Справа № 466/1469/26
Провадження № 2/466/1969/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07.10.2026 м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючої судді Торської І.В.,
за участі секретаря судового засідання Гавдульського Р.І.,
представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,
представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Миргорода В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Виконавчий комітет Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Виконавчий комітет Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини,
в с т а н о в и в:
25 лютого 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , третьої особи без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якій просить визнати місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_3 за місцем її проживання та реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.
Позов мотивує тим, що позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та за рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20.12.2017 шлюб між ними розірвано. У шлюбі у сторін народилася - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що фактичне місце проживання доньки разом з позивачкою, як з матір`ю дитини. У 2025 у відповідача народилось двоє дітей та з метою оформлення відстрочки змусив укласти договір про утримання дитини та визначення проживання дитини. Однак після укладення договору відповідач лише періодично цікавився життям дитини та не приймав постійної участі у її вихованні та забезпеченні. Враховуючи таку поведінку відповідача вона звернулася до ТЦК із повідомленням про анулювання відстрочки, з метою помсти у листопаді 2025 року відповідач забрав дитину до себе, використовуючи свій вплив на неї.
Вважає, що відповідач використовує дитину у власних інтересах з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, зазначає, що відповідач звернувся із заявою про визначення місця проживання доньки разом із ним саме з цією метою, а не з огляду на реальну необхідність забезпечення її інтересів.
Також зазначає, що донька є малолітньою, потребує материнської турботи й уваги, а її проживання з батьком не відповідає найкращим інтересам дитини.
Враховуючи вищевикладене, просить визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з поданим позовом, від відповідача за первісним позовом до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову ОСОБА_3 .
Вказав, що з листопада 2025 року донька за власним бажанням постійно проживає разом із ним, він бере участь у її вихованні та несе витрати на її утримання, зокрема на навчання, медичні послуги й інші потреби. На підтвердження цього долучив відповідні документи, зазначивши, що підтверджені витрати за період із травня до листопада 2025 року становлять майже 173 000 грн.
Крім того, відповідач зазначив, що звернувся до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради з питання визначення місця проживання доньки разом із ним, та відповідне питання перебуває на розгляді.
На обґрунтування своєї позиції зазначив, що укладений 06.05.2025 договір про утримання дитини, визначення її місця проживання та участі у вихованні відповідає фактичним обставинам, а посилання позивачки на примус з його боку, мав би бути предметом розгляду компетентних органів.
Окрім цього, ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.
Зустрічний позов мотивує тим, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 грудня 2017 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу, за домовленістю між ним та відповідачкою, донька проживала почергово з кожним із батьків за графіком: тиждень у батька, тиждень у матері. Зазначає, що як під час шлюбу, так і після його розірвання відповідачка не висловлювала до нього жодних претензій щодо неналежного виконання батьківських обов`язків. При цьому він самостійно забезпечував дитину, оплачував її навчання у приватній школі, додаткові заняття у сфері інформаційних технологій, відпочинок та лікування. Протягом приблизно останніх п`яти місяців до звернення із зустрічним позовом малолітня донька постійно проживає разом із ним, що, за його словами, відповідає особистому бажанню дитини. Зазначає, що за час такого спільного проживання донька жодного разу не виявляла бажання переїхати на постійне чи тимчасове проживання до матері.
Вказує, що за місцем його проживання для доньки створені всі необхідні умови, а сам він має можливість самостійно забезпечувати всі її потреби. При цьому наголошує, що не перешкоджає спілкуванню доньки з матір`ю та не має наміру створювати будь-які перешкоди у разі виявлення дитиною бажання проживати разом із матір`ю як постійно, так і тимчасово.
З метою врегулювання питання про визначення місця проживання доньки разом із ним позивач за зустрічним позовом зазначає, що 24 грудня 2025 року звернувся до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про проведення обстеження умов проживання доньки за його адресою для підготовки документів, необхідних для розгляду питання органом опіки та піклування. У подальшому ним було подано документи для розгляду питання про визначення місця проживання дитини.
Посилається на акт обстеження житлових умов від 05 березня 2026 року, складений під час розгляду його заяви, яким засвідчено, що за місцем його проживання для доньки створено належні умови, забезпечено затишок і розуміння, а конфлікти відсутні.
Враховуючи вищевикладене, просить визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_4 .
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова від 08.05.2026 зобов`язано Орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та Орган опіки і піклування Сихівської районної адміністації Львівської міської ради надати висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одним із батьків.
У судовому засіданні, яке відбулося 10 червня 2026 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
31.08.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова замінено Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на Виконавчий комітет Львівської міської ради.
Представник позивачки за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засідання заперечив щодо первісного позову, просив відмовити, оскільки дитина має бажання проживати із батьком.
Вислухавши пояснення учасників справи, заслухавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного із доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.12.2012, який рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20.12.2017 розірвано.
За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 10.06.2014.
Як зазначає позивачка за первісним позовом, фактичне місце проживання їх спільної доньки ОСОБА_5 - АДРЕСА_1 , тобто з нею, як з матір`ю дитини.
Відповідно до акту обстеження умов від 12.02.2026, встановлено, що до складу сім`ї входять: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з 2 житлових кімнат. Умови проживання задовільні, чисто, прибрано, квартира омебльована, наявна побутова та електронна техніка, наявні продукти харчування. На час візиту вдома була мати ОСОБА_3 , яка повідомила, протягом останніх 2 років донька за спільною згодою, тиждень через тиждень, проживає то в батька то в матері. Останні півтора місяці батько налаштовує доньку проти матері у зв`язку з чим донька ОСОБА_8 відмовляється у неї проживати, зазначила, що хоче, щоб донька проживала разом із нею як раніше.
Разом з тим, згідно акту обстеження умов від 05.03.2026, встановлено, що до складу сім`ї входять: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з 7 житлових кімнат. Умови проживання належні, конфлікти у сім`ї відсутні, наявний сімейний затишок. Малолітню ОСОБА_5 взято на облік у відділ СуСД Шевченківського району, як дитина яка опинилася у складних життєвих обставинах через поведінкові розлади, відвідує психолога, батько забезпечує дитину всім необхідним, матір дитини - ОСОБА_3 з ОСОБА_8 не підтримує зв`язок.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини №05/26 від 19.02.2026, рекомендовано батькам звернутися до Шевченківського відділення соціальної роботи Філії соціальної роботи та психологічної підтримки КУЗТ для встановлення психоемоційного контакту малолітньої ОСОБА_5 із кожним з батьків.
Спір між сторонами виник з сімейних правовідносин, що урегульовано Сімейним Кодексом України.
Частиною 3 статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини 1 статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1-3 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини(постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.07.2020 у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-5323св19).
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі №754/16535/19 (провадження № 61-14623св21).
Опитана в судовому засіданні, за участі психолога ОСОБА_12 , ОСОБА_5 суду розповіла, що на разі проживає із батьком та братами, з мамою не бачиться та не бажає спілкуватися. Зазначила, що із мамою стосунки конфліктні. Вказала, що хоче проживати із батьком, який забазпечує її всім необхідним для комфортного життя.
Тобто, донька ОСОБА_5 , досить чітко та зрозуміло виклала суду своє відношення до питання її місця проживання та заявила про бажання залишатися проживати з батьком.
Згідно висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №260001 - вих.-81353 від 05.06.2026, встановлено, що орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_2 .
Висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком є обґрунтованим та не суперечить інтересам малолітньої дитини.
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
ОСОБА_4 є фізичною особою - підприємцем, згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця, загальна сума доходу за звітній (податковий) піврічний період за 2025 рік складає 4734602 грн., а за перше півріччя 2026 року - 2738877,63 грн., що свідчить про можливість забезпечення батьком дитини для її повноцінного розвитку та гідних умов життя.
Окрім цього, з долучених до матеріалів справи платіжних квитанцій вбачається, що ОСОБА_4 на регулярній основі здійснює оплату послуг приватної школи «Ерудит», інформаційно-консультаційних послуг у сфері інформаційних технологій, а також медичних послуг, що надаються медичним центром «Дельта Мед». Зазначені платежі здійснюються з метою забезпечення потреб дитини, її належного навчання, розвитку та медичного обслуговування, що свідчить про систематичне несення ОСОБА_4 витрат на утримання дитини.
Разом із тим, суд не бере до уваги доводи позивачки про те, що встановлення факту проживання доньки разом із батьком зумовлене виключно його наміром отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки вказане спростововується довідкою т.в.о. началька ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 №2258 від 19.02.2025, згідно якої ОСОБА_4 надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.13 с.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Узагальнюючи вищенаведене, суд доходить висновку, що місце проживання дитини ОСОБА_5 з батьком буде відповідати її якнайкращим інтересам і батько забезпечить її розвиток у безпечному, спокійному, стійкому та благополучному середовищі, забезпечить стабільність, психологічний комфорт та необхідні умови для всебічного розвитку дитини. Отож, зустрічний позов необхідно задовольнити.
Суд зауважує, що матір безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своєї доньки, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, проводити з нею необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким дитина буде проживати більшість часу. Визначення на цьому етапі місця проживання доньки з батьком не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не зменшує обсяг батьківських прав іншого з батьків та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.
Більш того, суд наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, про що неодноразово підкреслював Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні первісного позову відмовлено, підстав для присудження на користь позивачки за первісним позовом з відповідача за первісним позовом судового збору суд не вбачає.
Водночас, з урахуванням вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, сплачена позивачем за зустрічним позовом сума судового збору підлягає до стягнення на його користь з відповідачки за зустрічним позовом.
Згідно з ч.9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
у х в а л и в:
У задоволенні первісного позову відмовити.
Зустрічний позов задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її батьком ОСОБА_4 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 копійок судового збору.
Заходи забезпечення позову, застосовані постановою Львівського апеляційного суду від 04.08.2026 року - скасувати.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Львівської міської ради, ЄДРПОУ 26256622, адреса: м.Львів, пл. Ринок, 1.
Повний текст судового рішення виготовлено 14.10.2026.
Суддя І.В. Торська