Судові рішення

Постанова № 140868342 у справі № 922/1043/26 від 14.10.2026

Постанова від 14.10.2026 у господарській справі № 922/1043/26 (категорія «Про комунальну власність»). Суд: Східний апеляційний господарський суд, суддя Плахов Олексій Вікторович.

Справа№ 922/1043/26
СудСхідний апеляційний господарський суд
СуддяПлахов Олексій Вікторович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяПро комунальну власність
Дата ухвалення14.10.2026
Надійшло до реєстру23.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140868342

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/1043/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

за участю:

прокурора - Ногіної О.М. - на підставі службового посвідчення від 01.03.2023 №072833;

позивача - не з`явився;

відповідача - Доценко Н.В. - на підставі ордеру серії ВІ №1427786 від 22.08.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", м. Суми, (вх.№1815 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 (суддя Пономаренко Т.О., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 03.08.2026)

за позовом: заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", м. Суми,

про витребування нежитлових приміщень

ВСТАНОВИВ:

27.03.2026 заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", в якому просив суд витребувати у ТОВ "Укр-Буд 23" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137[телефон приховано]) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101), а також судові витрати по справі покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності територіальної громади поза її волею внаслідок незаконної приватизації, що встановлено судовими рішеннями у справі №922/2593/19. Оскільки після ухвалення зазначених рішень майно було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", яке, на думку прокурора, є недобросовісним набувачем та пов`язаною з попередніми власниками особою, виконання рішення суду стало неможливим. У зв`язку з цим, прокурор просив суд витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння на користь Харківської міської територіальної громади відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 позов задоволено; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137[телефон приховано]) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101); стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 20510,50грн.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що наведені прокурором обставини, а саме: відкриття судового провадження у справі №922/2593/19 щодо законності приватизації, дворазове відчуження майна під час розгляду цієї справи, пов`язаність юридичних осіб, які брали участь у відчуженні, а також подальша неможливість виконання судового рішення про повернення майна територіальній громаді, свідчать про те, що відчуження спірного майна мало послідовний та контрольований характер і було спрямоване на зміну його формального власника.

Судом також було прийнято до уваги, що відповідачем не було надано належних доказів, які б підтверджували проведення ним повної юридичної перевірки походження майна перед його придбанням, не наведено обставин, які свідчили б про вжиття ним усіх розумних заходів обачності, характерних для професійного учасника цивільного обороту при придбанні нерухомого майна значної вартості. Отже, сам по собі факт державної реєстрації права власності за відчужувачем не є безумовним підтвердженням добросовісності набувача, якщо інші встановлені судом обставини свідчать про його обізнаність або можливість бути обізнаним щодо спірного характеру набутого майна.

Крім того, суд звернув увагу на те, що відчуження спірних нежитлових приміщень відбулось вже після відкриття провадження у справі №922/2593/19 щодо законності їх приватизації, тобто в період існування судового спору про належність права власності на це майно. Така обставина сама по собі повинна була спонукати набувача до підвищеної обачності при укладенні договору купівлі-продажу.

Оцінивши всі наявні у справі докази в їх взаємному зв`язку та сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено наявності підстав для визнання його добросовісним набувачем спірного майна, тоді як прокурором доведено обставини, які свідчать про вибуття майна поза волею власника та відсутність правових підстав для збереження права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення.

Матеріалами справи також підтверджено, що Харківська міська територіальна громада є власником спірного нерухомого майна, майно вибуло з її володіння поза волею внаслідок незаконної приватизації, що встановлено судовими рішеннями у справі №922/2593/19, які набрали законної сили, подальше відчуження майна не усунуло порушення права власності територіальної громади, відповідач не довів наявності підстав, які виключають можливість витребування майна відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак обраний прокурором спосіб захисту є належним, ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про витребування з незаконного володіння ТОВ "Укр-Буд 23" спірних нежитлових приміщень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На думку апелянта, безпідставним та таким, що прямо порушує вимоги частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України, є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не було надано належних доказів, які б підтверджували проведення ним повної юридичної перевірки правомірності походження майна перед його придбанням, не наведено обставин, які свідчили б про вжиття ним усіх розумних заходів обачності, характерних для професійного учасника цивільного обороту при придбанні нерухомого майна значної вартості.

Частина 5 статті 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, а саме: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідач придбаваючи у власність спірне нерухоме майно був вправі покладатись на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також не повинен був перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна.

Скаржник також звертає увагу суду на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що на думку останнього полягає у неправильному застосуванні норм про преюдицію (ч. 4 ст. 75 ГПК України) та безпідставність ототожнення правової оцінки з юридичним фактом.

Суд мотивував недобросовісність відповідача посиланням на постанову Верховного Суду від 13.08.2025 у справі № 922/1119/23 (де фігурували матеріали кримінального провадження № 42023222050000018 щодо ТОВ "Дак-Буд" та перерахування коштів), проте вказана справа № 922/1119/23 стосувалась інших об`єктів нерухомості, інших договорів та інших правовідносин. Прокурор прямо визнав, що не подавав у межах справи № 922/1043/26 первинних доказів щодо дій відповідача.

Крім того, апелянт посилається на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 390 Цивільного кодексу України в редакції Закону №4292-IX від 12.03.2025 щодо посиленого захисту прав добросовісного набувача.

Так, 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким внесені зміни, в тому числі, до статей 388, 390, 391 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, суд одночасно з задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

З аналізу вказаної норми матеріального права вбачається, що законодавцем встановлений обов`язок прокурора, у разі звернення до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, попередньо внести на депозитний рахунок суду грошові кошти, сума яких дорівнює вартості спірного майна, яке позивач просить витребувати у добросовісного набувача.

Проте, прокурором не було надано до суду належної оцінки на підтвердження вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, та чинної на дату подання позовної заяви до суду, як і доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок суду.

З огляду на вищевикладене, апелянт вважає, що без внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду, на добросовісного відповідача - ТОВ "Укр-Буд 23" фактично судом було покладено індивідуальний та надмірний тягар, оскільки він буде змушений самостійно шукати способи компенсації своїх втрат, а тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірних нежитлових приміщень у ТОВ "Укр-Буд 23" , як добросовісного набувача, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1043/26; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

28.08.2026 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 14.10.2026 об 11:00 годні.

24.09.2026 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10461), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 залишити без змін.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 14.10.2026 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 залишити без змін.

Враховуючи, що прокурор та представник апелянта з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування свої вимог та заперечень, а позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що в провадженні господарського суду Харківської області перебувала справа №922/2593/19, за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бенедикт Бізнес" про:

- визнання незаконними та скасування пунктів 23, 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 №5545-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Бенедикт Бізнес", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 284, шляхом скасування його державної реєстрації;

- зобов`язання ТОВ "Бенедикт Бізнес" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1 :-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: вул.Мироносицька, 3, м. Харків.

Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що під час прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення від 20.09.2017 №757/17 (пункт 23, 40 додатку), та в ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності і укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2019 у справі №922/2593/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.06.2020 касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2019 скасовано, а справу №922/2593/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі №922/2593/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №922/2593/19, скасовано рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 № 5545-В-С, укладений між комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Бенедикт Бізнес", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №284; зобов`язано ТОВ "Бенедикт Бізнес" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв. м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху №8, загальною площею 110,0 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. "А-2"; в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора у вищевказаній справі суди дійшли висновків про те, що приватизація спірного нерухомого майна, яке є комунальною власністю Харківської міської територіальної громади, відбулась без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки під час оренди зазначених нежитлових приміщень орендар, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бенедикт Бізнес", не здійснював їх поліпшення в розмірі, не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19 набрала законної сили 03.02.2025.

В ході виконання вищезазначеного рішення суду, а саме підготовки заяви реєстратору з метою скасування реєстрації за ТОВ "Бенедикт Бізнес" права власності на нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та першого поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 літ. "А-2" та реєстрації права власності на зазначені нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради було з`ясовано, що зазначені об`єкти речових прав, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (код ЄДРПОУ 44955165) на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2023 №169.

Натомість право власності за ТОВ "Бенедикт Бізнес" на підставі спірного договору купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С, серія та номер: 284 виданий приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. припинено.

Як наслідок, прокурором складено висновок про неможливість виконання рішення суду у справі №922/2593/19.

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що під час судового розгляду справи №922/2593/19 ТОВ "Бенедикт Бізнес" були відчужено вищевказані нежитлові приміщення на підставі договору купівлі- продажу №155 від 22.02.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ІПРІС" (т.1 а.с.34-35).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" 24.02.2023 змінило юридичну назву на ТОВ "Крайсвел Нордейл".

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу №169 від 10.02.2023 зазначені приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ІПРІС" відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (код ЄДРПОУ: 44955165) (т.1 а.с.32-33).

Наразі, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлових приміщень першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, нежитлових приміщень підвалу №1 :-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. "A-2", є ТОВ "Укр-Буд 23".

Отже, як стверджував прокурор, нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, вибули з власності територіальної громади міста в порушення вимог ст.ст.11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" шляхом їх викупу орендарем, ТОВ "Бенедикт Бізнес", у позаконкурентний спосіб, за відсутності невід`ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості, що встановлено судовими рішеннями у справі №922/2593/19 - постановою Верховного суду від 27.08.2025, якою залишено без змін постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19.

Волі власника - Харківської міської територіальної громади, на відчуження спірних нежитлових приміщень не було, а отже наявні підстави для їх витребування на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради відповідно до статті 387 ЦК України, в тому числі і на виконання рішення суду у недобросовісного набувача ТОВ "Укр-Буд 23".

Обґрунтовуючи підстави недобросовісності набуття ТОВ "Укр-Буд 23" спірних нежитлових приміщень, прокурор посилався на те, що укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2021 №155 між ТОВ "Бенедикт Бізнес" і ТОВ "Торговий дім "ІПРІС", та укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №169 від 10.02.2023 між ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" здійснено в процесі судового розгляду позову прокурора про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді у справі №922/2593/19, який перебував на розгляді в порядку господарського судочинства з серпня 2019 року.

Таким чином, на час відчуження нежитлових приміщень ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" вже існував судовий спір щодо цього майна.

Отже відповідач, проявивши розумну обачність, міг перевірити наявну інформацію про судові рішення щодо спірного майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, прокурором було встановлено пов`язаність юридичних осіб ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС"), шляхом опрацюванням відкритих даних сайту You control (https://youcontrol.com.ua), а також витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС") та встановлено наступне.

Так, серед засновників ТОВ "Бенедикт Бізнес" зазначено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Засновниками ТОВ "Торговий дім "ІПРІС", яке 24.02.2023 змінило свою юридичну назву на ТОВ "Крайсвел Нордейл", є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Крім того, серед засновників ТОВ "Укр-Буд 23" значиться ОСОБА_9 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей, який сформовано станом на 09.01.2026 №57108304, встановлено, що ОСОБА_2 , як керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Бенедикт Бізнес", 13.09.2021 (номер у реєстрі нотаріальних дій 2349) надано довіреність ОСОБА_5 - керівнику та кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" (ТОВ "Крайсвел Нордейл") строком до 13.09.2022 на представлення інтересів перед органами державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перед державними реєстраторами, в органах нотаріату з питань реалізації прав та обов`язків, належних як учаснику ТОВ "Бенедикт Бізнес".

Підтвердженням недобросовісності набуття спірного майна є також хронологічна послідовність укладених правочинів під час судового розгляду судового спору у справі №922/2593/19.

Так, 22.02.2021 ТОВ "Бенедикт Бізнес" відчужено на користь ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" спірні нежитлові приміщення в період існування судового спору у справі №922/2593/19 щодо цих приміщень, де відповідачем є ТОВ "Бенедикт Бізнес".

13.09.2021 засновником ТОВ "Бенедикт Бізнес" надано засновнику ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" довіреність на представлення інтересів ТОВ "Бенедикт Бізнес", при цьому спір у справі №922/2593/19 щодо нежитлових приміщень все ще тривав у провадженні суду. Строк дії довіреності до 13.09.2022. Остаточне рішення у справі №922/2593/19 прийнято 03.02.2025.

Отже, як зазначав прокурор, перелічені вище обставини підтверджують пов`язаність юридичних осіб ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" (ТОВ "Крайсвел Нордейл").

Також, на думку прокурора, пов`язаність ТОВ "Дак-Буд", ТОВ "Стіммі", ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" встановлена Верховним Судом у постанові від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ "Дак-Буд", ТОВ "Укр-Буд 23" та ТОВ "Проф- Груп Х" за участю третіх осіб приватних нотаріусів ХМНО Луценко В.С. та Бакумової А.В. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень приватних нотаріусів та зобов`язання вчинити дії.

З огляду на обставини набуття ТОВ "Укр-Буд 23" у власність спірного майна, які спрямовані на ухилення від негативних наслідків рішення у справі №922/2593/19, 27.03.2026 заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", в якому просив суд витребувати у ТОВ "Укр-Буд 23" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137[телефон приховано]) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101) (т.1 а.с.1-26).

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у даній справі позов задоволено, з підстав викладених вище (т.2 а.с.7-31).

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 24 Закону України Про прокуратуру визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст.24 Закону України Про прокуратуру).

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з статтями 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Таким чином, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права власності належить органам місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, прокурор зазначав, що відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно з статтею 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, воля територіальної громади, як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 вибули з власності територіальної громади в порушення вимог ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Подальше відчуження приміщень на користь ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" здійснено під час судового розгляду справи № 922/2593/19, під час якого, в тому числі, вирішувалось питання про повернення майна територіальній громаді. Харківська міська рада (її виконавчі органи) не були сторонами правочинів щодо продажу приміщень на користь ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23".

Отже, інтереси територіальної громади щодо повернення громаді нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 наразі залишаються незахищеними, у зв`язку із чим існують підстави для звернення до суду з позовом про витребування вказаного нерухомого майна у його кінцевого набувача - ТОВ "Укр-Буд 23".

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.

Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб`єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави тощо), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В позовній заяві прокурор вказував, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова 02.09.2025 на адресу Харківської міської ради було скеровано лист №50-106-4258вих-25, в якому прокурором в порядку ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" було запропоновано ХМР захистити інтереси держави та територіальної громади шляхом пред`явлення відповідного позову щодо витребування на користь територіальної громади спірних нежитлових приміщень. У разі не пред`явлення відповідного позову, прокурор просив повідомити про вказані обставини, та зазначив про подання самостійного позову в інтересах держави в інтересах Харківської міської ради про витребування вказаного нерухомого майна у його кінцевого набувача - ТОВ "Укр-Буд 23" (т.1 а.с.49-50).

У відповідь на зазначений лист Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради листом від 18.09.2025 №7555 повідомив, що для захисту порушених інтересів територіальної громади просить звернутись Київську окружну прокуратуру м.Харкова до суду з позовом щодо витребування нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:10 загальною площею 301,2 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-2" та нежитлових приміщень підвалу №1-:-9 та 1-го поверху № 8 загальною площею 110,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-2", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 у ТОВ "Укр-Буд 23" (т.1 а.с.51).

Листом від 16.03.2026 №50-507-25 Київською окружною прокуратурою м. Харкова відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" письмово повідомлено Харківську міську раду про звернення до суду на захист інтересів держави в особі міськради з позовом про витребування спірних приміщень (т.1 а.с.36).

З наведеного вище вбачається, що прокурором здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства та можливості захистити інтереси територіальної громади в судовому порядку.

За таких умов, бездіяльність уповноваженого державного органу щодо звернення до суду з позовом вказує на нездійснення цим органом захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокурором в суді інтересів держави в даному випадку.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статі 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, в тому числі з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 ЦК України).

Спір у даній справі виник у зв`язку з перебуванням у власності відповідача - ТОВ "Укр-Буд 23" нежитлових приміщень, які, за твердженням прокурора, вибули з комунальної власності Харківської міської територіальної громади поза волею власника внаслідок незаконної приватизації та подальшого відчуження на користь пов`язаних юридичних осіб, що унеможливило виконання судового рішення про їх повернення територіальній громаді.

За змістом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

За змістом статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Вирішуючи даний спір, судова колегія враховує, що обставини щодо незаконності вибуття спірного майна з комунальної власності вже були предметом судового розгляду судами всіх інстанцій у справі №922/2593/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бенедикт Бізнес" про:

- визнання незаконними та скасування пунктів 23, 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 №5545-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Бенедикт Бізнес", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 284, шляхом скасування його державної реєстрації;

- зобов`язання ТОВ "Бенедикт Бізнес" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1 :-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: вул.Мироносицька, 3, м. Харків.

Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що під час прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення від 20.09.2017 №757/17 (пункт 23, 40 додатку) та в ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності, та укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Справа №922/2593/19 розглядалась судами з 2019 року, та остаточно була вирішена в 2025 році, за наслідками її перегляду Верховним Судом.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №922/2593/19, скасовано рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2020; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 №5545-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Бенедикт Бізнес", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №284; зобов`язано ТОВ "Бенедикт Бізнес" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв. м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху №8, загальною площею 110,0 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. "А-2"; в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора у вищевказаній справі суди дійшли висновків про те, що приватизація спірного нерухомого майна, яке є комунальною власністю Харківської міської територіальної громади, відбулась без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки під час оренди зазначених нежитлових приміщень орендар, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бенедикт Бізнес", не здійснював їх поліпшення в розмірі, не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.

Отже, нежитлові приміщення за адресою: вул. Мироносицька, 3, літ. "А-2", м. Харків відчужені з комунальної власності міста шляхом їх викупу орендарем, в позаконкурентний спосіб, за відсутності невід`ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості, що свідчить про незаконність відчуження комунального майна шляхом його викупу ТОВ "Бенедикт Бізнес".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач у даній справі не був стороною у справі №922/2593/19, однак встановлені судом фактичні обставини щодо незаконності приватизації спірних приміщень, способу їх вибуття із комунальної власності та відсутності законних підстав для виникнення права власності у первісного набувача мають преюдиційне значення.

Саме ці встановлені судовими рішеннями факти свідчать про те, що територіальна громада міста Харкова не висловлювала волі на відчуження спірного майна у спосіб, який фактично був реалізований, а відтак майно вибуло з її володіння поза волею власника.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19 набрала законної сили ще до звернення прокурора з даним позовом, а тому встановлені в ній обставини є обов`язковими при вирішенні даного спору.

Разом з тим, виконання даного судового рішення фактично стало неможливим, з огляду на те, що під час вчинення реєстраційних дій, спрямованих на виконання судового рішення, було встановлено, що право власності ТОВ "Бенедикт Бізнес" вже припинено, а власником спірних нежитлових приміщень є ТОВ "Укр-Буд 23" на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2023 №169, укладеного з ТОВ "Торговий дім "ІПРІС".

У зв`язку з цим, судова колегія погоджується з доводами прокурора про неможливість виконання судового рішення у справі №922/2593/19 без звернення з самостійною віндикаційною вимогою до фактичного володільця майна.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі №922/2593/19 спірне нерухоме майно двічі відчужувалось: спочатку ТОВ "Бенедикт Бізнес" на користь ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" за договором від 22.02.2021 №155, а в подальшому - ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" на користь ТОВ "Укр-Буд 23" за договором від 10.02.2023 №169.

Отже, на момент набрання законної сили судовим рішенням про повернення майна територіальній громаді його власником вже була інша юридична особа, що і стало підставою для звернення прокурора з даним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Встановлені обставини свідчать, що предметом доказування у даній справі є не повторна перевірка законності приватизації спірних приміщень, оскільки це питання остаточно вирішене судовими рішеннями у справі №922/2593/19, а з`ясування наявності правових підстав для витребування майна від його нинішнього володільця, в тому числі перевірка доводів сторін щодо добросовісності або недобросовісності набуття відповідачем права власності та застосування положень статей 387, 388 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для витребування спірного нерухомого майна від відповідача - ТОВ "Укр-Буд 23", судова колегія зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 ЦК України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, в тому числі з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Цивільним кодексом України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово - правового характеру, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника.

Як було зазначено вище, незаконність вибуття спірних нежитлових приміщень з комунальної власності встановлена судовими рішеннями у справі №922/2593/19, які набрали законної сили. Отже, майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею.

Обґрунтовуючи підстави недобросовісності набуття ТОВ "Укр-Буд 23" спірних нежитлових приміщень, прокурор при зверненні до суду з відповідним позовом посилався на те, що укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2021 №155 між ТОВ "Бенедикт Бізнес" і ТОВ "Торговий дім "ІПРІС", та укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 169 від 10.02.2023 між ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" здійснено в процесі судового розгляду позову прокурора про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді у справі №922/2593/19, який перебував на розгляді в порядку господарського судочинства з серпня 2019 року.

Таким чином, на час відчуження нежитлових приміщень ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" вже існував судовий спір щодо цього майна.

Отже відповідач, проявивши розумну обачність, міг перевірити наявну інформацію про судові рішення щодо спірного майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Разом з тим, як під час розгляду справи місцевим господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідач наголошував на тому, що набув право власності за відплатним договором, діяв добросовісно, не знав про наявність спору щодо майна та покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), в якій суд вказав, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності та добросовісності такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на нерухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, в тому числі про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

Щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Отже, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

В контексті спірних правовідносин, колегія суддів також враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 в якій суд дійшов висновку про те, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст.388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

При цьому, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на відомості, наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Схожі висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже договір купівлі-продажу є оплатним, одним із основних обов`язків продавця є оплата ціни товару.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ІПРІС" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (надалі - покупець) було укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В. та зареєстрований в реєстрі за №169 (надалі - договір т.1 а.с.32-33).

Відповідно до умов договору продавець передав, а покупець придбав нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, нежитлові приміщення підвалу №1:-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. "A-2" (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору, продавець стверджує, що вищевказані нежитлові приміщення на момент укладення цього договору не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, вони не заставлені, у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами.

Продавець також стверджує, що на момент посвідчення цього договору, йому не відомо про будь-які претензії або заявлені права третіх осіб на відчужувані приміщення.

Відсутність заборони відчуження, податкової застави, арешту нежитлових приміщень, перебування нежитлових приміщень в іпотеці, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.02.2023, сформованою Бакумовою А.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області (пункт 2.3. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору, продаж вчиняється за домовленістю сторін за суму 1709300,00грн. без ПДВ, які покупець зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок продавця № НОМЕР_1 в АТ Комерційний банк "ПриватБанк" протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору.

Наявною в матеріалах справи заключною випискою по рахунку відповідача відкритому в АТ "КБ "ПриватБанк" за період з 10.02.2023 по 10.02.2023 підтверджується виконання відповідачем, як покупцем прийнятих на себе зобов`язань за договором щодо перерахування продавцю грошових коштів в сумі 1709300,00грн. (т.1 а.с.161).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Крім того, частина п`ята статті 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, а саме: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач, як кінцевий набувач спірного майна, знав чи міг знати про порушення порядку реалізації майна в межах справи №922/2593/19, оскільки не був стороною у даній справі.

Крім того, при укладенні договору продавцем було підтверджено, а приватним нотаріусом перевірено, що нежитлові приміщення на момент укладення цього договору не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори.

Отже, відповідач придбаваючи у власність спірне нерухоме майно був вправі покладатись на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також не повинен був перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна.

В пункті 5.24 постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №923/1137/21, суд вказав, що у разі відсутності на момент набуття права власності судових рішень, які б визнавали незаконним відчуження майна, та за умови, що юридична особа діяла в межах чинного законодавства, не маючи підстав для сумнівів у правомірності своїх дій, такі дії мають вважатися добросовісними.

Зазначені обставини виключають обізнаність таких осіб або їхній обов`язок бути обізнаними щодо порушення порядку реалізації майна, що могло б свідчити про недобросовісне набуття.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач на момент набуття майна не був обізнаний про будь-які претензії або правові обмеження щодо спірного майна, що свідчить про добросовісність набуття майна за відплатним договором купівлі-продажу відповідно до приписів статті 388 ЦК України.

Щодо доводів прокурора про хронологічну послідовність укладених правочинів під час судового розгляду судового спору у справі №922/2593/19, а також наявність взаємозв`язків між всіма юридичними особами (ТОВ "Дак-Буд", ТОВ "Стіммі", ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23"), які брали участь у відчуженні спірного нерухомого майна після відкриття провадження у справі №922/2593/19, яка встановлена Верховним Судом у постанові від 13.08.2025 у справі №922/1119/23, судова колегія зазначає наступне.

Так, обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.

Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 суд вказав, що:

"Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зазначені у резолютивній частині рішення".

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову у справі №922/1119/23 була вимога керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ "Дак-Буд", ТОВ "Укр - Буд 23", ТОВ "Проф-Груп Х" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.07.2023, укладеного між ТОВ "Укр-Буд 23" та ТОВ "Проф-Груп Х", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 700, та скасування рішення приватного нотаріуса, індексні номери рішень: 68282674 від 03.07.2023, 68283277 від 03.07.2023 якими внесено запис щодо реєстрації права власності ТОВ "Проф-Груп Х" на об`єкт нерухомого майна 2459327763120 з одночасним припиненням права власності;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.01.2023, укладеного між ТОВ "Дак-Буд" та ТОВ "Укр- Буд 23", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С. і зареєстрованого в реєстрі за № 133, та скасування рішення приватного нотаріуса, індексні номери рішень: 66154532 від 20.01.2023, індексний номер рішення: 66154215 від 20.01.2023 якими внесено запис щодо реєстрації права власності ТОВ "Укр- Буд 23" на об`єкт нерухомого майна 2459327763120 з одночасним припиненням права власності ;

- зобов`язання ТОВ "Проф-Груп Х" повернути, а ТОВ "Дак-Буд" прийняти нежитлові приміщення № 1-:-5 в літ. "А'-1", площею 121,6 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова (колишній Московський), 20 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2459327763120);

- зобов`язання ТОВ "Проф-Груп Х" повернути, а ТОВ "Дак-Буд" прийняти нежитлову будівлю літ. "А-1", площею 1693,1 кв.м, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова (колишній Московський), 20 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2455781663120)".

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з відповідним позовом прокурор посилався на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2022 у справі №922/586/22 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Дак-Буд" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 6392910,92грн.; стягнуто з ТОВ "Дак-Буд" на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 95893,66грн.

14.12.2022 зазначене рішення першої інстанції набрало законної сили.

На виконання рішення у справі №922/586/22 господарським судом Харківської області 27.12.2022 у справі № 922/586/22 були видані відповідні накази.

Разом з тим, ТОВ "Дак-Буд" після набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2022 у справі №922/586/22 не було самостійно виконано рішення суду про стягнення з останнього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 6392910,92грн. та було відчужено все наявне в нього нерухоме майно ТОВ "Укр - Буд 23" на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2023 №133, що, фактично, за відсутності будь-яких активів ТОВ "Дак-Буд" унеможливило примусове виконання рішення суду у справі № 922/586/22.

Прокурор зазначав, що після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором; оплатність договору не свідчить про відсутність ознак фраудаторності; ціна продажу за договором купівлі-продажу є умисно і свідомо заниженою; нерухоме майно відчужено остаточному набувачу, якого було зареєстровано, як юридичну особу після набрання рішення суду законної сили.

За вказаним фактом Харківською окружною прокуратурою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222050000018 від 07.02.2023 за ч. 1 ст. 382 КК України, досудове розслідування в даному кримінальному провадженні ще триває.

В подальшому вказане нерухоме майно було відчужено ТОВ "Укр-Буд 23" на користь ТОВ "Проф-Груп Х" на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2023 №1700.

Прокурор наголошував на тому, що ТОВ "Укр-Буд 23" достовірно знаючи про те, що в господарському суді Харківської області слухається справа №922/1119/23 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішень приватного нотаріуса стосовно спірного майна, в якій ТОВ "Укр-Буд 23" є одним з відповідачів, всупереч засадам добросовісності та з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника продає спірне майно ТОВ "Проф-Груп Х".

Вказані недобросовісні дії, спочатку ТОВ "Дак-Буд", потім ТОВ "Укр-Буд 23" свідомо спрямовані на умисне невиконання рішення суду у справі №922/586/22, що набрало законної сили. Крім того, такі недобросовісні дії відповідача ТОВ "Укр-Буд 23" з відчуження спірного майна вчинені повторно, одразу ж після зняття арешту на спірне майно, що підтверджує пов`язаність цих юридичних осіб та єдиний умисел, спрямований на умисне уникнення стягнення на спірне нерухоме майно

Враховуючи викладене, прокурор вважав, що договори купівлі-продажу від 20.01.2023 та від 03.07.2023 є фраудаторними та підлягають визнанню недійсним, а державна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомого майна підлягає скасуванню.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі №922/1119/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до ТОВ "Дак-Буд"; відмовлено в задоволенні позовних вимог керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до ТОВ "Укр-Буд 23"; відмовлено в задоволенні позовних вимог керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до ТОВ "Проф-Груп Х".

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд погодився з тим, що оспорювані правочини дійсно вчинені в період, коли тривало провадження у даній справі та після набрання законної сили рішенням про стягнення з ТОВ "Дак-Буд" безпідставно збережених коштів, однак вказав, що на його думку, самі по собі ці обставини не свідчать про фраудаторність вчинених договорів №133 та №700, оскільки ніяких прямих заборон для їх укладення не було, а докази, які свідчили б про укладення цих правочинів на шкоду кредитору у матеріалах цієї справи відсутні.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 07.05.2025, якою скасував рішення господарського суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов прокурора задовольнив повністю.

На відміну від місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що як договір № 133, так і договір № 700 укладені на шкоду позивачу - Харківській міській раді, оскільки очевидною метою їх укладення є ухилення від сплати на користь позивача грошових коштів, які стягнені за судовим рішенням в іншій справі.

Підтвердженням такого висновку суд визначив, хронологічну послідовність укладених правочинів (один укладено одразу після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення заборгованості, інший - одразу після зняття арешту з нерухомого майна і до закінчення оскарження процедури скасування такого арешту), суттєво занижену вартість відчуження нерухомості, відсутність доказів перерахування коштів за продану нерухомість на користь кредитора та відсутність й будь-якого наміру боржника перераховувати вказані кошти в рахунок погашення своєї заборгованості.

Постановою Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 залишено без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Дак-Буд"; постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 922/1119/23 залишено без змін.

Отже, предмет та підстави позову у справі №922/1119/23 стосувались іншого об`єкту нерухомого майна та договорів купівлі - продажу. В межах вказаної справи судами досліджувалось питання щодо встановлення факту фраудаторності таких правочинів та визнання їх недійсними у зв`язку з недобросовісними діями відповідачів, які зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб уклали правочини щодо відчуження об`єктів нерухомого майна з метою уникнення звернення стягнення кредиторами на це майно.

Крім того, в постанові Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 13.08.2025 у вказаній вище справі №922/1119/23 судом апеляційної інстанції також було встановлено наступне:

"З наявних в матеріалах справи доказів, наданих прокурором, які були отримані в ході досудового розслідування кримінального провадження №42023222050000018 від 07.02.2023 за частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, вбачається наступне.

ТОВ "Дак-Буд" з метою умисного ухилення від виконання рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2022 у справі № 922/586/22 відчужило все наявне в нього майно ТОВ "Укр- Буд 23" на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2023 №133.

На виконання вказаного договору купівлі-продажу 01.02.2023 покупець - ТОВ "Укр-Буд 23" перерахувало на користь продавця - ТОВ "Дак-Буд" 3803218,96грн. (т.2 а.с.184), однак протягом 18 хвилин (10:09 год. та 10:14 год.) грошові кошти в сумі 3800800,74грн. з рахунку ТОВ "Дак-Буд" були перераховані на рахунки ТОВ "Стіммі" та ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" (т.2 а.с.184-185), які є пов`язаними з ТОВ "Дак-Буд".

Так, ТОВ "Стіммі" є засновником ТОВ "Дак-Буд", крім того кінцевим бенефіціарним власником обох товариств з обмеженою відповідальністю є ОСОБА_8 .

Також, ОСОБА_8 була засновником та бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ІПРІС".

З наведеного випливає, що вказані підприємства є пов`язаними між собою юридичними особами, та посадовими особами цих підприємств свідомо та умисно спочатку відчужено спірне нерухоме майно, а надалі отримані від продажу грошові кошти перераховані пов`язаним між собою юридичним особам з метою уникнення примусового стягнення".

Отже, в межах справи №922/1119/25 судом апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції було встановлено пов`язаність саме трьох юридичних осіб ТОВ "Стіммі", ТОВ "Дак-Буд" та ТОВ "Торговий дім "ІПРІС", а не як зазначає прокурор у даній справі №922/1043/26 пов`язаність всіх юридичних осіб (ТОВ "Дак-Буд", ТОВ "Стіммі", ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23"), які брали участь у відчуженні спірного нерухомого майна після відкриття провадження у справі №922/2593/19.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія відхиляє посилання прокурора на судове рішення - постанову Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №922/1119/23, оскільки таке в силу приписів статті 75 ГПК України не є преюдиційним для даної справи.

Щодо доводів прокурора про встановлення пов`язаності юридичних осіб ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС"), які мають спільних або пов`язаних між собою засновників, кінцевих бенефіціарних власників, керівників та використовують одні й ті самі контактні дані, що, на думку прокурора, свідчить про контрольованість процесу відчуження майна та відсутність випадковості у переході права власності, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З доданих прокурором до позовної заяви виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС"), а також роздруківок з відкритих даних веб-сайту Youcontrol (https://youcontrol.com.ua) (т.1 а.с.55-98), вбачається наступне.

Так, серед засновників ТОВ "Бенедикт Бізнес" зазначено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Засновниками ТОВ "Торговий дім "ІПРІС", яке 24.02.2023 змінило свою юридичну назву на ТОВ "Крайсвел Нордейл", вказано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Крім того, серед засновників ТОВ "Укр-Буд 23" значиться ОСОБА_9 .

Дослідивши наявні в матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС"), а також здійснивши відповідні запити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, з метою перевірки та актуалізації даних, судовою колегією не встановлено пов`язаності вказаних юридичних осіб.

Щодо доводів прокурора про те, що пов`язаність юридичних осіб ТОВ "Укр-Буд 23", ТОВ "Бенедикт Бізнес" та ТОВ "Крайсвел Нордейл" (ТОВ "Торговий дім "ІПРІС") також полягає у наданні ОСОБА_2 , як керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Бенедикт Бізнес", 13.09.2021 (номер у реєстрі нотаріальних дій 2349) довіреності ОСОБА_5 - керівнику та кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" (ТОВ "Крайсвел Нордейл") строком до 13.09.2022 на представлення інтересів перед органами державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перед державними реєстраторами, в органах нотаріату з питань реалізації прав та обов`язків, належних як учаснику ТОВ "Бенедикт Бізнес", що підтверджується витягом з Єдиного реєстру довіреностей, який сформовано станом на 09.01.2026 №57108304 (т.1 а.с.99-105).

Судова колегія зазначає, що надання ОСОБА_2 , як керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Бенедикт Бізнес", довіреності Пугачу П.М. - керівнику та кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" (ТОВ "Крайсвел Нордейл") на представництво інтересів ТОВ "Бенедикт Бізнес" може свідчити про пов`язаність саме цих двох юридичних осіб.

Проте, вказані обстави не є предметом дослідження в межах даної справи №922/1043/26 щодо встановлення обставин добросовісності або недобросовісності набуття відповідачем - ТОВ "Укр-Буд 23" права власності на спірне нерухоме майно та застосування положень статей 387, 388 ЦК України.

Враховуючи оплатний характер набуття відповідачем спірного нерухомого майна, не обізнаність станом на момент здійснення угоди про його придбання та відсутність можливості бути обізнаним (протилежного прокурором не доведено) про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладення між ТОВ "Торговий дім "ІПРІС" та ТОВ "Укр-Буд 23" договору купівлі-продажу нерухомого майна № 169 від 10.02.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які (відомості) добросовісно покладався відповідач, апеляційний господарський суд не вбачає ознак недобросовісності в діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ТОВ "Укр-Буд 23".

В свою чергу, добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі №199/7375/16, від 20.05.2020 у справі №199/8047/16, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 11.04.2023 у справі №923/1137/21.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.

Втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden).

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі "Маркс проти Бельгії" (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає "необхідність" відповідного закону, а наявність "спільного інтересу" може спонукати державу до "здійснення контролю за використанням власності", включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine).

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять "принцип автономного тлумачення понять", "принцип еволюційного (динамічного) тлумачення", "принцип європейського консенсусу", "принцип розсуду держави", "принцип ефективного тлумачення" та "принцип пропорційності та балансу інтересів".

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.

У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Отже, державні органи та органи місцевого самоврядування зобов`язані дотримуватись своїх власних процедур, але не позбавлені можливості/обов`язку виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

В межах даної справи, задоволення позовної вимоги про витребування у відповідача спірного нерухомого майна не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

Колегія суддів звертає увагу, що якщо в подальшому будуть виявлені обставини, які свідчать про недобросовісність ТОВ "Укр-Буд 23" під час придбання спірних нежитлових приміщень (наприклад, в межах кримінального провадження), які не були та не могли бути відомі позивачу, то це може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами за правилами статей 320-325 ГПК України.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.08.2024 у справі №924/1018/22.

Судова колегія також погоджується з доводами апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 390 ЦК України в редакції Закону № 4292-IX від 12.03.2025 щодо посиленого захисту прав добросовісного набувача з огляду на наступне.

Так, 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким внесені зміни, в тому числі, до статей 388, 390, 391 ЦК України.

У відповідності до положень частини 5 статті 390 ЦК України, суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

З аналізу вказаної норми матеріального права вбачається, що законодавцем встановлений обов`язок прокурора, у разі звернення до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, попередньо внести на депозитний рахунок суду грошові кошти, сума яких дорівнює вартості спірного майна, яке позивач просить витребувати у добросовісного набувача.

Положення частини 5 статті 390 ЦК України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. Разом із тим у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини 5 статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі №911/3108/25, від 14.04.2026 у справі №904/1675/25, від 03.03.2026 у справі №906/233/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі №922/3562/21, від 28.01.2026 у справі №922/2555/21.

При цьому, у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини 5 статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві.

Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення того, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову на підставі частини 5 статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.07.2026 у справі №907/1136/25, від 24.06.2026 у справі №922/813/21, від 19.05.2026 у справі №911/3108/25, від 14.04.2026 у справі №904/1675/25, від 23.03.2026 у справі №910/3027/24 (911/643/25), від 03.03.2026 у справі №906/233/25, від 04.03.2026 у справі №922/3562/21, від 28.01.2026 у справі №922/2555/21.

Крім того, в постановах Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №127/8274/24, від 19.05.2026 у справі №911/3108/25, від 09.03.2026 у справі №904/5764/23 (911/114/22) викладено висновки, відповідно до яких обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений приписами частини 5 статті 390 ЦК України.

Однак положення частини 5 статті 390 ЦК України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна в недобросовісного набувача вимоги частини 5 статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини 5 статті 390 ЦК України не застосовуються.

Верховний Суд у постанові від 04.08.2026 у справі №920/656/23 зазначив, що за результатами розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі №911/3108/25, від 14.04.2026 у справі №904/1675/25, від 03.03.2026 у справі №906/233/25.

Судом встановлено, що заступником керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради заявлено вимоги щодо витребування у відповідача - ТОВ "Укр-Буд 23" нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137[телефон приховано]) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

За результатами апеляційної перегляду, судовою колегією встановлено, що відповідач - ТОВ "Укр-Буд 23" є добросовісним набувачем відповідного нерухомого майна за відплатним правочином, за наслідком чого положення частини 5 статті 390 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, прокурором не було надано до суду належної оцінки на підтвердження вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, та чинної на дату подання позовної заяви до суду, як і доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок суду.

Отже, невнесення прокурором грошових коштів на депозитний рахунок суду з метою компенсації вартості витребуваного майна є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, що відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 в справі №127/8274/24.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що прокурором не було надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ГПК України, які в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність порушених прав держави, які підлягали б захисту шляхом витребування спірних нежитлових приміщень з володіння відповідача, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, та як наслідок скасування оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції не дотримався вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на те, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 скасуванню із прийняттям нового рішення, про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2026 у справі №922/1043/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок [рахунок приховано], код класифікації видатків бюджету 2800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (40004, Сумська обл., м. Суми, вул. Вигонопоселенська, буд.30; код ЄДРПОУ: 44955165) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 30765,73грн.

Повна постанова складена 23.10.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя С.Ч. Жельне

Суддя П.В. Тихий

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
27.10.2026 Судовий наказ № 140950050 Східний апеляційний господарський суд
14.10.2026 Постанова № 140565960 Східний апеляційний господарський суд
12.10.2026 Ухвала № 140498132 Східний апеляційний господарський суд
11.09.2026 Ухвала № 139668197 Східний апеляційний господарський суд
01.09.2026 Ухвала № 139362640 Східний апеляційний господарський суд
26.08.2026 Ухвала № 139283728 Східний апеляційний господарський суд
24.07.2026 Рішення № 138680099 Господарський суд Харківської області
24.07.2026 Рішення № 138464259 Господарський суд Харківської області
23.07.2026 Ухвала № 138446733 Господарський суд Харківської області
22.07.2026 Ухвала № 138399086 Господарський суд Харківської області
24.06.2026 Ухвала № 137648339 Господарський суд Харківської області
05.06.2026 Ухвала № 137144284 Господарський суд Харківської області
29.05.2026 Ухвала № 136945812 без тексту Господарський суд Харківської області
27.05.2026 Ухвала № 136879560 без тексту Господарський суд Харківської області
13.05.2026 Ухвала № 136469989 без тексту Господарський суд Харківської області
29.04.2026 Ухвала № 136077267 без тексту Господарський суд Харківської області
30.03.2026 Ухвала № 135272788 без тексту Господарський суд Харківської області
30.03.2026 Ухвала № 135272784 без тексту Господарський суд Харківської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 44955165. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг