14.10.26
22-ц/812/2015/26
Провадження № 22-ц/812/2015/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
14 жовтня 2026 року м. Миколаїв
справа № 486/1310/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника Саннікової Н.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Санніковою Наталією Геннадіївною,
на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до Південноукраїнської міської територіальної громади в особі Південноукраїнської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобова Ольга Миколаївна, про визнання права власності в порядку спадкування,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Південноукраїнської міської територіальної громади в особі Південноукраїнської міської ради про визначення додаткового строку тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її брата ОСОБА_2 .
Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який є її рідним братом. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . За життя, 18 жовтня 2011 року ОСОБА_2 було складено заповіт, за яким все належне спадкове майно та вищевказану квартиру він заповідав їй. 25 липня 2023 року вона звернулась до приватного нотаріуса Лобової О.М. із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено в зв`язку з пропуском строку звернення з даною заявою.
Зазначила, що труп ОСОБА_2 було виявлено 02 липня 2023 року, наступного дня відбулось його поховання. Однак через те, що у довідці про причину смерті № 153 від 03 липня 2023 року була зазначена дата смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підставі цієї довідки було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , серія НОМЕР_1 , де зазначена дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , то нею начебто і був пропущений строк звернення з заявою про прийняття спадщини.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю два місяці для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У березні 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Саннікову Н.Г., звернулась із заявою про зміну предмету позову, в якій зазначала, що у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців та тривалим перебуванням справи в суді, виникла необхідність у зміні предмета позову, оскільки захист її прав буде більш ефективним шляхом визнання права власності. Просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 12 березня 2026 року заяву позивача про зміну предмету позову прийнято до розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обраний не належний спосіб захисту її порушеного права, оскільки у даному випадку їй необхідно було звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто не змінювати предмет позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Саннікову Н.Г. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилалась на те, що суд не врахував правила обчислення строку у разі запізнілої реєстрації смерті та хибно зазначив спосіб захисту, хоча строк не був пропущеним. При правильному обчисленні, а саме з дати реєстрації смерті, вимога про додатковий строк не потрібна, тому що нею строк звернення до нотаріуса не був пропущений, а відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у межах строку для подачі заяви про прийняття спадщини є реальною перешкодою в оформленні спадщини нотаріальним шляхом.
Апелянт зазначала, що нотаріус в порушення вимог законодавства не застосувала пункт 20 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в якому йдеться що: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , та протягом двох років з дня його припинення або скасування у випадку, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи або дня, з якого її оголошено померлою, строки, встановлені статтями 1269, 1270, 1271, 1272, 1273, 1276, 1277, 1283, 1298 цього Кодексу, обчислюються з дня державної реєстрації смерті особи. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті». Вказує, що суд ці норми матеріального права не застосував, а безпідставно зробив висновок щодо того, що ОСОБА_1 пропущений встановлений законом шестимісячний строк для подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини.
Зазначає, що відмовивши через неправильний спосіб захисту та вказавши на необхідність просити додатковий строк, суд водночас не перевірив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи: чи відкрита спадщина, чи звертався спадкоємець до нотаріуса та чи дійсно пропущений строк, що вказує на порушення судом норм процесуального права.
Вказує, що згідно з положеннями цивільного законодавства України, зокрема Прикінцевими положеннями Цивільного кодексу, якщо державна реєстрація смерті відбулася пізніше, ніж через місяць після фактичного часу смерті, строк для прийняття спадщини починається саме з дня такої державної реєстрації, а не від дня фактичної смерті. Суд не звернув увагу та не надав належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса в межах 6 місяців від дня реєстрації смерті, що вказує на те, що строк не пропущений взагалі. Позов про надання додаткового строку подається тільки тоді, коли шестимісячний термін реально пропущений з поважних причин. Якщо строк не пропущений, вимога про додатковий строк є помилковою, а висновок суду про «неефективність» іншого позову - безпідставним.
На думку апелянта, суд помилково зробив висновок щодо неефективності вибраного способу захисту, оскільки строк не був пропущений, вимога про визнання права власності за наявності відмови нотаріуса є законною, а вимога додаткового строку судом нав`язана помилково. Оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку. Оскільки нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникли об`єктивні труднощі в оформленні спадщини, які можливо вирішити лише шляхом звернення до суду. Відповідну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19.
Узагальнені доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу відзиву не надійшло.
2. Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Костянтинівка, Арбузинського району, Миколаївської області. Його батьками в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 7).
ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Костянтинівка, Арбузинського району, Миколаївської області. Її батьками в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 8).
В зв`язку з укладенням шлюбу 02 грудня 1977 року у Виконавчому комітеті Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, прізвище ОСОБА_5 змінено на « ОСОБА_6 » (а.с. 9).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 (а.с. 146), де станом на 2011 рік ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований (а.с. 10).
18 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Рихальською О.В. було посвідчено заповіт, яким ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: спадкоємцем усього належного йому майна на день смерті, у тому числі належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_3 , призначив - ОСОБА_1 (а.с. 10).
Того ж дня зазначений заповіт було зареєстровано у Спадковому реєстрі (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у віці 68 років у м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 14).
КП «Служба комунального господарства» 01 серпня 2023 року була видана довідка про те, що ОСОБА_1 провела поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на Южноукраїнському міському кладовищі 03 липня 2023 року (а.с. 17).
26 липня 2023 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Лобовою О.М. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що з часу відкриття спадщини до спливу шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталась (а.с. 16).
Місце проживання ОСОБА_1 , згідно копії паспорту, зареєстровано по АДРЕСА_4 (а.с. 3-5).
Отже спадкоємець та спадкодавець на момент відкриття спадщини разом не проживали.
Розпорядженням міського голови від 18 січня 2016 року №19-р «Про перейменування вулиць та проспектів у місті Южноукраїнську» пр. Комуністичний перейменовано в пр. Соборності.
Постановою Верховної Ради України №4007-ІХ від 09 жовтня 2024 року перейменовано місто Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ.
Позиція апеляційного суду
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний не належний спосіб захисту її порушеного права, оскільки у даному випадку їй необхідно було звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто не змінювати предмет позову.
Заперечуючи щодо такого висновку суду, апелянт зазначала, що суд помилково зробив висновок щодо неефективності вибраного способу захисту, оскільки строк не був пропущений, вимога про визнання права власності за наявності відмови нотаріуса є законною, а вимога додаткового строку судом нав`язана помилково.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 ЦПК України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині 1 статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», яка постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209 доповнена пунктом 3, яким встановлено, що на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 редакцію пункту 3 постанови № 164 від 28 лютого 2022 року змінено та викладено в наступній редакції: «Перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини».
На підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 469 від 09 травня 2023 року пункт 3 виключено із постанови № 164 від 28 лютого 2022 року.
Верховний Суд, зокрема у постанові від 25 січня 2023 року № 676/47/21, дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Водночас Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 20, згідно з яким в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом двох років з дня його припинення або скасування у випадку, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи або дня, з якого її оголошено померлою, строки, встановлені статтями 1269, 1270, 1271, 1272, 1273, 1276, 1277, 1283, 1298 ЦК України, обчислюються з дня державної реєстрації смерті особи. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті.
Положення абзацу першого цього пункту застосовуються також до спадщини, яка відкрилася після введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", а також до спадщини, яка відкрилася до введення воєнного стану, строк для прийняття якої не сплив до його введення, за умови, що свідоцтво про право на спадщину не було видано жодному із спадкоємців.
Закон України № 3450-IX від 08 листопада 2023 року набрав чинності 30 січня 2024 року (через два місяці з дня його опублікування). Цей Закон був офіційно опублікований у листопаді 2023 року і змінив правила оформлення спадщини та перебігу позовної давності під час воєнного стану.
Отже, враховуючи вказані положення закону, якщо смерть людини була зареєстрована пізніше ніж через один місяць після фактичної дати смерті (або дня оголошення її померлою), то всі спадкові строки обчислюються не з дня смерті, а з дня державної реєстрації смерті.
З наявних у справі доказів вбачається, що 02 липня 2023 року до ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області надійшла заява ОСОБА_7 про те, що з квартири АДРЕСА_2 відчувається трупний запах. Виїздом на місце події та проведеним оглядом у вказаній квартирі на підлозі виявлено труп власника житла ОСОБА_2 , без зовнішніх ознак насильницької смерті, який за життя вів асоціальний спосіб життя та страждав на психічне захворювання (витяг з ЄРДР) (а.с. 13).
Постановою про закриття кримінального провадження від 17 липня 2023 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 2023152120000245 від 02 липня 2023 року закрито у зв`язку з відсутності події кримінального правопорушення, передбачено частиною 1 статті 115 КК України (а.с.82).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2023 року Южноукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області, про що 03 липня 2023 року було складено відповідний актовий запис № 280.
Відомості про смерть ОСОБА_2 , дата смерті якого зазначена ІНФОРМАЦІЯ_1 , були фактично внесені до Державного реєстру актів цивільного стану та зареєстровані компетентним органом 03 липня 2023 року.
З довідки № 8/2023 від 01 серпня 2023 року, виданої ОСОБА_1 КП «Служба комунального господарства» вбачається, що вона дійсно провела поховання ОСОБА_2 на Южноукраїнському міському кладовищі 03 липня 2023 року.
25 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті померлого рідного брата - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, яке залишилось після його смерті.
Постановою приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М. від 26 липня 2023 року за № 123/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відмову нотаріус обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 , з часу відкриття спадщини до спливу шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 , до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталась.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Південноукраїнської міської територіальної громади в особі Південноукраїнської міської ради про визначення додаткового строку тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її брата ОСОБА_2 .
Враховуючи, що Закон України № 3450-IX від 08 листопада 2023 року, яким був доданий пункт 20 до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який регулює порядок обчислення спадкових строків в умовах воєнного стану, набрав чинності 30 січня 2024 року, то дії нотаріуса щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно були правомірними.
Так само станом на серпень 2023 року ОСОБА_1 був обраний належний спосіб захисту її права - звернення з позовною заявою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Згодом, посилаючись на відсутність інших спадкоємців, тривалим перебуванням справи у суді без розгляду, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмету позову, а саме просила, замість визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка вважала, що така зміна предмету позову буде більш ефективнішим захистом її прав.
Таким чином, пункт 20 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (введений у дію Законом № 3450-IX від 08 листопада 2023 року, який чинний з 30 січня 2024 року) врегулював обчислення спадкових строків у разі, якщо державна реєстрація смерті спадкодавця відбулася пізніше, ніж через один місяць з дня фактичної смерті. Тобто якщо смерть зареєстровано несвоєчасно (в даному випадку через півроку після фактичної дати смерті спадкодавця), 6-місячний строк для прийняття спадщини обчислюється не з дня смерті, а з дня державної реєстрації смерті, зазначеного у свідоцтві про смерть.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ХІ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2023 року Южноукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області, про що 03 липня 2023 року було складено відповідний актовий запис № 280.
Отже враховуючи те, що оскільки відомості про особу померлого ОСОБА_2 були зареєстровані 03 липня 2023 року, тобто через понад шість місяців з дня його смерті, та враховуючи положення пункту 20 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, дія якого застосовується також до спадщини, яка відкрилася після введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", то позивачкою не був пропущений шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті брата.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правила обчислення строку у разі запізнілої реєстрації смерті та хибно зазначив спосіб захисту, хоча строк не був пропущеним. При правильному обчисленні, а саме з дати реєстрації смерті, вимога про додатковий строк не потрібна, тому що позивачкою строк звернення до нотаріуса не був пропущений, а відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є реальною перешкодою в оформленні спадщини нотаріальним шляхом.
З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, яка переглядається, тривалість розгляду цієї справи в суді, зміну законодавства за час провадження справи у суді, відсутність інших спадкоємців та не спростування цього відповідачем, на думку колегії суддів, позивачкою обраний належний спосіб захисту її прав на спадкування за заповітом.
Такий висновок повністю узгоджується із вищенаведеними положеннями пункту 20 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та висновку Верховного Суду щодо застосування цього пункту, викладеному у постанові від 03 грудня 2025 року у справі № 761/39934/24.
У практиці Верховного Суду захист права власності через судове визнання базується на принципі «ефективності засобу правового захисту», що закріплений у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що рішення суду повинно остаточно розв`язати спір і запобігти повторному порушенню прав.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні.
Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Верховний Суд в постанові від 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.
Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскаржуване рішення суду належить скасувати на підставі частини 1 статті 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду скасоване, ухвалене нове рішення про задоволення позову, та те, що позивача було звільнено від сплати судового збору у суді першої інстанції, з відповідача належить стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 12000 грн.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 376, 382 ЦПК України,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Санніковою Наталією Геннадіївною, задовольнити.
Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Південноукраїнської міської територіальної громади в особі Південноукраїнської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобова Ольга Миколаївна, про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Південноукраїнської міської ради (ЄДРПОУ 33850880) судовий збір у розмірі 12000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Лівінський
Судді Т.М. Базовкіна
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 16 жовтня 2026 року.