Справа № 703/4614/26
2/703/2800/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Ігнатенко Т.В.,
секретар судових засідань Яковенко І.В.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю
ВСТАНОВИВ
09 липня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, в якому просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке має загальну площу 82,2 кв.м., житлову площу 54,6 кв.м., та складається з: житлового будинку з прибудовами під літ. «А-1, а, а1», сараю під літ. «Б», погребу під літ. «Д», убиралень під літ. «Г, Є», трубопроводів під №7, 8, огорожі під №3, 4, 5, 6, тротуару під літ. «І».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 липня 1985 року між сторонами укладено шлюб. Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 лютого 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку з надвірними спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. та зареєстрований в реєстрі за №319. За даним договором позивач ОСОБА_2 набула у власність 1/2 частину жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2021 року у справі №2-1899/2001 шлюб між сторонами розірвано. 29 серпня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Смілянського міського управління юстиції Черкаської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу між сторонами.
Оскільки 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 була набута позивачем у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем, дана частина будинковолодіння вважається такою, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Вказує, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначає, що станом на 1996 рік сторони не мали житла, яке б належало їм на праві власності та в якому вони мали б можливість проживати разом з донькою ОСОБА_4 , внаслідок чого винаймали житло в м. Сміла. У вказаний час мати відповідача - ОСОБА_6 , 1940 року народження, проживала в будинковолодінні АДРЕСА_1 та разом з ОСОБА_5 , з якою 02 лютого 2000 року позивачем укладено договір, були співвласниками вказаного будинковолодіння та кожній з них належало по 1/2 його частини. З урахуванням належності вказаного будинковолодіння на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які не мають між собою родинних зв`язків, будинковолодіння АДРЕСА_1 , фактично було поділено між ними на дві окремі частини, без виділу в натурі, кожна з яких мала окремі входи та окремо одна від одної були придатні для проживання. Оскільки ОСОБА_5 не проживала у належній їй частині вказаного будинковолодіння, остання повідомила матір відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про бажання здати свою частину будинковолодіння в оренду, яка, у свою чергу, повідомила позивача та відповідача про вказані обставини та запропонувала останнім винаймати частину зазначеного будинковолодіння, що належала ОСОБА_5 .
За вказаних обставин, сторони разом з донькою, за усної домовленості з ОСОБА_5 , з 1996 року проживали в частині будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві власності.
Починаючи з 1997 року відносини між сторонами погіршилися, оскільки відповідач зраджував позивачу з іншою жінкою, ображав позивача та їх спільну доньку, а також спричиняв позивачу тілесні ушкодження, що у кінцевому результатів призвело до того, що сім`я сторін розпалася остаточно, внаслідок чого відповідач у 1998 році змінив своє місце проживання та переїхав проживати до іншої жінки за іншою адресою в м. Сміла Черкаської області, а позивач разом з донькою залишилися проживати в орендованій у ОСОБА_5 на той час 1/2 частині будинковолодіння АДРЕСА_1 .
У зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, сторони починаючи з 1998 року, як по час розірвання шлюбу, так і по даний час спільно не проживали, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету.
Відповідно до Акту, складеного 24 червня 2026 року мешканцями АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , - ОСОБА_3 фактично не проживає з 1998 року по сьогоднішній день за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що факт її проживання з 1998 року по даний час у будинку АДРЕСА_1 , та факт не проживання відповідача у вказаний період часу за зазначеною адресою та факт припинення між сторонами з 1998 року фактичних шлюбних відносин можуть підтвердити донька сторін ОСОБА_4 та сусідка ОСОБА_10 .
Отже, станом на день укладення договору, на підставі якого позивач набула права власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , фактичні шлюбні відносини сторін були припинені майже 2 роки.
На початку 2000 року ОСОБА_5 , яка була власником 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , яку позивач орендувала та в якій проживала з 1996 року разом зі своєю донькою, повідомила позивача про те, що має намір розпорядитися своєю частковою у вказаному нерухомому майні, шляхом її продажу, у зв`язку з чим просила звільнити орендоване позивачем житлове приміщення, а у разі наявності можливості, придбати його в неї.
Так як позивач разом з донькою тривалий час проживали у частині будинковолодіння АДРЕСА_1 , орендуючи його, внаслідок чого позивач створила належні умови як для свого проживання, так і проживання доньки, та позивач не мала іншого місця для проживання, остання вирішила придбати у ОСОБА_5 належну їй 1/2 частку у вищевказаному будинковолодінні. З метою придбання вказаного нерухомого майна, позивач попередньо узгодила з ОСОБА_5 грошову суму, за яку остання продасть їй це нерухоме майно, та домовилися про суму 2550 гривень 00 копійок.
Оскільки позивач не мала достатньої суми для придбання у ОСОБА_5 вищевказаного нерухомого майна, позивач звернулася до своєї знайомої ОСОБА_10 з проханням надати їй у позику 2500 гривень 00 копійок, на що остання погодилася.
У січні 2000 року позивач отримала від ОСОБА_10 у позику грошові кошти у сумі 2500 гривень 00 копійок, на підтвердження чого написала розписку, якою зобов`язалася повернути ці кошти протягом 2 років. Вказану розписку позивач передала ОСОБА_10 , яка, у свою чергу, після повернення їй позивачем грошових коштів у сумі 2500 гривень 00 копійок, повернула розписку останній. На даний час вищевказана розписка щодо отримання позивачем грошових коштів від ОСОБА_10 у позику для придбання у ОСОБА_5 нерухомого майна, з огляду на тривалий проміжок часу, а саме більше 24 років, який минув з дня виконання позивачем взятих на себе за цією розпискою зобов`язань перед ОСОБА_10 , у позивача не збереглася.
Саме за рахунок отриманих від ОСОБА_10 у позику грошових коштів у сумі 2500 гривень 00 копійок, які у подальшому були повернуті позивачем з особистих заробітків, а також за рахунок особистих заощаджень позивача у сумі 50 гривень 00 копійок, позивачем на підставі договору було набуто 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_5 .
Стверджує, що 1/2 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 , була набута нею під час окремого проживання від відповідача у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, та за особисті кошти, які є її особистими заощадженнями та отримані нею у позику й повернуті нею позикодавцю у повному обсязі з власних заробітків під час окремого проживання з відповідачем, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, внаслідок чого наявні підстави для визнання судом вказаного нерухомого майна особистою приватною власністю позивача
Одночасно, позивач зазначає, що відповідач як з часу укладення договору, тобто з 02 лютого 2000 року, так і з часу розірвання шлюбу з позивачем, тобто з 17 липня 2001 року (день набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили), у 1/2 частині будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка була набута позивачем за вищевикладених обставин, по даний час, тобто протягом більше ніж 25 років, не проживав, жодних матеріальних затрат як з приводу утримання даного нерухомого майна, так і з приводу його поліпшення не здійснював та до суду з позовом до позивача про визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ не звертався.
Натомість, 22 липня 2008 року між Смілянською міською радою («Орендодавець»), з одного боку, та ОСОБА_6 та позивачем, з другого, укладено Договір оренди землі, відповідно до умов якого останні прийняли в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
У подальшому, позивач набула у власність 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:003:0420.
Вказує, що після набуття у власність 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , одноосібно набула, після розірвання шлюбу з відповідачем, шляхом приватизації, 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за вищевказаною адресою.
Мати відповідача ОСОБА_11 - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки від загальної площі 0,0533 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0420, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 , який є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_6 та не проживав разом з останньою на час відкриття спадщини, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався. За відсутності інших спадкоємців та не прийняття вищевказаної спадини відповідачем, спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_4 , прийняла її онука ОСОБА_4 , яка є донькою сторін, та у подальшому отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки від загальної площі 0,0533 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0420, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки донька сторін набула у власність 1/2 частину вказаних будинковолодіння та земельної ділянки, позивач вирішила розпорядитися своєю 1/2 часткою вказаного нерухомого майна, шляхом передачі її в дар доньці, однак враховуючи, що 1/2 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 , хоча і була набута позивачем за особисті кошти та у період, коли фактичні шлюбні відносини були припинені, однак це відбулось у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, тому позивач не має об`єктивної можливості розпорядитися одноосібно вказаним нерухомим майно, у зв`язку з чим звернулася до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді від 13 липня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву і заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповідь на відзив та встановлені відповідні строки, а також вирішено розгляд клопотання позивача про виклик та допит свідків провести у підготовчому судовому засіданні.
23 липня 2026 року ухвалою суду вирішено закрити підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено її до судового розгляду, а також задоволено клопотання позивача про виклик свідків і викликано у судове засідання для надання показів як свідків сторони позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_10 .
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із заявою, в якій просила розгляд справи проводити без її участі.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Лук`яненко Г.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти заочного розгляду цивільної справи та постановлення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за останнім відомим місцем його проживання, а також відповідно до вимог ч.10 ст.187 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відзиву на позовну заяву та заперечень до суду не направив.
З урахуванням положень ч.4 ст.223 та ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вважав за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити, за результатами її розгляду, заочне рішення, про що судом постановлено ухвалу від 06 жовтня 2026 року.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні, будучи приведена до присяги та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань, надала показання, відповідно до яких вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вона та позивач ОСОБА_2 є суміжними сусідами по земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та знаходиться безпосередньо навпроти будинковолодіння АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_2 . Вона часто бувала в будинковолодінні АДРЕСА_1 , оскільки знала власника частина даного будинковолодіння, а саме ОСОБА_6 . Інша частина вказаного будинковолодіння належала ОСОБА_5 , з якою вона не спілкувалась. У 1996 році до будинковолодіння АДРЕСА_1 , а саме у частину, яка належала ОСОБА_5 , заселилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_6 , разом з їх донькою ОСОБА_4 . Оскільки вона приходила до ОСОБА_6 додому, то познайомилася з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Починаючи з 1998 року ОСОБА_3 перестав з`являтися в будинковолодінні, в якому проживав з ОСОБА_2 та їх донькою, а останні продовжили проживати у будинку АДРЕСА_1 . З часу знайомства вона та ОСОБА_2 перебували у дружніх відносинах. Приблизно у 2000 році вона позичала ОСОБА_2 грошові кошти на придбання частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , в якому остання проживала. Позика коштів між ними була оформлена розпискою, якою ОСОБА_2 зобов`язувалася на протязі певного проміжку часу повернути їй кошти, які отримала від неї у борг. Розмір грошових коштів, які були нею позичені ОСОБА_2 за вказаних обставин, становить 2500 гривень. ОСОБА_2 поступово віддавала їй позичені кошти, а коли кошти були повернуті у повному обсязі, вона повернула ОСОБА_2 розписку, яку написала ОСОБА_2 щодо отримання коштів від неї у борг. Кошти вона позичала ОСОБА_2 , коли остання вже не перебувала у фактичних сімейних відносинах з ОСОБА_3 та вони разом не проживали. З 1998 року по даний час ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає та вона його у цей проміжок часу не бачила.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні, будучи приведена до присяги та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань, надала покази, відповідно до яких вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є її батьками. У придбанні ОСОБА_2 частини будинку АДРЕСА_1 батько ОСОБА_3 не приймав жодної участі, а коли мама купувала частину вказаного будинку батька з ними не було взагалі, тобто не проживав разом з нею та мамою, оскільки пішов із сім`ї ще у 1998 році. З вказаного часу вона батька не бачила та він з нею та мамою не проживав. Чи був розірваний шлюб між батьками, коли мама купувала частину будинку АДРЕСА_1 , не пам`ятає. В одній частині будинку АДРЕСА_1 проживала вона з мамою, а в іншій частині цього будинку проживала мама її батька, яка на даний час вже померла, а спадщину після її смерті прийняла вона. Батьком після смерті своєї мами спадщину не приймав, будинком АДРЕСА_1 , в якому вона з мамою проживає, ніколи не цікавився та де батько знаходиться їй невідомо. З 1996 року вона разом з батьками проживали в будинку АДРЕСА_1 , у частині, яку у подальшому придбала мама. Дану частину будинку спочатку мама винаймала. З 1997 року їх сім`я почала розпадатися та батько у 1998 року пішов з сім`ї. Частину будинку АДРЕСА_1 , яке мама винаймала, була придбана мамою у 2000 році, коли власниця даної частини будинку, мала намір продати це житло та запропонувала мамі це зробити. Для придбання частини вказаного будинку мама позичала кошти у сумі 2500 гривень у їхньої сусідки ОСОБА_10 . Їй відомо, що при отриманні коштів у позику мама писала розписку, яка після повернення мамою коштів ОСОБА_10 була повернута мамі. Ця розписка на даний час вже не збереглася, оскільки з часу повернення мамою ОСОБА_10 позичених коштів у повному обсязі минуло багато часу. Позичені кошти мама віддавала частинами. На даний час власниками будинку АДРЕСА_1 є вона та її мама у рівних частинах.
Суд, врахувавши доводи представника позивача, заслухавши покази свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 27 липня 1985 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстрований в міськвідділі ЗАГС м. Сміли 27 липня 1985 року, про що складено відповідний актовий запис за №330.
Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі у позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 народилася спільна дитини - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Смілянського міського суду Черкаської області від 06 липня 2001 року, яке набрало законної сили 17 липня 2001 року, у справі №2-1899/2001 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зареєстрований в міськвідділі ЗАГС м. Сміли 27 липня 1985 року, актовий запис №330 (а.с.20).
29 серпня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стана Смілянського міського управління юстиції Черкаської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу, відповідно до якого шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 29 серпня 2001 року зроблено запис за №306. Прізвища після розірвання шлюбу: громадянина - ОСОБА_12 , громадянки - ОСОБА_12 (а.с.21).
Відповідно до ч.1 ст.128 ЦК УРСР 1963 року (чинний станом на 02 лютого 2000 року), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ст.224 ЦК УРСР 1963 року (чинний станом на 02 лютого 2000 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.227 ЦК УРСР 1963 року (чинний станом на 02 лютого 2000 року), договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
02 лютого 2000 року між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з другої сторони, укладено Договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку з надвірними спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. та зареєстрований в реєстрі за №319 (а.с.12).
Згідно п.1 вказаного Договору, я, ОСОБА_5 , продала належну мені 1/2 (одну другу) частину жилого будинку з надвірними спорудами, а ОСОБА_2 купила цю частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.2 зазначеного Договору, загальна площа частини будинку, що відчужується, дорівнює 48,9 кв.м. Житлова площа складає 34,5 кв.м. Будинок, 1/2 частина якого відчужується, розташований на земельній ділянці, розміром 589 кв.м. згідно довідки Смілянського БТІ за №25 від 12 січня 2000 року. Згідно цього договору відчужуються приміщення відображені на тех. плані під літерами: 1-І -7,4 кв.м.; 1-ІІ - 4,0 кв.м.; 1-1 - 17,7 кв.м.; 1-2 - 12,2 кв.м.; 1-3 - 4,6 кв.м.; 1-4 - 3,0 кв.м.; та надвірні споруди Б - сарай, В - уборна, Є - сарай, В - водопровід та відповідна частина огорожі. Частина будинку, що відчужується, має такі житлові умови: пічне опалення.
Згідно п.3 вказаного Договору, ця частина будинку належить продавцю, тобто ОСОБА_5 , на підставі: Договору купівлі-продажу, посвідченого 02 липня 1988 року Смілянською державною нот.конторою за №2588 та зареєстрованого Смілянським БТІ 02 липня 1988 року за №52 стор. 52-3644.
Відповідно до п.4 зазначеного Договору, продаж цієї частини будинку відбувається за 2550 гривень, які продавець одержала від покупця в повному обсязі в момент підписання цього договору. Інвентарна оцінка відчужуваної частини будинку складає 2511 гривень згідно довідки Смілянського БТІ від 12 січня 2000 року за №25.
Згідно п.5 вказаного Договору, покупець, тобто ОСОБА_2 набуває право власності на згадану частину будинку та надвірні споруди з дня посвідчення договору в нотаріальній конторі та після повного розрахунку з продавцем.
Відповідно до п.11 зазначеного Договору, відповідно до ст.227 Цивільного кодексу України договір підлягає обов`язковій реєстрації в Смілянській дільниці БТІ Черкаської області.
На зворотній стороні вищевказаного договору купівлі-продажу проставлений штамп Смілянської дільниці БТІ Черкаської області, який містить відомості про те, що 1/2 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , відомості про що зареєстровані за №3644 в книзі №61 сторінка №19 (а.с.12-зворот).
Згідно Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Смілянським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 09 серпня 2010 року за №26960591, право власності будинковолодіння АДРЕСА_1 , належить: 1. ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу №319 від 02 лютого 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., частка 1/2; 2. ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу №4618 від 13 листопада 1986 року, посвідченого Смілянською державною нотаріальною конторою, частка 1/2. Опис об`єкта: в результаті внесення незначних поточних змін житлова площа будинку змінилася з 54,3 кв.м. на 54,6 кв.м.. Внаслідок проведення порядкування адресної нумерації вулиць, адреса: АДРЕСА_4 , змінилася на АДРЕСА_5 . Будинковолодіння складається з: житлового будинку під літ. «А-1», погребу під літ. «Д», прибудови під літ. «а», прибудови під літ. «а1», сараю під літ. «Б», убиральні під літ. «Г», убиральні під літ. «Є», тротуару під літ. «І», огорожі під №3, хвіртки під №4, хвіртки під №5, огорожі під №6, трубопроводу під №7, трубопроводу під №8 (а.с.13).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 03 червня 2026 року за №480171468, 01 червня 2026 року, на підставі договору купівлі-продажу №319 від 02 лютого 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. проведено державну реєстрацію права власності позивача ОСОБА_2 на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке має загальну площу 82,2 кв.м., житлову площу 54,6 кв.м., та складається з: житлового будинку з прибудовами під літ. «А-1, а, а1», сараю під літ. «Б», погребу під літ. «Д», убиралень під літ. «Г, Є», трубопроводів під літ. №7, 8, огорожі під №3, 4, 5, 6, тротуару під літ. «І» (а.с.14).
За змістом ст.86,128 ЦК УРСР 1963 року (чинний станом на 02 лютого 2000 року), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ст.16 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року №697-ХІІ (чинний станом на 02 лютого 2000 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
Відповідно до ст.22 КпШС України (чинний станом на 02 лютого 2000 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно ст.24 КпШС (чинний станом на 02 лютого 2000 року), майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що позивач ОСОБА_2 на була у власність 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , 02 лютого 2000 року, тобто у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що вказана частина будинковолодіння вважається такою, що є спільною сумісною власністю подружжя позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 .
Згідно приписів ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ч.6 ст.57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).
Суд зауважує, що задля визнання майна особистою власністю подружжя, таке майно має бути придбаним одним із подружжя під час перебування у шлюбі за рахунок особистих коштів, які є об`єктом роздільної власності подружжя. Таким чином, право роздільної власності подружжя виникає шляхом трансформації одного об`єкта цієї власності в інший.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 23, 24, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60, 69 СК України, частина третя статті 368 Цивільного кодексу України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Верховний Суд у постанові по справі №546/912/16-ц від 24 січня 2020 року зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Та якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Питання, протягом якого періоду часу сторони проживали роздільно при фактичному припиненні шлюбних відносин, має принципове значення для вирішення спору між колишнім подружжям про майно, оскільки це відповідним чином може вплинути й на вирішення юридичної долі майна, придбаного у таких період.
Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №386/917/19 та №394/876/17.
У позовній заяві позивач ОСОБА_2 , як на підставу визнання 1/2 частини 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , що набута нею у власність 02 лютого 2000 року та у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 , вказала, що починаючи з 1996 року, вона разом з відповідачем ОСОБА_3 та їх спільною донькою ОСОБА_4 , вселилися до вказаної частини будинку, власником якої на той час була ОСОБА_5 , як наймачі, при цьому інші частину зазначеного будинку перебувала у власності ОСОБА_6 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Починаючи з 1997 року відносини між нею та відповідачем погіршилися, оскільки останній зраджував їй з іншою жінкою, ображав її та їх спільну доньку, а також спричиняв їй тілесні ушкодження, що у кінцевому результаті призвело до того, що сім`я позивача та відповідача розпалася остаточно, внаслідок чого відповідача з 1998 року змінив своє місце проживання, переїхавши проживати до іншої жінки, а позивач з донькою залишилися проживати у вищевказаній частині будинку. У зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, вона та відповідач з 1998 року як по час розірвання між ними шлюбу, так і по даний час, спільно не проживали, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету. Вказану частину будинковолодіння вона придбала за особисті кошти, а також за кошти, які отримала у позику від своєї знайомої ОСОБА_10 , надавши останній розписку, якою зобов`язалася повернути отримані у позику кошти протягом погодженого з ОСОБА_10 проміжку часу. Зобов`язання за вказаною розпискою, а саме повернення коштів, вона виконувала коштами, які були нею особисто зароблені. Виконавши зобов`язання за розпискою у повному обсязі, ОСОБА_10 повернула їй розписку, однак остання до даного часу не збереглася, оскільки з часу повного виконання зобов`язань за нею до часу звернення до суду з даним позовом минув значний проміжок часу. За вказаних обставин, позивач ОСОБА_2 стверджує, що вищевказана частину будинку була набута нею у власність при фактично припинених з відповідачем ОСОБА_3 шлюбних відносинах, а також за особисті кошти, внаслідок чого вказане нерухоме майно належить їй на праві приватної власності.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як вбачається з рішення Смілянського міського суду Черкаської області від 09 липня 2001 року, яке набрало законної сили 17 липня 2001 року, у справі №2-1899/2001 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, суд встановив: «Сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 1985 року. Від шлюбу мають одну неповнолітню дитину, дочку ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачка, посилаючись на те, що чоловік зраджує їй в подружній вірності, ображає її та доньку, причиняє тілесні ушкодження, звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач проти позову про розірвання шлюбу не заперечує, подавши до суду письмову заяву. Суд, дослідивши матеріли справи, вважає, що позов підлягає до задоволення поскільки сторони спільно не проживають з липня 2000 року. Миритися і відновлювати подружні стосунки не бажають, а тому суд приходить до висновку, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливим».
Однак, у позовній заяві позивач ОСОБА_2 вказує, що звертаючись до Смілянського міського суду Черкаської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу обґрунтувала свої позовні вимоги виключно подружньою зрадою відповідача та ображанням її і доньки, а також спричиненням позивачу тілесних ушкоджень, і саме такі підстави позову викладені у мотивувальній частині вказаного рішення суду, натомість не зазначала періоду не проживання з відповідачем та не надавала суду на підтвердження такого факту, який у справі про розірвання шлюбу не є обставиною, що підлягає доказуванню, жодні докази.
Згідно Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затверджених наказом Державної судової адміністрації України 07 грудня 2017 року №1087, строк зберігання судової справи про розірвання шлюбу становить 3 роки.
З огляду на положення Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затверджених наказом Державної судової адміністрації України 07 грудня 2017 року №1087, суд позбавлений об`єктивної можливості дослідити матеріали цивільної справи №2-1899/2001 р., за результатами розгляду якої Смілянським міським судом Черкаської області 09 липня 2001 року прийнято рішення про розірвання шлюбу між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , а відтак і встановити документи, які наявні у вказаній цивільній справі, з яких виходив суд при викладенні обставин, які ним встановлені, зокрема про те, що «сторони спільно не проживають з липня 2000 року».
При цьому, Смілянський міський суд Черкаської області у рішенні від 09 липня 2001 року у справі №2-1899/2001 р., як на підставу звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу, вказав, що позивач посилається на те, що чоловік зраджує їй в подружній вірності, ображає її та доньку, причиняє тілесні ушкодження, а щодо позиції відповідача вказав, що останній не заперечує проти позову про розірвання шлюбу, про що подав до суду письмову заяву.
Отже, підстави позову, на які посилалася позивач при звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, а також позиція відповідача, які викладені у вищевказаному рішенні суду, не містять відомостей про те, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 спільно не проживали з липня 2000 року.
Одночасно, суд звертає увагу, що згідно відповіді №3011968 від 10 липня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 у даному реєстрі відсутні (а.с.42).
Відповідно до довідки №13-16/1725 від 13 липня 2026 року Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Смілянської міської ради, інформація про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_3 по м. Сміла відсутня (а.с.43).
Згідно акту, складеного 24 червня 2026 року мешканцями АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , підписи в якому підтвердила голова квартального комітету №3 м. Сміла Стахурська О.О., цей акт складено для підтвердження факту, що ОСОБА_3 , 1964 року народження, фактично не проживає з 1998 року по сьогоднішній день за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
Відповідно до довідки №135197 від 24 червня 2026 року, складеної головою квартального комітету №3 Смілянської міської ради Стахурською О.О., яка видана ОСОБА_2 , 1963 року народження, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до акту, який складено 24 червня 2026 року ОСОБА_3 , 1964 року народження, фактично не проживає з 1998 року по сьогоднішній день за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).
Допитана під час судового розгляду як свідок ОСОБА_4 , яка є донькою позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 , вказала, що з 1996 року вона спільно з батьками проживала в частині будинку АДРЕСА_1 , яку спочатку винаймали, а у подальшому цю частину будинку придбала її мама - позивач ОСОБА_2 . З 1997 року їх сім`я почала розпадатися та батько у 1998 року пішов з сім`ї. З вказаного часу по даний час вона батька не бачила та він з нею та мамою не проживав. В одній частині будинку АДРЕСА_1 проживала вона з мамою, а в іншій частині цього будинку проживала мама її батька, яка на даний час вже померла, а спадщину після її смерті прийняла вона. Батько після смерті своєї мами спадщину не приймав, будинком АДРЕСА_1 , в якому вона з мамою проживає, ніколи не цікавився та де батько знаходиться їй невідомо.
Як вбачається з свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 29 квітня 2026 року, посвідчених приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Таран Г.В. та зареєстрованих в реєстрі за №533 та №534, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видані ці свідоцтва, складається з: 1/2 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку від загальної площі 0.0533 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:02:003:0420 (а.с.33, 35).
Допитана під час судового розгляду як свідок ОСОБА_10 вказала, що вона та позивач ОСОБА_2 є сусідами по земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та знаходиться безпосередньо навпроти будинковолодіння АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_2 . Вона часто бувала в будинковолодінні АДРЕСА_1 , оскільки знала власника частини даного будинковолодіння, а саме ОСОБА_6 . У 1996 році до будинковолодіння АДРЕСА_1 , а саме у частину, яка належала ОСОБА_5 , заселилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_6 , разом з їх донькою ОСОБА_4 . Оскільки вона приходила до ОСОБА_6 додому, то познайомилася з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Починаючи з 1998 року ОСОБА_3 перестав з`являтися в будинковолодінні, в якому проживав з ОСОБА_2 та їх донькою, а останні продовжили проживати у будинку АДРЕСА_1 . З 1998 року по даний час ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає та вона його у цей проміжок часу не бачила.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги відомості, які викладені у акті від 24 червня 2026 року та довідці №135197 від 24 червня 2026 року, а також покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , суд не приймає до уваги відомості, які викладені у рішенні Смілянського міського суду Черкаської області від 06 липня 2001 року у справі №2-1899/2001 р. у частині викладених судом обставин щодо часу з якого позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 спільно не проживають, та приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_2 доведено належними та допустимими доказами, що остання та відповідач ОСОБА_3 з 1998 року спільно не проживали, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету, а відтак і доведено факт фактичного припинення з 1998 року шлюбних відносин між нею та відповідачем ОСОБА_3 .
Крім того, допитана під час судового розгляду як свідок ОСОБА_4 , яка є донькою позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 , вказала, що у придбанні ОСОБА_2 частини будинку АДРЕСА_1 батько ОСОБА_3 не приймав жодної участі, а коли мама купувала частину вказаного будинку батька з ними не було взагалі, тобто не проживав разом з нею та мамою, оскільки пішов із сім`ї ще у 1998 році. Частину будинку АДРЕСА_1 , яку мама винаймала, була придбана мамою у 2000 році, коли власниця даної частини будинку, мала намір продати це житло та запропонувала мамі це зробити. Для придбання частини вказаного будинку мама позичала кошти у сумі 2500 гривень у їхньої сусідки ОСОБА_10 . Їй відомо, що при отриманні коштів у позику мама писала розписку, яка після повернення мамою коштів ОСОБА_10 була повернута мамі. Ця розписка на даний час вже не збереглася, оскільки з часу повернення мамою ОСОБА_10 позичених коштів у повному обсязі минуло багато часу. Позичені кошти мама віддавала частинами.
Допитана під час судового розгляду як свідок ОСОБА_10 вказала, що приблизно у 2000 році вона позичала ОСОБА_2 грошові кошти на придбання частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , в якому остання проживала. Позика коштів між ними була оформлена розпискою, якою ОСОБА_2 зобов`язувалася на протязі певного проміжку часу повернути їй кошти, які отримала від неї у борг. Розмір грошових коштів, які були нею позичені ОСОБА_2 за вказаних обставин, становить 2500 гривень. ОСОБА_2 поступово віддавала їй позичені кошти, а коли кошти були повернуті у повному обсязі, вона повернула ОСОБА_2 розписку, яку написала ОСОБА_2 щодо отримання коштів від неї у борг. Кошти вона позичала ОСОБА_2 , коли остання вже не перебувала у фактичних сімейних відносинах з ОСОБА_3 та вони разом не проживали.
Доказів, які б спростовували вищевказані покази свідків, а також підтверджували факт, що для придбання 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , були використані як особисті кошти відповідача ОСОБА_3 , так і кошти, які є спільними коштами позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , матеріали цивільної справи не містять.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_2 доведено належними та допустимими доказами факт придбання 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 за рахунок її особистих коштів.
Згідно Державного акту серії ЯЖ №113732, виданого Смілянською міською радою 26 червня 2008 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01[телефон приховано], позивач ОСОБА_2 , яка проживає: АДРЕСА_1 , на підставі рішення ХХVІ серії Смілянської міської ради від 25 квітня 2008 року №26-29/V, є власником земельної ділянки площею 0.02665 га від 0.0533 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:02:003:0420 (а.с.27).
Відповідно до ч.1-3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що 1/2 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 , хоча і була набута позивачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , однак у період, коли фактичні шлюбні відносини між ними вже були припинені, а також за особисті грошові кошти, суд приходить до висновку, що вказане нерухоме майно є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позовні вимоги останньої підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №[номер приховано] від 06 липня 2026 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2576 гривень 00 копійок (а.с.7).
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2576 гривень 00 копійок.
Керуючись ст.4, 5, 13, 76-82, 89, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке має загальну площу 82,2 кв.м., житлову площу 54,6 кв.м., та складається з: житлового будинку з прибудовами під літ. «А-1, а, а1», сараю під літ. «Б», погребу під літ. «Д», убиралень під літ. «Г, Є», трубопроводів під №7, 8, огорожі під №3, 4, 5, 6, тротуару під літ. «І».
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Головуючий: Т.В. Ігнатенко