ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2026 року в справі № 683/3200/25 (провадження № 61-7549св26)
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року у складі судді Кутасевич О. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 111 146,00 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 21 жовтня 2025 року 4 640 345,50 грн.
Одночасно з пред`явленим позовом ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову.
Заяву мотивовано тим, що 20 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти на особисті потреби в розмірі 46 700,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 20 грудня 2022 року та сплатити проценти за користування позикою в сумі 3 % на місяць. На підтвердження своїх зобов`язань за договором позики відповідач того ж дня написав розписку. У зазначений строк відповідач гроші не повернув, у добровільному порядку повертати борг відмовився.
Станом на дату звернення з позовом заборгованість за договором позики становила 111 146,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 4 640 345,50 грн.
Позивач зазначав, що у власності відповідача наявне нерухоме майно, оціночна вартість якого становить 2 000 000,00 грн, тому накладення арешту на це майно буде співмірним ціні позову та не становитиме надмірного втручання у право власності відповідача.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_2 просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_3 майно:
- гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417), вартістю 999 707,48 грн;
- квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108), вартістю 1 164 198,72 грн.
27 жовтня 2025 року ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на майно ОСОБА_3 : гараж, площею 163,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24582417), та квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1495749768108).
Ухвалу суду мотивовано тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.
Суд урахував, що у провадженні Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області перебувають справи за позовами інших позивачів до ОСОБА_3 , а саме про стягнення заборгованості за договорами позики в розмірі 10 000,00 євро, що еквівалентно 481 634,00 грн (справа № 683/2723/25), про стягнення боргу в розмірі 20 000,00 доларів США, що еквівалентно 835 848,00 грн (справа № 683/2286/25) та про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 800,00 грн (справа № 683/2205/25), а також на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області 11 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі № 683/2723/25 та 13 листопада 2025 року в справі № 683/2286/25 про задоволення позовів, якими стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість відповідно 10 000,00 євро та 20 000,00 доларів США.
Посилався на те, що 16 березня 2026 року під час ознайомлення з ходом виконання вказаних судових рішень довідався, що державний виконавець позбавлений можливості здійснити опис та оцінку майна з метою виконання виконавчих листів про стягнення боргу з ОСОБА_3 , оскільки на вказане майно боржника ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 25 жовтня 2025 року в справі № 683/3200/25 накладено арешт.
Вказував, що під час вирішення питання забезпечення позову суд не врахував, що у провадженні суду перебувають справи за його позовами до ОСОБА_3 про стягнення коштів та що накладення арешту на майно прямо перешкоджає здійсненню виконавчого провадження, відкритого на підставі судового наказу цього ж суду.
20 березня 2026 року ухвалою Хмельницького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року.
30 квітня 2026 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 є відповідним та співмірним видом забезпечення позову в цій справі.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника про порушення його прав та неврахування його інтересів як позивача в інших справах про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , оскільки вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження на період вирішення спору.
04 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Послався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018, про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до цих дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
ОСОБА_1 вважав, що суд першої інстанції достеменно знав про перебування на розгляді у суді інших справ за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, тому мав врахувати, що накладення арешту на майно ОСОБА_3 порушує майнові права та інтереси ОСОБА_1 та може призвести до неможливості виконання судових рішень у вказаних справах. Оскаржуваною ухвалою, яка залишена без змін апеляційним судом, вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , якого не залучено до участі у справі, що для суду апеляційної інстанції є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
19 серпня 2026 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 квітня 2026 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що ухвалою суду про забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3 не вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника, проте під час перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права.
Водночас, апеляційний суд, правильно встановивши, що в ухвалі суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відсутні висновки щодо прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_1 , зробив помилковий висновок про наявність підстав для перегляду ухвали суду першої інстанції по суті за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України апеляційне провадження не закрив.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року в справі № 466/2651/23, в якій справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду з таких самих підстав.
Із такими висновками Верховного Суду погоджуюся не повністю, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Вважаю правильним висновок про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Водночас не погоджуюся з мотивувальною частиною постанови Верховного Суду в цій справі в частині висновку про те, що накладення арешту на майно боржника у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів особи ОСОБА_1 як кредитора ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою в цій справі ОСОБА_1 зазначив, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договори позики: від 03 липня 2018 року на суму 15 000,00 доларів США, від 06 липня 2019 року на суму 5 000,00доларів США, від 06 вересня 2018 року на суму 10 000,00 євро Відповідно до умов, передбачених пунктом 4 договору позики від 03 липня 2018 року, відповідач мав надати в заставу певне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 . Аналогічні умови щодо передачі в заставу майна, але без конкретної адреси, містилися і в договорах позики від 06 липня 2019 року та від 06 вересня 2018 року.
11 листопада 2025 року в справі № 683/2723/25 та 13 листопада 2025 року в справі № 683/2286/25 Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області ухвалено заочні рішення про задоволення позову, які набрали законної сили 18 та 16 грудня 2025 року відповідно.
16 березня 2026 року під час ознайомлення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у державній виконавчій службі із справою щодо виконання вказаних судових рішень про стягнення боргу, заявник довідався, що державний виконавець позбавлений можливості здійснити опис та оцінку майна для подальшого виконання рішень суду, оскільки на все майно, яке належить боржнику - ОСОБА_3 - ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2025 року в справі № 683/3200/25 накладено арешт.
Отже, на відміну від особи, яка лише припускає можливість виникнення у неї майнової вимоги до ОСОБА_3 у майбутньому, ОСОБА_1 має встановлене судовими рішеннями право вимоги до відповідача, статус стягувача у виконавчому провадженні, право вимагати від державного або приватного виконавця вчинення передбачених законом виконавчих дій, а також законний інтерес у збереженні можливості звернення стягнення на майно боржника та його реалізації у встановленому законом порядку.
Тому правовий зв`язок ОСОБА_1 з майном ОСОБА_3 не є абстрактним або ймовірним, оскільки виникає на підставі судових рішень, які набрали законної сили та перебувають на стадії їх примусового виконання.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Стаття 18 ЦПК України також встановлює обов`язковість судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України метою забезпечення позову є забезпечення реального та ефективного виконання майбутнього рішення у справі, у якій застосовується відповідний захід.
Частина третя статті 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суди повинні враховувати, серед іншого, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу, наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, можливість фактичного виконання майбутнього рішення.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 759/13257/19 зазначено, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, а застосований судом вид вжитих заходів не може вирішувати питання про права інших, окрім відповідача, осіб, тим більше - осіб, які не беруть участі у справі (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 755/9322/20)
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів; запобігти порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 657/1211/19 та від 21 квітня 2021 року в справі № 61-19492св20).
Отже, висновок про те, що права та законний інтерес ОСОБА_1 взагалі не зачіпаються арештом майна ОСОБА_3 , є помилковим.
ОСОБА_1 має легітимний майновий інтерес у тому, щоб майно боржника залишалося доступним для процедури примусового виконання. Такий інтерес є юридично захищеним, оскільки він безпосередньо випливає з права на виконання судового рішення.
Вважаю, що постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року в справі № 466/2651/23 не повинна тлумачитися як загальний висновок про те, що арешт майна боржника ніколи не може зачіпати права чи охоронювані законом інтереси іншого кредитора.
З огляду на викладене вважаю, що мотиви постанови Верховного Суду в частині заперечення факту порушення охоронюваного законом інтересу заявника є помилковими, хоча висновок про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд є правильним.
Суддя О. М. Ситнік