Рішення № 141367778 у справі № 345/2991/26 від 09.11.2026

Справа №345/2991/26

Провадження № 2/345/2333/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.11.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Юрчака Л.Б.

секретаря - Пилипів Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданої його представником - адвокатом Сидор Ярославою Миколаївною, до ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернулася до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно та в порядку визначення частки в майні колишнього колгоспного двору, у якій просить визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/4 частину житлового будинку в порядку визначення частки в майні колишнього колгоспного двору, на 1/8 частину цього ж будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1/8 частину цього ж будинку в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а всього - право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 164 947 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що вказане домоволодіння належало до майна колишнього колгоспного двору, членами якого були четверо осіб: його мати, сам позивач, його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 , кожному з яких належало по 1/4 частці майна. Вказує, що мати за життя склала заповіт на нього та його сина, а після її смерті позивач, який проживав разом із нею, фактично прийняв спадщину, у зв`язку з чим вважає, що йому належить 1/8 частина будинку. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй 1/4 частину домоволодіння. Позивач зазначає, що прийняв спадщину після її смерті шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, а тому як спадкоємець першої черги за законом має право на 1/8 частину будинку. Повідомляє, що нотаріуси відмовили йому у видачі свідоцтв про право на спадщину на житловий будинок у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів та розбіжностями у написанні прізвища й імені матері в документах. У зв`язку з неможливістю оформити право власності в нотаріальному порядку позивач звернувся до суду та просить визнати за ним право власності на 1/4 частину будинку в порядку визначення частки в майні колишнього колгоспного двору, на 1/8 частину в порядку спадкування за заповітом після смерті матері та на 1/8 частину в порядку спадкування за законом після смерті дружини, а всього - на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2026 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

06 серпня 2026 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу, якою задоволено заяву представника позивача про повернення заяви про збільшення позовних вимог, повернуто зазначену заяву від 04.06.2026 року з додатками, а подальший розгляд справи визначено здійснювати за первісною позовною заявою.

20 серпня 2026 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі № 345/2991/26 та зупинено розгляд справи про визнання права власності на спадкове майно до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 345/4572/26 щодо встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

09 жовтня 2026 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу, якою поновлено провадження у справі № 345/2991/26 у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі № 345/4572/26, що усунуло обставини, які стали підставою для зупинення провадження. Також справу призначено до судового розгляду на 09 листопада 2026 року о 09:00 год.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, однак представник позивача - адвокат Сидор Я.М. подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

У судове засідання відповідач також не з`явився, однак подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.

Згідно абз.3 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Зважаючи на те, що відповідачем по справі визнано вимоги позивача і це визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у відповідності до частини четвертої статті 206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити рішення про задоволення позову

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 . Перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_4 підтверджується відповідним записом у паспорті громадянина України від 28 липня 1974 року, згідно з яким ОСОБА_5 зазначена його дружиною. Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином позивача та онуком ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 червня 2017 року, актовий запис № 342.

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить належна їй 1/4 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .

Як установлено судом, зазначене домоволодіння належало до майна колишнього колгоспного двору, право власності на яке було оформлене на підставі свідоцтва про право сумісної власності на домоволодіння від 10 вересня 1966 року.

Відповідно до зазначеного свідоцтва домоволодіння в цілому по АДРЕСА_4 належало членам колгоспного двору на праві сумісної власності, головою якого була зазначена ОСОБА_6 . Право власності було зареєстроване в Івано-Франківському міжміському бюро технічної інвентаризації за членами колгоспного двору.

При цьому рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2026 року у цивільній справі № 345/4572/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , встановлено факт належності свідоцтва про право сумісної власності на домоволодіння від 10 вересня 1966 року, виданого на підставі рішення виконкому Калуської міської ради депутатів трудящих № 233 від 09 вересня 1966 року на ім`я ОСОБА_6 , матері заявника - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Указане рішення суду набрало законної сили, що стало підставою для поновлення провадження у цій цивільній справі.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлений рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 вересня 2026 року факт належності правовстановлюючого документа ОСОБА_3 має преюдиційне значення для розгляду цієї справи та повторному доказуванню не підлягає.

Відповідно до довідки № 03-03/535 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами ОСОБА_3 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , колишня адреса - АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_5 ). Зміна адреси відбулася на підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 313 від 22 червня 2004 року «Про впорядкування нумерації та назв вулиць міста».

Таким чином, судом установлено, що домоволодіння, зазначене у свідоцтві про право сумісної власності від 10 вересня 1966 року за адресою: АДРЕСА_4 , та житловий будинок за сучасною адресою: АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Як установлено судом, станом на 15 квітня 1991 року членами колишнього колгоспного двору були чотири особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Доказів того, що будь-хто із зазначених осіб до 15 квітня 1991 року втратив право на частку в майні колишнього колгоспного двору, матеріали справи не містять.

Отже, кожному із чотирьох членів колишнього колгоспного двору належала рівна частка у спільному майні, яка становить 1/4 частину домоволодіння.

Таким чином, ОСОБА_1 належить 1/4 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами як члену колишнього колгоспного двору.

За життя ОСОБА_3 10 грудня 2008 року склала заповіт, посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 6869, відповідно до якого належне їй майно заповіла своєму сину ОСОБА_1 та онуку ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну їй 1/4 частину спірного домоволодіння.

Позивач ОСОБА_1 на час смерті матері проживав разом із нею у зазначеному домоволодінні, що підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою про реєстрацію осіб від 30 квітня 2026 року та відомостями будинкової книги.

За таких обставин позивач фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини та протягом установленого законом строку не заявляв про відмову від її прийняття.

Відповідно до заповіту від 10 грудня 2008 року спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є дві особи: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

Оскільки заповітом не визначено іншого розміру часток кожного зі спадкоємців, належна спадкодавиці 1/4 частина домоволодіння підлягає спадкуванню ними в рівних частках.

Отже, розмір частки позивача у спадковому майні після смерті матері становить 1/8 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Із матеріалів справи вбачається, що після смерті матері позивач звернувся до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

06 листопада 2025 року нотаріусом було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було відмовлено через відсутність належних документів, які б підтверджували право власності спадкодавиці на нерухоме майно, та розбіжності у написанні її прізвища й імені у правовстановлюючих документах.

Постановою приватного нотаріуса від 16 березня 2026 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене нерухоме майно.

Водночас рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2026 року у справі № 345/4572/26 усунуто обставини, пов`язані з розбіжностями у написанні прізвища та імені спадкодавиці, шляхом встановлення факту належності їй правовстановлюючого документа.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 березня 2025 року, актовий запис № 298.

Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

На час смерті ОСОБА_4 була власницею 1/4 частини домоволодіння як член колишнього колгоспного двору.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 .

Позивач та відповідач на час відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані у спірному домоволодінні, тобто разом зі спадкодавицею, що підтверджується довідкою про реєстрацію осіб від 30 квітня 2026 року та матеріалами будинкової книги.

Доказів відмови позивача або відповідача від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті дружини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Оскільки спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , є її чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , кожному з них належить рівна частка у спадковому майні.

Отже, позивачу ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4 належить 1/8 частина спірного домоволодіння.

Разом із тим, постановою приватного нотаріуса від 06 травня 2026 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини на відповідну частину житлового будинку у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів на домоволодіння та неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, судом установлено, що позивачу ОСОБА_1 належить 1/4 частина спірного домоволодіння як члену колишнього колгоспного двору, 1/8 частина домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 та 1/8 частина домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4 .

У сукупності зазначені частки становлять 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Згідно з довідкою від 26 вересня 2025 року інвентаризаційна вартість усього домоволодіння становить 329 894 грн, а вартість 1/2 частини майна становить 164 947 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування за законом одержують особи, визначені статтями 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних чи родинних відносин.

Відповідно до статті 1278 ЦК України частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Отже, оскільки ОСОБА_3 заповітом призначила двох спадкоємців, не визначивши іншого співвідношення їхніх часток, позивач має право на спадкування 1/2 частини належної спадкодавиці 1/4 частки домоволодіння, що становить 1/8 частину всього будинковолодіння.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З урахуванням наведених положень закону та встановлених обставин справи позивач прийняв спадщину після смерті дружини, оскільки постійно проживав із нею на час відкриття спадщини та не заявляв про відмову від її прийняття.

Оскільки спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є її чоловік та син, які прийняли спадщину, частка кожного становить половину належної спадкодавиці 1/4 частини домоволодіння, тобто по 1/8 частині всього нерухомого майна.

Щодо права позивача на частку в майні колишнього колгоспного двору суд зазначає таке.

Спірні правовідносини щодо набуття права власності на майно колишнього колгоспного двору виникли до 15 квітня 1991 року, а тому підлягають вирішенню відповідно до законодавства, яке діяло на час їх виникнення.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена колгоспного двору встановлювався виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, крім передбачених законом випадків.

Розмір частки кожного члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 листопада 2021 року у справі № 454/2685/13-ц, відповідно до якої при вирішенні спорів щодо майна колишнього колгоспного двору необхідно враховувати склад його членів станом на 15 квітня 1991 року, збереження ними права на частку та принцип рівності часток.

Як установлено судом, членами колишнього колгоспного двору, до якого належав спірний житловий будинок, були чотири особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Станом на 15 квітня 1991 року всі зазначені особи залишалися членами колгоспного двору та не втратили права на частку в його майні.

Доказів, які б свідчили про втрату будь-ким із членів колгоспного двору права на частку в майні, матеріали справи не містять.

Отже, відповідно до положень статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року частки кожного із чотирьох членів колишнього колгоспного двору є рівними та становлять по 1/4 частині домоволодіння.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 належить 1/4 частина спірного домоволодіння на праві власності як члену колишнього колгоспного двору.

Щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 суд зазначає, що спадкові правовідносини виникли 13 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, а тому до них застосовуються положення цього Кодексу.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України до складу спадщини входить належне спадкодавцеві на момент смерті майно, а також права та обов`язки, що не припинилися внаслідок його смерті.

На час смерті ОСОБА_3 належала 1/4 частина спірного домоволодіння як члену колишнього колгоспного двору.

Її волевиявлення щодо розпорядження належним майном було оформлено заповітом від 10 грудня 2008 року, яким спадкоємцями визначено позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Позивач постійно проживав зі спадкодавицею на час відкриття спадщини та не відмовлявся від її прийняття, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Враховуючи, що заповітом не встановлено іншого розміру часток спадкоємців, позивач набув право на 1/8 частину спірного домоволодіння після смерті матері.

Щодо спадкування після смерті ОСОБА_4 суд зазначає, що спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто також після набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року.

На день смерті ОСОБА_4 належала 1/4 частина домоволодіння як члену колишнього колгоспного двору.

Позивач ОСОБА_1 є чоловіком спадкодавиці, а відповідач ОСОБА_2 - її сином. Вони належать до спадкоємців першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України.

Оскільки позивач та відповідач постійно проживали разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини та не заявляли про відмову від її прийняття, вони вважаються такими, що прийняли спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Отже, позивач як спадкоємець першої черги за законом набув право на 1/8 частину спірного домоволодіння після смерті дружини.

Таким чином, право позивача на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами ґрунтується на трьох самостійних юридичних підставах: набутті права власності на 1/4 частину майна колишнього колгоспного двору, спадкуванні 1/8 частини після смерті матері за заповітом та спадкуванні 1/8 частини після смерті дружини за законом.

Суд також ураховує, що позивач вживав заходів для оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку, однак отримав відмови нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину на спірне домоволодіння.

При цьому відмова нотаріуса була зумовлена не відсутністю у позивача права на спадкування, а неможливістю документального підтвердження права власності спадкодавців на нерухоме майно у зв`язку з особливостями реєстрації майна колишнього колгоспного двору та розбіжностями в правовстановлюючих документах.

Встановлення факту належності правовстановлюючого документа рішенням суду від 02 вересня 2026 року у справі № 345/4572/26 підтвердило належність свідоцтва про право сумісної власності на домоволодіння від 10 вересня 1966 року матері позивача ОСОБА_3 .

Однак зазначене рішення саме по собі не вирішувало питання про розмір часток членів колишнього колгоспного двору та спадкових прав позивача, що є предметом розгляду цієї справи.

За таких обставин звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності є належним способом захисту його цивільного права.

Суд також бере до уваги, що відповідач ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення в порядку, встановленому статтею 200 цього Кодексу.

Визнання відповідачем позовних вимог є добровільним, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Суд ураховує, що відповідач є сином позивача, також належить до спадкоємців за заповітом після смерті ОСОБА_3 та спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_4 , однак не заперечує проти визнання за позивачем права власності на належну йому частину домоволодіння.

Водночас саме по собі визнання позову відповідачем не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для задоволення позовних вимог. У цій справі такі підстави підтверджуються дослідженими письмовими доказами, установленими судом обставинами та положеннями матеріального права.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що належність позивачу 1/4 частини домоволодіння як члену колишнього колгоспного двору, прийняття ним спадщини після смерті матері за заповітом та після смерті дружини за законом підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, загальний розмір частки позивача у спірному домоволодінні становить 1/2 частину.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи, положення законодавства, що регулюють правовідносини щодо майна колишнього колгоспного двору та спадкування, рішення суду про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав, а також визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 13, 76-82, 89, 141, 200, 206, 258-265 ЦПК України, статтями 15, 16, 328, 392, 1216, 1218, 1220, 1223, 1233, 1235, 1261, 1268, 1270, 1278, 1296 ЦК України, статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , поданий його представником - адвокатом Сидор Ярославою Миколаївною, до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_6 , у порядку визначення частки в майні колишнього колгоспного двору, на 1/8 частину зазначеного домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1/8 частину зазначеного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а всього визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційною вартістю 164 947 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, воно набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: