Постанова № 140646958 у справі № 693/892/25 від 14.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 693/892/25

Провадження № 22-ц/821/1671/26

Категорія: 310000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

секретаря: Широкової Г.К.

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Наталія Олександрівна,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Цімоха Ростислав Русланович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2026 року (ухвалене під головуванням судді Защитинської Т.І. в приміщенні Жашківського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ним та ОСОБА_2 24.04.2004 укладено шлюб, який розірвано рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 21.04.2025.

За час шлюбу сторони набули у власність майно, зокрема, будинок, транспортні засоби та земельні ділянки, добровільно поділити спільне майно між ними неможливо.

З урахуванням викладених обставин та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просить: визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ОСОБА_2 згідно із свідоцтвом про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданим 18.11.2015 Реєстраційною службою Жашківського районного управління юстиції Черкаської області;

- земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровану на ОСОБА_2 згідно із рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: 4-9/VIII, виданим 15.02.2018 Соколівською сільською радою, на якій розташований магазин «М`ясна лавка»;

- транспортний засіб марки: MERCEDES-BENZ, модель: VITO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний-В, номер шасі: НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_3 , білого кольору, 2006 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину:

- житлового будинку із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- транспортного засобу марки: MERCEDES-BENZ, модель: VITO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- транспортного засобу марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску;

- транспортного засобу марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_3 , білого кольору, 2006 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість витрат на правову допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

У липні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому визнала факт перебування у шлюбі із ОСОБА_1 та придбання сторонами за час шлюбу майна, при цьому вказала, що житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , дістався їй від покійної бабусі, добровільно поділити спільне майно між ними неможливо.

З урахуванням викладених обставин та уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просить:

Визнати легковий причіп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутим за час шлюбу.

В порядку поділу майна подружжя, легковий причіп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, залишити в особистій власності ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку у спільному майні легкового причіпу ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, в розмірі - 25 060,00 грн.

Визнати вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутим за час шлюбу.

В порядку поділу майна подружжя, вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, залишити в особистій власності ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку у спільному майні вантажного автомобіля ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, в розмірі - 112 510,00 грн.

Визнати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0699, прощею 0,2500 га, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутою за час шлюбу.

Визнати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0700, площею 0,2303 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутою за час шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 48 000 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ОСОБА_2 згідно із свідоцтвом про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданим 18.11.2015 Реєстраційною службою Жашківського районного управління юстиції Черкаської області;

- земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровану на ОСОБА_2 згідно із рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: 4-9/VIII, виданим 15.02.2018 Соколівською сільською радою, на якій розташований магазин «М`ясна лавка»;

- транспортний засіб марки: MERCEDES-BENZ, модель: VITO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_3 , білого кольору, 2006 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину:

- житлового будинку із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- транспортного засобу марки: MERCEDES-BENZ, модель: VITO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- транспортного засобу марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску;

- транспортного засобу марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_3 , білого кольору, 2006 року випуску.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано легковий причеп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набутим за час шлюбу.

В порядку поділу майна подружжя, легковий причеп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, залишено в особистій власності ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку у спільному майні легкового причепа ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, в розмірі - 25 060,00 грн.

Визнано вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутим за час шлюбу.

В порядку поділу майна подружжя, вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, залишено в особистій власності ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку у спільному майні вантажного автомобіля ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, в розмірі - 112 510,00 грн.

Визнано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0699, прощею 0,2500 га, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутою за час шлюбу.

Визнано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0700, площею 0,2303 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутою за час шлюбу.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими судом доказами доведено, що спірні будинок, транспортні засоби та земельні ділянки є, відповідно до ст.60 СК України, спільною сумісною власністю подружжя, та підлягають поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважав, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому вважав, що первісний позов та зустрічний позов підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із доведеності сторонами витрат на правничу допомогу, та дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення, а вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення судових витрат за правничу допомогу підлягають зменшенню з урахуванням заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврильченка В.М. щодо неспівмірності заявленої суми із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 14 червня 2026 року засобами поштового зв`язку, ОСОБА_2 , вважаючи рішення в частині вирішення вимог щодо земельної ділянки площею 0,25 га, транспортних засобів : MERCEDES-BENZ ; FIAT DOBLO, 2001 року випуску та FIAT DOBLO 2006 року випуску, незаконним, прийнятим при неправильному застосуванні судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, просила скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2026 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та ухвалити в цій частині нове рішення яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що земельна ділянка площею 0,25 га кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0874, є її особистою земельною ділянкою, набута внаслідок приватизації, тому не підлягає розподілу як спільне майно подружжя.

Посилається на неправильне застосування судом ст. 71 СК України при вирішенні питання щодо поділу транспортних засобів.

При вирішенні спору щодо автомобілів суд був зобов`язаний застосувати саме правило неподільних речей, а суд фактично обмежився лише формальним визнанням за позивачем права власності на частину кожного автомобіля. При цьому, правовий режим майна після ухвалення рішення залишився невизначеним. Метою поділу майна є припинення режиму спільної сумісної власності та визначення подальшої долі спірного майна. У даному випадку, суд не припинив спільності майна, а фактично створив між колишнім подружжям новий режим співвласності.

Вважає рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частину транспортних засобів таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, як таких, що грунтуються на неналежному способі захисту права.

Щодо визначення об`єкта спільної сумісної власності подружжя житлового будинку із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , вказує, що у первісному позові ОСОБА_1 зазначив, що будинок належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, однак в заяві про збільшення позовних вимог вже вказує, що даний об`єкт було придбано за спільні кошти.

ОСОБА_1 не довів, що вартість спірного нерухомого майна , набутого ОСОБА_2 до укладення з ним шлюбу, істотно збільшилась саме у результаті їх спільної з позивачем трудової та грошової участі у проведенні ремонтних робіт.

Також посилається на безпідставне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження зазначених витрат, зокрема відсутні: акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис виконаних робіт ,понесення витрат та доказів співмірності заявленої суми.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 10 липня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Н.О., вважаючи, що апеляційна скарга не містить доводів незаконності чи необгрунтованості рішення суду першої інстанції, а фактично зводиться до незгоди з висновками суду першої інстанції, а рішення Жашківського районного суду від 05 червня 2026 року є законним, обгрунтованим, у зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн.

24 липня 2026 року до Черкаського апеляційного суду надійшла від представника ОСОБА_2 - адвоката Цімохи Р.Р. відповідь на відзив, в якому просить відхилити доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, та ухвалити нове відповідно до вимог, викладених в апеляційній скарзі. Також адвокатом Цімохою Р.Р. 14 жовтня 2026 року подане клопотання про відшкодування ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000 гривень.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24.04.2004 зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Соколівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 21.04.2025 по справі № 693/253/25, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.

За час спільного проживання сторін у шлюбі придбано наступне майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 , зокрема:

1) житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (підтверджується витягом з ДРРП щодо об`єктів нерухомості за даними фізичної особи ОСОБА_2 від 02.09.2025);

2) автомобіль марки: MERCEDES-BENZ, модель: VITO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_2 , 2014 року випуску (підтверджується інформаційною довідкою щодо рухомого майна ОСОБА_2 від 17.09.2025);

3) автомобіль марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску (підтверджується інформаційною довідкою щодо рухомого майна ОСОБА_2 від 17.09.2025);

4) автомобіль марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, номер шасі: НОМЕР_3 , білого кольору, 2006 року випуску (підтверджується інформаційною довідкою щодо рухомого майна ОСОБА_2 від 17.09.2025);

5) земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 (підтверджується витягом з ДРРП щодо об`єктів нерухомості за даними фізичної особи ОСОБА_2 від 02.09.2025);

6) магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (придбаний у 2017 році) розташований за адресою: АДРЕСА_2 (підтверджується витягом з ДРРП щодо об`єктів нерухомості за даними фізичної особи ОСОБА_2 від 02.09.2025);

7) легковий причіп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, право власності зареєстроване за ОСОБА_1 , оціночна вартість якого 50120 грн. на 14.10.2025;

8) вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, право власності зареєстроване за ОСОБА_1 , оціночна вартість якого 50120 грн. на 14.10.2025 225020 грн.;

9) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0699, прощею 0,2500 га, (підтверджується витягом з ДЗК від 15.10.2025 і належить ОСОБА_1 );

10) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:0700, площею 0,2303 (підтверджується витягом з ДЗК від 15.10.2025 і належить ОСОБА_1 ).

ОСОБА_1 вказав, що легковий причіп ПР ПГМФ 8302, 2008 року випуску, та вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М, 1985 року випуску, продані за час шлюбу, однак відповідні угоди не зареєстровані в сервісному центрі.

ОСОБА_2 вказала, що житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 фактично належав її покійній бабусі та успадкований, проте не надала суду жодних письмових доказів на підтвердження цієї обставини, автомобіль марки: FIAT, модель: DOBLO, тип: спеціалізований вантажний спеціалізований фургон малотонажний -В, синього кольору, 2001 року випуску, проданий за час шлюбу, однак відповідна угода не зареєстрована в сервісному центрі.

Допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 показали, що сторони перебували у шлюбі, обоє працювали та набули у власність майно.

Свідок ОСОБА_8 показала, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , спірний будинок належав її матері та успадкований нею, однак документів щодо цього вона не має, частково майно придбане нею та її покійним чоловіком.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення первісного позову та витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , тому рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св20), вказано, що «виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

За загальним правилом, застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)).

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), зроблено висновок, що: «статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування».

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19)).

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановивши, що житловий будинок із надвірними спорудами за адресою : АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0874, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , та транспортні засоби :MERCEDES-BENZ ; FIAT DOBLO, 2001 року випуску та FIAT DOBLO 2006 року випуску, є спільним майном сторін, набутим в період шлюбу, а відповідачка ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, суд прийшов до висновку, що вказане майно підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Також дослідивши надані сторонами докази та надавши їм відповідну оцінку, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не довела наявність достатніх обставин, що мають істотне значення для відступлення від засад рівності часток подружжя. Зважаючи на встановлені судом першої інстанцій обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відступу від рівності часток у спільному майні подружжя.

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка площею 0,25 га кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0874, є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки набута нею внаслідок приватизації, тому не підлягає розподілу як спільне майно подружжя, не приймаються колегією суддів по наступних підставах.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Земельна ділянка набута у шлюбі за рішенням органу місцевого самоврядування поза межами процедури приватизації або за інших обставин, може визнаватися спільною сумісною власністю подружжя згідно зі ст. 60 СК України.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження отримання зазначеної земельної ділянки шляхом приватизації, а інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповіді на запит адвоката, підтверджують лише факт набуття ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі рішення органу місцевого самоврядування, Соколівською сільською радою №49/VІІІ від 15.02.2018, проте не підтверджують отримання даної земельної ділянки шляхом безоплатної приватизації.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні спору щодо автомобілів суд був зобов`язаний застосувати правило неподільних речей, а суд фактично обмежився лише формальним визнанням за позивачем права власності на частину кожного автомобіля. При цьому, правовий режим майна після ухвалення рішення залишився невизначеним. Оскільки метою поділу майна є припинення режиму спільної сумісної власності та визначення подальшої долі спірного майна, ця мета не була досягнута, суд не припинив спільності майна, а фактично створив між колишнім подружжям новий режим спів власності. Вказані посилання відхиляються по наступних підставах.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 ЦПК України).

Позивач за первісним позовом у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 21.09.2025 не заявляв вимог про припинення права спільної сумісної власності на транспортні засоби, виділення у приватну власність даних автомобілів зі стягненням грошової компенсації за належні частки у праві спільної сумісної власності на спірні автомобілі, а тому дані вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції і не можуть бути підставою для апеляційного оскарження.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У даній справі позивач за первісним позовом ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 просив визнати за ним у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину, зокрема, спірних автомобілів.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно виходив із заявлених позивачем за первісним позовом вимог.

Крім того, колегія суддів зауважує, що поділ майна подружжя здійснюється в натурі відповідно до визначених судом часток, при цьому не виключається звернення одного із подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя шляхом визнання за ним права на частку в праві спільної сумісної власності без вимог щодо поділу майна в натурі, то суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог та дійшов вірного висновку про визнання за кожним із подружжя права на частку в праві спільної власності.

Колегія суддів констатує, що задоволення позову щодо поділу майна у такий спосіб відповідає змісту порушеного права позивача як співвласника спільного сумісного майна подружжя та не суперечить судовій практиці вирішення подібних спорів (див. постанову Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 753/4498/19, провадження № 61-10250св23).

Посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 у справі №209/3085/20, які стосуються саме поділу нерухомого майна, відхиляються колегією суддів, оскільки у вказаних справах предметом розгляду були позови про поділ майна подружжя в натурі відповідно до визначених часток, а у даній справі предметом розгляду справи є поділ майна подружжя без його реального поділу.

Щодо вимоги апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду про визначення об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає такі вимоги необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, копією Свідоцтва про право власності від 18.11.2015, згідно якої вбачається, що право власності на даний будинок було зареєстровано за Бойко О.Г. державним реєстратором Жашківського районного управління юстиції, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказаний будинок належить до спільного майна подружжя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вимоги первісного позову у даній справі, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі скаржник посилається на безпідставне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження зазначених витрат, зокрема відсутні: акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис виконаних робіт, понесення витрат та доказів співмірності заявленої суми.

Перевіривши наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, а також матеріали справи колегія суддів вважає такі посилання обгрунтованими по наступних підставах.

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані ч.4 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст.141 цього Кодексу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 137, ч.8 ст.141 ЦПК України).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вважав доведеними витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн і дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 зазначених витрат.

Проте, колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як під час розгляду даної справи та під час судового засідання 05 травня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаврильченком В.М. не було долучено доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн ( копію договору про надання правничої допомоги, акту виконаних робіт чи опису виконаних робіт, або доказів про здійснення оплати витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн).

Враховуючи, що стороною позивача за первісним позовом не було надано доказів на підтвердження понесення позивачем витрат за правничу допомогу, сторона відповідача за первісним позовом була позбавлена можливості на подання заперечень щодо розміру зазначених витрат, а суд здійснити реальний розподіл витрат на правничу допомогу, понесених позивачем за первісним позовом у суді першої інстанції, проте суд першої інстанції на зазначене не звернув належної уваги.

За наведених обставин, апеляційна скарга в частині розподілу витрат на правничу допомогу з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає до задоволення, а рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 40 000,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим по суті первісних позовних вимог, проте суд дійшов помилкового висновку при вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесену позивачем за первісним позовом в суді апеляційної інстанції

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 -адвокат Олійник Н.О. просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн. за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених судових витрат суду надано:

- договір про надання професійної правничої допомоги, укладений між адвокатом Олійник Н.О. та ОСОБА_1 , згідно якого сторони узгодили, що гонорар адвоката становить 15 000,00 грн.;

- детальний опис виконаних адвокатом робіт, згідно якого адвокат виконав роботу з надання правової допомоги, вартість якої становить 15 000,00 грн.

Бойко О.Г. заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, наданих позивачу за первісним позовом у суді апеляційної інстанції не надано.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 рок у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Правнича допомога, надана адвокатом Олійник Н.О. в суді апеляційної інстанції, полягала в ознайомленні з матеріалами справи ( витрачено адвокатом 2 год), аналізі рішення суду першої інстанції ( витрачено 1 год), аналізі апеляційної скарги (витрачено 2 год), аналізі письмових доказів у справі ( витрачено 2 год), дослідженні судової практики Верховного Суду (витрачено 3 год), формуванні правової позиції (витрачено 2 год), підготування відзиву на апеляційну скаргу ( витрачено 6 год), підготовка заяви про судові витрати ( витрачено 1 год), консультації з клієнтом ( витрачено 1 год), підготовка до участі в судовому засіданні (витрачено 2 год), на що адвокатом було витрачено відповідно 22 год, вартість яких становила 15 000,00 грн.

Водночас, колегія суддів не може погодитися із визначеним розміром витрат на правничу допомогу, оскільки консультація з клієнтом, підготовка заяви про судові витрати та підготовка до участі в судовому засіданні не може бути віднесено до надання правової допомоги, вартість якої підлягає відшкодування іншою особою, оскільки вказані дії адвоката мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу у прохальній частині зазначено, справу слухати без присутності позивача (за первісним позовом) та його представника, тобто пункт 10 детального опису виконаних робіт адвокатом, не узгоджується із виконаною адвокатом роботи щодо надання правничої допомоги, тому такі витрати також не підлягають компенсації.

Отже, дослідивши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Н.О. про розподіл судових витрат, додані до неї документи, відсутність заперечень сторони відповідача за первісним позовом щодо розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , а також враховуючи принципи співмірності та критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000,00 грн.

Таким чином, заява сторони позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн. витрат на правничу допомогу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврильченка Валентина Михайловича про стягнення витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді О.М Новіков

Л.І. Василенко

/ повний текст постанови суду виготовлений 15 жовтня 2026 року/