П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/41920/25
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
повний текст судового рішення
складено 13.07.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Казанчук Г.П.,
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року по справі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 18 грудня 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо незаконного зменшення розміру пенсії при її виплаті обмежуючи її максимальним розміром;
зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке нарахувало пенсію відповідно до чинного законодавства України в сумі 37499 грн., виплачувати одним платежем щомісяця;
стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області незаконно зменшену пенсію за період з 01.03.2025 року по 30.11.2025 року у розмірі 79002 грн. ( (37499грн.-28721 грн) х 9 місяців).
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
27.04.2026 року до суду надійшло клопотання від представника Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про закриття провадження у справі, оскільки згідно з інформацією КНП "Херсонська обласна клінічна лікарня" ХОР та свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 Позивач - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суд від 13 липня 2026 року заяву представника Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про закриття провадження по справі № 420/41920/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Провадження в адміністративній справі № 420/41920/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрито.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду з етапу залучення правонаступника.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства, вказуючи, що суд першої інстанцій був зобов`язаний зупинити провадження у даній справі до визначення правонаступника.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу, вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальне правонаступництво необхідно розуміти як заміну або вибуття в адміністративній справі сторони чи третьої особи в разі переходу правового статусу від однієї особи до іншої (правонаступника).
Під час апеляційного провадження встановлено, що предметом позовних вимог у справі № 420/41920/25 є право ОСОБА_2 на отримання ним пенсії без застосування до пенсії позивача обмежень її максимальним розміром.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини у справі стосуються перерахунку та виплати пенсії позивачу, а тому ці відносини є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі № 640/9191/20.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2010 № 18-рп/2010).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також положеннями статей 13, 14 КАС України.
Норма частини першої статті 293 КАС України розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, але не є учасниками справи, оскільки особи, про яких ідеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не брали участі у справі, була зумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26.09.2024 у справі № 440/14216/23.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на касаційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.
Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004) зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.
Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення в цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.
Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в судочинстві участь останнього.
Крім того, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом і передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.03.2025 у справі № 223/793/17.
Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 576/1388/17, від 15.11.2021 у справі № 340/5543/20, від 05.05.2022 у справі № 520/10496/2020 та від 09.02.2023 у справі № 600/1290/20-а.
Суд першої інстанції встановив, що предметом позову у справі № 420/41920/25 є право ОСОБА_2 на отримання ним пенсії в повному розмірі без обмежень її максимальним розміром.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що спірні правовідносини стосуються перерахунку та виплати пенсії позивача, а тому ці відносини є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.
На підставі вказаного Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.07.2026 провадження у справі № 420/41920/25 закрив, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .
Враховуючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як син позивача не є особою, яка хоча і не брала участі у справі але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки розумінні частини першої статті 293 КАС України. Тому він не має права на апеляційне оскарження ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026.
Пунктом 3 частини першої статті 305 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року № 18-рп/2010).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині 1 статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини 1 статті 4 КАС України).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Відповідно до п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами 1 та 2 статті 42 КАС України, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.
Права учасників справи визначені у ч. 3 ст. 44 КАС України, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.
Колегія суддів повторює, що у частині 1 статті 293 КАС України розширено коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Судове рішення, яке оскаржується незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 293 КАС України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Спірним у цій справі є питання щодо підстав вважати Державну службу України з надзвичайних ситуацій, яка не брала участь у справі, такою, відносно якої судом першої інстанції вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року провадження у справі № 420/41920/25 закрито, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції стосується певного кола осіб, а саме, ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. Предметом спору в цій справі є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо незаконного зменшення розміру пенсії при її виплаті обмежуючи її максимальним розміром; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке нарахувало пенсію відповідно до чинного законодавства України в сумі 37499 грн., виплачувати одним платежем щомісяця; стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області незаконно зменшену пенсію за період з 01.03.2025 року по 30.11.2025 року у розмірі 79002 грн. ( (37499грн.-28721 грн) х 9 місяців).
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини у справі стосуються перерахунку та виплати пенсії позивачу, а тому ці відносини є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.
Хибним є покликання апелянта на те, що у позовній заяві міститься самостійна вимога про стягнення пенсії у розмірі 79002 грн, оскільки таке формулювання позовних вимог є за своїм змістом способом відновлення порушеного права, а не самостійною майновою вимогою.
Таким чином, оскільки відносини у спірних правовідносинах правонаступництво не допускається, в ухвалі суду першої інстанції не зроблено прямий висновок про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 , то апелянт, який не був учасником у справі № 420/41920/25, в якій не допускається правонаступництва, не є суб`єктом оскарження в розумінні ч. 1 ст. 293 КАС України.
Пунктом 3 частини 1 статті 305 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає необхідним закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року у справі № 420/41920/25.
Вказана позиція апеляційного суду відповідає правовому висновку КАС ВС, викладеному у постанові від 09.06.2026 року у справі №520/32040/25.
Керуючись ст. ст. 5, 13, 42, 44, 243, 271, 283, 293, 305, 308, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року в справі № 420/41920/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання незаконним та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.
Головуюча-суддя: Г.П. Казанчук
Суддя: Ю.М.Градовський
Суддя: О.В.Єщенко