Постанова № 141339722 у справі № 681/1748/25 від 09.11.2026

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 681/1748/25

Провадження № 22-ц/820/2184/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Сурник І.О.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представника,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року, суддя Горщар А.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, про визнання заповіту недійсним, захист гідності та стягнення моральної шкоди,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09 січня 2026 року, просила визнати недійсним заповіт, складений 23 січня 2004 року ОСОБА_4 , посвідчений головою Великоберезнянської сільської ради Полонського району Хмельницької області Дончук Н.А., та стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням щодо неї недостовірної інформації.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_4 .

Спадщину, до складу якої увійшли житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами в с. Адамів та право на земельну частку (пай), на підставі заповіту від 23 січня 2004 року прийняла її сестра ОСОБА_2 , яка отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Позивач вважала заповіт недійсним, оскільки його складено за кілька годин до смерті матері, яка через загострення хвороби перебувала у тяжкому фізичному та пригніченому психологічному стані, під час його складення були відсутні свідки, а посадова особа, яка посвідчила заповіт, у будинку заповідача не була. Крім того, у заповіті місцем його посвідчення зазначено с. Велика Березна, тоді як ОСОБА_5 стверджувала, що приїздила для посвідчення заповіту в с. Адамів. На думку позивача, мати могла підписати заповіт не з власної волі, а під впливом обману ОСОБА_2 .

Також зазначала, що восени 2024 року відповідачі письмово поширили щодо неї серед жителів с. Адамів недостовірну інформацію про те, що вона нібито мала намір пошкодити пам`ятники на могилах батьків. Записку такого змісту вона виявила у дверях батьківського будинку, а згодом інший примірник записки їй передала сусідка ОСОБА_6 . Внаслідок цього вона зазнала моральних страждань, які оцінює в 100000 грн.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем не проживала, у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини нотаріусу не подала та з позовом про визначення додаткового строку для її прийняття не зверталася, а тому спадщину після смерті матері не прийняла. За таких обставин оспорюваний заповіт її спадкових прав не порушує і юридичної заінтересованості у визнанні його недійсним вона не має.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд виходив з того, що позивач не довела, що лист, на який вона посилається, виготовили саме відповідачі та що вони поширили викладену в ньому інформацію.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, а у разі неможливості усунути допущені порушення в суді апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначила, що суд безпідставно обмежив дослідження обставин справи лише до питання неприйняття нею спадщини, не дослідивши по суті законності заповіту та не надавши оцінки її письмовим поясненням, доказам і клопотанням, які судом було зібрано за пів року.

Суд дійшов передчасного висновку про відсутність у неї заінтересованості у спадковому майні, не оцінивши її доводів про те, що відповідач ОСОБА_2 приховувала існування заповіту, копію якого вона отримала лише у 2022 році, а також доводів про поважність причин неподання заяви нотаріусу та про сімейні домовленості щодо спадкового майна.

Судом не надано оцінки обставинам справи, які свідчать про порушення порядку посвідчення заповіту, зокрема, суперечностям між поясненнями ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо того, хто запросив посадову особу і чи поверталася вона до будинку заповідача після друкування тексту заповіту; невідповідності місця посвідчення заповіту; різним підписам заповідача в заповіті та в реєстрі нотаріальних дій; зовнішнім ознакам виготовлення документа в різний час. Також суд без належного мотивування надав перевагу показанням свідків відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перед показаннями дітей спадкодавця ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які були очевидцями тяжкого стану заповідача і не оцінив позицію її представника про нікчемність заповіту.

Не враховано також її багаторічну участь в утриманні спадкового будинку та поведінку відповідачів, які у 2024 році обмежили їй доступ до будинку. Не досліджено змісту записки у зв`язку з іншими доказами та обставинами її появи, а також без належних мотивів відмовлено у поновленні з`ясування обставин справи та в призначенні посмертної судово-медичної експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що неприйняття позивачем спадщини є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів.

В суді позивач підтримала доводи апеляційної скарги.

Відповідачі та їх представник проти апеляційної скарги заперечили.

Представник Полонської міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в суд не з`явився.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 23 січня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений цього ж дня о 15 год. 30 хв. головою Великоберезнянської сільської ради Полонського району Хмельницької області Дончук Н.А., яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповіла дочці, ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 19, 167).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т. 1 а.с. 20, 166 зворот).

26 липня 2004 року ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами в с. Адамів, сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0097772 та майновий пай (т. 1 а.с. 174 зворот - 175).

Матеріали спадкової справи (т. 1 а.с. 166-175) не містять заяви позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті матері. При цьому, позивач не заперечувала, що на час відкриття спадщини зі спадкодавцем постійно не проживала та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася. З позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини вона також в суд не зверталася.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство для відповідного захисту.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

У постанові від 05 лютого 2025 року у справі №517/312/20 (провадження №61-767св24) Верховний Суд зазначив, що оспорення правочину передбачає необхідність установлення не лише підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Спадкоємці можуть оспорювати вчинені спадкодавцем правочини, але мають обґрунтувати, а суд повинен встановити порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Для цього такі спадкоємці мають прийняти спадщину. Відсутність порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, у зв`язку з чим аналіз дотримання законодавства під час вчинення заповіту в такому разі не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (постанова Верховного Суду від 14 липня 2026 року у справі №758/13555/21).

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , однак на час відкриття спадщини постійно з нею не проживала, у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини не подала, письмової згоди спадкоємця, яка прийняла спадщину, на подання такої заяви після спливу строку не отримувала та з вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини до суду не зверталася.

Отже, відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України ОСОБА_1 вважається такою, що не прийняла спадщину.

Визнання заповіту недійсним за таких обставин не призведе до виникнення в неї права на спадкове майно, тобто не відновить її майнових прав чи інтересів, а тому оспорюваний заповіт її прав не порушує.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача порушеного права, яке підлягало б захисту обраним нею способом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив по суті законності заповіту, не надав оцінки показанням свідків, суперечностям у поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , підписам заповідача в заповіті та реєстрі нотаріальних дій, а також іншим обставинам його посвідчення колегія суддів відхиляє.

Оскільки позивач не довела порушення її прав оспорюваним заповітом, підстав для оцінки доказів щодо стану здоров`я заповідача та дотримання порядку посвідчення заповіту у суду першої інстанції не було, і така оцінка не могла вплинути на результат вирішення спору.

Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що вона багато років доглядала за спадковим будинком та про неправомірну поведінку відповідачів після смерті спадкодавця.

Відповідно до статей 1268, 1269 ЦК України спадкоємець, який не проживав постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, приймає спадщину лише шляхом подання нотаріусу відповідної заяви. Догляд за майном, проведення ремонтних робіт чи інша господарська участь такої особи не є способом прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду в поновленні з`ясування обставин справи та в призначенні посмертної судово-медичної експертизи колегія суддів також відхиляє.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 30 березня 2026 року за клопотанням позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, однак ухвалою суду від 12 травня 2026 року, у зв`язку із клопотанням позивача цю ухвалу суду було скасовано (т. 1 а.с. 185-186, 205).

Помилкове зазначення у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції дати смерті спадкодавця як 20.01.2004 є опискою, яка на правильність висновків суду не впливає.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі заперечували написання записки, на яку посилається позивач, та належність їм почерку в ній. Жодних даних про те, що цю записку виготовили та розповсюдили саме ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 матеріали справи також не містять.

Посилання позивача на те, що зміст записки узгоджується з поведінкою відповідачів, які змінили двері та замки в будинку і обмежили їй доступ до нього, ґрунтуються на припущеннях і факту поширення відповідачами недостовірної інформації не доводять.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин щодо поширення відповідачами недостовірної інформації, а відтак і про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, і висновків суду не спростовують.

Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай