справа № 755/2159/26 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
провадження № 22-ц/824/15015/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
16 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., у м. Києві, повний текст рішення складено 19 червня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом та просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 10 лютого 2026 року і до повноліття дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 вересня 2007 року нею було укладено шлюб з відповідачем. В шлюбі народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент подачі позову до суду шлюб між сторонами не розірвано, але з 2025 року шлюбно-сімейні стосунки між позивачем та відповідачем припинено, сторони проживають окремо, неповнолітня донька ОСОБА_5 проживає з позивачем, відповідач не надає коштів на її утримання та виховання, в зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 , а саме стягнути аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 10 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для дітей віком від 6 до 18 років прожитковий мінімум на місяць становить 3 512,00 грн. Як вбачається з довідки про заробітну плату (дохід), що видана ТОВ «АСУС УКРАЇНА», дохід відповідача за період з 01 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року складав 817 636,35 грн., з яких було утримано 188 056,37 грн. При цьому відповідач звертає увагу, що його дохід є значним та змінюється залежно від відповідного періоду. Так, у січні 2026 року дохід відповідача з урахуванням утримання становив 248 247,23 грн., а у квітні 2026 року - 155 486,87 грн. Відтак, у разі стягнення аліментів у визначеній судом частці їх розмір становитиме 62 061,81 грн. та 38 871,72 грн. відповідно, що є значно завищеним розміром. У зв`язку з цим, відповідач не заперечує проти стягнення аліментів розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку що на даний період часу становить суму 35 120,00 грн. З урахуванням положень частини другої статті 182 СК України відповідач звертає увагу, що визначений судом розмір аліментів на утримання дитини, виходячи із розміру щомісячного доходу відповідача, значно перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та з урахуванням обов`язку матері утримувати дитину є завищеним.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 08 вересня 2007 року між сторонами було укладено шлюб .
Під час шлюбу у позивача та відповідача народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2026 року шлюб між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 було розірвано. Рішення набрало законної сили.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що донька сторін на даний момент проживає разом з позивачем і перебуває на її утриманні, відповідач, як батько дитини, зобов`язаний згідно до вимог Сімейного кодексу України брати участь в її утриманні, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Апеляційний суд по суті погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак згідно зі статтею 180 СК України зобов`язаний утримувати її до досягнення повноліття.
Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, урахувавши матеріальний стан сторін, потреби дитини, та те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Доводи апеляційної скарги, що визначений судом розмір аліментів на утримання дитини, виходячи із розміру щомісячного доходу відповідача, значно перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та з урахуванням обов`язку матері утримувати дитину є завищеним, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.
У частині п`ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Тлумачення частини першої статті 182 та частини п`ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п`ятою статті 183 СК України, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 760/6860/17, провадження № 61-31915св18).
У справі, що переглядається, ОСОБА_3 звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів у порядку позовного провадження, то застосуванню підлягають положення статті 12 ЦПК України щодо змагальності сторін, зокрема, в частині їх права на подання доказів з приводу обставин, які в силу статті 182 СК України мають враховуватися судом під час визначення розміру аліментів.
При цьому за змістом частини першої статті 183 СК України саме на суд покладено обов`язок з визначення розміру частки заробітку платника аліментів, яка буде стягуватися як аліменти на дитину.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 522/8353/21.
Вказуючи, що визначений судом розмір аліментів на утримання дитини, виходячи із розміру щомісячного доходу відповідача, значно перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та з урахуванням обов`язку матері утримувати дитину є завищеним, відповідач та його представник не звернули уваги, що вони не просили суд апеляційної інстанції змінити частку заробітку відповідача, яка має стягуватись в якості аліментів.
Так, в апеляційній скарзі відповідач погодився з часткою визначеною судом, а саме частина заробітку, та просив її залишити, помилково вважаючи, що розмір аліментів, що стягуються в позовному провадженні, може бути обмежений на рівні десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
В даному випадку, відповідач та його представник залишили поза увагою, що ст. 183 СК України саме на суд покладає обов`язок з визначення розміру частки заробітку платника аліментів, яка буде стягуватися як аліменти на дитину.
Отже, доводи відповідача щодо невідповідності частки його заробітку, яка має стягуватися в якості аліментів вимогам ст. 182 СК України, в частині визначення розміру аліментів, який би був необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, з урахуванням розміру доходу платника, могли бути враховані виключно шляхом зміни частки, у разі достатності для цього відповідних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як було зазначено вище, апеляційна скарга не містить вимог про зміну частки від заробітку відповідача, яка має стягуватись в якості аліментів на утримання дитини та яку суд визначив на рівні 1/4.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.