Постанова № 141365525 у справі № 299/1154/25 від 10.11.2026

Справа № 299/1154/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.,

суддів: Кожух О.А., Шевчука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Римик Віта Михайлівна, на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2026 року у складі судді Кашуба А.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця, на постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти,-

в с т а н о в и в :

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця, на постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти - повернуто скаржнику без розгляду на підставі положень статті 183 ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Римик Віта Михайлівна, подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції помилково застосовано положення статті 183 ЦПК України, оскільки подана скарга підлягає розгляду за правилами визначеними розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця, на постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця, на постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти - повернуто скаржнику без розгляду .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаржником не надано доказів надсилання скарги з додатками іншим учасникам справи, Крім того, скарга відповідає не всім вимогам частини першої ст.183 ЦПК України: не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету стягувача, не зазначено переліку документів та інших доказів, що додаються до скарги, тобто скаргу подано без додержання вимог статті 183 ЦПК України, а тому скарга підлягає поверненню без розгляду.

Однак, з даним висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет протии Франції» від 04 грудня1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четвертастатті 183 ЦПК України).

Водночас, у розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачено можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

У частині першій статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги ч.2 ст.183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки ч.2 ст.183 § 2 «Заяви з процесуальних питань» глави1 Розділу 3 «Позовне провадження» ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосуються та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.

Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

А тому до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у своїх постановах від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц(провадження № 61-1124св21), від 21 квітня 2021 року у справі № 569/12949/20 (провадження № 569/12949/20), від 21 квітня 2021 року у справі № 713/1972/20 (провадження № 61-2247св21) та від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20 (провадження № 61-7897св21).

Суд першої інстанції повертаючи скаргу без розгляду не врахував дані обставини та дійшов до помилкового висновку про повернення скарги скаржнику без розгляду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вказаних обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Римик Віта Михайлівна - задовольнити.

Ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2026 року - скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця, на постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти направити для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді: