ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 683/3200/25
провадження № 61-7549св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року у складі судді Кутасевич О. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 111 146,00 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 21 жовтня 2025 року 4 640 345,50 грн.
Одночасно з пред`явленим позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.
Заяву мотивовано тим, що 20 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти на особисті потреби у розмірі 46 700,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 20 грудня 2022 року та сплатити проценти за користування позикою в сумі 3 % на місяць. На підтвердження своїх зобов`язань за договором позики відповідач того ж дня написав розписку. У зазначений строк відповідач гроші не повернув, у добровільному порядку повертати борг відмовився.
Станом на дату звернення з позовом заборгованість за договором позики становила 111 146,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 4 640 345,50 грн.
Позивач зазначав, що у власності відповідача наявне нерухоме майно, оціночна вартість якого становить 2 000 000,00 грн, тому накладення арешту на це майно буде співмірним ціні позову та не становитиме надмірного втручання у право власності відповідача.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно:
гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417), вартістю 999 707,48 грн;
квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108), вартістю 1 164 198,72 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 27 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив.
Наклав арешт на майно ОСОБА_2 : гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417), та квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108).
Ухвалу місцевого суду мотивовано тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.
Оцінюючи наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування виду забезпечення позову, про який просить позивач, суд першої інстанції установив, що відповідно до довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20 жовтня 2025 року оціночна вартість зазначеної квартири становить 1 164 198,72 грн, а гаража - 99 9707,48 грн, які належать на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .
Суд врахував, що у провадженні Старокостянтинівського районного суду перебувають справи за позовами інших позивачів до ОСОБА_2 , а саме про стягнення заборгованості за договорами позики в розмірі 10 000,00 євро, що еквівалентно 481 634,00 грн (справа № 683/2723/25), про стягнення боргу в розмірі 20 000,00 доларів США, що еквівалентно 835 848,00 грн (справа № 683/2286/25) та про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 800,00 грн (справа № 683/2205/25), а також на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 79016921 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
Місцевий суд виснував про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначав, що Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області 11 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі № 683/2723/25 та 13 листопада 2025 року в справі № 683/2286/25 про задоволення позовів, якими стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість відповідно 10 000,00 євро та 20 000,00 доларів США.
Посилався на те, що 16 березня 2026 року під час ознайомлення з ходом виконання вказаних судових рішень довідався, що державний виконавець позбавлений можливості здійснити опис та оцінку майна з метою виконання виконавчих листів про стягнення боргу з ОСОБА_2 , оскільки на вказане майно боржника ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 25 жовтня 2025 року в справі № 683/3200/25 накладено арешт.
Вказував, що місцевий суд під час вирішення питання забезпечення позову не врахував, що у провадженні суду перебувають справи за його позовами до ОСОБА_2 про стягнення коштів та що накладення арешту на майно прямо перешкоджає здійсненню виконавчого провадження, відкритого на підставі судового наказу цього ж суду.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2026 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 30 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 є відповідним та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника про порушення його прав та неврахування його інтересів як позивача у інших справах про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , оскільки вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження на період вирішення спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 04 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018, про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до цих дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
ОСОБА_3 вважає, що місцевий суд достеменно знав про перебування на розгляді у Старокостянтинівському районному суді інших справ за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, тому мав врахувати, що накладення арешту на майно ОСОБА_2 порушує майнові права та інтереси ОСОБА_3 та може призвести до неможливості виконання судових рішень у вказаних справах.
Вказує, що місцевий суд оскаржуваною ухвалою, яка залишена без змін апеляційним судом, вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , не залучивши його до участі у справі, що для суду апеляційної інстанції є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Також посилається на те, що під час розгляду інших справ за його позовами до ОСОБА_2 про стягнення боргу він звертався до суду із заявами про забезпечення позову, проте в їх задоволенні було відмовлено.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслано.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 111 146,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 21 жовтня 2025 року 4 640 345,50 грн.
Одночасно з пред`явленим позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві приватної власності нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 : гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417); квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108).
Відповідно до інформаційної довідки від 20 жовтня 2025 року № 448469672 у власності ОСОБА_2 перебуває: квартира АДРЕСА_2 , та гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідками про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20 жовтня 2025 року оціночна вартість зазначеної квартири становить 1 164 198,72 грн, а гаража - 999 707,48 грн.
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 27 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Наклав арешт на майно ОСОБА_4 : гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417), та квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108).
Хмельницький апеляційний суд постановою від 30 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року залишив без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про забезпечення позову, місцевий суд, встановивши вартість нерухомого майна відповідача, на яке позивач просить накласти арешт, з огляду на ціну позову та наявність у провадженні суду інших справ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, дійшов висновку, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити поновлення порушених прав або інтересів ОСОБА_1 у разі задоволення позовних вимог.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку.
ОСОБА_3 зазначав, що 11 листопада 2025 року у справі № 683/2723/25 та 13 листопада 2025 року в справі № 683/2286/25 ухвалено судові рішення про задоволення позовів про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості відповідно 10 000,00 євро та 20 000,00 доларів США, які перебувають на примусовому виконанні.
Водночас державний виконавець позбавлений можливості здійснити опис та оцінку майна з метою виконання виконавчих листів про стягнення боргу, оскільки на все майно боржника ОСОБА_2 ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 25 жовтня 2025 року в справі № 683/3200/25 накладено арешт.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 30 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 є відповідним та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника про порушення його прав та неврахування його інтересів як позивача у інших справах про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , оскільки вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження на період вирішення спору.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком апеляційного суду, що ухвалою суду про забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 не вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника, проте під час перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України (суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі)
ОСОБА_3 зазначає, що місцевий суд оскаржуваною ухвалою про забезпечення позову вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, проте не залучив його до участі у справі, що для суду апеляційної інстанції є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Отже, підлягає перевірці питання дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що судове рішення стосується її інтересів.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку частини другої статті 352 ЦПК України, має довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Наведене означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та / або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
ЦПК України у частині першій статті 17 та частині другій статті 325 надає право подати апеляційну скаргу на ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу, зокрема, особам, які не брали участі у справі, але лише в тому випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження.
З огляду на викладене після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції повинен перш за все з`ясувати наявність чи відсутність вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси, обов`язки зазначеної особи. Встановлення наявності вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення.
Верховний Суд враховує висновки, викладені у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 910/14606/21, про те, що саме собою встановлення судом певних обставин чи наведення суджень, які можуть опосередковано впливати на інтереси особи, яка не брала участі у справі, не означає вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у розумінні статей 17, 254 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 зазначила, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститися як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення, однак такі висновки мають різне значення, зокрема з огляду на їх обов`язковість.
На відміну від висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення є обов`язковим до виконання, а отже, може свідчити про вирішення судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи.
У справі, яка переглядається, відповідно до змісту ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року, застосований захід забезпечення позову адресований ОСОБА_2 та стосується належного йому на праві власності майна, а саме гаража, за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири АДРЕСА_3 .
Ухвала не містить висновків, які б встановлювали, змінювали або припиняли права чи обов`язки ОСОБА_3 , не покладає на нього обов`язків і не містить приписів, обов`язкових до виконання цією особою.
Колегія суддів ураховує, що ОСОБА_3 обґрунтовував своє право на апеляційне оскарження посиланням на те, що Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області 11 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі № 683/2723/25 та 13 листопада 2025 року в справі № 683/2286/25 про задоволення позовів, якими стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість відповідно 10 000,00 євро та 20 000,00 доларів США.
Зазначав, що державний виконавець позбавлений можливості здійснити опис та оцінку майна боржника ОСОБА_2 з метою виконання виконавчих листів № № 683/2723/25, 683/2286/25, оскільки на все майно боржника ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 27 жовтня 2025 року в справі № 683/3200/25 накладено арешт.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
На час вирішення судом першої інстанції питання про забезпечення позову оскаржуваною ухвалою від 27 жовтня 2025 року не існувало судових рішень про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , які набрали законної сили. Матеріали справи не містять доказів про перебування на той час відповідних виконавчих листів на примусовому виконанні.
Саме лише існування грошових вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 не створювало правового зв`язку із предметом спору на час постановлення оскаржуваної ухвали та не могло бути підставою для надання йому права на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2026 року у справі № 908/2160/23.
Посилання скаржника на те, що внаслідок вжитих заходів забезпечення позову ускладнюється або стає неможливим виконання судових рішень на його користь свідчить про опосередкований вплив оскаржуваного судового рішення на його майнові інтереси, оскільки стягнення може здійснюватися, зокрема, за рахунок майна боржника під час його примусового виконання.
Верховний Суд зазначає, що порядок захисту інтересів ОСОБА_3 з виконання ухвалених на його користь судових рішень про стягнення коштів з ОСОБА_2 , враховуючи наявність судового рішення у цій справі про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , яке набрало законної сили, тобто за ситуації виконання декількох рішень про стягнення коштів з одного боржника на користь різних стягувачів, визначено положенням Закону України «Про виконавче провадження».
Інститут зведеного виконавчого провадження переслідує, по-перше, процесуальну економію, зокрема звернення стягнення на майно боржника відбувається в обсязі, необхідному для виконання всіх виконавчих документів, а по-друге, дотримання принципу черговості та пропорційності розподілу стягнутих з боржника сум.
Щодо наслідків порушення апеляційним судом норм процесуального права під час перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі
Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 908/2160/23 зазначив, що, зважаючи на відсутність в ухвалі господарського суду першої інстанції про забезпечення позову висновків щодо прав та обов`язків скаржника, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України через відсутність суб`єкта апеляційного оскарження, адже місцевий господарський суд не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки зазначеної особи.
Отже, вирішення питання про те, чи стосується рішення суду першої інстанції прав, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не була залучена до участі справі, є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку.
Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не вирішує.
У цій справі апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 та відмовив у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишив без змін, водночас у мотивувальній частині зазначив, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалися.
З огляду на викладене апеляційний суд, правильно встановивши, що в ухвалі суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відсутні висновки щодо прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_3 , дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перегляду ухвали суду першої інстанції по суті за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження не закрив.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, в якій справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду з таких самих підстав.
Інші доводи касаційної скарги з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України щодо неврахування судом першої інстанції висновків стосовно принципу співмірності заходів забезпечення позову, їх невідповідності предмету спору та втручання у процедуру виконання судових рішень не підлягають оцінці, оскільки такі доводи могли б бути предметом перевірки під час апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову по суті лише за умови наявності у скаржника права на апеляційне оскарження відповідного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанову апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи на новий розгляд.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 квітня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
О. М. Ситнік