ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/3870/25 Головуючий у 1-й інстанції ЧерніцькаІ.М.
Провадження № 22-ц/817/665/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
сторін: заявника ОСОБА_1 та її представника адвоката Сампари Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференцї, цивільну справу № 607/3870/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року, повний текст якого складено 23 березня 2026 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна,
В С Т А Н О В И В:
у лютому 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлення над ним опіки та призначення опікуна.
В обґрунтування заяви посилається на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , який проживає разом з нею, не працює та перебуває на її утриманні. ОСОБА_2 неодноразово лікувався в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР та йому встановлено діагнози: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання стимуляторів, гіпоталамічний синдром, ожирінання ІІІ ступеня, маніакальний синдром. Вважає, що ОСОБА_2 тяжко хворіє, не усвідомлює значення своїх дій та не може ними керувати, тому просить визнати його недієздатним.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сампара Н.М. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що судом першої інстанції не враховано наступної інформації, а саме: 10.11.2025 року КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР видав довідку № 1034, у якій зазначив, що за період з 01.12.2024 року по теперішній час до гр. ОСОБА_2 , 1996 р.н., що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано п`ять викликів: 16.12.2024 року Діагноз: Гострий поліморфний психотичний розлад; 10.06.2025 року Діагноз: ЗЧМТ; Струс головного мозку. Підшкірна гематома лобної ділянки зліва; 26.06.2025 року Діагноз: Незавершена суїцидальна спроба (погрожував вистрибнути з вікна); 24.07.2025 року Діагноз: Психічні розлади; 05.11.2025 року Діагноз: Гострий поліморфний психотичний розлад.
04.12.2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Сампарою Н.М. подано заяву про зміну предмета на підставі висновку судово-психіатричної експертизи № 558, у якій просила: визнати обмежено дієздатним ОСОБА_2 ; встановити піклування над обмежено дієздатним ОСОБА_2 , та покласти обов`язки піклувальника на матір, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, відмовлено у прийняті заяви про зміну предмету позову та призначені судово-психіатричної експертизи для вирішення питання чи страждає ОСОБА_2 психічними розладами, які істотно впливають на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Звертають увагу суду на те, що аналіз судової практики щодо вирішення питань про зміну предмета позову свідчить про її позитивний характер, оскільки суди, як правило, виходять із необхідності забезпечення реалізації заявником свого процесуального права на ефективний захист.
Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Н.М. до суду апеляційної інстанції не поступав.
14.05.2026 року від представника Управління соціальної політики Тернопільської міської ради - Заблоцької Л.М. поступило клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Сампара Н.М. апеляційну скаргу підтримали із мотивів викладених у ній.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника та її адвоката Сампари Н.М., проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22 лютого 2025 року, виданим повторно Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському району Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (т. 1 а.с. 12).
Згідно із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за № 06923, виданої КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР встановлено, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з 17 квітня 2024 року по 23 квітня 2024 року з діагнозом: Гіпоталамічний синдром, нейроендокринна форма. Цукровий діабет, 2 тип, легка форма. Синдром вегетативної дисфункції з цефалічними, вегето-судинними пароксизмами соматогенного генезу. Діабетична ангіопатія сітківок обох очей. Міопія слабкого ступеня обох очей. Дисметаболічна кардіопатія. Синдром CLC. Часткова блокада задньої гілки лівої ніжки п. Гіса. Симптоматична артеріальна гіпертензія Іст.СН-І. Гіперурикемічний синдром (т. 1 а.с. 13-14).
Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого №6194/305, виданої КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР встановлено, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з 24 квітня 2024 року по 29 квітня 2024 року. Діагноз заключний: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання стимуляторів. Згубне вживання (т. 1 а.с. 15-16).
Як вбачається із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №10488/568 від 27 липня 2025 року, виданої КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР, ОСОБА_2 поступив на лікування 24 липня 2025 року, заключний діагноз: розлад психіки та поведінки, внаслідок поєднаного вживання наркотичних та інших речовин.
З висновку судово-психіатричного експерта за № 558, наданого експертом Тернопільської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 10 липня 2025 року встановлено, що ОСОБА_2 виявляє ознаки розладів психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів включаючи кофеїн, що не досягає рівня хронічного психозу чи вираженого недоумства. Вище вказані розлади не спричиняють хронічні, стійкі психічні розлади. Дане захворювання не є хронічним, стійким психічним розладом. ОСОБА_2 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а.с. 87-88).
Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із того, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 має ознаки розладів психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів включаючи кофеїн, що не є стійким, хронічним, психічним розладом, здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними
Судом не встановлено обставин, передбачених ст. 39 ЦК України, зокрема наявності у ОСОБА_2 психічного розладу, який є хронічним, стійким та внаслідок якого, він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
В силу вимог п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Відповідно до статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (стаття 59 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Статтею 300 ЦПК України визначено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Таким чином, цивільним законодавством диференційовані як суб`єкти так і правові наслідки встановлення над особою опіки або піклування.
Визнання особи недієздатною та обмежено дієздатною відрізняється як за вимогами, про які просить заявник, так і за правовими наслідками: за підставами. Разом із тим їх одночасна зміна не допускається. Тому особа не може бути визнана обмежено дієздатною, якщо наявна лише частина обставин, які є підставою для визнання її недієздатною.
При цьому, суд не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати підстави заяви у випадку зміни її вимог. Крім того, чинний ЦПК не передбачає можливості часткового задоволення заяви про визнання особи недієздатною.
Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 в порядку статті 60 ЦК України просила суд визнати недієздатним ОСОБА_2 та призначити себе його опікуном.
05 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сампара Н.М. подала до суду заяву про зміну предмету позову, у якій просила визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатним.
Протокольною ухвалою від 04 березня 2026 року судом було відмовлено у задоволені заяви про зміну предмету позову.
Таким чином, установивши відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 обмежено дієздатним, виходив із відсутності у суду можливості самостійно визначати підстави та предмет заяви в рамках принципу диспозитивності.
Докази та обставини, на які посилається скаржник, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 14 жовтня 2026 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома