УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/697/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2026
у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел"
про стягнення 269 476,38 грн,
ВСТАНОВИВ:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , позивач, скаржник) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел" (далі - ТОВ "Мир Масел", відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 269 476,38 грн, які складаються з: 146 110,32 грн штрафу 20 %, 47 485,85 грн пені, 51 138,61 грн штрафу 7 %, 24 741,60 грн вартості проведених досліджень згідно з калькуляцією 10 ХЦ (МОУ), за порушення умов договору про закупівлю товарів за державні кошти від 27.05.2025 № 22 (далі - договір), нарахованих відповідно до умов пунктів 6.1.- 6.2., 3.7 цього договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач поставив товар неналежної якості.
Господарський суд Харківської області рішенням від 18.06.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, у задоволенні позову відмовив.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про невизнання належними доказів порушення відповідачем умов договору, зокрема щодо якості поставленого товару, отриманих на підставі порядку здійснення контролю за дотримання вимог якості товару, який не був повідомлений відповідачу та не був обов`язковим для відповідача, зокрема, для відібрання проб не було викликано уповноваженого на такі дії представника постачальника.
Суди встановили, що ні договір, ні оголошення про закупівлю державним замовником у сфері оборони в порядку проведення спрощених закупівель в електронній системі закупівель "Олив Motorcraft", код ДК 021:2015:09210000-4: Мастильні засоби, за результатами якої і було укладено договір між позивачем і відповідачем, не містять інформацію про приймання товару за договором у порядку, передбаченому Інструкцією з контролю якості пально-мастильних матеріалів та спеціальних рідин у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.01.2024 № 7. Такий наказ не є нормативно-правовим актом, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України, є обов`язковим виключно для Збройних Сил України та не створює обов`язків для відповідача як незалежного суб`єкта господарювання, оскільки сторони не узгодили застосування процедур вказаної Інструкції в договорі.
Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що позивачем не доведено порушення відповідачем зобов`язань, взятих на себе за умовами договору, оскільки дотримання процедури, унормованої Інструкцією з контролю якості пально-мастильних матеріалів та спеціальних рідин у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 7 від 04.01.2024, не було узгоджено сторонами в укладеному договорі.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що укладеним між сторонами договором не передбачено пункту щодо проведення випробувань поставленого товару, так само як і не передбачено відшкодування усіх понесених та документально підтверджених витрат з проведення лабораторних випробувань 10 ХЦ (МОУ).
ВЧ НОМЕР_1 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. До касаційної скарги скаржник також додав клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Дослідивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 922/697/26) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 269 476,38 грн. Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року (332 800,00 грн).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (малозначні справи), можуть бути оскаржені в касаційному порядку лише у визначених цим пунктом випадках.
ВЧ НОМЕР_1 вказала, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у двох взаємопов`язаних аспектах, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Також скаржник зазначив, зокрема, що неправильний підхід судів попередніх інстанцій до застосування статей 76 та 86 ГПК України безпосередньо вплинув на повноту дослідження обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Водночас скаржник у касаційній скарзі як підставу для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначив, що у цій справі порушуються питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, що відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є підставою для касаційного перегляду.
У касаційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 вказує, що у справі постають такі питання права: "чи може невключення до умов договору та необов`язковість для постачальника процедури, за якою покупець здійснював контроль якості товару, саме по собі бути підставою для невизнання належними отриманих за результатами такого контролю доказів невідповідності товару погодженим сторонами вимогам щодо якості" та "чи вважається виконаним у встановлений строк зобов`язання з поставки товару, якщо доставлений у межах цього строку товар не був прийнятий Покупцем через встановлену невідповідність вимогам щодо якості, а передбачені Договором документи про його приймання не були підписані; та чи залежить відповідальність за прострочення первісної поставки від направлення Покупцем вимоги про заміну такого товару".
Вирішення цих питань, на думку скаржника, виходить за межі індивідуальної оцінки доказів у цій справі є необхідним для забезпечення єдиного підходу до застосування відповідних норм права у спорах, що виникають з договорів поставки товарів.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою принципу правової визначеності.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у разі відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.
Верховний Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-от "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо, не повинно викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи зі статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має належати до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З урахуванням вказаного колегія суддів зазначає, що аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають наведеним критеріям, оскільки не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених обставин у справі, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і які надають повноваження Суду переглянути у касаційному порядку як "суду права" судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою запровадження переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів не розглядає клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/697/26 за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський