Постанова № 141374872 у справі № 400/12364/25 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 400/12364/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 01.10.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

18 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за весь час недоплати по сумі компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток з дня звільнення із лав ЗСУ 05.07.2025 року по день фактичного розрахунку (період не більше 6 місяців).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскільки додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки. Відповідач при звільненні позивача не врахував суму винагороди, яку позивач отримував до звільнення, чим порушив його права на належний розрахунок.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що п. 6 розділу XXXI Порядку № 260 (у редакції, чинній на дату звільнення позивача 05.07.2025 року) прямо встановлює, що при розрахунку грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків та при обчисленні грошової компенсації враховуються: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною штатною посадою.

З 25.02.2025 року (дата офіційного опублікування) до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 внесено зміну: після слів «щомісячних додаткових видів…» додано «крім винагород». Це зроблено наказом МОУ від 15.01.2025 року № 23, який набрав чинності з дня опублікування (25.02.2025 року).

Оскільки позивача звільнено 05.07.2025 року, застосовується саме нова редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260.

Додаткова виплата, на включенні якої наполягає позивач, за своєю назвою та правовою природою є «додатковою винагородою» за Постановою №168, тобто належить до категорії винагород.

Відповідно, вона виключена з переліку складових, що враховуються при обчисленні компенсації відпусток згідно з чинною редакцією п. 6 розділу XXXI Порядку № 260.

Таким чином, відсутній склад протиправної бездіяльності: відповідач діяв у межах прямої норми відомчого нормативного акту, чинної на дату звільнення.

Вимога про нарахування та виплату середнього заробітку є похідною від основних вимог та не підлягає задоволенню, а за альтернативного підходу підлягає істотному обмеженню.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - задоволений. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 року внесено виправлення до пункту першого резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 року у справі № 400/12364/25 шляхом заміни помилково вказаного «задовольнити» на вірне - «задовольнити частково» та викласти його у наступній редакції:

« 1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково».

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 року в справі №400/12364/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) та ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги: зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за весь час недоплати по сумі компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток з дня звільнення із лав ЗСУ з 06.07.2025 року по день фактичного розрахунку (у межах встановленого законом строку).

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.07.2025 року № 445 позивача звільнено зі служби у запас на підставі пп. «б» ч. п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2025 року № 194 позивача з 05.07.2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Даним наказом ухвалено виплатити позивачу компенсацію:

- за невикористані дні основної відпустки: за 2023 рік - 3 доби; за 2024 рік - 20 діб; за 2025 рік - 35 діб;

- за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій: за 2023 рік - 14 діб; за 2024 рік - 14 діб; за 2025 рік - 14 діб.

Позивач вважає, що відповідачем при нарахуванні та виплати компенсації за невикористані дні додаткових відпусток протиправно не враховано суму додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом у судовому порядку.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як помічнику-консультанту народного депутата України.

Імперативними приписами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі належні йому суми.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згаданими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане із наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, наслідком чого є сплата роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника є саме стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.

У постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (зокрема, невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При визначенні розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідне застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, підходи щодо визначення яких викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

У постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду виходила, з-поміж іншого, з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхнього розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновки, викладені нею у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, констатувала, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги заявлені на майбутнє, оскільки в силу положень статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте, фактичного розрахунку з позивачем за невикористані календарні дні основної та додаткової відпусток за спірний період станом на дату винесення вказаного рішення здійснено не було.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №640/2534/21 зазначено, що сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні.

Також суд звернув увагу на те, що Верховний Суд наголошував у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, правовідносини у якій є подібними, на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь особи грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що у цій справі позовна вимога про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивачки по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

Отже, в межах спірних правовідносин позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 05.07.2025 року по день фактичного розрахунку (період не більше 6 місяців).

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за весь час недоплати по сумі компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток з дня звільнення з 05.07.2025 року по день фактичного розрахунку (період не більше 6 місяців).

Прийняти у цій частині нове судове рішення, яким зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за весь час недоплати по сумі компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток з дня звільнення з 05.07.2025 року по день фактичного розрахунку (період не більше 6 місяців).

У іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька