ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 907/833/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Орищин Г.В.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Лендел В.В., Маркусь М.І.;
від відповідача: Горбатова А.А.,
розглянув апеляційну скаргу Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 18.04.2026,
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026, суддя Сисин С.В., м. Ужгород, повний текст рішення складено 30.03.2026
у справі № 907/833/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сілан",
до відповідача Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області,
про визнання укладеним договору про встановлення оплатного строкового сервітуту на право користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
25.07.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Сілан» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області про визнання укладеним договору про встановлення оплатного строкового сервітуту на право користування земельними ділянками для видобування корисних копалин у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви, з урахуванням заяви від 17.12.2025 про уточнення позовних вимог у частині виправлення описки в пункті 4.1 проєкту договору.
Позивач зазначає, що є власником спеціального дозволу на користування надрами № 2763 від 27.08.2002, строк дії якого закінчується 27.08.2034, та має право на встановлення земельного сервітуту щодо земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 і [номер приховано]:03:001:0104 для видобування корисних копалин.
ТОВ «Сілан» також є власником нерухомого майна - кар`єру, розташованого на території села Сільце Берегівського району Закарпатської області на зазначених земельних ділянках. Раніше позивач користувався ними на умовах оренди відповідно до договору від 01.03.2012, строк дії якого закінчився 27.08.2014, однак орендні правовідносини не були поновлені.
З огляду на зазначені обставини та набрання чинності 28.03.2023 Законом України від 01.12.2022 № 2805-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» позивач звернувся до Кам`янської сільської ради з пропозицією про укладення договору про встановлення оплатного строкового земельного сервітуту, надіславши відповідний проєкт договору листом від 23.06.2025.
Листом від 09.07.2025 № 05-08/1174 відповідач повідомив, що на 46-й позачерговій сесії VIII скликання 03.07.2025 рішення про укладення договору про встановлення оплатного строкового сервітуту на право користування земельними ділянками для видобування корисних копалин не було прийнято.
На думку позивача, відмова відповідача від укладення договору перешкоджає здійсненню його господарської діяльності та видобуванню корисних копалин, у зв`язку із чим він звернувся до суду з відповідним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 66, 98- 100 Земельного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 позов задоволено. Визнано укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Сілан» та Кам`янською сільською радою Берегівського району з дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили Договір про встановлення оплатного строкового сервітуту на право користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин в запропонованій редакції. Стягнуто з Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сілан» 2 422,40 грн. у повернення сплаченого судового збору.
Рішення обґрунтовано тим, що ТОВ «Сілан» має спеціальний дозвіл на користування надрами № 2763 від 27.08.2002 зі строком дії до 27.08.2034 та потребує встановлення земельного сервітуту щодо земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 та [номер приховано]:03:001:0104 для видобування корисних копалин.
Суд встановив, що позивач 23.06.2025 звернувся до відповідача із пропозицією встановити сервітут та проєктом відповідного договору, однак відповідач листом від 09.07.2025 №05-08/1174 повідомив про відмову, оскільки більшість депутатів ради проголосували проти укладення договору. Інших причин відмови відповідач не навів.
Посилаючись, зокрема, на ст. 124-1 ЗК України, ст. 401- 404 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, суд зазначив, що така відмова не є мотивованою, а тому договір про встановлення оплатного строкового земельного сервітуту підлягає визнанню укладеним у запропонованій редакції. Річну плату за сервітут визначено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок - 76 482,19 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
18.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 18.04.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 в справі №907/833/25, в якій останнє просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно встановив земельний сервітут щодо двох земельних ділянок загальною площею 2,0000 га, оскільки позивач не довів необхідності користування саме такою площею, тоді як у спеціальному дозволі на користування надрами № 2763 площа ділянки надр визначена у розмірі 0,7 га. Апелянт зазначає, що позивачем не визначено конкретних меж сервітуту та не надано доказів, які б дозволяли встановити, яка саме частина земельних ділянок необхідна для користування надрами, а наявні у матеріалах справи документи містять розбіжності щодо площі гірничого відводу.
Також вказує, що частина спірних земельних ділянок пов`язана з належним позивачу нерухомим майном, а тому питання користування такими землями має вирішуватися з урахуванням відповідних положень земельного законодавства.
Крім того, апелянт посилається на недоведеність позивачем неможливості задоволення його потреб іншим способом, що є необхідною умовою встановлення земельного сервітуту. Не погоджується з висновком суду про відсутність мотивованої відмови сільської ради, зазначаючи, що питання щодо встановлення сервітуту було винесено на розгляд пленарного засідання ради, однак необхідної кількості голосів для прийняття відповідного рішення не набрано, про що позивача повідомлено листом від 09.07.2025 № 05-08/1174.
12.05.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 18.04.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 у справі №907/833/25 - без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 справу №907/833/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Орищин Г.В., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 18.04.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 в справі №907/833/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 (в складі колегії суддів: головуючий суддя Бойко С.М., судді Орищин Г.В., Якімець Г.Г.) справу №907/833/25 призначено на 08.07.2026.
У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Орищин Г.В. з 29.06.2026 по 24.07.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 08.07.2026 не відбувся.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя №1416/0/15-26 від 09.07.2026 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
За розпорядженням керівника апарату суду №200 від 27.07.2026 було проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №907/833/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026для розгляду справи №907/833/25 визначено таку колегію суддів: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 справу №907/833/25 призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.09.2026.
У судове засідання 14.09.2026 з`явились представники сторін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи, аналогічні викладеним у ній, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.
Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За згодою учасників справи у судовому засіданні оголошено перерву до 12.10.2026.
У судове засідання 12.10.2026 з`явились представники сторін, які підтримали свою позицію викладену в попередньому судовому засіданні.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 в справі №907/833/25 оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення, з таких підстав
Предметом позову є визнання укладеним договору про встановлення оплатного строкового земельного сервітуту на право користування земельними ділянками з кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 та [номер приховано]:03:001:0104 для видобування корисних копалин у редакції, запропонованій ТОВ «Сілан».
Як встановлено судами, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ТОВ «Сілан» (код ЄДРПОУ 31432108) зареєстроване 01.06.2001, місцезнаходження: Закарпатська область, Берегівський район, с. Сільце, вул. Центральна, буд. 56. Основний вид діяльності товариства - 8.11. добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (а.с. 43).
27.08.2002 Державною службою геології та надр України ТОВ «Сілан» видано спеціальний дозвіл на користування надрами № 2763 замість ліцензії № 2319 від 30.11.2000 строком на 12 років. У зазначеній редакції спеціального дозволу площа родовища становила 5,4 га, у межах якої товариство мало право видобувати сировину, придатну для виробництва бортового каменю (а. с. 112).
01.03.2012 між Сілецькою сільською радою Іршавського району Закарпатської області та ТОВ «Сілан» укладено договір оренди земельних ділянок для промисловості з кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 і [номер приховано]:03:001:0104 (а.с.13-15). Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у м. Іршава Іршавському районі Закарпатської області 15.06.2012 за №212198704000068.
За цим договором ТОВ «Сілан» передано у строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, розташовані в с. Сільце, урочище «Кам`яний кар`єр», контури №408 і №410. Відповідно до пункту 7 договору він діяв до 27.08.2014. Пунктами 13 і 14 визначено мету оренди - для видобування андезитного каменю та цільове призначення земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Пунктом 3 договору передбачено, що на земельних ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна - дробильно-сортувальна установка.
Як вбачається з матеріалів справи, дробильно-сортувальна установка ТОВ «Сілан» (ДСУ-30), виробничо побутові та складські приміщення, про які зазначено у п.3 як об`єкти нерухомого майна в договорі оренди від 01.03.2012 прийняті в експлуатацію як нерухоме майно ТОВ «Сілан» відповідно до Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 24.02.2003, затвердженого розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації від 28.02.2003 №100.
Після закінчення 27.08.2014 строку дії договору оренди, за твердженнями ТОВ «Сілан», товариство зверталося до Сілецької сільської ради із заявою про поновлення договору та проєктом додаткової угоди, однак питання не було вирішено в установленому порядку.
Надалі, наказом Державної служби геології та надр України від 09.10.2015 № 324 строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 2763 продовжено на 20 років - до 27.08.2034 (а. с. 16). Згідно з чинною редакцією спеціального дозволу ТОВ «Сілан» має право на видобування андезито-базальтів, придатних для виробництва бутового каменю, на Сілецькому родовищі, розташованому на північно-західній околиці с. Сільце Закарпатської області. При цьому в чинній редакції дозволу зазначено площу родовища 0,7 га, тоді як у попередній редакції дозволу від 27.08.2002, чинній у період оренди земельних ділянок, зазначалася площа 5,4 га.
У 2019 році ТОВ «Сілан» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Сілецької сільської ради у справі № 907/211/19 про визнання поновленим договору оренди земельних ділянок загальною площею 2,0000 га від 01.03.2012 та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення цього договору в редакції позивача. Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2019.
У подальшому, у межах адміністративно-територіальної реформи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Закарпатської області. До Кам`янської територіальної громади увійшли, зокрема, території Кам`янської, Арданівської та Сілецької територіальних громад. Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-IX утворено Берегівський район, до складу якого включено Кам`янську сільську територіальну громаду.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Сілецьку сільську раду Іршавського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 25448948) припинено 20.01.2021 у зв`язку з реорганізацією; номер запису про припинення - 100313112[телефон приховано].
За змістом підпункту 4 пункту 2 розділу II Закону України від 16.04.2020 № 562-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» повноваження відповідних рад територіальних громад, території яких увійшли до складу сформованих територіальних громад, припиняються в день набуття повноважень новообраними радами. Відповідно до підпункту 4 пункту 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сформована територіальна громада є правонаступником майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади. Згідно з підпунктами 8 і 9 цього пункту реорганізація відповідних рад здійснюється шляхом їх приєднання до ради, розташованої в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, яка є правонаступником прав та обов`язків відповідних рад.
Отже, унаслідок адміністративно-територіальної реформи Сілецьку сільську раду припинено, а правонаступником її прав та обов`язків у спірних правовідносинах стала Кам`янська сільська рада Берегівського району Закарпатської області.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі № 907/211/19 Сілецьку сільську раду замінено її правонаступником - Кам`янською сільською радою Берегівського району Закарпатської області. Ухвалою цього суду від 26.08.2025 заяву ТОВ «Сілан» про залишення позову без розгляду задоволено, а позовну заяву товариства від 10.04.2019 залишено без розгляду.
У матеріалах справи наявний проєкт гірничого відводу Сілецького родовища андезито-базальтів в Іршавському районі Закарпатської області, розроблений технічною службою ТОВ «Сілан» та затверджений директором товариства 14.01.2021 (а. с. 29- 38). Зазначений проєкт розроблено відповідно до вимог Кодексу України про надра та Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 59.
У проєкті вказано, що його метою є засвідчення права на користування надрами, визначення меж гірничого відводу та розрахунок його меж і розмірів для подальшої промислової розробки існуючого кар`єру андезито-базальтів Сілецького родовища. Також зазначено, що проєкт розроблено у зв`язку з продовженням строку дії спеціального дозволу № 2763 від 27.08.2002 до 27.08.2034. У розділі про загальні висновки вказано, що проєкт та обґрунтування меж гірничого відводу виконано на підставі даних проєкту розробки родовища з урахуванням екологічної та геоморфологічної ситуації, а його склад і зміст відповідають вимогам зазначеного Положення.
За інформацією Державного земельного кадастру від 25.07.2025 земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0103 має площу 1,6842 га, цільове призначення 11.01 та належить до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Ділянка розташована в с. Сільце, урочище «Камінний кар`єр». Власником земельної ділянки є Кам`янська сільська рада Берегівського району Закарпатської області; право власності зареєстровано 16.05.2023, номер запису 50324871 (а. с. 17). Її нормативна грошова оцінка згідно з витягом № НВ-9968105202025 від 23.06.2025 становить 2 146 855,05 грн (а. с. 92).
За інформацією Державного земельного кадастру від 25.07.2025 земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0104 має площу 0,3158 га, цільове призначення 11.01 та належить до тієї самої категорії земель. Ділянка розташована в с. Сільце Іршавського району Закарпатської області. Власником земельної ділянки є Кам`янська сільська рада Берегівського району Закарпатської області; право власності зареєстровано 16.05.2023, номер запису 50326307 (а. с. 18). Її нормативна грошова оцінка згідно з витягом № НВ-9968105502025 від 23.06.2025 становить 402 551,26 грн (а. с. 91).
Відомості про право власності Кам`янської сільської ради на зазначені земельні ділянки також підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2025 (а. с. 74, 71 відповідно) та відповідями № 2356149 і № 2356167 від 18.02.2026, отриманими на запит суду з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 152, 153 відповідно).
Загальна площа земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 та [номер приховано]:03:001:0104 становить 2,0000 га, з яких 1,6842 га припадає на першу земельну ділянку та 0,3158 га - на другу. Їх цільове призначення - 11.01, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами. Загальна площа цих ділянок відповідає площі земель, переданих ТОВ «Сілан» в оренду за договором від 01.03.2012 для видобування андезитного каменю.
Загальна нормативна грошова оцінка зазначених земельних ділянок за 2025 рік становить 2 549 406,31 грн, з яких 2 146 855,05 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0103 згідно з витягом № НВ-9968105202025 від 23.06.2025 із технічної документації (а. с. 92), а 402 551,26 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0104 згідно з витягом № НВ-9968105502025 від 23.06.2025 із технічної документації (а. с. 91). Розрахований позивачем розмір плати за встановлення сервітуту в розмірі 3 % від загальної нормативної грошової оцінки земельних ділянок становить 76 482,19 грн на рік.
23.06.2025 ТОВ «Сілан» направило Кам`янській сільській раді лист «Щодо встановлення сервітуту», до якого додало підписаний товариством у двох примірниках проєкт договору про встановлення оплатного строкового сервітуту, витяги про нормативну грошову оцінку земельних ділянок і копію спеціального дозволу № 2763 від 27.08.2002. Лист направлено цінним поштовим відправленням № 901[телефон приховано] від 24.06.2025 та отримано радою 28.06.2025 (а. с. 19- 26).
Товариство зазначало, що є надрокористувачем на підставі спеціального дозволу та власником нерухомого майна, розміщеного на земельних ділянках, які раніше використовувалися на підставі договору оренди. На думку товариства, ділянки входять до меж ділянки надрокористування або безпосередньо пов`язані з реалізацією проєкту, а належне оформлення права користування ними необхідне для відновлення господарської діяльності.
Проєктом запропоновано встановити сервітут для тимчасового прокладення під`їзних шляхів, установлення інженерно-технічного обладнання та необхідних споруд, розміщення техніки, забезпечення доступу для обслуговування і моніторингу видобування корисних копалин та інших пов`язаних цілей. Строк сервітуту запропоновано визначити до 27.08.2034 - на строк дії спеціального дозволу.
Річну плату запропоновано встановити в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельних ділянок - 76 482,19 грн, зі сплатою рівними щомісячними частинами по 6 373,52 грн. Ці умови відображено в проєкті договору, який відповідає редакції позовних вимог з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої судом 18.12.2025.
Листом від 09.07.2025 № 05-08/1174 Кам`янська сільська рада повідомила, що пропозицію розглянуто на 46-й позачерговій сесії VIII скликання 03.07.2025, однак більшість депутатів проголосувала проти, у зв`язку з чим рішення не прийнято. До листа долучено проєкт рішення з відміткою «РІШЕННЯ НЕ ПРИЙНЯТО». Іншого розміру плати або мотивованих заперечень щодо істотних умов договору рада не наведено (а. с. 27).
ТОВ «Сілан» просить визнати укладеним договір про встановлення оплатного строкового сервітуту щодо земельних ділянок із кадастровими номерами [номер приховано]:03:001:0103 та [номер приховано]:03:001:0104 у запропонованій редакції.
Згідно зі ст. 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки та підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном та може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно зі ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже, спірні відносини щодо встановлення земельного сервітуту регулюються насамперед нормами земельного права, а в субсидіарному порядку - нормами цивільного права.
Частина 1 ст. 98 ЗК України визначає земельний сервітут як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 98 ЗК України також визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів та наведено види таких земельних сервітутів. Згідно зі ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; він може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки і підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 101 ЗК України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Спеціальне регулювання користування земельними ділянками надрокористувачами передбачено ч. 4 ст. 66 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами. Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.
Пунктом «в-3» ст. 99 ЗК України передбачено можливість вимагати встановлення сервітуту на право користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови, що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені ст. 98 цього Кодексу.
Законом України від 01.12.2022 №2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», положення якого набрали чинності 28.03.2023, викладено в новій редакції абз. 2 ч. 4 ст. 66 та п. «в-3» ст. 99 ЗК України, викладені судом вище. Таким чином, законодавець спростив порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій для користування надрами шляхом встановлення земельних сервітутів відповідно до меж ділянок надр і строків дії спеціальних дозволів, без зміни цільового призначення земель, крім визначених законом категорій.
З аналізу постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №926/3103/22 вбачається, що потреба у встановленні сервітуту виникає тоді, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №905/3280/16 та від 23.09.2020 у справі №917/133/17.
Відповідно до позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №918/303/21, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду, а тому способами судового захисту можуть бути як вимога про визнання договору укладеним, так і вимога про встановлення сервітуту за рішенням суду. Власник або користувач земельної ділянки має право звернутися з позовом про встановлення земельного сервітуту за умови дотримання законодавчих вимог та з урахуванням обставин, які зумовили необхідність такого звернення.
У постанові від 19.11.2025 у справі №902/1257/24 Верховний Суд звернув увагу, що сервітут встановлюється, лише коли користування чужою ділянкою є вимушеним та неминучим, а потреба не може бути задоволена іншим способом. Обов`язковими передумовами є звернення до власника із пропозицією, що збігається із заявленим у позові, та наявність обставин, що унеможливлюють користування майном іншим способом. Суд також підкреслив, що право на сервітут не звільняє позивача від обов`язку довести площу ділянки допустимими доказами, а відповідач має право доводити інші умови, зокрема розмір плати, види діяльності та площу земель. Плата за сервітут не є орендною і може варіюватися залежно від обставин.
З урахуванням наведених вище висновків необхідно перевірити не лише наявність у позивача спеціального дозволу на користування надрами, а й необхідність використання саме спірних земельних ділянок, неможливість задоволення відповідної потреби іншим способом, відповідність запропонованого договору зверненню до власника, доведеність площі ділянок та обґрунтованість запропонованої плати.
Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Сілан» є надрокористувачем на підставі спеціального дозволу №2763 від 27.08.2002, строк дії якого продовжено до 27.08.2034. Товариство раніше користувалося спірними земельними ділянками на підставі договору оренди від 01.03.2012, чинного до 27.08.2014, а на ділянках розміщені належні товариству дробильно-сортувальна установка ДСУ-30, виробничо-побутові та складські приміщення.
Після закінчення договору оренди товариство зверталося до органів місцевого самоврядування для врегулювання користування земельними ділянками. Зокрема, 23.06.2025 воно запропонувало Кам`янській сільській раді укласти договір оплатного строкового сервітуту. Запропоновану редакцію договору направлено відповідачу та отримано ним 28.06.2025, тобто пропозиція укладення договору передувала зверненню до суду.
З огляду на ч. 4 ст. 66 та п. «в-3» ст. 99 ЗК України власник спеціального дозволу на користування надрами вправі вимагати встановлення земельного сервітуту в межах ділянки надр, а також за її межами для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із відповідною діяльністю, за умови дотримання прав землевласника. При цьому спірні земельні ділянки раніше надавалися позивачу для видобування андезитного каменю, а на них знаходяться об`єкти, пов`язані з діяльністю товариства.
Площа кожної земельної ділянки підтверджена відомостями Державного земельного кадастру та реєстру речових прав і становить 1,6842 га та 0,3158 га відповідно, загалом 2,0000 га. Зазначена площа відповідає площі земель, переданих товариству за договором оренди від 01.03.2012.
Щодо розміру плати за сервітут слід урахувати, що частина третя ст. 403 ЦК України передбачає обов`язок особи, яка користується сервітутом, вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду, а частина четверта ст. 101 ЗК України надає власнику або землекористувачу право вимагати плату за встановлення земельного сервітуту, якщо інше не передбачено законом.
З позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №918/302/21 вбачається, що на законодавчому рівні не унормовано механізм визначення плати за земельний сервітут, а плата за його встановлення має компенсаційний характер. Її розмір має визначатися з дотриманням засад справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд також звернув увагу на положення Податкового кодексу України щодо ставок земельного податку та на те, що розмір плати за сервітут не повинен установлюватися без належного обґрунтування.
У цій справі загальна нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 2 549 406,31 грн. Зазначені земельні ділянки належать до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а їх цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01). Позивач запропонував установити річну плату за встановлення земельного сервітуту в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що становить 76 482,19 грн на рік та сплачується щомісячно рівними частинами по 6 373,52 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості запропонованого позивачем розміру плати. При цьому враховується, що плата за земельний сервітут має компенсаційний характер, а її розмір повинен визначатися з урахуванням категорії земель, їх цільового призначення, мети та характеру користування ними, а також обсягу обмежень прав власника земельних ділянок. Водночас попередній договір оренди земельних ділянок передбачав ставку орендної плати в розмірі 5%, однак така ставка не підлягає автоматичному застосуванню до спірних правовідносин, оскільки оренда та земельний сервітут є різними правовими підставами користування землею: на відміну від оренди, сервітут передбачає надання лише обмеженого права користування земельною ділянкою для визначених потреб. За таких обставин ставка в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок є прийнятною для визначення плати за встановлення сервітуту з огляду на характер відповідного права користування. Крім того, відповідач не навів обґрунтованих заперечень щодо запропонованого розміру плати та не надав іншого розрахунку, який би свідчив про його необґрунтованість. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість установлення річної плати за сервітут у розмірі 76 482,19 грн.
Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 у справі №902/1257/24 також зазначив, що плата за сервітут не є орендною платою та може визначатися залежно від конкретних обставин. Водночас сторона, яка заперечує проти запропонованого розміру плати, має можливість доводити обґрунтованість іншого розміру.
Кам`янська сільська рада листом від 09.07.2025 №05-08/1174 повідомила про неприйняття рішення щодо укладення договору, оскільки проєкт не підтримала більшість депутатів. При цьому рада не навела заперечень щодо площі земельних ділянок, мети сервітуту, строку його дії або запропонованої плати.
Ураховуючи чинність спеціального дозволу до 27.08.2034, попереднє користування земельними ділянками на підставі договору оренди, наявність на них нерухомого майна товариства, звернення позивача до власника з пропозицією укласти договір та відсутність мотивованих заперечень відповідача щодо істотних умов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для встановлення оплатного строкового сервітуту.
Доводи апелянта про невідповідність площі спірних земельних ділянок площею 2,0000 га площі ділянки надр, зазначеної у спеціальному дозволі (0,7 га), є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини четвертої статті 66 Земельного кодексу України право користування землею для потреб надрокористування може поширюватися і на території за межами ділянки надр, необхідні для розміщення пов`язаних із такою діяльністю об`єктів, в тому числі застосування спеціальної техніки, резерву води тощо.
Як установлено судом першої інстанції, одна зі спірних земельних ділянок пов`язана з розробкою родовища, а на іншій розміщені дробильно-сортувальна установка та складські будівлі, необхідні для виробничої діяльності позивача. При цьому земельні ділянки сформовані, мають визначені кадастрові номери, а їх площа та цільове призначення підтверджуються матеріалами справи. Самі по собі розбіжності в документах щодо площі родовища та гірничого відводу не доводять надмірності площі сервітуту. Відповідач не навів належних доказів того, що частина спірних земель не пов`язана з надрокористуванням або що потреби позивача можуть бути забезпечені шляхом установлення сервітуту на меншій площі.
Наявність на земельних ділянках майна позивача також не виключає встановлення сервітуту, а підтверджує необхідність правового врегулювання користування землею, на якій розміщені відповідні виробничі об`єкти. Водночас установлення сервітуту не припиняє права власності відповідача на земельні ділянки та має здійснюватися з дотриманням установлених законом меж користування.
Не свідчить про необґрунтованість позову й відсутність згоди ради на укладення договору. Як убачається з листа від 09.07.2025 № 05-08/1174, рада повідомила про неприйняття відповідного рішення, однак не навела конкретних заперечень щодо площі земельних ділянок, мети сервітуту чи запропонованих умов договору. Сам факт неприйняття рішення за результатами голосування не спростовує права позивача на судовий захист у разі недосягнення згоди щодо встановлення сервітуту.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 у справі № 907/833/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 у справі № 907/833/25 підлягає залишенню без змін.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу Кам`янської сільської ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 18.04.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.03.2026 у справі № 907/833/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 16.10.2026.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Орищин Г.В.