№ 201/9502/25
провадження 4-с/201/71/2026
УХВАЛА
06 жовтня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого - судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович і ОСОБА_2 на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови про арешт в межах виконавчого провадження, зобов?язання вчинити певні дії, повернення коштів та стягнення витрат,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 30 липня 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, збитків, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2025 року позовні вимоги були задоволені. 14 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вказане рішення місцевого суду, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вказане рішення від 31 жовтня 2025 року набрало законної сили 14 квітня 2026 року і Соборним районним судом міста Дніпра було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, 10 червня 2026 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися. В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника.
ОСОБА_1 07 липня 2026 року звернувся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О., де він посилається на те, що вказаний приватний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по зняттю арешту з його майна, не знімає заборони, чим обмежує його права.
Заявник та його представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувача не відповідають дійсності - заявник частково погасив наявну заборгованість, до того ж цей виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.
Отже, приватним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання своїх обов?язків, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просив (заявник і його представник) скаргу ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови про арешт в межах виконавчого провадження, зобов?язання вчинити певні дії, повернення коштів та стягнення витрат задовольнити та визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 81227348, яка полягає у не знятті накладеного ним арешту на рахунок боржника ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), на який щомісяця надходить з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України нараховане боржнику грошове забезпечення за військову службу (його заробіток) та у не поверненні на рахунок № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) раніш надмірно списаних грошових коштів. Зобов`язати цього приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. у триденний строк з дня одержання ухвали суду: зняти арешт з рахунку боржника ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), на який щомісяця надходить з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України нараховане боржнику грошове забезпечення за військову службу (його заробіток); повернути на рахунок боржника ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) раніш надмірно списані грошові кошти. А також стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати при їх наявності згідно наданих платіжних документів.
Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанов протиправними і скасування їх, задовольнивши скаргу в повному обсязі.
Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О. заперечував проти мотивів та обґрунтування скарги, вважаючи факти викладені в скарзі хибними та неправдивими. Доводи заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було. Борг заявником не сплачено. Всі дії у виконавчому провадженні щодо виконання ухвал і рішення суду вчинені у відповідності до чинного законодавства без порушення прав сторін виконавчого провадження, тому просив в задоволенні скарги відмовити.
Стягувач ОСОБА_2 заперечував проти доводів та обґрунтування скарги, вважаючи вимоги безпідставними та не можливими до задоволення. В засідання не прибув, про день та час слухання повідомлялися належним чином. Заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з боку приватного виконавця не було, не заперечував проти розгляду скарги за його відсутності, фактично просив в задоволенні скарги відмовити.
З`ясувавши думку сторін та заінтересованих осіб, учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, приватних виконавців. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засіданні з наданих заявником та його представником документів та доказів і позиції сторони заявника з?ясовано, що ОСОБА_2 30 липня 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, збитків, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2025 року позовні вимоги були задоволені. 14 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вказане рішення місцевого суду, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.
Вказане рішення від 31 жовтня 2025 року набрало законної сили 14 квітня 2026 року і Соборним районним судом міста Дніпра було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, 10 червня 2026 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися.
В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
ОСОБА_1 07 липня 2026 року звернувся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О., де він посилається на те, що вказаний приватний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по зняттю арешту з його майна, не знімає заборони, чим обмежує його права.
Заявник та його представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувача не відповідають дійсності - заявник частково погасив наявну заборгованість, до того ж цей виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.
При цьому заявник посилається на наступне.
31 жовтня 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 201/9502/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо - транспортної пригоди, грошових коштів та витрат, та прийняв рішення про задоволення позову: «Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , матеріальний збиток, завданий внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди: 1) вартість матеріального збитку за експертним висновком (крім виплаченої страховою організацією суми) 435 498 грн. 42 коп., та 2) витрати на правову допомогу 20 000 грн. і 3) витрати на судовий збір - 3 483 грн. 99 коп., а всього 458 982 грн. 41 коп.».
14 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд розглянув цивільну справу № 201/9502/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2025 року та ухвалив постанову про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Рішення набрало законної сили 14 квітня 2026 року.
10 червня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження № 81227348 (ідентифікатор для доступу: В80006ЕБ4742), за змістом якої: - ОСОБА_1 визнаний боржником у виконавчому провадженні; - ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток в сумі 458 982.41 грн.
10 червня 2026 року виконавець ухвалив постанову про арешт грошових коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках, крім коштів, що містяться на рахунках, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту на які заборонено законом.
11 червня 2026 року виконавець ухвалив постанову про звернення стягнення на заробітну боржника, яку він отримує у військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України, за змістом якої зобов`язав військову частину стягувати із суми доходів боржника по 20 % доходів щомісяця та перераховувати на рахунок виконавця.
Внаслідок прийнятих постанов у виконавчому провадженні № 81227348 було накладено арешт на майно боржника, зокрема, на рахунок ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ). На вказаному рахунку були арештовані наявні грошові кошти в повному обсязі та зняті з рахунку і перераховані на рахунок виконавця.
Між тим на вказаний рахунок щомісяця надходить з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України нараховане боржнику грошове забезпечення за військову службу (його заробіток), що підтверджує довідка військової частини НОМЕР_3 № 274 від 13 червня 2026 року. Інші грошові кошти та вказаний рахунок не надходять.
Згідно ст. 70 ч 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження»: «1. Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків».
Викладене свідчить, що за чинним законодавством дозволено звертати стягнення на грошові кошти боржника на рахунку № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), які надходять з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України, в розмірі, що не перевищує 20 %. Інші 80 % зазначених грошових коштів арешту не підлягають та ними боржник вправі вільно розпоряджатись.
16 червня 2026 року боржник звернувся до виконавця з заявою: невідкладно у виконавчому провадженні № 81227348 зняти арешт з грошових коштів на рахунку № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), які надійшли та надходитимуть з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України, залишивши арешт на грошові кошти в розмірі до 20 %; повернути на рахунок № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) раніш надмірно списані грошові кошти.
До заяви боржник додав довідку військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України № 274 від 13 червня 2026 року, з якої вбачається, що на вказаний рахунок щомісяця надходить з військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України нараховане боржнику грошове забезпечення за військову службу.
Між тим виконавець до цього часу не зняв арешт з грошових коштів на рахунку № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), що свідчить про протиправну бездіяльність виконавця.
Також Виконавець не повернув на рахунок № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) раніш надмірно списані грошові кошти.
Виконавець при ухваленні постанов та виконанні судового рішення не дотримався вимог законодавства, внаслідок чого: утримує 20 % доходу (заробітку) боржника через військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України на підставі постанови про звернення стягнення на заробітну боржника від 11 червня 2026 року; утримує іншу частину доходу (заробітку) боржника (80 %) через банк, коли дохід боржника надходить на його рахунок № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ).
Відмова в задоволенні скарги унеможливила б подальше здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.
Бездіяльність виконавця - триваюче порушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Саме тому заявник та її представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.
Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання своїх обов?язків, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просили (заявник і його представник) скаргу ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови про арешт в межах виконавчого провадження, зобов?язання вчинити певні дії, повернення коштів та стягнення витрат задовольнити та визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. у виконавчому провадженні № 81227348, яка полягає у не знятті накладеного ним арешту на рахунок боржника ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) та не поверненні коштів.
Не може суд прийняти до увагу вказану позицію заявника з огляду на наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти. Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Судом з`ясовано, що позиція заявника грунтується на тому, що ОСОБА_2 30 липня 2025 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, збитків, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2025 року позовні вимоги були задоволені. 14 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вказане рішення місцевого суду, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вказане рішення від 31 жовтня 2025 року набрало законної сили 14 квітня 2026 року і Соборним районним судом міста Дніпра було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, 10 червня 2026 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися. В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника, цей арешт, на думку заявника, протиправний, але після його звернення виконавець не скасовує арешт його майна, чим обмежує його права, а тому виконавець, на думку заявника, допустив протиправні дії і бездіяльність.
Суд вважає вказане не відповідаючим дійсності з огляду на наступне.
Скаржник безпідставно вважає, що арешт накладений приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 81227348 на належні ОСОБА_1 грошові кошти, що містяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) є незаконним, та не зняттям арешту з даного рахунку, на думку скаржника, виконавець порушив його право на оплату праці, а також приписи Закону України «Про виконавче провадження».
Проте такі доводи та висновки ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та спростовуються наступним.
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2025 року, яке залишилось без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року в справі № 201/9502/25 було стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток в розмірі 435 498.42 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн., витрати на судовий збір в розмірі 3 483.99 грн., а всього 458 982.41 грн.
На підставі заяви ОСОБА_2 приватним виконавцем Коцинян М.О. було відкрито виконавче провадження № 81227348 та винесено постанову про відкриття вказаного виконавчого провадження.
Постанова про відкриття виконавчого провадження № 81227348 в строки та порядку Закону України «Про виконавче провадження» була направлена боржнику, що не оскаржується та не заперечується ОСОБА_1 ..
Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № 81227348, боржником ОСОБА_1 не було виконано вимоги вказаної постанови приватного виконавця Коцинян М.О., зокрема, проігноровано вимоги п. 2 постанови щодо обов`язку боржника подати приватному виконавцю протягом 5 робочих днів декларації про доходи та майно.
Крім того, постанова про відкриття виконавчого провадження № 81227348 у встановлений законом спосіб та строки боржником ОСОБА_1 не оскаржувалась.
Боржник не заперечує існування своєї заборгованості перед ОСОБА_2 та не заперечує свій обов`язок по погашенню заборгованості та виконанню судового рішення, яке є предметом стягнення в рамках виконавчого провадження № 81227348.
З метою забезпечення примусового виконання рішення суду, постановою приватного виконавця Коцинян М.О. про арешт коштів боржника від 10 чечрвня 2026 року № 81227348, в порядку статей 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти боржника.
Постанова від 10 червня 2026 року про арешт коштів боржника у встановлений законом спосіб та строки ОСОБА_1 не оскаржувалась.
Дана постанова була направлена до банківських та/або фінансових установ, і після отримання постанови про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» було її виконано та накладено арешт на кошти Боржника, що містяться на рахунках які відкриті в цій банківській установі.
Пункт 1 зазначеної постанови містить застереження стосовно накладення арешту на кошти ОСОБА_1 : «...крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом».
Важливою обставиною справи є те, що скаржник обґрунтовує факт отримання та використання ОСОБА_1 рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ), лише на підставі своїх доводів, що боржник отримує на вказаний рахунок грошове забезпечення (заробітну плату), інші, окрім заробітної плати доходи, у скаржника відсутні і обставину отримання заробітної плати на рахунки відкриті у вказаній банківській установі ОСОБА_1 підтверджує довідкою виданою Військовою частиною № НОМЕР_3 № 24 від 13 червня 2026 року.
Але скаржник надав до суду довідку від 13 червня 2026 року, яка підтверджує лише обставину, що на картковий рахунок НОМЕР_2 відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» військовою частиною нараховується грошове забезпечення ОСОБА_1 . Дана довідка лише підтверджує нарахування грошового забезпечення на картковий рахунок. В той же час скаржник не надав жодного належного та допустимого доказу, що картковий рахунок про який йдеться у довідці від 13 червня 2026 року має якесь відношення до рахунку із якого ОСОБА_1 , просить зняти арешт у своїй скарзі. ОСОБА_1 також не надав жодного належного та допустимого доказу про те, що скаржник окрім грошового забезпечення на відповідний рахунок не отримує коштів від третіх осіб.
Викладене підтверджує, що скаржник не довів належними та допустимими доказами факт нарахування на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) лише грошового зобов`язання від військової частини та що на вказаний рахунок не надходили та не надходять грошові кошти від третіх осіб, що спростовує доводи скаржника про те, що він отримує на вказаний рахунок лише грошове забезпечення (заробітну плату).
Таким чином надані ОСОБА_1 докази не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт використання скаржником рахунку відкритого на його ім`я в АТ КБ «Приватбанк» виключно для отримання грошового забезпечення (заробітної плати).
Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року № 89 (зі змінами) передбачено, що кошти, що обліковуються за балансовими рахунками 2620 - є «Кошти на вимогу фізичних осіб» та не мають ознак спеціального режиму використання.
Заробітна плата, стипендія, пенсія, соціальна допомога та інші соціальні виплати - це так звані кошти цільового призначення. Однак банківський рахунок, відкритий фізичною особою, у тому числі й для зарахування заробітної плати, пенсії, стипендії чи соціальних виплат, за умовами банківського обслуговування є звичайним поточним рахунком.
Тобто, це є рахунок відкритий фізичною особою для власних потреб, на який можуть зараховуватися будь-які кошти, а не тільки кошти цільового призначення - заробітна плата. Зазначене регламентується Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162 (Інструкція № 162).
Зокрема, пунктом 10 розділу І Інструкції № 162 встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.
Таким чином, якщо рахунок, на який здійснюється зарахування зарплати, пенсії, стипендії чи інших соціальних виплат, є поточними, то арешт може бути накладено на усі доступні кошти відповідно до резолютивної частини постанови про арешт коштів боржника, оскільки відсутнє нормативне регулювання, правові підстави та технічна можливість розділити «цільові» кошти та інші надходження. Якщо ж банк відкрив фізичній особі окремий рахунок виключно для зарахування цільових надходжень, зокрема заробітної плати, у такому випадку банк повертає без виконання отриману від виконавця постанову про арешт коштів боржника із зазначенням причини її повернення.
В даному випадку будь-яких відомостей (документів), що підтверджують відкриття боржником рахунків в АТ КБ «Приватбанк», як окремих рахунків виключно для зарахування цільових надходжень - заробітної плати, боржником ОСОБА_1 , а ні приватному виконавцю, а ні до суду не надавались.
Викладене підтверджує, що матеріали справи № 201/9502/25 не містять жодних належних та допустимих доказів, які би підтверджували, що рахунок відкритий в АТ КБ «Приватбанк» використовується виключно для зарахування грошового забезпечення (заробітної плати) та не використовується під будь-які інші особисті потреби ОСОБА_1 , а тому доводи скаржника про порушення його прав обґрунтовані виключно на підставі припущень, що є прямим порушенням норм процесуального законодавства.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Імперативною нормою статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Порядок примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), зокрема, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Водночас, за змістом статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виходячи із змісту частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини/ Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Положеннями статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби рахунок приватного виконавця).
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, не банківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після 'їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Виходячи із вказаних норм чинного законодавства саме на банківську, фінансову установу покладається обов`язок повідомити приватного виконавця про цільове призначення рахунку та при наявності підстав повернути постанову виконавця про арешт коштів боржника без виконання.
Проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання банківською установою свого обов`язку по поверненню постанови приватного виконавця Коцинян М.О. про арешт коштів ОСОБА_1 без виконання, що підтверджує обставину відсутності підстав для повернення постанови та відсутність факту наявності цільового використання відповідного рахунку боржника виключно для зарахування грошового забезпечення (заробітної плати).
Беручи до уваги зазначене, саме банківська та/або фінансова установа визначає спеціальність статусу коштів та рахунку на якому вони знаходяться, а не користувач даного рахунку та/або приватний виконавець.
На підтвердження правової позиції приватного виконавця суд звертає увагу на правові висновки зроблені Верховним Судом при розгляді аналогічних спорів. Так у пунктах 7.14 - 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). [...] Враховуючи вищевикладене. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника - фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/ або за результатами перевірки зазначених звітів».
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23 зазначено: «...при цьому суди обґрунтовано вказали, що постанова про арешт коштів боржника від 02 листопада 2023 року у виконавчому провадженні містить застереження стосовно накладення арешту на кошти ОСОБА_1, крім коштів що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Більш того, додана до скарги ОСОБА 1 довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 28 травня 2023 року про отримання боржником пенсійних виплат на свій рахунок також містить застереження банку про можливість зарахування на такий рахунок будь-якої виплати (переказу): саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі 'їх обліковування на рахунку, на кошти на які заборонено накладення арешту, банк зобов 'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»; у разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Під час винесення постанови про накладення арешту коштів на рахунках боржника державний виконавець діяла в межах своїх повноважень, у неї на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не було інформації, що відповідні рахунки, відкриті на ім 'я ОСОБА_ 1, призначені лише для отримання пенсії та/або на них зараховується виключно пенсія (грошове забезпечення). За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Богородчанського ВДВС Дидич І. П. щодо списання з його карткового рахунку для пенсійних виплат, відкритого вАТ КБ «ПриватБанк», коштів у розмірі 732,38 грн в межах виконавчого провадження...»
З огляду на викладене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів використання рахунку ОСОБА_1 виключно для отримання заробітної плати, скаржником не наведено об`єктивного нормативно-правового обґрунтування щодо порушень вимог Закону з боку приватного виконавця під час прийняття рішення та винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 червня 2026 року № 81227348, зокрема, в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 відкритого в АТ КБ «Приватбанк» та не взято до уваги відсутність законодавчого обмеження проводити звернення стягнення на кошти боржника отримані, як заробітну плату.
Щодо відсутності спеціального статусу рахунку, на який скаржник отримує заробітну плату.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає про те, що рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) використовується скаржником виключно для отримання заробітної плати (грошового забезпечення), а том неможливо накласти арешт на вказаний рахунок.
Проте такий висновок скаржника є безпідставним та спростовується наступним. Рахунки для виплати заробітної плати (грошового забезпечення), згідно чинного законодавства, не відносяться до рахунків із спеціальним режимом використання звернення стягнення на які заборонено законом.
В постанові від 19 травня 2020 року в справі № 905/361/19 Великої палати Верховного Суду суд приходить до наступних висновків: « 7.12. Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати. За установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника № НОМЕР_6 , на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, який використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено... 7.22. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати. 7.23 ... При цьому заява боржника ... про зняття арешту з рахунку ... правомірно була відхилена виконавцем, оскільки в цій заяві боржник не вказав, у якому саме розмірі в нього виникли зобов`язання з виплати заробітної плати, з якої саме суми коштів він просить зняти арешт, та не додав документів, підтверджуючих ці обставини».
Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, яким би було підтверджено спеціальний статус рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) та грошових коштів, які розміщені на ньому, а тому доводи скаржника про протиправність арешту накладеного приватним виконавцем є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи зазначене та висновки викладені у постанові Великої палати Верховного суду в справі № 905/361/19. Скаржник безпідставно обґрунтовує свою скаргу вказаними вище підставами, оскільки ОСОБА_1 не підтверджено спеціальність статусу рахунку та грошових коштів, які розмішені на цьому рахунку, не надано доказів на підтвердження використання рахунків виключно для отримання грошового зобов`язання (заробітної плати) та наявність законодавчого обмеження накладення арешту на рахунок на який боржник отримує заробітну плату.
Щодо безпідставності вимог скаржника.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає, що накладенням арешту на кошти, які знаходяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) приватний виконавець Коцинян М.О. порушив його право на отримання заробітної плати та позбавив скаржника коштів на існування.
Проте такі доводи ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Так скаржник у скарзі зазначає, що 10 червня 2026 року постановою про арешт коштів боржника винесеною в рамках виконавчого провадження № 81227348 було накладено арешт, зокрема і на рахунки ОСОБА_1 відкриті в АТ КБ «Приватбанк».
Скаржник зазначає, що на рахунок відкритий у вище зазначеній банківській установі він отримує заробітну плату і накладений арешт позбавив ОСОБА_1 коштів на проживання.
В той же час скаржник не заперечує та не оскаржує наступні обставини справи. 11 червня 2026 року приватним виконавцем Коцинян М.О. у виконавчому провадженні № 81227348 було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Даною постановою було звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , зокрема грошове забезпечення (заробітну плату).
В той же час п. 2, розділу «Постановляю» даної постанови визначено: «Здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 505 331.65 гривня (UАН), яка складається з боргу на користь стягувача - 458 982.41 грн., основної винагороди приватного виконавця - 45 898.24 грн. та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій - 451 грн.».
Таким чином, приватним виконавцем Коцинян М.О. було вчинено дії по зверненню стягнення на заробітну плату виключно в рамках чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про виконавче провадження», а фактичне списання та перерахування відсотків від заробітної плати ОСОБА_1 має здійснювати роботодавець боржника, а не приватний виконавець.
Безпідставність скарги ОСОБА_1 також підтверджується також і наступним.
В своїй скарзі, ОСОБА_1 просить суд, зокрема: «визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 81227348...».
Положеннями частини 2 статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Чинним процесуальним законодавством не передбачено процесуальної можливості, під час розгляду скарги на дії приватного виконавця, визнавати дії приватного виконавця протиправними.
Таким чином скаржник обрав спосіб захисту своїх нібито порушених прав шляхом, який не передбачено цивільним процесуальним законодавством, а тому скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про повернення на рахунок боржника ОСОБА_1 № IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (картковий номер: НОМЕР_2 ) раніш надмірно списані грошові кошти, необхідно зазначити наступне.
Скаржник в скарзі не визначає, який саме розмір грошових коштів був нібито надмірно списаний. Також в обґрунтування скарги, ОСОБА_1 не навів норми чинного законодавства, не підтвердив належними та допустимими доказами наявність факту порушення його прав списанням грошових коштів із його рахунку.
Важливою обставиною справи є той факт, що відповідно до вимог чинного законодавства, після фактичного стягнення коштів, приватний виконавець перераховую кошти на рахунки стягувача, тобто фактично стягнуті кошти в рамках виконавчого провадження не залишаються на рахунках приватного виконавця, а тому у виконавця відсутня можливості їх повернути.
Обставиною, яка підтверджує безпідставність та необґрунтованість скарги в частині вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця Коцинян М.О. повернути стягнуті кошти є той факт, що рішення суду на підставі якого було видано виконавчі листи в справі № 201/9502/25 не скасовано, виконавчі листи видані в справі № 201/9502/25 не були визнані такими, що не підлягають виконанню.
Викладене підтверджує безпідставність та необґрунтованість скарги ОСОБА_1 , а тому скарга не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», визначено: виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційним принципом є принцип верховенства права, який закріплений у ст. 8 Конституції України, громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а державні органи та їх посадові особи - за принципом "дозволено лише те, що прямо визначено законом".
Таким чином, приватний виконавець згідно вищезазначених норм діє відповідно до норм чинного законодавства.
Також надаючи оцінку діям приватного виконавця, скаржник не враховує норми ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а саме : Стаття 59. Зняття арешту з майна. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з манна боржника арешт з такого манна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХШ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 76-81 ЦПК.
Тобто, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України - скаржник повинен довести за допомогою належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів, з урахуванням положень ст. 76-81 ЦПК України, зазначені ним обставини.
Однак, як вбачається з вищенаведеного, скаржником не було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які останній посилався як на підставу своїх вимог.
Суд розглядає справу відповідно до ст. 13 ЦПК України … лише в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду … Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
Вимоги скарги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.
Враховуючи вищезазначене, приватним виконавцем на цей час правомірно відмовлено в зверненні заявника про зняття арешту і заборон.
Положеннями ч. 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Положеннями частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.
Боржник був обізнаний про стан виконавчого провадження, вчинені в ньому процесуальні дії, йому надавалася інформація (про арешт, обтяження та інш.).
Згідно статті 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Отже, заявник мав сам цікавитися з розумним інтервалом часу цікавитися виконавчим провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Однак вказаного він не зробив, своїх обов`язків по виконанню рішення та ухвали суду за виконавчим листом не виконав.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Вказане свідчить про не бажання добросовісно виконувати набравше законної сили рішення суду і порушення закону в цій частині. Дії приватного виконавця відповідають вимогам закону.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Згідно частини 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суду не подано належних, достатніх та допустимих доказів щодо беззаперечного своєчасно і фактичного не виконання рішення суду чи приписів приватного виконавця заявником. Отже, докази, які вказували б на порушення виконавцем чинного законодавства та прав боржника, як сторони виконавчого провадження, щодо виконання рішення суду, з підстав, зазначених у скарзі - суду не надані, а відповідні обставини порушення закону - судом не встановлено.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження № 61-407св20) вказано, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність навмисного невиконання рішення суду з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».
Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому скарга не підлягає задоволенню повністю.
Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, приватний виконавець своїми діями не порушив права заявника, тому його дії, постанови по вказаному виконавчому провадженню є законними.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний і приватний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей приватний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О. і ОСОБА_2 в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови про арешт в межах виконавчого провадження, зобов?язання вчинити певні дії, повернення коштів та стягнення витрат відмовити.
Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович і ОСОБА_2 в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови про арешт в межах виконавчого провадження, зобов?язання вчинити певні дії, повернення коштів та стягнення витрат відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -