Постанова № 141365766 у справі № 331/7064/26 від 10.11.2026

Дата документу 10.11.2026 Справа № 331/7064/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/7064/26 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М.

Провадження № 22-ц/807/2368/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дічком Віталієм Сергійовичем, на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради, Запорізька міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Дічка В.С., звернувся до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя з заявою про встановлення факту.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2026 вищезазначену заяву залишено без руху, заявнику надано п`ятиденний строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 заяву повернуто заявнику.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Дічка В.С., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалою суду першої інстанції від 31.08.2026 заява ОСОБА_1 була залишена без руху з підстав її подання без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 ЦПК України. Підставами для залишення заяви без руху послугували наступні: 1) заявником не доведено звернення до компетентного органу у встановленому порядку із заявою про надання відповідної допомоги, чи була така заява розглянута комісією та яке рішення за результатами її розгляду прийнято, зокрема отримання відмови, відсутності передбаченої законом процедури підтвердження такого факту, або об`єктивної неможливості отримання відповідного документа; 2) встановлення факту, що має юридичне значення необхідне заявнику для вирішення житлового питання, однак до участі у справі не залучено в якості заінтересованої особи уповноважений орган - Запорізьку міську раду; 3) з доданих до матеріалів заяви документів вбачається, що встановлення даного факту може стосуватися прав та обов`язків заявника, пов`язаних із проходженням ним військової служби, а також відповідних повноважень органу, в якому він проходив військову службу, при цьому заявником не зазначено його службовий статус в період з лютого по березень 2022 року, чи перебував останній на службі, у відпустці, розпорядженні тощо; 4) подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення фактично містить вимоги щодо встановлення двох різних фактів, а саме факту переміщення 25.03.2022 з тимчасово окупованої території м. Бердянську Запорізької області до м. Запоріжжя та проживання заявника в певний період за адресою: АДРЕСА_1 , тобто встановлення яких має різне юридичне значення та потребує окремого доведення з огляду на різні наслідки, які можуть мати місце встановленням вказаних фактів. У зв`язку з цим заявнику слід відкоригувати пред`явлені ним вимоги в розрізі мети, яку він переслідує, звертаючись до суду. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 31.08.2026 представником заявника 25.09.2026 була подана заява про усунення недоліків. Недоліки були усунуті наступним шляхом. По-перше, була подана уточнена заява про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій у якості заінтересованої особи була визначена Запорізька міська рада. По-друге, прохальна частина заяви була відкоригована та були заявлені дві окремі вимоги - про встановлення факту проживання в певну дату в певному місці, та про переміщення з тимчасово окупованої території в певну дату. З приводу решти вимог ухвали суду першої інстанції від 31.08.2026 в заяві про усунення недоліків було наголошено на неможливості виправлення інших обставин, які були визначені судом як недоліки. Зокрема, суд першої інстанції визначив недоліком недоведення звернення до компетентного органу у встановленому порядку із заявою про надання відповідної допомоги. З приводу зазначеного представник заявника пояснив, що він позбавлений такої можливості з огляду на приписи абз. 11 п. 8 Порядку надання допомоги для вирішення житлового питання окремим категоріям внутрішньо переміщених осіб, що проживали на тимчасово окупованій території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1176 від 22.09.2025 (далі - Порядок), відповідно до яких заявник не перебуває в тому статусі, який надає право на таке звернення, а позасудового способу встановити такий статус - не передбачено чинним законодавством. З приводу питань службового становища заявника та місця проходження ним військової служби представник заявника звернув увагу, що на його думку ці питання не відносяться до предмету судового розгляду. Поряд із цим, представник заявника звернув увагу суду першої інстанції на те, що за приписами ч. 3 ст. 53 ЦПК України суд вправі самостійно залучити Управління Служби безпеки України у якості заінтересованої особи. Представник заявника не вбачає необхідності залучення даної установи. Ухвалою суду першої інстанції від 28.09.2026 заява була повернута заявнику. Підставою повернення заяви послугувало те, що недоліки, що зазначені в ухвалі про залишення заяви без руху, представником заявника не було усунуто в повному обсязі. З оскаржуваною ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 заявник не погоджується, вважає її незаконною. По-перше, судом першої інстанції ані в ухвалі про залишення заяви без руху, ані в ухвалі про повернення заяви не зазначені конкретні положення ст. 175 і 177 ЦПК України, які не були дотримані представником заявника. Всі вимоги ст. 175 та 177 ЦПК України були виконані. Вимоги, викладені в ст. 318 ЦПК України були також виконані в повному обсязі. По-друге, суд на стадії відкриття провадження у справі фактично надав оцінку та провів перевірку доказів, поданих заявником в обґрунтування своїх вимог, що не передбачено ЦПК України для стадії відкриття провадження. Зокрема, суд вимагав долучити до заяви про встановлення факту конкретний доказ - відповідь на звернення до компетентного органу з відмовою у встановленні факту переміщення з окупованої території. Заявник позбавлений можливості в позасудовий спосіб встановити факт свого переміщення з тимчасово окупованої території Запорізької області. По-третє, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав є порушенням права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Крім цього, суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19, за якою на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. Також Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 990/114/23 дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях процесу.

Жодні обставини, визначені судом першої інстанції в ухвалі від 31.08.2026, не можуть бути підставою для залишення заяви без руху з подальшим поверненням її заявнику, оскільки такі вимоги до заяви не передбачені ЦПК України.

Таким чином, ухвала Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 у справі № 331/7064/26 є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Купрікова О.О., діючи в інтересах Запорізької міської ради та Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 залишити без змін. На обґрунтування відзиву зазначила, що представник заявника, адвокат Дічко В.С., подав заяву про усунення недоліків від 25.09.2026, проте не усунув ключові зауваження суду, а саме: не підтвердив проходження передбаченої законодавством позасудової процедури звернення за отриманням відповідної допомоги та спробу вирішення питання уповноваженим органом.

У відзиві також зазначено, що доводи апеляційної скарги про неможливість вирішення питання в позасудовому порядку та відсутність адміністративного механізму внесення змін до довідки внутрішньо переміщеної особи є безпідставними. На думку представника заінтересованих осіб заявник намагається використати процедуру окремого провадження як обхідний шлях для отримання житлової допомоги за Постановою Кабінету Міністрів України № 1176 від 22.09.2025. Проте розгляд таких вимог у сукупності з іншими матеріалами справи свідчить про наявність публічно-правового спору щодо реалізації права на соціальну допомогу, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, або ж потребує попереднього оскарження конкретних рішень чи дій суб`єктів владних повноважень. Твердження скаржника про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та надмірний формалізм суду є необґрунтованими.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 12.10.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що в установлений судом строк недоліки, про які зазначалось в ухвалі від 31.08.2026, в повному обсязі не усунуто, тому заява підлягає поверненню.

Апеляційний суд з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Двадцять сьомого серпня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Дічка В.С., подав до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя заяву про встановлення факту та просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт, що ОСОБА_1 25.03.2022 перемістився з тимчасово окупованої Російською Федерацією території, а саме м. Бердянськ Запорізької області, де проживав за адресою: АДРЕСА_1 до м. Запоріжжя.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2026 заяву залишено без руху, оскільки вона, на переконання суду першої інстанції, подана без додержання вимог ЦПК України. Ухвала вмотивована тим, що в заяві ОСОБА_1 вказує, що встановлення факту, що має юридичне значення необхідне для отримання допомоги для вирішення житлового питання на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1176 від 22.09.2025. Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у справах щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення неодноразово зазначав, що судовий порядок встановлення юридичного факту є субсидіарним і застосовується лише за умови доведення заявником відсутності адміністративного або іншого позасудового механізму його підтвердження або неможливості отримання відповідного документа. Таким чином, обов`язковою умовою звернення до суду є не лише наявність юридичного інтересу, а й доведення вичерпання позасудових способів підтвердження факту. Відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1176 від 22.09.2025, розгляд заяви про надання допомоги здійснюється комісією за місцем проживання отримувача допомоги відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та передбачає: 1) встановлення наявності/відсутності підстав для отримання допомоги; 2) збирання документів та/або інформації, необхідних для прийняття рішення про надання допомоги, шляхом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; 3) проведення додаткової перевірки виявлених в заяві чи доданих до неї документах невідповідностей у разі надання рекомендацій Мінфіну за результатами проведеної верифікації, що містяться в заяві про надання допомоги та доданих до неї документах; 4) прийняття рішення про надання/відмову в наданні допомоги. Однак заявником не зазначено, якими доказами підтверджується необхідність встановлення даного факту саме в судовому порядку, не доведено звернення до компетентного органу у встановленому порядку із заявою про надання відповідної допомоги, чи була така заява розглянута комісією та яке рішення за результатами її розгляду прийнято, зокрема, отримання відмови, відсутності передбаченої законом процедури підтвердження такого факту, або об`єктивної неможливості отримання відповідного документа. Листи Управління місцевих соціальних програм Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 29.06.2026 та 15.07.2026 за зверненням ОСОБА_1 стосуються питання внесення змін до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та не свідчать про розгляд комісією заяви про надання допомоги і прийняття рішення за результатами такого розгляду, тобто не є відмовою у житловому ваучері за постановою Кабінету Міністрів України № 1176 від 22.09.2025, а тому з огляду на мету встановлення факту, що має юридичне значення, заявником не надано доказів проходження передбаченої Порядком процедури та прийняття уповноваженим органом рішення щодо його права на допомогу.

Також суд першої інстанції вказав, що при визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме: тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов`язки; якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту. Для розгляду питань щодо надання допомоги уповноваженим органом утворюється комісія з розгляду питань щодо надання допомоги для вирішення житлового питання окремим категоріям внутрішньо переміщених осіб, що проживали на тимчасово окупованій території. Комісія є консультативно-дорадчим органом, підзвітним та підконтрольним уповноваженому органу. Уповноважений орган забезпечує дотримання комісією вимог цього Порядку. Рішення комісії підлягає затвердженню рішенням уповноваженого органу, а рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого органу можуть бути оскаржені до суду. При цьому, оскільки встановлення факту, що має юридичне значення необхідне заявнику для вирішення житлового питання, однак до участі у справі не залучено в якості заінтересованої особи уповноважений орган - Запорізьку міську раду. При залученні заінтересованих осіб, заявнику також необхідно подати заяву у новій редакції, надавши її копії разом з додатками для суду та заінтересованої особи. Крім того, прохальна частина заяви містить вимоги про встановлення факту переміщення 25.03.2022 ОСОБА_1 з тимчасово окупованої РФ території, а саме м. Бердянськ Запорізької області, де він проживав за адресою: АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 . Водночас встановлені судовим рішенням обставини можуть мати значення в інших правовідносинах, оскільки ст. 82 ЦПК передбачає преюдиційне значення певних обставин, установлених рішенням, що набрало законної сили, у наступних цивільних, господарських або адміністративних справах за передбачених законом умов. З доданих до матеріалів заяви документів вбачається, що встановлення даного факту може стосуватися прав та обов`язків заявника, пов`язаних із проходженням ним військової служби, а також відповідних повноважень органу, в якому він проходив військову службу, при цьому заявником не зазначено його службовий статус в період з лютого по березень 2022 року, чи перебував він на службі, у відпустці, розпорядженні тощо. Крім того, обставини проживання/перебування військовослужбовця у м. Бердянську Запорізької області протягом певного періоду окупації стосуються також службових правовідносин, оскільки тягне за собою службову перевірку/розслідування, що також можуть підтвердити або спростувати вказаний ним факт та мають значення для визначення кола заінтересованих осіб.

Також, на переконання місцевого суду, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення фактично містить вимоги щодо встановлення двох різних фактів, а саме факту переміщення 25.03.2022 з тимчасово окупованої території м. Бердянську Запорізької області до м. Запоріжжя та проживання заявника в певний період за адресою: АДРЕСА_1 , тобто встановлення яких має різне юридичне значення та потребує окремого доведення з огляду на різні наслідки, які можуть мати місце встановленням вказаних фактів. У зв`язку з цим заявнику слід відкоригувати пред`явлені ним вимоги в розрізі мети, яку він переслідує, звертаючись до суду.

Заявнику надано п`ятиденний строк для усунення недоліків.

Копія ухвали суду від 31.08.2026 представнику заявника, адвокату Дічку В.С., була доставлена до електронного кабінету через систему «Електронний суд» 21.09.2026 о 21 год. 45 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Двадцять п`ятого вересня 2026 року, тобто у межах визначеного судом п`ятиденного строку, заявник ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Дічка В.С., подав заяву про усунення недоліків, до якої додав уточнену заяву про встановлення факту, в якій просив:

1) встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт, що ОСОБА_1 станом на 25.03.2022 проживав за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт, що ОСОБА_1 25.03.2022 перемістився з тимчасово окупованої Російською Федерацією території, а саме м. Бердянськ Запорізької області до м. Запоріжжя.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 заяву повернуто заявнику.

Обґрунтовані підстави для постановлення такої ухвали у суду першої інстанції були відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі «Дія 97 проти України»).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення .

За приписами ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Вимоги до змісту заяви про встановлення факту містяться у ст. 318 ЦПК України. За змістом вказаної норми права у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, залучення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або залучаються до участі у справі судом.

Цивільним процесуальним кодексом України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 13.06.2024 у справі № 333/8899/21, провадження № 61-6732св23, від 13.11.2024 у справі № 308/14160/21, провадження № 61-5293св24.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції в ухвалі від 28.09.2026 не зазначив, які саме недоліки заяви перешкодили відкриттю провадження у справі, обмежившись лише посиланням на те, що недоліки не було усунуто в повному обсязі.

Оскільки повернення заяви мотивоване неповним виконанням ухвали від 31.08.2026, перевірці підлягають визначені цією ухвалою недоліки, спосіб їх усунення та дотримання наданого заявникові строку.

Незазначення у заяві про встановлення факту певної особи в якості заінтересованої особи достатньою підставою для залишення заяви без руху, а тим більше й для її повернення не могло бути з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Заінтересовані особи в окремому провадженні повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи. Суд переклав на заявника процесуальний обов`язок щодо визначення кола заінтересованих осіб. Незазначення певної особи в якості заінтересованої особи взагалі не могло бути розцінене як порушення вимог ст. 175, 318 ЦПК України.

Ураховує колегія суддів й те, що заявник у виправленій заяві про встановлення факту у вступній частині зазначив Запорізьку міську раду в якості заінтересованої особи.

Також у виправленій заяві про встановлення фактів заявник просив вже встановити два факти, оскільки на виконання ухвали про залишення заяви без руху заявнику слід було відкоригувати пред`явлені вимоги в розрізі мети, яку він переслідує, звертаючись до суду. Залишаючи заяву про встановлення факту без руху, суд акцентував увагу на тому, що заявник фактично просить встановити два різних факти. У поданій виправленій заяві про встановлення фактів ОСОБА_1 зазначив, з якою метою він просить встановити кожен з фактів.

Щодо посилань суду на те, що у заяві про встановлення факту не зазначено, якими доказами підтверджується необхідність встановлення факту саме в судовому порядку, не доведено звернення до компетентного органу у встановленому порядку із заявою про надання відповідної допомоги, чи була така заява розглянута комісією та яке рішення за результатами її розгляду прийнято, колегія ураховує таке.

Необхідно розмежовувати недоліки форми та змісту заяви й питання наявності матеріально-правових підстав для задоволення заявленої вимоги.

Перевірка відповідності заяви вимогам щодо її форми та змісту, вирішення питання про допустимість її розгляду в порядку цивільного судочинства та оцінка обґрунтованості заявлених вимог мають різний процесуальний зміст і правові наслідки. Наявність передбаченого законом іншого порядку встановлення відповідного факту або обставин, які виключають розгляд заяви в порядку окремого провадження, не може ототожнюватися з недоліками оформлення заяви та не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

У заяві та поясненнях, поданих на усунення її недоліків, заявник зазначив факти, які просить встановити, мету їх встановлення та причини, з яких вважає неможливим підтвердження відповідних обставин у позасудовому порядку. На обґрунтування своєї позиції долучив, зокрема, листи органу соціального захисту населення від 29.06.2026 та 15.07.2026. Отже, пояснення щодо причин звернення до суду та документи на їх підтвердження були подані, а суд першої інстанції мав розмежувати відсутність передбачених ст. 318 ЦПК України відомостей і незгоду з наведеним заявником обґрунтуванням.

Ненадання рішення комісії про відмову в наданні житлової допомоги не свідчить про недотримання вимог до змісту заяви, оскільки заявник пояснив, чому, на його думку, звернення за такою допомогою потребує попереднього підтвердження зазначених ним обставин. Оцінка цих пояснень з погляду наявності передбаченого законом іншого порядку встановлення відповідних фактів та допустимості їх встановлення в окремому провадженні не може підмінятися висновком про неусунення формальних недоліків заяви.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 зазначила, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд не наділений повноваженнями оцінювати обраний позивачем спосіб захисту, належність, допустимість та достатність доказів. Незгода суду з наведеним правовим обґрунтуванням не є підставою для визнання заяви неподаною та її повернення.

Зазначений підхід щодо розмежування перевірки процесуальних передумов відкриття провадження та вирішення справи по суті узгоджується із завданнями перевірки заяви за ст. 185 ЦПК України. Перевірка відповідності заяви вимогам щодо її форми та змісту не повинна підміняти дослідження доказів і вирішення питання про наявність матеріально-правових підстав для задоволення заявленої вимоги.

Посилання суду першої інстанції на можливий вплив встановлення заявлених фактів на службові правовідносини заявника також не є достатньою підставою для повернення заяви. Суд не конкретизував, яким вимогам до її форми чи змісту не відповідає заява у зв`язку з відсутністю відомостей про службовий статус заявника та чому це унеможливлює вирішення питання про відкриття провадження.

За наведених обставин повернення заяви не може бути визнано обґрунтованим.

У постанові від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20) Верховний Суд наголосив, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка призводить до нівелювання встановлених законом процесуальних вимог. Надмірний формалізм у тлумаченні процесуального законодавства неправомірно обмежує доступ до суду.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на публічно-правовий характер правовідносин та наявність позасудового порядку вирішення порушених заявником питань не усувають допущеного судом першої інстанції порушення порядку застосування ст. 185 ЦПК України. Ці доводи стосуються процесуальних передумов розгляду заяви, а не дотримання вимог щодо її форми та змісту.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно застосував наслідки, передбачені ч. 3 ст. 185 ЦПК України, та не зазначив, які саме передбачені процесуальним законом недоліки заяви залишилися неусунутими після подання уточненої заяви та пояснень. Зазначені порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що скасовуючи ухвалу про повернення заяви, апеляційний суд не вирішує питання про наявність підстав для встановлення заявлених фактів у порядку окремого провадження та не покладає на суд першої інстанції обов`язку відкрити провадження у справі. Під час продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження суду належить перевірити відповідні процесуальні передумови з урахуванням змісту уточнених вимог, мети встановлення кожного факту, наявності передбаченого законом іншого порядку його встановлення та характеру правовідносин, у яких заявник має намір використати судове рішення.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дічком Віталієм Сергійовичем, на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 - задовольнити.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2026 у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан