Рішення № 141368334 у справі № 357/15820/26 від 10.11.2026

Справа № 357/15820/26

Провадження № 2-а/357/520/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання - Шлейко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №3 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

03.09.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, мотивуючи тим, що 25.08.2026 лейтенантом поліції Пендальчуком Олегом Валерійовичем, інспектором відділення поліції № 1 (смт Літин) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, винесено постанову серії ЕНА № 777742, якою його, ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Згідно з оскаржуваною постановою, 25.08.2026 о 14 год. 37 хв. 26 с. у с. Чагів по вул. Заїки він, керуючи транспортним засобом, нібито не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги п. 9.2 «б» ПДР України. З постановою не погоджується, вважає її протиправною, незаконною та необґрунтованою, такою, що винесена без належного встановлення фактичних обставин події та без достатніх і належних доказів наявності в його діях складу адміністративного правопорушення. Так, 25 серпня 2026 року він керував транспортним засобом та рухався у с. Чагів по вул. Заїки. У місці, зазначеному в оскаржуваній постанові, він рухався головною дорогою, яка у відповідному місці змінює свій напрямок та продовжується із закругленням вправо. Я не здійснював повороту з головної дороги на іншу дорогу та не залишав головну дорогу. Я продовжував рух саме по головній дорозі відповідно до її фактичного напрямку. Таким чином, дорожня ситуація полягала не у виконанні ним окремого маневру повороту праворуч на іншу дорогу, а у продовженні руху по головній дорозі, яка змінює напрямок вправо. Саме неправильне визначення працівником поліції характеру дорожньої ситуації призвело до помилкового висновку про нібито порушення ним п. 9.2 «б» Правил дорожнього пуху України. П. 9.2 «б» Правил дорожнього руху України передбачено обов`язок водія подавати сигнал покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою, а також перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Водночас саме по собі проходження автомобілем закруглення дороги, якою продовжується головна дорога, не означає здійснення водієм повороту на іншу дорогу. У його випадку він не залишав головну дорогу та не здійснював повороту на іншу дорогу. Він продовжував рух по головній дорозі, яка в місці події змінювала напрямок вправо. Отже, працівником поліції було неправильно визначено характер здійснюваного ним руху та, як наслідок, неправильно застосовано положення п. 9.2 «б» ПДР України. Оскаржувана постанова ґрунтується на твердженні працівника поліції про те, що я нібито не подав сигнал покажчиком повороту. Однак для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно достовірно встановити конкретну подію адміністративного правопорушення та вину особи. Саме по собі твердження працівника поліції без належного підтвердження іншими доказами не може автоматично вважатися достатнім доказом вчинення правопорушення. Тому, просив визнати протиправною та скасувати постанову серія ЕНА №777742 від 25.08.2026, винесену інспектором відділення поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області лейтенантом Пендельчуком О.В. про притягнення його до адміністративної відповідальності, за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

08.09.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В. та 09.09.2026 передано до розгляду.

14.09.2026 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 05.10.2026 о 15:30 год.

14.09.2026 судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання позивача, про витребування доказів відмовлено та витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області належним чином завірені копії матеріалів справи, в тому числі відеозаписи з бодікамер, про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої було винесено постанову серії ЕНА №777742 від 25.08.2026.

05.10.2026 представник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за довіреністю у справі - Дмитрук Юлія Дмитрівна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач не визнає даної позовної заяви, вважає її безпідставною та необґрунтованою з наступних причин. 25.08.2026 року в с. Чагів, вул. Заїки, відносно ОСОБА_1 винесено постанову, серії ЕНА №7777742, по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, який керував ТЗ при цьому при зміні руху не увімкнув показник повороту, що є порушенням п.9.2. «б» ПДР. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» від 30.061993 №3353, встановлений правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001 №1306. Оскаржувана постанова відповідає вимогам КУпАП у повному обсязі, при цьому положення даної норми не встановлюють обов`язку зазначення доказів в постанові по справі про адміністративне правопорушення, а також їх долучення до примірника, який вручається особі щодо якої розглянуто справу та зобов`язують лише зазначення опису встановлених обставин і нормативного акта, що передбачає відповідальність. Також зазначає, що недотримання окремих положень КУпАП щодо порядку розгляду справи, винесення (заповнення) постанови по справі про адміністративне правопорушення являється підставою для направлення справи на новий розгляд відповідно до ст. ст.247,293 КУпАП та ст.286 КАС України. Відеозапис з портативного відеореєстратора поліцейського, а також з відеотехніки, що перебуває у чужому володінні являється доказом постанови про адміністративне правопорушення, (відео з боді камери 798610). При огляді відео встановлено що водія було зупинено та роз`яснено причину зупинки ТЗ, а саме: здійснив порушення п.9.2 «б» ПДР, тобто при зміні руху не увімкнув показник відповідного повороту напрямку руху (передбачена відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП). Крім того, перед виїздом на перехрестя на вказаній ділянці дороги міститься попереджувальний знак про зміну транспортного руху. В подальшому, поліцейський представився та з метою перевірки запропонував позивачеві пред`явити відповідні документи на право керування та технічний паспорт на ТЗ. При огляді відео з бодікамери позивачу було надано відео доказ (з відеореєстратора, який додається до відзиву) факту самого порушення ним ПДР, для ознайомлення, на що він заперечував щодо вчинення ним вказаного правопорушення. На відео зафіксовано що позивач рухаючись на ТЗ RDSnC д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи поворот праворуч не увімкнув правий світловий показник повороту, а згідно п. 9.2. ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою, б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. В такому випадку позивач, рухаючись по головній дорозі наближаючись до Т- образного перехрестя, повертаючи праворуч, повинен був подати сигнал правим покажчиком повороту, оскільки він здійснював маневр правого повороту (якщо б йому потрібно з`їхати на другорядну дорогу, тобто рухатися ліворуч, потрібно було увімкнути покажчик лівого повороту). Тому, просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення.

05.10.2026 судом постановлено ухвалу, про виклик свідків для дачі показань у справі, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

05.10.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 05.11.2026 - 15:15, для ознайомлення позивача з відзивом та у зв`язку з викликом свідків.

13.10.2026 ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив що ознайомившись із доводами відзиву та наданими відповідачем матеріалами, вважає їх необґрунтованими, такими, що не спростовують доводів позовної заяви, та не підтверджують належними й допустимими доказами правомірність прийнятого рішення з огляду на таке. У поданому відзиві відповідач переважно наводить загальні положення законодавства про дорожній рух, Правил дорожнього руху України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та повноважень Національної поліції. Водночас саме по собі цитування нормативно-правових актів не є доказом того, що конкретне адміністративне правопорушення було вчинене позивачем, а також не підтверджує дотримання уповноваженою посадовою особою вимог законодавства під час встановлення обставин події та винесення оскаржуваної постанови. Доводи відзиву не усувають сумнівів щодо встановлення фактичних обставин події, не пояснюють розбіжностей між часом правопорушення, зазначеним у постанові, та часом, зафіксованим на наданому відеозаписі, а також не спростовують зауважень щодо можливості ідентифікації транспортного засобу та водія за наданими матеріалами. Як зазначено у відзиві, на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач посилається, зокрема, на відеозапис із відеореєстратора. Водночас перегляд зазначеного відеозапису не дає можливості достовірно встановити, що на ньому зафіксовано саме транспортний засіб позивача та саме ту подію, яка покладена в основу оскаржуваної постанови. Зокрема, за наявним записом неможливо чітко ідентифікувати державний номерний знак автомобіля, а також установити особу водія. Крім того, відеозапис не містить чіткого відображення моменту зупинки відповідного транспортного засобу працівниками поліції. На ньому зафіксовано проїзд автомобіля повз поліцейський автомобіль, однак цього самого по собі недостатньо для достовірного висновку про те, що саме цей автомобіль надалі було зупинено, що ним керував позивач і що саме його дії стали підставою для винесення оскаржуваної постанови. Таким чином, наведений відеозапис не може розглядатися ізольовано від інших доказів та автоматично підтверджувати всі обставини, зазначені в постанові. Його доказове значення має оцінюватися з урахуванням можливості встановлення часу, місця події, транспортного засобу, особи водія та факту вчинення саме того маневру, який інкримінується позивачу. Відповідач у відзиві не навів переконливого пояснення, яким саме чином за цим відеозаписом встановлено належність зафіксованого автомобіля до події, зазначеної в оскаржуваній постанові, та якими доказами підтверджується особа водія. Щодо невідповідності часу події, зазначеного в постанові, часу, зафіксованого на відеозаписі. В оскаржуваній постанові серії ЕНА № 7777742 від 25.08.2026 час вчинення інкримінованого правопорушення зазначено як 14 год 37 хв 26 с. Водночас на відеозаписі з відеореєстратора, на який посилається відповідач, відображено час 14 год 31 хв 28 с на момент проїзду автомобіля повз поліцейський автомобіль. Таким чином, між часом, зазначеним в оскаржуваній постанові, та часом, відображеним на відеозаписі наявна різниця 5 хвилин 58 секунд. У відзиві відповідач не пояснює причин цієї розбіжності, не зазначає, чи перевірялася правильність налаштування часу на відеореєстраторі, чи синхронізовано його годинник із фактичним часом, а також не наводить інших даних, які б дозволяли однозначно співвіднести зафіксовану на відеозаписі подію з подією, зазначеною в постанові. Зазначена розбіжність набуває істотного значення в сукупності з іншими обставинами: неможливістю чітко ідентифікувати на відеозаписі державний номерний знак автомобіля та водія, відсутністю чіткого відображення моменту зупинки транспортного засобу, а також відсутністю в наданих матеріалах відеозапису з нагрудної камери поліцейського, який безпосередньо здійснював зупинку. За таких обставин відповідач мав надати належні пояснення та докази, які б усували зазначену невизначеність і дозволяли встановити, що наданий відеозапис стосується саме події, за яку позивача притягнуто до адміністративної відповідальності. Проте у відзиві такі пояснення відсутні. Отже, без перевірки причин розбіжності в часі та без належного співвіднесення відеозапису з обставинами, викладеними в постанові, посилання відповідача на цей запис не є достатнім для беззаперечного підтвердження факту вчинення позивачем інкримінованого правопорушення. У додатках до відзиву відповідач зазначає відеозапис із нагрудної камери поліцейського з позначенням «бк798610». Разом із тим наданий відеозапис, за його змістом, не є записом із нагрудної камери поліцейського, який безпосередньо здійснював зупинку транспортного засобу позивача. Натомість відповідач не надав відеозапис із нагрудної камери саме того поліцейського, який, за твердженням відповідача, виявив порушення, зупинив автомобіль та безпосередньо контактував із водієм. Відсутність такого запису не дає можливості повною мірою перевірити послідовність подій, підстави зупинки транспортного засобу, обставини встановлення особи водія, повідомлення йому суті інкримінованого порушення та інші фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи. У цій справі надані відповідачем матеріали не усувають суттєвих питань щодо ідентифікації транспортного засобу та водія, відповідності часу відеозапису часу події, зазначеному в постанові, фактичних обставин зупинки автомобіля та джерела обізнаності особи, залученої як свідок. Відзив не містить належних пояснень, які б усували зазначені суперечності та підтверджували, що відповідачем було повно й об`єктивно встановлено обставини правопорушення. Таким чином, відповідач не виконав покладеного на нього процесуального обов`язку довести правомірність оскаржуваної постанови, а його доводи не спростовують аргументів, викладених у позовній заяві. Тому, просить задовольнити позов у повному обсязі.

05.11.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності учасників справи, враховуючи, що вони повідомлені належним чином про розгляд справи, сторони подали до суду письмові заяви, у яких зазначили свою позицію щодо спору, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

05.11.2026 судом постановлено ухвалу, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, згідно ч. 1 ст. 227, ч.3 ст. 243 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 10.11.2026 - 17:00.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області представника до суду не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Свідки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, однак, у судове засідання не з`явилися та не повідомили суд про причини неприбуття, згідно ч. 4 ст. 65 КАС України.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст. ст. 7, 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується відповіддю на запит з Єдиного державного демографічного реєстру та копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.06.2024.

25.08.2026 інспектором відділення поліції № 1 (смт Іллінці) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Пендальчуком Олегом Валерійовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7777742, згідно якої 25.08.2026 о 14 год. 37 хв. у с. Чагів по вул. Заїки ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги п. 9.2 «б» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст.122 КУпАП. Вказаною постановою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція), яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Згідно п. 4 розділу І наведеної Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Розділом ІІІ Інструкції регламентовано процедуру розгляду поліцією справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

П. 2 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 4 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Крім того, законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VII, внесено зміни до ст. 258 КУпАП, зі змісту яких вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 283 КУпАП.

Таким чином, співробітник патрульної поліції має право виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення на місці вчинення правопорушення.

Так, п. 5 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Також, п. 9 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складання протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (п.10 Розділу ІІІ Інструкції). Аналогічні положення закріплені в ст. 252 КУпАП.

Отже, поліцейський, як особа уповноважена на розгляд справи, під час розгляду такої справи, має дотримуватися вищенаведених приписів законодавства, у протилежному випадку вчинені дії є неправомірними, та як наслідок тягнуть незаконність прийнятих рішень і їх скасування.

Так, відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

П. 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Отже, враховуючи вищезазначене, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, у тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №777742 від 25.08.2026, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП України, у зв`язку з порушенням п. 9.2 «б» ПДР України, оскільки останній керуючи ТЗ марки «RDSnC», д.н.з. НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги п. 9.2 «б» ПДР України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.1.1 Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно з п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Також, пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до пункту п. 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи: попереджувальні знаки, знаки пріоритету, заборонні знаки, наказові знаки, інформаційно-вказівні знаки, знаки сервісу, таблички до дорожніх знаків. При цьому, наказові знаки показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.

Згідно розділу 33 Дорожні знаки ПДР - наведено табличку 7.8, з описом: «7.8 «Напрямок головної дороги», також вказано, що ця табличка застосовується із знаками 2.1-2.3.»

Відповідно до «Національних стандартів України. Знаки Дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування ДСТУ 4100-2002» (Розроблено Науково-дослідним центром безпеки дорожнього руху Міністерства внутрішніх справ України внесено Міністерством внутрішніх справ України затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 3 червня 2002 р. № 326 3 Стандарт відповідає вимогам Конвенції про дорожні знаки і сигнали (Відень, 1968 р.) і Європейської угоди, що доповнює цю Конвенцію (Женева, 1971 р.)) п.п. 10.4.4 п. 10.4 Знаки пріоритету ст.10 Правила застосування зазначено, що знак - 2.3 «Головна дорога» повинен застосовуватись для позначення ділянки дороги, під час руху якою транспортні засоби мають переважне право проїзду перехрестя, і установлюється на початку такої ділянки дороги.

У населених пунктах знак 2.3 повинен повторюватись перед кожним перехрестям, де надано переважне право проїзду перехрестя. Перед перехрестями, на яких головна дорога змінює напрямок, а також перехрестями зі складним плануванням, на головній дорозі повинен встановлюватись знак 2.3 з табличкою 7.8, а на другорядній - знак 2.1 з табличкою 7.8.

Відповідно до п. 9.2 ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: a) перед початком руху і зупинкою; б)перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Представник відповідача, на підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, зазначеного у постанові серії ЕНА №777742 від 25.08.2026, надав відеозапис із нагрудної камери поліцейського №798610 та відеозапис з відеореєстратора службового транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктом 1 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Так, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.

Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. (п. 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС від 18.12.2018 №1026).

Також, відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія. Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки (розділ ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС від 18.12.2018 №1026).

З оглянутого судом відеозапису реєстратора, який здійснений з камери, розташованої в патрульному автомобілі, який не долучений до оспорюваної постанови в якості доказу, вбачається, що відео розпочинається о 14:30, а закінчується о 14:31 та вказаним відеозаписом зафіксовано проїзд транспортного засобу на перехресті повз патрульний автомобіль. Водночас, з вказаного відеозапису неможливо встановити марку, номерний знак та водія транспортного засобу, який рухався на автодорозі у с. Чагів по вул. Заїки та неможливо встановити ту обставину, що транспортний засіб, саме під керуванням позивача, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті.

Також, слід зазначити, що в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 7777742 від 25.08.2026 час вчинення інкримінованого правопорушення зазначено як 14:37:26, водночас на відеозаписі з відеореєстратора, на який посилається відповідач як на підтвердження правомірності постанови, відображено час 14:31:28, яким зафіксовано момент проїзду автомобіля повз патрульний автомобіль.

З оглянутого судом відеозапису з нагрудної камери №798610, який не долучений до оспорюваної постанови в якості доказу, вбачається, що 25.08.2026 о 14:31 хв біля транспортного засобу, який вже стояв, працівник поліції спілкувався з позивачем, роз`яснюючи йому права. В подальшому до транспортного засобу підійшов інший поліцейський, який і проводив розгляд справи про адміністративне правопорушення. Водій ОСОБА_1 вимагав у поліцейського надати докази причин зупинки його транспортного засобу, а саме докази вчинення ним адміністративного правопорушення, на що поліцейським не було надано відео. Також, в ході розгляду справи поліцейським Пендальчуком О.В. було залучено свідка вчинення правопорушення - ОСОБА_5 .. У подальшому було розпочато розгляд справи за фактом вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, зачитано права позивачу передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, які були йому зрозумілі. У подальшому поліцейський склав постанову серії ЕНА № 7777742.

Водночас, вказаний відеозапис не містить чіткого відображення моменту зупинки відповідного транспортного засобу працівником поліції, вказаний відеозапис з бодікамери №798610 не є записом із нагрудної камери поліцейського, який безпосередньо здійснював зупинку транспортного засобу позивача та відповідач не надав до суду відеозапису із нагрудної камери саме того поліцейського, який виявив порушення, зупинив транспортний засіб та безпосередньо першим контактував із водієм.

Також, крім постанови серії ЕНА № 7777742 від 25.08.2026, відеозапису з нагрудної камери поліцейського №798610, відеозапису реєстратора, будь-яких пояснень свідка або інших відомостей, необхідних для вирішення справи про порушення ПДР позивачем, працівником поліції зібрано не було, а сама постанова таких доказів не містить.

Отже, дані відеозаписи не є належними та достатніми доказами вини позивача у вчиненні правопорушення, оскільки достеменно встановити факт того, що саме позивач керував транспортним засобом в момент вчинення правопорушення та факт того, що саме позивач не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті. Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено відомості про технічний засіб, яким здійснено відеозаписи на вказаний відеореєстратор та бодікамеру, як і не зазначено про його долучення до оспорюваної постанови (правова позиція Верховного Суду у справі 524/5536/17 від 15.11.2018).

Таким чином, відсутні будь-які належні та достатні докази того, що ОСОБА_1 керуючи ТЗ марки «RDSnC», д.н.з. НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги п. 9.2 «б» ПДР України.

Отже, наявні у матеріалах справи докази не дають підстави вважати доведеним факт порушення позивачем п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху та відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 та ч.3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено ст. 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Тому, відсутність в матеріалах справи доказу, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови (постанова Верховного Суду України від 23.10.2019 у справі №357/10134/17).

Також, факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами (постанова Верховного суду від 15.03.2019 №686/11314/17).

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).

Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).

Крім того, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.04.2018 справа №338/1/17).

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням Правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №338/1/17 від 26.04.2018.

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів у судовому порядку правомірність свого рішення, оскільки на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів.

У даному випадку, фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення, не дають можливості встановити наявність порушення позивачем Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121-3 КУпАП, доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови відповідачем не спростовано, тому, суд дійшов висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому, відповідно до п. 3 ст. 293 КУпАП, ст. 286 КАС, суд скасовує вказану постанову і закриває провадження у справі.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з п.2 ч. 5 ст.139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог.

Враховуючи що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, тому з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 241, 242, 244, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 7, 33, ст.122, 245, 251, 252, 256, 258, 276, 280, 283, 288, 289, 293 КУпАП, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 777742 від 25.08.2026, якою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення (проголошення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення (проголошення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050.

Рішення складено 10.11.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко