Постанова № 140386229 у справі № 910/2237/24 від 17.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа№ 910/2237/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сковородіної О.М.

Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026

у справі № 910/2237/24 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна»

про стягнення 6732330,00 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» про стягнення штрафних санкцій в сумі 6 732 330,00 грн за договором поставки № 206/22 від 22.02.2022.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач порушив умови укладеного сторонами договору, а саме, зобов`язання щодо поставки товару, яке не виконано, у зв`язку з чим постачальнику були нараховані штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/2237/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції керувався нормами статей 3, 11, 202, 525, 526, 610, 611, 626, 629, 655, 656, 662-664, 651, 712 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 230 Господарського кодексу України та встановленими судом обставинами настання форс-мажорних обставин, підтверджених належними доказами, припиненням зобов`язань за договором у зв`язку з його розірванням, а також відсутністю підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених договором.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/2237/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване нормами статей 123, 126, 129, 244 ГПК України, а також висновками суду першої інстанції про те, що саме у визначеному судом розмірі витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на позивача.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням та додатковим рішенням, Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та скасувати оскаржуване додаткове рішення і прийняти нове, яким відмовити у стягненні судових витрат.

Вважає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, ст. 612, 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та без урахування релевантної практики Верховного Суду, а саме, висновків викладених у постановах від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та ін.

Також, обставини встановлені судом, не підтверджуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення про настання обставин, зазначених у сертифікаті ТПП у встановлений договором строк, а сертифікат про форс-мажорні обставини, в якому зазначений період його дії з 24.02.2022 по 01.06.2022 не може підтверджувати форс- мажорні обставини у період з 02.06.2022 по 30.04.2023.

Наполягаючи на наявності підстав для скасування додаткового рішення, позивач вказує на порушення судом першої інстанції ч. 8 ст. 80, ст. 118, ч. 8 ст.129, ч. 1 ст.221 ГПК України у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду у постановах від 10.01.2024 у справі №285/5547/21, від 25.09.2024 у справі №910/1007/22, від 26.11.2024 у справі №916/2168/22, від 12.12.2024 у справі №911/826/23, від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24, від 16.06.2021 у справі №918/132/20.

Апелянт наголошує, що відповідачем не надано докази понесення ним витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів та не подано заяву із повідомленням суду про поважність причин неможливості їх подання у вказаний строк і необхідність подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Клопотання про поновлення процесуального строку для подання таких доказів з обґрунтуванням поважності причин їх неподання до закінчення судових дебатів у справі також не заявлено.

05.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду, - без змін. Вважає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм матеріального і процесуального права, що стали підставою для апеляційного оскарження.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення, ухваливши нове про відмову у стягненні судових витрат.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 17.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (покупець) був укладений договір поставки № 206/22 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві пересувну автомобільну компресорну станцію (товар), зазначену в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є додатком № 1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.1 передбачено, що ціна цього договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору.

Згідно з п. 7.9 договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Умовами пункту 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно з п. 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу (п. 8.3 договору).

Відповідно до п. 8.4 договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль. В такому випадку договір припиняє свою дію з дати, зазначеної у повідомленні про відмову від договору, але не раніше дати отримання повідомлення.

Відповідно до п. 10.2 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 договору і діє до 31.12.2023.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони визначили: найменування товару - пересувна автомобільна компресорна станція моделі ПАКС-250/10-0,5 (90/10) у кількості 2 шт., загальною вартістю 26 610 000,00 грн (з ПДВ); умови поставки - DDP станція (склад) призначення (згідно Інкотермс, 2010 року); строк поставки товару - відповідно до графіка поставки товару; виробник товару - ТОВ «Далгакиран Компресор Україна»; рік виготовлення товару - не більше 12 місяців з дати виготовлення, та всіх основних складових частин товару на дату поставки, продукція та її складові повинні бути новими, які не були у використанні; реквізити вантажоодержувача - ГПУ «Полтавагазвидобування», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173.

Згідно з графіком поставки товару (додаток № 3 до договору) строк поставки становить 250 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у порушення умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» свої договірні зобов`язання з поставки товару у строк до 31.03.2023 не виконало.

16.08.2023 позивач в особі філії ГУ «Полтавагазвидобування» направив відповідачеві претензію № ПГВ004.1.17-3350 з вимогою про сплату пені в сумі 3 539 130,00 грн (нараховану за період 01.04.2023-11.08.2023) та штрафу в сумі 1 862 700,00 грн, проте відповіді на вказану претензію не отримав.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога про стягнення штрафних санкцій, розмір яких встановлений п.7.9 договору - 6 732 330,00 грн, з яких: 4 869 630,00 грн - пені, 1 862 700,00 грн - штрафу.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 663 Цивільного кодексу України визначає обов`язок продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (покупець) був укладений договір поставки № 206/22 (далі - договір № 206/22), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві - пересувну автомобільну компресорну станцію (товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Так, згідно специфікації (додаток № 1 до договору) сторони визначили:

- найменування товару - пересувна автомобільна компресорна станція моделі ПАКС-250/10-0,5 (90/10) у кількості 2 шт., загальною вартістю 26 610 000,00 грн (з ПДВ);

- умови поставки - DDP станція (склад) призначення (згідно Інкотермс, 2010 року); строк поставки товару - відповідно до графіка поставки товару;

- виробник товару - ТОВ «Далгакиран Компресор Україна»;

- рік виготовлення товару - не більше 12 місяців з дати виготовлення, та всіх основних складових частин товару на дату поставки, продукція та її складові повинні бути новими, які не були у використанні;

- реквізити вантажоодержувача - ГПУ «Полтавагазвидобування», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173.

Згідно з графіком поставки товару (додаток № 3 до договору) строк поставки становить 250 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки.

Матеріалами справи також підтверджується, що в порушення умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» свої договірні зобов`язання з поставки товару у строк до 31.03.2023 не виконало.

16.08.2023 позивач в особі філії ГУ «Полтавагазвидобування» направило відповідачеві претензію № ПГВ004.1.17-3350 з вимогою про сплату пені в сумі 3 539 130,00 грн (нараховану за період 01.04.2023-11.08.2023) та штрафу в сумі 1 862 700,00 грн, проте відповіді на вказану претензію не отримав.

Так, згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України ( який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 7.9 договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідача за договором № 206/22 від 22.02.2022 щодо своєчасної поставки обумовленого договором товару, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбачених п. 7.3 договору пені та штрафу.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №910/2237/24 та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 20.01.2026 зазначив, зокрема, таке: «У цій справі, з огляду на покликання та доводи як позивача, так і відповідача, обставинами, які необхідно встановити та з`ясувати є, зокрема: умови договору поставки; строки виконання зобов`язань; відповідальність за невиконання зобов`язань; підстави для звільнення від відповідальності; порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин; підстави для розірвання договору в односторонньому порядку; порядок такого розірвання; виконання/невиконання умов договору сторонами; наявність/відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій. Водночас, справа №910/15393/23, враховуючи предмет і підстави позову, не містила у собі обставин, які наведені у пункті 8.32 цієї постанови та є вагомими й ключовими для вирішення господарського спору цій справі».

На виконання вказівок, викладених Верховним Судом у постанові від 20.01.2026, суд першої інстанції з`ясував, що відповідно до пункту 1.1. договір поставки № 206/22 постачальник зобов`язується поставити покупцеві пересувну автомобільну компресорну станцію (товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно специфікації (додаток № 1 до договір поставки № 206/22) сторони визначили:

- найменування товару - пересувна автомобільна компресорна станція моделі ПАКС-250/10-0,5 (90/10) у кількості 2 шт., загальною вартістю 26 610 000,00 грн (з ПДВ);

- умови поставки - DDP станція (склад) призначення (згідно Інкотермс, 2010 року); строк поставки товару - відповідно до графіка поставки товару;

- виробник товару - ТОВ «Далгакиран Компресор Україна»;

- рік виготовлення товару - не більше 12 місяців з дати виготовлення, та всіх основних складових частин товару на дату поставки, продукція та її складові повинні бути новими, які не були у використанні;

- реквізити вантажоодержувача - ГПУ «Полтавагазвидобування», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173.

Згідно з графіком поставки товару (додаток № 3 до договору поставки № 206/22) строк поставки становить 250 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки.

Згідно з п. 7.9 договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Умовами пункту 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно з п. 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу (п. 8.3 договору).

Відповідно до п. 8.4 договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль. В такому випадку договір припиняє свою дію з дати зазначеної у повідомленні про відмову від договору, але не раніше дати отримання повідомлення.

З наведеного вбачається, що у відповідача виникає право посилатись на обставини непереборної сили як на підставу звільнення від відповідальності лише у випадку дотримання ним п. 8.2 Договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що порушення зобов`язання за договором сталося з незалежних від нього причин - настання форс-мажорних обставин, (широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України та виробництво комплектуючої частини товару в Республіці Білорусь), про що позивач повідомлявся на його електронну пошту з подальшим наданням сертифікату Херсонської торгово-промислової палати про настання форс-мажорних обставин, що стало також підставою для розірвання договору поставки. За вказаних обставин, на думку відповідача, згідно з п. 8.1 договору він звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося не з його вини, а тому підстав для нарахування штрафних санкцій немає.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який станом як на час розгляду спору у суді першої інстанції так і на час перегляду рішення в апеляційному порядку продовжений відповідними Указами.

Отже, згідно умов п. 8.2 договору поставки № 206/22 відповідач повинен був повідомити позивача про настання обставин, зазначених у сертифікаті, в письмовій формі до 03.03.2022 включно.

Відповідач під час розгляду спору наполягає на тому, що 07.03.2022, в порядку п.8.2. Договору, ним було скеровано на електронну адресу позивача повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих.№1ФМ від 03.03.2022.

Позивач, у свою чергу зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення ТОВ «ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА» такого повідомлення на адресу АТ «Укргазвидобування» у встановлений договором строк, у зв`язку з чим відповідач втратив право посилатися на дію обставин непереборної сили як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань. Позивач зазначає, що відповідач додав лист під назвою «Повідомлення про настання форс-мажорних обставин» за вих. № 1ФМ від 03.03.2022, який адресовано «Всім кого це стосується». У цьому листі зазначається про введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), яка підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 24.02.2022, у зв`язку з чим повідомляє про настання форс-мажорних обставин та тимчасову неможливість виконання зобов`язань за укладеними угодами з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення. Зазначений лист носить загальний інформаційний характер; не містить жодних реквізитів, які б дозволили встановити, що він стосується Акціонерного товариства «Укргазвидобування» та укладеного з ним договору поставки № 206/22 від 22.02.2022. Також позивач звертає увагу, що умовами вищевказаного договору поставки адреса позивача [пошта прихована], з якої, як зазначає відповідач направлений лист № 1ФМ від 03.03.2022, та електронна адреса позивача [пошта прихована], на яку цей лист направлявся, не визначена для листування.

Розглядаючи доводи сторін, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять копію повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих. 1ФМ від 03.03.2022 та роздруківка електронного листа/доказ його направлення.

Так, повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих. 1ФМ від 03.03.2022 було наступного змісту: «Шановні партнери! Товариство з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» повідомляє, що згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 24.02.2022, на всій території України введено воєнний стан. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР Торгово-промислова палата України уповноважена засвідчувати форс-мажорні обставини та видавати підтверджуючі документи. Так, згідно листа від 24.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України повідомила, що зазначені вище обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Відповідний висновок Торгово-промислової палати України розміщений на офіційному сайті за посиланням: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda[номер приховано].pdf. Враховуючи викладене, повідомляємо Вас про настання форс-мажорних обставин та тимчасову неможливість виконання зобов`язань за укладеними угодами з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення. Додаток: лист Торгово-промислової палати України від 24.02.2022 № 2024/02.0-7.1.»

Надаючи оцінку змісту листа, суд першої інстанції правильно зауважив, що відповідач цим листом повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та тимчасову неможливість виконання зобов`язань за укладеними угодами з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення.

З роздруківки електронного листа/доказ його направлення (скріншоту) вбачається, що відповідачем його направлено на наступну електронну адресу: [пошта прихована].

Відповідачем також було надано докази того, що електронна адреса: [пошта прихована] належить Бурмус Ярославу, старшому фахівцю сектору закупівлі обладнання Відділу закупівель МТР ГПУ «Полтавагазвидобування» АТ «Укргазвидобування», від якого надходили повідомлення 22.2022 щодо укладання договору згідно протоколу 21Т-315.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов п. 11.13 договору поставки № 206/22 від 22.02.2022, якщо Договором передбачено направлення листів-повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси сторін, такі листи-повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані в розділі XIV даного Договору.

У розділі XIV даного Договору вказані електронні адреси: [пошта прихована], [пошта прихована].

Хоча, співробітник відповідача скерував повідомлення про настання форс-мажорних обставин не на електронну адресу, зазначену у відповідному розділі Договору, однак, таке повідомлення було скеровано на адресу співробітника, який брав безпосередню участь в укладенні договору, що є предметом спору.

Суд першої інстанції також правильно зауважив на необхідності врахування обставин, за яких було направлено повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Так, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 14 від 13.01.2023) вся територія міста Києва з 24.02.2022 по 30.04.2022 відносилася до території активних бойових дій.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» є: 04212, місто Київ, вул. Левка Лук`яненка, 9.

Таким чином, Договір поставки № 206/22 укладено 22.02.2022, тобто безпосередньо напередодні початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, а повідомлення про настання форс-мажорних обставин було направлено в період, коли місто Київ перебувало в зоні активних бойових дій, що істотно ускладнювало або робило неможливим здійснення звичайної господарської діяльності та дотримання сторонами погодженого порядку комунікації. За таких виняткових обставин направлення повідомлення на електронну адресу працівника відповідача, який був безпосередньо залучений до виконання договору та перебував у робочій комунікації з позивачем, саме по собі не може бути безумовною підставою для висновку про неналежне повідомлення, оскільки такий спосіб був спрямований на доведення інформації до відома контрагента в умовах об`єктивних перешкод для використання передбачених договором каналів зв`язку.

При цьому, як правильно наголошено судом першої інстанції, позивач не заперечує отримання від відповідача листа про настання форс-мажорних обставин, а лише вказує, що повідомлення було направлено на адресу, не вказану у договорі.

Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що відповідач згідно умов п. 8.2 договору поставки № 206/22 повідомив позивача про настання обставин, зазначених у сертифікаті в письмовій формі до 03.03.2022 включно.

Судом першої інстанції також правильно враховано, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

При цьому, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Таким чином, форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, а між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання, а лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17).

Поряд з цим, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 25.01.2022 у справі №905/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих що собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для нього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Як було встановлено вище, позивачем скеровано на електронну адресу відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих.№1ФМ від 03.03.2022.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Херсонської торгово-промислової палати і отримав Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 6500-23-2071 від 01.05.2023, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало введенням воєнного стану в Україні, активні бойові дії на території міста Києва Товариству з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» щодо обов`язку поставити покупцеві пересувну автомобільну компресорну станцію моделі ПАКС-250/10-0,5(90/10) у кількості 2 шт. у термін до 31.03.2023 за договором поставки №206/22 від 22.02.2022, укладеним з Акціонерним товариством «Укргазвидобування».

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17).

Матеріалами справи також підтверджується, що у додатку № 5 до договору зазначено технічні характеристики товару, який включає в собі монтажну базу - автомобільне шасі виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод» моделі МАЗ-6317F5 колісною формулою 6х6 зі спальним місцем.

Згідно з пунктом 37 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до п.2 зазначеної Постанови - замовникам забороняється здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь державної форми власності, юридичних осіб, створених та/або зареєстрованих відповідно до законодавства Російської Федерації/Республіки Білорусь, та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками (власниками) яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, та/або у фізичних осіб (фізичних осіб -підприємців) - резидентів Російської Федерації/ Республіки Білорусь, а також публічні закупівлі в інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт і послуг походженням з Російської Федерації/ Республіки Білорусь, за винятком товарів, робіт і послуг, необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою (редакція від 12.10.2022).

Згідно з відомостями Національного агентства із запобігання корупції встановлено, що ВАТ «МАЗ» є об`єктом численних санкцій зі сторони США, Канади, Швейцарії, Австралії, Великої Британії та Європейського Союзу (https://sanctions.nazk.gov.ua/).

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27 травня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 27 травня 2023 року № 307/2023, а саме п.64 Додатку 2 відповідного рішення встановлені санкції щодо ВАТ «МАЗ», а саме: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з Законом (повна заборона); 11) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 12) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 13) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 14) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності.

Згідно з п. 17 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції: 1) з використанням російських рублів та білоруських рублів; 2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь; 3) для виконання зобов`язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.

Відповідач у додаткових письмових поясненнях зазначає, що вказана законодавча заборона діяла протягом усього періоду поставки, встановленого договором. Крім цього, придбання такої комплектуючої для подальшого виготовлення товару за договором вбачалось неможливим через принципову позицію відповідача щодо недопущення придбання будь-яких товарів та послуг, країнами походження яких є держава агресор та Республіка Білорусь.

Отже, придбання відповідачем комплектуючої для товару було унеможливлено через встановлену заборону здійснення валютних операцій для виконання зобов`язань перед юридичними особами, які мають місцезнаходження, зокрема, в Республіці Білорусь.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про доведеність відповідачем того, що обставини непереборної сили (військова агресія, що мала наслідком припинення будь-якої торговельної діяльності (зокрема, й щодо імпорту продукції) з Республікою Білорусь), які є надзвичайними і невідворотними, спричинили об`єктивну неможливість виконання ним свого зобов`язання з поставки товару позивачу за Договором від 22.02.2022 № 206/22, оскільки комплектуюча для подальшого виготовлення товару за договором згідно технічної характеристики була виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод».

Обставини про доведеність відповідачем того, що обставини непереборної сили (військова агресія, що мала наслідком припинення будь-якої торговельної діяльності (зокрема, й щодо імпорту продукції) з Республікою Білорусь), які є надзвичайними і невідворотними, спричинили об`єктивну неможливість виконання ним свого зобов`язання з поставки товару позивачу за Договором від 22.02.2022 № 206/22, оскільки комплектуюча для подальшого виготовлення товару за договором згідно технічної характеристики була виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод» також встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі №910/15393/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення 1 330 500,00 грн, що сплачені відповідачу гарантом (ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк») за Банківською гарантією №СКК-100222/037-69 в забезпечення виконання договору від 22.02.2022.

Також суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача, що спірний товар був у відповідача в наявності (з огляду на підтвердження відповідача щодо належності йому товару на праві власності), тобто не потребував виготовлення, оскільки підтвердження позивачем обставин щодо належності йому товару на праві власності жодним чином не свідчить про наявність у нього цього товару та відповідно відсутність потреби у його виготовленні. По-перше, у договорі не визначено чим саме підтверджується право власності відповідача на товар, що є предметом договору. По-друге, у гарантійному листі від 24.12.2021 №5282 позивач підтвердив можливість виготовлення товару. Відтак, враховуючи, що відповідач мав виготовити товар, що є предметом договору, то логічним є те, що він і мав набути право власності на таке новостворене майно.

Окрім наведеного, в контексті вказаних доводів відповідача, суд першої інстанції правильно звернув увагу на визначений договором строк поставки - 250 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2023, який є значним. Відповідно, якщо вважати наявним у позивача станом на момент укладення договору вже виготовленого обладнання, погодження такого значного строку поставки товару дійсно є нелогічним.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача, які обґрунтовані посиланням на умову договору про перебування спірного обладнання у власності відповідача.

Отже, під час розгляду спору судом першої інстанції було встановлено наявність обставин непереборної сили (військова агресія, що мала наслідком припинення будь-якої торговельної діяльності (зокрема, й щодо імпорту продукції) з Республікою Білорусь), які є надзвичайними і невідворотними та спричинили об`єктивну неможливість виконання ним свого зобов`язання з поставки товару Позивачу за Договором від 22.02.2022 № 206/22, оскільки комплектуюча для подальшого виготовлення товару за договором згідно технічної характеристики була виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод».

При цьому, судом було не тільки встановлено наявність форс-мажорних обставин, підтверджених Сертифікатами ТПП, а й надано оцінку тому, як саме ці обставини (військова агресія) вплинули на можливість виконання відповідачем взятих за договором зобов`язань (відсутність технологічної можливості виготовлення обумовленого договором товару у зв`язку з відсутністю можливості придбати відповідну комплектуючу).

Колегія суддів також звертає увагу скаржника на те, що предметом договору є пересувна автомобільна компресорна станція моделі ПАКС-250/10-0,5 (90/10), тобто річ, визначена певними технічними характеристиками, а тому, відсутність певної деталі, яка включена до технічних характеристик рухомого майна, що виготовляється, впливає на можливість виготовити та поставити відповідний товар у строки, обумовлені договором.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування п. 8.1 договору поставки від 22.02.2022 № 206/22 та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 8.4 договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль. В такому випадку договір припиняє свою дію з дати, зазначеної у повідомленні про відмову від договору, але не раніше дати отримання повідомлення.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У матеріалах справи наявний лист відповідача вих. № 31юр від 01.05.2023, адресований Філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в якому, посилаючись на настання форс-мажорних обставин за договором, які підтверджено сертифікатом № 6500-23-2071 на підставі п. 8.4 договору, повідомлено про його розірвання з 01.05.2023, але не раніше дати отримання цього повідомлення.

З поданих до позовної заяви документів вбачається, що зазначені повідомлення про розірвання договору та сертифікат надіслано з електронної адреси відповідача на електронні адреси позивача, що зазначені у розділі ХІV договору, а саме на електронні адреси: [пошта прихована], [пошта прихована].

Як було встановлено вище, відповідно до умов п. 11.13 договору поставки № 206/22 від 22.02.2022 якщо Договором передбачено направлення листів повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси Сторін, такі листи повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані в розділі XIV даного Договору. В розділі XIV даного Договору вказані електронні адреси: [пошта прихована], [пошта прихована].

Отже, відповідачем при надісланні повідомлення про розірвання договору було дотримано вимоги п. п. 11.13 договору поставки № 206/22 від 22.02.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Верховний суд у постанові від 07.04.2026 у справі 910/10678/24 виснував «У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, а отже, є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України)

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом із тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину, як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності зумовлює необхідність з`ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому варто розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18).

У постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитися від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі, має довести фактичну наявність визначених в обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене судам необхідно в кожному конкретному випадку виходити зі встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав, зважаючи на встановлені обставини справи.»

Північним апеляційним господарським судом у постанові від 01.07.2024 у справі №910/15393/23 констатовано «Згідно преамбули договору він укладений Акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі заступника директора з матеріально-технічного забезпечення Філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» Акціонерного товариства «Укргазвидобування».

В розділі ХІV зазначені адреси електронної пошти відповідача, на які було здійснено направлення вказаного листа.

При виконанні договірних зобов`язань сторони мають діяти добросовісно.

Отже, сторона, що отримала повідомлення, виходячи з того, що вона є зацікавленою в отриманні товару для своєї діяльності (філії), діючи добросовісно і розумно, як по відношенню до іншої сторони, так і для своєї ефективної діяльності, мала вжити усіх заходів як щодо розгляду інформації, отриманої на свою офіційну електронну адресу, так і взагалі щодо вирішення питання спірних договірних відносин за для якнайшвидшого досягнення мети - отримання товару для своєї діяльності.

Нездійснення розгляду повідомлення/чи то не сприйняття/ігнорування факту його отримання на офіційну електронну адресу є суто суб`єктивним чинником діяльності підприємства.

Недобросовісної навмисної поведінки у діях позивача не вбачається. Тож, виходячи з системного аналізу положень договору, дій сторін, суд встановив факт повідомлення про розірвання договору.

Встановлення протилежного факту суперечитиме наведеному, та на переконання суду, може вважатися проявом надмірного формалізму та буде суперечити таким засадам цивільного права, закріпленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, як справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, укладений між сторонами договір є розірваним.».

Отже, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі №910/15393/23 встановлено, що договір поставки від 22.02.2022 № 206/22, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» (постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (покупець) є розірваним з 01.05.2023.

З урахуванням вищевикладеного, одностороннє розірвання договору поставки від 22.02.2022 № 206/22 було здійснено правомірно, а тому не може кваліфікуватися як порушення зобов`язання, визначеного ним.

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 26.02.2026, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» штрафні санкції в сумі 6 732 330, 00 грн за договором поставки № 206/22 від 22.02.2022, а саме пеню в сумі 3 539 130,00 грн (нараховану за період 01.04.2023-30.09.2023) та штраф в сумі 1 862 700,00 грн.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зазначив, що одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов`язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 та ст. 509 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Отже, за умов розірвання договору поставки № 206/22 від 22.02.2022 у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль, зобов`язання сторін, визначені цим договором є припиненими.

Оскільки договір, укладений між сторонами є припиненим з 01.05.2023, то обов`язок відповідача поставити Товар є припиненим з 01.05.2023, відповідно підстави стверджувати про порушення зобов`язання у період з 02.05.2023 до 30.09.2023 - відсутні, як і підстави для задоволення позову у цій частині.

Враховуючи встановлені під час розгляду спору обставини звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої умовами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» штрафних санкцій за договором поставки № 206/22 від 22.02.2022 у період з 01.04.2023 до 01.05.2023 також відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів констатує, що доводи позивача про неповідомлення його в установленому договором порядку про настання форс-мажорних обставин, а також про наявність у відповідача можливості виконати зобов`язання за договором, - не підтвердились.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої договором, а також для відмови у задоволенні позову.

Щодо доводів позивача про наявність підстав для скасування додаткового рішення суду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.06.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною другою ст. 244 ГПК України встановлено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Статтею 221 ГПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно вищезазначеним приписам Господарського процесуального кодексу України, у випадку, визначеному частиною третьою ст. 244 ГПК України, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частиною другою цієї статті визначено, що суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з частинами 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До завершення судових дебатів, представник відповідача заявив усне клопотання про намір подати докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, в строк, встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до приписів ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» 08.06.2026 було подано заяву про ухвалення додаткового рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що заявник з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі звернувся у строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПУ України.

У своїй заяві про ухвалення додаткового рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 974,60 грн.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідач надав копії наступних документів:

- Договору про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026;

- Протоколу №1 від 04.02.2026 узгодження договірної ціни за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026;

- Акту виконаних робіт за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна», як клієнтом, та адвокатом ОСОБА_1 укладено Договір № 04-02/01 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, адвокат зобов`язується надати клієнту визначену цим Договором правничу допомогу, а клієнт зобов`язується сплатити винагороду адвокату.

Згідно з п. 1.2 Договору, надання адвокатом правничої допомоги клієнту відповідно до умов цього Договору оформлюється актом виконаних робіт, якщо інше не встановлено додатковою угодою сторін.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що для виконання цього Договору клієнт надає адвокату наступні повноваження: бути представником клієнта у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві, відповідачу, третій особі, заявнику, зацікавленій особі, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, з питань, пов`язаних із захистом прав, у тому числі право: пред`явити від імені клієнта та у його інтересах відповідний позов (позови); брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу клієнта; змінювати підстави або предмет позовів; збільшувати предмет та/або вартість позовних вимог; оскаржувати рішення (ухвали, постанови) суду та користуватись іншими процесуальними правами, що передбачені законом; отримувати рішення (ухвали, постанови) суду (їх завірені у встановленому порядку копії'); подавати виконавчі документи до стягнення, а також отримувати, підписувати та подавати від імені клієнта та у його інтересах усі необхідні документи (серед іншого, але не виключно, заяви, заперечення, замовлення, клопотання, скарги, у тому числі апеляційну та касаційну, доповнення до них, додаткові документи тощо; представляти інтереси клієнта усіма законними способами у судових органах та перед іншими органами, діяльність яких пов`язана із вирішенням питань, передбачених Договором; ознайомлюватися з матеріалами справи та з матеріалами виконавчого провадження - при звернення виконавчого документа до виконання; робити виписки та копії з документів, що є в матеріалах справи та порушувати питання про їх засвідчення у встановленому для того порядку; заявляти відводи у випадках, передбачених чинним законодавством України; брати участь у судових засіданнях та у дослідженні доказів; замовляти проведення експертизи; наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникнуть у ході судового процесу, якщо це дозволяється процесуальним законодавством, та при здійсненні виконавчого провадження; заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників процесу та/або виконавчого провадження; оскаржувати рішення суду до касаційної інстанції; апелювати до вищої судової інстанції; оскаржувати дії чи бездіяльність посадових осіб (у тому числі виконавчих органів) у встановленому законодавством позасудовому порядку та користуватися при цьому усіма правами, передбаченими чинним законодавством, сплачувати державне мито, обов`язкові збори та інші необхідні платежі; вчиняти всі інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду уповноважень та які, на думку адвоката, будуть доцільними для правильного і ефективного виконання зобов`язань, передбачених цим Договором.

Згідно п. 4.2. Договору клієнт зобов`язаний: своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання даних йому доручень, у тому числі документами в потрібній кількості примірників, а також інформацією, яка стосується діяльності клієнта; Своєчасно та в повному обсязі оплачувати винагороду адвокату, а також відшкодувати йому фактичні витрати за умови, що вони пов`язані з виконанням даного доручення.

Відповідно до п. 7.1 Договору за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі, визначеному окремою угодою сторін - Протоколом узгодження договірної ціни.

Витрати необхідні для виконання цього Договору оплачуються клієнтом окремо від оплати винагороди проти відповідного звіту адвоката (п. 7.2).

Якщо інше не встановлено додатковою угодою сторін, підставою для виплати гонорару є акт виконаних робіт (п. 7.3)

Клієнт зобов`язаний перерахувати (або зарахувати) суму, зазначену в Акті виконаних робіт протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку клієнтом та підписання акту на розрахунковий рахунок адвоката (п.7.4).

04.02.2026 між сторонами було підписано Протокол узгодження договірної ціни за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04 лютого 2026 року.

Так, відповідно до даного протоколу у відповідності до пунктів 1.1., 7.1., 7.2. Договору про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026 сторони погодили, що адвокатом надається наступна правнича допомога та розмір її винагороди:

1. Ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва - 25 000,00 грн.

2. Підготовка та подача заяви про залучення у справу в якості представника відповідача - 2000,00 грн.

3. Підготовка та подача письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові 20.01.2026 у справі № 910/2237/24- 10 000,00 грн.

4. Участь в судовому засіданні- 5000,00 грн/година.

5. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 2000,00 грн/година.

6. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні обраховується, виходячи з розходу палива 5,6 л./км, помножену на вартість пального в день судового засідання.

03.06.2026 сторонами підписано Акт №1 виконаних робіт за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04 лютого 2026 року.

Пунктом 2 даного Акту зазначено, що Відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026 адвокат надав клієнту наступну правничу допомогу:

1. Ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва - з 04.02.2026 по 03.06.2026 - 25 000,00 грн.

2. Підготовка та подача заяви про залучення у справу в якості представника відповідача - 04.02.2026 30 хвилин- 2000,00 грн.

3. Підготовка та подача письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові 20.01.2026 у справі № 910/2237/24- 17.02.2026- 2 години 20 хвилин - 10 000,00 грн.

4. Участь у підготовчому судовому засіданні 04.03.2026- 10 хвилин - 850,00 грн.

5. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні - 04.03.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

6. Участь в підготовчому судовому засіданні 01.04.2026 - 9 хвилин - 830,00 грн.

7. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні - 01.04.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

8. Участь в судовому засіданні 03.06.2026- 1 година 13 хвилин- 5 800,00 грн.

9. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

10. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 04.03.2026 - 3 864,70 грн.

11. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 01.04.2026 - 4 790,18 грн.

12. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 4 839,72 грн.

Доказів сплати позивачем адвокату коштів за договором не подано.

Разом з цим, як правильно підкреслив суд першої інстанції, об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України)

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 ГПК України. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Разом з тим, колегія суддів у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 922/2830/23 звертає увагу на те, що необхідно розділяти поняття «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат».

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Як було зазначено вище, заявник просить стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 974,60 грн.

Позивач подав до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №910/2237/24, у яких зазначає, що відповідач подав докази витрат на правничу допомогу з пропущенням встановлених ГПК України строків, не клопотав про їх поновлення, не подав попередній розрахунок суми судових витрат, не зазначив поважні причини неподання доказів разом з позовною заявою та до ухвалення рішення у справі, то відшкодування таких витрат за цих обставин порушить принципи змагальності сторін та верховенства права.

Аналогічні доводи вміщено позивачем і до апеляційної скарги.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові від 10.09.2025 по справі № 910/11352/24 (на яку посилається Позивач) Верховним Судом зазначено таке «Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом при розгляді справ, зокрема, № 921/262/19 та №918/132/20.

Так у постановах від 17.12.2021 у справі № 925/1502/20, від 06.12.2023 у справі №905/493/22, від 01.11.2023 у справі №911/1340/22 Верховний Суд обумовив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі та подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.»

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/2237/24 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №910/2237/24 скасовано. Справу №910/2237/24 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №910/2237/24 та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 20.01.2026 зазначив, зокрема, таке: «Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.»

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу судового засідання від 03.06.2026 у справі №910/2237/24, відповідачем заявлено усне клопотання про намір подати докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, в строк, встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до приписів ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України відповідну заяву 08.06.2026 було подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» через систему «Електронний суд» та Господарським судом міста Києва зареєстровано 09.06.2026 за вх № 07-10/9000/26.

Поряд з цим, суд першої інстанції слушно зауважив, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу стосуються виключно періоду повторного розгляду справи в суді першої інстанції після її повернення на новий розгляд постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2026 у цій справі, а саме періоду з лютого 2026 року, коли представництво інтересів Відповідача у справі почав здійснювати адвокат ОСОБА_1.

Верховний Суд, вирішуючи питання про витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу, послідовно та логічно зазначав, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23).

За вказаних обставин, суд першої інстанції правильно зауважив, що незазначення відповідачем у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи не є вагомою причиною, щоб позбавляти відповдіача права на отримання відшкодування понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу в тій частині, яка стосується нового розгляду справи, оскільки станом на момент пред`явлення позову у цій справі відповідач не міг знати про те, що справа №910/2237/24 буде направлена на новий розгляд до суду першої інстанції та про відповідні додаткові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із новим розглядом справи.

Отже, заявник з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі звернувся у строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПУ України, що виключає застосування положень частини 2 ст.124 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивач звертає увагу на непропорційності заявлених судових витрат та на наявність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу. Зокрема, зазначає, що з наданих відповідачем документів, які подані з пропущенням строків на подання доказів та без клопотання про їх поновлення: протоколу №1 від 04.02.2026 та акту №1 виконаних робіт від 03.06.2026, з яких вбачається, що сторони визначили вид правничої допомоги - ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва з 04.02.2026 по 03.06.2026 та встановили фіксований розмір гонорару - 25 000,00 грн. При цьому, крім ведення справи, сторонами також визначені інші види правничої допомоги, які фактично є складовою попередньо визначеної сторонами - ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва. Визначені сторонами види правничої допомоги: підготовка та подача заяви про залучення у справу в якості представника позивача, підготовка та подача письмових пояснень, участь у підготовчому судовому засіданні, час, витрачений на дорогу, участь в судовому засіданні є складової однієї послуги. Судові витрати у розмірі 25 000,00 грн за ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва є неспівмірними, оскільки на стадії касаційного розгляду правова позиція відповідача вже була сформована, а тому ведення справи на новому розгляді не потребувало додаткового та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин. Підготовка та подача заяви про залучення у справу в якості представника не є правничою допомогою в розумінні процесуального закону, а є виконанням обов`язку адвоката про реєстрацію електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" та повідомлення суду про наявність електронного кабінету. Відповідачем також заявлені як вид правничої допомоги відповідно до акту №1 виконаних робіт від 03.06.2026 - витрати на пальне. При цьому, жодних доказів реальності, необхідності та неминучості таких судових витрат до суду надано не було, зокрема, квитанцій про оплату пального як і не було доведено дійної необхідності здійснення таких витрат та їх обґрунтованості. Таким чином, заявлений до стягнення розмір компенсації судових витрат є завищеним і не співмірним зі складністю справи та реально наданими послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг. Спір між сторонами є спором незначної складності з невеликою кількістю доказів та не потребує значних часових затрат. Обсяг наданих адвокатом послуг та заявлена сума у розмірі 100974,60 грн є неспівмірною, нерозумною та непропорційною.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатом таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, враховуючи аналіз наданих представником доказів, а також конкретні обставини надання правничої допомоги адвокатом ОСОБА_1 у даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених до стягнення з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» судових витрат на професійну правничу допомогу значно завищений, а відтак не є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною.

Пунктом 2 Акту №1 виконаних робіт за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04 лютого 2026 року зазначено, що відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026 адвокат надав клієнту наступну правничу допомогу:

1. Ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва з 04.02.2026 по 03.06.2026 - 25 000,00 грн.

2. Підготовка та подача заяви про залучення у справу в якості представника відповідача 04.02.2026 30 хвилин- 2 000,00 грн.

3. Підготовка та подача письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові 20.01.2026 у справі № 910/2237/24 - 17.02.2026 - 2 години 20 хвилин - 10 000,00 грн.

4. Участь в підготовчому судовому засіданні 04.03.2026 - 10 хвилин- 850,00 грн.

5. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 04.03.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

6. Участь в підготовчому судовому засіданні 01.04.2026 - 9 хвилин- 830,00 грн.

7. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 01.04.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

8. Участь в судовому засіданні 03.06.2026 - 1 година 13 хвилин - 5 800,00 грн.

9. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 6 годин - 12 000,00 грн.

10. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 04.03.2026 - 3 864,70 грн.

11. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 01.04.2026 - 4 790,18 грн.

12. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 4 839,72 грн.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у cправі № 916/4944/24 зазначає, що вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально (правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 904/2768/23).

Так, згідно даного акту заявлено до відшкодування такі витрати, як:

5. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 04.03.2026 - 6 годин- 12 000,00 грн.

7. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 01.04.2026 - 6 годин- 12 000,00 грн.

9. Оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 6 годин- 12 000,00 грн.

10. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 04.03.2026 - 3 864,70 грн.

11. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 01.04.2026 - 4 790,18 грн.

12. Прямі витрати на пальне, необхідне на дорогу для участі у судовому засіданні 03.06.2026 - 4 839,72 грн.

Тобто, на загальну суму 49 494, 60 грн.

В обґрунтування понесених витрат заявник в заяві про ухвалення додаткового рішення зазначає, що місцем здійснення адвокатом ОСОБА_1. адвокатської діяльності є: АДРЕСА_1 . Втім, відстань між АДРЕСА_1 та м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 44В становить 486 км. З урахуванням відстані та встановлених швидкісних обмежень середній час в дорозі в один бік становить 6 годин. В розрахунок адвокатом береться час, витрачений на дорогу в один бік, а саме на дорогу для участі у судовому засіданні. Таким чином, для участі в проведенні 3 судових засідань, на дорогу адвокатом витрачено 18 годин, що з урахуванням вартості години роботи адвоката становить 36 000,00 грн. Крім того, у користуванні адвоката ОСОБА_1. перебуває автомобіль, марки ВМW, модель Х4 206, згідно технічних характеристик якого витрата пального в змішаному режимі становить 5,6 літрів на 100 кілометрів. Вартість дизельного палива 04.03.2026 становила 70,99 грн./літр, 01.04.2026 - 87,99 грн./літр, 03.06.2026 - 88,90 грн./літр. З урахуванням відстані, витрати пального адвокатом понесено прямих витрат на пальне, необхідне для поїздки в місто Київ та назад в місто Дніпро на загальну суму 13 494,60 грн.

На підтвердження цих обставин заявником додано до заяви про ухвалення додаткового рішення копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 BMW X4 2022 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також технічні характеристики автомобіля BMW X4.

У той же час, як правильно зауважено судом першої інстанції, до заяви про ухвалення додаткового рішення не долучено жодних документів, які б підтверджували придбання пального в зазначені дати (04.03.2026, 01.04.2026, 03.06.2026), які заявник визначає, як оплата часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні та пов`язані з цим прямі витрати, необхідні на дорогу для участі у судовому засіданні. Зокрема, не надано копій фіскальних чеків, розрахункових документів, квитанцій, виписок з банківського рахунку або інших первинних документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували здійснення відповідних витрат саме у заявленому розмірі та у зв`язку з розглядом цієї справи. Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що саме лише зазначення у акті виконаних робіт або розрахунку суми витрат на паливо не є належним доказом їх фактичного понесення.

За таких обставин, підстави для покладення таких витрат на позивача, - відсутні.

Щодо інших витрат, пов`язаних з ведення справи №910/2237/24 при новому розгляді в Господарському суді міста Києва - з 04.02.2026 по 03.06.2026 - 25 000,00 грн; підготовки та подача заяви про залучення у справу в якості представника відповідача - 04.02.2026 30 хвилин - 2 000,00 грн.; підготовки та подача письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові 20.01.2026 у справі № 910/2237/24 - 17.02.2026 - 2 години 20 хвилин - 10 000,00 грн.; участі в підготовчому судовому засіданні 04.03.2026 - 10 хвилин - 850,00 грн; участі в підготовчому судовому засіданні 01.04.2026 - 9 хвилин - 830,00 грн; участі в судовому засіданні 03.06.2026 - 1 година 13 хвилин - 5 800,00 грн, то, суд першої інстанції правильно підкреслив, що їх розмір значно завищений, а відтак не є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі №910/20852/20, при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору, в тому числі і при новому розгляді справи.

Також необґрунтованим в Акті №1 виконаних робіт за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04 лютого 2026 року є зазначення окремого стягнення вартості послуги «ведення справи в суді» у розмірі 25 000,00 грн, оскільки за своєю правовою природою така послуга охоплює комплекс процесуальних дій адвоката, спрямованих на представництво інтересів клієнта під час судового розгляду, зокрема підготовку та подання заяв, клопотань, пояснень, інших процесуальних документів, а також участь у судових засіданнях. Водночас заявником окремо заявлено до відшкодування витрати за підготовку та подання заяви про залучення у справу як представника відповідача, підготовку та подання письмових пояснень по суті спору, участь у підготовчих та судових засіданнях, що свідчить про фактичне дублювання вартості одних і тих самих правничих послуг.

При цьому заявником не конкретизовано, які саме дії були включені до послуги «ведення справи в суді» та чим вони відрізняються від інших окремо заявлених до компенсації послуг. Така невизначеність унеможливлює перевірку реальності, необхідності та співмірності понесених витрат і створює ризик їх подвійного відшкодування за рахунок іншої сторони спору.

Окрім цього, ні у Договорі про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026, ні у протоколі №1 від 04.02.2026 узгодження договірної ціни за Договором про надання правничої допомоги №04-02/01 від 04.02.2026 сторонами не було визначено вартості години часу адвоката на складання процесуальних документів.

Таким чином, з огляду на викладене вище, керуючись, у тому числі, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність щодо предмета спору, а також враховуючи критерії розумності їхнього розміру та розумної необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням складу учасників справи, характеру спірних правовідносин у контексті складності предмета позову в сфері інтелектуальної власності, строку судового розгляду у суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що критеріям справедливості, необхідності та розумності відповідають витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн і ці витрати є розумно необхідними.

Отже, подана позивачем заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду першої інстанції у цій частині є законними і обґрунтованими. Натомість, доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем порядку подання заяви про ухвалення додаткового рішення не підтвердились під час апеляційного перегляду спору. Також, апеляційна скарга не містить доводів та доказів наявності підстав для повної відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/2237/24 відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Під час апеляційного перегляду спору не підтвердились доводи позивача про неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 612, 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та ч. 8 ст. 80, ст. 118, ч. 8 ст.129, ч. 1 ст.221 ГПК України.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Акціонерне товариство «Укргазвидобування».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі № 910/2237/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі № 910/2237/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2237/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.М. Сковородіна

Р.М. Колесник