ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5015/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув у порядку письмового провадження заяву Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича
про ухвалення додаткового рішення
з розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026
(суддя Полякова К. В.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026
(головуючий - Сулім В. В., судді: Майданевич А. Г., Коротун О. М.)
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича
до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
про визнання недійсним одностороннього правочину та зобов`язання відновити обслуговування,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Жуков Павло Юрійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач), в якому просив визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" позивача та зобов`язання відповідача відновити банківське обслуговування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно в односторонньому порядку розірвав укладений між сторонами договір і закрив рахунок на підставі частини першої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Після нового розгляду справи Господарський суд міста Києва ухвалив рішення від 16.04.2026, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, яким позов задовольнив повністю; визнав недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" позивача та зобов`язав відповідача відновити банківське обслуговування; стягнув з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову, 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 844,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
14.05.2026 Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, яким заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 41 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; в іншій частині заяви відмовив.
27.07.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи апеляційним господарським судом.
29.09.2026 Верховний Суд ухвалив постанову, якою касаційні скарги відповідача залишив без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 у цій справі залишив без змін.
29.09.2026 позивач подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції та на виконання умов договору про надання правничих послуг від 07.03.2025 у розмірі 26 000,00 грн.
07.10.2026 до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги.
Клопотання про зменшення розміру витрат обґрунтовано тим, що:
- наявність підстав для покладення витрат на правничу допомогу на позивача свідчить необґрунтованість та непропорційність розміру витрат на правничу допомогу, пов`язаних з касаційним розглядом справи, щодо предмета спору, відсутність публічного інтересу до справи, відсутність доказів того, що результат вирішення справи міг вплинути на репутацію сторони;
- всупереч частині третій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час касаційного розгляду, із зазначенням виду послуги, вартості години часу адвоката, кількості часу, витраченого адвокатом на виконання тих чи інших робіт чи надання послуг;
- справа виникла з правовідносин щодо застосування законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, тому рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі не потребував від адвоката значних витрат часу, зумовлених пошуком судової практики, аналізом спеціальної нормативно-правової бази тощо;
- правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а адвокат Мневець О. М. надавав правову допомогу позивачу в усіх інстанціях, тому представник позивача був обізнаний у справі з усіма обставинами та доказами, отже, підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної роботи.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ять та шість статті 126 ГПК України ).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ять та шість статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ять - сім та дев`ять статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
В обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн позивачем зазначено наступне:
- правнича допомога в межах розгляду справи № 910/5015/25 надавалася позивачу на підставі договору про надання правничих послуг від 07.03.2025, укладеного ФОП Жуковим П. Ю. з Адвокатським бюро "Ткачук та партнери", правонаступником якого є Адвокатське об`єднання "Ткачук та партнери";
- сторонами у пункті 5.1.1 договору передбачено, що загальна вартість правничих послуг 40 000,00 грн (без ПДВ). Крім того, сторони у пункті 5.1.2 договору погодили додаткову оплату послуг в розмірі 6 000,00 грн (без ПДВ) за кожне проведене судове засідання;
- в межах надання правничої допомоги на стадії касаційного провадження представником позивача виконано наступні дії: підготовлено та направлено до суду відзив на касаційну скаргу; прийнято участь в судовому засіданні Касаційного господарського суду, яке відбулось 29.09.2026;
- на виконання умов договору про надання правничих послуг від 07.03.2025, позивач провів остаточний розрахунок за надані Адвокатським об`єднанням "Ткачук та партнери" правничі послуги шляхом внесення на рахунок Адвокатського об`єднання грошової суми в розмірі 26 000,00 грн, яка складається з оплати за участь 29.09.2026 в судовому засіданні 6 000,00 грн згідно із пунктом 5.1.2 договору про надання правничих послуг від 07.03.2025 та остаточного розрахунку за пунктом 5.1.1 вказаного договору в сумі 20 000,00 грн, як доплата до раніше сплачених 20 000,00 грн, виходячи з фіксованої загальної сумі договору - 40 000,00 грн;
- оплата 26 000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією від 29.09.2026.
При розгляді заяви позивача про ухвалення додаткового рішення колегія суддів зазначає, що у відзиві на касаційну скаргу позивач визначив, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку він понесе у справі в суді касаційної інстанції, становить 11 000,00 грн.
У заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.
Відповідно до частини шостої статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Отже, позивач, згідно із частиною шостою статті 129 ГПК України, станом на 29.09.2026 (звернення до Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення) повинен був навести суду належне обґрунтування та відповідно, довести обставини того, що станом на час подання заяви про попереднє визначення суми судових витрат він не міг передбачити витрати на надання послуг (виконання робіт) та які саме.
Натомість, заява позивача про ухвалення додаткового рішення взагалі не містить будь-яких пояснень та обґрунтувань того, що станом на час подання заяви про попереднє визначення суми судових витрат він не міг передбачити витрати на надання послуг у сумі 15 000,00 грн (різниця між сумою, зазначеною у заяві про попереднє визначення суми судових витрат та сумою, зазначеною у заяві про ухвалення додаткового рішення).
Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
У постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/2990/24 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 у справі № 910/19865/21 зазначено, що Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Суд також враховує, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а адвокат Мневець О. М. надавав правову допомогу позивачу в усіх інстанціях, тому представник позивача був обізнаний у справі з усіма деталями, які з неї випливають. Отже, підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної роботи.
Щодо аргументів відповідача про те, що позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час касаційного розгляду, із зазначенням виду послуги, вартості години часу адвоката, кількості часу, витраченого адвокатом на виконання тих чи інших робіт чи надання послуг, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, у заяві про ухвалення додаткового рішення позивачем наведено види наданих адвокатом послуг та їх вартість. Відтак, відповідач не позбавлений можливості доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Водночас, зазначаючи у клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу про наявність підстав для покладення витрат на правничу допомогу на позивача, відповідач не довів таких підстав. В свою чергу, Суд не встановив правових підстав для покладення на позивача заявлених ним витрат на правову допомогу.
Враховуючи наведене, дослідивши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, Суд дійшов висновку про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ :
1. Заяву Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 8 000 грн (вісім тисяч гривень) 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 910/5015/25.
3. В іншій частині у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська