КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/14040/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 761/32332/25
05 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хорольського Ігоря Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мальцева Д.О., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 128 013,01 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 - виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою, проте внаслідок неналежної оплати за надані послуги у нього утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі, яку позивач просить стягнути з останнього на свою користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 113 083,71 грн та судовий збір у розмірі 2674,86 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 25 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хорольський І. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та змінити, ухваливши в цій частині нове рішення, зменшивши загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» до 74 787,02 грн, яка складається з чистого боргу за опалення, фактично спожиту за лічильником гарячу воду та абонентське обслуговування, у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та пені у сумі 19 177,57 грн - відмовити в повному обсязі, здійснити перерозподіл судових витрат судового збору за першу інстанцію пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні всіх обставив справи, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції погодився з розрахунками позивача, які базувалися на нормах споживання (або за показниками загальнобудинкового лічильника), не прийнявши до уваги той факт, що квартира АДРЕСА_2 , обладнана індивідуальним сертифікованим і повіреним засобом обліку гарячої води, про що зазначалося у відзиві на позовну заяву, наданому відповідачем.
Натомість, суд першої інстанції вказав, що відповідачем не надано доказів сплати коштів за фактично отримані житлово-комунальні послуги у зазначений період, і на цій підставі визнав розрахунок позивача належним.
Такий висновок суду є абсолютно помилковим і суперечить базовим принципам цивільного судочинства та спеціального законодавства у сфері житлово-комунального господарства.
Суд першої інстанції, стягнувши з відповідача заборгованість за постачання гарячої води у розмірах, вирахуваних позивачем за загальною нормою, поклав на відповідача обов`язок сплатити за товар (воду), який останній не отримувала.
Наявність діючих свідоцтв про повірку індивідуального лічильника є беззаперечним доказом обсягу споживання, який суд першої інстанції безпідставно відкинув, чим порушив ст. 76, 89 ЦПК України щодо належності та всебічної оцінки доказів.
Суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційну складову боргу, 3% річних та пеню.
Обґрунтовуючи правомірність нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції послався на загальні норми цивільного законодавства та постанову КМУ від 29.12.2023 № 1405. Однак суд не врахував спеціальні норми права, що діяли в Україні під час карантину та діють під час воєнного стану.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У свою чергу, статтею 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, якими, крім іншого, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з позовної заяви, спір між сторонами виник з приводу наявності підстав для сплати відповідачем заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
На підставі договору № 602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 року до дати укладання цього договору - КП «Київтеплоенерго».
«Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки протягом відповідних частин спірного періоду регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Закон № 2189-VIII є чинним у редакції від 15 квітня 2026 року.
Відносини щодо надання послуги з постачання теплової енергії з 01 листопада 2021 року регулюються також Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.
Відповідно до пункту 24 Правил № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплової енергії здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.
За положеннями розділу III Методики № 315 загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії у разі його наявності, після чого відповідний обсяг розподіляється між приміщеннями будівлі у встановленому Методикою порядку.
Правовідносини щодо надання послуги з постачання гарячої води з 01 листопада 2021 року регулюються Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживач щомісяця передає показання вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії виконавцю відповідних комунальних послуг або визначеній власником (співвласниками) іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у спосіб, передбачений договором. Виконавець періодично, не менше одного разу на рік, проводить контрольне зняття показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії у присутності споживача або його представника.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону відповідач, яка є власником квартири АДРЕСА_2 зобов`язана оплачувати отримані житлово-комунальні послуги. У свою чергу, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Судом встановлено, що позивач довів укладення договору і наявність договірних зобов`язань з відповідачем по оплаті наданих позивачем комунальних послуг відповідно до умов договору та за встановленими тарифами.
Відповідачка послуги отримала і не оплатила їх у повному розмірі, а результаті чого має заборгованість по оплаті. Відповідач не довела наявності підстав для звільнення її від обов`язку сплатити за надані їй комунальні послуги, чи для зменшення їх вартості, чи факту ненадання таких послуг.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем виконання зобов`язань по сплаті житлово-комунальних послуг, суд визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості за спожиті послуги.
На спірні правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання.
У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідачів 3% річних, пені та інфляційних втрат від суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки такі нараховані правильно з урахуванням вимог постанови КМУ від 05.03.2022 № 206.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується зі встановленим судом фактом порушення прав позивача, наявністю заборгованості та її розміром в межах позовної давності.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування за послугу з постачання гарячої води за показниками загальнобудинкового лічильника, а не індивідуального лічильника, яким обладнана квартира АДРЕСА_2 , то такі не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу конкретних показань засобу обліку за спірний період: відомостей особистого кабінету, квитанцій чи інших підтверджень прийняття показань, листування з виконавцем, платіжних документів із зазначенням відповідних показань або інших доказів, які дозволяли б установити як сам факт їх передачі, так і конкретні значення показань за відповідні місяці.
Відповідно до пункту 31 Правил № 1182 у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю або іншій особі, яка здійснює розподіл обсягів послуги, показань відповідного вузла обліку, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов`язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем послуги за попередні 12 місяців, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання послуги, але не менше 15 діб.
У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.
Таким чином, сама по собі наявність у квартирі засобу розподільного обліку гарячої води не виключає застосування передбаченого Правилами № 1182 порядку визначення обсягу послуги у разі ненадання споживачем його показань.
Оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами обставини, на які вона безпосередньо посилається в апеляційній скарзі, а саме щомісячної передачі позивачу конкретних показань засобу обліку, сам факт наявності такого засобу обліку не спростовує здійсненого позивачем розрахунку.
Наведені заявником доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та плати за абонентське обслуговування.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Доводів, спрямованих на спростування конкретного арифметичного розрахунку заявлених КП «Київтеплоенерго» інфляційних втрат і трьох процентів річних, апеляційна скарга не містить.
Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Отже, зважаючи на наведене підстави для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року наведені в апеляційній скарзі відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації відповідачам понесених ними судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хорольського Ігоря Володимировича залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий: Судді: