ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 524/13113/25 Номер провадження 22-ц/814/2689/26 Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н. П. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
в с т а н о в и в :
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.07.2025 по 07.08.2025 в сумі 8790,60 грн із нарахуванням позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати в сумі 8790,60 грн за період з 21.07.2025 по 07.08.2025., також витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
В обгрунтування позову вказував, що позивач з 09.09.2022 по 21.07.2025 працювала у КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька».
Враховуючи те, що роботодавцем здійснено повний розрахунок з позивачем із затримкою на 14 робочих днів, за вказаний час затримки відповідно до вимог трудового законодавства, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток у сумі 8790,60 грн. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 8790,60 грн (627,90 грн х 14 робочих днів затримки повного розрахунку).
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 березня 2026 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .
Задоволено клопотання представника Комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» Тєтьоркіна Сергія Сергійовича про зменшення розміру відшкодування.
Стягнуто з Комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.07.2025 по 07.08.2025 в сумі 879 грн 06 коп та 98 грн 64 коп судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення районного суду в частині відмови в задоволенні вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд безпідставно зменшив суму стягнення компенсації втрати заробітку.
29.09.2026 року від Комунального некомерційного медичного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник відповідача просить її залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права/
Районним судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 09.09.2022 прийнята на посаду рентгенолаборанта рентгенологічного відділення КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», наказ від 08.09.2022 № 280/к.
21.07.2025 позивач звільнена із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та наказу № 495/к від 18.07.2025, згідно п. 2 якого директором Підприємства зобов`язано головного бухгалтера виплатити позивачу грошову компенсацію: за 2 календарних дні додаткової відпустки за шкідливі і важкі умови праці за робочий рік з 09.09.2023 по 08.09.2024; за 21 календарний день щорічної основної відпустки та за 10 календарних днів додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці за період роботи з 09.09.2024 по 21.07.2025.
Районним судом також встановлено, що з виписки про рух коштів за період 07.08.2025 по банківській картці, належній позивачу, відкритій у АТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що позивачу було зараховано кошти в сумі 12687,89 грн. Зазначена сума відповідає сумі, зазначеній у долученій стороною відповідача відомості про перерахунок заробітної плати працівникам Підприємства до АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно довідки КНМП «Лікарня лікування «Кременчуцька» від 28.10.2025 за вих. № 01-16/2653 про фонд оплати праці за червень - вересень 2025 року вбачається, що фонд оплати праці закладу охорони здоров`я становив: за червень 2025 року - 22087614,76 грн, за липень 2025 року - 24167871,69 грн, за серпень 2025 року - 23470960,57 грн, за вересень 2025 року - 228127089,54 грн. Відповідачем не заперечується, що затримка розрахунку при звільнені становила 14 днів та на час подачі позову була повністю погашена.
Також із матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру суми відшкодування.
Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт затримки розрахунку при звільненні позивача та оскільки наявне клопотання про зменшення відшкодування, суд дійшов висновку про доцільність зменшення зазначеної суми до 879,06 грн.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 21 КЗпП трудовим договором на працівника покладається обов`язок виконувати роботу, визначену цим договором, а на власника або уповноважений ним орган обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату.
Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 115 КЗпП України встановлено обов`язок роботодавця виплачувати заробітну плату регулярно у встановлені законом строки.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає суд, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має застосовуватися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, а суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з необхідності врахування, зокрема, розміру простроченої заборгованості роботодавця, періоду затримки виплати, причин тривалості такого періоду, ймовірного розміру майнових втрат працівника, інших обставин справи, дій працівника та роботодавця, а також співмірності ймовірного розміру майнових втрат працівника із заявленою до стягнення сумою середнього заробітку.
Водночас для цієї справи має принципове значення те, що правовідносини виникли після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, яким статтю 117 КЗпП України було викладено в новій редакції та встановлено обмеження періоду нарахування середнього заробітку не більше шести місяців. Верховний Суд звертав увагу, що після 19 липня 2022 року при вирішенні таких спорів необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 підтвердила, що у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24 (провадження № К/990/50238/24), приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 травня 2021 року у справі № 203/2580/20 (провадження № 61-2587св21), згідно якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Щодо порядку обчислення середнього заробітку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28 травня 2025 року у справі № 521/12004/23 (провадження № 61-11463св24). Відповідно до зазначеної правової позиції, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (відпускні, відрядження тощо). Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.07.2025 року по 07.08.2025 року у розмірі 8790,60 грн., розрахований, як 627,90* на 14 днів.
Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру відшкодування посилаючись на об`єктивні причини затримки.
В свою чергу, позивачем не було спростовано даного клопотання.
Тому, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, характеру порушення, розміру належних працівникові виплат, тривалості затримки, фінансового стану підприємства та об`єктивних причин, що вплинули на його можливість виконувати грошові зобов`язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір відшкодування не заслуговують на увагу, оскільки такий розмір забезпечує реальність компенсації порушеного права позивача та водночас не покладає на відповідача явно неспівмірного майнового тягаря з огляду на встановлені судом обставини.
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 12 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: __________________ С.Б. Бутенко_________________ О.І. Обідіна