09.10.26
22-ц/812/1912/26
Провадження № 22-ц/812/1912/26
У Х В А Л А
Іменем України
09 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Коростієнко Н.С.,
за участю прокурора Тищенко О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 472/388/25 за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення, яке ухвалив Веселинівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Орленко Людмили Олександрівни у приміщенні цього суду 10 червня 2026 року, повне судове рішення складено 19 червня 2026 року, за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації земельної ділянки,
у с т а н о в и в :
У квітні 2025 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27 лютого 2019 року №1267/0/14-19-СГ передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0653 площею 2 га для особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (наразі Степівської сільської ради Миколаївського району). Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 квітня 2019 року. (запис №31213028). Прокурор вказував, що цей наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, прийнятий з перевищенням повноважень органу виконавчої влади, внаслідок його прийняття було незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки та передано із державної у приватну власність земельну ділянку, надання якої у приватну власність чинним законодавством заборонено, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного та природно-заповідного фондів: ця ділянка частково накладається на водний об`єкт - малу річку Калістровську та її прибережну захисну смугу шириною 25 м, а також повністю накладається на землі природно-заповідного фонду - Гідрологічного заказника місцевого значення «Катеринівське водосховище», створене у 1993 році.
Посилаючись на викладене, а також на те, що землі водного та природно-заповідного фонду не можуть перебувати у приватній власності, прокурор просить усунути перешкоди Степівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області у володінні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду у межах природно-заповідного фонду шляхом:
- визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27 лютого 2019 р. №1267/0/14-19-СГ щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0653 в Миколаївському (Веселинівському) районі Миколаївської області;
- зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Степівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0653 в Миколаївському (Веселинівському) районі Миколаївської області;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2019 року (індексний номер 46506600) та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку [номер приховано]:02:000:0653 площею 2 га (номер відомостей про речове право 31213028 від 11 квітня 2019 року);
- скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 2 га з цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: пасовища, кадастровий номер земельної ділянки: [номер приховано]:02:000:0653, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області вказує, що позов є безпідставним, оскільки прокурор не довів накладання спірної земельної ділянки на землі природно-заповідного фонду. Також зазначив, що скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення її існування як об`єкта цивільних прав ОСОБА_1 в той час як вона лише частково може накладатися на прибережну захисну смугу річки Калістровська не відповідає приписам статті 5 ЦПК України щодо ефективного способу судового захисту.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2025 року, після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду мотивовано тим, що прокурор в обґрунтування своїх вимог вказував про часткове розташування спірної земельної ділянки в межах території водного фонду - прибережної смуги річки Калістровська, що висновком експертизи, в якому б містилися визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, підтверджено не було, тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення земельної ділянки з підстав її часткового накладення на земельну ділянку водного фонду.
Щодо вимог прокурора про повернення земельної ділянки, оскільки вона накладається на землі природно-заповідного фонду, то суд виходив з того, що повернення земельної ділянки вказаного цільового призначення територіальній громаді підпадає під визначені статтею 390 ЦК України у редакції Закону №4292-IX (був чинним на час розгляду справи судом першої інстанції) умови компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві незалежно від способу вилучення земельної ділянки у кінцевого набувача на користь держави (витребування чи повернення). Суд вважав встановленим, що ОСОБА_1 державним органом у власність безпідставно була надана земельна ділянка природно-заповідного фонду, отже право власності держави (наразі територіальної громади) на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи ОСОБА_1 не перейшло.
Натомість, суд виходив з того , що докази обізнаності ОСОБА_1 про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду у матеріалах справи відсутні, тому дійшов висновку про те, що він є добросовісним набувачем.
Зокрема, суд врахував, що проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у власність був розроблений кваліфікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_2 , який будь-яких обмежень щодо цієї ділянки не встановив. Суд вважав, що відповідач не повинен відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки. Прокурор, на думку суду, не навів обґрунтованих і достатніх мотивів наявності виняткових обставин у розумінні останньої практики ЄСПЛ, за яких повна відсутність компенсації може вважатися виправданою згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та з урахуванням принципів розумності і справедливості.
Враховуючи викладене, суд вважав, що наявні підстави для повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області лише за умови компенсації ринкової вартості ОСОБА_1 .
Щодо решти позовних вимог суд вважав їх похідними, які напряму залежать від задоволення основної позовної вимоги про витребування/повернення земельної ділянки, тому дійшов висновку, що вони також не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та частково накладається на землі прибережної захисної смуги річки Калістровської. З огляду на вищевказане втручання держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду має легітимну мету контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. Немає жодних підстав вважати, що ОСОБА_1 не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього. Враховуючи, зокрема, поведінку як ГУ Держгеокадастру у області, яке з перевищенням наданих законом повноважень незаконно вилучило поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської облдержадміністрації (на час прийняття наказу) та надало у приватну власність ОСОБА_1 , так і поведінку відповідача щодо отримання у власність (користування) земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для сільськогосподарського призначення, загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах Гідрологічного заказника місцевого значення «Катеринівське водосховище» переважає приватний інтерес відповідача у збереженні ним контролю за цією ділянкою. Під час отримання безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 повинен був проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з документами, що стосувались прав на спірну ділянку. Прокурор зазначає, що відсутність у матеріалах справи доказів обізнаності ОСОБА_1 про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду пов`язана з тим, що прокурор звертався до суду з негаторним позовом в квітні 2025 року, тобто до законодавчих змін, коли питання добросовісності/недобросовісності не підлягало доказуванню. В ході судового розгляду справи прокурор намагався довести недобросовісність відповідача шляхом подачі клопотання про повернення до підготовчого судового засідання та заяви про зміну предмету позову, однак суд у цьому відмовив. Однак гідрологічний заказник місцевого значення «Катеринівське водосховище» створений рішенням Миколаївської обласної ради від 12 березня 1993 року № 11 площею 330 га розташований між селами Новокатеринівка та Катеринівка впродовж багатьох років використовується як загальнодоступна рекреаційна територія загального користування, що, вочевидь, відомо відповідачу ОСОБА_1 . Крім того прокурор вважає, що суд не врахував, що надання відшкодування завданих збитків витребуванням майна, зокрема, на підставі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуває у безпосередньому зв`язку з поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. у справі №357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 15 травня 2018 року у справі №372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18). Тому враховуючи недобросовісність ОСОБА_1 при набутті у власність спірної земельної ділянки, підстави для виплати останньому компенсації чи іншого виду належного відшкодування в разі позбавлення його майна відсутні. Також прокурор зазначив, що ухвалою суду від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, що фактично позбавило прокурора привести позовні вимоги у відповідність до вимог чинного законодавства щодо визначення належного способу захисту. Суд, навіть не погоджуючись з обраним позивачем способом захисту порушених інтересів держави, має встановити мету позову та застосувати відповідні норми права для захисту порушених інтересів позивача. Відтак, при розгляді даної справи суд першої інстанції, не з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи, не надавши їм правову оцінку та не врахувавши, що ділянка також повністю накладається на землі природно-заповідного фонду, прийшов до хибного висновку про те, що єдино можливий спосіб захисту у даних відносинах- витребування лише частини земельної ділянки, яка накладається на землі водного фонду, зокрема у координатах поворотних точок меж і даних про прив`язку, поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор заяви клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №367/4068/17, посилаючись на те, що правовідносини щодо вирішення питання способу захисту права держави на землі природно-заповідного фонду у вказаній ним справі та справі, що розглядається є тотожними.
Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 265/2189/20 (провадження № 61-14007св20) зазначено, що «тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду та прийняття ними до свого провадження.
При цьому така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України)».
Така підстава зупинення провадження у справі як перегляд судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду має на меті забезпечення єдності судової практики, яку можна досягти завдяки передбаченим процесуальним законом механізмам.
Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 17 вересня 2020 року у справі № 557/457/19 (провадження № 61-7028св20), від 19 квітня 2021 року у справі № 393/135/19 (провадження № 61-1562св20), від 20 вересня 2023 року у справі № 755/6753/21 (провадження № 61-4221св23).
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Підставою для зупинення провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 10 частини 1 статті 252 ЦПК України є не лише існування схожої (ідентичної) справи на розгляді у суді касаційної інстанції та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: «висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);
Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.»
Звертаючись із клопотанням, прокурор просить зупинити розгляд справи № 472/388/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/4068/17.
Колегія суддів встановила, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 367/4068/17 заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, НПП «Голосіївський», Київська обласна рада, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, посилаючись, зокрема, на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду НПП «Голосіївський», а її вибуття з державної власності відбулося внаслідок перевищення органом місцевого самоврядування своїх повноважень, що, на думку прокурора, виключає добросовісність набувача та є підставою для витребування земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 справу № 367/4068/17 вважала за необхідне передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовуючи це наявністю підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року в справах № 911/3312/17 і № 911/3447/17, а також від 26 лютого 2020 року в справі № 911/3315/17, і формулювання правового висновку про те, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої на землях природно-заповідного фонду, з порушенням вимог ЗК України слід розглядати як порушення права власності держави чи територіальної громади, не пов`язане з позбавленням володіння такою земельною ділянкою, а тому вимога про її повернення має розглядатися як негаторний, а не віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 липня 2026 року прийняла до розгляду справу № 367/4068/17 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та призначила її до розгляду на 14 жовтня 2026 року.
Натомість у справі, яка переглядається, перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся до суду із позовом до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації земельної ділянки, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та природно-заповідного фонду, а її вибуття з державної власності відбулося всупереч прямої заборони закону щодо передання у приватну власність, що, на думку прокурора, виключає добросовісність набувача та є підставою для усунення перешкод державі у користування та розпорядженні земельною ділянкою.
За такого колегія суддів вважає, що правовідносини у справах № 367/4068/17 та № 472/388/25 не є подібними, оскільки у першій справі мова йде про визначення способу захисту щодо земельної ділянки одночасно як лісогосподарського призначення, так і природно-заповідного фонду, тоді як у справі, що переглядається, спір виник щодо поновлення прав держави на земельну ділянку водного фонду, що також розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду.
За встановлених обставин відсутні передбачені пунктом 10 частини 1 статті 252 ЦПК України підстави для зупинення провадження у справі, тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 252, 368, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
У задоволенні клопотання прокурора про зупинення провадження у справі № 472/388/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Т.М. Базовкіна
Судді Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
_____________________________________
Повна ухвала складена 09 жовтня 2026 року