Постанова № 141372971 у справі № 643/10002/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 643/10002/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова (головуючий суддя І інстанції Тимош О.М.) від 01.10.2026 по справі № 643/10002/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП;

закрити провадження у справі у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння та необхідністю застосування положень ст. 22 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.05.2026 ОСОБА_1 рухався на транспортному засобі через блокпост у місті Харкові. Під час проходження перевірки на блокпості позивач зупинив транспортний засіб на вимогу уповноважених осіб та вийшов із автомобіля для того, щоб взяти документи, які знаходились на задньому сидінні транспортного засобу. Після цього він повернувся до автомобіля та почав здійснювати короткочасний рух у межах блокпосту безпосередньо до місця перевірки документів працівниками блокпосту. Саме в цей момент інспектор відділу поліції № 3 (м. Дергачі) Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області Стадник О. В. повідомив позивача про нібито порушення вимог п. 2.3 «в» ПДР України - керування транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки, після чого виніс постанову серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Позивач не заперечував факт короткочасного руху транспортного засобу після повернення до автомобіля, однак вважає, що інспектором не було враховано специфіку обстановки, характер руху та малозначність події. Фактично транспортний засіб перебував у режимі проходження контролю на блокпості, рух здійснювався на мінімальній швидкості на незначну відстань безпосередньо до працівника, який перевіряв документи. Будь-якої небезпеки дорожньому руху, іншим учасникам руху чи самому позивачу створено не було. Вважає, що постанова була винесена без повного та всебічного з`ясування всіх фактичних обставин справи, без належної оцінки специфіки режиму руху на блокпості та без урахування малозначності діяння. Таким чином, постанова була винесена формально, без повного та всебічного дослідження обставин справи, що суперечить вимогам ст. 280 КУпАП. Вказує, що постанова містить лише формальне посилання на факт непристебнутого ременя без оцінки конкретних обставин події. При цьому відповідачем фактично не доведено наявність суспільно небезпечних наслідків, які б свідчили про необхідність застосування заходів адміністративного впливу саме у спірній ситуації з урахуванням характеру та тривалості руху транспортного засобу. Також постанова не містить жодної оцінки характеру дорожньої обстановки, тривалості руху транспортного засобу, а також причин, з яких позивач щойно повернувся до автомобіля для проходження перевірки на блокпості. Посилається на те, що під час винесення оскаржуваної постанови інспектором не було надано належної оцінки поясненням позивача щодо обставин проходження блокпосту, характеру та тривалості руху транспортного засобу. Постанова не містить мотивованої оцінки доводів позивача, а також не містить аналізу обставин, які могли свідчити про малозначність події та необхідність застосування ст. 22 КУпАП.

Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 01.10.2026 по справі № 643/10002/26 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив дотримання інспектором відділу поліції № 3 (м. Дергачі) Харківського РУП № 3 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції Стадник Олександр Валерійович, який виніс оскаржувану постанову, вимог ст. 280 КУпАП щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо неповного з`ясування інспектором відділу поліції №3 (м. Дергачі) Харківського РУП № 3 ГУ НП в Харківській області лейтенант поліції Стадник Олександр Валерійович обставин справи під час винесення оскаржуваної постанови та фактично погодився з висновками відповідача без всебічної перевірки доказів і дорожньої обстановки, за якої відбувалась спірна подія. Вказує, що суд фактично обмежився формальним посиланням на постанову про адміністративне правопорушення та наданий відповідачем рапорту самого інспектора, не звертаючи увагу на відсутність будь-яких доказів, що підтверджують скоєння позивачем адміністративного правопорушення. Посилається на те, що судом залишено поза увагою доводи позивача щодо: вимушеного характеру дій на блок-посту в момент повітряної тривоги; конкретної дорожньої обстановки на момент події; відсутності будь-яких негативних наслідків чи створення реальної небезпеки для інших учасників дорожнього руху; неповного та формального дослідження обставин справи працівником поліції під час винесення оскаржуваної постанови. Також зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, яким саме чином дії позивача створили небезпеку дорожньому руху, перешкоди іншим учасникам руху чи свідчили про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП. Посилається також на те, що суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно наданий рапорт інспектора відділу поліції № 3 (м. Дергачі) Харківського РУП № 3 ГУ НП в Харківській області лейтенант поліції Стадник Олександр Валерійович підтверджує безпосередньо факт вчинення адміністративного правопорушення, чи містить він безперервну та об`єктивну фіксацію події, а також чи може вважатися належним і допустимим доказом у розумінні закону.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 7142572 від 05.05.2026, винесеною інспектором відділу поліції № 3 (м. Дергачі) Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції Стадником О. В., на позивача ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 грн. В даній постанові зазначено, що 05.05.2026 о 14 годині 46 хвилин за адресою: с. Подвірки, вул. Сумський шлях, 2-В, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаними засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР - порушення правил користування ременями безпеки (а.с.13). В п. 8 постанови ОСОБА_1 зазначив, що не згоден з правопорушенням. В п. 7 постанови містить зазначення, що до постанови додаються інші матеріали: 1113057280/284.

Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП).

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 указаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно пп. «в» п. 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Отже, користування ременями безпеки є обов`язком водія (за умови обладнання автомобіля таким засобом), недотримання якого є підставою для притягнення його до відповідальності за ч. 5 ст. 121 КпАП України.

Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Отже, ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 19.02.2020 по справі № 496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

З матеріалів справи судом встановлено, що

Колегія суддів зазначає, що у п. 7 оскаржуваної постанови міститься посилання на: «ІНШІ МАТЕРІАЛИ СПРАВИ 1113057280/284».

Разом з тим, на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем відеозапису, на який міститься посилання у спірній постанові не надано.

З цього приводу відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу VIII Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, строк зберігання відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 діб. В свою чергу, адвокатський запит представника позивача щодо надання відповідного відеозапису був направлений лише 31.07.2026, тобто після спливу встановленого строку його зберігання.

Відповідач також зазначив, що відповідно до довідки балансоутримувача від 03.08.2026 на балансовому обліку ГУНП в Харківській області станом на 03.08.2026 обліковується нагрудний відеореєстратор Tecsar BDC-53-02, інвентарний номер 1113057280/284 (а.с.71).

За результатами опрацювання запиту адвоката Приблуди від 31.07.2026 повідомлено, що 05.05.2026 чергування на блокпосту «Подвірки» здійснював інспектор СРПП ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області Стадник О. В., яким винесено електронну постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7142572 за ч. 5 ст. 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 .. Інші особи, які 05.05.2026, несли службу на блокпосту при документуванні адміністративного правопорушення присутніми не були, участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення не брали. Відеофіксація вказаної події здійснювалася на портативний відеореєстратор «Tecsar», модель BDC-53-02, інвентарний номер 1113057280/284, який інспектор Стадник О. В. отримав перед заступанням на чергування, про що свідчить відповідний запис у «Журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації ВП № 3 ХРУП ГУНП в Харківській області». Станом на 31.07.2026 строк зберігання (30 діб) запитуваного відеозапису сплив, у зв`язку з чим зазначений відеозапис був видалений відповідно до вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (а.с.72).

Разом із тим, відповідач наполягає на тому, що відсутність окремого доказу у вигляді відеозапису не означає автоматичної відсутності події адміністративного правопорушення, якщо відповідні обставини підтверджуються іншими належними доказами, дослідженими судом у їх сукупності.

Надаючи оцінку цим обставинам, колегія суддів зазначає, що відсутність пристебнутого ременя безпеки під час стоянки транспортного засобу, не вказує на наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП, яка настає лише у разі керування транспортним засобом (тобто перебування автомобіля у русі).

При цьому, за обставинами цієї справи, відповідачем не надано доказів фіксації факту відсутності пристебнутого ременя безпеки, саме під час перебування автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , у русі.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність доказів на підтвердження відповідних обставин не дає підстав для встановлення вини особи у вчинені правопорушення та, зокрема, не дає підстав для підтвердження самої події правопорушення.

Відсутність відеозапису не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 за № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за № 1408/27853, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.08.2019 у справі № 152/976/17, фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивача, а не притягнення до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо визнання ОСОБА_1 вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки в силу правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Отже, апеляційний суд, з урахуванням наведених вище обставин, дійшов до висновку, що матеріали справи свідчать про відсутність належних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Тобто в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

При вирішенні спірних правовідносин суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень трактуються на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.

Отже, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем в порушення вимог статті 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в силу принципу презумпції невинуватості, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення на підставі ч. 5 ст. 121 КУпАП, відповідачем прийнята за відсутності належних доказів, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню повністю, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Відповідно до КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом позовної заяви позивач просив суд:

визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП;

закрити провадження у справі у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння та необхідністю застосування положень ст. 22 КУпАП.

Натомість, за приписами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, приписами цієї норми не визначено повноважень суду як щодо визнання протиправною постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, так і повноважень щодо закриття провадження у справі у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння та необхідністю застосування положень ст. 22 КУпАП.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову, шляхом скасування постанови серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

В іншій частині позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України, з урахуванням сплаченого судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01.10.2026 по справі № 643/10002/26 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ЕНА № 7142572 від 05.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1664,00 грн (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий

Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 10.11.2026 року