ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1621/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/380/26 Категорія: 304090200 Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 адвокат Олійник Наталія Олександрівна
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Олійник Наталії Олександрівни на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 травня 2026 року, у складі судді Бесараб Н.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
в с т а н о в и в :
У квітні 2026 року ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом, в обгрунтування якого вказувало, що 25.12.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено кредитний договір № 8604782, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на картковий рахунок у розмірі 7000,00 грн, строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,00 % на день. 14.08.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс», було укладено договір факторингу № 01.02-31/25, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-31/25, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 8604782 станом на дату складання позовної заяви становить 27020,00 грн. Всупереч умов кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання повернути наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов`язання. Тому позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 27020,00 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 19 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 8604782 від 25.12.2024 року в розмірі 14 350,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1414,00 грн.
Суд мотивував рішення тим, що між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір, умови якого кредитодавцем виконані в повному обсязі, натомість відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 14350,00 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 7000,00 грн та заборгованості за процентами в сумі 7350,00 грн. На підставі укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем договіру факторингу №01.02-31/25, право грошової вимоги за кредитним договором № 8604782 від 25.12.2024 перейшло до позивача у справі як нового кредитора.
Відмовляючи у стягненні пені в розмірі 12 670 грн, суд застосував положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором.
Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Олійник Н.О. оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та здійснити перерозподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач є військовослужбовцем, призваним на військову службу за мобілізацією та проходить військову службу з 06.03.2022, на підтвердження чого надає довідку про проходження військової служби.
Скаржник звертає увагу, що до відповідача застосовуються гарантії, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, наголошує на тому, що суд не врахував об`єктивні обставини проходження відповідачем військової служби під час дії воєнного стану, оскільки останній був обмежений отримувати кореспонденцію, контролювати надходження судових документів до електронних сервісів та реагувати на судовий процес, в зв`язку з чим своєчасно не подав до суду документи, які підтверджують проходження ним військової служби.
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 травня 2026 року не повністю відповідає вказаним вимогам закону, з огляду на таке.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі - Закон).
Статтею 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 КПК України та ст. 79 КАС України.
За змістом ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», договір підписаний електронним підписом прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права».
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Положенням ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.12.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8604782, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на картковий рахунок у розмірі 7000,00 грн, строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,00 % на день. Договір підписано електронним підписом позичальника, що був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора А6747, час підписання: 25.12.2024 о 20:56:13.
Відповідно до Договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні позики. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «Пейтек», що включено до реєстру платіжної інфраструктури НБУ.
14.08.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс», було укладено договір факторингу № 01.02-31/25, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-31/25, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №8604782 станом на дату складання позовної заяви становила 27020,00 грн, та складалась із:
7000,00 грн - заборгованість за основним боргом;
7350,00 грн - заборгованість по відсотках;
12670,00 грн - заборгованість за пенею.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд дійшов висновку, що між первісним кредитором та відповідачем виникли кредитні правовідносини, за якими кредитор належним чином виконав взяті на себе за договором зобов`язання з надання суми кредиту, натомість відповідач неналежним чином виконував взятих на себе зобов`язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 14 350 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, до якого перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8604782.
Факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем суми кредиту, неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань з повернення суми кредиту в розмірі 7 000 грн та перехід права грошової вимоги за договором до позивача як нового кредитора у спірних правовідносинах, судом вірно встановлено на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, та скаржником в апеляційній скарзі не заперечуються.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Олійник Н.О. вказує на порушення судом норм матеріального права, яке полягає в тому, що суд стягнув з відповідача проценти за користування кредитними коштами, однак, відповідач є військовослужбовцем та на нього поширюються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому він звільнений від сплати процентів за користування кредитом.
В призмі вказаних скаржником доводів, колегія суддів зазначає таке.
Соціальний захист військовослужбовців врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ).
Із положень статті 3 Закону № 2011-ХІІ слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме:
1) звільнення від сплати відсотків за користування кредитом.
У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Разом з апеляційною скаргою представник відповідача подав до суду копію довідки форми 5 Військової частини НОМЕР_2 № 9137 від 29.12.2025, відповідно до якої капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_2 з 06.03.2022 по теперішній час (а.с. 36).
За змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції в силу об`єктивних обставин перебування відповідача на військовій службі, колегія суддів визнає причини неподання такого доказу до суду першої інстанції поважними та вважає за необхідне долучити його до матеріалів справи.
Враховуючи, що відповідач є військовослужбовцем, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на нього поширюються пільги, передбачені Законом № 2011-ХІІ, у тому числі, положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону, а тому у кредитора були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитом, починаючи з 25.12.2024 і протягом строку користування кредитом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового, яким у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками належить відмовити.
Стосовно розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з ухваленням нового, яким в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити, то суд апеляційної інстанції здійснює перерозподіл судових витрат.
Так, з урахуванням відмови у стягненні заборгованості за процентами, позовні вимоги будуть задоволені на 25,9%.
За подання позовної заяви ТОВ «Свеа Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 689, 56 грн. (2662,40 х 25,9%/ 100 %).
Під час подачі апеляційної скарги скаржником було сплачено судовий збір у сумі 2121,00 грн.
З урахуванням задоволення апеляційної скарги, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню частково на 25,9 %, з позивача на користь відповідача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1571,66 грн. ( 2121,00 х 74,1%/100%).
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Олійник Наталії Олександрівни - задовольнити.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 19 травня 2026 року у даній справі скасувати в частині стягнення процентів за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за процентами.
Остаточно визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором в сумі 7 000 грн ( сім тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору при подачі позовної заяви в розмірі 689, 56 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1571,66 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Ю.В. Сіренко
Л.І. Василенко
О.В. Карпенко