ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" вересня 2026 р. Справа № 910/2442/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Січевлюк В.А. (у режимі відеоконференції)
від відповідача: Левченко О.О. (у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги:
1. Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування";
2. Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 (дата підписання повного тексту рішення: 20.07.2026) (суддя Павленко Є.В.)
у справі № 910/2442/26 Господарського суду міста Києва
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 731 813,25 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У березні 2026 року Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - ПрАТ "КЦКБА", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", Компанія, відповідач) про стягнення 1 426 613,25 грн, з яких: 694 800,00 грн - основний борг, 515 225,99 грн - інфляційні втрати, 104 562,65 грн - три проценти річних, 112 024,61 грн - пеня, нараховані на вищевказану суму основної заборгованості за період з 01.03.2021 по 06.03.2026.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за договором № 463(2)20УК поставки товару від 04.12.2020 (далі - Договір) у частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Після звернення Товариства до суду із цим позовом відповідач повністю сплатив позивачу суму спірної основної заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, які були долучені позивачем до заяви від 18.06.2026 про відмову від позову в частині вимоги про стягнення з відповідача 694 800,00 грн основної заборгованості, яка ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 прийнята судом, а провадження у справі в цій частині закрито.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 позов задоволено частково та стягнуто з АТ "НАЕК "Енергоатом" на користь ПрАТ "КЦКБА" 189 620,57 грн інфляційних втрат, 62 589,11 грн трьох процентів річних, 112 024,60 грн пені та 4 370,81 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок виключення Законом № 4434-IX пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на час звернення позивача до суду із цим позовом (06.03.2026) були відсутні будь-які правові підстави для зупинення позовної давності у спірних правовідносинах; відтак, зважаючи на заявлену Компанією вимогу про застосування судом позовної давності до спірних вимог позивача за період з 01.03.2021 по 05.03.2021, а також відсутність належних і допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства про стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказаний період. У той же час, за висновком суду, позовна давність за вимогами Товариства про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 06.03.2023 по 06.03.2026 на час звернення позивача до суду із цим позовом не спливла, відтак, за розрахунком суду, обґрунтований розмір заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем складає 189 620,57 грн інфляційних втрат та 62 589,11 грн трьох процентів річних. Відтак, суд виснував, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі.
Також суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про письмове погодження між сторонами можливості притягнення ДП "НАЕК "Енергоатом" (або його правонаступника) до відповідальності шляхом стягнення договірної неустойки та докази, які свідчать про погодження сторонами розміру такої штрафної санкції. У той же час, судом враховано, що 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", набрали чинності приписи абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України, згідно з яким боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак суд виснував, що оскільки на час набрання законної сили абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України спірна сума основної заборгованості відповідачем погашена не була, нарахування передбаченої вищевказаною нормою Кодексу штрафної санкції - пені, за період з 28.08.2025 по 06.12.2026 на суму боргу в розмірі 694 800,00 грн є обґрунтованим. За розрахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню на користь Товариства, складає 112 024,60 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ПрАТ "КЦКБА" та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26, ПрАТ "КЦКБА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних, які підлягають стягненню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 515 225,99 грн інфляційних втрат та 104 562,65 грн 3 % річних.
За доводами скаржника, висновок суду першої інстанції, що продовження позовної давності діє тільки на зобов`язання, що виникли до 02.04.2020, а на зобов`язання, що виникли після 02.04.2020 діє загальна позовна давність у три роки, є помилковим; заборгованість відповідача за Договором виникла з 01.03.2021 (в період дії продовження позовної давності), відтак перебіг позовної давності в правовідносинах позивача та відповідача за Договором розпочався лише з 04.09.2025, тобто з дня набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX; позовна давність по усіх вимогах позивача у даній справі на день подання позовної заяви не була пропущена, отже, подання позивачем на розгляд суду першої інстанції доказів поважності пропуску позовної давності було позбавлене жодного процесуального сенсу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" та узагальнення її доводів
Також, АТ "НАЕК "Енергоатом" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог ПрАТ "КЦКБА" про стягнення з АТ "НАЕК "Енергоатом" 112 024,60 грн пені як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 112 024,60 грн пені.
Скаржник вказує, що у позивача відсутнє право на отримання заявленої до стягнення пені; правочин щодо забезпечення виконання покупцем (відповідачем) зобов`язання з оплати товару за Договором у вигляді пені сторонами в письмовій формі не вчинявся; оскільки цивільні відносини на підставі укладеного між сторонами Договору і права та обов`язки за ним виникли між відповідачем та позивачем до 28.08.2025, відповідно, до них не можуть бути застосовані положення Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", який набрав чинності 28.08.2025; вказаний Закон (якщо буде застосований) не пом`якшує та не скасовує відповідальність відповідача, а навпаки погіршує його становище та покладає на нього додаткову відповідальність, відтак застосування вказаного Закону до цих правовідносин є неприпустимим.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами ПрАТ "КЦКБА" та АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26; об`єднано апеляційні скарги ПрАТ "КЦКБА" та АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд апеляційних скарг призначено на 01.09.2026 об 11:20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційні скарги, пояснень, клопотань, заперечень - до 25.08.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 задоволено заяву АТ "НАЕК "Енергоатом" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 у розгляді апеляційних скарг у справі № 910/2442/26 оголошено перерву до 15.09.2026 об 11:50 в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 задоволено заяву ПрАТ "КЦКБА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги позивача заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній позивачем частині - без змін, вказуючи, зокрема, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідними вимогами про стягнення з відповідача спірних компенсаційних виплат за період з 01.03.2021 по 05.03.2023 - до 03.09.2025, проте цього не зробив; будь-яких заяв чи клопотань з обґрунтуванням щодо наявності правових підстав для поновлення позовної давності позивач не заявляв; зважаючи на заявлену відповідачем вимогу про застосування судом позовної давності до спірних вимог позивача за період з 01.03.2021 по 05.03.2023, а також відсутність належних і допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем позовної давності, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказаний період.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги відповідача заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні повністю, зазначаючи, зокрема, що доводи, котрі містяться в апеляційній скарзі, фактично дублюють позицію відповідача в суді першої інстанції та є його суб`єктивним тлумаченням законодавства.
24.08.2026 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
24.08.2026 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив позивача на апеляційну скаргу.
Явка представників учасників справи
У судовому засіданні 15.09.2026 взяли участь представники позивача та відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні представник позивача вимоги поданої позивачем апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити, проти апеляційної скарги відповідача заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Представник відповідача вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити, проти апеляційної скарги позивача заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між ПрАТ "КЦКБА" (постачальник) та ДП "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом") (покупець) було укладено договір № 463(2)20УК від 04.12.2020 / 53-121-01-20-09995 від 21.12.2020 поставки товару (Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - прийняти й оплатити визначений у пункті 1.1 Договору товар: клапан зворотний АИ30 827-0025/250-050 у кількості 3 шт., загальною вартістю 694 800,00 грн, з яких ПДВ - 115 800,00 грн.
Відповідно до пункту 1.2 Договору строк поставки товару - грудень 2020 року.
За умовами пункту 3.2 Договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1 Договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товару відбувається відповідно до Правил "Інкотермс-2010" на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".
Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" (пункт 4.5 Договору).
Згідно з пунктом 12.1 Договору він вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладення.
На виконання умов Договору Товариство поставило обумовлений Договором товар на загальну суму 694 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується копіями: накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 28.12.2020 № 146, яка підписана повноважними представниками сторін Договору без жодних заперечень і зауважень щодо кількості, асортименту, якості переданого товару й скріплена печаткою позивача; експрес-накладної логістичної компанії ТОВ "Нова Пошта" від 30.12.2020 № 5900[телефон приховано] з відміткою про вручення відправлення одержувачу.
Також на виконання умов Договору позивач склав і зареєстрував у встановленому законом порядку податкову накладу від 28.12.2020 № 24 на вищевказану господарську операцію, яка була зареєстрована в ЄРПН контролюючим органом 15.01.2021, що підтверджується квитанцією Держаної податкової служби України від вказаної дати № 1.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство зазначило, що відповідач не сплатив вартість поставленої продукції в розмірі 694 800,00 грн, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем на вищевказану суму.
Також позивач на суму заборгованості нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період з 01.03.2021 по 06.03.2026 інфляційні втрати в сумі 515 225,99 грн, три проценти річних у сумі 104 562,65 грн та пеню в сумі 112 024,61 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що позивач неправильно визначив строк виконання грошового зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в сумі податку на додану вартість (далі - ПДВ). Умовами Договору не встановлено конкретного строку такої оплати після реєстрації податкової накладної на відповідну господарську операцію. При цьому, позивач не надав доказів належної реєстрації податкової накладної в ЄРПН, у зв`язку із чим, на думку відповідача, обов`язок з оплати вартості спірного товару не настав. Разом із цим, прострочення виконання спірного грошового зобов`язання виникло не з вини відповідача, а зумовлене дією обставин непереборної сили (форс-мажорними обставинами). Відповідач також був позбавлений можливості виконати спірне грошове зобов`язання з огляду на наявність повідомлення на офіційних сайтах Служби безпеки України та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, про підозру здійснення Товариством постачання товару до підприємств держави-агресора. Відповідач вказував і на необґрунтованість заявлених до стягнення позивачем сум трьох процентів річних та інфляційних втрат і просив суд застосувати до вказаних позовних вимог наслідки спливу позовної давності. На думку відповідача, вимога про стягнення неустойки є безпідставною, оскільки письмова домовленість сторін про забезпечення виконання спірного зобов`язання у вигляді пені відсутня.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Згідно зі ст. 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін і до 28.08.2025) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем - прийнято обумовлений Договором товар на загальну суму 694 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується копіями: накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 28.12.2020 № 146, яка підписана повноважними представниками сторін договору без жодних заперечень і зауважень щодо кількості, асортименту, якості переданого товару й скріплена печаткою позивача; експрес-накладної логістичної компанії ТОВ "Нова Пошта" від 30.12.2020 № 5900[телефон приховано] з відміткою про вручення відправлення одержувачу.
У силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Інше встановлено п. 3.2 Договору, відповідно до якого розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1 Договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору позивач склав і зареєстрував у встановленому законом порядку податкову накладу від 28.12.2020 № 24 на вищевказану поставку товару, яка була зареєстрована в ЄРПН контролюючим органом 15.01.2021, що підтверджується квитанцією Держаної податкової служби України від вказаної дати № 1.
Відтак, з урахуванням пункту 3.2 Договору, 28.02.2021 закінчився строк оплати отриманого покупцем товару, а з 01.03.2021 настало прострочення.
Отже, строк оплати товару за накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 28.12.2020 № 146 є таким, що настав.
Як вбачається з матеріалів справи, після звернення Товариства до суду із цим позовом відповідач повністю сплатив позивачу суму спірної основної заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 09.06.2026 № 1286 на суму 231 600,00 грн, № 1287 на суму 231 600,00 грн та № 1288 на суму 231 600,00 грн.
Відтак станом на дату подання позовної заяви за відповідачем рахувалась прострочена заборгованість перед позивачем у сумі 694 800,00 грн (вартість поставленого товару). Вказані обставини не заперечуються та не спростовуються відповідачем. Отже, право позивача є порушеним.
У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 515 225,99 грн інфляційних втрат та 104 562,65 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості з 01.03.2021 по 06.03.2026.
Перевіряючи доводи скаржника ПрАТ "КЦКБА" щодо помилкового висновку суду першої інстанції про застосування загальної позовної давності до вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що наведена норма свідчить про те, що інфляційні нарахування та 3 % річних можуть бути нараховані лише за весь час прострочення платежу, а тому день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування.
Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Суд зауважує, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Отже, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, відтак, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, існує до моменту усунення цього порушення й обмежується позовною давністю - останніми трьома роками, які передували поданню відповідного позову. На перебіг позовної давності впливають обставини, пов`язані з її зупиненням (стаття 263 ЦК України), перериванням (стаття 264 ЦК України) та продовженням (пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Законів № 2120-ІХ і № 3450-ІХ).
Так, статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ "Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.
Разом із тим, Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.
При цьому виключення з 04.09.2025 пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України не має наслідком сплив позовної давності на цю дату, а означає поновлення її перебігу з урахуванням часу, що минув до встановленого законом продовження та подальшого зупинення відповідних строків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 дійшла висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. У зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 по 01.04.2024, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
Отже, оскільки строк оплати отриманого покупцем товару закінчився 28.02.2021, а з 01.03.2021 настало прострочення, позовна давність закінчилася б 02.03.2024.
Судова колегія встановила, що станом на 02.03.2024 позовна давність щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, оскільки перебіг цього строку був продовжений (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану до 03.09.2025.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника ПрАТ "КЦКБА", що перебіг позовної давності в даних правовідносинах розпочався лише з 04.09.2025, тобто з дня набрання чинності Законом № 4434-IX.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції виснує, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.03.2021 по 06.03.2026, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову.
Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що продовження позовної давності діє тільки на зобов`язання, що виникли до 02.04.2020, а на зобов`язання, що виникли після 02.04.2020 діє загальна позовна давність у три роки.
Отже, підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування судом позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01.03.2021 по 05.03.2023 відсутні.
З огляду на вимоги ч. 1 та 2 ст. 2, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відтак апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, а саме з 01.03.2021 по 06.03.2026, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 104 562,65 грн 3 % річних та 515 225,99 грн інфляційних втрат.
Також позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 112 024,61 грн пені за загальний період прострочення з 28.08.2025 по 06.03.2026.
Перевіряючи доводи скаржника АТ "НАЕК "Енергоатом" щодо відсутності у позивача права на отримання заявленої до стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 230 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін і до 28.08.2025) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою, четвертою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про письмове погодження між сторонами можливості притягнення ДП "НАЕК "Енергоатом" (або його правонаступника) до відповідальності шляхом стягнення договірної неустойки, та докази, які свідчать про погодження сторонами розміру такої штрафної санкції.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб`єктивних прав і обов`язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що укладаючи Договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності покупця. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції враховує, що сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили відсутність забезпечення виконання зобов`язання покупцем (відповідачем) з оплати товару за Договором у вигляді пені.
Натомість, вирішуючи питання можливості стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність врахування, що 28.08.2025, у зв`язку з введенням у дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", набрали чинності приписи абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України, згідно з яким боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" помилковими, оскільки такий набрав чинності лише 28.08.2025, а спірні правовідносини виникли між відповідачем та позивачем до 28.08.2025, відтак Закон № 4196-IX не може бути до них застосований.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Частини перша та друга статті 5 ЦК України передбачають, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Оскільки Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" не пом`якшує та не скасовує відповідальність відповідача, а навпаки погіршує його становище та покладає на нього додаткову відповідальність, застосування вказаного Закону до цих правовідносин є помилковим.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення 112 024,60 грн пені не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги ПрАТ "КЦКБА" та АТ "НАЕК "Енергоатом" підлягають задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 у частині стягнення 112 024,60 грн пені - скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення 112 024,60 грн пені; в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 підлягає зміні, відповідно до якої з АТ "НАЕК "Енергоатом" на користь ПрАТ "КЦКБА" належить стягнути 515 225,99 грн інфляційних втрат та 104 562,65 грн трьох процентів річних.
Судові витрати
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційних скарг.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" та Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 у частині стягнення 112 024,60 грн пені - скасувати.
3. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення 112 024,60 грн пені.
4. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 у частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних - змінити.
5. Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 в редакції цієї постанови.
6. Викласти другий абзац резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 в такій редакції:
"Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) 515 225 (п`ятсот п`ятнадцять тисяч двісті двадцять п`ять) грн 99 коп. інфляційних втрат, 104 562 (сто чотири тисячі п`ятсот шістдесят дві) грн 65 коп. трьох процентів річних та 7 437 (сім тисяч чотириста тридцять сім) грн 46 коп. судового збору.".
7. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/2442/26 залишити без змін.
8. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) 6 616 (шість тисяч шістсот шістнадцять) грн 42 коп. судового збору за подання позивачем апеляційної скарги.
9. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору за подання відповідачем апеляційної скарги.
10. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
11. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
12. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 12.10.2026.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко