Окрема думка № 141345285 у справі № 990/404/24 від 24.09.2026

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О. В., Губської О. А., Тітова М. Ю.

справа № 990/404/24

провадження № 11-305заі25

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення,

за апеляційною скаргою ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 30 червня 2025 року

Короткий виклад обставин справи

1. Позивач ОСОБА_1 є суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, який проходив оцінювання на відповідність займаній посаді.

2. 26 листопада 2024 року ВККС у складі колегії прийняла рішення № 217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким визначила, що цей суддя за результатами зазначеного кваліфікаційного оцінювання набрав 313 балів; визнала його таким, що не відповідає займаній посаді; внесла ВРП подання про звільнення позивача із займаної посади.

3. Не погодившись із таким рішенням Комісії, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії ВККС щодо проведення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати Комісію завершити оцінювання позивача на відповідність займаній посаді судді;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 26 листопада 2024 року № 217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді».

Касаційний адміністративний суд рішенням від 30 червня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

4. Комісія оскаржила це рішення до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) та просила його скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові.

5. Велика Палата постановою від 24 вересня 2026 року апеляційну скаргу ВККС задовольнила частково, рішення Касаційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року скасувала, а провадження у справі закрила.

Позиція Великої Палати

6. На обґрунтування свого рішення Велика Палата зазначила, що частинами сьомою та восьмою статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402?VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402?VIII) передбачено, що рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

7. На думку Великої Палати, якщо проаналізувати зміст частини восьмої статті 101 цього Закону, то в ній мовиться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржено, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалено рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

8. За змістом статей 1 та 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, а рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може й не погодитися з висновком Комісії.

9. Велика Палата вважає, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402?VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та разом із цим рішенням.

10. З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Підстави й мотиви для викладення окремої думки

11. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

12. Вважаємо помилковим висновок Великої Палати про скасування рішення Касаційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та закриття провадження у справі з огляду на таке.

13. Підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

14. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на день початку кваліфікаційного оцінювання щодо позивача) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.

15. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

16. За приписами частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

17. Частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішеннями, ухваленими за відповідною рекомендацією.

18. Рішенням колегії ВККС від 26 листопада 2024 року № 217/ко-24 визнано суддю Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено до ВРП подання про звільнення його з посади судді.

19. Згідно із частиною першою статі 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

20. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

21. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС визначено у статті 266 КАС України.

22. У цій справі Велика Палата мала дати відповідь на питання, чи може бути предметом самостійного оскарження за правилами адміністративного судочинства рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді, наслідком якого є внесення щодо такого судді подання до ВРП про звільнення з посади.

23. Велика Палата дійшла висновку про те, що таке рішення ВККС має рекомендаційний характер і може бути оскаржене лише разом з рішенням ВРП, ухваленим за поданням Комісії про звільнення судді з посади.

24. Не погоджуючись із зазначеним висновком, маємо зауважити, що, на нашу думку, буквальне, а не безпідставно розширене тлумачення частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що в ній мовиться виключно про рішення ВККС, якими Комісія надає рекомендації в межах наданих їй повноважень.

25. Так, відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 795 Закону № 1402-VIII за результатами співбесіди ВККС ухвалює:

- рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді;

- рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).

26. Конкурс на зайняття вакантної посади судді завершується ухваленням ВККС рішення про рекомендацію про призначення кандидатів суддями або про рекомендацію про переведення суддів (частина п`ята статті 795 цього Закону).

27. За результатами конкурсу ВККС надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями, рекомендації про переведення суддів (частина шоста статті 795 цього Закону).

28. Пунктами 1, 2 частини першої статті 796 Закону № 1402-VIII встановлено, що ВРП відповідно до внесеної ВККС рекомендації на своєму засіданні розглядає питання про:

- призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду;

- переведення судді до іншого суду.

29. Про рекомендацію ВККС ідеться і в частині другій статті 82 Закону № 1402-VIII, яка визначає правила переведення судді до іншого суду. Так, переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації ВККС, внесеної за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному главою 3 цього розділу.

30. У пунктах 3 та 4 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII, яка визначає повноваження ВККС, ідеться про те, що Комісія вносить до ВРП рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді; вносить до ВРП рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення у порядку дисциплінарного стягнення.

31. Відповідно до вимог частини другої статті 36 Закону № 1798-VІІІ ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії.

32. Статті 70 та 71 Закону № 1798-VІІІ установлюють порядок переведення ВРП судді з одного суду до іншого.

33. Так, переведення судді з одного суду до іншого здійснюється, зокрема, на підставі та в межах рекомендації ВККС і доданих до неї матеріалів (пункт 1 частини першої статті 70 Закону № 1798-VІІІ), а розгляд цього питання починається з оголошення рекомендації Комісії (частина третя статті 71 згаданого Закону).

34. Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є рішенням, ухваленим щодо кваліфікаційного оцінювання судді, яке може бути оскаржене до суду відповідно до вимог частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII в порядку, передбаченому КАС України.

35. Водночас у частині восьмій статті 101 Закону № 1402-VIII ідеться про зовсім інші рішення ВККС, які, на відміну від рішень щодо кваліфікаційного оцінювання судді, не можуть бути предметом самостійного оскарження. Це рішення щодо надання рекомендацій, про які мовиться в наведених вище статтях законів

№ 1402-VIII та № 1798-VІІІ.

36. Варто зауважити, що конструкція зазначених норм, їх текстуальний виклад не є неясними, нечіткими чи такими, що дозволяють двозначне трактування (розуміння) їх змісту настільки, щоб вважати рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді рішенням про надання рекомендації.

37. Отже, на нашу думку, не є предметом самостійного оскарження відповідно до вимог частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС щодо надання рекомендацій про призначення кандидатів на посаду судді та про переведення суддів з одного суду до іншого. Саме про рекомендації ВККС із цих питань мовиться у зазначеній законодавчій нормі, яка не підлягає розширеному тлумаченню.

38. Та обставина, що після ухвалення Комісією рішення № №217/ко-24 ОСОБА_1 продовжив перебувати на посаді судді, не позбавляє його права оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України, оскільки таке право йому надано як цим Кодексом так і частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII.

39. Вважаємо за необхідне наголосити й на такому.

40. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

41. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Основного Закону України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

42. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

43. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

44. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

45. Крім того, вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4).

46. Згідно з пунктом 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

47. Відповідно до пункту 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/ Бюро з демократичних інститутів і прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

48. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення ЄСПЛ у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).

49. Як видно з матеріалів справи, спірне рішення, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді, і є підставою до внесення ВККС подання до ВРП про звільнення позивача. Оскарження такого рішення разом із рішенням ВРП про звільнення судді з посади може вплинути на ефективне оскарження (відновлення права, порушеного суб`єктом владних повноважень).

50. Вважаємо, що Велика Палата, на відміну від Касаційного адміністративного суду, витлумачила положення статей 88 та 101 Закону № 1402-VIII усупереч їх точному змісту, безпідставно виснувала, що рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є таким, що має рекомендаційний характер, унаслідок чого позивач позбувся можливості оскаржити незаконне, на його думку, рішення ВККС до суду, хоча закон йому таке право надав.

51. Маємо зазначити, що ми поділяємо і висновки суду першої інстанції про незаконність складу ВККС, який ухвалював оскаржуване ОСОБА_1 рішення цього органу.

52. Так, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України від 09 грудня 2023 року №3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон №3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII. Цим же Законом розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII був доповнений пунктом 20-1.

53. У цьому контексті суд першої інстанції слушно зауважив, що системний аналіз положень Закону №1402-VIII, зокрема пунктів 20, 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону як до, так і після внесення до нього змін, Регламенту ВККС в редакції, чинній до та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, дають підстави для висновку, що до набрання чинності Законом №3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Водночас, якщо після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрали чинності зміни до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, внесені Законом №3511-ІХ) у разі відмови ВРП у задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, оцінювання відповідності такого судді займаній посаді має продовжуватися ВККС саме в пленарному складі зі стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову у задоволенні подання про звільнення такого судді, або зі стадії, визначеної Комісією, якщо ВРП не визначено таку стадію.

54. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у Комісії не було законних підстав для продовження оцінювання відповідності позивача займаній посаді суді у складі колегії, що є самостійною та достатньою підставою для скасування такого рішення.

55. З урахуванням наведеного вважаємо, що Велика Палата мала б залишити апеляційну скаргу ВККС без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судді: О. В. Кривенда

О. А. Губська

М. Ю. Тітов