Постанова № 140876154 у справі № 591/2482/25 від 22.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м.Суми

Справа №591/2482/25

Номер провадження 22-ц/816/2856/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:591/2482/25

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Щербаченко М. В.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кубанової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» Братушки Наталії Анатоліївни на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 липня 2026 року, ухвалене в м. Суми в складі судді Ніколаєнко О.О., у цивільній справі № 591/2482/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

повний текст рішення складено 10 липня 2026 року,

в с т а н о в и в:

11 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» (далі - ТОВ «ТРК «Відікон») про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем 17 січня 2025 року був розповсюджений та розміщений на веб-сайті відеохостингу «YouTube», на власному каналі під назвою ТРК ВІДІКОН за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та на власному телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_4, відеоматеріал, який має назву «Патрульна поліція Сумщини ініціювала виключення ОСОБА_1 зі складу поліцейської комісії УП» із текстом наступного змісту: «Розголос і суспільний резонанс, щодо рішення сесії Сумської обласної ради від 24 грудня 2024 року про включення до складу поліцейської комісії УПП в Сумській області, як представника громадськості і першого заступника облради ОСОБА_1 , якого двічі ловили п?яним за кермом та позбавлено на один рік прав таки дав результат». Зазначає, що ця інформація є недостовірною та порушує немайнові права позивача.

Передумовою для поширення зазначеної інформації було рішення Сумської обласної ради від 24 грудня 2024 року Про обрання кандидатур представників громадськості до складу поліцейської комісії Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції, яким позивача було обрано до складу комісії.

На думку позивача у зв`язку з цим відповідач умисно почав дискредитувати позивача через різні свої медійні ресурси шляхом розповсюдження недостовірної інформації з метою створення негативного образу його кандидатури щодо включення до членів поліцейської комісії. Відеоматеріал містить недостовірну інформацію, яка порочить честь, гідність ділову репутацію позивача, дискредитує та завдає значної шкоди, підриває його авторитет серед населення країни, створює у громадськості помилкове і оманливе уявлення стосовно способу провадження його громадської та професійної діяльності та є такою, що підлягає спростуванню.

Позивач жодним разом не був спійманим п`яним з кермом, оскільки в усіх адміністративних матеріалах відсутні будь-які фактичні відомості щодо встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції.

Відеоматеріал став відомим великому колу осіб і така інформація не може прирівнюватися до оціночних суджень, оскільки містить фактичні дані.

Зазначає, що відшкодування моральної шкоди є одним із ефективних засобів юридичного захисту. При визначенні розміру моральної шкоди треба враховувати характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, що змушує його не брати участі у складі поліцейської комісії. Виходячи з засад розумності, виваженості й справедливості позивач вважає за доцільне стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд:

визнати недостовірною інформацію та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію відносно позивача, поширену відповідачем на веб-сайті відеохостингу «YouTube», на власному каналі під назвою ТРК ВІДІКОН за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та на власному телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_4, де було опубліковано відеоматеріал о 15:49 17.01.2025 року, який має назву «Патрульна поліція Сумщини ініціювала виключення ОСОБА_1 зі складу поліцейської комісії УПП» із текстом наступного змісту: «Розголос і суспільний резонанс, щодо рішення сесії Сумської обласної ради від 24.12.2024 року про включення до складу поліцейської комісії УПП в Сумській області, як представника громадськості і першого заступника облради ОСОБА_1 , якого двічі ловили п`яним за кермом та позбавлено на один рік прав таки дав результат» - з 0:00 до 0:20 відеоматеріалу;

зобов`язати відповідача впродовж десяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію, шляхом розміщення спростування недостовірної інформації на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на власному каналі під назвою ТРК ВІДІКОН за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 та на власному телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 в тому ж самому об`ємі ефірного часу (повтори, тижневі новини, тощо) чи текстового матеріалу;

стягнути з відповідача на користь позивача 115 094,56 грн., а саме: за завдану моральну шкоду 100 000 грн та всі понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію та такою, що порушує честь, гідність та ділової репутацію відносно ОСОБА_1 , поширену ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» на веб-сайті відеохостингу «YouTube», на власному каналі під назвою ТРК ВІДІКОН за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та на власному телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_4, де було опубліковано відеоматеріал о 15:49 17 січня 2025 року, який має назву «Патрульна поліція Сумщини ініціювала виключення ОСОБА_1 зі складу поліцейської комісії УШ» із текстом наступного змісту: «Розголос і суспільний резонанс, щодо рішення сесії Сумської обласної ради від 24.12.2024 року про включення до складу поліцейської комісії УПП в Сумській області, як представника громадськості і першого заступника облради ОСОБА_1 , якого двічі ловили п`яним за кермом та позбавлено на один рік прав таки дав результат» - з 0:00 до 0:20 відеоматеріалу.

Зобов`язано ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» впродовж десяти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію, шляхом розміщення спростування недостовірної інформації на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на власному каналі під назвою ТРК ВІДІКОН за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 та на власному телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 в тому ж самому об`ємі ефірного часу чи текстового матеріалу.

Стягнуто з ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн та судові витрати у розмірі 14034,76 грн.

Не погоджуючись із цим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, зазначаючи, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно встановлено належність відповідача у спірних правовідносинах, а також неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. У зв`язку з цим представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає про те, що ТОВ «ТРК «Відікон» не є належним відповідачем за заявленими позовними вимогами, оскільки спірна інформація, на спростування якої заявлено позов, поширювалася не безпосередньо відповідачем, а була розміщена в мережі Інтернет на YouTube-каналі та Telegram-каналі, власниками та адміністраторами яких є інші особи. При цьому ТОВ «ТРК «Відікон» не має технічного та адміністративного доступу до зазначених інтернет-ресурсів.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, відповідно до яких у справах про захист честі, гідності та ділової репутації у разі поширення інформації в мережі Інтернет належними відповідачами є, зокрема, автор інформаційного матеріалу та власник вебсайту, а за наявності обов`язкової процесуальної співучасті незалучення всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у позові.

На думку представника відповідача, суд першої інстанції не встановив власників та адміністраторів відповідних YouTube- і Telegram-каналів та не залучив їх до участі у справі як співвідповідачів, хоча саме від цих осіб залежить можливість виконання вимоги про спростування інформації шляхом її розміщення на відповідних інтернет-ресурсах.

Представник відповідача зазначає, що протягом розгляду справи послідовно заперечував належність ТОВ «ТРК «Відікон» як відповідача, звертаючи увагу суду на те, що товариство здійснює телевізійне мовлення шляхом трансляції програм в ефірі телеканалу «Відікон», тоді як розміщення відеоматеріалів на YouTube та повідомлень у Telegram здійснюється іншими особами.

На підтвердження цього посилається на отриману після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідь Громадської організації «Український національний код», відповідно до якої YouTube-канал адмініструється волонтерами цієї громадської організації, а Telegram-канал створений та адмініструється іншою фізичною особою - волонтером Русланою Даценко. Зазначені особи, за твердженням представника відповідача, самостійно визначають зміст, час, послідовність та спосіб розміщення матеріалів і не можуть надати ТОВ «ТРК «Відікон» безпосереднього доступу до відповідних облікових записів.

Зазначає, що в суді першої інстанції представник відповідача по суті пояснювала суду, що ТОВ ТРК «Відікон» міг би бути єдиним належним відповідачем в подібному спорі лише в тому разі, якби йшлося про спростування інформації, трансльованої в ефірі телеканалу «Відікон» в реальному часі, оскільки відповідач здійснює поширення свого телесигналу тільки у цей спосіб.

Окремо представник відповідача не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у відеозаписі логотипу телеканалу «Відікон», а також згадування кореспондентом назви цього телеканалу є достатнім доказом того, що саме ТОВ «ТРК «Відікон» поширило спірну інформацію в мережі Інтернет.

Зазначає, що відповідно до Закону України «Про медіа» логотип є засобом ідентифікації телеканалу, а його безперервне демонстрування під час телемовлення є встановленою законом вимогою. Тому наявність логотипу у відеофрагменті свідчить лише про походження відповідного фрагмента з програми, яка раніше транслювалася в ефірі телеканалу «Відікон», але сама по собі не підтверджує, що ТОВ «ТРК «Відікон» у подальшому розмістило цей фрагмент на конкретному YouTube- чи Telegram-каналі.

Представник відповідача наголошує на необхідності розмежування створення (виготовлення) телепрограми, її первинної трансляції в ефірі та подальшого поширення окремих фрагментів програми в мережі Інтернет. На його думку, суд першої інстанції такого розмежування не здійснив.

Також вказує на те, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме ТОВ «ТРК «Відікон» є власником або адміністратором YouTube- та Telegram-каналів, на яких було розміщено спірні матеріали. Висновок суду першої інстанції про належність цих ресурсів відповідачу ґрунтується на припущеннях, що суперечить положенням цивільного процесуального законодавства щодо доказування.

Крім того, посилається на правові висновки Верховного Суду про те, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації за умови незалучення всіх належних відповідачів суд має відмовити у задоволенні позову саме з підстав неналежного суб`єктного складу, не переходячи до перевірки достовірності спірної інформації.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги до ТОВ «ТРК «Відікон», оскільки не встановив належного суб`єкта відповідальності за поширення спірної інформації та не з`ясував питання щодо власників і адміністраторів відповідних інтернет-ресурсів.

Також представник відповідача зазначає, що у разі залишення рішення без змін ТОВ «ТРК «Відікон» фактично не матиме можливості виконати покладений на нього обов`язок щодо розміщення спростування на відповідних YouTube- та Telegram-каналах, оскільки не володіє адміністративним чи технічним доступом до них.

Посилається також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження. На думку представника відповідача, з огляду на категорію та складність спору, специфіку правовідносин у сфері медіа, необхідність встановлення кола належних відповідачів, значний обсяг доказів, суспільний інтерес та значення справи для її учасників, справа мала розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Від позивача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кубанова А.М. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Представник ТОВ «ТРК «Відікон» повідомлений про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явився.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за можливе розглянути справу без цієї сторони, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі, є чіткою і зрозумілою.

Протокольною ухвалою апеляційного суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Громадську організацію «Український національний код», ОСОБА_3 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи слідує, що рішенням Сумської обласної ради від 24 грудня 2024 року обрано до складу поліцейської комісії Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції, у тому числі ОСОБА_1 - депутата Сумської обласної ради восьмого скликання (а.с. 18).

Позивачем надано на флеш носії відеозапис із назвою: «Патрульна поліція Сумщини ініціювала виключення ОСОБА_1 зі складу поліцейської комісії УПП», у якому мається текст наступного змісту: «Розголос і суспільний резонанс щодо рішення сесії Сумської обласної ради від 24 грудня 2024 року про включення до складу поліцейської комісії управління патрульної поліції в Сумській області, як представника громадськості першого заступника облради ОСОБА_1 , якого двічі ловили п?яним за кермом та позбавили на один рік прав, таки дав результат».

Логотип телеканалу «Відікон» візуалізується безперервно протягом усього хронометражу відеозапису, при цьому в зафіксованому мовленні кореспондента містяться постійні вербальні згадки зазначеного медіаресурсу.

Судом першої інстанції у судовому засіданні досліджено посилання, про які йде мова у позовній заяві:

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 відеоматеріал опублікований о 15:49 17.01.2025,

та встановлено, що за цими посиланнями розміщений ідентичний відеозапис. Він розміщений на веб ресурсі «Телерадіокомпанія «Відікон» у відеохостингу YouTube та на каналі «ТРК «Відікон» у месенджері Telegram .

Відповідно до висновку №ЕД-19/119-25/2962/ВЗ від 20 лютого 2025 року експертного дослідження відео-, звукозапису, виконаного експертом Сумського НДЕКЦ, зміст розмови, зафіксованої у сигналогармі файлу «Патрульна поліція Сумщини ініціювала виключення ОСОБА_1 зі складу поліцейської комісії УПП.mp4», який міститься на наданому на дослідження USB-флеш-накопичувачі «Apacer». відображено в таблиці 1 даного висновку експертного дослідження (а.с. 22-24).

Відповідно до висновку №ЕД-19/119-25/3473-ЛД від 03 березня 2025 року експертного лінгвістичного дослідження, виконаного експертом Сумського НДЕКЦ МВС України: у висловлюванні «якого двічі ловили п`яним за кермом та позбавили на один рік прав таки дав результат» міститься негативна інформація про ОСОБА_1 , яка полягає у наданні відомостей про те, що зрештою дало результат обнародування і суспільні відгуки на рішення сесії Сумської обласної ради від 24.12.2024 про введення до складу поліцейської комісії Управління патрульної поліції в Сумській області першого заступника облради ОСОБА_1 як представника громадськості, який двічі був затриманий за кермом в стані алкогольного сп`яніння та позбавлений прав (права на керування автомобілем) на один рік. Мова йде про ймовірне виключення зі складу поліцейської комісії УПП в Сумській області першого заступника голови облради ОСОБА_1. Негативну інформацію адресант передає за допомогою слів і словосполучень із негативною конотацією, тобто із семантикою осуду, що можуть не викликати схвалення, позитивного ставлення по відношенню до зазначеної особи, у тому числі шляхом навішування лексичних ярликів, а саме: «двічі ловили п`яним за кермом», «позбавили на один рік прав», що вказує на негативний характер інформації про першого заступника голови облради ОСОБА_1 (відповідно до контексту). Висловлювання, що мають образливий характер стосовно ОСОБА_1 - відсутні, оскільки у фразі з негативною інформацією «якого двічі ловили п`яним за кермом та позбавили на один рік прав» відсутні нецензурні слова (грубощі), які принижують його честь, гідність, а також оцінки особистості ОСОБА_1 , його особистих якостей, поведінки, виражені у непристойній формі (а.с. 26-32).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що відповідачем поширено щодо позивача недостовірну інформацію про те, що його «двічі ловили п`яним за кермом та позбавлено на один рік прав». Суд визнав належність спірного відеоматеріалу відповідачу, зокрема з огляду на фірмовий логотип ТРК «Відікон» та зміст звукового ряду, а також зазначив, що недотримання позивачем позасудового порядку звернення із заявою про спростування не позбавляє його права на судовий захист.

Суд дійшов висновку, що наведене твердження є не оціночним судженням, а фактичною інформацією, яка підлягає перевірці на відповідність дійсності. Оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження поширеної інформації, суд визнав її недостовірною та такою, що негативно впливає на честь, гідність і ділову репутацію позивача як публічної особи.

Відтак суд задовольнив вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування, а також визнав доведеним факт заподіяння моральної шкоди. Водночас заявлений розмір компенсації у 100000 грн суд вважав завищеним і визначив її розмір у 5000 грн, виходячи із характеру порушення, публічності поширення інформації та засад розумності, виваженості й справедливості.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, представник відповідача посилається на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення, посилаючись на те, що здійснений місцевим судом розгляд в порядку спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 04 квітня 2025 року відкрите провадження у справі за вказаними вище позовними вимогами ОСОБА_1 та вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначене судове засідання.

За змістом п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Згідно ч. 5 ст. 19 ЦПК України умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст.19 ЦПК України для цілей цього Кодексу, малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції дотримався наведених норм процесуального права, оскільки при визначенні порядку розгляду справи врахував предмет позову, який не належить до переліку справ, що підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 274 ЦПК України), врахував ціну позову, яка не перевищувала двісті п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також відсутність, на думку суду першої інстанції, інших обставин, що б вказували на складність справи або недоцільність її розгляду у спрощеному позовному провадженні.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

За обставинами цієї справи встановлено, що її розгляд відбувався за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та з призначенням судового засідання, що вказує на те, що судом забезпечено учасникам справи можливість «бути почутим» та дотримано «справедливого балансу між сторонами» цього спору, оскільки представник відповідача мав можливість (і скористався нею) висловити свою позицію щодо заявлених позовних вимог в судовому засіданні.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції неправильно врахував, що зазначена справа не входить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, є необґрунтованими.

До апеляційної скарги представником відповідача надано копії листа Громадської організації «Український національний код» від 17 серпня 2026 року (а.с. 142), скріншоти з сайту «Судова влада» (а.с. 143-145), витяги з Єдиного судового реєстру судових рішень (а.с. 146-171).

У відповідності до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За нормами частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18).

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках:

якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду;

додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції;

суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо);

є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень

Вказане відповідає висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.

Відповідачем не зазначено обставин неможливості надання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи встановлено, що представник відповідача скористався процесуальним правом участі у розгляді справи. При цьому посилання в апеляційній скарзі на те, що у відповідача не виникло обов`язку доводити достовірність поширеної інформації, оскільки незалучення до участі у справі власників (та адміністраторів) облікових записів інтернет-ресурсів було самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, колегія суддів апеляційного суду вважає необгрунтованим та такими, що не обумовляють поважність причин невиконання таких процесуальних дій на відповідній стадії судового процесу.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20).

Оскільки відповідачем не наведено поважність причин неможливості подачі доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, вищезгадані документи не підлягають врахуванню при вирішенні справи.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності і честі та на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі і своєї ділової репутації.

Статтею 275 ЦК України визначено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частин першої, четвертої, шостої та сьомої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

У пунктах 12, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов`язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».

Телеграм (Telegram) - це багатоплатформовий клауд-месенджер з функціями VoIP для смартфонів, планшетів та персональних комп`ютерів, який дозволяє обмінюватися текстовими, голосовими та відеоповідомленнями, наліпками та фотографіями, файлами багатьох форматів. Також він має функції відео- і аудіодзвінків, організації відеоконференцій у групах і каналах.

Чинне законодавство не містить таких понять, як «месенджер» чи «телеграм-канал».

Для користування месенджером «Telegram» особа повинна завантажити застосунок. При цьому в процесі завантаження необхідним є доступ до мережі Інтернет, а для реєстрації у месенджері необхідно вказувати мобільний номер телефону.

Однією з функцій месенджеру «Telegram» є створення телеграм-каналу, на якому власник телеграм-каналу та/або адміністратор, якому власником надано відповідні права на керування каналом, мають можливість розміщувати та видаляти інформацію, відео, фото тощо.

Отже, технічна можливість розміщення інформації на телеграм-каналі є у його власника та/або адміністратора; у свою чергу, підписники каналу позбавлені технічної можливості розміщувати інформацію на відповідному телеграм-каналі.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З матеріалів справи встановлено, що в судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача наполягала на тому, що ТОВ «Телерадіокомпанія «Відікон» не є поширювачем відеосюжету, з приводу якого позивач порушує питання про недостовірність викладеної в ньому інформації.

При цьому дійсного власника веб-сайта відеохостингу «YouTube» та каналу «Telegram» не встановлено та не залучено співвідповідачем у цій справі, а отже позивач, звертаючись до суду з вимогами про визнання недостовірною інформації поширену відповідачем на власному каналі, не підтвердив належними доказами те, що саме відповідач розмістив зазначену у позові інформацію про позивача на вказаних інтернет-ресурсах, які належить саме відповідачу.

До того ж докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв`язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв`язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 у разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.

За таких обставин, оскільки дійсних власників вебсайтів не залучено у справі у якості співвідповідачів, у задоволенні позовних вимог належить відмовити саме з цієї підстави.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовну.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З огляду на вказане, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати у виді судового збору за апеляційний перегляд в розмірі 8175 грн 60 коп.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» Братушки Наталії Анатоліївни задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Відікон» судові витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд в розмірі 8175 грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

М. В. Щербаченко