів цивільної справи а. с. 78).

83. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 січня 2011 року серії НОМЕР_4 (т. 1 матеріалів цивільної справи а. с. 79).

84. ОСОБА_8 заповіту не складав.

85. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_8 , які разом з його дружиною ОСОБА_2 успадкували за законом рівні частки у належному ОСОБА_8 майні після його смерті.

86. Зазначені обставини встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2012 року у справі № 2-2197/12 (т. 3 а. с. 25-27) та рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 серпня 2012 року у справі № 1620/1470/2012.

87. Оспорювані житловий будинок та земельна ділянка до складу спадкового майна не входили.

88. ОСОБА_6 та ОСОБА_8 разом працювали у Вишневій міській раді Києво-Святошинського району Київської області та мали дружні стосунки. Ці обставини визнаються позивачами за позовом про право власності та ОСОБА_6 у відзиві на позовну заяву.

89. ОСОБА_6 отримав у постійне користування земельну ділянку, площею 0,2 га, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, за адресою: АДРЕСА_1 , за рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради.

90. 22 вересня 2015 року Реєстраційна служба Макарівського районного управління юстиції в Київській області видала свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , яким за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 матеріалів зустрічного позову а. с. 105).

91. 29 вересня 2015 року ОСОБА_6 подав до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області декларацію про початок будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 165-168).

92. 02 листопада 2015 року ОСОБА_6 подав до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 159-164).

93. 14 березня 2019 року за договорами купівлі-продажу, що зареєстровані за № 306, № 307 та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В., ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 9-21).

94. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_18 повідомив, що до нього особисто, як до сільського голови села Софіївська Борщагівка наприкінці 1997 року звертався ОСОБА_8 за отриманням у постійне користування земельної ділянки для будівництва ним будинку. З посиланням на дружні відносини із ОСОБА_6 та без уточнення «різних» причин для такого рішення ОСОБА_8 попросив його оформити право користування земельною ділянкою на ОСОБА_6 .

95. На уточнюючі питання свідок ОСОБА_18 дав відповіді по те, що ОСОБА_6 з приводу оформлення земельної ділянки до нього ніколи не звертався, а він чітко розумів, що земельна ділянка виділяється під будівництво саме ОСОБА_8 .

96. Також свідок ОСОБА_18 повідомив, що саме ОСОБА_8 особисто будував будинок, що він сприймав особисто, оскільки неодноразово бував у будинку як під час будівництва, так і по його завершенню на запрошення ОСОБА_8 .

97. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_19 повідомив про політичні мотиви рішення ОСОБА_8 про оформлення права користування земельною ділянкою на ОСОБА_6 (побоювання політичного переслідування з боку опонентів). ОСОБА_20 перебував в дружніх відносинах із ОСОБА_8 , сприймав ці відомості від нього безпосередньо.

98. ОСОБА_20 також повідомив, що перебуває в дружніх відносинах з ОСОБА_6 , який йому особисто підтверджував, що є номінальним власником спірного будинку, який на той момент ще будувався, зокрема казав у 2006 році, що якщо він не отримає якусь посаду у виконкомі, то не відасть ОСОБА_8 його будинок.

99. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_21 повідомив, що з ОСОБА_8 він знайомий приблизно з 2000 року, а також знайомий із ОСОБА_6 , з яким вони працювали у міській раді. ОСОБА_21 заявив, що особисто під час відвідування будинку ОСОБА_8 чув від ОСОБА_6 , що це дім ОСОБА_8

100. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_22 повідомив, що він проживає безпосередньо поруч із спірним будинком у будинку АДРЕСА_2 . Свій будинок почав будувати в 1999 році і безпосередньо бачив, як ОСОБА_8 трохи пізніше за нього приблизно в 2000 році розпочинав і здійснював будівництво свого будинку. На уточнюючі питання ОСОБА_23 пояснив, що майже кожного дня бачив, як ОСОБА_8 на початку дня заїжджав і організовував роботу будівельників. Він це бачив особисто, оскільки спочатку в будинку взагалі не було воріт, а потім він бачив, що відбувається на території сусіднього домоволодіння незважаючи на паркан через вище розташування його будинку по відношенню до будинку ОСОБА_8 . Також повідомив, що приблизно за сім років від початку будівництва ОСОБА_8 з ОСОБА_2 та дітьми заселилися в будинок, вони познайомилися ближче й підтримували сусідські відносини, час від часу ходили один до одного в гості. Стверджує, що ніхто інший, крім родини ОСОБА_8 в будинку постійно не проживав. З ОСОБА_6 він особисто не знайомий, лише бачив його прізвище в документах при визначенні меж земельних ділянок.

101. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_24 підтвердив, що з ОСОБА_8 він знайомий приблизно з 1984 року, з 1998 року проживає в сусідньому будинку на АДРЕСА_3 . У будинку АДРЕСА_1 постійно проживав ОСОБА_8 з родиною, а про інших осіб йому не відомо. Також повідомив про розмову, що мала місце наприкінці 90-х років, про те, що інший будинок на АДРЕСА_1 ОСОБА_8 збудував для сина, а тепер розпочинає будівництво для себе і доньки.

102. Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_25 повідомила, що вона проживає в сусідньому будинку на АДРЕСА_3 , з ОСОБА_2 познайомилася приблизно у 2010 році, їй відомо про постійне проживання в будинку АДРЕСА_1 лише ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та їх дітей і онука, про проживання в будинку інших осіб їй не відомо.

103. Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_26 повідомив, що приблизно з 1994 року знає ОСОБА_8 , з яким перебував в дружніх відносинах. ОСОБА_8 радився з ним з приводу будівництва в майбутньому будинку для проживання з сім`єю, ще до початку будівництва, коли вони жили в квартирі. При цьому йому не відомо про будь-яке відношення інших осіб до спірного будинку, зокрема про те, що ОСОБА_4 орендував свій будинок і збирався його викупити.

104. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_27 повідомив, що протягом тривалого роках часу у 2004-2008 роках виконував електромонтажні роботи у спірному будинку. Завдання отримував від ОСОБА_2 , вона з ним і розраховувалася за виконані роботи. Ніхто інший з приводу його роботи з ним не спілкувався та її не оплачував. ОСОБА_6 він не знає. З ОСОБА_8 бачився рідко, але бачив, що він проживає в будинку, як і мама ОСОБА_2 .

105. Допитаний в судовому засідання в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_27 повідомив, що виконував різні будівельні роботи у спірному будинку як до початку проживання в ньому ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , так і після 2007 року, коли вони вже проживали в будинку, а його викликали для виконання дрібних робіт. Заявки на будівельні роботи та їх оплату здійснювали виключно ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 він не знає.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Щодо вимог про визнання права власності на спірне домоволодіння

106. Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

107. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

108. Відповідно до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

109. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

110. У постановах від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та від 16 грудня 2015 року № 6-2710цс15 Верховний Суд України дійшов висновків, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві власності.

111. Аналіз положень статті 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

112. Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

113. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі за зустрічним позовом посилалися на те, що спірний будинок був збудований ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у період їх перебування у шлюбі за спільні кошти, тоді як між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 склалися правовідносини з управління майном на підставі усного договору управління.

114. У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що ОСОБА_6 на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради отримав у постійне користування земельну ділянку, площею 0,2 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:018:5029, за адресою: АДРЕСА_1 , та 22 вересня 2015 року Реєстраційна служба Макарівського районного управління юстиції Київської області на заміну втраченого державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 925056, виданого 12 грудня 2012 року управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, видала на ім`я ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 .

115. 29 вересня 2015 року ОСОБА_6 подав до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області декларацію про початок будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

116. 02 листопада 2015 року ОСОБА_6 подав до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_4 . Право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_6 25 листопада 2015 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , виданого 25 листопада 2015 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області.

118. Таким чином, у справі встановлено, що після введення спірного будинку в експлуатацію здійснена державна реєстрація на ім`я ОСОБА_6 , вказаний юридичний факт сторонами не оспорювався, а отже і набуття права власності на спірне домоволодіння ОСОБА_6 вважається правомірним.

119. У подальшому 14 березня 2019 року за договорами купівлі-продажу № 306, № 307 ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

120. Зазначені договори купівлі-продажу № 306, № 307 є дійсними, позивачами за зустрічним позовом чи іншими особами у судовому порядку не оспорювалися.

121. На підставі зазначених договорів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

122. Таким чином, право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_6 та у подальшому за ОСОБА_8 набуто у передбачений законом спосіб.

123. Відхиляючи доводи позивачів за зустрічним позовом про те, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 існували правовідносини з управління майном, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що такі обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, всі юридичні дії ОСОБА_6 щодо оформлення майна виключно на себе жодним чином не носять характеру правовідносин щодо управління майном.

124. Доводи позивачів за зустрічним позовом про «номінальне володіння» спірним будинком ОСОБА_6 та ОСОБА_1 суперечать змісту рішенням та правочинам, на підставі яких останні набули право власності на спірне домоволодіння. Державна реєстрація права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а також договори купівлі-продажу № 306, № 307 не оспорювалися позивачами за зустрічним позов чи іншими особами, а тому їх правомірність не може ставитися під сумнів.

125. Посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що спірний будинок було збудовано ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у період їх перебування у шлюбі за спільні кошти, не можуть бути правовою підставою для визнання за ними права власності на спірний будинок, оскільки у справі встановлено, що право власності ОСОБА_6 та у подальшому ОСОБА_1 на спірний будинок набуто у встановленому законом порядку. Водночас, у справі не встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_2 здійснили будівництво спірного будинку з дотриманням вимог законодавства та провели державну реєстрацію права власності на новостворене майно за собою, а тому суд не вправі «легалізувати» це майно шляхом визнання за ними права власності в обхід існуючих державних процедур.

126. При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що факт набуття ОСОБА_6 у 2015 році права власності на спірний будинок та земельну ділянку позивачами за зустрічним позовом протягом шести років не оскаржувався і не ставився під сумнів.

127. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивачів за зустрічним позовом про визнання за ними права власності на спірне домоволодіння недоведені та необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

128. Підставами касаційного оскарження заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

129. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

130. Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

131. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановленні фактичні обставини справи.

132. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 392 ЦК України в контексті правовідносин номінальної власності, коли номінальний власник видає себе за дійсного власника, чим порушує право реального власника та його спадкоємців.

133. Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції винесена за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказають на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

134. При цьому, Верховний Суд вже неодноразово робив висновки щодо застосування положень статті 392 ЦК України, зокрема, у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 161/3139/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 205/8312/17.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення

135. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

136. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

137. Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України, чинний на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

138. Відповідно до статті 150 ЖК України (чинний на момент розгляду справи судом першої інстанції) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

139. Згідно зі статтею 156 ЖК України (чинний на момент розгляду справи судом першої інстанції) члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

140. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї.

141. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

142. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

143. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

144. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

145. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

146. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

147. Особливості права користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

148. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

149. У частині першій статті 402 ЦК України зазначено, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

150. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

151. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

152. Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України (чинний на момент розгляду справи судом першої інстанції) з урахуванням положень частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

153. Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що право членів сім`ї власника житла користуватись цим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на житло в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

154. Права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідними від права самого власника.

155. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс1, а також у постановах Верховного Суду від15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 320/13248/14-ц, від 04 липня 2023 року в справі № 522/16228/19-ц.

156. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

157. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під майном також розуміють майнові права.

158. Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

159. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

160. Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

161. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

162. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

163. Отже, під час вирішення справи про виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

164. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України (чинний на момент розгляду справи судом першої інстанції) вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

165. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування житлом.

166. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

167. У рішенні від 03 вересня 2026 року у справі «Ситник проти України» (заява № 47789/18) ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме на заявника було покладено непропорційний та надмірний тягар, що поклав на нього основну частину соціальних і фінансових витрат щодо забезпечення житлом попередніх власників, унаслідок чого не було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та захистом права власності заявника. ЄСПЛ вказав, що житловий кодекс не визначав, хто саме повинен забезпечити альтернативним житлом колишніх власників, що фактично покладало весь фінансовий і соціальний тягар на нового приватного власника.

168. У справі, що переглядається у касаційному порядку, встановлено, що ОСОБА_1 є законним власником спірного житлового будинку та земельної ділянки на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 14 березня 2019 року № 306 та № 307, право власності якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 зареєстрований у спірному будинку.

169. Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у спірному будинку без будь-якої законної підстави, вони не є членами сім`ї власника, не мають з ним спільного господарства, не набули права користування цим майном на підставі договору, заповіту, рішення суду чи у інший передбачений законом способу, не зареєстровані за адресою спірного будинку, забезпечені іншим житлом на праві власності, користування.

170. Крім того, попередній власник спірного домоволодіння - ОСОБА_6 не є членом сім`ї відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а тому відсутні підстави вважати, що останні вселилися у спірне домоволодіння за згодою власника, членами сім`ї якого вони були.

171. Також відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 забезпечені на праві власності, користування іншим житлом, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т. 1 а. с. 23-26).

172. Відповідачі за первісним позовом перешкоджають власнику у здійсненні його правомочностей щодо користування та володіння спірним домоволодінням, зокрема, змінили замки, вчиняють перешкоди при спробах ОСОБА_1 увійти до будинку.

173. Враховуючи те, що відповідачі за первісним позовом проживають у спірному будинку без будь-якої законної підстави, не є членами сім`ї ОСОБА_1 , між ними відсутні договірні відносини щодо користування спірним домоволодінням, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про усунення йому перешкод у користуванні спірним будинком шляхом виселення відповідачів за зустрічним позовом із нього.

174. Також колегія суддів вважає, що тривалий строк користування відповідачами за первісним позовом спірним майном, враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

175. Такий висновок суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 11 вересня 2024 року у справі № 523/3696/18.

176. Виселення відповідачів за первісним позовом зі спірного будинку переслідує легітимну мету і таке виселення відповідає критерію пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, оскільки відповідачі за первісним позовом забезпечені іншим житлом на праві власності, користування, а тому не позбавляються права на житло.

177. Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальов С. В., не містить доводів щодо незгоди із висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення.

Щодо касаційного перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції

178. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

179. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

180. У частинах другій-четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

181. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

182. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

183. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

184. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

185. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, керуючись умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

186. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

187. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

188. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

189. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

190. Так, згідно з частиною другою статті 134 ЦПК України в разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

191. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

192. Сам собою факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом із першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні.

193. Аналогічні висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, викладено у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 08 березня 2023 року у справі № 755/7694/20 та інших.

194. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування частини другої статті 134 ЦПК України (частини другої статті 124 ГПК України) належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників (постанови Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 903/753/22, від 16 квітня 2025 року у справі № 904/142/22, від 08 червня 2021 року у справі № 910/3419/20, від 20 липня 2021 року у справі № 914/2531/19).

195. За змістом частини четвертої статті 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

196. Хоча сторони у справі не обмежені законом у праві на відшкодування судових витрат у розмірі, більшому за зазначений у попередньому (орієнтовному) розрахунку, таке право не є абсолютним. Воно підлягає реалізації лише за умови належного обґрунтування збільшення розміру витрат порівняно з попередньо визначеним розміром, зазначеним у першій заяві по суті спору (див. постанову Верховного Суду від 29 червня 2026 року у справі № 361/10300/21).

197. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час звернення до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення у січні 2020 року ОСОБА_1 надав копію договору про надання правової допомоги від 08 січня 2020 року № 176-ЖВ-АО, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Сенсум» та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 32-35), копію акта приймання юридичних послуг від 17 січня 2020 року № 1-ЖВ згідно договору про надання правової допомоги від 08 січня 2020 року № 176-ЖВ-АО на суму 15 400,00 грн. (т. 1 а. с. 39).

198. Водночас, у справі № 369/5483/21 (про визнання права власності) ОСОБА_1 не зазначив орієнтовний розмір витрат на правову допомогу у першому процесуальному документі по суті цієї справи.

199. 27 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник - адвокат Власюк Д. В., подав до суду детальний опис наданих послуг в об`єднаному проваджені у справі № 369/1446/20, копії актів приймання юридичних послуг від 25 січня 2024 року № 2-ЖВ, № 3-ЖВ на загальну суму 142 143,00 грн (т. 4 а. с. 172-180).

200. Крім того, 01 листопада 2022 року між адвокатом Власюком Д. В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 25 (т. 4 а. с. 183).

201. Згідно з актом приймання-передачі від 25 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року № 25, додаткової угоди від 01 листопада 2022 року № 1 загальна вартість послуг, наданих адвокатом Власюком Д. В., складає 30 000,00 грн (т. 4 а. с. 181).

202. Представник ОСОБА_2 - адвокат Жигіль Г. В. подав заперечення проти заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких просив зменшити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу щонайбільше до 25 000,00 грн, вважаючи його явно завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності.

203. Врахувавши неподання ОСОБА_1 попереднього розрахунку за новими домовленостями сторін, які виникли протягом чотирьох років розгляду справи суді першої інстанції, що фактично є порушенням вимог щодо подання заяви про розподіл судових витрат у відповідній інстанції, сторона знала про них у 2020 - 2022 роках, що становить перешкоду для протилежної сторони щодо оцінки ризиків програшу у суді, можливості відмови від позову та прийняття умов мирової угоди у випадку отримання такої пропозиції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідачів за первісним позовом на користь ОСОБА_1 понесених в суді першої інстанції витрат на правничу допомогу в розмірі 15 400,00 грн.

204. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 жовтня 2025 року між адвокатом Власюком Д. В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2025 року № 25, в якій визначили, що розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 50 000,00 грн (т. 6 а. с. 8). 06 квітня 2026 року адвокат Власюк Д. В. та ОСОБА_1 склали акт приймання-передачі № 2 до договору про надання правничої допомоги від 01 листопада 2022 року № 25, в якій загальну вартість наданих послуг визначили в сумі 50 000,00 грн (т. 6 а. с. 9).

205. З урахуванням складності справи, обсягу та характеру виконаних процесуальних дій, тривалості судових засідань, взявши до уваги те, що в суді апеляційної інстанції було лише два судових засідання, одне з яких було відкладено, не надання стороною детального обсягу робіт та їх вартості, витраченого часу, а також керуючись принципами співмірності, розумності та справедливості (статті 133, 137, 141 ЦПК України), суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим та співмірним стягнути витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 2 000,00 грн.

206. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції.

207. Суд касаційної інстанції зауважує, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 89, 229 ЦПК України.

208. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 400 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 904/142/22).

209. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19, від 06 листопада 2024 року у справі № 753/369/21, від 26 січня 2026 року у справі № 367/4064/21, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначених заявником справах та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними.

210. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 141 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування вказаної норми, зокрема, у постанові від 29 червня 2026 року у справі № 361/10300/21.

211. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження.

212. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

213. Підстав для виходу за межі доводів касаційних скарг судом касаційної інстанції не встановлено.

214. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

215. Доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

216. 07 червня 2026 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Власюк Д. В., надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій останній просить стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді.

217. До зазначеної заяви додано копії договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року № 25, додаткової угоди від 01 червня 2026 року № 3 до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року № 25, акта приймання-передачі від 07 червня 2026 року № 3 до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року № 25.

218. У відзиві на касаційну скаргу, який поданий ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник - адвокат Жигіль Г. В., заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції.

219. Врахувавши складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції з 25 000,00 грн до 5 000,00 грн.

220. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн, тобто по 1 250,00 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік

+