УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 369/270/21
провадження № 61-393св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянувшиу порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію права власності, скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію права власності, скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта.
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 20 вересня 2023 року у складі судді Янченка А. В. в задоволенні позову відмовив.
Судові витрати поклав на позивача.
Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 січня 2022 року у справі № 369/270/21, а саме скасував арешт на: частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_3 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_4 ; частину нежитлового приміщення АДРЕСА_5 ; частину садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Київський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове рішення.
Позов задовольнив частково.
Визнав недійсним договір № б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20 травня 2013 року, сторонами якого вказані ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_3 , щодо будівництва індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасував рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В. А. від 02 липня 2018 року № 41863885 про державну реєстрацію права приватної власності відповідача ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1588828532224).
Визнав недійсним договір № б/н про участь у будівництві будівлі від 18 травня 2020 року, який укладений у простій письмовій формі, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасував рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О. Т. від 01 липня 2020 року № 52899113 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111874932224).
Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 295,2 кв. м, житловою площею 78,3 кв. м та готовністю до експлуатації відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання - КС142143170130).
Витребував з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину квартири АДРЕСА_6 .
Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на частину нежитлового приміщення АДРЕСА_4 .
Витребував з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_7 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний суд додатковою постановою від 29 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.
Ухвалив у справі додаткове рішення, яким стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 19 719,05 грн, а також витрати на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 505,33 дол. США.
Стягнув з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 564,25 грн, а також витрати на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 220,60 дол. США.
Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 895,35 грн, а також витрати на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 267,30 дол. США.
У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Верховний Суд постановою від 27 травня 2026 року касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнив частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в частині:
- визнання недійсним договору № б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20 травня 2013 року;
- визнання недійсним договору № б/н про участь у будівництві будівлі від 18 травня 2020 року;
- скасування рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В. А. від 02 липня 2018 року № 41863885 про державну реєстрацію права приватної власності відповідача ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1588828532224);
- скасування рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О. Т. від 01 липня 2020 року № 52899113 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111874932224), скасував і ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_3 скасував і ухвалив нове судове рішення.
Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину квартири АДРЕСА_3 .
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишив без змін.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року скасував.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 124 941,07 грн судових витрат.
Стягнув з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 330,21 грн судових витрат.
Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 13 728,72 грн судових витрат.
У вересні 2026 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , підписана її представником ОСОБА_7., про ухвалення додаткового рішення у справі, яка мотивована тим, що суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив про співмірність заявлених витрат на представництво в суді касаційної інстанції, вирішив питання про спосіб стягнення судових витрат за представництво в суді касаційної інстанції, проте не ухвалив рішення за наслідками цього питання.
Позивач просить суд ухвалити додаткове рішення у справі та вирішити питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги в суді касаційної інстанції, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату поштових послуг у розмірі 459,20 грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000 дол. США.
Перевіривши доводи заявника та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд робить такі висновки.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для її задоволення відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за результатами касаційного перегляду справи, Верховний Суд у мотивувальній частині постанови від 27 травня 2026 року виклав окремий розділ, присвячений цьому питанню. При цьому було досліджено усі належні документи, що підтверджують витрати сторін на сплату судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі понесені позивачем у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Позивач вважає, що резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції не містить висновку щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, понесених позивачем у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Проте, зміст резолютивної частини постанови Верховного Суду від 27 травня 2026 року відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України та містить висновок щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами при розгляді цивільної справи у всіх інстанціях. При цьому, судові витрати суд поклав відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог на усіх відповідачів, а не лише на відповідача ОСОБА_2 , як про це просить позивач. Також суми на відшкодування понесених судових витрат Верховний Суд визначив в національній валюті України.
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Вказана процесуальна норма передбачає правило, за яким резолютивна частина судового рішення має містити чіткий висновок щодо розподілу судових витрат, без зазначення щодо сплати різниці у понесених витратах сторонами одна одній.
У статті 416 ЦПК України не передбачено необхідності викладати у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції деталізований розрахунок складових витрат, що підлягають до стягнення, з урахуванням виду судових витрат та із зазначенням судових інстанцій, в яких такі витрати понесені.
Визначення у резолютивній частині судового рішення загальної суми судових витрат, що підлягає до стягнення із кожної сторін, спрощує виконання такого судового рішення.
За результатами судового розгляду Верховний Суд визначив загальний розмір судових витрат, який підлягає стягненню на користь позивача, а саме: з ОСОБА_2 - 124 941,07 грн, з ОСОБА_3 - 11 330,21 грн, з ОСОБА_4 - 13 728,72 грн.
Мотиви таких висновків безпосередньо відображенні у розділі щодо розподілу судових витрат мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 27 травня 2026 року, в якому взято до уваги витрати, пов`язані з розглядом справи, понесені позивачем як в суді апеляційної інстанції, так і в суді касаційної інстанції.
Отже, резолютивна частина постанови Верховного Суду від 27 травня 2026 року містить вказівку щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи в судах усіх трьох інстанцій.
Отже, питання, яке позивач порушує у заяві про ухвалення додаткового рішення, уже було предметом розгляду Верховного Суду та вирішене при ухваленні постанови від 27 травня 2026 року.
За таких обставин передбачені статтею 270 ЦПК України підстави для ухвалення додаткового рішення відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення слід відмовити.
Керуючись статтями 270, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді А. А. Калараш І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров